Вживання фразеологізмів у мові періодичних видань

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра сучасної української мови Курсова робота Вживання фразеологізмів у мові періодичних видань Мушинської Марини Науковий керівник: Сидоренко О. М.

Київ-2010

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичні засади вивчення фразеологізмів

1.1 Фразеологія як лінгвістична дисципліна та предмет її дослідження

1.2 Фразеологічна одиниця як предмет фразеології. Її основні ознаки

1.3 Класифікація фразеологічних одиниць

1.4 Стилістичні можливості фразеологізмів

1.5 Джерела української фразеології

Розділ 2. Використання фразеологізмів у періодичних виданнях

2.1 Варіанти фразеологізмів у заголовках

2.2 Помилки у висловлюванні фразеологізмів Висновки Список використаної літератури

Вступ Актуальність теми дослідження.

Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття, тому на даний момент фразеологія як лінгвістична дисципліна перебуває ще на стадії становлення.

На сьогодні нез’ясованими залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни та велика кількість проблем з теорії даної науки. До нерозв’язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Науковий пошук у цих напрямках продовжується. Розробкою питань теорії фразеології займалися В. В. Виноградов, Є.Д. Поливанов, Л. А. Булаховський, В. Л. Архангельський, В.М. Мокієнко, В. П. Жуков, О. М. Мелерович, В. Г. Гак, Л. Г. Скрипник, М.Ф. Алефіренко, Л.Г. Авксентьєв, М. Т. Демський тощо.

Виховання особистості, зокрема й мовне, неможливе без опори на мовні знаки культури рідного народу. Тільки той, хто здатен засвоювати упродовж усього життя мовну культуру в усій її багатогранності, може стати творцем мовних цінностей і найповніше виявити себе у будь-якій галузі суспільної діяльності. Вузько прагматичний, утилітарний підхід до мови як до засобу спілкування, причому не ускладненого здатною до розвитку думкою, заступив останнім часом усі інші функції мови. А людина ж має думати і відчувати рідною мовою.

Фразеологія — це засіб мови, а отже, і літератури, і публіцистики. Фразеологізм — не просто стійке сполучення слів, не просто мовний і стилістичний засіб. Фразеологізм — це вислів, у якому завжди є краплинка менталітету нації, її світосприйняття, її культури — її обличчя. Розглянемо фразеологічні одиниці саме в цьому аспекті.

Придивімося до заголовків у засобах масової інформації. Які фразеологічні одиниці вони використовують? Як видозмінюють їх? До яких форм вдаються більше? Простежимо це на заголовках, тому що вони часто є виразниками редакційного пошуку, «гачком» для читача і просто вдалим початком теми, проблеми чи повідомлення.

Фразеологізмом, або фразеологічною одиницею, називається стійке поєднання слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Можливості фразеологізму виходять за рамки мови й сягають кордонів образної логіки. Фразеологічна одиниця не тільки зручна у відтворенні, — вона є частиною асоціативного ряду. У кожної нації є свій набір символів, знаків, зрозумілих кожному без тлумачення. Використовуючи їх, носії мови створюють образи, доступні кожному й водночас стислі. Це має особливе значення в роботі засобів масової комунікації, котрі намагаються подати щонайбільше повідомлень на якомога ширшу аудиторію.

Зручність фразеологізму полягає ще й у тому, що він може змінюватися, а отже використовуватись і звучати по-іншому. Ця властивість є необхідною для сьогоднішнього інформаційного простору, який прагне розмаїття і нових форм.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження даної роботи.

Об'єкт дослідження — періодичні видання як основний вид документа, який призначений для розповсюдження інформації.

Предметом дослідження є фразеологізм в мові періодичних видань.

Мета дослідження передбачає дослідження фразеологізмів у періодичних виданнях.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

всебічно вивчити та проаналізувати наукову літературу з даної теми;

розкрити сутність фразеології як науки;

охарактеризувати значення фразеологізмів в українській мові;

окреслити особливості функціонування ФО;

розглянути класифікацію фразеологізмів;

класифікувати ФО за семантико-граматичним принципом, а також за кількісними характеристиками;

дослідити використання фразеологізмів у заголовках періодичних видань;

дослідити правильне/неправильне вживання фразеологізмів у періодичних виданнях.

зробити висновки на основі виконаної роботи.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано описовий, компонентний і контекстний методи, які дають змогу зосередити увагу на всіх наявних ФО у періодичних виданнях та з’ясувати структуру, значення, функції та роль фразеологізмів у мові ЗМІ; та метод теоретичного аналізу та синтезу наукових спостережень.

Крім того, використано кількісний метод для доведення типовості та значущості досліджуваних фразеологізмів; частоти вживання й продуктивності тієї чи іншої ФО.

Базою дослідження є українські періодичні видання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у пропонованій роботі цілісно проаналізовано фраземіку періодичних видань; схарактеризовано ключові концепти на рівні фразеологічної вербалізації у мовній картині світу; запропоновано класифікацію способів трансформацій ФО.

Теоретичне значення роботи полягає в удосконаленні теорії класифікації фразеології, зокрема її функціонально-когнітивного аспекту на матеріалі мови ЗМІ, що дає можливість простежити активні процеси у фразеологічній системі, пов’язані з фразеовживанням у конкретних мовленнєвих ситуаціях.

Результати цілісного аналізу мови періодичних видань сприятимуть поглибленню уявлення про національно-мовну картину світу українців, про специфіку етнічної свідомості, а також можуть слугувати базою для вивчення мовної репрезентації особливостей періодичних видань.

Системний підхід до аналізу фразеологічного складника мови періодичних видань може прислужитися в дослідженнях із фразеологічної стилістики.

Практичне значення виконаного дослідження полягає в можливості впровадження результатів роботи у практику вищої школи, зокрема його матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсу сучасної української літературної мови (розділи «Лексика і фразеологія» та «Стилістика»). Функціонально-семантична сфера ФО дає змогу оновити змістовий запас фразеологічних словників.

Структура: робота складається зі вступу, двох розділів та висновків.

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення фразеологізмів

1.1 Фразеологія як лінгвістична дисципліна та предмет її дослідження Кожна мова, українська не виняток, має дуже багату і різноманітну фразеологію. Не існує єдиного тлумачення терміну «фразеологія» та «фразеологізм». А ті, що існують, можуть суперечити одне одному.

Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну «фразеологія» (гр. phrasis — «вираз, зворот «, logos — «слово, вчення «): це

1) розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;

2) сукупність стійких сполучень слів — фразеологічних одиниць певної мови [44, с. 229].

Але варто сказати, що у різні часи під терміном фразеологія розуміли різне. Слово фразеологія відоме у східнослов'янських мовах ще з 18 ст. М. Яновський в «Новом словотолкователе» так визначив його: «фразеологія — образ мовлення і вживання його за прийнятими правилами якоїсь мови [Див.: — Яновський М. Новый словотолкователь.- СПб, 1806. ч.ІІІ].

Як ми бачимо, вже тоді у це поняття вкладалося два значення:

Фраза, словесний вираз взагалі.

Словесна конструкція, властива певній мові.

Термін «фразеологія» є багатозначним. В широкому плані він позначає сукупність всіх видів стійких поєднань слів тієї або іншої мови. У більш вужчому сенсі цей термін уживається для позначення лише таких стійких з'єднань слів, які характеризуються певною експресивністю і емоційністю, мають оціночний характер.

У І пол. 19 ст. фразеологією почали називати зовні красиві, пишномовні вислови, що часто приховують бідність змісту. Таке вживання стало типовим для позначення словесних прийомів, властивих літературознавчим напрямкам і громадським угрупуванням певного періоду.

У ІІ пол. 19 ст. у слова фразеологія з’явився новий відтінок. Так починають називати індивідуальні прийоми письменника, його стилістичну манеру.

На кін. 19 — поч. 20 ст. слово фразеологія дістає все більшого вжитку в розумінні зібрання, сукупності образних стійких зворотів мови. Проте відсутність окремої науки про стійкі сполучення, а отже, і більш або менш точного визначення терміна, призвело до невиправданого розширення обсягу поняття фразеологія, до механічного змішування різних фактів мови [16, с. 10].

Початок створення окремої галузі мовознавчої науки, в якій розглядають стійкі сполучення слів, що вживають у готовій формі, відносять до 20 ст.

Вперше вчення про стійкі сполучення слів було назване фразеологією в праці женевського лінгвіста Шарля Баллі [7, с. 156]. Цей термін застосований ним також і в збірному значенні, маючи на увазі сукупність фразеологічних одиниць.

Фразеологія — порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики та об'єкт вивчення якої ще остаточно невизначені. Як окрема мовознавча дисципліна, фразеологія, власне, тільки могла б існувати, насправді такого місця в науці не займає. Те, що називається фразеологією, стосується окремих мов і становить собою частину лексики певних мов та має за свій предмет вивчення суцільні вирази, звичайно більше або менше забарвлених емоційно і придатних для ролі засобів афористичної передачі думки [9, с. 68].

Фразеологія — окраса будь-якої мови, її виразова сила та образність. І тому фразеологічний фонд мови привертав увагу багатьох вітчизняних мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії, спостереження знаходимо у працях М. В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О. О Потебні, О. О Шахматова та ін.

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістики ще у 20-х роках 20 ст. обґрунтував російський мовознавець Є.Д. Поливанов, який вважав, що цей розділ займе відособлену і стійку позицію у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин [34, с. 61]. На поч. 30-х років він писав: «Виникає потреба в особливому розділі, який був би сумірним із синтаксисом, але в той же час мав на увазі не загальні типи, а індивідуальне значення цих окремих словосполучень, подібно до того, як лексика має діло з індивідуальними (лексичними) значеннями окремих слів [31, с. 28].

На той час складність вивчення фразеології взагалі й української зокрема полягала в тому, що в науці не було усталених поглядів на основні питання фразеології як лінгвістичної дисципліни.

Фразеологія як самостійна галузь науки безпосередньо пов’язана з працями Виноградова В. В., які з’явилися у 40-х роках 20 ст. До появи праць Виноградова В. В. і Ларіна Б.О. фразеологія розглядалася як невід'ємна складова частина лексикології, як і її окремий розділ. Наприкінці 60-х років вона вже стала самостійною наукою в системі мовознавчих дисциплін. Виникнення її як окремого розділу лінгвістичної науки базується на основі лексикології, семасіології і синтаксису. Саме на стикові цих розділів мовознавчої науки склалася фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна [31, с. 29]. Наприкінці 20 ст., ми можемо сказати, що фразеологія завоювала собі чіткі позиції у літературі мовознавчої науки, бо ми маємо не тільки велику літературу з даної галузі, а й певні наукові успіхи у розробці проблем фразеології.

Фразеологія як лінгвістична дисципліна знаходиться ще в стадії становлення. Передумови її були підготовлені російськими і зарубіжними лінгвістами. Російські лінгвісти — акад. А. А. Шахматов, акад. Ф. Ф. Фортунатов, проф. В. К Порзежинський зробили значний вклад внесок в розробку словосполучень з синтаксичної точки зору. Визначення типів поєднань фразеологізмів в стилистико-семантичному плані було дане Шарлем Баллі і Альбером Сеше. Період інтенсивного розвитку фразеології як лінгвістичної дисципліни настав в радянській лінгвістиці після появи відомих робіт акад. В. В Виноградова.

На даний момент фразеологія як область мовознавства у філологічній літературі в загальному сенсі визначається як самостійна лінгвістична дисципліна, специфіка якої полягає у встановленні складу стійких або фразеологічних словосполук даної мови, вивченні закономірностей виникнення і розвитку цих одиниць, а також у визначенні груп стійких словосполучень даної мови в залежності від їх структурних і семантичних особливостей.

Фразеологією у сучасному українському мовознавстві займалася і займається велика кількість науковців: Скрипник Л. Г., Медведєв Ф.П., Ужченко В. Д., Алефіренко М.Ф., Авксентьєв Л.Г., Кононенко В.І., Демський М. Т., Коваль А. П., Мокієнко В.М., Удовиченко Г. М та багато інших.

Справедливо буде сказати, що з-поміж усіх досліджень з фразеології незначне місце займають дослідження з діалектної фразеології.

Предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові стійкі формули [39, с. 334].

Фразеологія має свої специфічні завдання:

вивчення особливостей структури ФО і законів витворення семантичної цілісності у сполучення слів, визначення причин їх фразеологізації;

дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів з іншими лінгвістичними одиницями — словом, словосполучення, реченням; з’ясування історико-етимологічних основи ФО, внутрішня форма яких утрачена;

вивчення законів розвитку фразеологічного складу;

вироблення наукової системи, опрацювання різнотипних фразеологічних структур у загальномовних і спеціальних фразеологічних словниках тощо.

Фразеологія вивчає фразеологічну систему мови у її сучасному стані та в історичному розвитку.

Фразеологія найчастіше пов’язана з такими розділами мовознавчої науки:

1) синтаксисом;

2) лексикологією;

3) семасіологією;

4) стилістикою;

5) лінгвістикою.

Система фразем являє собою сукупність словосполучних величин — і в цьому відношенні фразеологія зазублюється із синтаксисом як ученням про словосполучення і речення; фраземи виконують функції членів речення. Фразеологія прилягає до лексикології посередньо через словосполучення і безпосередньо — через синонімічні зв’язки між фразами і словами; своєрідна злита структура семантики фразем пов’язує фразеологію із семасіологією, об'єктом вивчення якої є смислова структура лінгвальних фактів. Відповідне використання фразем у художній літературі зближує фразеологію із лінгвостилістикою як наукою про мову і стиль художніх творів [34, с. 5].

Українська фразеологія — це багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості і культури, духовне багатство народу. Вона є органічною частиною нашої повсякденної мови і становить один із основних і невід'ємних складників її канви. Багатство фразеології - одна із найвиразніших ознак загальнонародної культури. Важко переоцінити вагу фразеології у розкритті духовного життя народу, його філософії, поглядів, мрій, надій, віри у майбутнє.

фразеологізм періодичний видання мова

1.2 Фразеологічна одиниця як предмет фразеології. Її основні ознаки Спільною назвою для всіх фразеологічних зворотів є фразеологічна одиниця. Цей термін вперше ввів у вітчизняну науку Виноградов В. В. [11, с. 45].

Фразеологізми або стійкі словосполучення відрізняються від вільних синтаксичних словосполук, перш за все, тим, що вони в семантичному плані є єдністю і виражають, як правило, одне (єдине або розчленоване) поняття.

Стійкі словосполучення лише зовні нагадують вільні. Вони можуть збігатися з ними по синтаксичній структурі, але не ідентичні їм по семантиці. Стійкі або фразеологічні словосполучення служать, подібно до слів, для вираження поняття. Від слів вони відрізняються своєю різнооформленістю.

Другою відмітною властивістю фразеологічних одиниць є їх стійка або стабільна форма, внаслідок чого вони існують в мові як готове ціле. Фразеологічні одиниці лише відтворюються в мові, а не створюються в ній знову. Ця обставина також зближує фразеологічні одиниці зі словом і відрізняє їх від вільних словосполучень.

Таким чином, семантичну єдність стійкого словосполучення і функціонування такого словосполучення як єдиного цілого уподібнюють фразеологічній одиниці і включають їх в словниковий склад мови.

Ми можемо визначити фразеологічні одиниці таким чином:

Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом.

Цей термін мав використовуватися на позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією. Варто сказати, що у сучасному мовознавстві відомі понад 20 визначень ФО, але жодне з них не знайшло загального визначення.

Фразеологічна одиниця — це лексико — граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі і структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові [13, с. 334]. Довідник із сучасної української мови дає таке визначення: «Фразеологізмом називається стійке сполучення слів, граматично організоване за моделлю словосполучення чи речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення і автоматичним відтворенням у тексті [42, с. 168].

Б.О. Ларін розглядав фразеологічні одиниці як стійкі словосполуки, які характеризуються втратою первісних реалій і появою нового метафоричного значення [30, с. 5].

Фразеологічна одиниця, — зазначає Мокієнко В.М., — відносно стійке відтворюване експресивне поєднання лексем, що мають, як правило, цілісне значення [32, с. 5].

Відповідно до існуючої мовознавчої термінології фразеологічна одиниця служить видовою назвою різних елементів фразеологічної підсистеми, а фразема найменуванням реальних фразеологічних утворень, в яких об'єктивуються ФО.

Фразема — це аналітичний за структурою, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який утворюється в наслідок інтегративної дифузії лексичних і граматичних значень свого вільно синтаксичного генотипу, зумовленої процесами вторинного семіозису [40, с. 4].

На думку Демського М. Т., фразема — це така окрема самостійна одиниця, яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію; разом з тим характеризує названий фраземою предмет чи його динамічні і статичні ознаки [19, с. 240].

Підсумовуючи наведені дефініції, можемо сказати про те, що вчені виділять різні ознаки ФО, серед яких, зокрема, можна назвати такі:

семантична цілісність або семантична нерозкладність (Виноградов В.В., Шанський М. М., Булаховський Л. А. та інші);

метафоричність (Ларін Б.О., Бабкін О.М.);

нарізнооформленість (Скрипник Л.Г., Шанський М. М.,);

відтворюваність (Виноградов В. В, Медведєв Ф.П.);

наявність неменше двох повнозначних слів (Гаврін С.Г., Шанський М.М.);

неперекладність іншими мовами (Булаховський Л.А., Реформатський О.О.).

Фразеологічними одиницями є такі стійкі словосполучення, які, незалежно від кількості слів-компонентів, утворюють семантичну єдність і виконують в мові називну або експресивну функцію.

У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.

Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам’яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей явищ, дій (ні риба, ні м’ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) тощо.

Фразеологізм складається не менше як із двох слів — компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого — відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення;

2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова.

5) фразеологізми мають синоніми і антоніми — інші фразеологізми (не приший кобилі хвіст — потрібний як п’яте колесо до воза).

Наприклад: накивати п’ятами — втекти; пасти задніх — відставати.

На відміну від слів фразеологізми:

складаються із самостійних одиниць мови — слів. Які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою .

Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).

Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі - почуватися щасливим; брати за душу — розчулювати; робити з мухи вола — перебільшувати; мокрим рядном накрити — лаяти; права рука — найближчий помічник; мороз іде поза спиною — страшно, як сніг на голову — зненацька. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом.

Наприклад, у реченні Треба ж до такої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі - палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразеологізм сухим вийти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю й чітко усвідомлюється як поняття «уникнути покарання».

Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкребуть на серці має ще й виразне конотативне забарвлення, викликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко).

У фразеологічних виразах слова більшою мірою, ніж у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення.

Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення.

Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать:

мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення, складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м’яка вода, Чорне море, прислів'я та приказки: Вовків боятися — в ліс не ходити. З великої хмари малий дощ буває,

крилаті вислови: Борітеся — поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись — значить жить (І. Франко).

Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразнішу частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.

ФО української мови, як і будь-якої іншої мови, відбивають великий життєвий дослід народу його уміння спостерігати і узагальнювати найсуттєвіші явища, факти у природі та суспільстві, народну мудрість, кмітливість, дотепність.

Мова зберігає і передає із покоління в покоління лише ті фразеологізми, які прямо або опосередковано співвідносяться із еталонами, стереотипами і міфогемами національної культури, як матеріальної так і духовної [22, с. 12].

1.3 Класифікація фразеологічних одиниць Стійкі словосполучення дуже різноманітні як в структурному, семантичному, так і у функціональному плані. Внаслідок цього усяка систематизація матеріалу фразеологізму у вигляді класифікацій будується залежно від того, які властивості одиниць фразеологізмів піддаються аналізу.

Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці - залицятися, ні в сих ні в тих — незручно (щоб посваритися, не обов’язково розбивати глек, тобто на сучасному етапі розвитку мови цілісне значення цих фразеологізмів не залежить від значень слів, які входять до їхнього складу) [44, с. 231].

Фразеологічні єдності - також семантично неподільні звороти, але цілісне значення їх здебільшого вмотивоване значенням компонентів: тримати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати, море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовкнути (коли людина прикусить язика, вона неодмінно замовкне); пропускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.

Фразеологічні сполучення — семантично подільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів, в яких є стрижневе слово. Залежно від зв’язків його з іншими словами міняється значення фразеологізму: уболівати душею, вболівати серцем; завдавати шкоди, завдавати образи, завдавати удару, завдавати поразки; жити вовком (на відлюдді), дивитися вовком (вороже) [37, с. 122].

Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визначити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) — до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях — до єдностей чи до сполучень.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, що вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції - і якими членами речення виступають), бувають:

іменникові - називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо:

Підступні сусіди наші, користуючись послабленням сили Руської держави,. з усіх боків сунули, щоб і собі урвати ласий шматок (І. Цюпа); // Комфортне, забезпечене життя.

Звістка про пійманого перекинчика швидко облетіла всі човни, і козаки один поперед одного лізли, щоб зазирнути на того, хто навік затаврував себе каїновою печаттю (С. Добровольський); // Тавро зради, злочину.

прикметникові - називають ознаки: не в тім'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути, у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків:

І Ліна та Василинка теж квапляться на свої місця, бо й вони не останні спиці в цьому величезному трудовому колесі (О. Гончар); // Той, хто відіграє певну роль у чомусь, займає певне становище.

Припустім. Але де ж психологічна підготовка? Нісенітниця. Глупота! Білими нитками шито (М. Хвильовий); // Невміло, погано замаскований, виконаний тощо.

дієслівні - називають дію або стан: накивати п’ятами, мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно виступають у ролі присудків:

Марнуємо час, батьку. Коли б не довелося накивати п’ятами на ці капосні Бендери (С. Добровольський); // Швидко кинутися навтіки.

Увесь вечір хазяйка усе розказувала, як поводиться в панів, а Ївга все, як там кажуть, на ус мотала (Г. Квітка-Основ'яненко);// Придивлятися, прислухатися до чого-небудь; помічати.

прислівникові - характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин:

Життя Маріїне як на долоні стояло перед нею [Христею], гірке та непривітне, зламане панськими вчинками (Панас Мирний); // Зрозумілий, виразний, чіткий.

З людиною буває часто так, що, добре знаючи колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє (М. Рильський); // Анітрохи, аніскільки, зовсім.

вигукові - вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками:

Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах).

Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку… Хай їй абищо (П. Дорошко).

Фразеологізми в реченні сприймаються як один член речення. Наприклад, у реченні Мельхиседек сердито глянув на свою жінку; вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький) — фразеологізм сім мішків гречаної вовни виступає в ролі додатка (дурниць), а фразеологізм прикусила язика — у ролі присудка (замовкла).

Однак не всі фразеологізми можна однозначно співвіднести з певними частинами мови. Це передусім стосується тих фразеологізмів в складі яких є підмет і присудок:

Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю. Яновський).

А чи не високо ти, Андрію, літаєш? Бо можна сісти низько-низько, що й курка лапою загребе (М. Стельмах).

Такі фразеологізми, маючи неподільне, цілісне лексичне значення, граматично співвідносяться з реченням.

На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фразеологізмів можна виділити прислів'я, приказки, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати, ремінісценції.

Прислів'я — влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя [40, с. 587].

Прислів'я має повчальний зміст; синтаксично закінчений: гостре словечко коле сердечко; де мало слів, там більше правди; як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печаль палить; скрипливе дерево довго живе; друзі пізнаються в біді; без охоти нема роботи; без роботи день роком стає.

У цих висловах передається певна закономірність або правило, сформульоване на основі багатовікового досвіду народу.

Прислів'я відносяться до фразеологізмів, які переважно співвідносяться з реченнями (не купиш ума, якщо нема; під лежачий камінь вода не тече). Серед прислів'їв є такі, які не зіставляються ані зі словом, ані з реченням (з хворої голови на здорову; як з гуся вода).

Приказка — стислий крилатий народний вислів, близький до прислів'я; іноді - укорочене прислів'я, але без властивого йому повчального значення: ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; шкода, та невигода; кіт наплакав; не мала баба клопоту та купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла.

Це зворот мови, який образно визначає якесь життєве явище.

Приказка від прислів'я відрізняється тим, що знаходить своє остаточне вираження тільки у контексті. Приказка завжди є ніби частинкою речення (чим би дитя не тішилося, аби не плакало; грошей, як кіт наплакав).Прислів'я і приказки часто будуються на антонімічній основі (правда та кривда — як вогонь та вода; широкі ворота увійти, та вузькі вийти тощо).

Крилаті вислови — поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лукуллівський бенкет; лебедина пісня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест.

Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Вертер, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога — вислів державного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантастичні мрії (І. Франко).

Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка — місце поклоніння, Голгофа — подвижництво, страждання, мука. Такими є також імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, П’ятниця.

Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).

Афоризм — коротке лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку [40, с. 41].

Це узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування:

«День — маленьке життя, і треба прожити його так, начебто ти маєш померти зараз, а тобі раптом подарували ще добу» (Максим Горький); «Єдино справжня розкіш — розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері); «Час — кращий учитель, але, на жаль, він убиває своїх учнів» (Гектар Берліоз); «Справедливість — такий же необхідний для життя продукт, як і хліб» (Людвіг Берні).

Сентенція — короткий афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення [40, с. 647]:

«Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі се дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з сього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?» (Козьма Прутков); «Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління» (Ежен Делакруа).

Максима — вислів, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «Спокій мудреців — це вміння приховувати свої почуття в глибині серця»; «Коли хочеш бути щасливим, будь ним» (Козьма Прутков).

Парадокс — 1. Міркування, що одночасно доводить певне положення і заперечує його; 2. Думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може і не бути хибною; нелогічний збіг обставин [40, с. 520]:

«Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовий смолоскип, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням» (Бернард Шоу); «У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто» (Оноре де Бальзак); «Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів»; «Математика — це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо» (жартівлива фраза Бертрана Рассела).

Літературна цитата — дослівний уривок з якого-небудь тексту [40, с. 773].

Використовується в художньому творі для надання експресії, як засіб створення образності:

Тож скільки треба в пітьмі днедавній Терпіти кару, як злу негоду, В убогій книжечці захалявній Носить надії свого народу,

І сині гори, й дніпрові шати, Й садок вишневий, що біля хати.

Та над століття, над повінь лиха Могутній голос говорить стиха:

— Нічого, брате, я не зрікаюсь, Караюсь, Мучуся… Але не каюсь! (А. Малишко) Ремінісценція — Відгук у творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора [40, с. 620]:

І через те, мабуть, моїй хвилині

Вже не піднести гордо голови, Аж доки час воістину новий, Мов пишний крин, зросте на Україні. (Є. Плужник)

1.4 Стилістичні можливості фразеологізмів Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразеологізмів, то серед них виділяють три групи:

фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, тримати ніс за вітром, гопки скакати, накивати п’ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;

фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-урочистим забарвленням): на руку ковінька, наріжний камінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п’ята, танталові муки;

стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос [44, с. 234].

Стилістичне забарвлення фразеологізмів великою мірою залежить від характеру їхніх компонентів. Наприклад, фразеологізми на руку ковінька, зімкнути лави, завдяки словам ковінька, лави мають явно книжне забарвлення; фразеологізми виляти хвостом, пошити в дурні, завдяки словам хвіст, дурень належать до розмовно-просторічних.

У багатій фразеології нашої мови закладено великі синонімічні можливості, що дає підстави її широкого використання як стилістичного засобу. Фразеологічні звороти широко вживаються в усіх мовних стилях, але в різній функції. У науковому та офіційно-діловому мовленні, як правило, використовують загальнолітературні стійкі звороти, що виступають у номінативній функції: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки; тут не бажані дублети на зразок підводити підсумки. У публіцистичних і особливо художніх творах та в розмовному мовленні на перший план виходить експресивно-стилістичний бік фразеологізмів як книжного, так і розмовно-побутового характеру [37, с. 124].

Одним із шляхів формування фразеологічних одиниць є метафоризація вільних словосполучень. Усі предмети і явища навколишнього світу перебувають у постійному взаємозв'язку та взаємодії. Один із таких взаємозв'язків — схожість предметів, явищ, дій та їхніх ознак. Уміння побачити й виділити схожі ознаки різних явищ — специфіка образного мислення. Тому багато фразеологізмів утворилося саме шляхом метафоризації: надягати хомут на шию, вибивати з сідла, ділити шкуру невбитого ведмедя, альфа і омега, аріаднина нитка.

Фразеологізми, що виникли на основі метонімічного перенесення: накивати п’ятами, брязкати зброєю, голити чуба (лоба), крутити хвостом, зрушувати (знизувати) плечима.

Значно менше фразеологізмів, утворених на основі синекдохи (зв'язку між цілим та його частинами): ясна голова, холодний розум, золоті руки, віч-на-віч. У частині фразеологізмів знаходимо гіперболу або літоту: бездонна бочка; видно, хоч голки збирай; тихо, хоч мак сій; чугуївська (пирятинська) верста; куціший від заячого хвоста; небо за макове зернятко здається.

Є фразеологізми, в основі яких лежать символи: синій птах (символ щастя), лавр (перемога), пальма (слава), зірка (щаслива або сумна доля), увінчати лаврами, пальма першості, висхідна зоря (зірка), провідна зоря (зірка), через терня до зір (через терни до зірок).

Серед названих фразеологізмів, як бачимо, є фразеологізми фольклорного походження, літературні, запозичені з інших мов. Можна ще назвати біблійні (око за око, зуб за зуб), міфологічні (ріг Амальтеї, ріг достатку).

З погляду емоційного ставлення носіїв мови до конкретного уявлення фразеологізми поділяються на дві групи. До першої групи належать ті звороти, що набули емоційного забарвлення внаслідок перенесення оцінки уявлення на узагальнене значення фразеологізму. Скажімо, фразеологізм мокра курка (безвільна людина) набув зневажливого забарвлення через те, що конкретне уявлення про мокру курку викликає в носіїв мови негативні емоції. Такого ж плану фразеологізми гав ловити, витрішки продавати (купувати), базарна баба. До другої групи входять фразеологізми, емоційність яких формується не в результаті емоційної оцінки самого уявлення або його ознак, а внаслідок оцінки предмета або явища, названого фразеологічною одиницею. Наприклад, уявлення про важку артилерію не викликає якогось емоційного ставлення з боку мовців. Такі її ознаки, як громіздкість, невелика швидкість, значна вага, є звичайними для цього виду зброї. Але при перенесенні на людей ці риси набувають іронічності: важка артилерія кажуть про неповоротких, незграбних людей.

Емоційність фразеологічних одиниць тісно пов’язана з їх експресивністю. Коли порівняти фразеологічні й нефразеологічні назви того самого поняття, то яскраво виступає виразність, більша експресивність перших: сила-силенна — дуже багато, пліч-о-пліч — спільно, вітер гуде в кишенях — зовсім немає грошей, ні пари з вуст — мовчить, прикусити язика — замовкнути.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються в усіх стилях мови: у всякому (кожному) разі, гра слів, сидіти склавши руки, відігравати роль, один з одним. Книжні фразеологізми характерні для наукового, офіційно-ділового й публіцистичного стилів, але використовуються вони і в художньому стилі: авгієві стайні, мертва точка, посіяти іскру, заснути вічним сном, вогнище освіти, осідлати Пегаса; у цій групі виділяються суто книжні звороти: доповідна записка, договірні сторони, нарівні послів, з позиції сили, променева хвороба, формальна логіка, космічний корабель.

Розмовні фразеологічні одиниці наділені безпосередністю, невимушеністю; їм властивий побутовий характер, певна вільність в оцінці становища: вискочив, як Пилип з конопель; замилювати очі; голодній курці просо на думці; не києм, то палицею; хоч ґвалт кричи; наша Орина вашій Катерині двоюрідна Одарка; наше діло півняче — прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся. Просторічні фразеологізми вживаються переважно в розмовному мовленні, але в них більше, ніж у розмовних одиниць, виявляється емоційність, оцінність, експресивність. Сюди належать фамільярні, вульгарні, зневажливі, лайливі звороти. Як і просторічна лексика, вони перебувають на межі літературної мови: утерти носа, без задніх ніг, заткнути пельку, хай тобі грець, чорти б тебе забрали, щоб ти сказився (хай ти сказишся), іди к чорту (к чортам собачим, к чортам свинячим, під три чорти, до всіх чортів).

Отже, фразеологізмам властиві такі виразові якості, як образність, емоційність, оцінність, експресивність. Образність є домінантною рисою фразеологічних одиниць, становить їхню естетичну цінність. У публіцистиці й художній літературі фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів, а також у мовленні персонажів як один із засобів їхньої характеристики.

Фразеологічні звороти є одним із невичерпних джерел посилення експресивності та поглиблення логізації викладу, тому до них часто вдаються в красному письменстві і в публіцистиці. Коли фразеологізми вживаються недоречно, вони викликають негативний відрух у читачів, слухачів, глядачів.

1.5 Джерела української фразеології

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільно східнослов'янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня).

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу (ось де собака зарита (з німецької мови).

Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови — висловлювання російських письменників, фразеологізми з народної мови Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження — старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов — німецької, французької, англійської, італійської тощо (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлювань (Сім раз одміряй, а раз одріж).

Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока).

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скреготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально — етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: «Він на цьому ділі собаку з'їв». А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: «Зробив із лемеша швайку» і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) — займатись пересудами, обмовляти кого-небудь — зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найяскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його.

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку — взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. У судочинстві царської Росії ще й у 19 ст. був поширений навіть термін рукоприкладство, яким називали підпис пазовника.

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п`ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримуються своїх слів.

Колись існував культ «святої п’ятниці». Пригадаймо, як шанував і боявся «святої п`ятниці» старий Кайдаш із твору І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». На відзначення «святої п’ятниці» будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці, а обіцянки так і залишались не виконаними. Так і з’явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся., але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); Всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітнівогні (Л.Українка).

Велика кількість фразеологізмів виникла із словосполучень на позначення вчинків людини в різних ситуаціях, родинних стосунків, реалій побуту: водити за ніс, кліпати очима, копилити губи, мотати на вус, протуркотіти вуха, розмахувати кулаками після бійки, бити себе в груди, хапатися за соломинку, гнути спину, танцювати від печі, ковтати слину, махнути рукою, зіпнутися на ноги, руки сверблять, склавши руки, пальчики оближеш, як за рідного батька, з молоком матері, свій брат, з одного тіста, як горохом об стіну, горох з капустою, як медом по губах, по саму зав’язку, казанок варить, облизати макогона, за одним рипом, купи не держиться.

Значне місце посідають фразеологізми, що виникли на основі спостережень за явищами природи, тваринним та рослинним світом: як вітром здуло, свіжим вітром повіяло, пустити за вітром, як грім з ясного неба, хмари згущуються, витати в хмарах, з дощу та під ринву, обдало морозом, радий сонце прихилити, ждати біля моря погоди, не бачити смаленого вовка, хитрий лис, заяча душа, як кіт наплакав, перелітний птах, розправляти крила, мокра курка, курям на сміх, комар носа не підточить, ґедзь укусив, на вербі груші, блекоти наїстися.

Є фразеологізми, у яких відбилися різні історичні обставини: вільний козак, козацьке сонце, наче татарська орда, голо як би татари пройшли, наче на турка йде, мудрий як лях по шкоді, прив’язався як москаль, голити в москалі, здирати шкуру, кат із ним, не взяв його кат.