Туристсько-рекреаційний потенціал Іспанії

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА КРАЇНОЗНАВСТВА ТА ТУРИЗМУ Курсова робота Туристсько-рекреаційний потенціал Іспанії

студентки 2 курсу денної форми навчання групи міжнародний туризм — 1

Довгаль Анастасії Романівни Науковий керівник:

к. геогр. наук, асистент Білоус А.В.

КИЇВ — 2013

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття ікласифікація туристсько-рекреаційних ресурсів

1.2 Методика досліджень туристсько-рекреаційних ресурсів

2. Природні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

2.1 Рельєф

2.2 Клімат

2.3 Водні ресурси

2.4 Бальнеологічні ресурси

3. Історико-культурні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

3.1 Історико-архітектурні ресурси Іспанії

3.2 Музеї, галереї та виставки

4. Сучасний стан туризму в Іспанії

4.1 Транспортна інфраструктура

4.2 Туристична інфраструктура

4.3 Основні туристичні центри

4.4 Іспанія на туристичному ринку світу Висновки Список використаних джерел Додатки Вступ У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає дохід в казну. Крім значної статті доходу туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. В даний час велика кількість туроператорів працює з Середземноморськими країнами. Найбільшою популярністю користуються приморські курорти Іспанії.

Туризм в Іспанії почав активно розвиватися в 1960;х роках, коли країна стала улюбленим місцем відпочинку туристів з інших європейських країн, особливо Великобританії, Франція, Центральної та Північної Європи. У 2007 році за даними Всесвітньої туристської організації Іспанія стала другою за відвідуваністю країною в світі після Франції. З 2010 року Іспанія знаходиться на 4-му місці за відвідуваністю після Франції, США та Китаю. У 2011 році країну відвідали 56 700 000 туристів, які витратили в Іспанії близько 60 мільярдів євро. Тому туристична галузь Іспанії є цікавою для дослідження.

Об'єктом дослідження є туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

Предметом — ступінь забезпечення країни туристсько-рекреаційними ресурсами .

Метою дослідження є комплексна оцінка Іспанії як туристичної країни При написанні роботи я ставила такі завдання :

— дослідження природних ресурсів Іспанії, її рельєфу, клімату, водних та бальнеологічних ресурсів;

— оцінка її історико-архітектурних ресурсів, а саме її архітектурної спадщини та культури;

— аналіз сучасного стану туризму Іспанії.

При виконанні роботи я використовувала такі методи дослідження:

— Абстракції

— метод аналізу і синтезу

— історичний і логічний методи

— картографічний метод Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та додатків.

Обсяг роботи — 61 сторінка.

1. Теоретичні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів Туристсько-рекреаційні ресурси — об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. [3]

Рис. 1. Класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів.

У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності) характеристику рекреаційних ресурсів, що включають дані про якість природних умов, площу (або об'єм) на якій ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

За структурою туристсько-рекреаційних ресурсів, гіперблок туристсько-рекреаційних ресурсів складається з природних, природно-антропогених, суспільно-історичних ресурсів (фундаментальні ресурсні фактори), до складу яких входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подійні ресурси туристсько-рекреаційні ресурси, трансресурсні об'єкти (гомогенні та парарекреаційні ресурси) та суперточка-тур. Суперточка-тур — точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

Розрізняють також уфологічні рекреаційні ресурси — території (ділянки водного середовища, повітряного басейну), що визначені фактом існування необізнаних літаючих об'єктів (НЛО), істот (форм життя) позаземного походження; такі території й компоненти, що їх складають (рослинний і ґрунтовий покрив, зооценози та ін.) характеризуються наявністю хронологічних, радіотехнічних, цитологічних, фізіологічних та інших аномалій, що пов’язано з техногенною (енергетичною) дією НЛО та інших матеріальних реалій на природне та антропогенне середовище; фактор пізнавального туризму й особливий вид рекреаційних ресурсів, що набув поширення в межах ойкумени (США: Аризона, Флорида та інші штати; Російська Федерація: Москва, Приморський край — Дальнореченськ; Україна: Київ, АРК — Севастополь та ін.). [3]

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України «Про туризм» визначаєтуризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною. [4]

За Н. Ф. Реймерсом, туризм — це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами, а О. О. Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: туризм — це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями. [2]

За видами туризму спеціалісти розрізняють чотири головні його види: рекреаційний, або оздоровчий туризм, що застосовується для відпочинку та лікування; екскурсійний туризм, що поєднує відпочинок з пізнавальними інтересами; науковий туризм (6−7% від загального числа туристів); діловий туризм (12−13%). Окремим типом виділяють релігійне паломництво. [1]

Загалом, будь-який маршрут в просторі, який виходить за рамки повсякденних справ, для насолоди життям та відпочинку, можливо вважати туризмом.

1.2 Методика досліджень у туризмі

Метод — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод — це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).

В курсовій роботі була використана низка таких методів — метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод.

Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного.

Метод аналізу і синтезу застосовується в єдності його двох складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини (частини об'єкту, його ознаки, властивості, відношення), кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу.

Картографічний метод дослідження — метод застосування карт для наукового й практичного пізнання зображених на них явищ. Картографічний метод використовується для дослідження закономірностей просторового розміщення явищ, їхніх взаємозв'язків, залежностей і розвитку. Картографічний метод, можна об'єднати в наступні основні групи: візуальний аналіз, що полягає в безпосередньому зоровому дослідженні карт просторового розміщення, сполучень, зв’язків і динаміки явищ, графічні прийоми аналізу, що складаються в побудові по картах профілів і розрізів (які дають наочне подання про вертикальну структуру явищ), блок-діаграм (які поєднують перспективне зображення місцевості з її вертикальними розрізами), різного роду графіків і діаграм і т.д., картометричні роботи, що полягають у визначенні за картами координат, відстаней, довжин, висот, площ, обсягів, кутів та ін. кількісних характеристик об'єктів, зображених на карті (з оцінкою точності одержуваних результатів). [5]

2. Природні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

2.1 Рельєф

Іспанія розташована на південному заході Європи, в субтропічному поясі, головним чином на Піренейському півострові. Довжина берегової лінії (разом з островами) близько 5 тис. км, при цьому відмінною особливістю є те, що берег здебільшого мало розчленований. Береги Біскайської затоки гористі, з неглибокими бухтами. На північному заході, в Галісії, переважають круті береги; на південному заході - піщанолагунні і низькі пологі береги Кадіської затоки. Береги Середземного моря переважно гористі, але вирівняні. Окремі гірські масиви розсічені руслами річок, серед яких найбільшої є річка Ебро. Ця річка і ряд менш значних річок утворюють дельти.

Більше 65% території Іспанії розташовано вище 500 м над рівнем моря, у тому числі понад 25% - вище 1000 м. Найбільша висота (на континенті) — 3478 м (гора Муласен в хребті СьєрраНевада). Загальний план будови поверхні відповідає основним тектонічним структурам: північно-західна, західна і центральна частини країни зайняті плато і середньовисотними хребтами і плоскогір'ями, які сформувалися на місці епігерцинськой платформи; північна, східна і південна околиці представлені складчастими горами і рівнинами передгірних прогинів. Широко поширені плоскогір'я і плато, найбільше з яких Месета, розташовані на висоті 800 — 1000 м на північному заході, в Кастилії і Леоні, і 500 — 600 м на південному сході, в Кастилії - Ла-Манчі. Між плато Кастилії і Леона і Кастилії - ЛаМанчі з південного заходу на північний схід тягнеться система кулісообразно розташованих складчасто-брилових і брилових плосковершинних крутосхилих хребтів Центральних Кордильєри. На північному заході країни розташовані Галісійський масив і гори Леон, сильно розчленовані розломами із закладеними в них глибокими річковими долинами. Уздовж Біскайської затоки тягнуться Кантабрійські гори, що переходять на сході в потужну систему слабко розчленованих Піренейських гір (висота до 3404 м, пік Ането) з гірничольодовикові рельєфом. З півдня Піренеї обмежені вузькою Арагонською рівниною з річкою Ебро, на південь від якої знаходяться Іберійські гори. На північному сході країни, між Піренеями і пониззям річки Ебро, витягнулися сильно розчленовані долинами річок Каталонські гори. Південь і південний схід зайняті Андалуськими горами з низкою хребтів (Сьєрра-Невада та ін), між якими розташовані численні внутрішньогірські улоговини. Південний захід країни зайнятий Андалуською низовиною — найбільшою в Іспанії, що має горбистий рельєф в північній і східній частинах поблизу гір і слабко розчленований — у Кадійської затоки.

За природними особливостями в Іспанії можна виділити кілька районів. Галісія і Кантабрійські гори відрізняються вологим океанічним кліматом, повноводними річками, широколистяними лісами. Піренеї характеризуються потужним гірським хребтом з найбільш повною в Іспанії висотною поясністю ландшафтів, переважанням широколистяних і хвойних лісів; на сході і південному сході поширена також середземноморська рослинність. Месета — плоскогір'я, що займає центральну і західну частину Піренейського півострова (близько 60% території країни); посушливі рівнини покриті середземноморськими чагарниками і трав’янистими формаціями, тваринний брилові гори — більш вологі, місцями покриті лісами. Середземноморське східне узбережжя і Балеарські острови мають жаркий клімат і різні варіанти середземноморських лісів і чагарників. Андалуські гори — вологі на заході і півночі і сухі на півдні та сході з висотною поясністю ландшафтів субтропічного типу. Андалуська низовина відрізняється найбільш спекотним в Іспанії кліматом, заростями маквиса. На Канарських островах переважає вулканічний рельєф, океанічний клімат і рослинність, велика кількість північноафриканських видів. Саме з природними особливостями цього району у більшості асоціюється природа всієї Іспанії.

2.2 Клімат

Іспанія — країна з дуже великою різноманітністю кліматичних умов. Будь-хто може переконатися, що за кілька годин можливо перейти від пустельного клімату Монегрос в Сарагосі в зелені і вологі пейзажі Країни Басків і потім забратися на високі, більше 3000 метрів, гірські вершини Піренеїв. Найрізноманітніший рельєф з гірськими ланцюгами (Піренеї, Кантабрійський гірський ланцюг, СьєрраНевада, Іберійський гірський ланцюг, або Центральна гірська система), великими плоскогір'ями — Месета (величезні своєрідні абсолютно плоскі плато, що піднялися на більш ніж 500 метрів над рівнем моря) і вузькими приморськими смугами породжує складний розподіл хмар, сонячної енергії, дощу і вітрів.

У той же час розташування Іберійського півострова між тропічними і помірними зонами сприяє тому, що в цій зоні перемішуються відгомони полярного течії з хмарними фронтами і холодним попутним повітрям, з високим тропічним тиском антициклону Азорських островів, які приносять потоки теплого повітря, що надходить з жаркої Африки. Цим пояснюється велика мінливість температур і опадів.

Результатом союзу такого мінливого рельєфу і подібної географічної ситуації на єдиному просторі стало те, що вся ця територія перетворилася в одну з унікальних земних поверхонь з великою кліматичною різноманітністю і, отже, з величезним розходженням пейзажів, що приваблює не тільки іноземних мандрівників, але й місцевих.

Влітку антициклони, звичні для тропічних зон, таких як Азорські острови, переміщаються на північ, поки не наштовхуються на Кантабрийські гори і Піренеї. Через це цей час року характеризується затяжними літніми посухами і частими хвилями спеки, спровокованими масами гарячого повітря, що прийшли з півночі Африки. На півдні Іспанії цілком природними вважаються температури, що перевищують +40 ° С протягом більшої частини річного періоду, а також грязьові дощі, спровоковані сумішшю піску Сахари з дощовою водою. Тільки Кантабрійське узбережжя, що омивається Атлантичним океаном, влітку отримує часті дощі, хоча в меншій кількості, ніж в інші сезони. В іншій частині Іспанії зазвичай проходять грози, які формуються внаслідок того, що повітря, сильно нагріте сонцем протягом дня, піднімається від поверхні і охолоджується; це явище особливо типове для гірських систем Піренейського півострова.

Взимку фронти і бурі, характерні для помірної європейської зони, пересуваються до півдня, при цьому роблячи вплив на клімат всього Піренейського півострова. Часте явище для цієї пори року — бурі, супроводжувані дощами і снігом, які чергуються з сухими холодними періодами. На півострів холод потрапляє або з полярних зон над Ісландією, де він набагато більш вологий і приносить із собою сильні снігопади в північну і центральну частини Іспанії, або з Сибіру, де він більш сухий, з низькими температурами (не нижче -10 ° C).

Весна і осінь — два перехідних періоди, для яких в рівній мірі характерні як літні, так і зимові явища. Природні як пізні заморозки в квітні і травні, так і літні в жовтні і листопаді. Це час опадів, особливо на територіях, що омиваються Середземним морем, де часто відбуваються сильні повені і розливи річок, в яких велику частину року води не спостерігається.

Клімат Іспанії досить складно класифікувати в силу його неоднорідності, але існує угода розділяти його на такі основні групи.

Океанічний клімат, який також називають теплим вологим кліматом. Його вплив поширюється на північний край Іспанії, від Галісії до початку західних Піренеїв, де він переважає круглий рік під впливом циркуляції теплого повітря. Рівень опадів тут високий (більше 1000 мм на рік), рівномірно розподілений на весь рік. Різниця температур між часом роки незначна, літо прохолодне і тепла зима, тому рослинність тут дуже схожа на західноєвропейську, з великими зеленими луками і вологими дубовими і буковими лісами.

Цікавий природний феномен можна побачити в маленькому регіоні Каталонських Піренеїв — долині Даран (la Vall d’Aran). Розташована посеред гір, ця долина відчуває на собі вплив океанічного клімату, який вітром піднімається по річці Гаронна. Ця річка — одна з найважливіших у Франції - народжується в долині Даран і є причиною того, що посеред високих гір утворилася ділянка з океанічним кліматом.

Середземноморський клімат. Він переважає на узбережжі Середземного моря. Характеризується сухістю влітку, мізерними дощами і м’якими зимами. Опади випадають перш за все восени і навесні, місцями проходять сильні зливи. Роки посухи змінюються роками дощів. Річки в цій зоні часто залишаються без води протягом усього року. Але коли приходить весна або осінь, в сезон зливових дощів ці річки можуть стати причиною сильних повеней, несучи за собою машини, людей і навіть цілі будинки.

Середземноморський внутрішній клімат, або континентальний. Він поширюється в центрі і на сході Месету, в долині Ебро і у внутрішній частині Андалусії. З дуже холодними зимами і жарким літом, бо сюди не доходить вплив моря. Влітку — часті бурі, а взимку — сильні снігопади, які обривають лінії електропередач і залишають на кілька днів без засобів зв’язку безліч дрібних сіл. Цей клімат найбільше схожий на внутрішній європейський.

Середземноморський океанічний клімат, або м’який континентальний. Переважає у східній частині внутрішньої Іспанії. Влітку тут трапляються посухи, як і в зонах з континентальним середземноморським кліматом, але дощі рясніше і головним чином проходять взимку, з прибуттям сюди фронтів Атлантичного океану (вплив теплої зони). Зима тепла.

Гірський клімат. Гірський рельєф місцями змінює загальні кліматичні умови. Опади тут стають частішими і рясними, а температури більш холодними. Таким чином, в іберійських гірських системах з вершинами понад 2000 метрів, таких як Піренеї, Кантабрийські гори і Центральна гірська система, зими дуже холодні, з великими снігопадами, в інший час року з помірними температурами і частими дощами. Саме в цих зонах розташовані лижні курорти країни, куди з кожним роком все більше іспанців виїжджає взимку покататися на лижах.

Крім цих основних кліматичних зон, існують інші, поширені на менших площах, але не менш цікаві.

Посушливий клімат. Поширений на півдні Середземномор’я. Дощі тут вкрай рідкісне явище, завдяки географічному положенню на крайньому сході гірської гряди Бетики, яка не допускає вплив Атлантичного океану, а також близькість до Африканського континенту. Ці пейзажі часто стають декораціями для зйомок голлівудських вестернів.

Океанічний субтропічний клімат. На вузькій прибережній смузі від Гранади до Уельви (крайній південь Іспанії). Характеризується відносно рясними опадами зимою і високими температурами влітку. Це кліматична рідкість, саме в цій зоні знаходиться місцевість, де за рік випадає опадів більше, ніж у всій Іспанії, і абсолютно неймовірним видається те, що він знаходиться в Андалусії.

Субтропічний клімат Канарських островів. Найбільша територія Іспанії вулканічного походження. Канарські острови, розташовані навпроти Атлантичного узбережжя Марокко, характеризуються постійним протягом усього року м’яким кліматом, з майже незмінною температурою і опадами, схожими на середземноморські, хоча зазвичай менш рясними. Середньорічна температура — +20 ° С. Вода тепла круглий рік. Найхарактернішою рисою цього клімату є вплив гір. Маси повітря, які перемістилися з моря, приходять на острів наповнені паром (випарувана морська вода). Натрапивши на гори, цей пар конденсується, формуючи туман, зволожуючий зони, в яких він концентрується, хоча при цьому не випадають опади. Цікаво, що саме на Канарських островах (острів Тенеріфе), знаходиться найвища гора Іспанії - пік Тейде.

2.3 Водні ресурси По території Іспанії протікає не мало річок. Але гірський рельєф, незначне випадання опадів на більшій частині території, непостійний режим стоку, пересихання і обміління багатьох річок — все це затрудняє використання їх для судноплавства. Тільки Гвадалквівір має спокійний рівнинний характер. Для річкового судноплавства доступний лише невеликий відрізок Гвадалквівіру від гирла до м. Севільї; дрібні судна ходять в середньому перебігу Ебро і в гирлах деяких інших крупних річок.

Головні ріки Іспанії - Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро — беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове і снігове живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується і ріки міліють. Дуеро, Тахо і Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили і порожисті, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює і робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються для цих цілей. З рік Іспанії тільки Гвадалквівір судноплавний на усій довжині ріки. Севілія, що знаходиться на 100 км вище гирла, є процвітаючим морським портом. Ебро, Дуеро, Міньо і її притока Сіль, а також Тахо використовуються для отримання гідроенергії. [8]

У Середземне море впадає небагато річок. Найбільша з них — р. Ебро завдовжки 928 км. Основні притоки Ебро — Сегре, Гальего, Халон. Ебро сильно міліє влітку. Проте по величині стоку Ебро найкрупніша річка Іспанії завдяки своїм повноводним притокам Гальего і Сегре.

У Середземноморській Іспанії є короткі річки, що пересихають літом. Найбільша з них — р. Альмерія має довжину 96 км. Ці річки частково використовуються для зрошування. Про такі річки говорять, що вони «течуть тільки два місяці, а десять — у відпустці». Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами, що разом з їх літньою маловодністю перешкоджає судноплавству.

Річки, що впадають в Біскайську затоку, як правило, короткі і багатоводні. Значна кількість опадів, що випадають більш менш рівномірно протягом року, обумовлює рівномірний режим стоку. Річки течуть в глибоких долинах, покритих густими лісами і зайнятих лугами. Найбільш велика — р. Налон (довжина 135 км.), крім неї, — Бідасоа, Селья, Дева, Нервьон, Навія.

Озер в Іспанії мало, розташовані переважно в горах. Невеликі озера є на побережжі Кадісської затоки і Середземного моря. Серед них найбільші - Мар-Менор на південний схід від Мурсії в районі мису Палоє, Альбуфера — в районі Валенсії. У провінції Саламанка (Північна Месета) є невелике оз. Санабрія льодовикового походження і оз. Трампаль. У Ла-Манчі і інших посушливих районах нерідко зустрічаються невеликі пересихаючі озера. Їх в народі звуть «великими калюжами» .

На жаль, в Іспанії не має яскраво вираженого річкового туризму — адже саме в розпал сезону в великих річках проявляється їхня літня маловодність, що перешкоджає судноплавству, а отже і річковим круїзам, а маленькі річки пересихають зовсім.

2.4 Бальнеологічні ресурси У Іспанії є величезні можливості для прихильників оздоровчого відпочинку. У країні, де зареєстровано більше 2 тис. мінеральних і термальних джерел з відомими у всьому світі цілющими властивостями, відкрито більше 120 бальнеологічних центрів. Міністерство туризму Іспанії виділяє кожного року 1 млн євро на розвиток оздоровчого туризму. Можна сміливо сказати, що Іспанія — це найбільший європейський бальнеологічний курорт.

Бальнеотрадиції Іспанії йдуть корінням у часи стародавніх греків і римлян. Сектор, що не функціонував якийсь час, на початку 90-х років минулого століття, завдяки виниклому у людей інтересу до природної медицини і активної пропаганди здорового способу життя, знов знайшов незаслужено втрачену популярність. Ось вже більше 100 років в країні існує Національна асоціація бальнеологічних ресурсів, об'єднуюча профільні регіональні організації в Каталонії, Андалусії, Співтоваристві Валенсії, Арагоне, Естермадурі і інших автономних співтовариств. Зараз іспанські центри бальнеології привертає величезна кількість туристів, адже вони об'єднують оздоровчу програму з природою, спортом, гастрономом, мистецтвом, історією. Багато хто значно відновив устаткування, інфраструктуру, привернув до співпраці висококласних фахівців. Відмінна риса іспанських бальнеологічних ресурсів — сприятливий клімат.

Іспанські бальнеологічні ресурси доступні круглий рік. Вони знаходяться в різних по географічному положенню районах — високогірних, прибережних або на островах.

Оздоровчі центри і готелі Іспанії пропонують спеціалізоване лікування і лікування морем на всьому курортному побережжі Іспанії. Багато центрів таласотерапії мають спеціалізовані програми для спортсменів, дітей і літніх людей. Існує і такий напрям, як кліматотерапія, яка так само успішно застосовується на іспанських курортах.

Іспанія спрадавна славилася своїм цілющим мистецтвом. Коли римляни колонізували велику частину країни в першому столітті до наший ери, вони створили тут культуру прийому водних процедур або як сьогодні прийнято говорити — SPA. По всій Іспанії були побудовані римські лазні, звані термами, терми були у всіх будівлях, починаючи від приватних вілл і закінчуючи фортами. В містечку Кальдас-де-Бесайя до сих пір використовуються цілющі води, якими користувались стародавні римляни.

Культура SPA процвітає тут і сьогодні. Іспанія пропонує гостям величезну різноманітність курортних зон по всій країні. Від Середземноморського побережжя на сході до Атлантичного океану на півночі безперервного, змінюючи одна іншу, тягнуться санаторно-курортні території, де практикується бальнеологічне лікування і таласотерапія. Місто Гілісія взагалі вважається лідером таласотерапії.

У XIX столітті про цілющі води Іспанії знав весь світ. Вважалося, що іспанські джерела можуть лікувати будь-які хвороби. У XX столітті тут провели капітальний ремонт і модернізували всі старовинні будівлі бальнеологічних лікарень. Зараз абсолютна більшість іспанських здравниць відрізняються вишуканістю архітектурних форм зовні і ультрамодерним змістом. Де професійні лікарі грамотно поєднують новітні технології з старовинною системою лікування цілющою мінеральною водою. [10]

3. Історико-культурні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

3.1 Історико-архітектурні ресурси Іспанії

З найдавніших часів вигідне положення на вході в Середземному морі перетворило країну у важливий об`єкт завойовництва. Кожен, хто приходив на Піренейський півострів або володів його окремими частинами, залишив свій слід в історико-культурній спадщині Іспанії.

Існують матеріальні свідчення того, що перші люди з`явилися тут півмільйона років тому. Поблизу Мадрида та Гібралтара знаходяться місця найдавніших археологічнх знахідок. Однак, найвідомішим з них є печера Альтаміра — найважливіший пам`ятник мистецтва палеоліту. Малюнки, переважно тварини, датуються 21 000−13 000 рр. до н.е. Нині печери закриті. Для того, щоб туди потрапити, потрібно мати спеціальний дозвіл, який за 6−8 місяців запрошується в Сантільї. В Альтамірі діє музей сталактитів. Поблизу Валенсії також знайдені печерні малюнки, які відтворюють людські фігури (10 000−5000 до н.е.). Їх подібність до тогочасних африканських малюнків дає підстави говорити про сильний вплив вихідців з Африки на тогочасну культуру півострова. В провінційному музеї Касереса можна ознайомитися з малюнками печери Мальтерав'єсо. Поблизу Антекерра знаходиться дольмени — древні поховання — пояка яких датується 2000 р. до н.е. Доісторичні малюнки знайдено в печері Сантімаміньє поблизу Герніки та печері Тіто-Бустільйо поблизу Рібадесельї.

Від «кельтіберів» у спадок дісталися численні фортеці (кастро); фінікійці прнесли з собою музику, пунічний алфавіт та заснували Кадіс (тогочасний Гадір), в якому бочки для води та якоря на кораблях виготовлялися з чистого срібла; греки — оливки, вино та пристрасть до бою биків; карфагеняни та римляени — визначні пам`ятники архітектури в Барселоні, Сеговії, Таррагоні, Маріді, Кармоні, Фабарі, Толедо, Луго (акведуки, мoсти, театри, лазні, цирки, золоті копральні в Лас-Медуласі), римські закони та християнство. Наступні завойовники — свеви, вандали та алани — зробили багато для об`єдання півострова і централзації влади, однак в культурному відношенні використовували спадок іспано-римлян.

На початку 714 pоку марви встановили конторль над більшою частиною Піренейського півострова. Їх 700-річне панування стало періодом розвитку мавританької (арабської) культури та просвітництва в цій частині Європи. Епіцентром її величі стала Кордова. Вплив арабської культури особливо яскравий в галузі поезії (наприклад, лірика Ф.Г.Лорки), мови (і нині використовується понад 4000 слів арабського походження), математики (арабські числа) та архітектури, найкращими зразками якої є Кордовська мечеть, палац-фортеця Альгамбра в Гранаді та палац Генерадіфе, мінарет Гіральда в Севільїї, замок Алькасаба в Бадахосі та численні мечеті Андалусіїї.

Величний ансамбль Альгамбри разом з витонченим палацом Генераліфе вважаються найвищим досягненням мавританського декоративного мистецтва в Іспанії. Вражають не лише розміри, а й витончена різьба по дереву і камінню, аркади біломурованих колон, орнаменти арабесок. Особливо цікавими є Дворик левів, Дворик миту, Зала постів, Зала двох сеcтер, сади Партал. Султанський палац Генераліфе, який підноситься над містом, оточений вишуканим садом і має багато басейнів та фонтанів.

Після 700-річного арабського панування утворилася могутня європейська та світова держава. Важливим результатом реконкісти стала централізація Іспанії, початок якій поклав шлюб арагонського короля Фердінанда та касільської королеви Ізабелли (1464 р.). В наступні 400 років було чимало негативних моментів (інквізиція, гоніння на євреєв, міжусобиці), однак саме в цей період Іcпанія була однією з провідних європейськиx держав і найбільшою колоніальною імперією. Численні європейські володіння та заморські колонії (початок колонізації поклав Х. Колумб, який 12 жовтня 1492 року досягнув Багамських островів і проголосив Америку (він вважав її Індією) власністю іспанської корони) стали матеріальною базою для розвитку іспанської архітектури та мистецтва.

Із «золотим сторіччям» (XVI-XVIII ст.) іспанського мистецтва пов`язані імена Х. Боскана, Г. де ла Веги, Ель Греко, Л. Леонського, Ф. де Рохаса, Л. де Гонгора, К. де ла Барки тощо. В XIX ст. завершується будівництво Королівського палацу в Мадриді та музею Прадо, який є одним з найбільших сховищ мистецьких шедеврів у світі (в першу чергу іспанців Ель Греко, Ф. Сурбарана, Х. Міро, С. Далі, П. Пікассо тощо).

В період іспанської величі з`явилась велика кількість історико-архітектурних пам`яток по всій країні. Особливість більшості з цих пам`яток полягала у тому, що іспанці не надавали їм значення аж до періоду, коли ними зацікавилися іноземні туристи. Саме такмим були церкви Сан Хуліан де лос Прадос (IX ст.) в Ов`єдо, Сан Ісідоро (XI ст.) в Леоні та Ерміта де Сан Бауделіо де Берланга (XI ст.) в Сорії, які визнано унікальними через настінні розписи, або творіння А. Гауді в Барселоні.

Загалом сакральна архітектура займає чільне місце серед історико-культурних ресурсів. Собор в Сантьяго-де-Компостела, місто поховання Апостола Якова — найважливіштй центр паломництва Іспанії та католицького світу. Барочний фасад XVIII ст. роботи Фернандо Ксаса-і-Новоа — найвідоміший на Піренейському півострові. Шедевром мистецтва в соборі є Портик слави з 24-ма старцями з Апокаліпсису. На висоті піднятої руки на Портику можна нащупати 5 заглибин: за легендою, це відбитки пальців самого Христа, який трішки повернув неф собору. Багатою на традиції є дорога паломників (шлях Якова) з Франції через Піренеї до Сантьяго-де-Компостели.

До визначних і унікальних об`єктів слід віднести церкви Астурії в місцевому стилі та Сеговії; монастир цистеріанців Поблет (заснований в 12 ст. поблизу Таррагони); місто монастирів, церков і палаців Саламанка (тут діє найстаріший університет країни; фасад оформлено в стилі платереско); собори та вежі Теруеля в стилі «мудехар»; монастир в Гуаделупі, де зберігається образ Пресвятої Діви Гуаделупської (у фонтані цього міста Х. Колумб охрестив перших індіанців); бенедиктинський монастир Маре де Деу де Монсеррат поблизу Барселони: монастирі Санто-Домінго де Сілос та Картуха де Мірафлорес (картезіанців); монастир Іраче в Наваррі; кафедральні собори Авіли, Самори, Бадахоса, Плсенсії, Кадіса, Сео-де-Уржеля, Леріди, Пальма-де-Мальорки, Хакі тощо. В багатьох з них знаходяться цінні святині та унікальні твори іспанських художників.

Завжди користуються підвищним попитом серед туристів фортеці, замки та палаци. В країні нараховується понад 10 тис. замків, більшість з яких знаходиться в Кастилії. Серед найвідоміших фортеця Авіли, в межах якої знаходиться історичний центр міста; фортеця Кока, замок Алькасар та королівський палац Ла-Гранха поблизу Сеговії; мавританська фортеця Гормас в Сорії; замок Медіна-дель-Кампо поблизу Вальядоліда; фортеця в Лермі; фортеця та численні палаци конкістадорів та знаті в Касересі і Трухільйо; замок Сант-Ферран у Фігерасі; Марівентський палац неподалік пальма-де-Мальорки; фортеця Сьюдадела в Памплоні; палац Альхаферіа в Сарагосі; замок Кастро у Віго. Окремі замки перетворені в музеї або чудові готелі мережі «Парадор» .

Дуже привабливими є архітектурні ансамблі історичних центрів міст і містечок Іспанії. Чільне місце серед туристичниї центрів посідає «місто вечірньої зорі» — Мадрид. Особливо цікавими для туристів є Королівський палац Орієнте (використовується лише для офіційних прийомів), палаци Лірія, Лінарес, Лангорія, Вільяермос та Кришталевий; будівлі Академії витончених мистецтв, музею Прадо, «Театро Реаль», Кортесіі; архітектурні ансамблі площ Пласа-Майор, Санта-Ана і Анхель в Старому місті; ворота Пуерта-де-Алькала (Тріумфальна арка Карла ІІІ); ратуша, вежа Луханес, будинок Сіснерос (яскравий зразок стилю платереско) на Пласа-де-ла-Вілья; пам`ятники Дон-Кіхоту та Санчо Пансі на плоці Іспанії і Колумьу на плоці його імені; Ворота Європи (два похилених під кутом 15 гр. будинки Кувейтської інвестиційної організації). Серед храмів столиці заслуговують на увагу собор Санта Марія ла Раль де ла Альмудена, базиліка Сан Франсиско ель Гранде, церкви Сан Антоніо де ла Флоріда (фрески Гойї), Обіспо та Сан Ісідоро, монастирі Енкарнасьйон та Дескальсас Реалес, єгипетський храм Дебод. Серцем Мадриду і всієї Іспанії (саме звідси позпочинається відлік кілометрів по іспанстких трасах) є овальна площа Пуерта-дель-Соль з бронзовии медведем у центрі. Приваблюють чудовими зразками архітектури різних стилів квартал Саламанка, вулиця Кастельяна, торговельна вулиця Серрано тощо. Мадрид є містом чистих бульварів і монументальних фонтанів, затишних парків і бурхливого нічного життя, гамірних базарів (Растро, рибний, філатестський та ін.) і барів (особливо в районі Маласанья).

Поблизу столиці знаходиться комлекс монастиря Сан Лоренсо дель Ескоріал (ХVI ст.) — резиденція та усипальня королів і символ могутності Іспанської імперії. Ця велична буділя, яку іспанці називають «восьмим дивом світу», є поєднанням монастиря, палацу та музею і витвором архітекторів Хуана Баутісти де Толедо та Хуана де Еррере. В плані комплекс (208 на 162 м) нагадує перекинуту решітку, на якій живим засмажили св. Соренсо. Неподалік від Ескоріалу знаходиться Долина загиблих.

Толедо — одне з найдревніших міст Іспанії і давня столиця Кастилії. Міські мури та палаци Алькасар, побудовані ще в римську епоху, і сьогодні вражають своєю величчю. Місто пов`язане з іменами М. де Сервантеса, Ель Ареко, відоме галереєю живопису, мостом алькантара, церквами Крісто де ла Лус, Сан Сальвадор, Сантьяго дель Арравель, Сан Вінсенте, Сан Роман, Санто Томе, Санта Марія де ла бланка (з християнсько-арабсько-єврейськими нотками, попередньо була синагогою), соборами Кафедральним та Сан Хуан де лос Рейєес, синагогою Трансіто та мечеттю Крісто де ла Лус. Серед громадських будівель заслуговують на увагу залізничний вокзал в стилі неомудехар, замок Сан-Сервандо, єврейський квартал, лікарня Тавера з картинами Ель Греко, Караваджо, Тиціана та Тінторетто. Місто приваблює мистецьку богему з усього світу і зачаровує саоїми вуличками.

Неповторна атмосфера властива Леону: Кафедральний собор, церква Сан Ісідоро, Пантеон королів, Каса-де-лос-Ботінес, квартали і площі Старого міста. Собор в Бургосі є домінантою Старого міста і шедевром, який поєднує в собі багато стилів і легенд. Важливим туристичними об`єктами міста є монастирі Мірафлорес, Сан Педро де Карденья, Уельгас; середньовічні ворота і міські мури. Колись потужна єврейська присутність в Іспанії чи не найбільшою мірою збереглася в архітектурі Ерваса. Дуже цікавими об`єктами архітектури володіють Сеговія, Чінчон, Арагхуес та Куенка (знамениті «висячі будинки» та природна пам`ятка — «Зачароване місто»).

Столицею Каталонії є Барселона, славу якої збільшили А. Гауді, П. Пікассо, Х. Каррерас, Х. Міро, М. Кабальє. В своєму рідному місті А. Гауді побудував декілька будинків, архітектура яких свого часу викликала дискусії про доцільність їх збереження, а нині приваблює тисячі туристів. Серед них творіння в каталонському югендистилі - Каса Міла, церква Саграда Фаміліа (будується з 1883 року), парк і палац Гуель, Каса-Вісенс, Каса-Батло. Не менш важливими для Барселони є готичний квартал з Кафедральним собором, церквою Санта Агата та Королівським палацом; церква Санта Лючія; будинок Уряду та ратуша на площі Хайме І; церква Санта Марія дель Мар; палаци вулиці Монкада; палаци Музики та Губернатора; пішохідна вулиця Рамбла з пам`ятником Х. Колумбу, палацом Віррена, театром Лісеу та ринком Бокерія; палац та монастир Педральбес; стадіон «Камп Ноу», парк Хоана Міро, акваріум.

Каталонія — це середземноморське узбережжя та високогір`я Піренеїв з популярними курортами, гамірні міста та патріархальні села, пам`ятники римської доби та унікальні творіння сучасників. На території Каталонії нараховується понад 100 церков у романському стилі (особливо слід відмитити храми в Боссості, Саларду, Мольйо Бехеті, долині Де-Боі). Унікальна історико-культурну спадщину мають Жерона, Пальс, Ператальяда, Кадакес (батьківщина С. Далі), Таррагона, Лівіа, Аха, Ріполь, Рупіт, Вік, Сальсона, Леріда.

Валенсія займає чільне місце в історії і вигідне положення на березі Середземного моря. Останнім часом все більшої ваги набирає валенсійська мова, яка вважається діалектом іспанської. Найвідоміші об`єкти Валенсії знаходиться на площах Аюнтам`єнто, Маркадо, Сарагоси (Кафедральний собор), Вірхен (палац Генералідад) та вулиці Кабальєрос; заслуговують на окрему увагу також університет (в його бібліотеці зберігається перша друкована книга Іспанії), Королівські сади та палац Маркес-де-Дос-Агуас.

Мурсія та Аіканте в першу чергу відомі своїми приморськими курортами, однак в Аліканте можна познайомитися із замком Санта-Барбара, монастирем Санта Фас, собором, церковю Санта Марія, а в Мурсії - з численними пам`ятниками в стилі бароко, рококо, чуррігереско.

Справжньою перлиною півдня і, за словами Д. Барроу, «найцікавішим містом Іспанії» є Севілья. Іспанці говорять: «Хто не бачив Севільї, той не бачив дива». Це диво поєднує в собі мавританстко-цигансько-іспанський дух із чудовими зразками архітектури: Кафедральний собор (3-й за розмірами у світі і найбільший в готичному стилі; Тут, як стверджують, похований Х. Колумб), Гіральда, монастир Санта Марія де лас Куевас (саме тут спочатку був похований Х. Колумб), палац-фортеця Альскасар, квартал Санта-Крус та площі Іспанії, Золота вежа, Будинок Пілата тощо. Свій неповторний колорит мають Кордова; старовинні квартали Гранади і Ронди; батьківщина Пікассо — Малага із замком-маяком Гібральфаро та мавританською фортецею Алькабаса; найдревніше місто Іспанії Кадіс та найпівденніше на півострові - Тарифа; затишні білі містечка Аркос-де-ла-Фронтера, Херес-де-ла-Фронтера, Грасалема, Саара, Міхас, Вехер-де-ла-Фронтера, Медіна-Асахара.

Прийнято вважати, що початок туристичного освоєння Белеарських островів пов`язаний з перебування тут наприкінці ХІХ ст. Аврори Дюпен (Жорж Санд) та Фредеріка Шопена. Вони проживали в картазіанському монастирі поблизу Вадемосси. Нині острови є одним з найбільш розвинутих середземноморських центрів туризму, де відпочивають як королівські родини, так і заощадливі німецькі пенсіонери та студенти. Найвідомішими осередками історико-архітектурної спадщини на островах є Пальма-де-Мальорка (кафедральний собор, палац Альмудена, фортеця Бельвер, арабсткі дазні, церква св. Франциска, будинки Са-Лоджа та Консолат-де-Мар), Адрач, Польєнса, Естельєнс, Сьюдадела, Маона, Івіса. На окрему увагу заслуговують вежі Баньялбуфара, цитадель Капдепера, мегаліти (таулас) на о. Менорка, штучні Кальські печери.

Неповторні природні ландшафти та унікальні етнокультурні ресурси властиві для Наварри, Арагону, Країни Басків, Кантабрії, Астурії та Галісії, які займають півнінчий захід Іспанії. Цікаві архітектурні ансамблі мають старовинні центри Памплони, Естельї, Оліти, Тудели, Сарагоси, Уески, Альбаррасіна, Сан-Себастьяна, Більбао, Вікторії, Сантандеру, Ов'єдо, Ла-Коруньї (в т.ч. найстаріший з діючих маяків), Сантьяго-де-Компостели, Оренсе, Понтеведри, Камбадоса, Сан-Вісента-де-ла-Баркери тощо.

Унікальними туристичними об`єктами є церква Діви Марії в Тафалью; міста-фортеці Артахона, Лагуардія та Дарока; замок і монастир св. Франсиско Хавьєри та монастирусипальниця наваррських королів Лейри в Сангуесі; батьківщина Ф. Гойї - Фуендетодос; місто в стилі мудехар — Тарасона; соборна церква Санта Марія в Калатаюді; церква Сан Педро в Теруелі (тут поховані іспансткі Ромео І Джульєта: Д. Марсілья та І. Сегура); замок в Рубьєлос-де-Мора; священий дуб в Герніці; коорлівський палац в Сантандері; церква Санта Марія де Лебенья в селі Потес (найкращий зразок мосарабської архітектури); мури та собор Луго, палац-фортеця в Монте-Реаль.

Канарські острови більшою мірою асоціюються з відпочинком на березі моря та величними вулканами, однак їм властива і багата історико-архітектурна спадщина. Лас-Пальмас зачаровує архітектурою і атмосферою старовинного кварталу Вегета; цікавими є архітектурні пам`ятки Санта-Крус-де-Тенеріфе, Ла-Лагуни, Ла-Оротави, Вальверде. Важливу роль у місцевому культурному житті відіграють містечка Агаете та Гальдар, відомі як центри проведення фестивалів та місця проживання аборигенів (гуанчі), і печерні поселення Артенара і Аталайя. Приваблюють туристів печенрні ресторани Гуайадеке на о. Гран-Канарія та ресторан «Ел Діабло» в гирлі вулкани на о. Лансероте.

Падіння колоніальної імперії в кінці ХІХ ст. призвело до громаданської війни та тоталітарного режиму Франко. Однак тоталітаризм побічно сприяв появі абсолютно вільних від догм іспанських художників та архітекторів, кінорежисерів та літераторів, у т.ч. в діаспорі: Ф. Г. Лорка, Р. Альберті, Л. Сернуда, П. Пікассо, М. де Фалья, К.Х. де Цела, Б. Лунас, П. Альмодавар тощо.

Літні Олімпійські ігри 1992 року дали можливість модернізуватися Барселоні. Окрім проведеної реконструкції міста, воно отримало комплекс спортивних та розважальних споруд на гробі Монжуйк. Новий сучасний науково-вситавковий центр на о. Картуха в тому ж році отримала і Севілья (Експо-92). Сучасну архітектуру Іспанії яскраво презентує банківська забудова Мадриду в районі вулиці Алькала.

3.2 Музеї, галереї та виставки Загалом в Іспанії нараховується близько 80 офіційних державних музеїв і галерей. Найбільші національні музеї зосереджені в великих містах, але і в невеликих населених пунктах можна зустріти багато цікавих музеїв, які розказують про місцеву історію, мистецтво, народну творчість і традиції.

Художні музеї. Видатним музеєм Мадриду є музей живопису і скульптури Прадо, з чудовою колекцією творів Ель Греко, Веласкеса, Мурильйо та Гойя, Бортичеллі, Тиціана, Рембрандта.

Національний музей сучасного мистецтва в Мадриді, що спеціалізується на живопису іспанських художників, починаючи з 1800 року.

Найбільш відвідуваним музеєм Барселони є Музей Пікассо, в якому розказується про його життя та творчість.

Музей сучасного мистецтва Барселони має постійні та змінні виставки. Тут виставляють роботи таких художників, як Александр Кальдер, Пауль Клі, Антоні Тапіс.

Музей Сан Піо V в Валенсії вважається другим мистецьким музеєм Іспанії після Прада. Також цікавим є Національний музей кераміки, який розміщений в Палаці Маркіза Двох Вод. Мають право на увагу Музей сучасного мистецтва та Музей Фальяс. Музей Фальяс розмістився в будівлі колишнього заїжджого двору. У музеї можна побачити колекцію фігур «нінот», щорічно рятованих від спалювання на вогнищі загальнонародним голосуванням в ніч на Сан Хосе. Тут також виставлені численні афіші, фотографії і інші експонати, пов’язані з цим знаменитим святом Валенсії. Як правило, автори фігур висміюють те або інше явище в житті суспільства, не забуваючи і самих себе.

В Гренаді заслуговують уваги Національний Музей Іспано-Мавританського мистецтва, Музей Мистецтв, які розміщені в палаці Мексуар.

Серед музеїв Севільї потрібно відмітити Музей Винахідливих Мистецтв, де знаходиться друга, після музею Прадо, пінакотека Іспанії.

Археологічні музеї. Національний археологічний музей Мадриду має не тільки багату колекцію експонатів, але й найбільшу бібліотеку літератури по археології.

Національний етнологічний музей в своїй колекції має експонати з іспанських колоній. Чудові галереї є в таких музеях як Музеї Королеви Софії та Музей Тіссена Борнеміса.

В Барселоні знаходиться Археологічний музей, в якому представлені експонати фінікійського, давньогрецького, давньоримського і вестготського мистецтва.

В Кадісі - археологічний музей з багатою колекцією предметів давньоримського і карфагенського мистецтва.

Археологічний музей Андалусії має зразки римських бюстів, кераміки, мозаїки і середньовічної археології.

Археологічний музей Аліканте був відкритий в 1932 році за сприяння президента Республіки Нісето Алькала Самора. Фонди музею містять більше 80 000 експонатів величезної історичної цінності, які крок за кроком розповідають про розвиток людини і цивілізацій, що проживають на берегах Середземного моря, протягом 100 000 років. Так само тут проходять тимчасові експозиції фондів відомих археологічних музеїв миру. У 2004 році, завдяки своїм неординарним виставкам і освітній програмі, був оголошений Кращим європейським Музеєм.

4. Сучасний стан туризму в Іспанії

4.1 Транспортна інфраструктура Послуги перевезень туристів займають одне з провідних місць в складі туристичного продукту. Це пов’язано з тим, що всі туристські маршрути (крім пішохідних) припускають, наявність транспорту для доставки подорожують до місця відпочинку чи екскурсії і повернення додому. Транспортне забезпечення є найважливішим елементом туристкою інфраструктури і входить в основний комплекс послуг, що включаються до складу туристського продукту.

В системі транспортного забезпечення в туризмі розрізняють :

1) туристські перевезення, що входять в основний комплекс туристських послуг, що включаються в тур: доставка туристів від місця їх постійного проживання до місця призначення і назад ;

2) трансферт — надання транспортних засобів для забезпечення зустрічей і проводів туристів;

3) транспортне обслуговування програмних заходів по турах: екскурсійне обслуговування, виїзд на програмні заходи, відвідування околиць, переміщення за маршрутами.

Застосовуваний для цілей туризму транспорт класифікується на три види: сухопутний, водний, повітряний.

Серед сухопутних засобів пересування найбільший інтерес представляє застосування автомобільного та залізничного транспорту. Автомобільний транспорт найбільш широко використовується в туризмі, оскільки забезпечує доставку туристів «від дверей до дверей». Залізничний транспорт забезпечує досить високу швидкість перевезення туристів на середню відстань в комфортних умовах при помірних цінах.

Серед водних транспортних засобів розрізняють: підводні (екскурсійні підводні човни) і надводні (теплоходи, круїзні судна, морські пороми, прогулянкові судна, яхти) кошти.

Повітряні транспортні засоби включають в себе найрізноманітніші транспортні засоби: від літаків цивільної авіації до таких екзотичних, як повітряні кулі, дельтаплани.

Автомобільні перевезення є одним з основних видів туристських перевезень. До достоїнств автомобільних перевезень відносяться мобільність, відносно висока швидкість, невисока вартість, гнучкість у встановленні графіків руху.

Автопослуги, використовувані в туристському обслуговуванні, включають три основних напрямки:

1) організація автобусних подорожей;

2) організація подорожей на особистому автотранспорті туристів;

3) прокат автомобілів.

Залізничні перевезення являють собою ефективний інструмент транспортного забезпечення в туризмі. Досить високий комфорт подорожі, висока швидкість і можливість компактного розміщення групи туристів при помірних цінах робить цей вид транспорту конкурентоспроможними при пересуванні на малі та середні відстані. Найбільше застосування залізничний транспорт знаходить при організації внутрішнього та прикордонного туризму, а також пізнавальних і, екскурсійних турів і туризму вихідного дня.