Книгодрукування

ВСТУП

Випуск видавничої продукції (газет, журналів, книг і т. ін.) складний і тривалий процес (особливо, якщо це стосується книжкових видань), що складається із багатьох комплексів операцій, у виконанні яких бере широке коло фахівців.

Друковані видання існують понад 400 років. Два винаходи — шрифти і растри — створили умови для багаторазового виготовлення однотипних примірників друкованої продукції, що складається з тексту та ілюстрацій. Проте тривалий час не було можливостей переробляти інформацію — це робила людина.

Залежно від технічної оснащеності видавництва, технічної складності видання й інших умов видавничий процес може виконуватися як за традиційною класичною схемою, так і з використанням КВС — комп’ютерних видавничих систем.

Основа будь-якого видавничого проекту це текст, з написання якого починається процес створення майбутнього продукту і який завершується на поліграфічному підприємстві випуском тиражу видання. Авторський оригінал опрацьовується редактором, коректором, подекуди перекладачем, рецензентом, консультантом, науковим редактором, літературним та художнім редакторами. І лише художній та технічний редактори після вивчення матеріалу створюють ансамбль майбутнього видання, починаючи зі створення задуму оформлення — загальної уяви про композиційну і зображувальну основи видання.

На цій стадії визначаються формат видання, формат сторінки складання, гарнітура, кегль, накреслення основного шрифту, система рубрикацій та оформлення довідкових елементів, кількість ілюстрацій і техніка їх виконання, спосіб друку, зовнішнє оформлення, особливості брошурувально-палітурних робіт, основні та допоміжні матеріали.

У видавництві створюються оригінали зовнішнього та внутрішнього оформлення видання художнім редактором і художником. Весь створений ними матеріал редагують і затверджують авторського оригіналу в друкарню технічний редактор розмічає його і він стає видавничим оригіналом. У друкарні проходить відтворення видавничого оригіналу, оригіналів його зовнішнього і внутрішнього оформлення з виготовленням тиражу. Без високого рівня поліграфічних процесів видання не стане предметом мистецтва, як би добре воно не було оформлене.

Нині значна частина технологічних операцій, які досі були притаманні видавництвам, переноситься з поліграфічних підприємств у ті ж самі видавництва. Готові фотоформи майбутнього видання (текстові та ілюстративні) з видавництва передаються у друкарню, де проводиться їх монтування, виготовляються друкарські форми і т.д.

Видавнича справа і поліграфія тривалий час вважалася непридатною для комп’ютерної автоматизації. Причиною цього була відсутність алгоритмів та формалізованого опису операції.

Кардинальні зміни торкнулися друкарських процесів та обладнання. Це знайшло відображення в появі цифрових технологій друку не тільки стосовно кольорових комп’ютерних принтерів, а й серійних друкарських машин. У таких машинах фактично відбулося зрощування друкарських і формних процесів, чи то перенесення формних процесів у друкарську машину. Завдяки цим змінам стала можлива персоналізація кожного відбитка.

Видавництва і поліграфічні підприємства повинні тісно співпрацювати, оскільки від цього залежить як якість випущених видань, так і створення друкованої продукції, що відповідає найвищим естетичним вимогам. Це стосується також літературного, наукового й інформаційного рівнів матеріалів, що публікуються на сторінках видань, форма їх видання, технічного та художнього оформлення видань.

1. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1 Винахід книгодрукування. Початок книгодрукування на Русі

Спроби розмножити текст не рукописним, а механічним способом здійснювалися ще з давніх часів. Так в Ассіро-Вавілонії з`явились глиняні таблички з текстом та малюнками за допомогою випуклих глиняних форм. Печатні штампи для тиснення малюнка та текста були відомі і в інших країнах стародавнього світу.

На початку VIII ст. н.е. в Китаї з’явилася ксилографія (спосіб друку за допомогою дерев`яних кліше). До цього китайці друкували за допомогою плит з каменю.

У 1392 році, за півстоліття до появи книгодруку в Європі, корейці навчилися відливати шрифт з металу. До нашого часу збереглися стародавні корейські книги, віддруковані металічними (мідними) літерами. Китай являється також батьківщиною паперу, винахід якого мало важливе значення для розвитку книгодруку.

Над винаходом книгодруку працювали одночасно в різних країнах Європи. У 1440−1445 рр. німецький винахідник Йоганн Гутенберг винайшов рухомі металічні літери та друкувальний станок. Але все одно тираж друкованої продукції, як правило, не перевищував 300−400 екземплярів. внаслідок недосконалості техніки та матеріалів для виготовлення друкарських форм та через недостатню кількість шрифтів книги не рідко приходилося друкувати окремими частинами: розбирали використані плити для відтиску перших листів та використовували їх повторно, а це займало чимало часу.

Європейські печатні книги, що вийшли до 1 січня 1500 року, називаються інкунабули — від латинського слова «incunabula», що означає в переносному смислі «колиска», — тобто книги, що знаходяться у колисці книгодрукування. Вирізняльними особливостями інкунабул являються їх великий формат, відсутність титульного листа; усі прикраси в інкунабулах робились від руки.

Книгодрукування розповсюдилось в Європі з величезною швидкістю. У 1468 році друкарський станок з`явився у Чехії, в 1469 році - у Нідерландах, в 1470 році - у Франції, в 1476 році - в Англії та Польщі.

Перші друкарні на території нашої країни заснували Іван Федоров і Петро Мстиславець. 1 березня 1564 р., коли Іван Федоров і Петро Мстиславець видали свій славнозвісний «Апостол», вважається днем народження книгодрукування на Русі. Правда, і до цієї дати в Москві працювала «анонімна» друкарня (збереглись шість книг віддрукованих у ній). Але досі не визначено, хто керував цією друкарнею, коли саме й за яких обставин вона виникла.

Федоров був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він багато знав і вмів. Володів декількома мовами, розумівся на військовій техніці. Неоціненним є і його внесок у розвиток російської і української культури, вітчизняного книгодрукування та видавничої справи.

Нам невідомі ні рік, ні місце його народження. Невідомо також, де він вивчав інженерні науки і друкарське мистецтво. Не розгадані причини, що спонукали його, заснувавши у Москві друкарню й видавши там «Апостола», переїхати у Литву, а потім на Україну. Але відомо, що до Львова він прибув у зрілому віці досвідченим друкарем. Відомо, що в організації друкарської справи йому допомогли не багаті, а городяни, люди середнього достатку. Тут, у Львівській друкарні, 15 лютого 1574 року, І. Федоров закінчив друкувати «Апостол» тиражем близько тисячі примірників. Цього ж року вийшов і його «Буквар» — перший вітчизняний підручник.

Зі Львова першодрукар переїхав на Волинь, до Острова де видав «Новий завіт» і повторно «Буквар». Тут вийшла «Біблія», найбільша за обсягом і найдосконаліша за поліграфічним рівнем його робота, та перше у нашій країні окреме видання поетичного твору «Хронологія».

На Україні Іван Федоров вперше застосовує оригінальний, невідомий ще в Європі спосіб друкування двома фарбами.

Іван Федоров обезсмертив своє ім'я не тільки тим, що запровадив книгодрукування на Русі. Своєю діяльністю Федоров підвів підсумок у тогочасному розвитку різних ремесел — монетної справи, ливарництва, різьби по дереву, друкування на тканинах. Він дав поштовх новому напрямку застосування цих ремесел.

Сучасна проблема книгодрукування

5 червня 1997 року був виданий Закон України «Про видавничу справу», який визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, твердженню їх духовності й моралі, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції. У Законі держава заохочує підготовку виготовлення і розповсюдження друкованих видань державною мовою та мовами національних меншин, що проживають в Україні

Ні для кого не секрет, що останніми роками українська видавнича справа занепала, а замовлення на художню та навчальну літературу надходить Росії. Невже ми не в змозі самі себе забезпечити літературою? Адже ми маємо велику кількість видавництв, які за радянських часів випускали велику кількість книжок, велику кількість спеціалістів у галузі поліграфії.

Усім відомо, що нещодавно Президент України та Верховна Рада обговорювали питання щодо внесення зміни до Закону України «Про видавничу справу», вирішували подальшу долю української книжки. Цю зміну все ж таки внесли до ст. 27 Закону України «Про Видавничу справу», її викладено у такій редакції: «збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі.

Книжки як замовлялися у Росії так і замовляються, звісно, бо замовлення за кордоном коштує дешевше ніж у рідній країні.

Хоч у Законі й сказано про важливість книги, її сприяння національно-культурному розвитку нашого народу, та все одно поки ми не відродимо справжню українське джерело духовності, книгу, доти ми не піднімемо рівень своєї культури.

Проблема книги особлива і актуальна саме зараз, бо цивілізація дала нам нові технології збереження та розповсюдження інформації, що й так знизило рівень використання книг. Незважаючи на це, книги залишаються основним джерелом мудрості та духовності. Час і практика довели людству, що ніщо не приносить такого духовного задоволення та насолоди як книга. Вона була і залишиться універсальним і невичерпним джерелом знань.

Друковане видання займає важливе місце у житті суспільства. Не існує людини, яка хоча б раз на день не прочитала якусь інформацію з реклами, газети, журналу, звернулася до улюбленої книги. Сприйняття людиною змісту друкованих видань значною мірою залежить від тієї оболонки, зовнішньої форми, яку надають змісту видання під час опрацювання авторського оригіналу у видавництві. Візуальне сприйняття є також важливим фактором, який визначає, чи візьме читач взагалі в руки видання, а акценти, розставлені шрифтовими та нешрифтовими засобами, можуть значною мірою змінити авторський текст, надати йому іншого відтінку.

1.2 Основні поняття поліграфії.

Говорячи про сучасну книгу, перш за все, потрібно сказати про промисловість, яка її створює - це поліграфія. Слово поліграфія походить від двох грецьких слів: «полі» — багато, «графо» — пишу, тобто багато писання.

Поліграфія — це окрема гілка промисловості з різноманітною технікою, що призначена для випуску різних видів друкованої продукції, а саме: газет, журналів, книжок, плакатів, географічних карт, цінних паперів та багатьох інших видів друкованої продукції.

Поліграфічна промисловість виготовляє продукцію у великій кількості екземплярів за оригіналом, що надходить з видавництва або іншої організації. Оригіналом називається текстовий або ілюстрований матеріал, призначений для поліграфічного відтворення.

В основі поліграфічного розмноження зображень лежить принцип надавлювання, за допомогою якого й отримуємо однакові відбитки.

Віддруковані листи паперу (відтиски) у багатьох випадках не являються готовою продукцією, а потребують подальшої обробки.

Способи друкування (види друку).

Високий друк як один із найбільш відомих процесів друкування з металевих форм рідко використовується у наш час (винайдений Гутенбергом). Характеризується цей спосіб тим, що елементи, що дають відбиток знаходяться вище ніж пробіли. Цей спосіб інколи використовують для видання з великим тиражем, що містять лише текст (наприклад масові книжки в обкладинці).

Спосіб високого друку був поширений у поліграфії до появи нових способів. Високим способом друкувалася величезна кількість видань — книг, журналів, бланків, ілюстрацій і т. п. Виключна універсальність цього способу являється одним з позитивних факторів, проте цей спосіб має ряд негативних факторів — тяжке виготовлення друкарської форми, а при багато численному тиражуванні повторне виготовлення цих форм.

Глибокий друк — один з основних способів друку, що був винайдений у кінці минулого століття чеським художником Карелом Кличем. Характеризується тим, що елементи, які дають відтиск, заглиблені по відношенню до недрукованих елементів. Сучасний промисловий спосіб глибокого друку називається ракельний глибокий друк (ракель — стальний ніж, який перед друкуванням очищає фарбу з поверхні друкарської форми).

Спосіб цей особливо добре підходить для відтворення фотографій, однак текст виходить менш чітким, як при високому способі. Тому глибокий друк найчастіше використовується для видань з великою кількістю фотоілюстрацій та порівняно невеликою кількістю тексту, наприклад, альбоми з фотографіями, ілюстровані журнали.

Плоский друк — один з видів друку, особливість якого в тому, що друковані елементи в формі для друку лежать на одній поверхні з елементами, що не друкуються. Способами плоского друку являються: літографія, фототипія, офсетний друк.

Літографія вже давно застарілий вид плоского друку. Друкарська форма для літографії виготовлялася або з літографського каменю, або на металевій пластинці. Фототипія дозволяє відтворювати зображення з різноманітними відтінками (з переходом від більш слабкіших відтінків до яскравих кольорів). Друкарська форма для фототипії виготовляється на скляній пластині, що вкрита світло чуттєвими елементами.

В останні роки простежують інтенсивний розвиток способу офсетного друку, що в першу чергу зв’язано з виходом високо промислових друкарських машин, поліпшенням рівня механізації, а також автоматизації друкарського процесу, створенням високоякісних матеріалів (папір, фарба та ін.)

Застосування нових машин розширило область використання офсетного (плоского) друку. Стало можливим друкування на різноманітному папері, у тому числі на тканині, картоні (для упаковки). На даний момент цей спосіб друку, безумовно, являється найуніверсальнішим для друкування поліграфічному процесі.

Матеріали для друку Основним матеріалом, на якому відбувається друкування, є папір для друку. Папір представляє собою тонкий шар дрібних рослинних волокон, що переплетені між собою. У папір також вводять, так звані, наповнювачі - тонкі подрібнені мінеральні речовини. Наповнювачі вводять для підвищення властивості паперу: білизни, щільності, гладкості і т. д. Для підвищення вологостійкості паперу у його масу додають клейку речовину. Для отримання більшої гладкості папір піддають каландруванню (тобто вигладжуванню за допомогою циліндрів під великим тиском).

Папір для друку ділять на декілька видів, що позначені відповідними номерами. Папір № 1 найбільш міцний та білий, на ньому друкують видання, що призначені для довгого строку використання (енциклопедії, збірники поезій і т. д.), на папері № 2 — значну кількість підручників та інших видань порівняно обмеженого строку використання (вибілений на половину), папір № 3 — переважно видання невеликого об'єму, що призначені для короткого терміну використання, наприклад, відомчі інструкції).

По гладкості папір розрізняють матовий, крейдяний, каландрований. Чим гладкіший папір, тим, як правило, можна краще віддрукувати на ньому ілюстрації. Тому книжки з ілюстраціями, особливо відтінковими, видавництва друкують на крейдяному папері.

Для поліграфічної промисловості папір випускають у вигляді листів або в рулонах. Листовий папір випускають в чотирьох основних форматах: 60×92; 70×92; 70×108 або 84×108 см.

Вибір необхідного паперу для друку здійснюється в залежності від виду і характеру друкованої продукції. Для всіх існуючих видів друку (високий, глибокий, офсетний) випускаються різні сорти паперу, відповідно до їх особливостей. Для високого друку — типографський, для офсетного — офсетний, для глибокого — папір для глибокого друку.

Фарби для офсетного та високого способу близькі за своїми властивостями. Кожному кольору фарби присвоюється відповідний номер. Найбільш широке розповсюдження мають чорні фарби. Для цього кольору застосовуються різноманітні сорти сажі. Для виготовлення кольорових фарб застосовують різноманітні мінеральні та органічні пігменти. Фарби для глибокого друку містять у собі плівкоутворювач, розріджувач та пігмент.

Формати видань Формат книги тісно пов’язаний з друкарським дизайном, оскільки він також впливає на оформлення книги. Формат обов’язково підбирають в залежності від призначення книги.

Для книжкової продукції встановлені стандарти форматів. При підготовці до випуску кожного виду продукції робиться вибір стандартних форматів паперу тих, що підходять з точки зору дизайну й економності. У деяких випадках це призводить до відхилення від стандартних форматів.

Формат видання, встановлюється видавництвом у залежності від типу видання, його характеру й значимості, від художнього замислу оформлення, а також від промислових можливостей поліграфічного обладнання, яке буде виготовляти тираж.

Формат видання виражається форматом друкарського паперу в сантиметрах і долях листа. Формати книжково-журнальних видань встановлені ГОСТом 5773 — 76, в якому передбачені 15 основних й 7 додаткових форматів для книг та 8 основних форматів для журналів. За допомогою додаткових форматів друкують на листових друкарських машинах альбоми, видання з мистецтва, дитячі книги й окремі видання, що випускають у кращому, сувенірному оформленні.

Основні деталі книги Зовнішнє оформлення

Основні деталі, що утворюють книгу — це друковані листи. У кінцевому своєму вигляді друкований лист утворює зошит. Число сторінок у такому зошиті залежить від обраної долі паперового листа або, інакше кажучи, від того, скільки разів і в якій послідовності буде зігнутий паперовий лист для отримання зошита. Такі зошити містять у собі 16 або 32, рідше 8, 12, 24 сторінки.

Книжковий блок — так в поліграфії називають майже готовий екземпляр видання, який залишилось лише з'єднати з палітуркою чи обкладинкою. Це комплект з'єднаних між собою зошитів або листів, які складаються з сторінок та інших деталей майбутнього видання.

Книжкові блоки можуть відрізнятися за способом комплектування, за видом форзаца, способом зшивання, обробці корінця, відсутністю або присутністю капталу, присутністю або відсутністю закладки, способів обробки зрізів. Книжковий блок для палітурки може бути скомплектований у залежності від об'єму книги, підборкою або вкладкою. Останній вид використовується дуже рідко — для мало об'ємних видань Віддрукована продукція, тобто продукція після друку, повинна пройти оформлення. В обкладинку або в палітурку закладаються листи книги, тобто книжковий блок. Обкладинки виготовляють з більш надійного паперу ніж листи для тексту. Палітурка більш жорстка та надійніша за обкладинку зроблена з суцільного шмату картону чи пластмаси, а також складена, склеєна з двох частин (з тканини, паперу, пластмаси, рідко — шкіри). Обкладинка з книжковим блоком з'єднується дротяними скобами або приклеюється з допомогою клею по поверхні корінця. Палітурка з'єднується з книжним блоком з допомогою корінця або матеріалу для окантовки і форзаців. Призначення обкладинки і палітурки — перш за все закріпити книгу, захистити внутрішні листи від пошкодження, забруднення та дати основні відомості про книгу (її автор, тема, назва видання, рік видання).

Книга має такий складовий елемент як каптал. Він представляє собою міцну шовкову чи бавовняну стрічку шириною 12−16 мм. З товстим кольоровим краєм. Каптал наклеюють на корінець книги біля нижнього та верхнього зрізу. Призначення капталу — закріплення верхніх та нижніх країв зошитів, що складають книжковий блок. У той же час каптал слугує як прикраса книжного блока.

Палітурки, в залежності від матеріалу, що для них використовується, діляться на декілька видів. Згідно з прийнятою класифікацією їх дев’ять. Найбільше книг випускається в палітурках № 5 та № 7, вони вважаються найкращими.

Край палітурки, що виступає за зріз книжкового блоку називається кант. Палітурка з кантом на відміну від зрізаного (тобто без канта) надійніше захищає блок від пошкоджень.

Говорячи про палітурку необхідно згадати про лист, що закріплює та з'єднує палітурку з книжковим блоком — це форзац. Існує задній і передній форзаци. У залежності від об'єму видання, цільового призначення, способу комплектування книжного блока розрізняють наступні види форзаців: приклеєний, пришивний та накидний.

Форзац потрібен не лише для скріплення блока із палітуркою, він ще є засобом оформлення книги. Тому форзац може виготовлятися з чистого паперу (білого чи кольорового), на ньому може бути віддрукований той чи інший малюнок.

Внутрішня будова книги При виготовленні книги, важливу роль у розміщенні тексту та ілюстрацій відіграє елемент без якого жодна книжка не може існувати — це верстка.

Верстка має багато визначень, по-перше, верстка — виробничий процес монтажу всіх елементів сторінки видання в смугу. По-друге, версткою називають також тип комплектування ілюстрацій на смузі. Таких типів виділяють декілька:

а) відкрита верстка, при якій ілюстрація розміщується зверху або знизу муги або в одному з її кутів;

б) закрита верстка: текст прикриває ілюстрацію зверху і знизу;

в) смугова верстка: ілюстрація повністю займає смугу;

г) глуха верстка: ілюстрація з усіх сторін прикрита текстом;

д) верстка з виходом ілюстрацій за поля так, що поля немає зовсім;

е) верстка з ілюстраціями на полях;

є) комбінована верстка: поєднуються різні типи верстки (відкрита верстка з закритою і т.д.).

У середині книги, окрім сторінок з текстом є: авантитул, титул, контртитул, а в деяких випадках шмуцтитул та фронтиспис. Окрема смуга книги також ділиться на ряд елементів.

Окрім її основи — текстових рядків та ілюстрації - на смузі можуть бути колонцифри, колон лінійки, колонтитули, сигнатура та норма.

Крім цих елементів, книга може мати ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються у відповідних місцях книжки (без урахування спільної нумерації сторінок).

Кожна старанно оформлена книга має в собі апарат видання. Це своєрідні тексти, що доповнюють видання, для допомоги читачеві у користуванні ним (довідково — допоміжний апарат видання) і краще зрозуміти його зміст (науково — довідковий апарат видання).

До довідково — допоміжного апарату відносяться: зміст, покажчик, колонтитули, анотація, реферат.

До науково — довідкового апарату входять: вступна стаття (розповідає про життя та творчість автора або характеризує твір та допомагає читачеві розібратися у деяких незрозумілих йому фактах), передмова автора, редактора чи видавництва (розповідає про джерела чи інші особливості створення цього твору), післямова (коментарі чи примітки), бібліографічні посилання (опис творів друку, джерела цитат), книжкові бібліографічні списки та покажчики (допомагають читачеві звернутися до літератури, що розширить та поглибить знання в предметі, якому присвячене видання).

Процес оформлення друкованого видання

Процес оформлення друкованого видання складається з трьох послідовних етапів:

1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення задуму у модель оформлення — макет. Цей етап повністю входить у процес режисури видання.

2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: обкладинок, суперобкладинок, палітурок, форзаців, внутрішнього оформлення, зображень: робота над ескізами або пошук та добір зображень; робота з оригіналами, їх компонування і приведення у єдиний зображальний ряд. Це ;

етап художнього редагування.

3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу.

До редакції поступає рукопис у вигляді сукупності текстів та зображень. Завдання художнього та технічного редакторів на першому етапі - визначити значення і місце кожного з цих матеріалів у виданні відповідно до задуму і закріпити за ними певні графічні характеристики, а також їх взаємодію, ієрархічну структуру і відображення її у системі рубрикації.

Весь текстовий матеріал видання розділяється на основний, додатковий та довідково-допоміжний. Кожен з цих видів тексту грає власну роль у виданні і вимагає особливого опрацювання під час художнього оформлення. Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний текст, довідково-допоміжний також дрібний, але ще має виділення, які акцентують увагу читача.

На другому етапі головне, щоб існуючі та підібрані зображення гармонійно співіснували з текстовою частиною та зовнішнім оформленням — обкладинкою, палітуркою. Весь графічно-зображальний ряд повинен зв’язувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність видання повинне сприйматися цілісно і неповторно.

Остаточне розташування текстових та зображальних матеріалів, їх відповідність установленим нормам і стандартам, законам і закономірностям відбувається на третьому етапі. Тоді ж створюється оригінал-макет, який передається на поліграфічне підприємство для друкування. Але і на поліграфічному етапі художній та технічні редактори можуть узгоджувати деякі поточні питання.

На кожне видання, яке йде у типографію, складається план-проект оформлення. У проекті видання фіксуються повні дані про просторове рішення видання, способи та засоби виконання друкарських форм у цілому і кожного елементу окремо, способи друку, засоби оформлення, брошурувально-палітурні процеси. Розробка проекту ведеться з урахуванням реальних технічних та технологічних можливостей поліграфічної бази і можливістю забезпечення матеріальними та фінансовими ресурсами. Проект оформлення уточнюється в різних своїх частинах упродовж всієї редакційної обробки видання залежно від змін у тексті та зображальному матеріалі. Але перед тим, як почати працювати над авторськими оригіналами, технічний редактор повинен мати узгоджений з можливостями видавництва та поліграфічного підприємства проект оформлення. Неабияку роль грають фінансові можливості видавця. Дані проекту фіксуються на спеціальному бланку та завізовані редактором видання, художником, виробничим відділом. Основою для розробки проекту є такі дані:

— тип видання (жанр, читацька аудиторія, умови читання, строк користування);

— обсяг в авторських аркушах;

— склад видання: кількість і види текстів, зображень;

— наклад.

Проектом встановлюється:

1. Формат видання (у частці аркуша та обрізний), при виборі якого передбачається площа сторінки таким чином, щоб було зручно розташовувати тексти і зображення, таблиці та формули. Просторові пропорції враховують відношення товщини та формату відповідно до обсягу.

2. Формат сторінки складання (полоси набору) відповідно до стандарту. Сторінка складання повинна бути достатньою для розміщення в її межах будь-якого текстового і зображального елемента видання. Але у книгах за індивідуальними макетами виникає необхідність дещо збільшити їх розміри відносно рекомендованих. Проте конструкції друкарських машин обмежують розміри друкарських форм. Тому всяке збільшення формату сторінки складання проти рекомендованих стандартом повинно бути узгоджене з технологами друкарні.

3. Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладом видання.

4. Спускові сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціала. Розставлення сторінок за схемою таким чином, щоб після друку аркуша з обох боків, розрізування та фальцювання вийшов зошит з вірною послідовністю розташування сторінок.

5. Оформлення кінцевих сторінок, характер и вигляд кінцівки.

6. Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначається абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.

7. Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.

8. Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок, його довжина дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків в рядку колонтитула.

9. Склад титульних елементів і оформлення фронтиспису, авантитулу, контртитулу, титулу).

10. Оформлення зображень (вид, розташування відносно тексту, розмір шпальти при розташуванні зображень поза текстом, композиційний варіант тексту та зображення). Випуск в обріз обумовлюється в проекті видання.

11. Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.

12. Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, лакування, ламінування тощо).

13. Оформлення форзаца: білий, кольоровий, приклеєний, пришитий, з фальцом, задрукований фоном, орнаментом, із тематичним зображенням.

14.Брошурувально-палітурні операції: фальцювання (перпендикулярне, паралельне, комбіноване, кількість згинів, послідовність), комплектування зошитів у блок (вкладкою, послідовно), шиття (внакидку, втачку, брошурне, палітурне, безшвейне), обріз блоку, спосіб кріплення обкладинки до блоку (внакидку, вроспуск, вставка у палітурну кришку).

15. Матеріали: папір (вид та марка, формат, маса), картон (вид, товщина), тканини (вид, колір, фактура), каптал (колір), ляссе або закладка (колір). Отже, від вдало визначеної концепції видання, яка знайшла відображення у проекті, а потім перетворилася у макет, залежить подальше життя друкованого видання — популярність у читачів, термін служби, місце на книжковій полиці або письмовому столі, серед інших видань, а деякі видання стають зразками друкарського мистецтва.

1.3 Виготовлення книги

Основним видом продукції сучасних книжково-журнальних друкарень є книга, журнал, брошура.

Майже вся друкована продукція після надрукування аркушів проходить ще брошурувальні і палітурні процеси. Тільки незначна її кількість виходить з машини готовою для відправки споживачеві.

Книга складається з окремих аркушів. Кожна сторінка тексту називається полосою. На одному боці паперового аркушу можна друкувати одночасно 8, 16, 32, 64 та 128 полос.

Відбиток, надрукований з одного боку паперового аркуша, називають друкованим аркушем. Отже, коли паперовий аркуш надрукований з обох боків, то він дорівнює двом друкованим аркушам (незалежно від кількості полос).

Одиницею вимірювання друкованого аркуша є відбиток з одного боку паперового аркуша формату 60 X 90 см. Якщо книга друкується на папері іншого формату, то її приводять до облікової одиниці за коефіцієнтами і обсяг її визначають у так званих умовних аркушах.

Обліково-видавничим аркушем називається одиниця вимірювання обсягу друкованого видання. При цьому вимірюють обсяг літературного твору в авторських аркушах та обсяг всього іншого текстового і графічного матеріалу (зміст, редакційна передмова тощо), вміщених у видання. До обліково-видавничого аркуша прирівнюється 700 рядків поетичних творів (віршів) і 3000 см² графічного матеріалу.

Авторським аркушем називається одиниця вимірювання літературного твору (рукописного або надрукованого), що дорівнює 40 тисячам друкованих знаків.

Сфальцьований у кілька згинів аркуш називається зошитом. Зошити підбирають так, щоб сторінки йшли за порядком номерів. Потім зошити скріплюють між собою і готують до вставляння їх в обкладинку або в кришку палітурки. Скріплені зошити називаються книжковим блоком.

Залежно від призначення видання блок захищають зверху обкладинкою або палітуркою. Обкладинкою називають папір або тонкий картон, що прикріплюється до блока клеєм або зшиванням по корінцю. Блок в обкладинці називають брошурою. Це, як правило, книги малого обсягу.

Для надання більшої міцності виданню, розрахованому на тривалий строк служби, його вміщують не в обкладинку, а в палітурну кришку. Таке видання незалежно від обсягу називають книгою. Інколи палітурку готової книги додатково обгортають ілюстрованою або декоративною паперовою обгорткою, яка називається суперобкладинкою.

Сучасні брошурувально-палітурні процеси У брошурувальному цеху виконують такі основні роботи: розрізають віддруковані аркуші на частини; складають (згинають) кожну частину аркуша в зошит (фальцюють); приклеюють до зошитів форзаци та ілюстрації, роблять вклейки; комплектують з окремих зошитів книжкові блоки і зшивають їх.

Процес брошурування є першим етапом народження книжки. Зшиті книжкові блоки передають у палітурний цех друкарні, де їх піддають наступній технологічній обробці: обрізають блок з трьох боків, заклеюють корінці блоків і надають їм потрібної форми, вставляють блок у палітурну кришку, перевіряють і пакують готові книги.

На великих поліграфічних підприємствах, що випускають велику кількість книг, кришкоробні відділення відгалужуються в самостійні цехи.

Устаткування і робочі місця для виконання технологічних операцій об'єднують у дільниці або цілі відділення і розташовують у певній послідовності. Так, в брошурувальному цеху дільниця, де виконується обробка аркушів (розрізування та фальцювання), розташовується якомога ближче до друкарського цеху. Слідом за дільницею фальцювання розташовують дільниці приклеювання, підбирання зошитів в блоки, зшивання блоків.

Окремі дільниці палітурного цеху також розміщують відповідно до послідовності технологічного процесу: зшиті блоки з брошурувального цеху надходять в палітурний на дільницю заклеювання корінців, а потім, після сушіння, на дільницю різальних машин для обрізування з трьох боків. Після обрізування блоки передаються на дільницю обробки корінця книжкових блоків (закруглення, наклеювання на корінець смужки паперу і каптала, сушіння). Потім блоки і кришки передаються на дільницю вставляння блоків у палітурні кришки, пресування і сушіння. Далі готові книги надходять на дільницю контролю і пакування.

На багатьох поліграфічних підприємствах у палітурних і брошурувальних цехах запроваджено потоковий метод виготовлення книг і брошур. На потокових лініях устаткування розташовують у послідовності технологічного процесу, а напівфабрикати з однієї ділянки на іншу або від однієї машини до іншої передають механізованими транспортними засобами, наприклад стрічковим транспортером. Потокові методи виробництва значно скорочують час виготовлення книг, отже, підвищують продуктивність праці.

Виготовлення книжкового блока Зштовхування і розрізування аркушів на частини. Аркуші, що надійшли з плоскодрукарських машин, зштовхують, тобто вирівнюють, щоб краще розрізати їх на частини. Роблять це вручну або на спеціальній машині.

Після зштовхування аркуші розрізають на дві і більше частин залежно від розміру друкованого аркуша, кількості розташованих на ньому полос і виду фальцювання. Наприклад, якщо книга видається форматом 84 X 108/32, тобто, коли на паперовому аркуші розміром 84 X 108 см розміщено 32 полоси, то для тризгинного фальцювання цей аркуш розрізають на чотири частини, а для чотиризгинного — на дві. Якщо книга видаватиметься форматом 84 Х108/І6 для тризгинного фальцювання, то цей самий аркуш розрізають тільки на дві частини.

Розрізають аркуші на одноножових різальних машинах. Всі одноножові різальні машини обов’язково мають: робочий стіл, або талер, на який укладають папір для розрізування, притискну балку, що утримує стиснутий папір під час різання, і ніж.

Робота на різальній машині вимагає від. оператора певної обережності. Останнім часом як запобіжний захід на різальних машинах застосовують фотоелемент: якщо рука оператора під час різання перетинає промінь, спрямований на фотоелемент, ніж зупиняється.

Фальцювання. Розрізані аркуші надходять на фальцювання. В друкарнях цю операцію звичайно виконують на фальцювальних машинах. Фальцювання вручну застосовують лише в тих випадках, коли неможливо застосувати машинне.

За кількістю згинів на аркуші розрізняють фальцювання однозгинне, двозгинне, тризгинне і чотиризгинне. В першому випадку аркуш перегинається один раз, внаслідок чого маємо чотиристорінковий зошит; у другому робимо два послідовних згини, які дають восьмисторінковий зошит; при трьох згинах маємо зошит з 16 сторінок, а при чотирьохздебільшого з 32 сторінок.

Рис. 1 — Схема касетного фальцювання: 1 — аркуш паперу; 2 та 3- приймальні валики; 4 — касета; 5 — упорна планка; 6 та 7 — фальцюючи валики

Існують два типи фальцювальних машин: касетні і ножові. У касетних фальцювальних машинах аркуш фальцюється за допомогою двох пар валиків, що обертаються, і касети. Аркуш паперу 1 проходить через приймальні валики 2, 3 і потрапляє в касету 4, в якій є упорна планка 5. Дійшовши до планки, аркуш, не маючи можливості рухатись далі, згинається в середині і згином спрямовується до фальцюючих валиків 6 і 7, які і фальцюють його. Після цього аркуш спрямовується валиками в наступну фальцювальну секцію або в нижню касету.

Розглянемо фальцювально-ножову машину БФА-2 Ленінградського заводу поліграфічних машин. Ця машина призначена для виготовлення двотриі чотиризгинних зошитів книг із взаємно перпендикулярним розташуванням фальців. На машину аркуші подаються крізь фальцюючий апарат і виводяться на приймальний стіл автоматично. Продуктивність машини від 3900 до 5700 аркушів на годину.

книга друк якість поліграфія Рис. 2 — Фальцювально-ножова машина Звичайно, якість фальцювання треба перевіряти. У правильно сфальцьованому аркуші сторінки йдуть в порядку їх нумерації, тобто за колонцифрами, а полоси на окремих сторінках у зошитах точно збігаються.

Після фальцювання і перевірки його якості зошити зштовхують на корінець і зв’язують у пачки по 300−600 штук, після чого їх спресовують у спеціальних механічних або пневматичних пресах.

У пачках всі аркуші повинні бути однієї норми і сигнатури.

Наклейки. Крім аркушів основного тексту книги, в ній бувають ілюстрації, карти, діаграми, які друкують окремо від основного тексту, а потім приклеюють до зошитів, через що їх називають приклейками.

Найпоширенішим є приклеювання до зовнішніх сторінок зошита. Якщо таблицю або ілюстрацію треба вклеїти між сторінками всередині зошита, то у відповідному місці сторінки розрізають. Таке приклеювання називається вклейкою. Приклеювати можна вручну або машинним способом.

Для приклеювання до зовнішніх сторінок зошита застосовують спеціальні напівавтомати й автомати. Продуктивність таких машин — 2000 і більше приклейок на годину, якість машинного приклеювання краща, ніж ручного.

Найчастіше до зовнішніх сторінок зошита приклеюють форзаци — аркуші паперу, які потім прикріплюють до першої і останньої сторінок книжкового блока. Форзацами скріплюють книжковий блок з кришкою палітурки; він є також елементом оформлення книги. Форзац складається із сфальцьованого в один згин аркуша, довжина якого дорівнює подвійній ширині книжкового блока, а висота — книжковому блоку.

Для форзаців застосовують білий, або кольоровий папір (інколи з надрукованим на ньому в одну або кілька фарб малюнком).

Комплектування і зшивання книжкового блока Наступним етапом у створенні книги є виготовлення блока. Для цього треба підібрати у відповідній послідовності всі зошити, з яких має складатися блок, скріпити їх і надати відповідної форми. Початковою операцією при виготовленні блока є підбирання всіх зошитів книги, що називається комплектуванням блока.

Комплектування блока. Розрізняють два види комплектування книжкових блоків: підбирання, коли зошити підбирають і кладуть один на один у порядку сигнатур, і вкладання, коли зошити вкладають, один в один.

Вибір того чи іншого виду комплектування залежить головним чином від кількості друкованих аркушів видання, тобто від обсягу книги.

Звичайно зошити — підбирають на аркушепідбиральній машині, яка складається з кількох однакових секцій, вздовж яких рухається транспортер. Найбільш поширені машини з 12 і 18 секціями, що дає можливість одночасно підбирати книжкові блоки в 12 і 18 зошитів або відповідні частини книг більшого обсягу. Кожна секція має гніздо, куди укладають пачки зошитів з відповідною сигнатурою, спрямовані корінцями до транспортера машини.

Під час роботи машини зошити з гнізда переносяться на транспортер, потрапляють в його жолоб і скупчуються один поверх одного. Підібрані блоки знімають з транспортера. Потужність аркушепідбиральної машини 2500−3000 блоків за годину.

Вкладанням можна комплектувати як вручну, так і механізованим способом. Ручний процес вкладання нескладний, він полягає в тому, що робітник вкладає зошити послідовно один в один, а потім всі зошити в обкладинку. Скомплектовані брошури зшивають на дротозшивальних машинах.

Ручне вкладання дедалі більше замінюється механізованим. Для цього створено вкладально-швейну машину, що складається з двох частин: вкладальної і швейної. Вкладальна частина машини — це транспортер довжиною 4,5 м. На ланцюг транспортера накладають розкриті посередині зошити корінцем догори. Останньою накладають обкладинку. Продуктивність вкладально-швейної машини — 30 000 брошур за зміну.

Комплектування блоків підбиранням або вкладанням — одна з найвідповідальніших операцій в технологічному процесі виготовлення книги. Неуважність в роботі може призвести до плутанини або пропуску зошитів.

Щоб легше було перевірити, чи правильно підібрано книжкові блоки, крім сигнатури і норми, на корінці кожного зошита друкують сигнальні смужки, розташовані правильними східцями.

Зшивання блоків. Скомплектовані блоки зшивають нитками або дротом. При цьому скріплюються один за одним не тільки зошити блока, а й окремі сторінки, з яких складається зошит.

Нитками зшивають на ниткозшивальних машинах. Здебільшого використовують ниткозшивальні машини з бічним транспортером. Ці потужні машини зручні і безпечні в обслуговуванні.

У робітниці, що працює на машині, праворуч на стільці знаходяться пачки підібраних блоків. Зшивальниця бере по одному зошиту з пачки, розкриває їх і накидає корінцевим згином на сідло бічного транспортера, який передає їх на хитний стіл. Цей стіл підводить зошит до швейних апаратів, кожний з яких складається з однієї швейної голки і одного гачка. В момент зупинки стола корінець зошита проколюється зсередини назовні рядом гладеньких проколюючих голок, встановлених проти швейних голок і гачків. Ці останні проходять крізь отвори, утворені проколюючими голками в корінці. При цьому швейні голки тягнуть за собою нитки. Дійшовши до нижньої своєї межі, каретка трошки піднімається, від чого на кінцях голок утворюються нитяні петлі

Після прошивання хитний стіл іде за наступним зошитом, а прошитий проштовхується спеціальною планкою вперед настільки, щоб звільнити місце для чергового. Так, зошит за зошитом, зшиваються блоки, які поступово виводяться на приймальний стіл машини.

Залежно від довжини книг, що зшиваються, на машині встановлюють від 2 до 7 швейних апаратів. Кожний швейний апарат зшиває безперервною ниткою, що подається з своєї котушки.

Блоки зшивають на марлі. Після виведення на приймальний стіл їх відокремлюють один від одного, розрізаючи нитки і марлю.

Тепер створено автоматизовану ниткозшивальну машину, в якій всі операції, крім завантаження магазина самонакладу зошитами та знімання зшитих книжкових блоків з приймального стола, автоматизовані. І якщо досі щонайменше три робітниці обслуговували дві звичайні ниткозшивальні машини, то тепер дві автоматизовані машини обслуговуватиме лише один робітник-оператор.

Для всіх видів дротозшивальних машин загальною ознакою є виконання одних і тих самих операцій, а саме: подавання дроту в швейний апарат машини, відрубування дроту потрібної довжини, утворення з нього скоби, проштовхування скоби через зошит або блок і загинання кінців скоби з протилежного боку зошита або блока.

У кожний швейний апарат дріт надходить з окремої котушки. На поперечний стержень, що під столом машини, встановлюють моток марлі. Марля проходить через марлепровід і затискується гребінкою, розташованою на накладному столі машини.

Накладний стіл під час роботи здійснює коливальні рухи від швейних апаратів до робітниці, що сидить перед машиною, і назад. Коли стіл підходить до робітниці, вона накладає на нього розкритий посередині зошит корінцем догори, приштовхує корінець і верхній кінець зошита до упорів. Зошит прошивається по згину всіма швейними апаратами. В процесі зшивання дротяні скоби проходять скрізь корінцевий згин зошита і марлю, а кінці загинаються із зворотного боку, тобто назовні зошита спеціальним апаратом. Починають зшивати з останнього зошита книжкового блока. Коли блок зшито, робітниця перерізує марлю, залишаючи з обох боків блока кінці по 1,5−2 см.

Щоб не сталося великого потовщення в корінці блока від дротяних скоб (особливо тоді, коли блок складається з великої кількості зошитів), зшивають переходами, тобто так, щоб скоби зсовувались одна відносно одної в кожних двох або трьох суміжних зошитах. Продуктивність багатоапаратної дротозшивальної машини — до 20 тис. зошитів за зміну.

Обробка книжкового блока З брошурувального цеху книжкові блоки надходять у палітурний, де їх з'єднують з палітурною кришкою. Цей процес називають вставлянням. Перед вставлянням у палітурку зшиті книжкові блоки пресують, після чого їх корінці заклеюють і сушать. Потім блоки знов пресують і обрізують з трьох боків. Далі корінці блоків закруглюють, обклеюють папером і капталом і знову сушать. Одночасно з цим готують палітурки.

Процес виробництва палітурки складається з виготовлення кришок, сушіння і друкування на них. Коли блок і палітурні кришки готові, блок вставляють у палітурку. Його скріплюють з кришкою, склеюючи з форзацом і прикріплюючи корінець за допомогою виступаючих кінців марлі. Вставлений блок пресують і одночасно сушать; потім на палітурку книги наносять рубчик. Після цього блок надходить на перевірку і упаковку.

Залежно від масштабу виробництва організовується кілька ділянок: відділення обробки книжкових блоків, кришкоробне відділення, позолотне відділення і т. п. Розглянемо технологічний процес виготовлення книги в палітурному цеху.

Пресування блоків. Зошити, з яких складається блок, потовщені в корінці і зверху по обрізу внаслідок деформації, паперу в процесі зшивання на ниткозшивальній машині. При зшиванні в зошитах утворюються повітряні прошарки і блок стає пухким, тому його спресовують.

Заклеювання корінців блоків. Щоб збільшити міцність скріплення зошитів у блоці і надати блоку відповідної жорсткості, після пресування корінці заклеюють на машині або вручну кістковим чи казеїновим клеєм. При механізованому заклеюванні книжкові блоки кладуть корінцями донизу в жолоб верстата на ряд валиків, що обертаються, безперервно змащуючись клеєм з ванни, і передають клей на корінці блоків. Змащені блоки знімають з другого кінця верстата і передають на сушіння.

Сушіння блоків. Щоб висушити корінці блоків у звичайних умовах при температурі цеху, потрібно кілька годин. Для прискорення цього процесу застосовують сушильні камери потужністю в середньому 10−12 тисяч блоків за зміну.

Обтискування корінців. Щоб зменшити потовщення корінця, яке утворюється після заклеювання, його обтискують на гідравлічному верстаті. Це роблять притискною подушкою, яка розташована між двома опорними колодками. Книжкові блоки корінцями донизу подаються вручну по черзі то до однієї, то до другої колодки, а пресувальна подушка, під дією гідравлічного привода, обтискує один блок і в цей час звільняє після обтискування другий з протилежного боку.

Обрізування блоків. Обрізують книжкові блоки З трьох боків на спеціальних різальних машинах. На різальній машині БОП-3 лише подавання блоків і приймання їх провадиться вручну, а інші операції автоматизовані. Продуктивність цієї триножової різальної машини — 13 блоків за хвилину. Обслуговують її три робітники.

Під час обрізування особливо перевіряють розміри, бо блоки різних розмірів утворюватимуть різні канти після вставляння в палітурку.

Закруглення корінців блока. Книжковому блоку надають певної форми залежно від характеру обробки корінця. Найчастіше застосовується блок з закругленим корінцем. Закруглення зменшує товщину корінця і сприяє кращому розкриванню книги.

У друкарнях, де немає блокообробних агрегатів, корінець закруглюють на спеціальних верстатах. Заклеєний і обрізаний блок кладуть корінцем під рифлену подушку, що безперервно коливається і зрушує верхні зошити в бік передніх берегів блока, надаючи корінцеві округлості з одного боку. Потім блок повертають і закруглюють з другого боку. При закругленні верхні і нижні зошити повинні розташовуватися симетрично. Продуктивність верстату — до 16 блоків за хвилину.

Каширування корінця книжкового блока. Внаслідок такої обробки корінець набуває грибовидної форми. Каширований блок тримається в палітурці не тільки за допомогою форзаца, як у некашированих блоків, але й відігнутими краями корінця, які, зачіплюючись за край сторінок палітурної кришки, утворюють своєрідний замок. Каширування особливо важливе для книг великого обсягу. Книги обсягом до 10- 12 аркушів не каширують.

Кантами називають надлишок картонної палітурки, що виступає по периферії книжкового блока.

Наклеювання каптала і обклеювання корінця блока папером. Каптал — це вузька кольорова стрічка тканини з однією потовщеною кромкою. Цю стрічку наклеюють на верхній і нижній кінці корінця блока по його краю. При наклеюванні потовщений край каптала виступає за край блока і в готовій книзі заповнює проміжок між корінцем блока і палітурною кришкою, поліпшуючи зовнішній вигляд книги. Каптал дещо зміцнює кінці зошитів, з яких складається блок. Оскільки каптал е одним з елементів оформлення книги, то колір його підбирають залежно від кольору палітурної кришки.

Каптал наклеюють на блокообробних агрегатах або вручну. Якщо каптал наклеюють вручну, то каптальну тасьму розрізають на окремі клаптики, розміром на 2 мм більше від ширини корінця книжкового блока. При наклеюванні каптала вручну змащені клеєм блоки розкладають корінцями в різні боки, накладають на кінці корінців клаптики каптала і добре притирають кожний з них до корінця.

Після наклеювання каптала корінець блока обклеюють папером. Наклеєний папір теж збільшує міцність корінця блока.

Блокообробні агрегати. Для виконання описаних вище операцій тепер у палітурних цехах є блокообробні агрегати. Такий агрегат по суті є напівавтоматичною потоковою лінією. Він виконує такі основні операції: обтискує корінець книжкового блока, закруглює і каширує корінець, а також обклеює його марлею, капталом і папером.

Весь процес обробки блока в агрегаті поділяється на окремі операції, що здійснюються в кількох секціях машини. З однієї секції в іншу блоки передаються затиснутими спеціальним транспортером із затискачами.