Психічний стрес у спорті

План

Вступ

1. Загальне поняття психічних станів у спортсменів.

2. Класифікація психічних станів спортсменів

2.1 Стан тривожності

2.2 Стан страху

2.3 Стан моногонії

2.4 Стан психічного пересичення

2.5 Стан стресу

2.6 Стан непевності

2.7 Стан фрустрації

3. Діагностика стану психічної готовності спортсмена

3.1 Рівень стресу

4. Організація роботи тренера й психолога в підготовці до змагань

4.1 Вплив тренера

4.2 Вплив психолога

5. Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів Висновок Література

Вступ

У сучасних умовах, життя людини, досягнення їм успіхів у діяльності на виробництві, у спільній праці, у побуті, у спілкуванні, у спорті значною мірою залежить від уміння регулювати своє поводження, стримувати свої почуття, контролювати настрій, зважаючи на вимоги навколишніх і ситуації.

Це ставиться цілком і повністю до такого складного й поважного вигляду людської діяльності, як спорт. Проведення змагань, де від спортсмена потрібна повна віддача, робота на межі своїх можливостей створює ситуації, у яких спортсменові необхідно регулювати свій психічний стан. Якщо фізичні навантаження великі, а спортсмен погано управляє своїм станом, виникає надмірна психічна напруга, що знижує ефективність діяльності, приводить до її дезорганізації, а в результаті до програшу, що може привести до втрати впевненості в собі, до психічного стресу, депресії.

Безперечно, що як серед доданків успіху, так і серед причин поразки в спортивному змаганні певна частка належить психічному стану спортсмена перед, і під час змагання. Сучасний рівень науки про спорт дозволяє визнати залежність результативності й надійності змагальної діяльності спортсмена від його психічного стану, що передує або супроводжує її.

Спортивна ситуація супроводжується значною психічною й емоційною напругою й здобуває характер стресової. Складність картини психологічного стресу може бути адекватно зрозуміла тільки при аналізі досить багатьох його проявів.

У цей час у суперечці рівних по своїх фізичних, технічних, тактичних можливостях атлетів, як правило, виграє той, хто краще вміє управляти своїм психічним станом, хто психологічно більше стійкий проти впливу різних стрес-факторів, хто має здатність до самоконтролю й саморегуляції, та психорегуляції.

Але не тільки змагальна діяльність висуває високі вимоги до вміння управляти своїм станом. Не менше значення має здатність до самоконтролю, саморегуляції й у тренувальному процесі.

Сучасний спорт характеризується значним збільшенням тренувальних навантажень, в окремих видах спорту — в 4−5 разів. Це, у свою чергу, привело до зростання психічних навантажень. Монотонність тренувального процесу, викликана багаторазовим повторенням тих самих вправ, рухів, що сприяють їхньому вдосконалюванню, одноманітність обстановки тренування викликають не тільки фізичне стомлення, але й величезна психічна напруга. Це вимагає ретельно продуманої, систематичної психологічної підготовки, одним зі складових якої є навчання спортсменів методам самоконтролю й психорегуляції.

Виникнення психічно стресового стану — явище досить часте в спортивній практиці, обумовлене причинами об'єктивного й суб'єктивного характеру. До суб'єктивних причин належить: майбутній виступ у змаганні, недостатня підготовленість спортсмена, відповідальність за виступ на змаганні, непевність в успішному виступі, стан здоров’я (незадовільне), зайва збудливість і тривожність як особистісні якості, індивідуально-психологічні особливості особистості, удалий і невдалий виступ у попередніх стартах і в перших стартах справжнього змагання, відношення спортсмена до невдач. До об'єктивних причин належить: сила суперників, організація змагання, необ'єктивне суддівство, поводження тренера на змаганні або відсутність його на змаганні, настрой команди, неправильно організована передзмагальна підготовка.

Сьогодні в спортивній практиці поширене явище, коли спортсмени виступають у змаганнях, недостатньо до того підготовлені - фізично, технічно, тактично, психологічно. Це стає очевидно вже в період безпосередньої підготовки до змагання. У спортсмена з’являється небажання виступати в змаганні, що викликає природну для такого випадку реакцію організму, що не забезпечує мобілізаційну готовність спортсмена до стартів. У результаті формується несприятливий психічний стан непевності, тривожності, остраху, апатії. На жаль, багато тренерів не надають цьому значення й включають спортсмена в команду. Природно, що виступ спортсмена з недостатньою підготовкою не буде успішним і викличе після змагання негативні емоції. Тренерові необхідна досить повна інформація про відношення спортсмена до майбутнього змагання. Кількаразові виступи спортсмена при недостатній підготовленості приводять до закріплення негативних емоцій, небажанню виступати в змаганнях і постійному виникненні несприятливих передстартових станів за принципом умовного рефлексу.

З психологічній точці зору стан стресу включає специфічну форму відображення людиною екстремальної ситуації і модель поводження як відповідну реакцію на це відображення.

Стан стресу може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу.

Виникнення несприятливих емоційних станів, як обумовлених негативними властивостями особистості, так і ситуативних, викликаних екстремальними (особливо складними) умовами діяльності, робить необхідної розробку засобів їхнього попередження й регуляції, а також виховання емоційних властивостей особистості, що сприяють високої емоційної стійкості.

1. Загальне поняття психічних станів у спортсменів

Психічний стан — це психічна діяльність у певному проміжку часу, що показує особливості протікання психічних процесів, детермінованих умовами зовнішнього середовища й особливостями особистості.

Постановка проблеми психологічних станів у спортивній діяльності має велике практичне значення. Успіх у двобої залежить від обліку не тільки особистості спортсмена, але і його тимчасових психічних станів.

До останнього часу переважна більшість досліджень психічних станів у спорті ставилося до передстартового періоду. Перші описи й класифікації стартових станів мають більше короткий строк життя (Пуни А.Ц., Черникова О.А.).

Практика спорту викликає необхідність теоретичного аналізу цих станів і, насамперед, їхньої класифікації.

Необхідно зупинитися на самому понятті «психічний стан». На наш погляд, класифікувати психічні стани можливо тільки залежно від діяльності, що вони супроводжують. При аналізі варто враховувати:

1. Стан особистісні й ситуативні.

2. Стани глибокі й поверхневі.

3. Стани позитивні або негативні.

4. Стани тривалі й короткі.

5. Стану більше й менш усвідомлені.

Наявна класифікація передстартових станів ураховує тільки попередньої спортивної діяльності стану. Що стосується станів, характерних для безпосередньої спортивної діяльності (умовно названих «ігровими»), те, безумовно, при класифікації вони повинні бути розмежовані з урахуванням особливостей попередніх їм передстартових станів.

Несприятливі стани порушують оптимальний плин психічних функцій, формують негативні, не адекватні соціальним вимогам особливості й властивості особистості спортсмена, погіршують результативність дій, руйнують спортивну форму, послабляють психічне й фізичне здоров’я.

До несприятливого відносяться стани:

— пов'язані з негативними асоціальними по своїй спрямованості рисами характеру й властивостями особистості, нав’язливі й стійкі по своїх проявах (наприклад, зазнайство);

— результати, що знижують, суспільно значимої спортивної діяльності астенічні або пасивні емоції, наприклад самозаспокоєність, апатія;

— відволікаючі від основного спортивного завдання, спрямовані на сторонні об'єкти, що мають активний характер, але ведуть від виконання основної діяльності, наприклад ті або інші турботи, захват, гнів, викликані особистими відносинами;

— несприятливо впливають на фізичне й психічне здоров’я (нервують психіку, що викликають грубе порушення функцій внутрішніх органів, що послабляють захисні сили організму).

2. Класифікація психічних станів спортсменів

Психічний стан спортсмена, що він переживає до початку змагання, виражається у відношенні до майбутньої боротьби, в оцінці своїх можливостей, у посиленні процесів порушення, у зміні психічних процесів, пов’язаних із прийомом і переробкою вступник інформації. У тренувальній і змагальної діяльності можуть виникати різні психічні стани, що викликають неоднозначні зміни в організмі й по-різному впливають на діяльність спортсмена. Найпоширенішими вважаються наступні психічні стани.

2.1 Стан тривожності

Стан тривожності — це найпоширеніший стан у спортсменів перед стартом і перед уперше виконуваною складною вправою. Воно виникає в спортсмена перед стартом, результати якого для нього значимі, але результат невідомий. Симптоми стану тривожності наступні: сумнів у майбутніх результатах, уповільнення рухових реакцій, порушення дихального циклу, зменшення обсягу й частоти дихальних рухів. Стан тривожності збільшується непевністю спортсмена.

2.2 Стан страху

Цей стан виникає перед виконанням небезпечних спортивних вправ (можливість зриву й одержання травми) і перед зустріччю із сильним суперником (бокс, боротьба й т.п.). Симптоми стану страху наступні: збільшення частоти серцевих скорочень, збліднення або почервоніння шкірних покривів, розширення зіниць, заціпеніння, тремтіння, загальмованість. Варто мати на увазі, що на протікання стану страху й на його симптоми впливають особистісні особливості спортсмена (властивості нервової системи, вольові якості).

2.3 Стан монотонії

найбільше характерно для марафонців, лижників, ковзанярів, веслярів, штангістів, велосипедистів і ін. Для стану монотонії характерно: падіння інтересу до тренувальної роботи, передчасна утома, ослаблення уваги, почуття незадоволеності, сонливість, збільшення часу складної реакції, реагування на помилкові випади супротивника, укорочення часу простої реакції.

2.4 Стан психічного пересичення

Це стан, як правило, з’являється слідом за монотонієй, але може виникати й самостійно. До симптомів цього стану відносяться: збудженість, дратівливість, відраза до виконуваної роботи, укорочення часу складної реакції, зниження частоти серцевих скорочень, подиху, вентиляції легенів і енерготрат.

2.5 Стан стресу

Стрес, викликаний участю спортсмена в змаганнях, — це цілісний психофізіологічний стан особистості, що виникає у важкій ситуації, пов’язане з активним позитивним відношенням до виконуваної діяльності, характеризується свідомою відповідальністю й супроводжується неспецифічними вегетативними й емоційними змінами. У стані стресу можуть з’являтися як позитивні, так і негативні зрушення у виконуваній діяльності. Динаміка стану стресу обумовлена властивостями нервової системи. Рівень досягнень спортсмена в стані стресу визначається ступенем розвитку стресу й силою нервової системи.

Стрес має фізіологічні, психологічні, особистісні і медичні ознаки. Крім того, будь-який стрес обов’язково включає емоційна напруга.

Фізіологічні ознаки: хекання, частий пульс, почервоніння або збліднення шкіри особи, збільшення адреналіну в крові, потіння.

Психологічні ознаки: зміна динаміки психічних функцій, найчастіше уповільнення розумових операцій, розсіювання уваги, ослаблення функції пам’яті, зменшення сенсорної чутливості, гальмування процесу ухвалення рішення.

Особистісні ознаки: повне придушення волі, зниження самоконтролю, пасивність і стереотипність поводження, нездатність до творчих рішень, підвищена сугестивність, страх, тривожність, невмотивоване занепокоєння.

Медичні ознаки: підвищена нервозність, наявність істеричних реакцій, непритомності, афекти, головні болі, безсоння.

У динаміку стресу виділяється три стадії його розвитку (Г. Селье).

1. Стадія тривожності характеризується тим, що під впливом психотравмирующих факторів у людини виникає занепокоєння, тривога, перебудовуються фізіологічні функції організму (ЧСС, подих, артеріальний тиск). Знижується опірність організму. Потім поступово починається мобілізація внутрішніх адаптаційних резервів, захисних сил, розкриваються додаткові можливості, активізуються психічні процеси. За рахунок цього до певної межі підвищується ефективність діяльності.

2. Стадія опору треба за стадією тривожності. Організм людини, його психіка перебудовуються, пристосовуються, адаптуються до нових умов діяльності, активно витрачаючи внутрішні ресурси. Після відносної стабілізації в результаті триваючого впливу екстремальної ситуації наступає ослаблення організму, знижується працездатність і починається спад.

3. Стадія виснаження характеризується виснаженням «адаптаційної енергії», що приводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційному зриву. Ознаки цієї стадії наступні: ослаблення фізичної й вольової активності, притуплення психічних процесів (мислення, сприйняття, пам’яті, уваги), загальмованість у прийнятті рішень, безпричинне роздратування й т.п.

2.6 Стан непевності

Стан непевності в успішному виступі є результатом оцінки спортсменом майбутньої змагальної ситуації. Якщо спортсмен упевнений в успішному виступі на змаганні, то запланований їм результат, як правило, досягається. Стан непевності (низкою впевненості) негативно позначається на майбутній діяльності, запланований результат не досягається.

2.7 Стан фрустрації

Стан фрустрації - це стан людини, що виражається в характерних рисах переживання й поводження, викликуване об'єктивно не переборними труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети (Н.Д. Левітів, 1967). Подібний стан виникає в спорті досить часто, коли фізична, соціальна уявлювана перешкода заважає дії, спрямованому на досягнення мети або перериває його. М. Селье назвав фрустрацію «стресом надії, що звалилася,».

Стан фрустрації розглядається не тільки як негативне явище. У поводженні багатьох людей вона має й конструктивну роль, сприяючи досягненню мети. Завдяки її впливу на психіку людини в мотиваційній сфері особистості нерідко домінуючого значення набувають мотиви досягнення.

Конструктивний вплив фрустрації на людину проявляється в наступному. Відбувається інтенсифікація зусиль на шляху до досягнення мети. У багатьох людей чим більше складні виникають перешкоди, тим активніше відбувається мобілізація внутрішніх резервів для їхнього подолання. Може відбуватися заміна засобів досягнення мети й перегляд попередніх дій, переоцінка всієї ситуації, заміна мети.

При низькому рівні (порозі) опірності (толерантності) до фрустрації може з’явитися її деструктивний вплив на особистість, що полягає в наступному:

— порушення тонкої координації;

— когнітивна обмеженість, через яку суб'єкт не бачить альтернативних шляхів або іншої мети;

— емоційне порушення із частковою втратою контролю над собою й ситуацією.

З посиленням фрустрації відбувається генералізація агресії, підсилюється розпливчастість і невловність її джерела, проявляються імпульсивність і безладні дії.

Дії агресивного характеру, пов’язані із фрустрацією, частіше спостерігаються в невихованих людей, нестриманих, грубих, психоапатизированих. Депресивні реакції при фрустрації більше поширені у осіб невротичного складу, невпевнених у собі, тривожно-недовірливих.

Стан фрустрації в спорті виникає після невдалої дії спортсмена, при якому мотив залишається незадоволеним. Цей стан виникає при очікуванні спортсменом успіху в діяльності, якщо успіх не досягається. Фрустрація може приводити до наступних форм поводження спортсмена:

— екстрanyнитивна форма характеризується дратівливістю, підвищеною чутливістю, досадою, озлобленістю, упертістю, прагненням до досягнення поставленої мети;

— інтрапунитивна форма характеризується тривожністю, обвинуваченням самого себе в невдачах;

— імпунитивна форма характерна тим, що ситуація, що створилася, розглядається спортсменом як малозначна для нього, поправна в майбутньому, і спортсмен не загострює на ній увагу.

3. Діагностика стану психічної готовності спортсмена

Діагностику стану психічної готовності до змагання варто розглядати як одну з найважливіших сучасних проблем психології спорту. Ця проблема перебуває в самій початковій стадії розробки.

При діагностиці стану психічної готовності до змагання варто орієнтуватися на ознаки, що входять у синдром цього стану, і отже використовувати певний комплекс діагностичних методів .У такий комплекс варто включити:

1. Проби які можуть бути використані без обліку специфіки кожного виду спорту;

2. Проби спеціальні, тобто відображує специфіку спортсмена.

3.1 Рівень стресу

Для діагностики рівня стресу перед стартом широко використовується «опрісник» «Шкала самооцінки» Ч.Д. Спілбєргєра і Ю.Л. Ханіна. Інструкція на опитному аркуші звичайно не викликає в спортсменів яких-небудь утруднень і не вимагає додаткових роз’яснень. Опитування проводять індивідуально без обмеження в часі. На заповнення шкали звичайно йде від 3 до 5 хв. «опрісник» виглядає в такий спосіб (табл. 1).

Підсумковий показник виходить при підсумовуванні всіх балів за відповіді. Він може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. Чим вище цей показник, тим вище ступінь стресу в змаганнях. Установлено, що стан спортсменів у середньому оцінюється в 41,02 ±9,37 (чоловіка) і в 44,10±9,93 (жінки).

Кожний психічний стан виступає для людини як переживання й у теж час як прояв активності в зовнішніх діях і поводженні.

Всі психічні стани мають тимчасовий характер, однак тривалість їх може коливатися в дуже значних межах (від секунд до багатьох днів).

Також застосовуються наступні методи:

Таблиця1.

Вимір статичного тремору. За допомогою цього методу виміряються тремтіння пальців рук — тремор, що, як відомо, збільшується при підвищенні рівня нервово-психічної напруги. Процедура досвіду полягає в тім, що спортсменові пропонується ввести щуп діаметром 1 мм в отвір на панелі тремометра діаметром 2 мм і втримувати його там витягнутою рукою, не торкаючись стінок отвору, 10−15 з. Кожне торкання щупа стінок отвору, викликуваний мимовільним тремтінням руки, фіксується лічильником електроімпульсів (дуже зручний для цих цілей лічильник ЕМС-54) і виражається в коливаннях у секундах.

Вимір максимальної частоти рухів (тепінг-тест). За допомогою цього методу можна судити про здатність людини мобілізуватися, що певним чином обумовлена його психічним станом.

Спортсменові пропонується протягом 15 або 30 з у максимальному темпі «відстукати» на телеграфному ключі або щупом по контактній площадці тремометра. Частота рухів фіксується за допомогою лічильника електроімпульсів. Вимір проводять двічі - в умовах фона й безпосередньо перед виходом на старт. Збільшення максимального темпу (уд/хв) більш ніж на 3−5% є показником мобілізаційної готовності, оптимального стресу. Нездатність спортсмена в умовах змагань досягти фонового результату в тепінг-тесті розцінюється як показник збудливої форми стресу (падіння темпу не більше 5−7% стосовно тла) або як прояв гальмової форми (погіршення більш ніж на 8−10%).

Для оцінки психічного стану спортсмена може застосовуватися наступна модифікація цього тесту. Спортсменові пропонують виконати завдання не в максимально швидкому, а в зручному для нього темпі (так само двічі - у звичайні й змагальних умовах). Прискорення звичайно зручного для спортсмена темпу перед стартом стосовно фону є показником посилення нервово-психічної напруги.

У тих випадках, коли немає спеціально виготовленого приладу, можна скористатися листком паперу й гостро відточеним олівцем. малюються шість квадратів розміром 3×3 см. кожен. По команді спортсмен, взявши в руку олівець, повинен у гранично швидкому темпі, послідовно від 1-го до 6-го квадрату (5 с. в одному квадраті) наносити удари, не відриваючи передпліччя від опори (через 5 с. по команді «Гоп!» переходять від одного квадрата до іншого). Загальна кількість залишених у всіх квадратах крапок і буде показником швидкості постукування.

Вимір максимального м’язового зусилля (динамометрія). Цей метод, як і попередній, дозволяє судити про здатність спортсмена мобілізувати свої сили. Процедура проста — спортсменові пропонують якнайсильніше стиснути кистьовий динамометр провідною рукою. Якщо перед стартом він перевищує фонові виміри на 2−4 кг, це розглядається як показник оптимального стану. Незначна зміна в обидва боки (0, 5−2,0 кг) або повторення фонових даних свідчить про зайве порушення, значне зниження (більш 3−4 кг) визначає тенденцію до загальмованості.

Вимір дозованого м’язового зусилля. За допомогою цього методу можна судити про здатність контролювати своє м’язово-рухове почуття. Процедура досить проста: після стиску з максимальною силою ручного динамометра спортсменові пропонують стиснути його на півсили (50% від максимального зусилля). У звичайному стані ця помилка, як правило, іде в одному напрямку (+ або -) і становить у висококваліфікованих спортсменів не більше 0, 5−1 кг. Якщо перед стартом ця помилка зменшується або змінюється убік збільшення половини максимального зусилля (не більше 3−5 кг), це говорить про незначне підвищення нервово-психічної напруги. Збільшення помилки до 70−80% максимуму свідчить про яскраво виражене порушення. Зміна помилки убік зменшення (до 30−35% максимуму) є показником виникаючого гальмування.

Оцінка коротких інтервалів часу. За допомогою цього методу визначається здатність суб'єктивного відліку часу, що, як відомо, під впливом посилення порушення, виявляє тенденцію до його недооцінки (укороченню), а при розвитку процесу гальмування — до переоцінки (подовженню). Процедура досвіду: спортсменові пропонується, не дивлячись на секундомір, максимально точно оцінити відрізок часу, рівний 10 с. Оскільки величини й напрямки помилки сугубо індивідуальні в кожного спортсмена, показником психічного стану є зміна оцінки часу перед стартом у порівнянні із фоном. Укорочення звичайної оцінки даного відрізка в межах 0, 5−1,5 с. є ознакою оптимальної нервово-психічної напруги. Укорочення суб'єктивного сприйняття часу більш ніж на 1, 5−2,0 с. у порівнянні із фоном свідчить про його надмірний рівень, переоцінка (подовження суб'єктивного сприйняття) часу більше 1, 5−2,0 с. говорить про процес, що розвивається, гальмування.

Самооцінка станів спортсмена визначається за допомогою «градусника» станів, запропонованого Ю. Я. Кисельовим. «Градусник» являє собою шкалу, що складається з 10 розподілів або з 100 розподілів (у цьому випадку можна відразу виявити процентні співвідношення).

Спортсменові пред’являється дана шкала, на якій він повинен зробити оцінку рівня того стану, що він випробовує в цей момент. Виміряються наступні показники:

1) самопочуття;

2) настрій;

3) бажання тренуватися;

4) задоволеність тренувальним процесом;

5) відносини з товаришами;

6) відносини із тренером;

7) спортивні перспективи (на дане змагання);

8) готовність до змагань.

Тест займає мінімум часу, і з його допомогою можна виміряти будь-який момент, а також будь-який компонент або комплекс компонентів передстартового, змагального й після змагального стану.

Біоелектропотенціометрія (БЕП). Застосовується прилад «біометр», основу якого становить типовий міліамперметр зі шкалами 0−100, 0−150, 0−200. Клеми приладу виведені на датчики з різних металів (один стрижень алюмінієвий, інший з міді). Прилад починає працювати, коли спортсмен, взявши датчик у руку, замикає ланцюг і створює в замкнутому контурі різниця потенціалів, що фіксується у відносних одиницях. БЕП характеризує рівень мотивації вегетативних систем організму, що залежить від емоційного порушення й активності.

Динаміка БЕП відбиває емоційну лабільність або стійкість. Якщо відношення між мінімальним і максимальним показниками БЕП у межах 0,85 — 1, то можна говорити про стан емоційної стійкості, якщо нижче 0,65 — про емоційну реактивність.

Психічний стан при багаторазовому виникненні можуть здобувати сталий характер і відновляються при повторенні тих же або подібних умов життя й діяльності, а також змінах внутрішнього середовища організму, якими вони первинно були викликані.

Доцільно помітити, що у визначенні й аналізі психічної готовності до змагання, у діагностиці пробілів у цьому стані, у з’ясуванні їх етіології, основна роль належить психологу. Але коли мова йде про шляхи й засоби психологічної підготовки до змагання, про шляхи й засоби подолання пробілів у психічній підготовленості спортсменів, відоме положення займає тренер.

4. Організація роботи тренера й психолога в підготовці до змагань

Ціль роботи тренера й психолога в загальній психологічній підготовці - вивчення психологічних якостей спортсмена і їхній розвиток. Тренер у процесі роботи вибирає методи їхнього виховання.

Так, тренер, з’ясовує, що в процесі змагань спортсмен не показує результати, досягнуті на тренуваннях, тому що не впевнений у своїх силах.

Ця слабість прояву вольових якостей може мати різні причини. Щоб вибрати метод усунення недоліку, необхідно точно знати причину його виникнення .Потім виробляються міри усунення зазначеного недоліку .Спортсмен повинен бути відмінно підготовлений у фізичному, технічному й тактичному відношеннях. А потім можна підбирати методи усунення даного конкретного нестач-непевності.

Зовсім необхідно щоб спортсмен був повністю інформований про своїх майбутніх суперників, він повинен добре знати як їх слабкі так і сильні сторони. На останніх змаганнях, спортсменові необхідно виконувати спеціальні вправи, які надають упевненості в собі.

Особлива увага варто приділяти формуванню емоційного стану спортсмена. Емоційний стан спортсмена в період безпосередньо попередньому змаганню, одержало назву — передстартовий стан або як говорять спортсмени «горіти» перед боєм. Особливо сильно проявляється передстартовий «мандраж» у 18-ті літніх спортсменів .Однак тренер з огляду на вікові особливості не повинен ігнорувати індивідуальні особливості спортсменів. Важливий тут досвід спортивної діяльності. Із двох спортсменів однакового віку один може мати значні досвіди спортивної діяльності, у результаті якого в нього виробляється вміння володіти собою під час більших змагань, і це позитивно позначається на його результатах. Інший спортсмен того ж віку може не мати досвідів боротьби й перед змаганнями великого масштабу впасти у важкий передстартовий стан.

4.1 Вплив тренера

Тренер, добре знаючого свого вихованця вже по зовнішніх ознаках поводжень може визначити зрушення в його емоційній сфері. Якщо завжди жвавий у присутності тренерів юнак ставати замкнутим, то це значить, що він перебуває в стані важких психічних переживань, пов’язаних з виступом на майбутніх змаганнях. Тренерові варто непомітно вивести свого підопічного із цих станів, перемкнути його увага на інше.

Однієї із завдань тренера в психологічній підготовці є попередження психічної перенапруженості напередодні майбутнього змагання. У деяких випадках питання пов’язані з майбутніми змаганнями треба розібрати з колективом і в особистій бесіді. Тренер повинен допомогти спортсменові оцінити свої власні сили й сили супротивника, одночасно тренер повинен трохи змінити режим тренувань.

У процесі змагання, особливо коли змагання тривають дні, а те й тижня, важливе психологічне настроювання. Психологічне настроювання спортсмена до змагання дуже складний процес, що відбувається систематично тренером, по заздалегідь розробленому плані й мають важливе, що іноді навіть вирішує значення для досягнення успіху в змаганнях.

У цьому процесі важлива роль належить не тільки спортсменам, тренерам і колективу, а й психологові, спільними зусиллями, яких можна досягти правильної й необхідної психологічної підготовки й забезпечити успіх у майбутніх змаганнях.

4.2 Вплив психолога

Психолог, початківець працювати з командою спортсменів, нерідко зіштовхується з рядом труднощів. Вони виникають через те, що психолог, правило, не може бути присутнім у команді на всьому протязі підготовки спортсменів. Однак, якщо він працює з ними досить довго, йому дуже непросто погодити свою діяльність із щоденним тренувальним процесом, зробити свою роботу його органічною складовою частиною.

Справжнім і серйозним помічником психолога повинен стати тренер, що безпосередньо працює в команді. Тренер — це педагог, що допомагає спортсменам освоювати, закріплювати й удосконалювати основи спортивної майстерності, і вихователь, а виходить, не може не бути психологом.

Він повинен систематично, цілеспрямовано керувати психологічною підготовкою спортсменів, послідовно виховувати в них уміння контролювати себе, застосовувати індивідуально значимі методи саморегуляції психічного (стресового) стану, уводити в особливий психічний стан, у якому найбільше повно реалізують фізичні й технічні можливості .

Тому головне завдання професійного психолога — бути потрібним у першу чергу тренерові: консультувати його із всіх питань психологічної підготовки спортсменів, виконувати ту роботу, що сам тренер виконати не може (наприклад провести корекцію незадовільних психічних (стресових) станів, послідовно, з методично чітких позицій, виховувати в окремих спортсменів здатність до самоконтролю й саме регуляції, оперативно набудовувати їх на виконання конкретної діяльності, розробляти, апробувати й впроваджувати перспективні методи психорегуляції в практику роботи тренерів і лікарів команди).

Вся ця робота повинна носити комплексний характер. Дуже важливо, щоб тренер і лікар розуміли конкретні призначення всіх заходів, виконуваних або планованих психологом, і брали активну участь у них. Крім того, необхідно систематично підводити підсумки цієї спільної діяльності й намічати нові цілі й завдання.

5. Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів

Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів — самостійний науковий напрямок, основною метою якого є формування особливих психічних станів, що сприяють найбільш оптимальному використанню фізичних і технічних можливостей спортсмена. Це досягається за рахунок спеціальних центральномозкових перебудов, у результаті чого створюється така інтегративна діяльність організму, що концентрировано й найбільше раціонально направляє всієї його можливості на рішення конкретних завдань. Для спортсмена це (в остаточному підсумку) досягнення вищого спортивного результату — перемога в єдиноборстві, виграш команди, членом якої він є.

Дуже важливо підкреслити, що об'єктом психорегуляції в спорті (на відміну від психотерапії - клінічної дисципліни) є здорові люди. Причому в ряді випадків це спортсмени високої кваліфікації, нерідко унікальні по своїх фізичних можливостях, як правило, сильні особистості, дуже відомі й популярні. Тому не можна не враховувати їхню індивідуальність: особливості самооцінок, високий рівень домагань, прагнення до домінування.

Для успішної роботи з такими спортсменами необхідна правильні тактики спілкування. Червоною ниткою взаємин з ними повинен бути теза про те, що психорегуляція — це засіб посилення їхніх кращих якостей, усунення всього росту, що заважає, і вдосконалюванню їхньої спортивної майстерності. Психолог повинен постійно вселяти спортсменові думка про те, що «він усього домагається сам», що психолог виступає тільки в ролі помічника, консультанта, але ні в якій мері не в ролі якоїсь всемогутньої людини.

Психологічна адаптація особливо в екстремальних умовах залежить багато в чому від характеру й виразності мотивації - регуляторного процесу, що забезпечує керування діями для досягнення певної мети, тобто результату, зміст якого зрозумілий людині, усвідомлюється їм.

При дії на людину екстремальних факторів, чіткіше й повніше проявляються загальні, неспецифічні симптоми адаптації, на вивчення яких спрямоване дослідження стресу. Стресові реакції й наступні стресові стани, викликані фізично й психологічно значимими впливами, є потужним чинником, що забезпечує адаптивне поводження людини. Психічна адаптація є найбільш зробленим і складним пристосувальним процесами.

Антистресова стійкість розуміється як результат розвитку адаптації, внаслідок якої організм здобуває нову якість, а саме адаптацію у вигляді резистентності, стійкості до стресового впливу, тренованість, нові навички. Ця нова якість проявляється надалі в тім, що організм не може бути ушкоджений тими факторами, до яких придбав адаптацію й, отже, у широкому біологічному аспекті адаптаційні реакції є реакціями, що попереджають ушкодження організму, становлячи основу природної профілактики.

У світлі сказаного психолог повинен уважати своїм основним завданням навчання спортсменів майстерності самоконтролю й саморегуляції, виховання в нього вміння управляти собою, настроюватися на подолання будь-яких труднощів і невдач. Психолог, що поставив себе в положення «няньки», що постійно опікує спортсмена, робить йому погану послугу: спортсмен, привикнув до такої опіки, може виявитися безпомічним, коли йому доведеться вирішувати складні завдання психорегуляції самостійно.

Дуже важливі раціональне сполучення засобів контролю функціонального стану спортсменів, проведення цілеспрямованих заходів щодо відновлення психічної працездатності й, нарешті, використання різних гетеро — і ауторегулірующих прийомів. Серед них особливе місце займають методи, спрямовані на краще самоусвідомлення важливості й потреби виконуваної діяльності, чітке розуміння взаємозв'язку виконуваних зусиль із різними формами морального й матеріального стимулювання, усвідомлення значимості всієї спортивної діяльності для задоволення особистісних запитів спортсмена (не тільки матеріальних, але й моральних).

На основі принципів комплексної психорегуляції зложилася певна система послідовного навчання спортсменів саморегуляції, умовно названа психодидактикой. Під психодидактикой розуміється сполучення використаних засобів і методів психорегуляції, спрямованих на поетапне вдосконалювання процесів самоконтролю й саморегуляції.

На першому етапі передбачається використання різних засобів і методів гетеро регуляції з метою створення в спортсменів подання про тім, що він повинен досягти самостійно. Важливо формувати у свідомості спортсмена умовно рефлекторні зв’язки між словами й відчуттями ваги тіла, прохолоді, легені тіла, ясної («порожній») голови й т.п.

У цей період використовуються різні апаратурні й вербальні засоби гетеро регуляції. Роль спортсмена в основному пасивна: всі відчуття йому створюють, а він лише фіксує їх у пам’яті.

На другому етапі спортсмен уже сам повинен учитися формувати відчуття. Процес саморегуляції ведеться за допомогою допоміжних засобів і без них. Тут важливо знайти «ключ до себе», тобто конкретний технічний прийом, конкретний засіб самовпливу, за допомогою якого можна буде домогтися необхідної стадії розслаблення, або навпаки, мобілізації. На третьому етапі відпрацьована, індивідуально значима система саморегуляції автоматизує. Важливо що на рівні подань ці реакції настільки відпрацьовану, що можуть реалізовуватися практично миттєво. Людина при цьому може навіть повністю не усвідомлювати нового відчуття, але воно вже здатна включати комплекс корисних і раціональних захисних психофізіологічних механізмів .

Висновок

Проблема психічного стресу в спорті - одна з актуальних психологічних факторів у спортивній діяльності. Психічний стрес у спорті є предметом досліджень виряджаючи спортивних психологів, і в більшій своїй частині зводиться до рекомендацій з психорегуляції у роботі зі спортсменами конкретного виду спорту.

Спортивна діяльність обов’язково жадає від спортсменів високого розвитку великого комплексу психічних процесів і станів, для досягнення успіху в змаганнях.

Всі психічні стани й процеси в спортивній діяльності грають особливо важливу роль і повинні враховуватися в роботі із психологічного підготовці спортсмена перед підготовкою до змагання.

Роль психорегуляції у тренуванню доведена необхідністю мобілізації психічних процесів, необхідних для досягнення успіху в змаганнях. Однак психорегуляція повинна протікати не стихійно механічно підкоряючи собі й часто спотворюючи поводження спортсмена, а під строгим контролем його свідомості .

Для запобігання виникнення в спортсмена стресового стану рекомендується:

— виключення надзвичайних зовнішніх подразників, зовнішніх грубих впливів, високих фізичних і психічних навантажень перед стартом;

— збалансування домагань спортсмена з його можливостями;

— розвиток вольових якостей у спортсменів (упевненості, рішучості, самовладання);

— виключення надмірного зовнішнього стимулювання спортсменів перед змаганнями;

— підвищення в спортсменів стійкості до стресу;

— розвиток вольових якостей (рішучості, упевненості, самовладання);

— забезпечення спортсмена перед змаганням необхідною інформацією для прийняття рішень;

— формування у спортсменів адекватної самооцінки;

— розвиток у спортсменів емоційної стійкості;

— збалансування рівня домагань із можливостями спортсмена;

— забезпечення страховки при виконанні вправ і емоційної підтримки перед стартом;

— запобігання тривожності в осіб зі слабкою нервовою системою;

— запобігання агресії в осіб із сильною нервовою системою;

— збалансування рівня домагань у спортсмена з його можливостями на даний момент;

— зниження емоційної збудливості спортсмена.

Всі рекомендації можуть ще деталізуватися. Однак зовсім очевидно, що рішення кожної з вартих перед спортсменами завдань буде значно ефективніше при комбінуванні засобів впливу.

Надзвичайно важливо рекомендовані прийоми погоджувати з індивідуально-типологічними властивостями нервової системи спортсменів і обов’язково під спостереженням лікаря.

Література

1. Батурин Н. А. Психологія успіху й невдач у спортивній діяльності. вид.: Психологія в спорті.Омськ. 1998.

2. Василюк Е. Ф. Психологія переживань. Аналіз критичних ситуацій. М.:Фізкультура й спорт .1984.

3. Волинкина Г. Ю., Суворован.Ф. Нейрофізиологична структура емоційних станів людини. вид.: Ленінград. 1981.

4. Вяткина Б. А. Керування психічним стресом у спортивних змаганнях. М.: Фізкультура й спорт. 1981.

5. Генів Ф.П. Психологічні особливості мобілізаційної готовності спортсмена. М.: Фізкультура й спорт .1971.

6. Ільїн Е.П. Психологія фізичного виховання. М.: Фізкультура й спорт, 1987.

7. Кретті Б. Психологія в сучасному спорті. М.: Фізкультура й спорт, 1978.

8. Легурський К. Е. Методика психодіагностики в спорті. М.: Фізкультура й спорт .1990.

9. Психологія: Підручник для інститутів фізичної культури/ За редакцією Рудика П. А. М.: Фізкультура й спорт 1979.

10. Психологія й сучасний спорт: збірник наукових статей психології спорту соціалістичних країн. М.: Фізкультура й спорт 1973.

11. Карпова О. П. Екстремальні види спорту як модель адаптації в умовах психоемоційного стресу [Електронний ресурс] // Новини української психіатрії. — Харків, 2001. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/articles/paper033.htm.

12. Кандидат психологічних наук, доцент В. В. Лукоянов «Основні аспекти синтезу психофізичній підготовці в спорті вищих досягнень». — 2007.