Лексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЖИТОМИРСЬКОГО ДЕЖРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ «Лексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.)»

ВИКОНАЛА СТУДЕНТКА 5 КУРСУ РАЧКОВСЬКА НАТАЛІЯ НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

КАНДИДАТ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК ДОЦЕНТ ФРОЛОВА І.Є.

ЖИТОМИР-2011

Вступ Ономастика — розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування.

Формування ономастики як самостійної наукової дисципліни про власні імена активізувалося у другій половині ХХ століття. Були встановлені основні закономірності історії розвитку і функціонування власних імен, обгрунтовані принципи їх класифікації.

Тому актуальність дослідження полягає у визначені ролі мовних і соціальних чинників при формуванні ономастичної системи.

Власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в їх ідейно-естетичних позиціях.

Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використаних йому власних імен закономірностям національної ономастичної системи.

Тому недивно, що багато великих письменників вели спостереження над іменами людей, ретельно працювали над ономастичним матеріалом.

Мета дослідження: вивчити лексичні особливості власних імен в англійській літературі.

Завдання: дослідити як саме розвивались власні імена, які чинники дали поштовх створенню тих чи інших власних назв.

Об'єктом дослідження є твори англійської літератури ХХ ст., у яких імена та прізвища служать як засоби створення і розкриття художнього образу.

Розділ І. Ономастика як наука про власні імена

1.1 Поетична та літературна ономастика Ономастика — розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування. Ономастика, відповідно до категорій власних імен, має кілька розділів: топоніміка (вивчає власні імена географічних об'єктів), антропоніміка (досліджує власні імена людей), зооніміка (займається власними імена тварин) тощо.

Ономастика вивчає закономірності виникнення, розвитку, зміни, функціонування, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах. Наймолодшою галуззю ономастики вважається когнітивна ономастика.

Когнітивна ономастика — це поєднання когнітивної лінгвістики і ономастики, займається вивченням власних назв у ментальному лексиконі людини.

У колективній монографії «Теорія та методика ономастичних досліджень» (М., 1986) без будь-яких уточнень синонімічно використовуються терміни «літературна ономастика», «поетична ономастика» та «ономастика художнього тексту» .

Висловлювалися заперечення проти використання терміну «поетична ономастика». На думку О.Н.Фонякової, такий термін застосовний лише для поетичної мови, що може привести до звуження його значення (8). Г. А.Силаєва вважає, що в самому визначенні «поетичний» вже поміщено позитивне значення, а термін, як відомо, не повинен наділятися експресією [6: c. 10]

Подібні твердження виходять, ймовірно, з визнання в слові «поетичний» лише значення «Витончений, такий, що викликає відчуття чарівності», як це дається в «Словнику російської мови» С.І.Ожегова. Насправді, вказане лексичне значення в слові «поетичний» слід розглядати як вторинне, переносне. У лексемі «поетичний» є первинне значення, співвідноситься з словом «поетика» в значенні «художній, творчий». [6: c.25]

У «Словнику термінів» літературознавств термін «поетика» визначається як «цілісна система тих художніх засобів (образної структури, композиції, сюжету, поетичної мови), поява яких обумовлена певними тематичними завданнями твору або задумом письменника і характерний для аналізованого жанру або манери письменника». Отже, в цьому випадку термін «поетика» дозволяє утвореному від нього визначенню «поетичний» у поєднанні з терміном «ономастика» не лише конкретно позначати об'єкт дослідження, але і визначати методи, цілі і завдання наукової дисципліни поетична ономастика.

Відзначаючи багатоплановість визначення «поетичний», В.М.Калінкин в монографії «Поетика оніма» запропонував ввести термін «поетика оніма» для назви наукової дисципліни, що вивчає специфіку власних імен художніх текстів. На його думку, цим же терміном позначатиметься і об'єкт дослідження.

Формування ономастики як самостійної наукової дисципліни про власні імена активізувалося в другій половині ХХ століття. Були встановлені основні закономірності історії розвитку і функціонування власних імен, обгрунтовані принципи їх класифікації, визначена роль мовних і соціальних чинників при формуванні ономастичної системи, уточнені методи ономастичних досліджень, обгрунтовані прикладні проблеми ономастики і т.д.

Якщо до 1960 року бібліографія поетичної ономастики обчислювалася десятком наукових досліджень і багаточисельними фрагментарними нотатками про поетику власних імен, в основному на сторінках робіт літературознавців, то в даний час лише російською мовою опубліковано понад 1700 спеціальних книг, збірок, журнальних статей, захищені десятки кандидатських і докторських дисертацій.

Збільшений інтерес до вивчення власних імен в художніх текстах пояснюється розширенням досліджень у сфері загальної і приватної поетики, стилістики, мови художньої літератури, лінгвістики тексту. Тривалий час поетична ономастика цікавила дослідників як прикладна дисципліна, яку використовували, як правило, при публікації різних коментарів до художніх текстів, при складанні словників власних імен до художніх творів.

Тим часом, проблема вивчення власних імен в художніх текстах актуалізувалася і стала розумітися ширше і глибше за вказані вище прикладні завдання. Академік В. В. Виноградов свого часу справедливо відзначав, що «питання про підбір імен, прізвищ, прізвиськ в художній літературі, про їх структури в різних жанрах і стилях, про їх зразки, характерні функції і тому подібне може бути ілюстрований небагатьма прикладами. Це дуже велика і складна тема стилістики художньої літератури» .

На сучасному етапі поетична ономастика розглядається як самостійна наукова дисципліна зі своїм об'єктом дослідження і власними методами аналізу, яка розвивається в тісному зв’язку із загальною лексикологією, семіотикою, стилістикою, поетикою і лінгвістикою тексту в широкому аспекті. [6: c. 90]

Виділення «поетичної ономастики» в самостійну наукову дисципліну передбачає закріплення за нею необхідної системи термінів, співвідношуваних з її специфікою, а також визначення основного терміну по аналогії з іншими науковими дисциплінами (лексема для лексикології, фонема для фонології, морфема для морфології і т. д).

Традиційно при аналізі власних імен в художній літературі і персоніфікації художнього образу використовували терміни ім'я або власна назва. Стосовно художніх текстів вони конкретизувалися: ім'я дійової особи, ім'я літературного персонажа, ім'я персонажа.

Зокрема, В. А. Никонов дає наступне визначення: «Ім'я персонажа — один із засобів, що створюють художній образ, воно може характеризувати соціальну приналежність персонажа, передавати національний і місцевий колорит, а якщо дія відбувається у минулому, то відтворювати історичну правду (або руйнувати її, якщо ім'я вибране всупереч правді)» (1). Звертає увагу, що в даному визначенні в основному признається лише тісний зв’язок власного імені художнього твору з суспільством і суспільними умовами, але не уточнюється його специфіка в структурі художнього тексту як самостійної одиниці. [10: c. 41]

Тривалий час домінуючим терміном для позначення власних імен в художньому тексті був термін літературний антропонім, вказуючий на «все без виключення особисті власні імена, що іменують персонажів» (2). Свого часу М. В. Карпенко під літературними антропонімами розуміла лише власні імена, створені автором. Виключалися власні імена реальних історичних осіб, використовуваних в художніх творах як особисті імена персонажів (3). Це обмеження пізніше було зняте. Літературними антропонімами стали називати всі імена власні при номінації персоніфікованих художніх образів. При аналізі в художньому тексті топонімів, зоонімів відповідно стали використовувати терміни літературний топонім, літературний зоонім.

Необхідний був універсальний термін, співвідношуваний зі всіма розрядами імен власних в художньому тексті. Для поетичної ономастики таким терміном є поетонім. Цей термін літературознавці вже використали для позначення умовних екзотичних, міфологічних, тобто наділених певним поетичним сенсом власних імен.

Для поетичної ономастики було потрібно розширення смислового вмісту терміну поетонім. У «Словнику ономастичної термінології» дається наступне його тлумачення: «Поетичне ім'я (поетонім) — ім'я в художній літературі, що має в мові твору, окрім номінатівної, характеризуючу, стилістичну і ідеологічну функції. Як правило, відноситься до категорії вигаданих імен, але часто письменником використовуються реально існуючі імена або комбінацію тих і інших» .

При видовій конкретизації імен власних в художніх текстах виправдано використання термінів поетичний антропонім, поетичний топонім, поетичний зоонім і т.д.

1.2 Особливості формування власних імен В даний час є загальновизнаним, що ім'я власне — антропонім — виступає як одна їх визначальних характеристик його носія.

Нерозривна єдність імені і суті затверджує О. П. Флоренський: «Ім'я — це особа». [11: c. 16]

Про сутнісне наповнення власного імені пише А. Ф. Лосев: «Ім'я — це стихія спілкування живих істот в світлі сенсу і розумної гармонії, одкровення таємничих осіб і світле пізнання живих енергій буття» .

У літературному творі антропонім, через усвідомлення його смислового значення художником, навіть ясніше, ніж в житті, виконує характерота сюжетнофотрмуючу функції.

Розглядаючи взаємодію у ході літературного процесу різних національних літератур, ми неминуче виявляємо їх антропонімічний зв’язок.

Типологічні сходження і взаємовплив виразно виявляють себе, зокрема, в антропоніміці російської та англійської літератур XIX — XX століть.

Найбільш виразний приклад типологічної схожості — майже одночасне використання імені Павло — Paul, із закладеною в ньому потенцією перетворення його носія, перетворення його подібно до євангельського персонажа з Савла в Павла, Н. В. Гоголем в «Мертвих душах» (1842), де ця потенція існує лише у замислі, і Ч. Діккенсом у «Домбі та син» (1848), де вона здійснюється у фіналі романа.

Фінал цей, що накликав на автора багаточислені докори критики у відступі від життєвої правди, природно витікає із смислового вмісту особистого (Christian) імені містера Домбі. Представлення цього імені, як традиційного в сім'ї Домбі і заголовного для фірми, має додаткове мотивування в реаліях ділового Лондона, а саме — в домінуючому над районом Сіті собором Св. Павла, з його високим вознесеним куполом.

В зв’язку з цим варто звернути увагу і на співзвучність слова «dome» («купол» від фр. «собор») і самого прізвища «Dombey». У застосуванні до маленького Поля це ім'я в його прямому латинському значенні (paulus — малий, невеликий, незначний) покликане підкреслити і подвоїти його фізичну, вікову крихту.

Використання цього імені в літературі XX століття також пов’язане із закладеною в ньому потенцією перетворення, духовного зростання його носія. Обидва Павло — і Горький в романі «Мати» (1906), і Корчагин в романі Н. А. Островського «Як загартовувалася сталь» (1932;1934) — проходят важку дорогу сходження від неука і стихійного бунтаря до свідомого і творчого здійснення своїх особових можливостей в діяльності революціонера-інтелігента.

Схожа дорога по висхідній життєвій лінії проходить і шахтарський син Пів Морелл в романі Д. Г. Лоуренса «Сини і коханці» (1913) — з тією різницею, проте середовище «білих комірців», в яке він пробивається зусиллями матері і своїми власними, не несе в собі і не будить в нім революційних прагнень.

В процесі безпосередніх творчих контактів між російською і англійською літературами виникають цікаві факти «запозичення» антропонімів з їх «спадковими» характеристиками, або ж принципів їх освіти.

Нерідко всередині обох національних традицій — Онегін в Пушкіна, Печорін в Лермонтова, Ізора в Пушкіна («Моцарт і Сальєрі») і Блоку («Троянда і хрест»), Флоренс Діккенса і Флер Голсуорсі, Міранда у Шекспіра і А. Мердок («Дика троянда») — подібні запозичення природно виникають і між ними.

Певний інтерес представляє і самий процес входження англійських імен в російський побутовий і літературний ужиток, так само як і російських імен в ужиток англійський. Для Росії, з її «всесвітньою чуйністю», цей процес не представляє особливої складності.

На початку XIX століття вживання цих імен на тлі романізованої, «офранцуженої» антропоніки сприймається ще як свого роду екстравагантність, дивацтво: саме такий чином підкреслює Пушкін в «панночці-селянці» англоманію Муромського, такого, що іменує дочку не Лізою і не Lise, як звертатиметься до маленької княгині князь Андрій в романі Л. Н. Толстого, що відображає манери початку століття, а Бетсі — на англійський лад.

Відтінок в більш прихованій формі присутній і в творчості його молодшого сучасника М. Ю. Лермонтова — англізоване ім'я його княжни Мері видає завищені аристократичні претензії її матері.

Друга половина століття знімає цей іронічний відтінок з англійських імен, що витісняють і замінюють тепер французькі варіанти в побуті освіченого шару російського суспільства. Показова в цьому відношенні різниця в акцентах, яку ми спостерігаємо у «Війні та Мир» Л. Н. Толстого, де відбилася епоха наполеонівської війни.

У романі «Орландо» (1928) В. Вульф демонструє вельми екзотичний підбір імен російської героїні, що виникає в одному з епізодів: Маруся, Наташа, Ліана з роду Романових, скорочено іменована Сашею.

Цей іронічний іменний перелік оголює характерний для англійської (і не лише англійською) експериментальної прози прийом гри слів особливо ефективний в підборі і утворенні власних імен, притому не лише російських персонажів. Про це свідчить блискучий підбір іронічних антропонімів в романі-антиутопії О. Хакслі «Чудовий новий світ» (1932). Чого коштують такі поєднання як Бернард Маркс, Беніто Гувер, не говорячи вже про Лінайне (Леніне) Краун.

В той же час письменники-реалісти і в нову епоху, вибираючи імена— особисті і фамільні — для своїх російських персонажів, проявляють прагнення до їх історико-культурного обгрунтування.

Так, наприклад, в одній з пізніх новел Д. Голсуорсі «Санта Лючія» (1921) змальована російська сім'я Ростакових (the Rostakovs). Уважний погляд легко виявляє співвіднесеність цього прізвища з реальним російським дворянським прізвищем Шестакових, на одній з яких був одружений родич Голсуорсі.

З іншого боку, в ній чується співзвуччя з прізвищем Ростових, навіть склад сім'ї і характеристика персонажів в новелі Голсуорсі віддалено нагадує змальовану Толстим в його романі сім'ю.

Представник наступного покоління англійських письменників-реалістів Дж. Олдрідж пішов далі — у своїй дилогії про Руперта Ройса («Полонений чужої країни», 1962 і «Велика гра», 1966) він використовував для свого російського героя прізвище відомого полярного льотчика Водоп’янова. Його Олексій Водоп’янов зберігає і професію свого реального однофамільця — він теж льотчик, і його порятунок англійським льотчиком Рупертом Ройсом, точніше — їх загальний вихід, прорив, з льодового полону складає драматичну зав’язку дилогії. [16: c. 61]

Отже, процес взаємопроникнення і прийняття власних імен, що виразно просліджується таким чином, в літературі Англії і Росії цікавий і важливий не лише сам по собі, в плані лінгво-літературознавства. Він свідчить також про взаємний інтерес, розуміння і довіру між літературами і народами, що творять їх.

Розділ ІІ. Власні імена у художніх творах

2.1 Роль власних імен у творах англійської літератури Власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в світлі їх ідейно-естетичних позицій.

Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використаних йому власних імен закономірностям національної ономастічної системи. Тому недивно, що багато великих письменників вели спостереження над іменами людей, ретельно працювали над ономастіичним матеріалом.

Вдало вибране ім'я стає додатковим засобом характеристики персонажа, підсилює емоційне враження від всього твору.

Власні назви, такі, що входять в структуру художнього твору, органічно связані з його змістом. Вивчення імен в художньому творі, тобто літературної ономастики, витікає, в першу чергу, з потреби глибшого розуміння художнього твору.

Кожне літературне ім'я отримує при «народженні» певне стилістичне навантаження, мета якого зробити більш опуклою і наочною фігуру нареченого цим ім'ям героя.

Можна виділити наступні групи імен:

1. Нейтральні імена, привласнення яких найтиповіше для головних героїв англійської літератури. Найбільш характерний тип — місцеві імена, утворені з прізвиськ: Forsythe, Domby, Copperfield.

2. Описові (що характеризують) імена, що містять пряму або непряму характеристику їх носіїв: Sir Dedlock, Headstone, Oxhead, Rasehellfrida.

3. Пародійні імена. Ч. Діккенс широко використовував ці імена (Bleak House): Boodle, Duffy.

4. Асоціативні імена, які своєю зоровою і звуковою формою, викликають у читача асоціації, що уточнюють і заглиблюють характеристику персонажів: Miss Flite, Murdstone. Герої творів Шекспіра, що належать до придворної знаті, носять імена Richard II, King Lear, Macbeth.

У епоху класицизму автори частенько запозичували або створювали літературні імена на базі класичних мов, латинської і грецької: Clarissa, Evelina.

Класичні власні назви часто запозичувалися разом з персонажами з грецької, римської і біблейської міфології: Adam, Eve, Gabriel, Faun.

Для комедії дуже характерні імена, подібні до якостей персонажа: Lord Aimwell — «добра мета»; Lady Touchwood — «як би не було чого» .

Автори сентиментальних романів наділяють своїх героїв мелодійними, звучними особистими іменами: Pamela, Clarissa, Tristan.

Характеризуючі етимологічні імена даються лише негативним героям: Lovelace. [20: c. 47]

У епоху романтизму наголошуються дві прямо протилежні тенденції: в одних творах ми зустрічаємо реальні імена (Robinson Crusoe), інші відрізняються екзотичною антропонімією (Rowena). Байрон використовує для своїх персонажів німецькі імена Conrad, Manfred, Childe Harold.

Майже всі імена і прізвища персонажів творів Ч. Діккенса узяті з життя: Twist, Unwin, Boulter.

Неперевершеним майстром імен і прізвищ залишається В. Теккерей. У нього існує багато прикладів прозорих імен: Charles Honeyman, місіонер Silas Hornblower.

У блискучому, нещадному «Ярмарку пихатості» У. Теккерея хитромудра Бекі недаремно носить прізвище Sharp (sharp — спритний, хитрий).

Відомо, що в творах великих письменників немає дрібниць: все продумано, кожне слово стоїть на своєму місці і виконує визначені йому автором функції.

Власні назви — не виключення. Їм часто відводиться роль своєобразних, дуже лаконічних характеристик.

Для англійської стилістичної антропонімії не байдуже і звучання імені. Це характерно як для прози, так і для поезії і виявляється в багаточисельних випадках алітерації імен, наприклад, в англійському дитячому фольклорі: Simple Simon, Hector Protector і так далі.

У Діккенса зустрічаємо імена: Dingley Dell, Boffin’s Bower. С. Лікок часто користувався цим прийомом: Jack Jackal, Madeline Meadowlark і так далі.

Основне призначення імен власних (антропонімів) в художньому творі - якісна характеристика персонажів.

Сюди відносяться імена, які зазвичай називають такими, що говорять, значущими, етимологічними, які характеризують. Ці імена користувалися особливою популярністю у представників класицизму, в просвітницькій літературі; певного поширення набули вони у письменників-реалістів, що використовують їх з сатиричним навантаженням.

Реальні імена створюють місцевий колорит опису, вказують на місце дії і на національність носія. Географічні назви також використовуються в літературі як виразний стилістичний засіб.

Отже, власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в їх ідейно-естетичних позиціях.

Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використання в ньому власних імен закономірностям національної ономастичної системи. Вдало вибране ім'я стає додатковим засобом характеристики персонажа, підсилює емоційне враження від всього твору. [23: c 34]

У вірші Б. Коттла «Імена» продемонстровано як англійці сприймають різні географічні назви, що згадуються в прогнозах погоди:

Iceland, Faeroes, Fair Isle, Forties,

Aren’t they just a lot of naughties?;

All conspiring thus together,

Sending us such awful weather.

Cromatry, Dogger, Tyne and Forth,

Nasty-nasty from the North:

Heligoland, Humber and Thames

Fill the nation’s tribes with flegms.

Dover, Portland, Wight and Biscay

(French, or Spanish, very risque)

Plymouth, Irish Sea and Lundy

Make us think of woollen undie.

Fastnet, Sole and Finistere;

Ugly cloudbanks lingering there;

And the Hebrides and Bailey

Make us weepy-waily daily

ономастика мовознавство ім'я антропонім

2.2 Особливості власних імен на прикладі англійських творів Найчастіше в основі назви лежала, як правило, позитивна властивість людини, його духовна якість, риса вдачі.

Це може бути проілюстровано на прикладі жіночих імен, які були використані Агатою Крісті в своїх творах.

У детективі «The Labours of Hercules» одна з героїнь була названа гарним ім'ям Beatrice, наприклад:

" Lady Beatrice Viner was the last — she’s getting married the day after tomorrow to the young Duke of Leominister" /Lab. c.76/.

В основі цього імені лежала якість людини: [італ.<�лат. beatrix 'та, яка приносить щастя' < beatus 'щасливий'].

Ім'я Clara зустрічається у творі «The Mystery of King’s Abbot», похідне від латинского «clara» — «ясна, світла, славна, знаменита» .

" By the way, Clara — my maid, you know — is great friends with Elsie, the housemaid at Ferny…" [40. c.143].

Імена Amelia і Emmeline (Агата Крісті використовувала дерівати цих імен, відповідно, Milly і Emily) мають в своїй основі схожі якості: Amelia (букв, «працелюбива»), Emmeline (фр. Emilie<�лат. Aemilia, жін. Aemilius — рід. ім'я).

Наприклад:

" I consider it just possible that the watress, Milly Higley might know something useful" [41: c.158].

Хороші якості лягли і в основу імені Mabel (лат. Amabel, Amabella < amabilis «люб'язна, мила''), яке зустрічається в детективі «The ABC Murders», наприклад: «As, а matter of fact — my last casei don''t know whether you read about it — the Mabel Homer case, the Muswell Hill schoolgirl…» [41: c.43].

Назви могли відображати не лише внутрішні якості його носія, але і його зовнішність.

Наприклад, Annie (др.євр. Hannah «гарненька»).

" Our Annie''s dearest friend was Miss Janett''s maid, Clara" [41: c.132].

Ім'я Diana зрадило надзвичайну красу названої ним жінки (лат.Diana

Цим ім'ям була названа одна з героїнь твору «The Labours of Hercules». Наприклад:

" Hercule Poirot looked thoughtfully at his visitor. He saw, а pale face, big grey eyes and the blue-black locks of ancient Griece. Diana Maberly said, and her voice shook, а little …" [39: c.37−38.].

Ім'я Paul утворене від латинського прикметника paulus, що означає ''невеликий, малий'', наприклад:

" Oh! Paul Uaresco! What an idea !"

" He has, а bad — а criminal past" [39: c.73].

А в основі імені Cecil лежить трагічна властивість його носія: (лат. Caecilius — римське родове ім'я. < caecus ''сліпий, незрячий).

У детективах Агати Крісті це ім'я зустрічається в наступному прикладі:

" As poor Cecil''s widow, I think my feelings ought to have been considered" [41: c.98].

У Агати Крісті дані імена зустрічаються в наступних прикладах:

" Hoping I am not troubling you, Yours respectfully, Mary Drawer" [41: c.78]. «.Lady Constance Culmington… she had then been gouing to Italy to busk in the sun and be at one with Nature and the contadini. Later, he had heard, she proceeded to Syria where she proposed to bask in, а yet stronger sun and live at one with Nature and the bedouin» [10: c 153].

На кордоні між простими і складними іменами знаходяться імена, запозичені з інших мов, і що піддалися процесу опрощенню.

В основу таких імен лягли цілі номінатівниє фрази, наприклад: імена Donald (гельське Domhnall, Domnall; буквально означає ''властелін світу, могутній у всьому світі''), Franklin [середньоанглійське frankelein, що означає ''вільна людина) і т.д.

Обидва ці імені Крісті використовувала в детективі «The ABC Murders» ,

" I have formed the idea that this Donald Fraser has, perhaps, а violent and jealous temper, is that right? [abc:c.53]; «This was Franklin Clarke, the dead man''s only brother. He had the resolute competent manner of, а man accustomed to meeting with emergencies» [abc.:c.67].

А. Крісті, вказує на те, що їх носії займалися різними міськими ремеслами або іншою діяльністю, наприклад: Carter [cartere ''візник'']; Chandler [староанглійське chandeler ''виробник або постачальник свічок; торговець свічками'']; Cooper [caupare ''бондар, бочар'']; Tailor [tailour ''кравець'']; Landor [lavendere ''''прачка]; Parker [parkere ''''сторож у парку, доглядач парку']; Homer [старофранц. heaumier виробник шлемів].

Агата Крісті використовувала ці прізвища в наступних прикладах: «His father is Admiral Chandler» [39: c.35];

" The door was opened with admirable promptitude by Parker, the buttler" [41:c.36]; «The Chief Constable of Sussex, Inspector Glen from Andover, Superintendent Carter of the Sussex police. were all assembled together» [abc: c.40];

" A thousand pounds to his housekeeper, Miss Russell; fifty pounds to the cook, Emma Cooper" [41.:c.95].

У основі прізвищ розглянутих вище лежать іменники. Проаналізувавши ці приклади, можна сказати, що діяльність, що лягла в основу прізвищ, і сучасні професії персонажів не збігаються.

Інший спосіб утворення прізвищ — від дієслів з додаванням суфікса «-er». Таким чином сталися прізвища Dyer, Leadbetter, Frobisher, Helier, Rossiter. Розглянемо етимологію даних прізвищ.

Прізвище Dyer має староанглійське походження. Воно утворене від дієслова «deagian» -''фарбувати'' і суфікса «-ere». Це прізвище зустрічається в творі «Ten Little Niggers» :

" He hadn''t got it clear who this fellow Owen was, а friend of Spoof Leggard''s apparently — and of Johnnie Dyer''s" [10.: з 159].

Персонаж іншого детектива «The Labours of Hercules» носить прізвище Frobisher: «There was Admiral Chandler and his friend Colonel Frobisher» .

Це прізвище сталося від средньоанглійського «forbischin», що означає ''полірувати, начищати'' і суфікса «-er» .

Складнішу будову має прізвище Leadbetter, що зустрічається в творі «The ABC Murders»: «Mr. Leadbetter moved his head irritably from right to left» /abc: c.108/.

Вона утворена від староанглійського іменника «lead'' -''свинец'', дієслова «beaten» — ''біть, стучать'' і агентного суфікса «-ere» .

У тому ж творі зустрічається прізвище Clarke, яке вказує на те, що її носій був не ремісником, а людиною розумової праці. Це прізвище сходить до средньоанглійської лексичної одиниці «clerc», яка означає ''грамотна людина, чиновник, учений''.

Агата Крісті використовувала її в наступному прикладі: «This was Franklin Clarke, the dead man''s only brother» /abc: c.67/.

Прізвища, пов’язані з роботою в сільській місцевості. Це прізвища Viner: «Lady Beatrice Viner was the last» /lab.:c.7O/; Ferrars: «Mrs Ferrars died on the night of the 16th-17th September» /k''s A.: c.17/; Fowler: «Mrs Fowler sniffed scornfully» /abc: c.32/.

Прізвища Viner і Ferrars мають старофранцузське походження і сходять до слів, відповідно, «vignour» — ''віноградник'' і «ferrior, ferour» — ''коваль''. Прізвище Fowler утворене від староанглійського «fuglere», що означає ''птахолов''.

Старофранцузські професії очевидно відносяться до тієї діяльності, яка вимагає майстерніших умінь і навиків.

Найчастіше А. Крісті давала своїм персонажам від-топонімічні прізвища і прізвища, які вказують на рід занять. Це відповідає положенню що склалось в англійській мові в цілому: прізвища, утворені від топонімів, складають 50% всіх англійських прізвищ, а прізвища, які вказують на професію, — 20% [Леонович, 1990].

Таким чином, прізвища, які є матеріалом для дослідження, дають обширну інформацію про їх власників, починаючи з місцевості, де вони живуть, діяльності, якою вони займаються, закінчуючи їх зовнішністю і поведінкою. Важко говорити однозначно про зв’язок семантики особистого імені з характеристикою їх носія, проте спроби етимологізувати деякі імена і пов’язати їх значення з тими або іншими межами героїв дають цікаві результати.

Один з персонажів детектива «The ABC Murders» носить прізвище Ball, що означає з середньонглійської «шар; товстий». Порівняємо дану етимологію із зовнішністю персонажа:

Mr. Ball of the Black Swan was, а large, slow-thinking, heavely-moving man. He exhaled, а strong odour of beer" /abc: с.115/.

Очевидно також схожість прізвища Miss Grey, героїні цього ж романа, з її зовнішнім виглядом: «This is Miss Grey, gentlemen. My brother''s secretary». My attention was cought at once by girl''s extraordinary Scandinavian fairness. She had the almost colorless ash hairlight-grey eyes — and transparent glowing pallor that one finds amongst Norwegians and Swedes" /abc.:c.69/.

Вдумливому читачеві прізвища можуть розповісти не лише про зовнішність персонажа, але і дають уявлення про характер, духовні якості особи, її суть. Нагадаємо етимологію чоловічого імені Geoffrey, «gavja» — ''область, край'' і «frithu» -''мир, спокій''.

Поза сумнівом, що герой з таким ім'ям має бути спокійною, урівноваженою людиною. Це може бути проілюстровано на наступних прикладах :

" In the two years — that Geoffrey Raymond has been secretary to Ackroyd, I have never seen him ruffled or out of temper" /k''s A: c.63/; «Even the brutal murder of his friend and employer could not dim Geoffrey Raymond''s spirit for long. Perhaps that is as it should be. I do not know. I have lost the quality of resilience long since myself /k''s A.: c.65/.

У прізвище одного з головних героїв цього ж твору Роджера Акройда Агата Крісті заклала якусь роковую фатальність, неминучість смерті. Розглянемо етимологію цього прізвища: Ackroyd сходить до староанглійських слів «ac» -''дуб'' і «rod» — ''хрест''.

Не дивлячись на те, що цей персонаж був отруєний, а не повішений, цінність даної етимології не зменшується, вона допомагає створенню загальної атмосфери напруженості перед вбивством, коли просто існує фатальність кінцевого результату:

" Poor old Ackroyd … I suppose I must have meant to murder him all along" /k''s A.; c.212/.

Особливу увагу заслуговує і прізвище Sheppard з роману «Mystery of King''s Abbot», який є варіантом прізвища Shepherd. Воно сходить до староанглійського «sceaphyrde», що означає ''пастух''. Завдяки оригінальному задуму книги, вбивця, що носить це прізвище, стає розповідачем, що оповідає всю історію від першої особи.

Він, немов пастух ведучий овець, заставляє недогадливих читачів слідувати його розповіді, так що вони, підозрюючи то одного героя, то іншого, до кінця не можуть зрозуміти, хто ж є справжнім злочинцем. Це під силу лише Еркюлю Пуаро:

" Poirot paused and then said, with, а slightly raised voice: «The murder must have been a person… who knew Ackroyd well enough to know that he had purchased a dictaphone, a person who was of a mechanical turn of mind, who had the study to himself for a few minutes after the crime was discovered while Parker was telephoning for the police. In fact — Dr. Sheppard !» /K's A.:c.2O9/.

Прізвище вбивці, а також його ім'я в іншому детективі - «Ten Little Niggers» — є такими, що говорять: Justice Wargrave.

Прізвище Wargrave (сучасні англійські слова «war» і «grave») має похмурий, зловісний відтінок, тоді як ім'я вказує на позитивну якість героя, його справедливість.

Даючи своєму героєві таке ім'я і таке прізвище Крісті спробувала передати суть його особи.

Сам вбивця розповідає про себе:.

" I have a definite sadistic delight in seeing or causing death… From the early age I knew very strongly the lust to kill. But side by side with this went a contradictory trait — a strong sense of justice" /10.: c.294/; «I have a reputation as a hanging judge, but that is unfair. I have always been strictly just and scrupulous in my summing-up of a case» /10.: c.294/.

Justice Wargrave узяв на себе роль судді над злочинцями, які не були засуджені. Прагнучи бути справедливим, жорстоко вбиваючи свої жертви, він сам стає злочинцем, і йому не залишається нічого ішного ніж самогубство.

Отже, в своїх творах А. Крісті використовувала імена і прізвища як засоби створення і розкриття художнього образу.

Більшість прізвищ та імен персонажів А. Крісті є такими, що «говорять», оскільки вони допомагають читачеві представити зовнішність героя, зрозуміти його характер, а також його місце у соціумі.

Висновок Ономастика як особливий розділ мовознавства почала формуватись лише в 50−60-і роки 20 століття.

Об'єктом ономастичного дослідження власні імена.

Власні імена є прадавнім пластом лексики. У своєму формуванні і розвитку вони зазнавали безліч змін, пов’язаних з історією англійського народу і англійської мови. В даний час в англійській антропоніміці староанглійські імена складають лише 8%.

Більшість імен є запозичені із старогрецької, латинської, староєврейської мов.

Власні імена в творах Агати Крісті відображають загальні тенденції, що існували багато століть і що існують в мові і в системі ономів зараз. В цілому по структурних і семантичних особливостях жіночі і чоловічі англійські імена, вибрані методом суцільної вибірки з творів А. Крісті, не відрізняються один від одного.

Англійські прізвища з’явилися на певному історичному етапі, коли виникла потреба в офіційному іменуванні, об'єднуючого членів сім'ї і що передається спадково.

Становлення англійських прізвищ відбувалося в Англії протягом періоду з 11−15 ст., а в Шотландії і Уельсі в 12−16 ст.

Проаналізувавши етимологію і семантику англійських прізвищ, можна зробити висновок, що найбільше число доводиться на оттопонімічні прізвища — 50%. 20% складають прізвиська, що характеризують їх носія по вигляду, душевним якостям, схожості з тваринами або рослинами, роду діяльності.

Проаналізувавши імена, прізвища, використані Агатою Крісті в своїх творах, ми можемо стверджувати, що вибір їх є не випадковим, а служить метою глибшого розкриття теми і ідеї творів. Багато імен і прізвища в книгах і розповідях А. Крісті є такими, що «говорять», тобто дають проникливому читачеві додаткову інформацію про особу персонажа, його професію, соціальній приналежності і так далі.

Таким чином, і антропоніми і топоніми є не лише засобом створення художнього фону твору, який яскраво і точно відображає картину життя сучасного англійського суспільства, але і служать джерелом для глибокого вивчення культури, історії, традицій Великобританії.

Отже, власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в їх ідейно-естетичних позиціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Амелина Т. А., Дьяконова Н. А. Хрестоматия по английской литературе 20 века. М., 1985.

Антропонимика /Ред. Никонов В. А., Суперанская А. В. — М., Наука. 1970.

Арнольд И. В. Основы научных исследований в лингвистике. — М.: Высшая школа, 1991.

Беленькая В. Д. Очерки англоязычной топонимики. — М.: Высшая школа, 1977.

Гилянова А.Г. и др. Аналитическое чтение: Учебное пособие для студентов 4 курса факультета иностранных языков педагогических университетов. -Л., 1978.

Горбаневский М. В. Ономастика в художественной литературе: филологические этюды. — М.: Издательство УДН, 1988.

Жукова Л.П. и др. Чтение и понимание: Пособие по практике английского языка. — М., 1982.

Задорнова Н. А. Кристи по обе стороны детектива //Эхо планеты, 1995.-N36.-с. 8−10.

Ильина Н. Агата Кристи на отечественном литературном фоне // Иностранная литература, 1992. — N11−12. — с. 293−304.

Историческая ономастика /Ред. Нерозняк В. П., Подальская Н. В. — М.: Наука, 1977.

Криволапое А. А. Кристи — английская роза: к 100-летию писательницы Кристи А. Автобиография. //Дружба народов. -1994. — N3 — с. 210−239

Кристи А. Сочинения Том I. — М.: Московская штаб-квартира международной ассоциации детективного и политического романа, 1990.

Кубрякова Е. С. Части речи в ономастическом освещении. — М.: Наука Кубрякова Е. С. Семантика производного слова // Аспекты семантических исследований.-М., 1980.

Леонович О. А. Очерки английской ономастики. — Пятигорск, 1990.

Личные имена в прошлом, настоящем, будущем /Ред. Никонов В. А. — М Маковский М. М. Английская этимология. -М.: Высшая школа, 1986.

Манерко Л. А. Применение компьютерной обработки при проведении дистрибутивно-валентного анализа сложных наименований артефактов (на материале технической лексики современного английского языка) // Английский лексикон в аспектах межъязыковой и межкультурной классификации. Вып. 410-М.: Изд-во МГПУ.1993. -с. 112−121.

Никонов В.А.

Введение

в топонимику. — М.: Наука, 1965.

Пароятникова А.Д. и др. Английский язык для гуманитарных факультетов университетов. — М., 1990.

Проблема лексической и словообразовательной семантики в современном английском языке /Ред. Хомяков В. А. — Пятигорск, 1996.

Прокудина О. А. Некоторые аспекты номинации (на материале антропонимов английских художественной прозы 20 века). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук. — Л., 1985.

Социолингвистика. Лексикология. Грамматика. /Ред. Леонович О.А.

Суперанская А. В. Как вас зовут? Где вы живете? — М: Наука, 1964.

Суперанская А. В. Общая теория имени собственного. — Мю: Наука, 1973.

Суперанская А. В. Ономастика. Проблемы и методы. — М.:Наука, 1978.

Суперанская А. В. Структура имени собственного (фонология и морфология). — М., Наука, 1969.

Суперанская А. В. Что такое топонимика? — М.:Наука, 1985.

Топоров В. Н. Имена — Мифы народов мира. — М., 1980, т.1.

Топорова Т. В. Культура в зеркале языка: древнегерманские двучленные имена собственные. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1996.

Чевпецова С. В. Функции личных имен собственных в английском художественном тексте. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук. — М., 1989.

Шутова Н. М. Номинация персонажей художественных произведений в коммуникативно-стилистическом аспекте (на материале Дж.Б.Пристли). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук Формирование и развитие топонимики. — Свердловск: Изд-во УрГУ, 1987.

Язык и топонимика /Ред. Деннинг Р. Ф., Морев Ю. А. — Томск, 1981.

Agatha Christie //English. Еженедельное приложение к газете «Первое сентября», 1996. — N35. — с. 14.

Agatha Christie //English Learner’s Digest., 1996 — N15. — c.12.

Christie A. An Autobiography. Collins St. Jame's Place, London, 1977.

Christie A. The Labours of Hercules. — M.: Высшая школа, 1991.

Christie A. The Mystery of King’s Abbot. — Moscow: Vyssaja Skola, 1980.

Christie A. Selected Detective Prose. Сост. Анджапаридзе Г. А. — Moscow: Raduga Publisher, 1989.

Ramsey G.C. Agatha Christie. Mistress of Mystery. — New Jork, 1967.

Randall Toye. The Agatha Christie: Who’s Who. — London, 1980.

Mary S. Wagoner. Agatha Christie. — Boston, 1986.

Woeller W., Cassday B. The Literture of Crime and Detection — Leipzig, 1988.

Лингвистический энциклопедический словарь. — M.:Советская энциклопедия, 1990.

Лингвострановедческий словарь. — М.: Русский язык, Рыбакин А. И. Словарь английских личных имен. — М.: Советская энциклопедия, 1973.

Рыбакин А. И. Словарь английских фамилий. — М.: Русский язык, 1986.

Советский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия

51. David Crystal. The Cambridge Encyclopedia of the English Landuage. — Cambridge University Press, 1995.

52. Dictionary of British History /Editied by J.P. Kenyon. — Ware.: Wordsworth Reference, 1996.