Шляхи ефективного залучення України до світового ринку технологій

«Шляхи ефективного залучення України до світового ринку технологій».

ЗМІСТ.

світовий ринок технологія україна Вступ.

1. Сутність ринку технологій та його роль у світовій економіці.

2. Стан та проблеми розвитку вітчизняного ринку технологій.

3. Шляхи ефективного розвитку трансферту технологій України Висновки Список використаної джерел.

ВСТУП.

Науково-технологічний потенціал нині є визначальним фактором, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Сьогодні приріст валового продукту в найбільш розвинених країнах світу на 75−80% визначається інноваційними досягненнями, а України становить — 0,1%. Саме тому, актуальність цієї проблеми полягає у виявленні недоліків, пріоритетних напрямків розвитку та можливих шляхів покращення та вдосконалення позицій України на світовому ринку технологій. Це сприятиме позитивним змінам в життєдіяльності суспільства нашої держави, виведенні економіки України на новий рівень.

В Україні зроблено важливий крок до захисту інтересів держави при створенні та використанні технологій та об'єктів права інтелектуальної власності, створено необхідну нормативно-правову основу для регулювання ринку технологій. Зокрема, вже діють ряд законів та програм, хоча їх висока ефективність все ще залишається під сумнівом.

Також варто відзначити, важливість відкритості зовнішньої торгівлі для економічного зростання шляхом абсорбції технологій з-за кордону. Результати дослідження дають підстави вважати, що застосування засобів лібералізації зовнішньої торгівлі технологічномісткими товарами має стати пріоритетом у торговельній політиці України.

Виконуючи дане дослідження, варто виділити також наступні завдання:

— розглянути особливості функціонування світового ринку технологій;

— проаналізувати сучасні статистичні дані та зробити висновки про становище України на світовому ринку технологій;

— проаналізувати законодавчу базу України в цій сфері;

— виявити позитивні та негативні аспекти.

Мета роботи полягає в тому, щоб виявити пріоритетні напрямки діяльності України на сучасному ринку наукоємної продукції.

1. СУТНІСТЬ РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЙОГО РОЛЬ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Технологія — сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.

Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:

· набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;

· матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.).

Міжнародний технологічний обмін — це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х — 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму МЕВ. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з 22 до 84, розширився обсяг щорічних ліцензійних операцій, що свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, у розрахунку на одиницю витрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вищий, ніж експорт звичайних товарів.

Економічна доцільність експорту технології порозумівається тим, що це:

· джерело одержання доходів;

· форма боротьби за товарний ринок;

· спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;

· спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках і т.п.;

· можливість доступу до іншої технології через «перехресне ліцензування»;

· можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця і т.д.

Економічна доцільність імпорту технології порозумівається тим, що це:

· доступ до нововведень високого технічного рівня;

· засіб економії витрат на НДОКР;

· засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;

· забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;

· умова розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;

· гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця і т.д.

Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».

У 1994 р. загальний темп економічного росту в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в 3 рази більше, ніж у США, Японії або Західній Європі. Особливо треба відзначити Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сінгапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Наприклад, в області науки, техніки, програмного забезпечення Мексика готує стільки ж фахівців як Франція, Південна Корея — більше, ніж будь-яка країна Європи (крім Німеччини), Індія або Китай — більше чим Франція і Німеччина разом узяті.

Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп’ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп’ютерів для декількох ведучих фірм США.

Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США. Південна Корея, що була в 1960 р. на рівні країн Африки південніше Сахари, обігнала Англію по показниках ВНП.

Світовий ринок технологій можна підрозділити на чотири сегменти:

Ш ринок патентів і ліцензій;

Ш ринок наукоі технологічноємної продукції;

Ш ринок високотехнологічного капіталу;

Ш ринок науково-технічних фахівців.

На промислово розвиті країни приходиться близько 90% світового ринку технології, у т.ч. більш 60% приходиться на США, Японію, Великобританію, Німеччину і Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями приходиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість — 19%, загальне машинобудування — 18%; хімічна промисловість — 17,4%, транспортне машинобудування — 10,2% всього обсягу комерційних операцій.

2. СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ.

Однією з найважливіших складових інноваційного процесу і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. В національному законодавстві високі технології визначаються як «технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції».

В Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого належного розвитку, тому перспективні наукові розробки часто не комерціалізуються.

Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов’язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу.

До першої групи чинників можна віднести:

— скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності. Частка інноваційної продукції у 2008 р. склала лише 6,2% від загального обсягу промислової продукції. Наукомісткість промислового виробництва України на сьогодні не перевищує 0,3%, що у десятки разів менше світового рівня. У 2002 р. вона складала 3,1%, у 2008 р. — знизилась до 0,7%. Скорочуються обсяги науково-дослідних робіт. Протягом 1998;2006 рр. їх обсяг скоротився з 1,38 до 1,0% ВВП. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, за підсумками 2008 р. становить 1118 (11,2% від загальної кількості), тоді як у 2004 р. складала 1120 (11,5%). У 2008 р. лише 8,2% підприємств займалися розробкою та впровадженням інновацій, що на 0,7% менше ніж у 2006 р.;

— загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85−90% приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5−3 трлн дол., становить приблизно 0,5−1,5%. Станом на кінець 2008 р. в українському експорті домінували: продукція металургії (45%), хімічної промисловості (12%), машини та устаткування (15%). У структурі експорту-імпорту зберігається вузька спеціалізація — 75% зовнішньоторговельного обороту припадає на 3−4 товарні групи. Це свідчить, що Україна знаходиться у великій технологічній залежності від розвинутих країн. У 2008 р. імпорт в Україну високотехнологічних товарів становив 2341,4 млн дол., (6,5% загального обсягу), а домінуючі позиції в його структурі посіла електроніка (782,8 млн. дол.), хімічні вироби (404 млн дол.) і неелектрична техніка (371,2 млн дол.). Український експорт високотехнологічних товарів склав лише 2,35% сукупного обсягу;

— відбувається викривлення структури вітчизняного трансферу технологій переважно в бік залучення. В світовій практиці є три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку. Основну частину вітчизняного трансферу технологій складає придбання іноземних технологій. Основну частку складає придбання устаткування, тоді як придбання результатів досліджень і розробок в Україні скоротилося з 237 до 55, тобто більш ніж в чотири рази. За цей час кількість набутих прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, угоди на передачу технологій по Україні знизилася з 191 до 50. Ліцензійні угоди також не стали істотним джерелом адаптації іноземних технологій, а їх загальна кількість скоротилася на 29%;

— в Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій. Так, в кожній високорозвиненій країні є державний чи політичний орган, що регулює ринок технологій в інтересах держави. В США це Національна агенція в сфері трансферу технологій, що здійснює контроль та вдосконалення законодавства. Наприклад, з 1975 по 2000 р. в США було прийнято більше 30 законів щодо трансферу технологій і ринку інтелектуальної власності. В Україні вкрай несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Держкомітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій МОН фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився. Дії МОН, Мінпромполітики та НАН України в цій сфері не скоординовані. Це зумовлює відсутність в Україні національної системи трансферту технологій. Загалом в Україні спостерігається негативна тенденція щодо придбання нових технологій і ще гірша — у відношенні їх трансферу. У рейтингу використання технологій та інновацій у 2006 р. Україна була на 83-му місці, що пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно-ліцензійної політики держави та правової бази.

— розвиток трансферу технологій гальмується відсутністю попиту на відповідні науково-технічні розробки з боку держави та приватного сектору. Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1% бюджетного фінансування наукової сфери. Венчурне фінансування в Україні, як надзвичайно важлива для підтримки інноваційного розвитку діяльність, не отримало належного розвитку.

До другої групи чинників можна віднести наступні:

— недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази. Незважаючи на помітний прогрес останніх років у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи трансферу нових технологій та науково-технічних досягнень. Закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним, Адміністративним та Кримінальним кодексами. Так, законодавчі акти в сфері інтелектуальної власності передбачають певні норми, а відповідальність за їх порушення відсутня частково або повністю. Незадовільним залишається стан виконання вимог законів у сфері права інтелектуальної власності і високим — рівень порушень зазначеного права. Посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні пов’язано з приведенням національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС. Так, в Україні строки охорони прав інтелектуальної власності не відповідають нормам ЄС. Наприклад, українські патенти встановлюють міжнародний пріоритет на винахід строком лише на рік;

— не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об'єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги. Це призводить до того, що дослідники не мають змоги дізнатися про вже розроблені і запатентовані аналоги та їх технічні можливості, і це змушує знову «винаходити колесо» та ускладнює орієнтацію на міжнародному ринку технологій.

— не врегульовано питання вартісної оцінки об'єктів інтелектуальної власності та їх відображення у бухгалтерському обліку. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів. Універсальна методика оцінки об'єктів інтелектуальної власності є необхідною для зарахування об'єкта на баланс підприємства, його продажу, трансферту та розрахунку вартості відповідної ліцензії на його використання;

— зберігається тенденція зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності (порівняно з 2006 р. зменшилася на 13,6%). Кількість використаних у виробництві винаходів скоротилась на 19,8%. Число зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2−2,6% від числа патентів, що в декілька разів менше показників провідних країн. Залишається не врегульованим питання «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР. Так, в Росії залишилося близько 500 тис. авторських свідоцтв на винаходи, з яких приблизно 250 тис. належить українським винахідникам.

— велика тривалість терміну розгляду заявок на патенти і винаходи: тривалість розгляду заявки на винаходи 1,5−3 роки, а заявка на знаки для товарів і послуг розглядається 1,5−3,5 роки. Розповсюджені випадки подання заявок на винаходи в інші країни в обхід Державного департаменту інтелектуальної власності України, що теж супроводжується неконтрольованим відпливом нових технологій за кордон. Кримінальним кодексом України не передбачено відповідальності за незаконний трансфер технологій, хоча такі норми є, зокрема, в законодавстві США, Великобританії, Росії.

Ці факти підтверджують існування негативних тенденцій у сфері технологічного трансферу в Україні. За відсутності якісних зрушень у стратегії інновацій та інтенсивного розвитку трансферу технологій, за найсприятливішим сценарієм, навіть в разі реального зростання ВВП у 5−6% на рік, у 2010 р. рівень ВВП на душу населення зможе максимально збільшитись лише до 3,5−4 тис. дол. Тоді як у країнах ЄС цей показник у середньому вже складає 35 тис. дол. Наявні резерви так званої факторної конкурентоспроможності (дешева робоча сила і традиційний експорт товарів із низькою доданою вартістю) або вже вичерпали себе, або вичерпаються у середньостроковій перспективі.

3. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ТРАНСФЕРТУ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ.

Фахівці, які займаються українськими технологіями, вважають, що перспективи в держави є, насамперед, у таких галузях: ракетно-космічна, авіаційна та авіаційне двигунобудування, бронетанкова і двигунобудування для бронетанкової техніки, суднобудівна, у тому числі створення підводних телекерованих апаратів, модернізація сучасної військової техніки, створення електронно-оптичних виробів, навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет «земля—повітря», «повітря—повітря» і артилерійських снарядів, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв'язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, створення безпілотних літальних апаратів, авіаційних і ракетних систем прицілювання.

І все-таки продаж «заліза», що містить технології, зрозумілий і покупцю, і продавцю. Вона не так уже сильно відрізняється від збуту звичайної військової техніки — відрізняються лише підходи в маркетингу такої продукції. Складніше сьогодні не просто продати, а заробити на чистій ідеї, мудрими маніпуляціями перетвореної на технологію. Саме тому до перелічених вище напрямів в останні роки додалися такі, як наноелектроніка, надшвидкісна передача даних, IP-телефонія, створення легких надміцних матеріалів, зварювання різнорідних поверхонь.

Щоправда, досягнувши значних успіхів у розробках, Україна жодним чином не просунулася в їхньому впровадженні. Оскільки трансфер технологій є найважливішою частиною інноваційного процесу, варто розглянути шляхи покращення та методи удосконалення виходу України на світовий ринок технологій. Все це позитивно впливатиме на розвиток у нас цивілізованого ринку трансферу технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг. Відтак буде ефективно реалізуватися інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України.

Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру — вдосконалення законодавчої бази в області трансферу технологій та розробки державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, активізацію розвитку інфраструктури українського ринку технологій шляхом формування основних ринкових механізмів і залучення підприємств до роботи з існуючою інтелектуальною власністю.

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу України шляхом втілення технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції, вважаю необхідним:

· сформувати за участю державного фінансування національну систему трансферу технологій, важливими ланками якої мають стати регіональні центри трансферу технологій та центри науково-технічної та економічної інформації, на основі яких необхідно найближчим часом сформувати національну інфраструктуру, використовуючи вже існуючі підприємства як вузлові. Вже функціонує три такі регіональні центри: Київський; Львівський та Харківський.

· створити інфраструктуру трансферу технологій, у тому числі підрозділи з питань трансферу технологій та продовжити створення центрів трансферу технологій на національному та регіональному рівнях. Її елементом може стати розробка і впровадження інтегрованої бази даних щодо попиту та пропозиції трансферу технологій в Україні та створення механізму поповнення цієї бази з різних джерел: існуючих локальних, відомчих та регіональних баз даних, каталогів, конкурсів, виставок-презентацій, спеціалізованих видань, журналів, інтернет-сайтів.

Складовою національної інфраструктури трансферу технологій мають стати спеціально створені консультативні комісії з питання аудиту трансферу технологій, оскільки при вирішенні питання щодо експорту технології важливо оцінити її конкурентоспроможність.

З метою створення стратегічних альянсів з найбільшими зарубіжними операторами ринку технологій необхідною є інтеграція українських учасників ринку технологій у відповідні європейські структури, що дозволить отримати доступ до баз даних, бірж, фондів венчурного капіталу та до інших інформаційних та фінансових ресурсів та надасть значні переваги при оформленні ліцензійних контрактів та міжнародних патентів.

На державному рівні забезпечити умови для активної розробки новітніх технологій в Україні та умови для їх представлення як об'єктів міжнародного технологічного трансферу через виконання таких заходів:

· активізації розвитку інфраструктури інноваційного процесу; залучення приватних українських і закордонних інвестицій в інноваційну сферу;

· створенню умов для збільшення кількості учасників трансферу технологій.

З метою формування попиту на новітні технології необхідно розвивати в Україні сучасну національну індустрію венчурного капіталу шляхом найшвидшого формування державної програми і розробки концепції розвитку сектора венчурного капіталу, забезпечення законодавчого регулювання венчурного виробництва.

Підготувати зміни до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» у частині зарахування до державного бюджету України певного відсотка коштів, отриманих від трансферу технологій, майнові права на які належать державі; до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в частині визначення розміру та порядку виплати винагороди творцям об'єктів інтелектуальної власності.

Створити спеціальні судові органи з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності, працівники яких будуть підготовленими та обізнаними фахівцями у сфері вітчизняного та міжнародного права інтелектуальної власності, а не фахівцями широкого профілю.

З огляду на проведений аналіз ролі торговельної політики для технологічного розвитку, мета торгівельної політики України повинна полягати у сприянні економічному зростанню через абсорбцію та використання передових технологій шляхом імпорту проміжних технологічномістких товарів і послуг, а також у підтримці внутрішніх інноваційних процесів через просування продукції вітчизняних наукоінтенсивних галузей до світових ринків, що посилить спеціалізацію нашої країни у цих галузях.

Для реалізації поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

· проводити відкриту, прозору, передбачувану торгівельну політику, яка ґрунтується на багатосторонніх правилах Світової організації торгівлі для забезпечення довгострокового співробітництва вітчизняних підприємств з іноземними партнерами;

· забезпечити доступ імпортованим проміжним товарам та послугам, які втілені у передові технології, на ринок України;

· просувати експорт вітчизняної інноваційномісткої продукції на світові ринки, що збільшує обсяг ринку для внутрішніх виробників, підвищує віддачу від інновацій і посилює спеціалізацію країни в наукоінтенсивному виробництві;

· інтегрувати інструменти торговельної політики України з іншими видами державної політики, орієнтованими на міжнародний трансфер технологій, а саме технологічною політикою, інвестиційною політикою, політикою сприяння конкуренції, політикою розвитку, у сфері освіти тощо для досягнення синергетичного ефекту залучення нових технологій на економічне зростання.

Для виходу на якісно інший рівень розвитку національного трансферу технологій необхідно формувати сприятливі умови для інноваційної діяльності бізнесу, заохочувати світових лідерів у галузі високих технологій до приходу в Україну, створювати інструменти трансферту технологій, забезпечити наявність професійного менеджменту. Результатом розробки новітніх технологій має стати завоювання конкурентних позицій у перспективних секторах ринку, підвищення ефективності участі України у світових ринках технологій.

ВИСНОВКИ.

В умовах світової глобалізації та інтеграції рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних факторів. Важливим і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому.

В Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого розвитку. Через недостатнє розповсюдження прогресивних технологій країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах НТП, що загрожує закріпленням екстенсивної моделі розвитку економіки.

Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру — вдосконалення законодавчої бази в області трансферу технологій та розробку напрямків державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, активізацію розвитку інфраструктури ринку технологій і залучення підприємств до роботи з існуючою інтелектуальною власністю.

Мета торгівельної політики України повинна полягати у сприянні економічному зростанню через використання передових технологій шляхом імпорту проміжних технологічномістких товарів і послуг, а також у підтримці внутрішніх інноваційних процесів через просування продукції вітчизняних наукоінтенсивних галузей до світових ринків, що посилить спеціалізацію нашої країни у цих галузях.

Список використаних джерел.

1. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» // Відомості ВРУ вiд 10.11.2006. — 2006. — № 45. — С. 1479, ст. 434.

2. Архієреєв С.І., Тарасенко Т. В. Розвиток трансферу технологій як необхідна передумова інтеграції України у світову економіку [Режим доступу]: http://www.niss.gov.ua/Monitor/Oktober/7.html.

3. Багрова І.В., Гетьман О. О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 384 с.

4. Гавриш О. А., Клименко К. С. Інтеграція України в світову економіку шляхом розвитку трансферу інноваційної продукції [Режим доступу]: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evkpi/2010/3.Mijnarodna%20ekonomika%5C11_kpi_2010₇.pdf.

5. Лукін С.Ю., Козаченко Р. П. Україна на сучасному ринку наукоємної продукції // Економічний простір. — 2008. — № 11. — С. 29−35.

6. Микитенко В. В. Вимоги до впровадження новітніх технологій і високотехнологічної продукції // Проблеми науки. — 2001. — № 9. — С. 30−34.

7. Олейніков О.О. Сучасні тенденції світового ринку високотехнологічної продукції та місце України на ньому // Проблеми науки. — 2006. — № 1. — С. 30−38.

8. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І., та ін. Світова економіка. Київ: Либідь, 2000. — 582 с.