Концепції сучасного документознавства

Вступ

документознавство інформаційний ресурс

Існують різні визначення поняття «документознавство», проте жодне з них не стало загальноприйнятим. Втім, як і поняття «документ». І це закономірно, оскільки «документознавство» — термін багатоаспектний, структурно-розгалужений, такий, що стосується різних сторін документа і документно-комунікаційної діяльності - явищ не менш складних і багатопланових. З цієї причини термін слабо піддається однозначному тлумаченню, тим більше — короткому визначенню.

Документознавство — це наука про документ і документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення і функціонування документів, яка розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем і методи їх діяльності.

Документознавство досліджує документ як джерело інформації і засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ і документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному і прогностичному планах процеси створення, розповсюдження і використання документних джерел інформації в суспільстві.

Вагомим внесок у розвиток вітчизняного загального та спеціального документознавства внесли І.Є. Антоненко, Г. В. Боряко, Л.О. Драгомірова, Л.А. Дубровіна, О. М. Загорецька, К.Є. Новохатський, Л.В. Кузнєцова, Н. М. Кушнаренко, А. Л, Маньківський, К.Г. Мітяєв, Г. М. Швецова-Водка та ін., праці яких присвячені окремим аспектам історії, історіографії документознавства, генезису об'єктів його дослідження, конкретно-історичним умовам еволюції змісту та форми документів і документально-комунікаційної сфери соціальної діяльності; поняттєво-категоріальному апарату, методам науки, гносеологічній природі документознавчих знань, з’ясуванню місця і ролі наукової дисципліни у процесі пізнання, соціокультурних і внутрішніх умовах розвитку; найголовнішим концептуальним ідеям, теоріям, схемам вітчизняної науки про документ.

Які ж завдання і перспективи розвитку документознавства? К. Г. Мітяєв у своїй праці визначає такі завдання документознавства (1964):

Одне із завдань документознавства — загальна історично-логічна класифікація способів і систем документознавства та документації, що виникає. Загальна класифікація — шлях для основних, тих, що мають загальне значення, наукових відмінностей, метод розроблення систем понять і термінів у галузі документації наукового розроблення документознавчих проблем.

Історичний і логічний аналіз розвитку способів і засобів документування — вихідна передумова розроблення найраціональніших національних і часткових систем документування, вибору для їх здійснення відповідних способів, технічних засобів, організаційних форм. Особливе значення в цих умовах набуває вивчення систем і способів документування, заснованих на застосуванні сучасних технічних засобів і створюваної ними механічної документації.

Вивчення документознавством окремих актів документування чи окремих документів — обов’язкова умова їх уніфікації та стандартизації, наукової організації. Із якістю окремих документів пов’язані питання підвищення продуктивності праці у роботі з документами, використання їх як носіїв інформації, засобів управлінської діяльності, історичних джерел.

Дослідження документознавством процесів і напрямів розвитку систем документування й документаційного обслуговування, їх сучасної структури, організаційно-технічного рівня, ступеня механізації - важлива умова організаційного і технічного удосконалення цих систем, їх раціоналізації, спрощення, здешевлення, надійності в роботі. Разом із цим, аналіз наявних систем документування є передумовою й умовою розроблення єдиної державної системи діловодства (на основі його механізації) і підвищення продуктивності адміністративно-управлінської праці.

Найважливіше завдання документознавставивчення всіх питань повного циклу, від створення документів і наступної роботи з ними до передачі в архів. Тільки за цієї умови може бути правильно поставлена та вирішена проблема єдності чинних систем документування, організації та використання документів в архіві. До проблем такої єдності належать: класифікації документів, їх експертиза, інформаційно — пошукові системи, необхідний для цього апарат і технічні засоби.

Розроблення документознавством основних напрямів розвитку способів, систем документування й документаційного обслуговування передбачає дальшу і пліднішу роботу з вивчення документів іншими науковими дисциплинами. У зв’язку з цим, невідкладним завданням є необхідність координування науково-дослідницьких, проектно-технологічних заходів і організаційних дій, пов’язаних із розробленням єдиної державної системи документації (діловодства) у цілому, а також окремих систем документування, проведення єдиної технічної політики в галузі проектування і промислового виробництва документаційної техніки, уніфікації та стандартизації документів, матеріалів, технічних засобів.

Серед основних проблем, які розробляє документознавство, проблема єдності державної системи документації, що повинна бути загальною для всіх стадій документування, наступного зберігання і використання документів. Єдність системи повинно відображатись в однаковому розв’язанні основних науково-організаційних і науково-методичних питань.

Одне із завдань документознавства — прокладання шляху науковим дисциплінам, які мають відношення до документування, документів, визначення їх завдань і меж.

Загальне документознавство повинно розглядатися як вступ до вивчення проблем документування і документації таким, як адміністративне діловодство, технічне документування, фотокінофонодокументування, документування науково-господарського обліку і деяким іншим. Слід особливо відмітити найбезпосередніший зв’язок документознавства з архівними дисциплінами, об'єктом яких також є документи.

Розділ 1. Основні етапи розвитку документознавства

1.1 Документаційна наука наприкінці ХІХ ст

Документознавство відноситься до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова дисципліна, узагальнювальна сукупність знань про документ. Ця наука виникла не відразу, пройшла в своєму розвитку декілька етапів.

Історично першою в цьому ряду стоїть документаційна наука, що виникла в кінці XIX ст. і що отримала міжнародне визнання в першій половині XX ст. Під цією назвою розвивалася наука, предметом якої була діяльність документації, що включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і розповсюдження (а з середини 1940;х років — і створення) документів у всіх сферах суспільного життя. Ця наука ще мала назву «книго-архіво-музеєзнавство».

Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов’язане з ототожненням книги і документа.

З часом в процесі диференціації як самостійних наукових дисциплін виділилися теорія класифікації документів, теорія документних потоків, теорія індексування і реферування.

Історія документаційної науки виявилася короткою. В середині XX ст. (50−60-і роки) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з їх засобів — документа, але і ширше — як інформаційні. Поняття «документ» поступається місце поняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первинні уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані і придбали інформаційний і кібернетичний зміст.

1.2 Новий науковий напрям — документалістика і документознавство

З початку 1960;х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика і документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління документними системами всіх типів, — від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства. З цією метою документалістика вивчає структуру і властивості матричних документів, методи і засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку і використання їх, документні потоки і документні масиви для оптимізації управління великими, головним чином, багатоканальними документними системами. Проте документалістика не відображає всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, розповсюдження і використання і не може бути узагальнювальною наукою про документ.

В цей час документознавство розвивається як науковий напрям, в завдання якого (по К.Г. Мітяєву) входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об'єктивній дійсності і його результату — створення документів, їх комплексів і систем. Пізніше під документознавством стали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють з діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства збереглося в певній мірі і до наших днів. Природно, що в такому розумінні документознавство не могло претендувати на роль узагальнювальної науки про документ, оскільки воно обмежене управлінською сферою. За його межами виявляються інші сфери людської діяльності - наука, техніка, культура, соціальне життя і т.д.

В кінці 1960;х років з розвитком інформатики (А.І. Михайлов, А.І. Чорний, Р.С. Гіляревський) переосмислюються значною мірою досягнення документаційної науки, існування останньої у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. У 1973 р. робляться рідкісні спроби (Г.Г. Воробйов, К.Н. Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, пов’язаних з класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документних інформаційних потоків, увійшли до відповідних розділів бібліотеко-, бібліографо-, архівознавство і інформатики.

Аж до середини 1980;х років узагальнювальними науками про документ вважалися документалістика і інформатика. Проте інформатика (інформацієведення) займається вивченням і документної, і недокументної інформації. Поза її полем зору знаходиться документ в його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, організації роботи з документами. Тому, як і документалістику, використовувати інформатику як узагальнювальну науку про документ достатньо складно.

1.3 Узагальнювальне поняття документа

До другої половини 1980;х років усвідомлюється той факт, що саме узагальнювальне поняття документа найадекватніше відображає предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книжкових магазинів і т.п. Цьому сприяло впровадження в професійну діяльність комп’ютерної техніки і машиночитаємих носіїв інформації.

Подальший розвиток загальнодокументальних підходів пов’язаний з іменами Д. Ю. Теплова, А. В. Соколова, Ю. Н. Столярова, О. П. Коршунова, в роботах яких поняття «документ» виступає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізу поняття «документ», класифікації документів, є Ю.Н.Столярів, Г. М.Швецова-Водка, С. Г. Кулешов. З появою їх робіт в становленні і розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства набувають міждисциплінарного характеру, ними займаються бібліотекота бібліографоведи, фахівці в області інформатики, книгознавці.

На початку 1990;х років відчувається необхідність в створенні науки про документ або комплексу наукових дисциплін документознавства. Для узагальнювальної назви науки про документ починає використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука (А.В. Соколів), документаційно-інформаційна наука (Г.М. Швецова-Водка) і т.п. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство та інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкту, створеного спеціально для передачі інформації.

Кожна з цих областей знання має свої спеціальні завдання, форми і методи роботи з документами, проте теорія і історія документа є загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься перш за все функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об'єктів із зафіксованою в них інформацією, питання класифікації і типологізації документів і т.п. Вивченням загальнодокументних питань покликане займатися документознавство.

Розділ 2. Сучасні концепції документознавства в Україні

Розмірковуючи про історію українського документознавства вчені одностайно дотримуються думки, що стрімкий розвиток науки починається з 1990;х рр. Згідно з міркуваннями, котрі трапляються на сторінках солідних фахових видань і монографічних досліджень, до останнього десятиліття ХХ ст., окрім поодиноких фактів, говорити серйозно про розвиток документознавства в Україні не доводиться¹. Справді, можна відзначити старання архівістів², спеціалізованих кафедр окремих вищих навчальних закладів (наприклад, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка)³, редколегій часописів («Український історичний журнал», «Архіви України») і міжвідомчого збірника наукових праць «Історичні джерела та їх використання»⁴, форми колективної співпраці (конференції, наради), спрямовані на актуалізацію документознавчої проблематики⁵, унікальне подвижництво на кшталт постійних семінарів з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін центральних державних історичних архівів України у Києві та Львові⁶, утім, навряд чи можна наполягати на тому, що вітчизняне документознавство відбулося як наука до 1990;х рр.

Важливим організаційним проривом в українському документознавстві стало заснування галузевої наукової інституції - Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (далі - УНДІАСД) (1994 р.), започаткування професійної освіти за напрямами підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» (1995 р.), введення документознавства у навчальні плани спеціальності «Історія, архівознавство» (1995 р.), першого фахового періодичного видання з документознавства — «Студії з архівної справи та документознавства» (1996 р.), затвердження паспорту наукової спеціальності 07.00.10 «Документознавство, архівознавствo» (2003 р.) та відкриття при УНДІАСД спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій із відповідної тематики (2003 р.)⁷.

Різноаспектними документознавчими дослідженнями у 1990;2000;х рр. увійшли в історію науки Інститут архівознавства й Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, відділ української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України, спеціалізовані кафедри Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, вищі навчальні заклади, що готують фахівців із напряму «Документознавство та інформаційна діяльність» і т.д.

Зростання кола колективних учасників розбудови української документознавчої науки не нівелювало індивідуальні старання дослідників, а, навпаки, увиразнило їх. Найвідомішими з них є д.і.н., проф. С. Г. Кулешов, д.пед.н., проф. Н. М. Кушнаренко, д.і.н., проф. М. С. Слободяник та д.і.н., проф. Г. М.Швецова-Водка, які сміливо репрезентували науковому товариству власне бачення змісту й перспектив розвитку науки. Саме їх докладному висвітленню і присвятимо роботу.

Першим оприлюдненим авторським продуктом докладного аналізу змісту документознавства і перспектив його розвитку став підручник Н. М. Кушнаренко «Документоведение» (1997 р.)⁸, що витримав сім перевидань і, безперечно, є історіографічним фактом.

2.1 Концепція Н.М. Кушнаренко

Вузловим моментом концепції Н. М. Кушнаренко стало визначення документознавства як науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, яка «вивчає закономірності створення і функціонування документів, розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем і методів їх діяльності»⁹. Стверджуючи, що документознавство ретроспективно і прогностично досліджує документ як джерело інформації і засіб комунікації, Н. М. Кушнаренко відверто заявляє про себе як прихильника вивчення документа у контексті виконання ним головної місії, завдяки якій і розпочинається його «життєвий цикл», при цьому не конкретизуючи вид документа, спеціальне функційне призначення та середовище побутування. Відома дослідниця зайняла позицію, набагато ближчу до загальної документознавчої проблематики, аніж до її часткових випадків. Тому представлення об'єктно-предметної сфери дисципліни відбувається цілком очікувано. Н. М. Кушнаренко виступає із твердженням, що об'єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа — системного об'єкта, спеціально створеного для зберігання і розповсюдження (передачі) інформації у просторі і часі¹⁰. Цей підхід створює підстави для міркувань, відомих під назвою «документологічні студії», в основі яких і лежить переконання у тому, що доречним є вивчення документа у загальному розумінні, а всі його види виступають не більше, ніж об'єктами інших наук, хоча й таких, що послуговуються загальними історією, теорією документа і методикою його вивчення. У цьому контексті предметом документознавства є «створення наукового знання про документ в єдності його інформаційної і матеріальної складових, … закономірності створення і функціонування документів у суспільстві»¹¹.

Структурно харківська дослідниця виокремлює «дві підсистеми» документознавства — загальну й особливу. При цьому змістом загального документознавства є «загальнотеоретичні, історичні, організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, встановлення співвідношення з іншими науками, закономірності і принципи розвитку та функціонування документа в системі документних комунікацій тощо», що виглядає цілком логічно у розрізі зазначених вище тлумачень об'єкта і предмета дисципліни¹². Варто належно поцінувати і погодитися із внутрішньою структурою загального документознавства: теорія документа, історія документа, історія і теорія документно-комунікаційної діяльності. Заперечення викликає відсутність методологічної (у т.ч. і методичної) частини у загальному документознавстві. Подібне можна було б проігнорувати у випадку її наявності у складі теорії документа.

Для успішнішого «прочитання» змісту загального документознавства у розумінні Н. М. Кушнаренко важливе значення має також з’ясування внутрішнього наповнення його складових. І тут примітним є розходження, наприклад, із С. Г. Кулешовим, В. В. Бездрабко, М. С. Слободяником та іншими дослідниками щодо тлумачення поняття «документологія», для яких воно виступає тотожним за змістом до «загального документознавства». На відміну від колег, Н. М. Кушнаренко ототожнює документологію лише (виділення) із теорією документа — ядром документознавства, що вивчає «загальнотеоретичну проблематику, пов’язану із поняттєвим апаратом, функційним аналізом документів, вивченням їх характеристик як матеріальних об'єктів і зафіксованої у них інформації, питань типологізації і класифікації документів, їх параметрів і властивостей як засобів комунікації і елемента документних фондів»¹³. Докладний аналіз такого підходу до окреслення змісту і значення теорії документа увиразнює декілька очевидних, спонукальних до роздумів моментів. По-перше, документ представляється системним матеріальним об'єктом, носієм інформації (засіб комунікації), який для практичної зручності зазнає впорядкування між собі подібними, у вигляді систематизації і класифікації. По-друге, документ вивчається у «безперервному існуванні» — від моменту створення до потрапляння в документаційний (у Н. М. Кушнаренко — документний) фонд. По-третє, опосередкована заувага про дослідження документа як процес передбачає наявність методичного арсеналу для провадження відповідних операцій, процедур, дій, спрямованих на його студіювання.

Для увиразнення змісту загального документознавства варто проаналізувати ще одне, за ознаками формальної логіки рівнозначне, відгалуження документознавства — особливе. Під «особливим документознавством» Н. М. Кушнаренко розуміє науку, що вивчає «особливості, характерні для окремих типів і видів документів (книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.), окремі процеси документно-комунікаційної діяльності (документування, документовидання, документокористування)»¹⁴. Окрім цього, в особливому документознавстві Н. М. Кушнаренко пропонує розпізнавати спеціальне і часткове. Витлумачуючи спеціальне документознавство як дисципліну, що вивчає особливості документів, котрі «є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, тобто специфіку документів, що функціонують в інформаційних центрах, бібліотеках, архівах, музеях і інших документно-комунікаційних структурах. … предметом спеціального документознавства (виділення у Н.М.Кушнаренко) може слугувати вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності (документування, діловодство, фондознавство і т.д.)»¹⁵, дослідниця орієнтується на сфери функціонування документів, а не їх спеціальні види. Такий підхід можна пояснити розширеним тлумаченням змісту об'єкта документознавства. Утім, на наш погляд, навряд чи його можна визнати справедливим, оскільки на розмаїття документів, зосереджених у бібліотеках, музеях, архівах нашаровується ще й видова специфіка самих установ, що утруднює визначення об'єктно-предметної сфери спеціального документознавства. На наше глибоке переконання, і тут ми солідарні із С. Г. Кулешовим і Г. М. Швецовою-Водкою, спеціальне документознавство має всебічно вивчати спеціальні види документів, незалежно від сфери їх побутування. Окрім цього, упадає в око нерівнозначний добір об'єктів процесу документно-комунікаційної діяльності - «документування, діловодство, фондознавство», типів і видів документів — «книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.»¹⁶, тоді, як їм належало бути поняттями однієї категорії. У першому випадку автор ставить в один ряд окремий вид роботи з документами (документування), практичну сферу роботи з ними (діловодство), спеціальну галузь знань (фондознавство), а в іншому — види документів (книги, патенти), їх підвиди (кінофільм як різновид кінодокумента), особливі графічні знаки для фіксації музичної інформації (ноти) тощо. Порушення основоположного принципу логіки виокремлення складових одного ряду ставить під сумнів його логічні зв’язки.

Не зупиняючись на роз’ясненні часткового документознавства, Н. М. Кушнаренко зауважує лише на його предметі (на нашу думку, правильніше було б це назвати об'єктом науки), котрий складають окремі види і різновиди документів¹⁷. Тримаючи курс на окремі види (різновиди) документів, до розряду часткового документознавства потрапляють книгознавство, патентознавство, картознавство то що, що теж викликає у більшості колег неоднозначну реакцію — від твердого заперечення (наприклад, С.Г. Кулешов) до умовного прийняття (М.С. Слободяник)¹⁸.

Намагаючись деталізувати сутність особливого документознавства, Н. М. Кушнаренко вдається до виявлення критеріїв поділу його на окремі види. Підставою для визначення прикладів особливого документознавства стали «тип або вид документно-інформаційної системи (організації)», «вид документноінформаційної діяльності», «вид, різновид документа»¹⁹. У першому випадку результатом поділу виступили бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство, у другому — документне фондознавство, каталогознавство, вчення про зберігання документів, діловодство, а у третьому — книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве документознавство. У кожному з них Н. М. Кушнаренко залишає місце для вільних, інших варіацій «на тему» у вигляді типових для моменту лінгвістичних прийомів — «і т. ак] д. алі]», «і т. ому] п. одібне]». У цьому разі судити про можливі авторські доповнення непросто, проте варто сказати за переліки наукових дисциплін, запропоновані Н. М. Кушнаренко, котрі ввійшли до складу особливого документознавства. Не вдаючись до детального аналізу кожної позиції, зауважимо, що список охоплює повноцінні, конституйовані наукові дисципліни (архіво-, книго-, патентознавство), галузі наукових знань (музеє-, картознавство), їх складові, сфери практичної роботи з документами (діловодство), і ті, галузі, які лише переживають період початкового становлення, або ж ті, що навряд чи можуть коли-небудь стати такими (вчення про зберігання документів).

Окремого коментаря заслуговує набір прикладів особливого документознавства, наприклад, потрапляння до одного переліку книго-, патенто-, карто-, кінознавства і галузевого документознавства, що, на наш погляд, виглядає не зовсім правомірним. На довершення міркувань про структуру документознавства, репрезентованих в аналізованому виданні, фрази «спеціальне і часткове документознавство є специфічним виявом загального» і «у сукупності із загальним особливе документознавство утворює єдине документознавство»²⁰ дещо суперечать заявленим раніше поглядам, або є не зовсім співвідносними чи супідрядними з ними. Так, зазначаючи про загальне й особливе (у складі спеціального й часткового) документознавства як рівнозначні відгалуження «єдиного документознавства», автор твердить про спеціальне й часткове документознавства як специфічний вияв загального, тим самим ускладнюючи розуміння відносин між ними.

Одним із центральних концептів розуміння змісту будь-якої науки є визначення її місця у системі суміжних і споріднених наук, галузей знань, міждисциплінарних зв’язків між ними. Тому привертає увагу бачення складу дисциплін, котрі, на думку дослідниці, визначають зміст і трансформують структуру документознавства. Точкою опертя суджень про зв’язки документознавства з іншими науками виступає положення про його «становлення … як мета науки для всіх наук документно-комунікативного циклу» (виділення Н.М.Кушнаренко)²¹. До першого ряду наук, що найбільше впливають і визначають інтеграційний зміст документознавства, автор зараховує діловодство, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавство, інформатику та ін. (тут збережено авторську послідовність).

При розширенні значеннєвих меж документознавства до нього, згідно з міркуваннями професора Н. М. Кушнаренко, входять історичне джерелознавство, музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші дисципліни²². У поясненнях зв’язків між науками дослідниця так само виявляє прихильність ідеї узагальнюючої науки про документ, яка «вивчає документ у цілому, його властивості, структуру, форму, мову документування, способи сприйняття і обробки інформації, зафіксованої на матеріальному носієві»²³ і, таким чином, узагальнює здобутки кожної з дисциплін, котрі оперують документами як «об'єктами, створеними спеціально для зберігання і передачі інформації»²⁴. Призначення документознавства як метанауки полягає у «збагаченні спеціальних і часткових дисциплін розробками кардинальних теоретико-методологічних проблем, … методології», а ті, своєю чергою, продукують розмаїття часткових випадків підтвердження загальних схем, існуючих і народжуваних парадигм знань.

Упродовж 1997;2007 рр. Н. М. Кушнаренко неодноразово зверталася до теми структури і змісту документознавства, конкретизуючи й увиразнюючи окремі його положення або ж власне їх бачення і розуміння²⁵. Очевидним є прагнення автора вибудувати структуру документознавства довкола єднання теорії документа й практики роботи з ним, ієрархізації їх частин, науки й освітньої діяльності²⁶, справжнім призначенням котрої є підготовка «нової генерації фахівців, які володіють інтегрованими і диференційованими знаннями в галузі документознавства та інформаційної діяльності»²⁷. Загалом Н. М. Кушнаренко належать серйозні розвідки про структуру і зміст документознавства, сферу досліджень, їх головні напрями та завдання, функційну природу документів як явища культури, засобу комунікації і джерела інформації, загальну характеристику окремих видів документів.

2.2 Нове бачення Г. М. Швецової-Водки

Близькою за змістом до концепції документознавства Н. М. Кушнаренко є концепція Г. М.Швецової-Водки, яку можна відстежити за багатьма працями 1990;х — початку 2000;х рр.²⁸ Г. М. Швецовій-Водці належить першість серед українських науковців у зверненні до документологічної проблематики²⁹. Утім, вона обрала доволі своєрідну позицію стосовно документології, відверто не оголошуючи себе ані її прихильником, ані противником. Як досліднику їй імпонують ідеї і відповідні документологічні засади теорії П. Отле³⁰, а у плані методології - міждисциплінарні пошуки відповіді на питання: «Що є документ?» — центральний об'єкт дослідження документознавства.

Робочу дефініцію документознавства Г. М. Швецова-Водка подає просто й лаконічно — «наука про документ (виділення Г. М. Швецової-Водки), яка досліджує процеси створення і функціонування документів»³¹. Узагальнений образ історії документознавства складається із хронологічно послідовних етапів його представлення — від накопичення емпіричних знань про документ, їх диференціації й оформлення перших галузей наукових знань (дипломатика, палеографія, сфрагістика, археографія) до виникнення окремих наукових дисциплін. Такою справедливо називається документаційна наука чи документація П.Отле. Виклад розуміння, оцінювання бельгійським ученим значення ідей документації для наукових дисциплін, що мають справу з документами різного походження (бібліотечного, архівного, музейного), Г. М. Швецова-Водка продовжує історією інформаційної науки, інформатики, документалістики, які вважає генетично спорідненими. Історію документознавства, його загального і спеціального відгалужень дослідниця представляє у контексті світового розвитку наук про інформацію та специфіки середовища їх виникнення й еволюції у вітчизняному науковому просторі. Подібний підхід уможливив, уникаючи лінеарності, виважено представити історичні передумови становлення й основні етапи розвитку науки про документ, а з погляду методології сцієнтично підійти до з’ясування сенсу трансформаційних процесів її форми і змін у змісті. Автор неоднозначно оцінює існуючі версії документознавства (Н.Б. Зинов'єва, С. Г. Кулешов, Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник та ін.)³², дискусії довкола документології, що є цілком виправданим з огляду на авторське бачення змісту документознавства та документології, яке різниться від концепцій інших учених. Примітною рисою суджень Г. М. Швецової-Водки про розвиток документознавства у другій половині ХХ ст. є очевидне прагнення узалежнити його від розвитку інших наук. Це відповідає загальновідомій аксіомі про міждисциплінарну природу сучасної науки. Відтак, на думку Г. М. Швецової-Водки, складно ігнорувати вплив книго-, бібліотеко-, бібліографознавства на розвиток передусім загального документознавства.

Сприймаючи різні погляди стосовно оцінки нинішніх течій і шкіл в українському документознавстві, науковець переконаний в існуванні двох головних концепцій. Перша з них представлена документологією, що вивчає загальні проблеми визначення та функціонування документа у всіх сферах суспільної діяльності, а друга — управлінським документознавством, котре досліджує документи, які створюються у сфері управління, «якими опікується діловодство і які після виконання своєї основної функції надходять для зберігання в архів»³³. І хоча така репрезентація основних напрямів розвитку модерного документознавства дещо спрощена, утім, достовірна.

Залежно від розуміння змісту документознавства Г. М.Швецова-Водка розкриває його об'єкт, предмет вивчення і структуру³⁴. Провадячи розгорнутий аналіз визначень об'єктно-предметної сфери наукової дисципліни сучасними зарубіжними (Н.Б.Зинов'єва) і вітчизняними (С.Г.Кулешов, Н. М. Кушнаренко, М.С.Слободяник) науковцями³⁵, та відзначаючи сильні і слабкі аспекти тверджень колег³⁶, Г. М.Швецова-Водка пропонує наступне бачення об'єкта документознавства — «документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства» і його предмета — «визначення видів, структури і властивостей документа, а також закономірностей його створення та функціонування у суспільстві»³⁷. Додаткове пояснення об'єкта дисципліни дозволяє установити, що у розумінні Г. М. Швецової-Водки документознавство має вивчати не тільки сам документ як єдність інформаційної, матеріальної та знакової його складових, але й усі (виділення) складові документальної інформаційної комунікації, що доводить близькість поглядів із концепцією документознавства Н.М.Кушнаренко³⁸.

Структуру документознавства Г. М. Швецова-Водка узалежнює від «пересічення двох напрямів її диференціації» — аспектного й об'єктного. Історія документа, теорія документа, організація документаційної діяльності (створення та використання документа), методика або технологія її проведення, на думку дослідниці, є тими аспектами науки, які суттєво впливають на викристалізовування її будови. Об'єктний напрям диференціації структури документознавства конкретизує її на рівні таких внутрішніх утворень: документ загалом як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства (загальне документознавство) та окремі види документа, системи документації; окремі процеси й операції документаційної діяльності (спеціальне документознавство). Таке бачення структури цілком відповідає її об'єктно-предметному визначенню³⁹.

У межах самого документознавства Г. М. Швецова-Водка виокремлює загальну та спеціальну складові, які містять часткові дисципліни: теорія документа, теорія документних ресурсів, документна лінгвістика, документальні автоматизовані інформаційно-пошукові системи (АІПС), технологія збереження документів; і теорія документних потоків, управлінське документознавство, кінофотофоно-документознавство, електронне документознавство, картознавство, вчення про науково-технічну документацію, спеціальні види документів відповідно⁴⁰, чим продовжує обстоювати і розвивати висловлені раніше думки.

Порушуючи питання місця документознавства у системі наук⁴¹, науковець відштовхується від одночасної належності дисципліни до різних циклів наук⁴², що гарантує йому багатогранні міждисциплінарні зв’язки. Такими конгломератами у концепції документознавства Г. М.Швецової-Водки виступають: дисципліни, які вивчають сферу інформаційної комунікаційної діяльності суспільства; науки, що досліджують окремі види чи типи документів, їх функціонування у суспільстві (історичні, книгознавчі та ін.); дисципліни, котрі студіюють знакові системи і мову окремо (документна лінгвістика, теорія редагування)⁴³. У кожній конкретній міждисциплінарній взаємодії документознавство займає іншу позицію і матиме відмінне значення для розвитку зв’язків.

Для унаочнення міркувань промовисто показовим є перелік дисциплін, які, на думку Г. М. Швецової-Водки, тісно пов’язані із документознавством. Примітно, що першими у цьому переліку називаються соціальна інформатика, книго-, бібліотекота бібліографознавство, і лише потім — історичне джерелознавство, архівознавство, теорія справочинства (діловодства). Це ще раз підкреслює тяжіння концепції шановної дослідниці до відомих зразків теорій, вибудованих на книгознавчо-бібліографічно-бібліотекознавчому ґрунті. В унісон з нашим припущенням звучить авторська репліка про те, що основні проблеми загального документознавства (або документології) досліджуються переважно бібліотекота бібліографознавцями⁴⁴. Подібне міркування вмотивувало резонне зауваження, що загальні питання бібліографознавства чи книгознавства, які так активно досліджуються представниками цих наук, необов’язково є загальнодокументознавчими, інакше кажучи, загальні бібліографознавчі (чи книгознавчі) студії не завжди можуть виступати тотожними за визначенням і змістом із загальними документознавчими. Разом із тим неоднозначно вивіреним виглядає визначення супідрядності між окремими дисциплінами, з якими контактує документознавство. Пояснення цьому перебувають на поверхні суджень дослідниці - невизначеність змісту, статусу окремих дисциплін і їх структур через початок формування наук або ж часи революційних для них змін, як-от у випадку із книгознавством⁴⁵.

Пріоритетним у цій частині для Г. М. Швецової-Водки є з’ясування змісту документології, інакше кажучи, пошук відповіді на затребувані часом питання: чи можна її ототожнювати із загальним документознавством; теорією документа; комплексом наук, що вивчають документ у всіх його зв’язках? Тут проступає виразне вподобання Г. М.Швецовою-Водкою інформаційного підходу у визначенні природи, походження документології, її змісту, значення, статусу. Весь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, Г. М. Швецова-Водка пропонує об'єднати назвою «інформологія» (наука про інформацію), а також поділити цей комплекс дисциплін на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна (комп'ютерна наука). Соціальну інформатику науковець прирівнює до теорії соціальних комунікацій і називає ноокомунікологією. У межах останньої Г. М. Швецова-Водка виокремлює теорію соціальної інформації і документологію як комплекс наук про документ, який розглядається як засіб комунікації. Таким чином, концепція документології дослідниці демонструє тяжіння до інформаційних наук як засновкових для її розвитку, відкритість для новітніх інтерпретацій у рамках інтегральності гуманітаристики, парадоксально плідної співпраці цілковито протилежних тенденцій (диференційних і інтеграційних) розвитку наук про документ.

2.3 «Нова версія» М.С. Слободяника

Відомим дослідником «нової версії» документознавства є М. С. Слободяник, який під «документознавством» розуміє «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа у широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства» (виділено М.С.Слободяником)⁴⁶. Погодьмося із С. Г. Кулешовим, що таке визначення створює простір для умовиводів про «контекст» (імовірно, існування) документа, його «різноманітні утворення», котрі інституціоналізують документну інфраструктуру суспільства⁴⁷.

Родовий термін «комплекс» походить від латинського слова complexus, що первісно означало «поєднання, зв’язок». Із часом приходить інше розуміння комплексу як сукупності предметів, дій, якостей чи явищ, що становлять єдине ціле⁴⁸. Тлумачення комплексу наук як єдиного цілого, логічно визначеного і пов’язаного об'єднання закріпилося в наукознавстві. Інакше кажучи, твердження про документознавство як комплекс наукових дисциплін можна дешифрувати через думку про нього як про єдине, цілісне об'єднання наук, до того ж, не механічно сполучене і яке співіснує незалежно, а інтегроване за логікою комплексності. Таким чином, раціональним висновком із міркувань М. С. Слободяника є мимовільне визнання документознавства вже інтегрованою наукою і, звісно, про документ.

Оцінюючи тенденції розвитку вітчизняного документознавства у світовомупроцесі (із посиланням на П. Отле і теорію документації)⁴⁹, існування різних поглядів стосовно його структури, зокрема Н. М. Кушнаренко та С.Г. Кулешова⁵⁰, М. С. Слободяник окреслює власне бачення об'єктної сфери документознавства. Основоположним моментом при цьому виступає твердження про документ як центральний об'єкт науки⁵¹. Коментуючи зміст документа, дослідник окреслює суттєві моменти для розуміння дисципліни, що його вивчає. Передусім ідеться про чітке заперечення ототожнень документа й інформації, а також — документної, соціальної інформації. Дослідник аргументовано розвиває думку про те, що будь-яка документна інформація є соціальною, утім, не всяка соціальна інформація є документною⁵². Він твердить, що соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності - документування (фіксації інформації)⁵³, що підтверджує класичні постулати соціальної інформатики.

Прагнучи описати структуру документа як системи, М. С. Слободяник виокремлює такі складові: матеріальний об'єкт, інформаційне наповнення і комунікаційна орієнтованість⁵⁴. Ця умова відбилася на авторському положенні стосовно того, що документознавство всебічно вивчає документ і сферу його функціонування, які взаємовитворюють зміст один одного. Тоді актуальним є питання про те, чи всі документи, згідно з концепцією М. С. Слободяника, є об'єктами вивчення документознавства? Пошуки відповіді на нього значно полегшує безпосередній коментар професора про те, що «документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається з допомогою цих документів у просторі і часі»⁵⁵. Відтак, фраза «максимально широке коло документів», відповідно до засад формальної логіки, означає, що багато, та далеко не всі документи є об'єктом вивчення документознавства. І лише перелік дисциплін, що складають, на думку професора, спеціальне відгалуження у документознавстві, дозволяє нам уточнити, які саме документи вивчає наука. З огляду на заявлений професором список маємо лише управлінський та електронний документи, що значно вужче, ніж у робочій програмі для студентів спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» (2003 р.)⁵⁶. За таких умов дещо під великий сумнів підпадає статус документології як інтегральної (інтегруючої) дисципліни, котра мала б узагальнювати історичні, теоретичні, науково-методичні, технологічні надбання спеціальних видів документознавства. Щоправда, поза галузями знань, присвячених окремим видам документації, спеціальна частина містить ще й ті наукові дисципліни, зміст яких, швидше за все, пов’язаний із комунікативною функцією документів чи особливим статусом їх побутування. Це теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, що підтверджує висновок ученого про об'єктно-предметну сферу документознавства, основні завдання і напрями дослідження, сфокусовані на документі та документально-комунікаційній сфері суспільної діяльності. Наявність із-поміж складових документознавства документного фондознавства породжує думку про вплив бібліотекознавства на його структурування.

Власне, М. С. Слободяник не заперечує цього факту, пропонуючи «використовувати для розв’язання документознавчого завдання здобутки у царині визначення структури книгознавства»⁵⁷. Очевидно, пропозиція варта уваги у наукознавчому аспекті, утім, справедливо буде, якщо не калькувати механічно досвід іншої науки, котра, за визначенням дослідника, має інший дисциплінарний обсяг. Таку невідповідність добре ілюструє випадок із тим самим документ ним фондознавством. Як зазначає С. Г. Кулешов, документаційні фонди, як факт, властиві бібліотекам, архівам, службам діловодства, а також службам науковотехнічної інформації, музейним установам⁵⁸. У кожному конкретному випадку, залежно від сфери функціонування, очевидною є відмінність їх наукових засад комплектування, розміщення, обліку, користування тощо, а тому поєднання відповідних розділів бібліотеко-, архівознавства, теорії діловодства може бути тільки штучним⁵⁹.

Інформаційний підхід до тлумачення змісту основного об'єкта дослідження оприсутнив сутнісне розрізнення М. С. Слободяником документології й інформацієлогії⁶⁰. Намагання побудувати модель співвідношення призвело до твердження про фундаментальність інформацієлогії як науки для документознавства⁶¹. Приєднуємося до зауваження С. Г. Кулешова щодо сумнівності вторинності чи похідності, підпорядкованості документознавства почасти лише декларованій науці, теоретичні основи якої мають бути ще обговорені⁶². Ще складніше розібратися у цьому контексті стосовно характеру зв’язків між інформацієлогією, документологією і спеціальним документознавством і, знову ж таки, через нез’ясованість змісту і статусу кожного з них.

М.С.Слободяник також спробував з’ясувати предмет і проблематику досліджень спеціальних документознавчих дисциплін, місце і роль конкретних напрямів практичної діяльності для документально-комунікаційної сфери. Науковець встановив концепційну паралель між складовими спеціального відгалуження документознавства, зокрема теорією документальних комунікацій, документним фондознавством, теорією документних потоків, електронним і управлінським документознавством, теорією й історією діловодства у руслі спеціального документознавства⁶³. У наявному способі їх репрезентації зустрічаємо багато цікавих, оригінальних ідей, вартих продуктивного осмислення, прийняття і пропагування. Утім, констатуємо недостатність аргументів на користь безперечного схвалення пропонованої структури спеціального документознавства. Приєднуючись до міркувань колег, справедливо вкажемо на такі неоднозначні пояснення, наприклад, усталеності теорії документальних комунікацій і теорії документних потоків як наукових дисциплін, правомірності зарахування теорії й історії діловодства до спеціальних історичних дисциплін, узалежнення розвитку електронного документознавства лише від інформатики, бібліотекознавства, архівознавства, а управлінського — винятково від теорії менеджменту та інформацієлогії тощо. Прагнення «легітимізувати» авторську концепцію структури документознавства одночасно не ігнорує недостатню розробленість питання, а тому прикінцева фраза М. С. Слободяника про відкритість змінності пропонованого варіанта дисциплінарної форми існування документознавства фактично підтверджує сподівання науковця на увагу до власних міркувань і розгортання діалогу, конструктивну критику.

Представляється цікавим ще один напрямок творчого доробку М. С. Слободяника — його дослідження з документології, спрямовані на найбільші універсальні узагальнення, щоправда, неприйнятні для епохи постмодерну за визначенням⁶⁴. Проте позачасово актуальні питання стимулюють тяглість інтересу до універсальності⁶⁵.

Помітною постаттю сучасного документознавства в Україні є С. Г. Кулешов. Ідеї цього теоретика, знаного дослідника у розв’язанні проблем практичної сфери роботи з документами, справляють значний вплив на розвиток документознавства. Із-поміж інших багатьох праць фахівця⁶⁶ на особливе поцінування заслуговує фундаментальна монографія з історії та теоретичних засад документознавства, що побачила світ у 2000 р. — «Документознавство: Історія. Теоретичні основи»⁶⁷. Незважаючи на те, що минуло майже десять років після її виходу, вона залишається базовою для апелювань багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників історії, теорії загального та спеціального документознавства, наділяючи їх праці впевненістю у власних міркуваннях, символічним рефреном діалогу, погоджень і заперечень. Пізніше з’являться інші наукові публікації, що розвинуть, деталізують і водночас узагальнять висловлені на сторінках монографії положення. Проте, їх об'єднує наскрізно оприсутнене авторське розуміння змісту документознавства, а «вірність» концепції постійно підтверджується новітніми розвідками. Завдяки їй С. Г. Кулешов спробував розв’язати дилему двоїстості цілісного і конкретного: документознавства як науки із двома відгалуженнями, що має два полярні джерела формування і розвитку — за рахунок спеціальних і узагальнюючих знань.

Переконання С. Г. Кулешова у тому, що поняття загального* й спеціального документознавства повинно виходити з аналізу структури документознавства⁶⁸, робить вартим аналіз поглядів дослідника щодо внутрішньої організації змісту науки. Тому пізнання концепції документознавства С. Г. Кулешова має розпочинатися з аналізу бачення ним його внутрішньої будови, взаємозв'язку складових. Розмірковуючи стосовно структури, дослідник пропонує класичну схему аналізу науки у цьому випадку, вказуючи на загальну і спеціальну частини. Це стало підставою незгоди відомого вченого з Н. М. Кушнаренко, яка розрізняє загальне й особливе (спеціальне й часткове) документознавства⁶⁹. І суть заперечень криється зовсім не у виборі лексем, а у тому авторському змісті, що вони мають. Цілком погоджуємося із С. Г. Кулешовим, що документознавство у всіх своїх відгалуженнях повинно мати спільний зміст об'єкта і предмета, які розрізняються лише спеціалізацією об'єкта та предмета загального документознавства⁷⁰.

Репрезентацію змісту загального документознавства дослідник розвинув до конкретизації переліку тем, котрі покликана вивчати дисципліна — теорія документа, закономірності його генезису, еволюції, «загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їх створення і роботи з ними»⁷¹. Таке тлумачення загального документознавства зблизило позицію С. Г. Кулешова і Н. М. Кушнаренко у визначенні предмета студіювань. Відтак «формування наукового знання про документ в єдності його інформаційної та матеріальної складових, закономірностей створення та функціонування документів у суспільстві» (виділення)⁷² проголошується пріоритетним аспектом пізнавального процесу, тобто предметом документознавства (у розумінні загальної його частини чи документології).

Цікавими і раціонально виваженими є міркування С. Г. Кулешова про об'єкт документознавства. Ставлячись до об'єкта науки як складного утворення, дослідник вказує на існування головної або центральної його частини, а також на наявність другорядних компонентів. Головним об'єктом загального документознавства С. Г. Кулешов називає документ, а другорядними — сфери його створення та функціонування, користувача⁷³. Спеціальне документознавство, маючи вихідними об'єкт, предмет загального, у вивченні окремих видів документів, типів документації виявляє власний статус⁷⁴. До критеріїв спеціалізації досліджень документа С. Г. Кулешов зараховує зміст, зовнішню форму, номінали, жанри тощо. Спрямувавши зусилля на те, щоб виокремити види спеціального документознавства, дослідник пропонує за ознакою змісту — тематика чи галузь знань — назвати науково-технічне, управлінське, юридичне, медичне; знаковою характеристикою інформації - картографічне, нотне; характеристиками зовнішньої форми, матеріального носія інформації - кодикологію, папірологію, берестологію, електронне й кінофотофонодокументознавство, жанровою ознакою — епістолологію, літописознавство, дипломатику тощо⁷⁵. З огляду на це, С. Г. Кулешов ставить під сумнів можливість об'єднання згаданих дисциплін у межах однієї науки, проте декларує загальне документознавство як певну сукупність спільних для них знань про зовнішню форму, зміст, функції документа, класифікації та типології, закономірності еволюції, функціонування, універсальні технології роботи з документами⁷⁶. За С. Г. Кулешовим, загальне документознавство є «метанауковою надбудовою», «метанаукою» «для всіх наук документально-комунікаційного циклу»⁷⁷. Уведення до обігу подібного тлумачення загального документознавства вимагає конкретизації термінів-словосполучень — «метанаукова надбудова» і «науки документально-комунікаційного циклу». З’ясування їх змісту потребує додаткових досліджень, оскільки зближення позицій науковців щодо сприйняття, розуміння й оперування ними не відбулося.