Благоустрій та озеленення церкви імені Пресвятої Тройці

Благоустрій та озеленення церкви імені Пресвятої Тройці.

Основи ландшафтного дизайну. Озеленення населених місць.

Вступ.

Темою проекту є «Благоустрій та озеленення церкви імені Пресвятої Тройці «. На сьогоднішній день ця тема є надзвичайно актуальною, оскільки дозволяє вирішувати питання та проблеми галузі благоустрою шляхом професійного втручання кваліфікованих працівників, які втілюючи найрізноманітніші ідеї, проекти та цікаві рішення, допомагають людям оточувати себе зручним та комфортним екстер'єром.

Метою розроблення проекту благоустрою церкви є створення грамотно та професійно запроектованого об'єкта, а також створення об'ємно-просторової структури об'єкту з високою естетичною цінністю.

Завданням проекту є вирішення наступних поставлених задач:

1- створення декоративного озеленення;

2- влаштування мережі освітлення;

3- влаштування малих архітектурних форм;

4- влаштування дорожньо-стежкової мережі.

Дана територія розташована у с. Підбереж по вул. Б. Хмельницького. Вона займає площу 0,47 га. Межує з сусідніми приватними ділянками, центральною дорогою та школою.

Розділ 1. Реферативний огляд.

Розміщення церковних будинків у структурі населених пунктів залежить від планувальної структури різних поселень, організацій мережі об'єктів обслуговування, а також від типологічного і архітектурно-планувального вирішення храмів.

Соціально-ідеологічне значення церковного будинку вимагає створення умов для його домінування в оточуючому середовищі, а також ключової ролі у композиційній організації забудови. Таке положення може бути досягнуто прийомами візуального розкриття будівлі відносно основних напрямків сприйняття, чому повинні також сприяти її об'ємно-просторові вирішення, які мають, як правило, вертикальний силует.

Територія для будівництва культових будинків та споруд різних конфесій на сельбишній території відводиться згідно з генеральним планом поселення.

На земельних ділянках культових будинків та споруд і їхніх комплексів передбачають під'їзні дороги до головного входу храму, а також до основних евакуаційних виходів із усіх будинків та споруд, які входять до храмового комплексу.

Залежно від містобудівної ситуації, будинки та споруди допоміжного призначення можуть розміщуватися на ділянці храму згідно з функціональним зонуванням території, а також у стилобатній частині храму або у прибудовах до нього.

Головний вхід на територію культових будинків та споруд розміщують з боку підходів і зупинок громадського транспорту з орієнтацією на вхід до храму. Розміри і влаштування хвірток в огорожі повинні забезпечувати безперешкодний прохід для інвалідів на колясках і віруючих літнього віку на милицях з пісками, з ціпками тощо.

Проріз воріт для в'їзду пожежних автомобілів на храмову територію проектують заввишки не менше 4,25 м і завширшки не менше 3,5 м.

За межами огорожі храмових комплексів належить передбачити стоянки автомобілів із розрахунку 2 машино-місця на кожні 50 місць місткості храму. Стоянки легкових автомобілів та автобусів, а також зупинки громадського транспорту розташовують на відстані, як правило, не далі 50 м від будинків храмів.

Доцільно передбачити озеленення території храмового комплексу не менше як на 15% площі ділянки. Підбір квітів рекомендується проводити таким чином, щоб забезпечити безперервне цвітіння протягом усього весняно-літнього сезону.

Шляхи, майданчики і обходи навколо культових будинків та споруд і їхніх комплексів проектують з твердим покриттям та вертикальним плануванням, яке забезпечує стікання дощової води.

Вибір ділянки на сельбишній території рекомендується проводити з урахуванням забезпечення домінантної ролі храму формуванні навколишньої забудови: ділянки з підвищеним рельєфом, які зорієнтовані по осях магістральних шляхів, з урахуванням їхньої конфігурації, забудови сусідніх ділянок та ін., залежно від містобудівних умов.

На земельних ділянках храмових комплексів не рекомендується розміщувати будинки та споруди, які функціонально не пов’язані з ними.

Територію храмового комплексу поділяють на такі функціональні зони:

— вхідну;

— храмову;

— допоміжного призначення;

— господарчу.

У вхідній зоні передбачають в'їзд для автотранспорту і вхід для парафіян. У цій зоні розташовують кіоски і лавки для продажу церковного приладдя, місця відпочинку парафіян. Вхідна зона храмового комплексу повинна мати функціональний зв’язок з храмовою зоною.

У храмовій зоні, яка призначена для проведення релігійних обрядів, передбачають безпосередній зв’язок з вхідною і допоміжною зонами. У цій зоні передбачають розміщення таких будинків та споруд: храмів, дзвіниць, каплиць, майданчики для проведення культових заходів та відпочинку парафіян.

Навколо храму організовують круговий обхід для обходження Хресного ходу під час церковних свят завширшки від 3 до 5 м з майданчиком завширшки до 6 м перед бічними входами до храму і навпроти вівтаря.

Допоміжна зона передбачається для організації парафіяльної, навчальної, благодійної та іншої діяльності. Вона повинна мати зв’язок з вхідною зоною і храмовою зонами. В цій зоні рекомендується розміщувати церковно-причтовий будинок, недільну школу.

Туалетні для парафіян можуть бути розміщені в будинках, що стоять окремо, або бути зблоковані з іншими допоміжними будинками та спорудами храмового комплексу.

Туалетні для священнослужителів розміщують окремо від туалетних загального призначення.

Господарча зона храмового комплексу передбачається для розміщення господарчих споруд, у тому числі складів, майстерень, гаража для автотранспортних засобів, майданчиків для сміттєзбірника (контейнера) і пічного устаткування для спалювання поминальних записок.

Створення квітників.

Квітник — архітектурна композиція на зеленому газоні з однорічними й багаторічними рослинами у вигляді клумб, рабаток, одиночних і групових насаджень, з доріжками, майданчиками, малими архітектурними формами.

Квітники бувають двох типів: партерні (регулярні, геометричні) — для оформлення площ перед будівлями громадського призначення, входів або центральних частин парків, скверів зі симетричним розміщенням доріжок, клумб, рабаток, узорів і малюнків; ландшафтні (вільного планування) — розміщують у тихій зоні парків, скверах із використанням природного ландшафту. У квітниках для створення фону широкого використовують красивоквітнучі дерева й чагарники. При будівництві квітників застосовують такі види квіткового оформлення: солітери, групи, масиви, бордюри, клумби, рабатки, альпінарії тощо.

Солітери, або поодиноко насаджені рослини, повинні мати високі декоративні якості, які б виділяли їх на газоні або на фоні інших квітів, тобто мають прикрашати або привертати увагу до того чи іншого місця.

Для одиночних насаджень використовують рослини, які відзначаються висотою, красивою будовою куща, забарвленням.

Групапоширений спосіб оформлення садів та парків — частина квітника або невелика група рослин, висаджених на газоні. Закладають їх із рослин одного виду, але зустрічаються і змішані, в яких використовують однолітники і багатолітники.

Розміщують групи залежно від висоти рослин: — низькорослі безпосередньо біля доріжок, високорослі - на відстані 5−8м. Якщо групу влаштовують на фоні дерев і чагарників, розміщувати її слід на відстані не менше 10−15м від точки огляду. У більшості випадків групи створюють із трьохп’яти рослин.

Масив на відміну від групи займає значно більшу ділянку, що налічує десятки квадратних метрів, засаджену однорідними, дворічними і багаторічними рослинами. Вони можуть бути однотонними, тобто засаджені квітами одного або кількох видів, але однакових за кольором, висотою строками цвітіння. Однотонні масиви створюють із білих айстр, нарцисів, флоксів, яскраво-червоних маків, тюльпанів, синіх пролісків.

Клумба — частина квітника, розміщена на газоні, в центрі майданчика, по осі доріжки, навколо фонтана чи пам’ятника і виконана у вигляді правильної геометричної фігури — кола, овалу, квадрата, трикутника, багатокутника. Діаметр клумб коливається в межах 3−8 м.

Бордюр — вузька смуга із квітів, що кольором обрамлює по контуру клумбу, доріжки, рабатки, і надає їм закінченої композиції. Виконують бордюри з килимових або квітучих однолітків або невисоких багатолітників одного виду. Високими багатолітниками обрамлюють деревно-чагарникові групи. Висаджують рослини смугою 10−15см у два-пять рядів, виходячи з величини садивного матеріалу та призначення бордюру. Причому в усіх видах квіткового оформлення він не повинен виділятись.

Для створення бордюрів застосовують: із однолітників — бурачок, агератум, гвоздики, очиток, петунію, нижчі сорти пеларгонії, ротики, цинерарію морську, фуксію, колеуси; із багатолітників — аквілегію, геліхризум, дельфіній, півники, лілії, лілійники, півонії, флокси.

Рабатка — вузька, довга смуга обробленої землі, розміщена на газоні й засаджена квітково-листяними рослинами. Влаштовують їх вздовж центральних алей і доріжок; між проїжджою частиною і тротуаром, вздовж споруд і т. ін. Ширина рабатки 1,0−2,5 м, довжина залежить від характеру композиції, але не менше ніж у три — чотири рази більша від ширини. Створювати дуже довгі рабатки теж недоцільно. Якщо це необхідно, то через кожних 15−20м влаштовують проходи або заповнюють рабатку насадженнями низькорослих чагарників (самшит, магонія та ін.).

Сортовий склад садивного матеріалу може бути таким: із однорічних рослин — бальзамін, чорнобривці, вербена, нагідки, лобелія, ромашка, сальвія, ротики, цинія та ін.; із дволітників — стокротки, фіалки та ін.

Міксбордери - квіткове оформлення, що складається з багаторядних насаджень декоративних рослин, асортимент яких підібраний так, щоб цвітіння окремих рослин тривало безперервно протягом усього сезону, створюючи красиві кольорові плями. Вздовж фасадів споруд і на ділянках геометричного планування створюють прямолінійні композиції, а на газонах, біля водоймищ, на полянах — композиції вільної конфігурації у вигляді плям. Зовнішні краї обмежують газоном або викладають каменем, плиткою, цеглою. Рослини добирають з розміщують квітучі рослини через певні інтервали групами довільного малюнка.

Декоративні водойми Вода — невід'ємна деталь практично будь-якого гармонійного ландшафту. Її плавність, гармонійність — сила така, що навіть мініатюрне водоймище, фонтан, штучний водоспад або джерело здатне прикрасити пейзаж і внести в ландшафт особливий дух умиротворення і спокою.

Фонтани — ефектний прийом оформлення ділянки, що представляє собою вертикальні потоки води, що різняться за силою напору, формою струменя, способу руху, а в темний час доби та світловим рішенням. До сучасним фонтаном пропонується великий набір насадок для формування струменя, починаючи від насичених пухирцями повітря до водяних дзвонів, досягають метра в діаметрі.

Водоспади і каскади привносять в сад шум, рух і дзюрчання струмочків. Сучасні матеріали та техніка дозволяють створювати водоспади навіть на абсолютно плоских ділянках. Вода каскаду може тихо струмінь у водойму або падати з вершин альпінарію, розбиваючись об каміння на мілководді. При проектуванні водоспадів і каскадів важлива красива лінія і цільна поверхня падаючою води.

Штучна водойма — ландшафтний декоративний ставок, струмок, озеро та інші водоймища — створення, будівництво та облаштування Протягом століть людей приваблювала, притягувала водна стихія. Багато століть тому рівнинний краєвид річкової долини в Вавилоні перетворився у прекрасні висячі сади Семіраміди. І кожен ярус саду прикрашали фонтани з вируючою, падаючою каскадами водою. Чудом здавалися дзюркіт води, тінь і прохолода серед дерев. А за часів Ренесансу особливої популярності набувають декоративна та ландшафтна водойми. Їх розміщували так, щоб підкреслити архітектурні особливості замків, створити гру світла й тіні. В цей період основною метою створення басейнів та штучних водойм було створення заспокійливої обстановки. Власне, ідея ця застосовується і сьогодні, а яскравим її втіленням в ландшафтному дизайні є штучна водойма створена з ідеєю та підкреслена і яскраво та гармонійно виділена рослинністю.

Так, ніяка інша стихія не дарує нам стільки сил, енергії та душевного спокою, як вода. Вона оживляє краєвид, живить рослини, наповнює їх енергією росту. Вода притягує та зачаровує, знімає стреси і забирає смуток. І немає нічого приємніше, ніж слухати дзюркіт струмка і споглядати, як у воді відбивається небо і сонце. Каскади й водоспади — чудова водна прикраса для будь-якої зони відпочинку.

Декоративний ставок сьогодні - неодмінна прикраса саду, дворика, присадибної ділянки. Дзюрчання невеликого фонтану, плескіт водоспаду, гра сонячних променів на водній гладі - природні або штучні водойми надають навколишнього пейзажу неповторну чарівність і стають улюбленим місцем проведення дозвілля. Садові ставки чудово виглядають і як окремі елементи ландшафтного дизайну, і як частина загальної композиції. Якщо творчо підійти до вибору місця для будівництва водойм, можна не тільки приховати деякі недоліки ділянки, але і перетворити їх на безсумнівні достоїнства. Окрім декоративної функції та елементу, що організує загальний вигляд ділянки, штучні водойми стають і ідеальним джерелом оздоровлення мікроклімату, вода була і залишається необхідним цілющим джерелом як для людей, так і для рослин. Будівництво ставка в наш час може собі дозволити практично кожен бажаючий. Сучасні матеріали і технології дозволяють організувати будівництво водойм без особливих фізичних та грошових витрат — якої форми, розміру і контурів буде ваш декоративний ставок, залежить тільки від вашої фантазії та ділянки, на якому ви плануєте його розмістити.

Малі архітектурні форми.

До малим архітектурних форм відносять: альтанки, фонтани, перголи, трельяжі, огорожі, містки, вазони, скульптури, садові меблі, елементи дитячих майданчиків і т.д. Вони можуть бути виконані з каменю, дерева, металу, пластику, бетону, цегли. Діапазон матеріалів вражає своїм об'ємом. Адже химерна фігурка, яка прикрашає клумбу з квітами, може бути виконана навіть з звичайного дроту.

Практично всі малі архітектурні форми мають функціональне призначення, винятком є садові скульптури, які несуть лише естетичну навантаження. Правильна розстановка елементів малих архітектурних форм дозволяє розділити територію на різні зони, кожна з яких відповідає тим чи іншим вимогам.

Освітлення.

Ландшафтне освітлення використовується для ефектної підсвічування навколишньої території з метою створення гарних видів нічного саду і привабливих композицій. Сам світильник може бути навіть не видно, зате малі архітектурні форми або рослини, освітлені з його допомогою, стають яскравим акцентом в нічному оформленні навколишнього простору. Виробники пропонують широкий асортимент садових освітлювальних приладів — класичні, напівсферичні і сферичні, дорожні, вбудовуванні, стовпчики (болларди), ефектні, світильники відбитого світла.

Для підсвічування доріжок добре підходять спеціальні стежкові світильники. Вони мають невеликі розміри і можуть бути виконані у вигляді грибів, квітів з дзвоникоподібна вінчиками або інших природних об'єктів. Такі прилади гармонійно вписуються в навколишній ландшафт, прикрашають його і не мають сліпучого ефекту.

Ідеально підходять для ландшафтного освітлення вбудовуванні світильники. Вони встановлюються в грунт або у вертикальні поверхні, кольору плафонів можуть бути різними. Саме такий тип світильників дозволяє у нічний час вигідно підсвітити ландшафтні композиції, малі архітектурні форми, підпірні стінки, чагарники і крони дерев. Існують моделі з гратчастими плафонами, які можуть вбудовуватися в поверхню мощення і використовуватися як маркувального освітлення. Для підсвічування доріжок можна вбудовувати такі прилади у вертикальну частину бордюру, підсходинки сходів або підпірні стінки.

Ефектні світильники здатні створювати світлові малюнки на стінах будівель, виділяючи їх архітектурні особливості. У приватних будинках вони використовуються для підсвічування підпірних стінок і доріжок спрямованим потоком світла.

Для пристрою ландшафтного освітлення вибираються найкрасивіші види з вікон і з приватних територій (лавки, зони відпочинку, альтанки). Дизайнер визначає кількість необхідних світильників, кольорові характеристики плафонів, напрямок та інтенсивність світлового потоку. Щоб в саду була присутня гра світла й темряви, яка створює атмосферу таємничості, необхідно володіти не тільки гарним художнім смаком, але і обширними технічними знаннями.

Садово-паркове освітлення. Садово-паркове освітлення, будучи невід'ємною частиною проекту ландшафтної архітектури, не може розглядатися окремо від її основної функції - генерування позитивних емоцій. Сад у всіх культурах сходить до образу ідеального світу і традиційно сприймається як місце для насолоди. Тому необхідним критерієм його робочого стану в темний час доби слід визнати таку освітленість, яка одночасно є і могутнім естетичним стимулом.

Призначення декоративного освітлення — підкреслювати красу рослин, розставляти акценти, підсвічувати водоймища, створювати різні колірні ефекти. Проте естетика не повинна вступати в суперечність з практикою. Правило таке: світло освітлює, але не засліплює. Маркувальне світло — інформаційна служба саду: воно вказує напрям руху, позначає архітектурні контури, небезпечні зони.

Влаштування мощення.

Система доріжок. Один з важливих етапів благоустрою території - вірне та розсудливе розміщення та мощення доріжок для пересування, майданчиків. Інженери та дизайнери нашої компанії тривалий час займаються благоустроєм, в тому числі і мощення доріжок.

Доріжок на ділянці потрібно якомога більше — це необхідно для полегшення догляду, поділу зон для відпочинку, для вечірньої прогулянки по периметру, вільного доступу до будь-яких об'єктів на ділянці в будь-яку погоду і сезон. Матеріал, з якого виготовляють доріжки: пісок, дерево (особливо міцні породи дерев), синтетичні волокна, різні види дорожніх плит та блоків, бетон, гравій та щебінь, крихта різного каміння (від граніту до мармуру), цегла, бруківка, асфальт, та безліч інших матеріалів.

При замовленні мощення доріжок при благоустрою території не обов’язково вибирати тільки один матеріал, Ви можете вибрати різні матеріали для виготовлення доріжок і майданчиків. При мощенні можна комбінувати різні матеріали — штучні і натуральні. Приємна на вигляд доріжка виходить при комбінування різних кольорів каменів у шаховому порядку. Також красиво виглядають майданчики з малюнком.

Усі види мостіння (такі як площадки) можна розбити по функціональному призначенню: спортивні майданчики, майданчика для пасивного відпочинку, дитячі майданчики, автомобільні стоянки, господарські майданчики, майданчики для пікніків.

Кожному типу майданчика підходить свій матеріал. Наприклад, камінь ніяк не відповідає спортивному майданчику.

Існують три основні вимоги до доріжок:

1. Вона повинна виглядати красиво і подобатися.

2. Доріжка повинна бути міцнішою і довговічної.

3. Доріжка повинна знаходитись в доброму стані.

Тип доріжки та матеріал, з якого вона виготовляється, визначають замовник та ландшафтний дизайнер за попередньою домовленістю.

Влаштування газонів Газони — це трав’яно-ґрунтове покриття, яке створюють для декоративних, оздоровчих, спортивних, ґрунтозахисних та інших потреб. Іншими словами, газон — це ділянка, покрита щільним ґрунтозахисним килимом з багаторічних трав’янистих рослин, на яких в умовах садово-паркового об'єкта розташовують дерева, чагарники, квіткові рослини та різноманітні елементи благоустрою (паркову скульптуру, альтанки, трельяжі тощо).

У переважній більшості випадків газон — це коротко підстрижений лучний травостій. Для створення газонів в основному використовують злакову рослинність, яка утворює густий травостій і щільну дернину. Рівні ділянки газонів розширюють просторово-зорове сприйняття садово-паркових композицій. Газони за своїм функціональним призначенням розподіляють на: партерні, звичайні, лучні, спортивні, ігрові та квіткові (мавританські).

Типи культурних газонів.

Партерні газони. Вважають найдекоративнішими. Це — основний елемент квітника і партера, служить фоном для квіткових композицій, деревно-чагарникових груп, а також для скульптур, фонтанів, трельяжів тощо.

Партерні газони надзвичайно трудомісткі елементи озеленення, особливо їх створення й утримання. Передусім вони мають бути ідеально доглянутими — чистими, з рівномірно зімкнутим травостаном, низьким і однотонним. Створюють їх, як правило, з одного виду трав, оскільки цим можна забезпечити їхнє однотонне забарвлення. Використовують для посіву, в основному, райграс пасовищний (Lolium реrеппе), кострицю червону (Festuca rubra), польовицю звичайну (Agrostis stolonifera), тонконіг лучний (Poa pratensis). Вимагають регулярної стрижки, внесення добрив та поливу.

Звичайні садово-паркові газони. Найпоширеніший тип газонів. Такі газони створюють у міських парках, скверах, на бульварах, використовують в озелененні вулиць як смуги для посадки дерев.

Крім декоративності ці газони, беручи до уваги їхнє значне практичне поширення, мають бути стійкими до несприятливих факторів міського середовища та довговічними. Для їх створення використовують різної складності травосуміші — двох-п'яти видів злакових трав з різними типами кущіння: кореневищні, розгалужено-кущисті, кореневищно-розгалужені. Такі рослинні угруповання здатні створити щільну і довговічну дернину.

У середній смузі газони доброї якості утворюють: тонконіг лучний, костриця червона, польовиця біла, райграс пасовищний; в південних районах польовиця волосоподібна (Agrostis capillaris), костриця овеча (Festuca ovina), стоколос безостий (Bromopsis inermis), гребінник звичайний (Cynosurus cristatus), житняк пустельний (Agropyrum desertorum). При створенні паркових газонів норма висівання насіння становить близько 100 кг/га. Приклад травосумішей, %: польовиця звичайна — 15; костриця червона — 25; райграс пасовищний — 60; костриця овеча — 20; польовиця біла — 30; тонконіг звичайний — 20; райграс пасовищний — 30.

Квітучі (мавританські) газони. Влаштовують на галявинах великих парків, у насадженнях житлових районів. Вони можуть бути однорічними і багаторічними. До речі, в однорічних газонах злакові трави практично не використовують, а їх засівають насінням маку, волошок, алісума, маргаритки, віоли, календули, ешольції, іберіса.

У багаторічних квітучих газонах злакові трави у травосуміші становлять 40 — 50%. Для створення барвистого килима використовують дзвіночки, мак альпійський, ромашку білу, деревій, конюшину білу, а також вводять цибулькові багаторічники — нарциси, тюльпани, сціллу, мускарі.

Розділ 2. Передпроектні дослідження.

2.1 Містобудівельна ситуація.

Дана територія розташована в північно-східній частині с. Підбереж Долинського району Івано-Франківської області. З північної сторони церква межує із житловими будинками, із західної сторони межує зі школою. Зі східної сторони ділянки проходять дорога, біля якої знаходяться житлові будинки, а з південної сторони проходить центральна дорога.

До цієї території можна без перешкод добратися як із центру с. Підбереж, а також іншими дорогами, які межують із цією ділянкою.

Сучасний стан об'єкту задовільний і цілком придатний для його відвідування, проте потребує покращення ландшафтного планування та озеленення.

Функціональне призначення об'єкту: відвідування церковного богослужіння.

2.2 Історичний аналіз.

Будівництво церкви імені «Пресвятої Тройці» розпочалося 7 червня 1993 р. 29 жовтня того ж року була побудована каплиця для Богослужіння. 25 липня 1995 р. звели стіни. 25 жовтня того ж року звели куполи. В 1998 р. встановлено вікна та двері, і залито сходи. У 2000 р. був споруджений хрест в честь ювілею. В 2002 р. придбано при допомозі міської влади матеріал та огороджено церковне подвір'я, в 2003 р. викладено доріжку. 27 вересня на свято чесного хреста був споруджений дерев’яний хрест.

2.3 Архітектурно-планувальний аналіз об'єкту.

На території об'єкту знаходиться один головний вхід з вулиці Б. Хмельницького, а також є ще один вхід із східної сторони. Огорожа з усіх сторін є бетонною, ворота з однієї та із другої сторони є кованими.

Головна доріжка, яка йде від головного входу до церкви створена з бруківки, вона є цілком придатною для її подальшого використання. Інших доріжок на території немає.

На території знаходиться церква, яка є у досить задовільному стані. Церква є великою, сама будівля цегляна. Архітектура будівлі не вирізняється особливою цікавістю та є простою. Немає бетонної відмостки навколо церкви, тому потребується її створення.

На ділянці із північної сторони знаходиться туалет, але оскільки він розташований на межі ділянки і є одномісним, то потребується його перебудова. Біля доріжки з лівого боку знаходиться дзвіниця, але оскільки вона немає архітектурного вигляду потребується також її перепланування. Покриття дзвіниці є дерев’яним, фундаменту вона немає.

Серед малих архітектурних форм є два дерев’яні хрести, які розташовані з обох боків доріжки, та ще один хрест із цементною основою, який розташований неподалік від доріжки.

2.4 Ландшафтний аналіз.

При вході до церкви є невеличкий пагорб, дальше за пагорбом територія є рівнинною. В цілому ландшафт цієї території являється дуже зручним та придатним для проведення робіт з архітектурно-ландшафтного проектування.

На території відсутні якісь цікаві композиції, панорами чи виразні картини з рослинних угрупувань. Рослинність відіграє дуже важливу роль у створенні мікроклімату об'єкта. На території знаходяться тільки один вид деревних порід (туя західна). Дерева є досить маленькими, вони в задовільному стані. Також є квітники висаджені біля доріжки, які цвітуть цілий рік.

2.6 Урбоекологічний аналіз.

2.6.1 Клімат.

Клімат Болехівщини вважається помірно-континентальним, вологим, і влітку прохолодний та м`який взимку.

У районі Болехівської міськради впродовж року дмуть переважно північно-західний та південно-східний вітри.

Компактність території Болехівщини відображається на майже одноманітній сумарній кількості опадів і залежно від висоти вони коливаються у межах 800 — 1500 мм. (впродовж року). Загалом, у теплий період року випадає близько 73% опадів, від річної норми. А найбільші дощові літні місяці (червень, липень, серпень), протягом яких випадає близько 44% опадів. Максимум дощів припадає на червень. Такі особливості випадання атмосферних опадів пояснюються впливом Карпат на атмосферні процеси.

Оскільки теплий період в районі триває від 260−270 днів, то загальний період вегетації й триває відповідно 200 до 165-и днів, а період активної вегетації - від 160 — 165 до 80 днів.

На передгірських ділянках Болехівщини припинення весняних приморозків припадає на кінець квітня — початок травня, а настають вони восени в жовтні. Тому середня тривалість безморозного періоду становить 150 — 165 днів. За таких обставин, весняні приморозки найнебезпечніші для плодових культур під час їх цвітіння і утворення зав`язі. Метеорологічна весна починається з першої декади березня і закінчується наприкінці травня — початку червня. Літній період (червень — серпень) близько 50% дням характерні середні добові температури, в межах 15 — 20 градусів за Цельсієм. У липні (найтеплішому місяці) налічується близько 15−18 днів з температурами 20 — 25 градусів за Цельсієм. Впродовж року в межах Болехова та околиць буває 28 — 29 днів з грозами.

Осіння пора на Болехівщині наступає на початку вересня, коли відбувається перехід середньої добової температури через 15 градусів за Цельсієм, і закінчується у перших днях після переходу температури через нуль градусів за Цельсієм (здебільшого посеред листопада). Восени помітно збільшується повторюваність південно-східних вітрів, які «приганяють» на територію краю залишки ще теплого континентального повітря, тому й перша половина осіннього сезону залишається теплою.

Зачатки зими на рівнині характерний повільним пониженням температури від 0 до -5 градусів за Цельсієм і становить близько 40−50 днів. Відповідно і період підвищення температури від -5 до 0 градусів за Цельсієм, уже в кінці зими, триває 35 днів.

Перший сніг випадає, в середньому, на листопад, і лише через місяць настає його стійке залягання. Руйнування снігового покриву зачинається в кінці лютого — початку березня. Загальна тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 115 — 120 днів.

2.6.2 Геоморфологія і гідрологія.

Місто Болехів розташоване в північно — західній частині Івано-Франківської області, за 60 км на захід від Івано-Франківська на високій терасі, яка різко переходить живописну котловину у верхів?ях річок Сівка і Саджава, обгинаючи місто зі східної та західної сторін.

В геоструктурному відношенні м. Болехів розташоване на контакті двох тектонічних зон: північна його частина знаходиться в межах внутрішньої зони Передкарпатського прогину, південна — в межах Берегової скиби Карпат.

В геологічній будові території міста приймають участь відклади палеогена і неогена, а також четвертинної системи. Відклади палеогена в складі манявської, вигодської, бистрицької (еоцен) і манілітова (олігоцен) серій складають частину скибової зони, а також домінську складку і літологічно представлені потужною товщею флішових утворень (переважно тонко ритмічне чергування вапняків, піщаників, алевролітів і, рідше мергелів) загальною потужністю 3 тис. м. з цими утвореннями зв? язана нафтоносність Долинського родовища.

Неоген в районі м. Болехіва представлений поляницькою, воротищенською і стебницькою серіями, загальна потужність яких досягає 2000 м. літологічно ці утворення представлені перешаруванням вапняків, ерлітів, глин, піщаників, мергелів.

Відклади четвертинної системи представлені суглинками, глинами, піском, гравієм і галечниками загальною потужністю 10 — 20 м.

Глибина залягання ґрунтових вод близько 3 м. Історично антропогенні зміни в рельєфі відбулись при переплануванні ландшафту міста на сучасний лад.

Гідрографію району утворює група річок, які своїми розгалуженими верхів'ями починаються на північних схилах Карпатських гір, на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де річна сума атмосферних опадів становить 900 — 1500 мм. Загальна довжина гідрографічної сітки становить 353,5 кілометра. Найбільш розвинена сітка правих притоків ріки Дністер: ріки Свіча, Сукіль, Саджава, Лужанка та інші.

Річний хід рівня рік характеризується порівняно невисоким весняним паводком, нестійкою літньо-осінньою меженню та високими дощовими паводками. Річний хід рівня рік характеризується порівняно невисоким весняним паводком, нестійкою літньо-осінньою меженню та високими дощовими паводками. Середній схил рік в передгірській частині 9,5 м/км, а в гірській — 65 м/км. Швидкість течії в верхів'ях досягає 1 — 2 м/сек. і більше. Води річок прісні, слабо мінералізовані, в основному корбонатно-кальцієві та використовуються для господарського водоспоживання, риборозведення та інших потреб.

Ріка Свіча являється складовою частиною басейна ріки Дністер. Загальна довжина ріки Свіча — 107 км. За режимом течії, формі та речовому складу алювію, ріка Свіча ділиться на дві частини — гірську та рівнинну. Гірська Свіча має вузьке русло (5−1- м), швидку течію, порожисті уступи та кам’янисті перекати. Глибина русла непостійна — від 0,5 до 2 метрів.

Найбільшими притоками ріки є ріки Мізунка, Лужанка, Сукіль. Всі вони своїми витоками виходять з північних схилів Східних Карпат та протікають по території Долинського району.

Серед менших річок можна виділити такі, як: р. Тур`янка, р. Сівка, р. Саджава. Характерною особливістю річок нашого району є нестійкий рівневий режим. Вода в них може підніматися на 3−4 м.

Великих природних озер в районі немає. Одним з найбільших є Долинське озеро, яке займає площу 25 га. Середня глибина водойми 2,5 м. запаси води в озері близько 600 тис. м. куб.

У басейнах рік Свічі та Сукіля декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозбагачення цього горизонту нерівномірне.

Мінералізація вод у басейні р. Свіча коливається у межах 0,1 — 0,7 г/л. Води м`які, з добрими смаковими якостями. Температура вод цього горизонту в літній період коливається від 9 градусів за Цельсієм до 12. У басейнах рік Свіча та Сукіль декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозабезпечення цього горизонту нерівномірне. Як показали короткочасні відкачки, дебіт криниць у районі Долини доходить до 6 м. куб. за годину.

Спеціальні гідрологічні дослідження з кущовою відкачкою в долині р. Свічі між селами Княжолука і Новоселиця показали, що алювіальний водоносний горизонт характеризується порівняно високими запасами прісної води; режим цього горизонту перебуває в тісному зв`язку з русловими водами ріки. Води м`які, з добрими смаковими якостями. Температура вод в літній період коливається від 9 до 12 градусів за Цельсієм.

2.6.3 Ґрунти.

Вся територія Болехівщини являється складовою Карпатського гірсько-складчастого регіону та Передкарпаття, характеризується складною будовою, складом та властивостями гірських порід. Її гірські породи, перш за все, визначаються умовами утворення основних стратиграфолітологічних формацій від крейдового до сучасного періоду, а їх літифікація, неоднаковою тектонічною та палеогеографічною обстановкою. В результаті тих особливостей сформувались неоднорідні по розчинності та денудаційно-ерозійній стійкості карсто-, зсувота селеформуючі породи — від високостійких до особливо слабких. Таким чином, літологічні формації гірських порід, які відрізняються одні від інших складом, станом та основними фізико-механічними властивостями, обумовлюють формування в своїх межах, близьких по генетичних ознаках, шкідливих сучасних ехогенних геологічних процесів, таких, як зсуви, насипи, ерозія, селеві явища, карст.

В межах Болехівщини виділяють два геологічні регіони:

1 — Гірсько-складчасті Карпати.

2 — Передкарпатський прогин.

Які в свою чергу поділяються на геологічні області:

1 — Зовнішні Карпати.

2 — Передкарпатської рівнини.

В межах області Зовнішніх Карпат виділено дві підобласті:

1 — низькогірного рельєфу; 2 — середньовисоких моноклінальних хребтів Сколівських Бескид.

2.7 Джерела негативного впливу на територію.

Будь-яке населений пункт, від маленького містечка до крупного мегаполісу зазнає негативного антропогенного впливу. Не виняток — м. Долина. Промисловий потенціал району станом на 01.01.2000 р. нараховує 21 промислове підприємство з чисельністю працівників 6081 чоловік та річним обсягом промислового виробництва близько 133 130 000 грн. Промисловий потенціал включає різні галузі промисловості.

До основних відносяться:

Нафтогазова та деревообробна промисловості. Це такі підприємства, як НГВУ «Долинанафтогаз», «Долинський газопереробний завод», ДП «Деревообробний завод» і ТОВ «Уніплит», ВАТ «Вигодський лісокомбінат», ВАТ «Долинський ДОЗ». Основна спеціалізація — видобуток нафти, газу (природного і попутного), виробництво відбензиненого газу, стабільного газового бензину, віконних та дверних блоків, плити ДВП, паркету.

Промисловість будматеріалів, до якої відносяться такі підприємства, як ВАТ «Будзалізобетон», ВАТ «Волинський завод залізобетонних виробів». Вони виробляють збірний залізобетон, бетонні блоки, товарний бетон. Легка промисловість, підприємства якої виробляють пряжу, вату, швейні та інші вироби (ВАТ «Долинська бавовнопрядильна фабрика», КП «Довіра», ЗАТ фірма «Спецодяг», ЗАТ Долинська фабрика «Едельвейс»). Порівняно невисокий відсоток у структурі промислового виробництва займає харчова промисловість (0,5%).

Діяльність цих підприємств негативно впливає на стан навколишнього середовища тому, що їх техніка застаріла, відсутні очисні установки та не має належного обмеження викидів отруйних речовин в атмосферу.

Забудова міста є досить щільною. З економічної сторони це вигідно адже не потрібно прокладати додаткових автошляхів та енергетичних носіїв. Внаслідок розвиненої транспортної мережі збільшується кількість викидів вуглекислого газу в повітря Але з предмету «Основи екології» ми знає, що при ущільненій забудові та в багатоповерхівках людина лиш частково може відновити свої сили, а це призводить до багатьох негативних наслідків, зокрема погіршення здоров’я.

Розділ 3. Проектні пропозиції.

3.1 Архітектурно-планувальна та ландшафтно-просторова організація території об'єкту.

При проектуванні даного об'єкту було вибрано змішаний стиль планування території.

Основними напрямками вдосконалення досліджуваного об'єкту є:

— створення нових декоративних насаджень;

— організація благоустрою території ;

— влаштування малих архітектурних форм.

Каплиця яка знаходиться на території немає архітектурного вигляду, і є незручною в користуванні, тому її перебудовано і встановлено біля бетонного хреста. Навколо каплиці та бетонного хреста встановлено мощення із природного каменю, також до них прокладена доріжка для зручного користування. З обох боків доріжки, яка веде до каплиці висаджено бордюр із самшиту дрібно-листяного.

Туалет також було перебудовано, оскільки він знаходився на межі території і був одномісним його перенесено неподалік від минулого місця розташування, і запропоновано створення двохмісного туалету. Біля туалету встановлена урна для сміття, а також встановлено мощення із бруківки.

Кругом всієї церви встановлено мощення із бруківки, по якому буде зручно пересуватись, і можна буде огледіти всю територію. Також запроектовано доріжку із бруківки біля другого входу на територію, з обох боків якої висаджено стрижені кущі кулястої форми туї західної.

Запропоновано створення фонтану, навколо якого запроектовано квітник кулястої форми, і висаджено килимові росини (живучка повзуча, та тим’ян повзучий). На території також запроектовано квітники у вигляді смуг, які мають гарний декоративний ефект протягом цілого року (чорнобривці карликові, та шавлія). По середині квітника висаджено кущі штамбової форми (верба цільнолиста). Суттєвим недоліком організації території є відсутність належного освітлення, яке має забезпечувати безпечний рух відвідувачів у темний період доби. Тому слід розробити схему освітлення території.

Слід зазначити, що на території дуже бідний видовий склад рослин, який обмежується одним видом дерев і трав’яною рослинністю. Існуючі насадження відзначаються низькою естетичною цінністю. Тому я запропонувала створення деревно-чагарникових насаджень невеликих на зріст, які володіють рядом декоративних властивостей: гарно квітучі (спірея, бузок), штамбові (верба), пірамідальної форми (туя західна, ялина колюча, ялиця гірська, кипарисовик Лавсона), декоративно-листяні (дерен білий).

Серед малих архітектурних форм використано: лавочки, смітники, контейнери для росин, ліхтарі, а також підпірну стінку.

3.2 Геопластика рельєфу.

Територія даної церкви вирішена без влаштування насипів чи будь-яких інших перепланувань. Проте у зв’язку з перепадами висот на даній території (до 1,5м) було запроектовано невеличку підпірніу стінку біля головного входу на тереторію.

3.3 Благоустрій території.

благоустрій ландшафтний озеленення архітектурний Важливим напрямом з вдосконалення даного обґєкту є також благоустрій території, що передбачає розмітку дорожньо-стежкової мережі, освітлення території, встановлення малих архітектурних форм.

На території встановлено два типи мощення доріжок — з бруківки, та природного каменю. Підпірні стінки залиті з бетону та облицьовані природним каменем.

Основними напрямками вдосконалення досліджуваного об'єкту є:

— створення нових декоративних насаджень;

— організація благоустрою території .

Суттєвим недоліком організації території є відсутність належного освітлення, яке має забезпечувати безпечний рух відвідувачів у темний період доби. Тому актуальним є питання освітлення території. Освітлення влаштовується не лише з метою безпеки руху по території, але й для більш комфортних умов відпочинку у вечірні години.

Світлотехніка в наші дні — важливий компонент функціональної організації середовища перебування сучасної людини. Правильно спроектоване освітлення — це не тільки комфорт і безпека людей у темний час доби, але й потужний інструмент у руках архітектора, що дозволяє моделювати різні аспекти естетичного сприйняття міського середовища.

При виборі світильників для зовнішнього освітлення важливими є декілька критеріїв. Насамперед — це дизайн і співвідношення із зовнішньою архітектурою, адже саме ці якості будуть на виду у відвідувачів. А також розміри і світлороздільність світильників. Ці показники визначають кількість і схему розміщення пристроїв на території .

На території заплановані наступні види освітлення: функціональне, і декоративне.

Функціональне освітлення — це в першу чергу безпека і довговічність, а також зручність в експлуатації й обслуговуванні. Даний тип освітлення використовуємо біля входів на територію, на головних доріжках.

Для позначення дорожньо-стежкової мережі використовуємо супровідне освітлення — вздовж доріжок встановлюємо світлові стовпчики. Для цього використовуються світильники середньої потужності, що розташовуються на висоті одного-півтора метри.

Декоративне освітлення використовуємо на квітниках. У цю групу входять світильника-крихітки висотою 0,3 — 0,5 метри, міні-прожектори. Ліхтарі спрямованого освітлення розміщені на землі, можуть виділяти крону дерев та акцентувати увагу на квітниках.

Роботи по влаштуванню системи освітлення включають: викопування траншей під електричні кабелі, прокладання кабелів, підготовку площадок під встановлення світильників, встановлення світильників, виключателів і розеток, монтаж розвідного щитка.

Кожен вид освітлення впливає на інші, таким чином, важливо розглядати їх разом. Різні види освітлення можуть підтримувати або руйнувати один одного. Використані грамотно, вони можуть бути об'єднані - акцентуюче освітлення. Для сучасного освітлення важливе розуміння того, що все, що сприймає людське око, повинне бути включене у світлове рішення простору. Кожний з перерахованих видів освітлення при цьому є частиною створюваної світлової картини.

Характер відвідування об'єкту зумовлює розташування в них мінімальної кількості малих форм архітектури і предметів обладнання, які активно впливають на вирішення багатьох функціональних, інженерних та естетичних завдань і часто визначають якість цілого ансамблю.

Стаціонарні і переносні лавки, урни є найбільш чисельними і універсальними предметами обладнання.

3.4 Формування насаджень.

Асортимент існуючих насаджень не має таких декоративних властивостей щоб ми могли використати їх як основний композиційний елемент. Тому я пропоную наступний асортимент рослин, який покращить не тільки якісний склад насаджень, але й сприятиме підвищенню естетичного та гармонійного вигляду композиційних груп насадження. Для клумб я використав квіткові насадження, які добре переносять дані кліматичні умови, швидко виростають, довго та красиво квітнуть.

Створення нових насаджень проводимо шляхом висаджування деревних рослин, чагарників, влаштування газону і квітників. Формування ландшафтів здійснюємо за допомогою застосування різних типів і форм рослинних насаджень: — груп — окремих самостійних композицій дерев і чагарників;

— солітерів — одиничних посадок;

— живоплотів — зімкнутих або щільних посадок дерев або чагарників;

— бордюрів — зімкнутих посадок чагарників;

— лугів і газонів — відкритих просторів, покритих трав’янистою рослинністю;

— квітковим оформленням ділянки.

Асортимент рослин підбираємо у відповідності до ґрунтово-кліматичних умов району, а також враховуючи специфіку ділянки.

На території влаштовуємо звичайний садово-парковий газон. Спосіб створення газону — посів насіння газонних трав, використовуючи травосуміш з насіння таких трав, як костриця червона, польовиця звичайна, та райграс пасовищний.

3.5 Календарний план виконання робіт.

Спираючись на результати дослідження можна зробити висновок, що обґєкт озеленення являє собою прямокутну ділянку. Проект благоустрою та озеленення території передбачає розміщення додаткових споруд, прокладання дорожньо-стежкової мережі, створення декоративних насаджень з відповідним асортиментом порід. Для зручності календарний план виконання робіт зводимо у таблицю :

3.6 Агротехнічні заходи.

Садити дерева і чагарники можна цілорічно. Сучасна агротехніка дає змогу проводити садіння як взимку, так і влітку. Листяні деревні рослини найкраще висаджувати весною, особливо теплолюбні дерева і чагарники. Холодостійкі рослини добре переносять і осінню посадку. Періодом садіння хвойних слід вважати час появи нових приростів, тобто від половини квітня до половини травня. Осіння посадка хвойних, крім модрини, триває від серпня до початку жовтня. Більшість вічнозелених дерев і кущів висаджують у той самий період, що й хвойні. Весняна посадка без кому проводиться після розмерзання ґрунту і до початку розпускання бруньок (тривалість посадки 6−10 днів). Восени посадку можна починати після опадання листя і припинення росту і закінчувати за 1−2 тижні до початку стійких морозів. Всі інші посадки проводяться тільки з комом землі.

Порушення технології садіння дерев і чагарників у багатьох випадках є причиною низької декоративності, недовговічності, захворювань та загибелі рослин. Посадкові ями або траншеї потрібно копати не пізніше ніж за 2 тижні до посадки. При цьому грунт утримує добрий запас вологи, покращується його аерація та структура, відповідно. Готуючи ями, верхній шар землі відкидають в один бік, а нижній, менш родючий — в інший. Після висаджування рослин ями засипають так, щоб нижній шар землі був зверху. Дно ями і траншей розпушують на глибину 15−20см. Розміри садивних ям залежать від розмірів і віку висаджуваних рослин. Середня глибина ями для дерева становить 70−120см, для чагарників — 30−70см. Для створення живоплотів із чагарників викопують траншеї: для однорядних живоплотів — розмірами 50×50см, для дворядних — 70×50см і для трирядних — 90×50см. Чагарники в живоплоти висаджують у траншеї на строго встановленій відстані один від одного. Після садіння крону підрізують і формують бортики із землі для затримання вологи після поливу.

Коли посадкове місце готове, яму на 2/3 її об'єму засипають грунтосумішю. Перед посадкою старанно оглядають коріння саджанців, пошкоджені корінці вирізають гострим садовим ножем, або секатором. Зрізи повинні бути рівними, а їх площина направлена вниз. Поверхню зрізу покривають садовою замазкою. Саджанці опускають в яму, розправляють коріння, спрямовуючи його вниз. Коренева шийка повинна бути 5−6 см вище від рівня грунту. Після встановлення рослини на необхідну висоту, яму засипають землею, пошарово ущільнюючи. Коли яма заповнена, по її периметру, роблять валик із землі для затримки води при поливі. Після посадки, рослину кріплять до кілків, добре поливають, мульчують торфом, або шаром рослинної землі.

Влаштування газонів. Головними якостями звичайних садово-паркових газонів є їхня декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування, витоптування та тіньовитривалість, а також за певних умов посухостійкість і морозостійкість.

Створення міцної стійкості дернини можливе при сумісному вирощуванні видів трав з різними типами пагоноутворення, тобто таких, які належать до різних життєвих форм (кореневищних, кореневищно-кущових, рідше — щільно-кущових і стрижнекореневих).

Для створення садово-паркових газонів підходять усі види трав, що застосовуються в партерних газонах, але можуть бути використані й інші - вівсяниця валійська (типчак), лучна, овеча, східна; тонконіг вузьколистий, сплюснутий і звичайний, райграс багатоукісний; житняк гребінчастий, пустельний і сибірський. Роботи зі створення та влаштування газону розпочинаються на етапі планування поверхні, глибокої обробки ґрунтового шару та внесення органічних і мінеральних добрив. Для першокласного газону дуже важливим є дренаж. Його закладають після зняття родючого шару грунту. Він складається з таких шарів: бутового, товщиною 15 см, шару дрібних камінців, гравію чи грубозернистого піску, товщиною 5 см і, відповідно, родючий шар, товщиною 15 см.

Грунт укочують важким катком, після чого знову розпушують поверхневий шар на 2−3 см, висіваючи в нього насіння і знову укочують легким катком. Попереднє укочування необхідне для запобігання осідання грунту і для доброго проростання насіння.

На даному об`єкті створення газону буде проводитись шляхом посіву насіння трав. Рівномірність посіву — основа отримання доброго трав`яного покриву. При посіві травосуміші насіння ретельно перемішують. Рекомендується спочатку висівати крупне насіння з загортанням до 3 см., а потім дрібне на глибину до 0,5−1,5 см. Мульчування посівів проводиться тонким шаром перегною або торфу. Після мульчування обов`язкове коткування легким катком. Після посіву насіння при сухій погоді слід утримувати грунт у вологому стані протягом п`яти днів, проводячи полив у ранні чи пізні вечірні години. При досягненні травостоєм 7−8 см. проводиться скошування газону.