Проблеми та перспективи розвитку рекреаційних комплексів Іспанії

Проблеми та перспективи розвитку рекреаційних комплексів Іспанії

Вступ

Сучасний рівень розвитку цивілізації та основні тенденції її трансформації у просторі і часі супроводжуються підвищенням емоційно-психологічної напруженості у суспільстві, зростанням екологічних проблем і збільшенням обсягу вільного часу людини. Відповідно виникає потреба у лікуванні, оздоровленні та просто проведенні вільного часу з метою розваг, що зумовлює постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства.

Психологічний стан людини повноцінно можна відновити тільки на лоні природи. Ніщо так не заспокоює, як ніжне забарвлення трави і листя, приємне дзюрчання струмка чи споглядання за неповторними створіннями природи. Але важливою умовою для відпочинку є виділення так званих природних рекреаційних систем, тобто таких, що за рядом своїх властивостей придатні для використання з метою відпочинку. Тому постає необхідність виділення територій, придатних для організації дозвілля населення.

З одного боку, відпочинок людей на лоні природи сприяє підтриманню і зміцненню їх здоров’я. Фітонциди, які виділяються багатьма видами дерев, сприяють покращенню здоров’я хворих людей. Прогулянки лісом, спілкування з природою викликають у людини позитивні емоції. З іншого боку, при рекреаційному використанні природного середовища виникають деякі несприятливі для неї зміни, які при великій кількості рекреантів на певній території можуть бути небезпечними для продовження природного розвитку природних компонентів даної території. Отже, використання природних рекреаційних ресурсів повинно бути помірним, раціональним, плановим. Завданням дослідників стає визначення величини допустимих навантажень на той чи інший комплекс з метою збереження природи.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Рекреаційні комплекси Іспанії».

Об'єкт дослідження — рекреаційні комплекси.

Предмет дослідження — тенденції, особливості, проблеми та перспективи розвитку рекреаційних комплексів Іспанії.

Мета дослідження — проаналізувати і дослідити особливості рекреаційних комплексів Іспанії, а також проблеми та перспективи їх розвитку.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти дослідження рекреаційних комплексів;

2) визначити чинники розвитку рекреаційних комплексів Іспанії;

3) охарактеризувати сучасний стан рекреаційних комплексів Іспанії;

4) дослідити проблеми та перспективи розвитку рекреаційних комплексів Іспанії.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, картографічний, статистичний, прогнозування.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, літератури.

1. Теоретичні основи дослідження рекреаційних систем

1.1 Основні поняття рекреаційної діяльності

рекреаційний активний відпочинок іспанія До основних понять рекреаційної діяльності належать: дозвілля або відпочинок, вільний час, рекреація і туризм, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал, територіальні рекреаційні системи.

Сутність відпочинку полягає в необхідності реалізації будь-якою людиною трьох видів потреб: 1) як біологічного виду; 2) як соціального організму; 3) як соціальної істоти, що прагне витратити вільний час.

До першого виду належать найелементарніші потреби у виживанні, збереженні біологічного виду, продовженні людського роду. До другого — фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби вищого порядку (пізнання, саморозвиток і удосконалення). До третього — необхідність десь і якось витрачати, навіть без будь-якої користі, а то й зі шкодою для себе (казино, бар тощо) свій вільний час.

Є тут і певні психологічні установки, які змінюються залежно від часу, історичного періоду, віку людини. Так, люди поділяються на окремі категорії за психофізичними особливостями відношення до відпочинку. Деякі особи взагалі не можуть відпочивати (трудоголіки), інші поєднують інтенсивну працю з активним, насиченим відпочинком, а є люди, які можуть відпочивати і розважатися постійно. Кожна з цих категорій людей у принципі може задовольняти свої потреби в рекреації за вмілої, раціональної, в тому числі територіальної, організації рекреаційного господарства [7, 45].

Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці - і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова — це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:

1. діяльність, пов’язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);

2. любительські заняття — мисливство, рибальство, збирання ягід і грибів, колекціонування та ін.;

3. зацікавлення світом мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва — художня самодіяльність, заняття живописом тощо);

4. інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);

5. спілкування за інтересами і вільним вибором;

6. розваги, що носять або активний (танці), або пасивний (відвідування видовищ) характер;

7. подорожі заради задоволення.

Багато з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно та взаємопов'язане. Для рекреаційної географії важливо розкрити характер і зміст діяльності людини під час відпочинку.

Поняття вільний час є доволі неоднозначним. На думку більшості дослідників, це час протягом доби, якогось іншого періоду або життя людини, який не пов’язаний із виконанням нею професійних обов’язків та задоволенням фізичних потреб. Зрозуміло, що в різні періоди життя людини і залежно від її професії вільний час або чітко визначений, наприклад, до і після другої зміни на заводі, «від дзвінка до дзвінка», або його взагалі важко визначити, скажімо у людей творчих професій, «вільний» художник тощо.

У середньому до 25% доби у людини припадає на вільний час. Протягом розвитку людства спостерігається постійне збільшення вільного часу. У розвинених країнах тривалість робочого тижня уже менша за 40 годин. У XIX ст. він був більш як удвічі тривалішим. Протяжність і структура вільного часу надзвичайно територіально диференційовані, що робить це поняття одним з основних у рекреаційній географії [7, 46].

Рекреація і туризм — процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини та її життєвого потенціалу шляхом певних заходів на основі відповідних установ у вільний час.

Таким чином рекреація — це система заходів, пов’язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.

Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу, країни, району і т.д.

Рекреаційний потенціал — сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміють об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам’ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам’ятки природи і інші).

Рекреаційна територія — територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (Приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації.

Рекреаційний об'єкт — місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, лісова поляна, пам’ятка природи і т.д. Наявність достатньої кількості рекреаційних об'єктів визначає рекреаційну ємність території або акваторії [13,12].

Рекреаційна ємність — здатність території, призначеної для відпочинку, забезпечити деякій кількості відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-зміцнюючої діяльності без деградації природного середовища або антропокультурних комплексів (сільськогосподарських, історичних) і швидкого зношення спеціального обладнання.

Рекреаційне навантаження — ступінь безпосередньої дії людини на рослинний покрив. Рекреаційне навантаження відбувається в результаті масового відвідування населенням місць відпочинку і розвитку туризму. До основних рекреаційних впливів належать витоптування, ущільнення ґрунту і його забруднення, нищення фітомаси, її видалення. Рекреаційне навантаження виражається в кількості людей або людиноднів на одиницю площі або рекреаційний об'єкт за певний проміжок часу (звичайно день або рік).

Рекреаційна охорона ландшафтів — охорона ландшафтів від негативних наслідків різних форм рекреації для створення кращих умов їх розвитку.

Ландшафт (як екосистема) — крупний підрозділ земної поверхні, її територіальна система, яка складається із взаємодіючих природних або природних і антропогенних компонентів, а також комплексів нижчого таксономічного рангу.

1.2 Класифікація рекреаційної діяльності

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов’язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства.

Виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів.

Під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Історико-культурні рекреаційні ресурси — це пам’ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об'єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.

Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязеліку-вання [12, 15].

Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.

Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м’яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський.

Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.

До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов’язані з інформаційним «споживанням» культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам’яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами.

Конгресовий туризм пов’язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими [12, 16].

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов’язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного часу пов’язане з розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні - приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною).

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація — це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов’язаного будь-якими взаємними обов’язками з рекреаційними закладами.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім'ї.

За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов’язково пов’язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю.

При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму [12, 17].

Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.

Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює «піки» і «провали» в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3−4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти.

Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку.

За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).

1.3 Методологічні аспекти дослідження рекреаційної діяльності

Сукупність явищ, пов’язаних з рекреаційною діяльністю, слід розглядати як систему, тому об'єктом вивчення рекреаційної географії є територіальні рекреаційні системи (ТРС). ТРС — це категорія, в якій знаходять відображення та інтенсивно формуються територіальні курортно-туристичні комплекси. Важливою особливістю ТРС є те, що вони органічно включають в себе об'єктивно існуючі територіальні утворення.

Головною суспільною функцією ТРС є максимальне задоволення потреб населення у відпочинку, оздоровленні, лікуванні та підвищенні фізичного та духовного потенціалу. Центральним об'єктом функціонуючої ТРС є людина, рекреант.

ТРС — система велика і складна. Складність її полягає не тільки в тому, що вона включає різнобічні галузі і види діяльності, але, перш за все, в тому, що ця система впливає на різні сторони суспільного життя. Тому ТРС є об'єктом вивчення різних наук (соціології, фізичної та економічної географії, районного планування, економіки та ін.).

ТРС як функціональна система включає в себе наступні блоки, які є системами нижчого порядку: 1) група рекреантів; 2) природні і культурні комплекси; 3) технічна система; 4) група обслуговуючого персоналу; 5) система органів управління ТРС.

ТРС нормально функціонує при тісній взаємодії декількох галузей на певній території. Ці галузі виконують в ТРС різні функції. Для сформованої ТРС як міжгалузевого утворення необхідно мінімум п’ять функціональних галузей та їх груп [7, 53].

1. Група галузей, які виконують основну функцію системи. Сюди відносяться курортні, туристичні господарства, сфера відпочинку (у вузькому розумінні слова). Ці галузі складають центральне ядро системи. Єдність на деякій території вже тільки цих галузей (єдність їх цілей, функцій, загальне використання певних природних ресурсів і ін.) дає можливість трактувати ТРС як вид міжгалузевих систем. Кожна зі складових галузевих частин ТРС є системою досить різних галузей, підгалузей і видів діяльною і. Склад ядра ТРС свідчить про те, що вона є переважно міжгалузевою системою невиробничої сфери.

2. Група галузей переважно виробничого обслуговування ядра ТРС. Вона представлена будівництвом (в тому числі і капітальним, оскільки будь-яка ТРС є системою швидкозростаючою, як правило, вона збільшує свою ємність зведенням нових об'єктів); транспортом (в першу чергу пасажирським, оскільки для ТРС характерні потоки рекреантів). В ТРС можна включити культурне обслуговування, торгівлю, виробництво спеціального туристичного спорядження, сувенірів тощо. Ланцюжкові міжгалузеві зв’язки ядра ТРС прямо і безпосередньо впливають на сільське господарство, харчову, а також легку промисловість, викликаючи якісні і кількісні зрушення у розвитку і територіальній організації останніх. Таким чином, ТРС як міжгалузеве явище тісно пов’язана з іншими системами території і частково перекликається з ними.

3. Галузі, які включають систему навчальних закладів, що готують спеціалістів вищої і середньої кваліфікації для курортно-туристичного господарства і сфери відпочинку. Тут ведеться підготовка не тільки лікарів, інструкторів фізичної культури, культмасовиків, але і інструкторів по туризму і альпінізму, екскурсоводів, економістів, плановиків для курортно-туристичних галузей і ін.

4. Галузі, які включають систему спеціалізованих проектно-конструкторських інститутів, бюро, а також науково-дослідних закладів, які орієнтуються на забезпечення потреб санаторно-курортного і туристичного господарства. Сюди входить і діяльність з планування рекреаційних зон, районів, вузлів, центрів і пунктів.

5. Спеціалізовані органи управління, які отримують інформацію про стан інших підсистем ТРС, дають вказівки, які стосуються питань оптимального функціонування і подальшого розвитку ТРС [7, 54].

Щодо методичних основ дослідження ТРС можна виділити наступні положення: 1) вивчення ТРС повинно бути системним; 2) ТРС є в основному системою невиробничої сфери; 3) в залежності від мети вивчення, кількості учасників, які досліджують ТРС, їх складу система може вивчатися як велика і складна або як мала і проста.

Можливі два шляхи системного підходу до дослідження ТРС: 1) ТРС вивчається на міждисциплінарній основі колективом вчених різних спеціальностей, перед якими стоїть завдання не тільки власне вивчення, а й у першу чергу моделювання і проектування ТРС як великої і складної системи. 2) На початковому етапі формування ТРС доцільне вивчення її. одним вченим, перед яким стоїть завдання дослідити загальні тенденції і структуру (в тому числі просторову) ТРС, особливості її формування і територіальної організації із застосуванням традиційних методів економічної географії. У цьому випадку ТРС розглядається як мала і нескладна система. Прикладом такого вивчення ТРС є економіко-географічне дослідження. В даному випадку слід використовувати як методи загальнонаукові (аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, ідеалізацію і ін.), так і модернізовані стосовно до сучасних вимог традиційні методи економіко-географічного дослідження: літературний, польовий, балансовий, математичний, картографічний.

Вивчення закономірностей розвитку і функціонування територіальних рекреаційних систем (ТРС) нерозривно пов’язане з проблемою виявлення взаємовідносин як між окремими елементами цієї системи (рекреантами, природним комплексом, технічними будовами, системою обслуговування), так і між рекреаційними і нерекреаційними системами (розселенням, транспортом та ін.). Зараз вже можна назвати немало місць відпочинку, де ці відносини склались несприятливо і потребують втручання органів управління. Для покращення відносин, що склалися, їхнього управління, прогнозування і подальшого розвитку необхідні знання про характер існуючих між ними зв’язків, характер причин, які викликають те чи інше явище, а також про наслідки.

У зв’язку з необхідністю вирішення цієї проблеми в територіальному аспекті природно виникає питання про ефективність використання одного із засобів вивчення географічних об'єктів — карти, про те, які умови і можливості її використання для отримання нової інформації.

Одним з найефективніших методів дослідження може виступати картографічне моделювання — сукупність операцій з картами, спрямованих на отримання нових знань про рекреаційні системи. Картографічне моделювання включає і створення карт, але на перший план висувається розробка методів використання вже створених карт, їх спільний аналіз. Виходячи з цього, основну увагу слід приділяти складній картографічній моделі, яка являє собою набір карт або картографічних характеристик і дозволяє отримати таку додаткову інформацію про досліджуваний об'єкт, яку кожна карта зокрема дати не може.

Існуючі карти за функціональним призначенням можна поділити на три групи. Перша група — карти, які створюються для туристів, мисливців, рибалок — так звані туристичні. Вони містять специфічну рекреаційну інформацію про регіон, його привабливість. Друга група карт призначена для дослідників рекреаційної діяльності та організаторів відпочинку і містить інформацію про форми організації і обслуговування ТРС, про рекреаційні міграції (потоки рекреантів), об'єм і якість рекреаційних ресурсів, про відпочинок як соціально-економічне явище. Ці карти служать джерелом інформації, яка використовується для виконання проектно-планових робіт і для виявлення закономірностей територіальної організації відпочинку. Ця група карт найбільше відповідає поняттю рекреаційних.

Третю групу складають карти, які хоча і не призначені для дослідників і організаторів відпочинку, але можуть містити корисну для них інформацію. Це різноманітні економікоі фізико-географічні карти, з допомогою яких можна отримати уявлення про зв’язки рекреаційного використання території; не рекреаційним [7, 58].

Таким чином, системна картографічна модель ТРС — це набір з двох або більше карт, які об'єднуються з допомогою загальнонаукової базової моделі рекреаційної системи. В залежності від призначення моделі змінюється її вигляд.

Якщо потрібно показати результат дослідження і представити його у лаконічній формі, то найзручніше використовувати синтетичну карту. Вона дозволяє передати узагальнені висновки, не вимагаючи складного і трудомісткого зіставлення та всебічного аналізу карт. Цій вимозі відповідає і набір комплексних карт.

Отже, територіальна рекреаційна система — внутрішнє складне утворення. Кожен елемент — природний комплекс, система обслуговування, інженерні споруди — може розглядатися як самостійна система, яка включає декілька компонентів. Наприклад, компонентами природного комплексу є кліматичні умови, водні об'єкти, рослинність і ряд інших. В свою чергу, кожен з них може характеризуватись кількома показниками; наприклад, ліс — віком деревостою, видовим різноманіттям, характером підліску і підросту та ін. Можна назвати багато конкретних характеристик, які є важливими для відображення даної ТРС. Крім того, функціонування ТРС нерозривно пов’язане з діяльністю інших нерекреаційних систем (впливає на них і само відчуває їхній вплив), в результаті чого до можливої кількості характеристик ТРС додаються ще характеристики тих систем, з якими вона пов’язана, а їх також багато.

2. Передумови виникнення рекреаційних комплексів Іспанії

2.1 Історичні чинники

Іспанія привертає іноземних туристів великою кількістю рекреаційних ресурсів. Сюди входять сприятливі кліматичні умови Півдня Європи, наявність мережі курортів, численних природних пляжів: з трьох боків вона омивається морями. Природно-географічні особливості, культурно-історичні визначні пам’ятки й архітектурні пам’ятники служили «природними приманками» для туристів з-за кордону. У музеях країни, в архітектурних пам’ятниках відображена і представлена історія Піренейського п-ова з дохристиянських часів, періоди Римської імперії, конкісти і Реконкісти, великих географічних відкриттів. Про нову і новітню історію Іспанії можна судити по її досягненнях в області економіки і культури, зокрема в архітектурі та інших видах художньої творчості. В цілому за кількістю об'єктів, віднесених ЮНЕСКО до всесвітньої культурної спадщини людства, Іспанія є однією з провідних країн. Тільки цей факт робить привабливим образ країни, де історія реально втілена в пам’ятниках різних культур, архітектури та мистецтва.

Наявність сучасних об'єктів туристичної інфраструктури (аквапарки, центри розваг, спортивні споруди й атракціони) також сприяє залученню туристів й істотно поповнює прибуткову частину провінційних бюджетів. Основними напрямами функціонування цього сектора економіки є відвідини культурно-історичних пам’ятників і пляжний туризм. Другий поєднується в різних пропорціях з першим (відвідини культурно-історичних і природних пам’ятників). В кінці XX — початку XXI в. почав розвиватися так званий «сільський» туризм — поїздки в сільську місцевість, знайомство з життям провінції. Проте значення туризму цього типу, а також пригодницького поки що невелике. В той же час всі види туризму формують позитивний образ сучасної Іспанії як країни, де приїжджі відчувають себе комфортно і поза небезпекою, не дивлячись на невирішеність, деяких національних проблем, баскський сепаратизм і навіть тероризм. Крім того, ціни іспанських «турів» дуже конкурентні на європейському ринку туристичних послуг. Для росіян, наприклад, ціни на путівки в тризіркові готелі в 2006 р. були нижче, ніж в інших європейських країнах (Франція, Італія, Греція, Хорватія і Чорногорія), а в чотирьох — п’ятизіркові готелі нижчі, ніж у Франції й Італії. Разом з тим потрібно відзначити, що тенденція зростання цін на туристичні послуги охоплює всі держави світу, у тому числі й Іспанію.

Культурна спадщина представлена римською та мавританською епохами. В Іспанії налічується до 20 національних парків, розташованих у гірських районах на півночі та на Канарських островах. Крім пляжів і аквапарків, які приваблюють найбільшу кількість туристів, Іспанія все активніше використовує власний культурно-історичний потенціал, заглиблений у тисячоліття. У країні органічно поєдналися історичні пам’ятки римської і мавританської епох з чудовими архітектурними спорудами середньовіччя і сучасності [12, 347].

Особливо полюбляють туристи з усього світу музей Прадо і палац Ескоріал у Мадриді, знамениту Долину загиблих з грандіозним монументом і вибитим у скелі величезним храмом з могилою Ф. Франко, морський музей-пам'ятник Колумбу, архітектурні споруди Гауді у Барселоні та ін.

Характерною особливістю Іспанії є наявність тут державних підприємств з приймання туристів, підпорядкованих Державному міністерству з туризму, яке опікується переобладнаними у найдорожчі готелі замками, фортецями і палацами.

2.2 Соціально-економічні чинники

Своєрідність географічного положення, гори, плоскогір'я та низовини, вплив Атлантичного океану, привабливий середземноморський клімат, морські пляжі - важливі природні рекреаційні ресурси Іспанії.

Одним з найважливіших секторів іспанської економіки є туризм. Саме налагодження роботи цього сектора, більш ніж який-небудь інший пропагандистський метод, багато в чому допомогло створенню за кордоном образу іншої Іспанії, відмінної від тієї, що представлялася в період диктатури. Його формували якраз іноземні туристи, що поверталися з поїздок до Іспанії, а також туроператори і турфірми, які пропагували і оформляли ці поїздки.

Розвиток туризму (як внутрішнього, так і міжнародного) стало набувати значних масштабів в Іспанії в 60-і і 70-і роки. Цьому сприяв вихід країни з міжнародної ізоляції після смерті Франко і згаданий перехід до демократії. У 80-і і 90-і роки XX в. цей процес ще більше посилився, а країна стала одним з найважливіших центрів тяжіння туристів зі всього світу.

Іспанія за кількістю іноземних туристів поступається лише Франції. Нині важко уявити, що в 1950 р. цю країну відвідали лише 3 млн. осіб. З того часу кількість туристів зросла майже у 20 разів. У Європі Іспанія доволі чітко спеціалізується на масовому пляжному туризмі. Основна частина туристів приїжджає сюди з Франції, Німеччини, Італії та Нідерландів.

Швидкі темпи економічного зростання, входження країни до євроатлантичних структур, перш за все ЄС і НАТО, активне втручання держави в рекреаційно-туристичний комплекс, надання гарантованих кредитів для будівництва готелів, значні іноземні інвестиції перетворили Іспанію на один із провідних рекреаційних центрів світу [12, 349].

На сьогодні узбережжя Середземного моря Іспанії за рекреаційною привабливістю випереджає всі інші країни Середземномор’я, включаючи Італію і Францію. Крім того, Іспанія має великі потенційні можливості для розвитку туризму, які в інших державах майже повністю вичерпані. Нині найбільш рекреаційно освоєні Балеарські острови та узбережжя Середземного моря. В майбутньому залучення дуже перспективного Атлантичного узбережжя і розширення використання Канарських островів для зимового відпочинку на пляжах.

Зростання доходів населення привело до швидких темпів розвитку внутрішнього туризму. Найбільшою популярністю користуються прибережні курорти, а серед регіонів — Валенсія, а також Андалусія й Каталонія.

Виїзний туризм в Іспанії хоч і зростає, але донині розвинутий доволі слабо. Туристи з Іспанії відвідують переважно сусідні країни Португалію і Францію, а також віддають перевагу порівняно дешевим послугам у Марокко, Тунісі, Туреччині і Греції.

3. Характеристика рекреаційних комплексів Іспанії

3.1 Загальна характеристика рекреаційного комплексу Іспанії

Держава здійснює організаційну й орієнтуючу дію на процес розвитку туризму. Робиться це на основі законодавства і через Державне управління торгівлі і туризму при міністерстві промисловості, туризму і торгівлі. У його підпорядкуванні знаходяться Головне управління по туризму, Інститут туризму Іспанії, Інститут туристичних досліджень і Суспільство національних мотелів (державне підприємство, до складу якого входять чотирьох і п’ятизіркові готелі, розташовані в 83 історичних, монументальних і сучасних будівлях на всій території країни). Головне управління по туризму виробляє політику, загальну стратегію і плани співпраці місцевих властей з підприємствами туристичного сектора.

Інститут туризму Іспанії займається пропагандою і комерційним просуванням за межею національних рекреаційних ресурсів. У всіх провінціях, зонах і муніципальних утвореннях діють туристичні бюро, які безкоштовно дають інформацію і поширюють брошури для туристів з описом місцевих визначних пам’яток, а також розважальних центрів. Таким чином, держава, сприяючи розвитку туризму, побічно бере участь у формуванні позитивного образу країни за кордоном.

З одного боку, іноземний туризм сприяв формуванню позитивного образу Іспанії за кордоном, а з іншої - позитивний образ привертав ще більше іноземних туристів в країну. Дана взаємодія поступово приводила до зростання значення цього сектора для всієї економіки. Найкрасномовніше характеризують цей процес наступні цифри. У 1950 р. Іспанію відвідали 784 тис. чоловік (3,1% світового туристичного потоку), що відповідало 8-у місцю в світі. У 1970 р. ця цифра виросла до 13,2 млн., і частка Іспанії склала 8,3% всього потоку, а країна піднялася на 4-е місце. У 1996 р. вказані показники були такі: 41,3 млн., 7% і 3-є місце. У 2004 р., згідно даним Всесвітньої організації по туризму (ВОТ), кількість «гостей» Іспанії склало 53,6 млн. Країна зайняла друге місце в світі після Франції (75,1 млн.). А в 2005 р. країну відвідали вже 55,6 млн. іноземців. Частка Іспанії в європейському туристичному ринку з 1995 по 2003 р. зросла з 11% до 13%. Таким чином, постійне зростання притоки туристів з-за кордону є відбиттям змін іміджу Іспанії за кордоном, яких вдалося добитися за пару десятиліть з моменту початку перехідного періоду завдяки динамічному розвитку всієї туристичної інфраструктури [4, 14].

В країні сформувалася ціла галузь по обслуговуванню туристів як іноземних, так і національних. Таким чином, туристичний сектор вніс істотний внесок в розширення середнього класу країни, а, отже, і в забезпечення стійкості іспанського суспільства.

В 60−70-і роки XX в. будівництво готелів також відображало динаміку розвитку туризму. Якщо в 1959 р. в готелях розташовувалося 142 тис. місць, в 1965 р. — 328 тис. і в 1973 р. — 700 тис., то в 2005 р. в Іспанії налічувалося 17 607 готелів всіх типів, в яких одночасно могли розташуватися 1 579 965 відвідувачів. В даний час по кількості місць в готелях, Іспанія знаходиться на четвертому місці в Європі після Італії (2 028 452 місця), Франції (1 739 518) і Німеччини (1 621 118).

Помітна роль в розвитку туризму в Іспанії і в створенні сприятливого образу країни належить гастрономічній складовій. Іспанське меню являє собою істотну частину середземноморського, яке вважається найбільш здоровим у всій європейській кухні. Велике значення має також надання послуг у сфері громадського харчування. Численна і різноманітна мережа ресторанів і кафе забезпечує задоволення попиту туристів по самих різних параметрах: ціновим і якісним особливостям, різноманіттю середземноморської кухні, а також по обслуговуванню на різних мовах. Попит, що росте, на харчові продукти аграрного сектора вимагає додаткових постачань машин і устаткування, а також збільшення виробництва і переробки згаданих продуктів [4, 15].

Турагентства, туроператори й гіди організовують культурно-історичні і спортивно-розважальні екскурсії, а також різні ігри і змагання. Турагентства надають як окремі послуги, так і пакет послуг. Учбові заклади різного рівня, що готують кваліфіковані кадри для даного сектора іспанської економіки, також входять в систему туристичного комплексу.

З вищесказаного виходить, що розвиток туристичного сектора безпосередньо або опосередковано пов’язано з цілим поряд інших секторів економіки і володіє ефектом мультиплікатора, що впливає на всі зв’язані галузі. У різних секторах даного комплексу, що забезпечують нормальне функціонування туризму як галузі, працює велика кількість людей різних професій. Значення туризму для всієї країни визначається тим, що в даній галузі створюється близько 11% ВВП Іспанії.

Згідно даним «Banco de Espaia», позитивне сальдо від туризму і поїздок мало тенденцію до зростання і з 1995 по 2003 р. зросло з 15,5 млрд євро до 27 млрд. Проте в 2004 р. відбулося його незначне скорочення до 26,6 млрд, а в 2005 р. — до 26,4 млрд. Дане явище мало місце, не дивлячись на збільшення кількості іноземних туристів. Це говорить про зменшення середніх витрат на одну людину в результаті скорочення середньої тривалості перебування туриста в країні. Таке пояснюється зростанням цін, що привело до скорочення покупок іноземними туристами. В цілому на певному етапі зростання цін на туристичні послуги здійснює негативну дію на доходи всієї країни, отримувані від цього сектора економіки. Особливо помітно ціни зросли після переходу Іспанії в 2002 р. на євро. В той же час зростання цін у сфері туристичного обслуговування — явище постійне, таке, що відображає не тільки інфляційні процеси, але і зростання доходів населення, зокрема у сфері туристичних послуг.

Відносне скорочення доходів Іспанії від туризму, головним чином іноземного, пов’язане із згаданими чинниками, а також з конкуренцією з боку інших країн, що знаходяться на середземноморському побережжі і надаючих пакети послуг, схожі з іспанськими, у тому числі і за нижчою ціною (Туреччина, Кіпр, Греція, Хорватія, Чорногорія і ін.) [4, 16].

Щороку країну відвідують від 55 до 65 млн. туристів. В Іспанії туризм приносить до 22 млрд. дол. прибутків, він створює 1,6 млн. робочих місць і частково покриває дефіцит зовнішньої торгівлі. Іспанія є привабливою для туристів завдяки морським узбережжям Атлантичного океану і Середземного моря з їх пляжами із середземноморським кліматом, внутрішній диференціації природних умов (високогірні та середньовисотні райони, плато та низовини, етнічній екзотиці та історико-культурній спадщині. Туристів приваблюють насамперед Мадрид і Барселона з їх історичними та архітектурними пам’ятками. Винятковою популярністю користується Севілья, заснована у VII ст. до н. е., в якій представлено велику кількість історико-культурних пам’яток світського та церковного призначення. На середземноморському узбережжі країни багато курортних міст і селищ (Коста-Брава, Коста-Дорадо, Коста-Бланку, Коста-дель-Соль). Серед приморських курортів Іспанії особливо популярна Мальорка. В Іспанії проводять також численні карнавали (наприклад, у Валенсії на День св. Иосифа) та ярмарки. Особливе та унікальне явище в країні - бій биків (корида), найбільшим центром якого є - Севілья.

Найбільшою популярністю користуються приморські курорти Іспанії. В Іспанії можна знайти відпочинок на будь-який смак. У 1998 році вперше за всю історію Іспанії тут було зареєстровано 47 743 000 туристів, що висунуло її на почесне друге місце в світі після Франції. США, протягом багатьох років що мали «срібло», були вимушені переміститися на третє місце. 91% всіх туристів, що відвідали Іспанію в 1997 році, склали громадяни європейських країн. На пострадянському ринку ця країна зберігає свої позиції в рейтингу туристичних центрів, де як і раніше займає п’яте місце. Вона поступається Туреччині (737,7 тис. чоловік), Китаю (646,7 тис.), Фінляндії (457,8 тис.) і Польщі (402,2 тис.). У 1998 році до Іспанії з країн СНД виїжджали 210,4 тис. туристів, що на 3,8% більше, ніж в попередньому році.

Які ж регіони найпривабливіші для туристів? За даними Іспанського інституту туризму, найбільший попит мають курорти Каталонії (52%), Канарські острови (17,4%), Андалусія (15,3%), Валенсія (8,2%) і Балеари (6%). 85% туристів приїжджають до Іспанії відпочивати.

В Іспанії щорічно приїжджають понад 50 млн. чоловік, приносячи економіці 40 млрд євро. Туризм забезпечує роботою 1,5 млн. чоловік. Іспанський уряд успішно розвиває і просуває туризм, в першу чергу — курортний: сьогодні кожен третій європеєць проводить свою відпустку на побережжі Іспанії [4, 17].

Кількість туристів з різних країн, що відвідали Іспанію (2006 рік)

Традиційні туристи в Іспанії - представники середнього класу, що приїжджають до моря на 2−3 тижні. Але ситуація міняється разом із змінами в суспільстві, реорганізацією праці, низькими цінами на авіаперельоти і появою безлічі нових місць відпочинку.

Більше половини іноземних туристів, відвідуючих Іспанію, — європейці. У 2005 р. зі всіх іноземців, що відвідали Іспанію (55 576 тис.), на долю туристів з Великобританії довелося 29%. Частка німців склала 18%, французів — 16, італійців — 5, голландців — 4, португальців — 4, бельгійців — 3%. На всі решта країни Європи і світу припало 21%. Відмічені показники постійно коливаються. Проте незмінним залишається бажання багатьох туристів повторити подорож до Іспанії і провести там свою щорічну відпустку або його частину. Слід зазначити, що імідж країни за кордоном майже не залежить від внутрішньополітичної боротьби і перебування у влади уряду тієї або іншої політичної партії.

Газета «Diari de Terragona» не без підстав назвала туристів з країн СНД «апетитними»: вони витрачають на відпочинку куди більше грошей, чим, скажімо, німці або англійці. Так, європейці вважають за краще зупинятися в тризіркових готелях або апартаментах, а наші співвітчизники частіше вибирають чотирьохзіркові. Причому приїжджають не поодинці і навіть не парами, а цілими сім'ями і на більший термін — в середньому, на дві-три неділі. За офіційною статистикою, багато хто витрачає більше 1800 євро. Іспанці підрахували, що дохід від туристів з країн СНД, наприклад в Каталонії, складає 9% від того, що приносять всі разом узяті туристи [4, 17].

Найбільш відвідувані іспанські регіони (у% туристів за 2006 рік)

Доходи Іспанії від іноземного туризму багато в чому залежать від середніх витрат на одну людину. Відповідно за даними Інституту туристичних досліджень, в 2004 р. вони склали 872 євро, а в 2005 р. — 855 євро, або на 2% менше. З сукупних витрат всіх туристів в 2005 р., що склали 46 060 млн. євро, 21% були зроблені на Канарських о-вах, близько 20% - в Каталонії, 18,5% - на Балеарських о-вах, близько 15% - в Андалусії, майже 9% - у Валенсії і 7,5% - в Мадриді.

Високі доходи від туризму сприяють розвитку відповідної інфраструктури в згаданих провінціях. Проте розвиток туризму веде до урбанізації побережжя країни, що створює ряд екологічних проблем. За даними міністерства навколишнього середовища, 90% побережжя зазнало негативні зміни в результаті незаконної або ущільненої забудови, забруднення навколишнього середовища і зведення портів.

Останніми роками важливим джерелом інформації став Інтернет. Результати дослідження, проведеного за замовленням секретаріату у справах туризму і Управління туризму Іспанії, що входить до складу Міністерства економіки і фінансів, показали, що приблизно 70% користувачів Інтернету шукають інформацію в Мережі, перш ніж ухвалити рішення про те, де провести відпустку.

В Інтернеті немає недоліку в туристичній інформації, але вона неоднозначна, розкидана по безлічі веб-вузлів і абсолютно неструктурована. Для спеціалізованих ринків не існує централізованої системи резервування, а крупні турагентства, організуючі відпочинок в Іспанії, не задовольняють потреб в альтернативному туризмі. Охочі зробити подорож не можуть отримати по Інтернету докладну інформацію, яка дозволила б спланувати поїздку по країні і замовити квитки.

Карти і плани міст можна безкоштовно отримати в готелі, а також в бюро туристичної інформації, де не тільки видадуть карту, але і із задоволенням нанесуть на неї маршрут. Кращими і найбільш точними картами міст Іспанії заслужено вважаються карти, що видаються за підтримки найбільшої в Іспанії мережі універмагів «Эль Корті Інглес».

3.2 Види активного відпочинку в Іспанії

В Іспанії можна не тільки пасивно відпочивати, але і займатися спортом, починаючи з водних видів, популярних в літній час, і закінчуючи гірськими лижами.

Альпінізм і піший туризм. Від Піренеїв до С'єрра-Невади можливості для альпіністів і любителів туристичних походів в горах практично безмежні. Єдиною проблемою залишається відсутність маркіровки на багатьох маршрутах. Той, хто вважає за краще не дотримуватися туристських стежок, повинен врахувати, що він запросто може потрапити на територію приватних володінь або нежданно-негаданно зустрітися з бродячими собаками, а то і стадом биків, що пасуться. Жодна з цих зустрічей не обіцяє нічого хорошого.

Укладені навхрест дерев’яні дошки означають: на шляху непереборна перешкода. Багато туристичних стежок позначаються або фарбованими мітками на деревах, або купами великих каменів. Райони, придатні для гірських туристів, — це, перш за все, С'єрра-де-Касорла (провінція Хаен), Національний парк Ордеса (провінція Уеська), місцевість навколо природного заповідника Монтго і Хавеї, що охороняється (Валенсія).

В адміністративних центрах провінцій відповідну інформацію можна отримати в туристичних агентствах або місцевому альпіністському клубі.

По місіонерському шляху до труни св. Іакова (протяжність близько 800 км. від країни Басків до Сантьяго-де-Компостіла) і сьогодні рухаються паломники пішки або на велосипедах. Для них побудовані спеціальні «харчевні» і «заїжджі двори», де можна смачно поїсти і добре виспатися. Є навіть спеціальні порожні хатини, де можна сховатися від негоди і безкоштовно переночувати [12, 389].

Екскурсія на найвищу гору Іспанії - до підніжжя вулкана Тейде (висота 3718 м над рівнем морить) дозволить не тільки помилуватися пейзажами, але і спостерігати, як змінюється рослинність і мікроклімат при сходженні на гору. Чим вище підніматися в гори, тим прохолодніше. Пишну тропічну рослинність змінюють ялицеві і соснові ліси, земля набуває сірого, червоного і синюватого відтінків, з’являються нерівності із застиглої лави, і нарешті відкривається кратер вулкана Тейде, останнє виверження якого відбулося в 1909 році. До речі, тут знімалися багато фантастичних фільмів, тому що пейзаж навколо дуже нагадує марсіанський.

«Зелений», або екологічний, туризм. З кожним роком в Іспанії все великої популярності набуває екологічний туризм. Іспанці всіх віків віддають перевагу відпочинку на природі поїздкам за рубіж або на побережжі. За останні роки відкрилася величезна кількість «сільських готелів» на 5−15 місць, які пропонують своїм гостям свіже повітря, первозданну природу і абсолютний спокій далеко від щоденної суєти і стресів великих міст. Більшість подібних закладів влаштовуються в старих маєтках місцевої знаті. Їх упорядковують і з вигляду непоказні будинки оснащують найсучаснішими зручностями. Але більшість будинків забезпечені тільки найнеобхіднішим для життя, в них навмисно уникають надмірностей і розкоші, щоб ті, що проживають могли насолоджуватися навколишньою природою, а не обридлою «цивілізацією». У цих готелях зазвичай пропонують живлення — натуральну сільську їжу, просту і без вишукувань, зате у великих кількостях і незвичайно смачну. Гості можуть вибрати повний пансіон або напівпансіон. Повний включає трьох — або чотирьохразове харчування, напівпансіон — сніданок і вечеря.

Сніданок в цих готелях зовсім не схожий на традиційний «європейський» — сік, кава, бутерброд або солодка булочка. Сільські сніданки включають всілякі домашні ковбаси і сири, масло, варива, сир і різноманітну здобу — плюшки, булочки, мадалени (печиво), тістечка. Багато городян насилу поглинають таку величезну кількість їжі, і їм цілком вистачає напівпансіон. У «вільний від їжі» час відпочиваючі здійснюють піші прогулянки в лісі або по горах, оглядають місцеві визначні пам’ятки, купаються в річці, збирають трави, гриби, ягоди або просто лежать в гамаку і насолоджуються «нічогонеробленням». Проте є і такі готелі - ферми, де охочі можуть скуштувати красу справжнього сільського життя: вставати зі сходом сонця, доїти корів, годувати кур, виганяти кіз на луг, полоти грядки і виконувати інші щоденні обов’язки будь-якого іспанського, та і не тільки, фермера.

Гольф. В Іспанії, як і у всьому світі, престиж гольфу як одного з видів спорту помітно росте. У 2002 році кількість виданих ліцензій досягла 176 000, що на 14,6% більше в порівнянні з 2001 роком. Впродовж 2001;2002 років число членів федерації гольфу збільшилося в три рази. 45 108 ліцензій видано членам федерацій автономного співтовариства Мадрид, в Каталонії отримано 36 112 ліцензій, в Андалусиі 27 504. На ці три співтовариства в сумі доводиться 61,7% із загального числа гравців, що мають ліцензії, і очікується, що їх буде значно більше.