Вдосконалення фінансово-кредитного механізму агропромислового комплексу на прикладі СТОВ «Зоря»

Міністерство аграрної політики України Уманський державний аграрний університет Факультет економіки і підприємництва Кафедра фінансів і кредиту Вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК на прикладі СТОВ «Зоря»

Курсова робота Науковий керівник, Бондаренко Н.В.

Виконала :

студентка 32_-е групи Костинюк Т.О.

м. Умань 2010 р.

Реферат Темою курсової роботи я обрала саме вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК на прикладі СТОВ «Зоря» тому, що вирішення питання стосовно фінансування та регулювання фінансово-кредитних відносин сільськогосподарських підприємств є досить актуальним питанням на протязі останніх кількох років, а особливо після того як почала сягати свого закінчення світова фінансова криза.

Курсова робота складається з реферату, вступу, розділу 1 «Теоретичні аспекти фінансово-кредитного механізму АПК», розділу 2 «Аналіз фінансово-кредитної діяльності СТОВ „Зоря“», розділу 3 «Шляхи удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК» та висновків.

Відповідно до плану курсової роботи, було сформовано ряд головних питань, котрі по порядку висвітлені у даній роботі:

1. поняття та аналіз фінансово-кредитного механізму АПК ;

2. аналіз фінансово-кредитної діяльності досліджуваного підприємства;

3. виведення висновку та шляхів удосконалення фінансово-кредитного механізму підприємства та агропромислового комплексу в цілому.

Мета цієї роботи — вивчити методи при аналізуванні фінансово-кредитного механізму АПК, що може бути корисним для визначення фінансового-кредитного механізму СТОВ «Зоря» і напрямки покращання його функціонування.

Завданням роботи є аналіз фінансово-кредитної діяльності підприємства та формування шляхів її покращення.

Об'єктом дослідження є СТОВ «Зоря».

Робота містить 61 сторінок друкованого тексту, 4 рисунки, 7 таблиць та 25 літературних посилань. Інформаційною базою дослідження є дані фінансової звітності СТОВ «Зоря».

Зміст Зміст Вступ

1. Теоретичні аспекти фінансово-кредитного механізму АПК

2. Аналіз фінансово-кредитної діяльності СТОВ «Зоря»

2.1 Аналіз господарської діяльності СТОВ «Зоря»

2.2 Аналіз фінасово-кердитного механізму СТОВ «Зоря»

3. Шляхи удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК Висновок Список використаних літературних джерел Додатки

Вступ Сільськогосподарські підприємства в процесі своєї діяльності вступають у взаємовідносини з різними ланками фінансово-кредитної системи країни. Проблеми становлення української національної системи фінансово-кредитних відносин є основоположною у сфері економічного реформування держави. їх роль на сучасному етапі зростає, оскільки відбувається зростання фінансового сектора, до змін якого особливо чутливими є перехідні економіки.

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Правове регулювання кредитних відносин належить до найбільш складних і актуальних проблем, які вимагають як наукового, так і практичного вирішення.

Фінансова політика держави стосовно агропромислового комплексу здійснюється через фінансово-кредитний механізм, який є сукупністю фінансових методів, інструментів і важелів впливу на соціальний і економічний розвиток суспільства.

Фінансово-кредитний механізм, як і механізм ціноутворення через збалансування попиту і пропозиції, належить, згідно з сучасними економічними теоріями, до економічних методів регулювання ринкової економіки. Вплив на економіку через фінансовий механізм носить назву «вмонтованого стабілізатора», бо він рідко дає миттєвий результат, а його дія розрахована на певну перспективу. За визначенням П. Семюельсона, він покликаний усувати викривлення в економіці, але не може повністю усунути порушення. Щоб скоріше досягти бажаного ефекту, цей механізм доповнюють ще й іншими методами, в тому числі й адміністративними.

У фінансово-кредитному механізмі агропромислового комплексу можна виділити дві підсистеми: фінансового забезпечення та фінансового регулювання агропромислового комплексу.

Фінансове забезпечення суб'єктів сільського господарства може відбуватися в різних формах: самофінансування, кредитування, акціонування та бюджетного асигнування. Співвідношення між цими формами фінансового забезпечення на різних етапах розвитку економіки буває різним. При переході до ринкової економіки від бюджетних асигнувань перевага надається оптимізації співвідношень між кредитуванням та самофінансуванням аграрного формування.

Підсистема фінансового державного регулювання з боку держави має в сучасних умовах такий набір інструментів: податки, внески, відрахування до бюджету та фондів цільового призначення.

Застосовуючи до цих інструментів та до форм фінансового забезпечення ті чи інші важелі впливу: зміну норм (нормативів), умов і порядку формування доходів та фондів, принципів і умов фінансування та кредитування, можна здійснювати ту чи іншу фінансово-кредитну політику держави стосовно АПК.

Ця політика буде або стимулюючою або санкціонуючою для сільськогосподарських підприємств і змушуватиме їх вибирати ту чи іншу стратегію і тактику поведінки на перспективу. Сукупність важелів утворює систему управління фінансово-кредитним механізмом АПК. Управління здійснюється в кожній країні своїми органами. В Україні цією роботою займається орган законодавчої влади — Верховна Рада в частині правового регламентування, а в частині планування і організації фінансової діяльності - орган виконавчої влади — Міністерство фінансів, Національний банк України та Міністерство аграрної політики.

1. Теоретичні аспекти фінансово-кредитного механізму АПК Фінансово-кредитний механізм АПК являє собою сукупність форм і методів організації та управління фінансово-кредитними відносинами в агропромисловій сфері економіки країни та її регіонів.

Такий підхід дозволяє поєднати, мобілізувати та раціонально використовувати всі можливі грошові ресурси для ефективного розвитку АПК.

Багато вчених економістів країн СНД вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання), а також організаційні структури і важелі. Нами запропоновано своє бачення фінансово-кредитного механізму АПК на сучасній основі [4 ст.153−160].

В додатку, А наведено схему фінансово-кредитного механізму АПК.

Формування фінансового ринку сільської місцевості має критичне значення для довгострокового економічного зростання та зменшення бідності. Розвинута фінансова інфраструктура сприяє зростанню продуктивності праці, вирівнюванню доходу і споживання, задоволенню фінансових потреб сільських територій, підвищенню рівня життя та продовольчої безпеки.

На сучасному етапі діяльність сільських фінансових посередників обмежується господарствами, які мають різноманітні джерела доходів, і не поширюється на малозаселені сільські території, економічна активність яких є мало диверсифікованою. Основними причинами такої ситуації є високі трансакційні витрати, цінові і врожайні ризики, сезонність доходів, обмеження щодо застави, які характеризують сільські території.

Розглянемо значення сільських фінансів у вирівнюванні доходу і споживання населення, а також висвітлимо потенційні сфери продуктових інновацій фінансового сектора, спрямовані на задоволення попиту на фінансові послуги. Згідно з результатами досліджень іноземних вчених, фінансові потреби бідного населення та населення з відносно високим рівнем доходу є різними. Домогосподарства з високим рівнем доходності надають перевагу фінансовим послугам, які генерують дохід і сприяють акумуляції активів.

Поширеною є думка, що населення з низьким рівнем доходу не є кредитоспроможним, не здатне заощаджувати і страхувати себе від ризику. Емпіричні дослідження неформальних ринків доводять помилковість даного твердження. Бідні домогосподарства бажають сплачувати ринкові ціни за надійний і тривалий доступ до фінансових послуг[8 ст.296−301].

Вони цінують, як правило, фінансові послуги, спрямовані на подолання ризику зниження доходу і, як наслідок, незадоволення власних базових потреб. Для бідних домогосподарств кредитно-ощадні послуги є засобом управління незначними ресурсами, гарантом отримання адекватної кількості продовольства та споживання предметів першої необхідності. Таким чином, мотивуючим чинником для бідного населення у плані заощаджень є прагнення мати превентивні засоби, здатні вирівнювати майбутнє споживання.

Більшість традиційних ощадних продуктів не можуть виконувати роль заощаджень з метою забезпечення превентивних заходів, оскільки формальні кредитні та ощадні послуги надають виключно для виробничих цілей і вимагають тривалого часу та високих трансакційних витрат. Саме тому мікрофінансові установи мають зосереджуватися на фінансових послугах, які мають потенціал у плані зменшення ризиків.

Сьогодні фінансові потреби сільських територій України з високою питомою вагою дрібних та малозабезпечених домогосподарств залишаються незадоволеними. Вчені ідентифікують три основні причини неефективного функціонування фінансових ринків: високі коваріантні ризики, недосконала інформація і трансакційні витрати [2 ст.204−209].

Основною причиною незадовільного функціонування сільських фінансових ринків є комбінація високих рівнів виробничого, маркетингового і цінового ризиків, а також обмежені методи їх зменшення. Сільський сектор характеризують необхідністю у довгостроковому інвестуванні, сезонними коливаннями доходу, які є причиною нерівномірності грошових потоків і мінливості попиту на фінансові послуги. Агровиробники і невеликі сільські підприємці, які мають певні фінансові зобов’язання, зазнають систематичної мінливості, що може призвести до дефолту.

Важливо розрізняти ідіосинкратичні і коваріантні ризики, тобто ризики, які впливають тільки на індивідів (старіння, непрацездатність) та ризики, які здійснюють вплив на великі групи людей (посуха, повені). Коваріантні ризики в сільській місцевості пов’язані з домінуванням сільського господарства, яке залежить від кліматичних умов та характеризується сезонністю виробництва [1 ст.17−30].

Здатність фінансових посередників ефективно покривати коваріантні ризики є досить обмеженою через невелику кількість клієнтів. Проте, фінансові установи можуть досить ефективно вирішувати проблему ідіосинкратичних ризиків (послуги щодо превентивних заощаджень і споживчих кредитів). У міру зростання фінансових установ і досягнення ними більших операційних масштабів, вони набувають здатності покривати також коваріантні ризики.

Адекватними інструментами зменшення фінансового ризику посередника може бути застава, страхування, ф’ючерси, а також розроблення механізмів виконання контрактів. Такими альтернативами є контракти щодо спільної відповідальності або групові кредити. Проте груповий кредит передбачає високі трансакційні витрати, і можливий тільки при виконанні певних умов (регулярні зустрічі, існування високого ступеня соціальної єдності і взаємного страхування тощо). Водночас використання групового кредиту створює значні вигоди, оскільки взаємодопомога та регулярний обмін інформацією сприяють підвищенню рівня професійної підготовки, знання ринку, бізнес-мережі.

Друга основна причина недостатнього розвитку фінансового ринку полягає у недосконалій або асиметричній інформації. Інформація є життєво важливою при оцінці та управлінні ризиком. Якісна інформація в деяких випадках може виконувати роль застави та попереджувати моральний ризик. У сільському середовищі практично відсутня формальна кредитна історія, ведення реєстрів, а також гетерогенність умов виробництва. Ці фактори ускладнюють оцінку кредитоспроможності і моніторинг позик або страхування.

Третя ключова причина — це високі трансакційні витрати, які залежать від особливостей фізичного та інституційного середовища. Сільські території характеризуються високими рівнями бідності, просторовою розосередженістю, сезонністю доходів, слабкою системою виконання контрактів, незадовільною фізичною інфраструктурою, а також низькими рівнями освіти. Ці чинники збільшують трансакційні витрати для посередників та клієнтів.

Саме з цих причин формальні посередники перебувають у невигідному конкурентному становищі порівняно із неформальними, та не бажають працювати в сільській місцевості. Процедури, встановлені формальними фінансовими посередниками і спрямовані на зменшення кредитних ризиків, часто становлять соціальні бар'єри доступу сільського населення через домінування безграмотності і потребу у формальній документації. Неформальні посередники через географічну близькість і соціально-економічні відносини мають переваги у плані інформації і трансакційних витрат. Таким чином, неформальні посередники є більш активними порівняно з формальними [5 ст.37−39].

Низька прибутковість виробництва в сільській місцевості, відсутність традиційних форм застави, слабкі і витратні механізми виконання контрактів, асиметричність інформації є чинниками, які обмежують доступ сільських домогосподарств до довгострокових формальних кредитів. Традиційні методології кредитування значною мірою покладаються на короткострокові позики з частими регуляторними виплатами. Несільськогосподарські галузі та дрібні агровиробники є особливо обмеженими у плані залучення інвестицій у обладнання, диверсифікацію культур, використання високоприбуткових можливостей. Як наслідок, сегменти ринку, які можуть генерувати вигоди від зайнятості і продуктивності, гальмуються.

Даний механізм не задовольняє вимог та сезонного характеру сільського господарства. Багато культур є багаторічними, інвестиції у покращення земельних ресурсів мають тривалі терміни виконання, більшість обладнання амортизується протягом тривалого часу. Обмежена наявність середньострокових і довгострокових кредитів є основним обмеженням для сільськогосподарської і промислової диверсифікації, зростання продуктивності і екологічного захисту.

Варто також зазначити, що середньостроковий та довгостроковий кредити є рідкісними через макроекономічну нестабільність і відсутність ефективних інструментів ризик-менеджменту. Мінливість відсоткових ставок, інфляційні очікування створюють невизначеність і ризик для довгострокових інвесторів та позичальників [16 ст.156−161].

Обмежена пропозиція інших фінансових послуг, зокрема депозитів, платіжних трансфертів, страхування і лізингу обмежують здатність сільського населення здійснювати кращий менеджмент ризику і ліквідності. Іншою проблемою є ринкова сегментація. Вона передбачає ситуацію, коли формальні посередники обслуговують клієнтів, які мають високий рівень доходу та гарну заставу, тоді як напівформальні посередники обслуговують клієнтів з нижчими доходами і більшими обмеженнями у плані застави.

Причиною сегментації ринку фінансових послуг є незадовільні регуляторні рамки, які обмежують доступ та продуктові інновації, обмежена кількість методів зменшення ризику, дорога і недосконала інформація, різний потенціал виконання контрактів.

Сегментація та відсутність конкуренції може сприяти неефективності та високим відсотковим ставкам. Клієнти з ідентичним попитом на позику та профілями ризику мають отримувати різні умови залежно від джерела фінансування. Крім того, існує проблема нестачі операційно ефективних та усталених фінансових посередників. Досить велика кількість формальних і напівформальних посередників, які є активними в сільській місцевості, залежать від субсидій та не є ефективною, внаслідок незадовільного управління, надмірної залежності від технологій кредитування, які базуються на заставі і збільшують трансакційні витрати для посередника та клієнта, вразливість до коваріантних ризиків через обмежені можливості диверсифікації портфеля і невелику капітальну базу [13 ст.30−33].

Таким чином, макроекономічна стабільність і послідовність у політиці є необхідними умовами формування ефективних і конкурентних сільських фінансових ринків. Високі рівні інфляції, обмінних курсів негативно впливають на функціонування фінансового ринку. Фіскальна, монетарна, торговельна політика визначають ризиковість функціонування фінансових посередників. Критичними змінними для фінансових ринків є бюджетний дефіцит, рівень інфляції та відсоткових ставок, реальний ефективний обмінний курс.

У минулому державне втручання, зокрема кредитні квоти і субсидовані відсоткові ставки, зосереджувались на видимих проблемах, зокрема на відсутності доступу невеликих і середніх виробників. Проте державне втручання здійснювалось без розуміння основних чинників, які формують сільські фінансові ринки і роблять невеликих і середніх виробників небажаними клієнтами. На сучасному етапі розвиток сільських фінансових ринків вимагає сприятливого середовища розвитку. Це включає створення необхідних макроекономічних умов, усунення політичної упередженості проти сільського господарства і сільського сектора, а також створення інтегрованого та ефективного фінансового ринку.

Навіть макроекономічні змінні, які здаються позитивними, можуть мати негативний вплив на сільські фінансові установи у короткостроковому періоді. Різке зниження рівня інфляції може призвести до дефолтів з позик, якщо фермери мають довгострокові боргові зобов’язання за фіксованими номінальними ставками, прив’язаними до попередньо очікуваного рівня інфляції.

І справді, оскільки макроекономічна стабілізація майже незмінно призводить до високих реальних відсоткових ставок, незадовільний менеджмент на макроекономічному рівні може значно зменшити сільськогосподарські прибутки і стан погашення кредитів сільських фінансових установ [15 ст.204−208].

Зв’язок між макроекономічною ефективністю і ефективністю сільського фінансового сектора є неоднозначним. Кризи на сільських фінансових ринках можуть створювати тиск на державні бюджети і, таким чином, на макроекономічну стабільність. Основними джерелами фіскальних тягарів і погіршення ситуації є відсоткові субсидії, прострочення сплати позик і дефолти, а також неефективні схеми страхування врожаїв і гарантій.

Для покращення функціонування сільських фінансових ринків рекомендують дії у трьох сферах:

* створення сприятливого політичного середовища для фінансових посередників (покращення прибутковості сільської економічної активності, зменшення ризиків, покращення інформаційних потоків, зменшення правових бар'єрів для ефективного і низьковитратного посередництва та механізмів виконання контрактів);

* збільшення потенціалу надання роздрібних послуг (створення нових фінансових установ, встановлення зв’язків між формальними та неформальними посередниками, зміцнення існуючих формальних та неформальних установ);

* стимулювання впровадження інших послуг (депозитів, страхування врожаїв, надання товарів у заставу, хеджингових інструментів, електронних карток і лізингу). Ці продукти сприятимуть кращому ризик-менеджменту, знижуватимуть трансакційні витрати. Проте впровадження деяких фінансових продуктів можливе тільки за умови інвестування у системи сільськогосподарського маркетингу і покращення правового та регуляторного середовища.

Зважена секторна та інвестиційна політика сприяє зниженню трансакційних витрат у сфері сільського фінансового посередництва (покращення електропостачання, комунікацій, транспортних зв’язків) та підвищенню прибутковості сільської економічної активності. Принциповими сферами уваги є інвестиції у державну інфраструктуру, ринкові цінові стимули для сільського господарства, політика несільськогосподарських стимулів [11 ст.8−10].

Сільські території історично знаходились у невигідному становищі у плані розподілу ресурсів на розвиток інфраструктури і соціальних видатків.

Видатки на сільську інфраструктуру і соціальні послуги (освіта, здоров’я) сприяють підвищенню сільської продуктивності, знижують маркетинговий ризик, зменшують трансакційні витрати посередників. Критично важливим є створення стимулів для несільськогосподарського підприємництва, яке сприяє диверсифікації джерел доходів домогосподарств.

Високий ризик та трансакційні витрати є негативними стимулами для розвитку сфери формального фінансового посередництва в сільській місцевості. Щобільше, цей чинник негативно впливає на охоплення фінансовими послугами клієнтів з низькими доходами і з незначною заставою. Неформальні посередники залишаються домінуючими у сільській місцевості [22 ст.31−36].

Сприяння гармонізації бухгалтерських стандартів, прозорості і відкритості фінансових посередників сприяє зменшенню бар'єрів входу, покращує стан фінансового сектора, захищає інтереси клієнтів та інвесторів від надмірного ризику і незадовільного фінансового менеджменту. Важливим питанням є регулювання установ, які приймають депозити.

Вартість традиційних методів регулювання досить висока, оскільки загальна кількість фінансових установ, які обслуговують сільські території, є великою, проте активи їх незначні. Взагалі, сільські фінансові установи не становлять системної загрози для фінансової системи, проте вони вимагають непропорційної частки ресурсів для забезпечення нагляду.

Таким чином, створення ефективних сільських фінансових систем є важливим для покращення життя основної маси сільського населення. Зважена фіскальна і монетарна політики є істотними для зменшення макроекономічної мінливості і підвищення прибутковості сільських інвестицій.

Механізм управління кредитними відносинами, як складова частина фінансово-кредитного механізму, являє собою систему заходів щодо регулювання всіх форм кредитних відносин, з використанням організаційно-розпорядчих та економічних методів і заходів. Ці методи специфічні для кожного рівня кредитної системи. Загальні ж правила здійснення кредитних відносин визначаються кредитним механізмом. Якщо кредитний механізм визначає загальні правила здійснення кредитних відносин, незалежно від форми їх існування, то, на відміну від нього, механізм кредитування характеризує сукупність правил використання конкретних організаційних форм позичкових відносин або їх груп (комерційні, банківські тощо). Тобто, ці поняття не тотожні [23 ст.55−61].

Визначення основних параметрів та чинників економічної та фінансової стійкості підприємств галузі відноситься до числа найбільш важливих проблем функціонування фінансово-кредитного механізму через те, що недостатня економічна і фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємств та відсутності в них коштів для розвитку виробництва, а надмірна — буде стримувати розвиток, обтяжуючи підприємство надмірними резервами. Економічну стійкість підприємства галузі необхідно розглядати як одну із форм вияву закономірностей розвитку економіки, а саме як форму вияву закону підвищення ефективності виробництва. З точки зору автора, економічна стійкість агропромислового підприємства в умовах ринку являє собою постійний рух грошових потоків і наявність таких земельних, матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів, які дозволяють забезпечити платоспроможність та розширене відтворення виробництва.

В загальному ж, поняття «фінансовий (фінансово-кредитний) механізм» використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття «фінансовий механізм» найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову «техніку». З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті «організація фінансів», і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним.

Другій підхід до розгляду поняття «фінансовий механізм» полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни.

На рисунку 1.1 зображена загальна структура фінансового механізму.

Рис. 1.1 Структура фінансово-кредитного механізму Наявність об'єктивно існуючої залежності підприємств агропромислового комплексу і, в першу чергу, сільського господарства від фінансово-кредитної системи, яка з подальшим розвитком ринкових відносин не тільки не зменшується, а зростає, обумовили мету дослідження, яка полягає в удосконаленні економічного механізму кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

Проблема зменшення грошових надходжень і ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств — ті чинники, які не дають змоги підвищити платоспроможність господарств та їх фінансові можливості. Особливо несприятливим фактором є щорічні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Незважаючи на те, що індекси зростання цін на продукцію сільського господарства останні два роки значно перевищують аналогічний показник по промислових товарах, рівень грошової виручки залишається не достатнім для повних розрахунків. Це позбавляє потрібних коштів, зменшує можливості їх залучення. Іншою причиною є необґрунтоване використання залучених ресурсів. Мається на увазі, що господарства і досі залучають та використовують отримані засоби для фінансування виробництва збиткових видів продукції.

Специфіка агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, накладає певний відбиток на кредитні відносини. Це насамперед неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів із різними термінами погашення; наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їхнім надходженням від реалізації виробленої продукції з терміном погашення півтора року, безперервність процесів відтворення в агропромисловому виробництві, які не можуть бути зупинені, а тому потребують постійного і своєчасного вкладення коштів і своєчасного надання кредитів; необхідність тримати в обороті значний запас сировини і матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу обігових коштів тощо.

Наступна причина — недостатній розвиток платіжно-розрахункової системи. Проявляється в слабкій дії інститутів відповідальності за невиконання взятих зобов’язань та недостатньому розвитку, обмеженості застосування методів, механізмів, видів здійснення розрахунків. Першому перешкоджає дія мораторію і стан розвитку системи вирішення господарських спорів [7 ст.77−82].

В економіці і досі не на повну силу працює відповідно розвинена система фінансово-кредитної підтримки, основною і найбільш розвинутою ланкою якої є банківська. Банки також не посіли належного місця в системі фінансового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Позитивному розвитку взаємовідносин між даними сторонами перешкоджали: відсутність напрацьованих методів надання кредитів, слабкий розвиток системи реалізації прав на заставне майно, високі вимоги до позичальників, слабка зацікавленість у кредитуванні саме сільського господарства, задовільний рівень розвитку банківської інфраструктури з одного боку; важкий фінансовий стан і висока ризикованість — з другого. Саме такою тенденцією характеризувалась система відносин сільськогосподарських товаровиробників з банківськими установами до кінця минулого століття. Однак, сучасний розвиток фінансової інфраструктури не можна вважати достатнім, і не через малу кількість працюючих фінансових установ, у тому числі банківських підрозділів, а через відсутність належного якісного рівня їх розвитку. Значна частина банків не поспішає вести бізнес на основі кредитування сільськогосподарських підприємств. Така ситуація зумовлена кількома причинами. Це, насамперед, невідповідність діяльності сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість та перебування майна у податковій заставі), нечітке визначення механізмів компенсації та недосконалість джерел надходження коштів для компенсації, відсутність ліквідної застави, велика кількість документації, необхідної при одержанні кредиту. Крім того, переважна більшість сільськогосподарських виробників не мали кредитної історії, що також стало однією з передумов неотримання комерційного кредиту.

Досить високим залишається рівень застави, який в окремих комерційних банках втричі, а то й вчетверо, вп’ятеро перевищує суму позики. Для самої застави використовується два види ліквідного майна: молодняк тварин і майбутній врожай. Вартість заставного майна переважно нижча ринкових цін. Розмір кредиту не обмежується. Залишається актуальною проблема ліквідності заставного майна і використання для забезпечення рухомих і нерухомих засобів. Практично не приймаються в заставу техніка, будівлі, і це зрозуміло. Очікувати використання в якості застави землі доведеться ще кілька років, через обмеження в Земельному кодексі та час, потрібний для формування ринку землі.

Необхідність оновлення основних фондів в агропромисловій сфері, де знос їх сягає до 80%, а в окремих агроформуваннях і ще більше, а також відчувається гостра нестача сільськогосподарської техніки, оскільки тракторний парк за останні десять років скоротився майже наполовину, вимагає значних додаткових довгострокових фінансових ресурсів із застосуванням нетрадиційних форм і схем кредитування підприємств агропромислового комплексу. Особливо стала актуальною дана проблема у період фінансової слабкості сільськогосподарських підприємств та відсутності у них ліквідної застави.

Нині окрім майбутнього урожаю, запропонувати у заставу аграріям часто немає й чого. Але банки неохоче погоджуються на таку заставу, враховуючи, що понад 30 ризиків — організаційних і погодних — можуть вплинути на врожай. Тому потрібно вживати багато заходів, в основі яких лежить дотримання технологій сільськогосподарського виробництва, проте погодні ризики без страхування приборкати неможливо. Нині в Україні зареєстровано понад 3000 страхових компаній, більше 50 з яких працюють із сільським господарством. Отож, проблему страхування ризиків втрати врожаю можна назвати визначальною проблемою розвитку кредитування аграрного сектора.

Узагальнення вітчизняного досвіду кредитних відносин показує, що незважаючи на існуючі перешкоди розвитку кредитування, в останні роки сільськогосподарські товаровиробники перетворюються в бажаних клієнтів, оскільки щорічно залучають і залучатимуть значні кошти на вигідних для банків і себе умовах. Саме умови надання-одержання позик є другим після дефіциту вирішальним чинником зростання фінансового кредитування. З початку діяльності банківської системи, кредитування здійснюється за ринковими принципами. Умови таких операцій залежать від багатьох факторів, зокрема попиту на кошти та їх пропозиції, вартості і ризиковості їх надання, результативності роботи, наявності достатньо ліквідного майна для застави і можливостей його реалізації, перспектив розвитку сектора. На жаль, господарства не одразу звернули увагу на банківську систему як джерело коштів.

2. Аналіз фінансово-кредитної діяльності СТОВ «Зоря»

2.1 Аналіз господарської діяльності СТОВ «Зоря»

фінансовий сільськогосподарський регулювання кредитний Об'єктом мого дослідження виступає СТОВ «Зоря», Ульнівського району Кіровоградської області. До СТОВ «Зоря» відноситься один населений пункт — село Лозувата. По відношенню до основних місць збуту і покупців с/г продукції господарство розташоване досить непогано. Господарство має таку організаційну структуру:

— цех рослинництва;

— цех тваринництва;

— автопарк;

— цех переробки.

Середньорічна температура повітря у зоні розташування господарства +16,7 градусів, максимальна температура досягає +35 градусів, мінімальна -36 градусів за Цельсієм Тривалість вегетаційного періоду в середньому 205 днів.

Найдовша тривалість снігового покриву 105 днів при середній висоті його 15 см. В цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.

У СТОВ «Зоря» найбільш поширені ґрунти — чорноземи типові мало гумусні, сприятливі для механізованого обробітку землі. Порівняно великі запаси азоту, фосфору, калію, але для одержання запланованої урожайності сільськогосподарських культур рухомих форм цих елементів недостатньо.

Для більш детальної характеристики досліджуваного підприємства та його фінансово-кредитної діяльності необхідно проаналізувати його фінансові показники, забезпеченість основними та оборотними фондами, а також звертаючи увагу, що дане підприємство є сільськогосподарським, а тема даної курсової роботи саме вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК, то також зазначити склад та структуру сільськогосподарських угідь, чисельність працюючих, проаналізувати котрі галузі сільського господарства на підприємстві є найбільш прибутковими, та проаналізувати в цілому фінансово-кредитну діяльність та політику господарства.

Для початку пропоную розглянути основні фінансові показники діяльності СТОВ «Зоря» у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Фінансові показники реалізації сільськогосподарської продукції СТОВ «Зоря»

Як видно із таблиці 2.1 СТОВ «Зоря» має досить позитивні показники від реалізації продукції сільського господарства. Так на протязі досліджуваних років 2007;2009 відбувалося чітке збільшення даних показників. Так дохід (виручка) від реалізації у 2009 році становила 14 154,7 тис.грн., що на 5537,7 тис.грн. менше ніж у 2007 році. Це пов’язано з тим, що обсяги реалізації продукції виросли.

Чистий дохід від реалізації (у даному випадку розглядається за мінусом податку на додану вартість) також у 2009 році виріс у порівнянні з 2007 роком на 4166,2 тис.грн.

Проте слідом за попередніми показниками виросла і собівартість реалізованої продукції. У 2007 році цей показник становив усього 70,43 тис.грн., а у 2009 році уже 2418 тис.грн., що більше на 2347,57 тис.грн. Валовий прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції зріс на протязі 2007;2009 років на 2698,2 тис.грн.

Інші операційні витрати у 2007 році становили лише 9 тис.грн., а уже у 2009 році 1296,2 тис.грн., що свідчить про їх велике збільшення.

Проте незважаючи на недоліки збільшення інших операційних витрат, чистий прибуток також виріс, так у 2007 році він становив 1007 тис. грн, а уже у 2009 році 2418 тис.грн., що показує нам його збільшення на протязі досліджуваних років на 1411 тис.грн.

Для більш детального аналізу головного господарсько-фінансового результату — чистого прибутку необхідно розглянути його графічне зображення на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Чистий прибуток СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках Важливим також є аналіз структури та динаміки основних фондів господарства. Дані наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка та структура основних виробничих фондів СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках

Як видно із таблиці 2.2 вартість основних виробничих фондів у СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках збільшувалась. Так вартість будинків і споруд виросла на 398,3 тис.грн. У 2007 році вона становила 2481,8 тис.грн., а у 2009 році уже 2880,1 тис.грн. Вартість машин та обладнання зросла на 1896,1 тис. грн, при тому, що у 2007 році ця цифра становила 2338,9 тис.грн., а у 2009 році уже 4235 тис.грн.

Не збільшили свою вартість лише інші основні засоби, їх вартість незмінно становить 1352 тис.грн. В загальному ж вартість основних виробничих фондів у СТОВ «Зоря» зросла на 2322,5 тис.грн.

Наступним кроком у аналізі досліджуваного господарства є аналіз динаміки і структури оборотних фондів господарства. Аналіз проведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка і структура оборотних фондів СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках

Проаналізувавши дані наведені у таблиці 2.3 можна зробити висновок, що загальна сума оборотних засобів СТОВ «Зоря» виросла на протязі 2007;2009 років на 32 553,5 тис.грн.

Відбулося збільшення вартості поточних біологічних активів у 2009 році на 4950,3 тис. грн у порівнянні з 2007 роком. Також виросла вартість готової продукції. У 2007 році вона становила 655,2 тис. грн, а у 2009 році 1438 тис.грн., що на 782,8 тис, грн. більше. Грошові кошти та їх еквіваленти у 2007 році становили лише 0,8 тис.грн., а у 2009 році уже 19,5 тис.грн.

Зменшення вартості відбулося у незавершеному виробництві на 1163 тис.грн., тобто кількість об'єктів котрі перебували у даній стадії побудували.

Також зменшився показник дебіторської заборгованості на 351,4 тис.грн. У 2007 році він становив 1054 тис.грн., а у 2009 уже лише 702,6 тис.грн. Інша поточна заборгованість зменшилася лише на 4,3 тис.грн.

Проаналізуємо склад сільськогосподарських угідь СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Склад та структура сільськогосподарських угідь СТОВ «Зоря»

З таблиці 2.6 видно, що левову частку у структурі посівних площ займає саме рілля, точніше 99%. Проте у 2009 році пасовища зайняли 2,25%.

2.2 Аналіз фінасово-кердитного механізму СТОВ «Зоря»

Однією з цілей даної курсової роботи є аналіз кредитної діяльності даного господарства. Для того, щоб її проаналізувати необхідно розглянути два показники: довгострокові кредити банків та кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги. Ці дані наведені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Аналіз кредитної діяльності СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках

Аналізуючи дані, наведені у таблиці 2.5 можна зробити висновок, що на протязі 2007 — 2009 років ситуація кардинально змінилася. Так суми довгострокових кредитів банків у 2007 році становили 536,8 тис.грн., у 2008 році 947 тис.грн., а у 2009 році вони усі були повністю погашені. Аналізуючи їх зміну, варто зазначити, що у 2008 році їх вартість збільшилася на 410,2 тис.грн. у порівнянні з 2007 роком. Це свідчить про те, що у 2008 році виникла гостра потреба у додатково залучених коштах, а у 2009 році завдяки вдалій господарській діяльності, а саме зростанні чистого прибутку, як зображено на рис. 1.1, підприємство більшою мірою перейшло на самофінансування.

Що ж до кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги, то тут ситуація виглядає дещо інакше. Як і раніше було сказано 2009 рік був настільки прибутковим, що керівництву господарства вдалося зменшити цю заборгованість у порівнянні з 2007 роком на352,7 тис.грн. У 2008 році ця заборгованість становила625 тис.грн. І вона виросла у порівнянні з 2007 роком (506 тис.грн.) на119 тис.грн.

Для більш детального аналізу пропоную розглянути рисунок 2.2.

Рис. 2.2 Кредитна діяльність СТОВ «Зоря» у 2007;2009 роках

Як видно із рисунка 2.2, найбільш кредитно залученим роком виявився саме 2008 рік, а у 2009 році підприємство віддало перевагу саме самофінансуванню.

Далі також важливим було б проаналізувати прибуток підприємства відповідно по галузях та культурах господарства. Сума прибутку показує нам скільки грошових коштів залишається у підприємстві після відшкодування понесених витрат. Показники суми прибутку наведені у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Показники прибутку по галузях та культурах СТОВ «Зоря»

Проаналізувавши показники прибутковості СТОВ «Зоря» по галузях можна зробити висновок, що у 2007 році 52,34% прибутку приносила саме продукція тваринництва, а 47,66% продукція рослинництва.

У 2008 році продукція рослинництва формувала 77,34% прибутку господарства, а продукція тваринництва 22,66% прибутку.

У 2009 році структура прибутку складалася на 63,01% із продукції рослинництва, та на 36,99% із продукції тваринництва.

З наведеної таблиці 2.7 можна зробити висновок, що підприємство обрало рослинницький напрям з розвинутим тваринництвом, тому що саме рослинництво може принести найкращий фінансовий результат даному господарству.

Підводячи висновки стосовно фінансово-кредитної діяльності СТОВ «Зоря» можна сказати, що підприємство є достатньо прибутковим, і рентабельним. Це дало змогу зрівноважити свою кредитну діяльність та обрати шлях переважного самофінансування.

Для завершення характеристики фінансово-кредитної діяльності СТОВ «Зоря» необхідно провести аналіз наявності трудових ресурсів, тобто основної робочої сили, без якої неможлива діяльність підприємства, а також виробництво продукції.

Таблиця 2.7

Наявність та забезпеченість СТОВ «Зоря» трудовими ресурсами у 2007;2009 роках

З таблиці 2.7 видно, що у 2009 році різко скоротилася чисельність робітників СТОВ «Зоря». Так у 2007 році їх чисельність становила 435 чоловік, відповідно у рослинництві 242 чоловіки і у тваринництві 193 чоловіки. А уже у 2009 році 184 чоловіки, що на 251 чоловік менше, відповідно у рослинництві 126 чоловік, та у тваринництві 58 чоловік.

3. Шляхи удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК Агропромисловий комплекс, зокрема сільське господарство, найбільше потребує фінансової підтримки та фінансового захисту, що зумовлюється не лише сезонністю виробництва, циклічністю, великим періодом кругообороту капіталу, а й соціально-економічною значимістю, що аграрної сфери вона забезпечує виробництво 90% продовольчих ресурсів. Необхідність державної фінансової підтримки сільського господарства визначається специфічними умовами функціонування та рядом об'єктивних факторів. Метою державної фінансової підтримки розвитку сільського господарства є: забезпечення достатніх рівнів доходності та досягнення нормативного рівня прибутковості виробничої діяльності аграрних підприємств усіх форм власності і господарювання, поліпшення еквівалентності обміну з промисловими галузями, а також покращення фінансової стійкості та фінансового стану підприємств та організацій АПК [1 ст.17−30].

Держава застосовує методи прямої і непрямої підтримки розвитку сільського господарства. Основними формами прямої державної фінансової підтримки є: пряме фінансування; бюджетні інвестиції; субсидії, дотації; субвенції; система позичок; державні фонди; регіональні позабюджетні фонди. Враховуючи кризову ситуацію в агропромисловому комплексі, доцільно запровадити мораторій на всі прямі податки і податкові платежі, які сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками. За період мораторію необхідно розробити і апробувати систему оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників, яка б, з одного боку, максимальною мірою врахувала специфіку сільськогосподарського виробництва, а з другого — була складовою загальнодержавної системи оподаткування.

Після цього можуть бути реалізовані наступні етапи запровадження податків, суть яких полягає у поступовому їх введені у міру готовності суб'єктів господарювання до сплати того або іншого податку. Для цього мають бути розроблені критерії по кожному об'єкту оподаткування, при досягненні яких суб'єкти господарювання ставали б платниками даних податків. При цьому повинна обов’язково забезпечуватися вимога максимального врахування фінансових результатів і фінансового стану сільськогосподарських підприємств. По-перше, в разі збиткової діяльності із суб'єктів господарювання не повинні стягуватися податки, джерелом сплати яких є прибуток. По-друге, до досягнення рівня рентабельності, який дозволяє здійснювати розширене відтворення, повинен сплачуватися тільки земельний податок і провадитись відрахування на пенсійне страхування і соціальне забезпечення.

Отже, при умові досягнення стабілізації виробництва більшість сільськогосподарських підприємств мають здійснювати тільки відрахування на пенсійне страхування і соціальне забезпечення. При умові прибутковості сплачуватимуться податки, джерелом сплати яких є прибуток. І при досягненні рівня ефективності, який дозволяє здійснювати розширене відтворення, повинні сплачуватися всі інші податки. За таких умов досягатиметься ув’язка податкових платежів з реальними фінансовими можливостями сільськогосподарських підприємств, а податкова система галузі буде складовою загальнодержавної системи оподаткування і забезпечуватиме не тільки надходження коштів до бюджету, а й стимулюватиме розвиток сільськогосподарського виробництва [9 ст.558−561].

Одним з актуальних завдань розвитку аграрних підприємств у пореформений період є оновлення їх основного капіталу на сучасній технічній основі та забезпечення його розширеного відтворення. Важливу роль у його вирішенні може відіграти фінансовий лізинг. Однак, з ряду об'єктивних та суб'єктивних причин дана форма залучення аграрними підприємствами додаткових фінансових ресурсів має обмежений характер і не відіграє поки що вагомої ролі у підвищенні рівня їх технічної оснащеності.

Незважаючи на зростаючу потребу в лізингу сільськогосподарської техніки, пов’язану з розвитком багатоукладності, нестачею або відсутністю необхідного капіталу в сільськогосподарських товаровиробників, розширення обсягу лізингових операцій стримується неврегульованим законодавством, невирішеною проблемою загальноприйнятих за кордоном податкових пільг, відсутністю мережі лізингових фірм і підготовлених для них кадрів, ціновим диспаритетом, необґрунтовано високими ставками за послуги лізингових компаній, відсутністю конкуренції між ними. Тому в агропромисловому комплексі доцільно прискорити процес створення мережі лізингових компаній для ширшого залучення додаткових коштів комерційних банків та іноземних інвесторів [12 ст.153−160].

Запровадження лізингу може бути повною мірою реалізоване за умов активнішого втручання держави в даний процес. Насамперед треба значно збільшити фінансові ресурси на формування лізингового фонду .

Ефективне використання фінансових ресурсів допускає не тільки певну віддачу кожного виду ресурсу, але віддачу максимальну. Таке положення можливе тільки при оптимальній структурі фінансових ресурсів, характерній для окремого підприємства або групи підприємств. Максимальна віддача від кожного виду ресурсу буде лише в тому випадку, якщо цей ресурс повністю залучений в процес виробництва, а не являється не повністю використаним капіталом. Оптимальність структури фінансових ресурсів при цьому передбачає такий їх розподіл, при якому ця умова виконується.

З точки зору математичного виразу величини узагальнюючого показника ефективності використання фінансових ресурсів, ріст показника при незмінному обсязі фінансових ресурсів, можливий лише при збільшенні чисельника виразу, тобто збільшенні доходу підприємства. Якщо прийняти до уваги складові доходу при розгляді оптимізації складових засобів підприємства, то це можливе при збільшенні або амортизаційних відрахувань, або прибутку і заробітної плати. Ці величини взаємопов'язані і при незмінній ціні (мінімально, максимально можливій) впливають один на одне.

Для цілей ефективного використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В економічній літературі поняття «фінансовий (фінансово-кредитний) механізм» використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття «фінансовий механізм» найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння його суті.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову «техніку» [17 ст.79−84].

На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно відображається в понятті «організація фінансів», і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не доцільно.