М.П. Мусоргський (1839-1881 pp.)

Реферат на тему:

М. П. Мусоргський (1839−1881 pp.).

Модест Петрович Мусоргський народився 1839 р. в сім'ї поміщика у Псковській губернії. Уже ранні дитячі враження Мусоргського були пов’язані з селянським середовищем, з його побутом, піснями. Розповіді няні пробудили в ньому любов до народної творчості.

З п’яти років Мусоргський почав займатися музикою і в 9- 10 років досить вільно грав на фортепіано. В цей же час він почав імпровізувати і писати музику. Хоч музичні здібності Модеста були неабиякими, та батьки його про музичну кар'єру в той час і не думали — вони відвезли свого сина вчитися в Петербурзький закритий військовий учбовий заклад. Сімнадцятирічним юнаком Модест закінчив училище гвардійських прапорщиків і був призначений офіцером у полк.

Під час перебування в училищі Мусоргський продовжував займатися музикою. Він захоплюється творчістю Балакірєва. Через два роки Модест Петрович виходить у відставку з тим, щоб цілком віддатися музичній творчості. Проте відсутність коштів до життя змусила його незабаром знову поступити на службу.

В ці роки Мусоргський багато читав, знайомився з передовими громадськими і філософськими течіями і особливо з матеріалістичним вченням М. Г. Чернишевського та його естетичними поглядами. Як і багато інших представників передової молоді в ті роки, Модест Петрович намагається проводити ідеї Чернишевського в життя. Протягом 1863−1866 pp. він живе в комуні з кількома юнаками. За свідченням Мусоргського, вони обговорювали там питання мистецтва, літератури, моралі, а також суспільно-політичні питання, піддаючи різкій критиці ідеї і погляди, що панували тоді. В результаті цього він виробив в собі цілком нове для того часу ставлення до мистецтва, до музики. «Мистецтво є засіб для розмови з людьми, а не мета» — такий був принцип його творчої діяльності. Композитор прагнув до створення правдивих і життєвих художніх образів. «Життя, де б воно не виявилосьправда, якою б гіркою вона не буласмілива щира мова до людей — ось моя закваска», пише він Стасову.

Мусоргський прагнув показати життя народу, розкрити його психологію, внутрішній душевний світ, всі його бідування, страждання й радощі. В його листі до Стасова є такі слова: «Не познайомитись з народом, а побрататись хочеться».

Величезний вплив справив на Мусоргського с-воїм реалістичним напрямом Даргомижський. йдучи за ним, Мусоргський також поряд з інтонаціями старовинної селянської пісні кладе в основу своєї вокальної творчості мовні інтонації. Один з своїх творів Мусоргський присвячує Даргомижському з багатозначним надписом: «Великому вчителю музичної правди».

Уже в другій половині 60-х років Мусоргський став найбільшим виразником критичного реалізму в музиці. Саме до цього періоду відносяться такі чудові пісні, як «Калістрат», «Колискова Яремочці» на слова Некрасова, «Спи, засни, селянський син» на слова Островського, «Сирітка» на власні слова та ін. Ці роки є періодом найтіснішого спілкування між учасниками балакірєв-ського гуртка, найяскравішим виявом їх спільних прагнень і смаку. У 1866−1869 pp. балакірєвці зближуються з Даргомиж-ським, з захопленням спостерігаючи процес створення ним музичної драми «Камінний гість».

Йдучи за прикладом Даргомижського, Мусоргський у 1868 р. почав писати оперу на текст комедії Гоголя «Одруження». Оперу він називав діалогічною, тобто розмовною. Не змінюючи нічого в прозовому тексті комедії, він виробляє чудовий за виразністю музичний речитатив. Але незабаром цей задум перестав його задовольняти як надто вузький, — він почуває, що не може зовсім відмовитись від арій, хорів, пісень, та й сюжет йому здається вже ідейно Недостатньо значним.

Обмежившись написанням тільки першої дії «Одруження», Мусоргський звернувся до другого сюжету: його увагу привертає драма Пушкіна «Борис Годунов». Ідея створення народної історичної музичної дра^ш цілком захоплює його. Можливість втілити в музичних образах перші рухи народних мас, що відбувалися у XVII ст., пробудження самосвідомості народу, його могутньої сили — все це змусило Мусоргського працювати над цим твором з величезним захопленням і за короткий час його закінчити.

Проте дальша доля опери «Борис Годунов» була трагічною. Театральна дирекція відхилила оперу, і Мусоргський за порадою друзів переробив її: увів ряд додаткових сцен, написав всю третю дію і останню картину «Під Кромами». Але і в новій редакції оперу не прийняли до постановки. Тільки після тривалої боротьби, завдяки винятковій наполегливості ряду друзів Мусоргського і особливо співачки Маріїнської опери Платоно-вої, вдалося добитись постановки опери в січні 1874 р.

У демократичного студентства і широкої публіки опера мала великий успіх, але офіціальна критика і придворні кола поставились до неї різко негативно. Новизна ідейного змісту опери, прагнення якомога правдивіше розкрити справжню суть характерів всіх дійових осіб, взаємовідносин народу, царя і самозванця — все це викликало необхідність шукання нових засобів музичного вираження. Переважання речитативу, новизна гармоній (співзвуч) і ряд інших нових прийомів були незрозумілі і чужі більшості публіки і навіть деяким музикантам і викликали до себе різко вороже ставлення як з боку «вищого» товариства, так і з боку музичної критики. Пізніше оперу майже не ставили. Відомо, що сам цар викреслював її з репертуару, який подавали йому на затвердження.

Все це викликало у Мусоргського почуття гіркого розчарування і одинокості, в його висловленнях цього часу відчувається хвороблива гіркота і роздратування.

Пригнічений стан ускладнювався ще й реакцією, що настала тоді в країні. Важкий був у той час і матеріальний стан Мусоргського. Все це справило певний вплив і на його творчість. В деяких його творах з’являються нові, сумні настрої, почуття безнадійності і розчарування.

В 1874 р, Мусоргський написав шість пісень, сповнених почуття нудьги, розпачу і трагічної самотності - цикл «Без сонця» на слова О. Голенищева-Кутузова.

Сповнений драматизму і цикл пісень під назвою «Пісні і танці смерті», написані в 1875—1877 pp. В чотирьох піснях цього циклу виводиться образ смерті як грізної фатальної сили, що не щадить людини, байдуже ставиться до її страждань і благань і в той же час є рятівницею від усіх земних бід. Найзначніші пісні з цього циклу — «Тропак» і «Полководець».

Близька до цього циклу і пісня «Забутий» — балада, написана під враженням однойменної картини Верещагіна. Ідея цього твору спрямована проти страхіть війни. У 1874 р. Мусоргський написав фортепіанну сюїту «'Картинки з виставки», пов’язану з враженням від посмертної виставки картин і малюнків художника-архітектора В. Гартмана, який був близьким другом Му-соргського.

У 1872 р. Модест Петрович розпочав роботу над великим твором — оперою «Хованщина». Цій другій своїй опері Мусоргський надавав великого значення, він називав її «народною музичною драмою». Проте працював над оперою він недосить систематично, через що робота над нею продовжувалась майже до останніх днів життя композитора і все ж не була закінчена.

У 1875 р. Мусоргський розпочав роботу над третьою оперою- «Сорочинський ярмарок» на сюжет М. Гоголя. На характері опери позначились властиві Мусоргському життєрадісність, гумор, любов і інтерес до народного побуту. Музика опери пов’язана з українською народною піснею. Модест Петрович працював над нею майже всі останні роки життя, але все-таки не закінчив її.

Кінець 70-х років був для Мусоргського дуже важким: він багато і тяжко хворів, змушений був кинути службу, лишився без коштів, без свого кутка, майже без друзів. Композитора пригнічувала одинокість, відсутність близьких людей, які б розуміли його. Цей пригнічений стан Мусоргського останні роки скрашувався тільки дружбою з В. В. Стасовим.

Світлим епізодом в останні роки життя Мусоргського була концертна поїздка влітку 1879 р, по Півдню Росії з відомою співачкою Д. М. Леоновою. Мусоргський був не тільки композитором, але й чудовим художником-акомпаніатором. Артистичний успіх, переміна обстановки, чарівне враження від природи Півдня Росії, особливо Криму, викликали в Мусоргського велике піднесення і натхнення, але це тривало недовго. У Петербурзі композитора зустріла та сама обстановка, організм його був зовсім підірваний, і нове тяжке захворювання швидко привело до трагічного кінця. Завдяки клопотанням друзів хворого Мусоргського поклали у військовий госпіталь. У 1881 р. Мусоргський помер. Незадовго до його смерті І. Ю. Рєпін намалював чудовий портрет композитора.

ТВОРЧІСТЬ М. П. МУСОРГСЬКОГО Найповніше М. П. Мусоргський здійснив свої художні погляди в операх. Тут він був справжнім реформатором — творцем глибоко народної музичної драми, у якій всі музичні засоби підпорядковані одному принципу — правдивій передачі переживань народу і окремих дійових осіб, що зв’язані з народом.

Мусоргського приваблювали здебільшого історичні сюжети, на яких він міг показати, як він говорив, «минуле в сучасному», тобто розкрити основні рушійні сили суспільства — народ і владу, їх взаємовідносини.

Опера «Борис Годунов». Найбільшим за значенням і цільністю твором Мусоргського є опера «Борис Годунов». Покладений в основу текст драми Пушкіна зазнав значної переробки, і в результаті Мусоргський написав самостійне лібретто, яке дало змогу йому створити новий вид народноісторичної музичної драми. Новизна її в порівнянні з іншими операми того часу полягала насамперед в тому, що тут рушійною силою є народ і його ставлення до подій. Ненависть народу до Бориса, як до царя-злочинця, вбивці, і є основою трагедії і загибелі Бориса. Ця основна ідея опери висловлювалась устами юродивого, як виразника потаємних дум і сподівань народу.

Образ народу поданий в опері не статично: зростання його самосвідомості і активності показано в розвитку. Якщо в першій частині пролога народ ще не розумів того, що відбувається, то в сцені «На 'Красній площі» він вже грізно вимагає хліба, а в останній сцені «Під Кромами» повстає, виявляючи свою стихійну силу і міць.

Разом з тим народ показаний не як невиразна маса, — композитор виділяє окремих осіб, групи, дає жваві діалоги.

Опера відзначається новою музичною мовою, глибоко народною за своїми інтонаціями, в якій переважаючим засобом є мелодичний речитатив. Опера починається з пролога, якому передує невеликий вступ, оснований на журливій мелодії - темі бідувань народних, сповненій почуття пригніченості.

У пролозі є дві картини. Перша — біля воріт Ново-Дівочого монастиря під Москвою, куди Борис пішов для роздумів і молитви перед вступом на престол. Зігнаний сюди за вказівкою бояр народ під загрозою батога пристава нехотя опускається на коліна і заводить тужливо протяжну пісню-молитву:

Після наказу — бути завтра в Кремлі - народ розходиться в непорозумінні, і чути виразні репліки: «За ділом нас збирали.- А нам що? Накажуть завивати, завиєм і в Кремлі». В кінці сцени в оркестрі глухо звучить тема із вступу.

Друга сцена пролога — коронування Бориса. Народ славить Бориса, але й тут ясна байдужість народу, і, незважаючи на урочистий дзвін, сцена має трагічно-тривожний характер, пов’язаний з сумними думами і передчуттями Бориса, які він висловлює на початку свого невеликого аріозо «Болить душа»: «Зловісне якесь передчуття на серці».

Дальші події відбуваються через п’ять років. Сцена в келії Чудова монастиря. В ній показано образ Пимена — літописця-монаха, який описує «все те, чому був свідком у житті» і викриває Бориса як злочинця-царевбивщо. Під час розмови з ченцем Григорієм, якому він розповідає історію вбивства царевича Дмитрія, в оркестрі вперше з’являється тема Дмитрія-царевича .(вона ж згодом є темою самозванця).

Наступна сцена — в корчмі поблизу литовського кордону, де з’являються бродяги з колишніх монахів — Варлаам та Місаїл і Григорій, що втік з монастиря.

Тема Дмитрія-царевича звучить в оркестрі під час появи Григорія: думка про самозванця остаточно зміцніла в нього.

Варлаам співає буйну, молодецьку пісню про похід царя Івана Грозного на Казань «Як у городі було у Казані, грізний цар усе пив та веселився».

Ця пісня розкриває народний образ Варлаама, його стихійну відвагу. Вона цікава своєю побудовою: супровід до куплетів (у вигляді варіацій) виражає образно все те, про що розповідає Варлаам.

Друга дія відбувається в теремі Бориса. Після сцени з дітьми Борис залишається один і роздумує про себе. У трагічному монолозі глибоко і всебічно виявляється образ Бориса — ніжного, люблячого батька, монарха і страдаючого вбивці Дмитрія.

Поява боярина Шуйського перериває тривожні роздуми Бориса. Дізнавшись про появу самозванця, Борис збентежився, і сцена закінчується кошмаром Бориса: «О совість лютая, як тяжко ти караєш…».

Велике значення у розвиткові основної лінії опери маєгчйі, ена наКрасній площі. Біля собору Василя Блаженного юрмиться народ, чекаючи виходу Бориса з собору. Чути репліки, з яких видно, що народ вірить в існування справжнього царевича Дми-трія, який врятувався чудом. До Бориса народ ставиться з ненавистю. Коли цар виходить, народ звертається до нього з тужливою скаргою-проханням, яка переростає у гнівну наполегливу вимогу: «Хліба, хліба, подай голодним хліба».

В кінці сцени вустами юродивого народ осуджує Бориса, як царя-злочинця («Вели їх зарізать, як ти зарізав маленького царевича», «Не можна молитись за царя-убивцю») і висловлює свій смуток-страждання («Лийтесь, лийтесь, сльози-слізоньки»).

Далі йдуть польські сцени, де показується Лжедмитрій, який готується до походу на Москву при підтримці польської шляхти, потім сцена в боярській думі і смерть Бориса.

Опера закінчується сценою «Під Кромами». Тут показаний народ в усій своїй могутній і стихійній силі. Цей народний рух найяскравіше показано в хорі «Нашу силу не здолаєш, силу молодецькую».

Натхнений урочистою появою самозванця на чолі свого війська, народ іде за ним, як за своїм рятівником. На опустілій темнійсцені при похмурій заграві далеких пожеж і при дзвоні звучить скорботна пісня юродивого як трагічне пророцтво майбутніх бідувань народних. Вона потрясає своєю безвихідністю і сумною монотонністю:

Оперу «Борис Годунов» справедливо назвали народною музичною драмоювона є глибоко народною насамперед тому, що основною рушійною силою виступає в ній народ.

У 1881 р. оперу було знято з репертуару як «крамольну». В середині 90-х років Римський-Корсаков частково переробив її, заново інструментував, і в такому вигляді вона була, нарешті, знову поставлена на оперній сцені в Петербурзі. Успіх опери був дуже великий, і вона швидко набула великої популярності. В наш час опера відновлена в її справжньому вигляді.

Пісні М. П. Мусоргського. Як і в усій творчості, так і в піснях Мусоргського яскраво виявлена соціальна тематика. Майже Б усіх піснях розкривається важке становище селянстване випадково ми знаходимо в них багато спільного з тематикою Некрасова. В пісні «Калістрат» на слова Некрасова селянин згадує, як мати над ним співала в дитинстві, обіцяючи щасливе життя, і з гіркою іронією сміється над тим, що зараз він «збирає врожай з незапаханої, незасіяної полосоньки», а дружина пере білизну для голих дітей. В пісні «Сирітка» на слова Мусоргського показано нещасливу селянську дитину, яка біжить за паном і марно просить милостині.

В пісні «Тропак» на слова Голенищева-'Кутузова показана картина смерті бідняка-селянина, який замерзає під час заметілі у відкритому полі, йому здається, що смерть танцює з ним тропака і співає над ним свою страшну колискову пісню.

Сильне враження справляє «Колискова», де подано діалог матері, яка б'ється біля постелі умираючої дитини, і смерті, що з’явилася в передсвітанковій млі «рятівницею» від страждань, заспокоює навіки своєю колисковою піснею хвору дитину.

Гострої, влучної, злої сатири сповнені пісні Мусоргського, складені на власні тексти, в яких він висміює звичаї сучасного йому суспільства: духовенства («Семінарист»), світських людей («Козел») і найбільш косних, відсталих або ворожих його поглядам діячів («Райок» 3 «Класик»).

Трохи окремо стоїть у пісенній творчості Мусоргського цикл «Дитяча», який відрізняється світлим, ясним, безтурботним характером. В ряді картинок з дитячого життя з великою теплотою, любов’ю, спостережливістю показано дитину, її духовний світ.

Тут Мусоргський також користується речитативом, дуже близьким до дитячої мови. Чудова картинка «В кутку» — розмова між дитиною і її нянею. Чарівна картинка «З лялькою», в якій дівчинка колише ляльку. Ці пісні сценічні, виразні, розраховані на дорослого професіонального майстра-співака.

Основою творчості Мусоргського було прагнення в конкретному творі показати навколишню дійсність, пов’язану з життям і бідуванням народу, селянства.

Для Мусоргського характерний глибокий зв’язок його музики з словом, прагнення музичними інтонаціями передати най-тонші відтінки людської мови, людських переживань. Основними виражальними засобами Мусоргського є мелодичний речитатив і декламаційна мелодія. В ряді творів композитор виступає і автором тексту.

Другою важливою основою стилю Мусоргського була народна пісня. Модест Петрович чудово знав російську народну пісню і широко використовував її в своїй творчості. Композитор майже не брав народної пісні як тему для обробки, а використовував її характерні звороти як основу для своєї музичної мови.

Тому часто мелодії, складені Мусоргським, справляють враження справжньої народної пісні. Як на приклад можна вказати на вступи до опер «Борис Годунов» і «Хованщина».

М. П. Мусоргський — один з найбільших народних художників, який вніс багато нового в російське музичне мистецтво, справив великий вплив на творчість як російських, так і зарубіжних композиторів. Твори Мусоргського пройняті любов’ю до народу, глибоким розумінням і знанням народу, співчуттям до народного горя, страждань.