Основи системного підходу в процесі побудови якісної регіональної економічної політики

Основи системного підходу в процесі побудови якісної регіональної економічної політики

Розвиток України на сучасному етапі вимагає реформи регіональної економічної політики. Це пов’язано не тільки з величезними територіальними економічними диспропорціями, які необхідно вирівнювати, а й з тим (що більш важливо), що з’являються сфери діяльності, в яких регіональні органи влади обов’язково мають брати участь (насамперед у розвитку інфраструктури). Тому чим більшою буде відповідальність регіонів за витрати коштів на ці сфери, тим більшим має бути ефект від їх використання. Останні події в уряді України ще раз підтверджують важливе значення цього питання для економічного життя країни. Сьогодні країни світу зосереджують свою увагу не тільки на національних економічних показниках розвитку, а й на регіональних. Окрім того, останні події все більше й більше впливають на розробку національних та міжнародних програм розвитку.

Світовий досвід підтверджує, що не існує єдиного правила розмежування фінансових повноважень, а отже, кожна країна має визначати власний шлях. Це питання є найбільш складним, оскільки економічні відносини не можна жорстко поділити між центром і регіонами [4]. Узагальнивши світовий досвід регіональної економічної політики, можна визначити такі найбільш характерні особливості розмежування повноважень між центром та регіонами.

Центр вирішує питання макроекономічного регулювання, що може мати директивний або ліберальний характер. Ці питання, наприклад, докладно прописані в Конституції Швейцарії, де також офіційно визначені відповідальність центра за функціонування єдиного економічного простору в країні і функція фінансового вирівнювання [9].

Держава визначає та законодавчо закріплює перелік найбільш централізованих економічних сфер, як правило, невеликий, але життєво важливий. Наприклад, у Венесуелі центр залишає за собою не тільки макроекономічну, але й усю фінансову та податкову політику. В Індії за центром також закріплено багато питань фінансової сфери, а саме: банківська справа, страхування, біржі тощо. Хоча в більш ліберальній Австралії законодавство дозволяє регіонам розвивати регіональну банківську справу та страхову сферу. Крім того, існують країни світу, в яких нормативноправовими актами чітко віднесено до сфери компетенції держави питання промисловості та торгівлі [2].

Економічна політика припускає чітко визначену відповідальність регіонів за свій розвиток, що так само, як і центр, несуть відповідальність за єдність економічного простору та зниження його контрастності. У більш децентралізованих країнах, наприклад у Бельгії, межі повноважень центру та регіонів взагалі розмиті. Так, у Бельгії економічна та навіть енергетична політика належать до компетенції регіонів, при тому, що центр бере на себе підтримку економічної єдності (що фактично є втручанням центру в економічну політику регіонів). В Іспанії економічний розвиток території доручений автономному співтовариству, але з необхідністю дотримання загальних напрямів національної економічної політики [6].

Регіони повинні бути забезпечені певною частиною податкових надходжень. Це можуть бути як регіональні податки, так і відрахування від федеральних податків (регіональні частини в податкових надходженнях або регіональні ставки). У багатьох країнах регіони мають право на проведення власної податкової політики як за допомогою введення пільг, так і з правом уведення власних податків або податкових ставок. У Канаді провінції можуть самостійно вводити податки виходячи із власних потреб. Також установленням ставок оподаткування займаються австралійські штати.

Отже, можна зробити висновок, що існують дві основні моделі розмежування повноважень у податковій сфері: регіони одержують визначену автономію в галузі податкової політики або гарантії відрахувань від тих або інших податків [6]. За наявності «конкурентної компетенції» багато економічних питань належать саме до цієї сфери. Логічною є необхідність створення «конкурентної компетенції», але її застосування на практиці є дуже складним процесом. Але створення в країні «конкурентної компетенції» дасть змогу вирішити такі актуальні проблеми, як регулювання поточного балансу відносин між центром і регіонами, перерозподіл ресурсної бази між рівнями влади тощо. Наприклад, у Німеччині все господарське право знаходиться у сфері «конкурентної компетенції». Бразилія поділяє законодавство у сфері економіки між федеральною і конкуруючою компетенцією, а саме до останньої належать податкове, фінансове та економічне законодавство [1; 5].

Однією з проблем визначення регіональних повноважень є питання міжбюджетних трансфертів. Слід зазначити, що під час розгляду фінансової бази для впровадження регіональної економічної політики не є доцільним урахування обсягів міжбюджетних трансфертів. Міжбюджетні відносини та регіональна економічна політика спрямовані, на нашу думку, на досягнення різних цілей і завдань. Ми вважаємо, що регіональна економічна політика — це насамперед забезпечення середньота довгострокової інвестиційної підтримки регіонів, тобто вжиття таких заходів, що безпосередньо впливають на економічний розвиток регіонів. Що стосується надання фінансової допомоги регіонам у межах міжбюджетних відносин, то така допомога надається в більшості випадків на покриття поточних витрат регіональних бюджетів. Отже, розбіжності між засобами та цілями міжбюджетних відносин і регіональної економічної політики призводять до того, що ці економічні складові взаємин центра та регіонів належать до повноважень різних міністерств. Головним недоліком під час надання регіонам або міжбюджетних коштів, або інших фінансових ресурсів регіонального розвитку, на нашу думку, є недосконалість методик визначення потреб регіонів [9].

Висновки

Отже, враховуючи світовий досвід, можна зробити висновок, що система заходів із упровадження ефективної регіональної економічної політики має не тільки відстежувати цільовий характер використання коштів централізованої підтримки, але й оцінювати ступінь ефективності реалізації програм різними регіонами, контролювати та коригувати пропорції розподілу коштів між регіонами відповідно до економічної ефективності реалізації програми. Незважаючи на всі відмінності та суперечності щодо питань розподілу повноважень у регіональній економічній політиці, до головної мети та завдань останньої можна віднести: підвищення темпів економічного зростання; вирівнювання регіональних диспропорцій для досягнення економічної ефективності, політичної стабільності або соціальної справедливості; розвиток регіональної економічної інфраструктури; охорона навколишнього середовища; вплив на демографічні показники і ступінь економічної активності населення в регіонах; розвиток людських ресурсів із метою зниження безробіття і низькопродуктивної зайнятості та підвищення підприємницької активності і розвитку сучасних галузей національної економіки.

Список використаних джерел

Артоболевський С.С. Регіональний розвитк у Великобританії / С. С. Артоболевський. — К.: Либідь, 1995. — 156 с.

Былов В. Г. Экономические аспекты региональной политики в странах Европы / В. Г. Былов. — М.: ИНИОН, 1996. — 229 с.

Галкина Т. А. Региональные проблемы в современной Италии / Т. А. Галкина // Регионы и регионализм в странах Запада. — М.: ИВИ РАН, 2011. — 73 с.

Кондрашова Л. КНР: реформа и региональная экономическая политика / Л. Кондрашова, Н. Корнейчук. — М.: ИМЭПИ РАН, 1998. — 192 с.

Кузнецова О. В. Оценка эффективности государственной региональной политики (на примере Германии) / О. В. Кузнецова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 5: География. — 2013. — № 2. — С. 25−32.

Ларина Н. И. Региональная политика в странах с рыночной экономикой / Н. И. Ларина, А. А. Кисельников. — М.: Экономика, 1998. — 356 с.

Ларина Н. И. Региональные проблемы и опыт региональной политики Греции / Н. И. Ларина, Т. Г. Ратьковская // Регион: экономика и социология. — 2015. — № 2. — С. 12−16.

Леонов С. Н. Региональная экономическая политика в переходной экономике / С. Н. Леонов. — Владивосток: Дальнаука, 1998. — 152 с.

Юилл Д. Основные характеристики региональной политики: опыт европейских стран / Д. Юилл // Регион: экономика и социология. — 1999. — Спец. вып. — С. 21−46.