Проект механізації лісогосподарських робіт

Вступ Основою підвищення продуктивності праці в лісовому господарстві є комплексна механізація всіх трудомістких технологічних процесів, яка досягається використанням системи машин, взаємно пов’язаних за своїми техніко економічними та технологічними показниками, що забезпечують послідовне виконання основних і додаткових операцій всього технологічного циклу.

Перехід підприємств лісового господартва на роботу в ринкових умовах вимає від фахівців більш детального обґрунтування комплексу машин в кожному господарстві, які забезпечував би повну механізацію всіх виробничих процесів.

Парк машин для лісового господарства і садово-паркове будівництво включає в себе близько 600 найменувань спеціальних, загального призначення і запозичених в інших галузей машин і механізмів. Завдання працівників лісового господартва — забезпечити економічне високо продуктивне його використання. Перспективи розвитку механізації робіт у лісовому господарстві визначенні зональною системою машин, яка враховує природно-кліматичні та лісо рослинні умови. Створена і впроваджувана в лісове господарство система машин передбачає комплексну механізацію з заготівлі насіння і вирощування посадкового матеріалу, створення лісових культур на вирубках, на землях сільськогосподарського користування виведених з-під обороту, сприяння природному відновленню лісу, механізація рубок та догляду за лісом, будівництво та реконструкції доріг, ставків, водойм.

Робота технологічного комплексу машин і окремих машино-тракторних агрегатів залежить від правильного відбору технологічних машин і знарядь, тягових тракторів, що є основними енергетичними засобами в лісовому господарстві.

Для виконання цих завдань необхідні теоретичні знання з улаштування та роботі машин і знарядь, раціональна експлуатація машино-тракторних агрегатів в різних умовах лісогосподарського виробництва.

Метою курсової роботи є освоєння навичок з оптимального комплектування машино-тракторного парку для заданих умов і обсягів робіт, а також розрахунок витрат та паливо-мастильних матеріалів і машино тракторного агрегату для конкретної операції на базі ДП «Овруцький лісгосп» Овруцьке лісництво, Житомирська область.

Розділ 1. Стисла характеристика об'єкта проектування

1.1 Місце знаходження та структура підприємства ДП «Овруцький лісгосп» розташований в південній частині Житомирської області на території Овруцького району с. Дубовий Гай. Загальна площа ДП «Овруцький лісгосп» становить 40 283 га.

Адміністративно-організаційна структура ДП Овруцький лісгосп наведена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Адміністративно-організаційна структура ДП Овруцький лісгосп

1.2 Природні умови району діяльності

Клімат району розташування ДП Овруцький лісгосп помірно-континентальний. Він характеризується тривалим з достатньою кількістю опадів помірно теплим літом і м’якою з великою кількістю снігу зимою. Середня багаторічна температура 7−7,5°С.

Кліматичні показники району розташування ДП Овруцький лісгосп наведено у таблиці 1.2.

лісовий садивний тракторний вирощування Таблиця 1.2. Кліматичні показники

Найхолодніший період зими починається приблизно 12−15 грудня і триває звичайно 60 днів. З температурним режимом зими тісно пов’язані строки і тривалість промерзання ґрунту. Стійке промерзання ґрунту пересічно триває 30−100 днів; глибина його у середньому досягає близько 60 см, найбільша — 100−110 см. Глибина промерзання ґрунту дуже мінлива по території, що зумовлюється багатьма факторами, зокрема висотою снігового покриву, вологістю ґрунту. Болота, які живляться підземними водами, промерзають неглибоко, а в м’які зими зовсім не замерзають.

Середня багаторічна кількість атмосферних опадів досягає 600−700 мм. За теплу частину року (квітень-жовтень) випадає у середньому 425−475 мм опадів. Річний хід опадів характеризується чітко виявленим максимумом у липні (80- 95 мм) і мінімумом у січні (40−50 мм). Середня тривалість бездощових періодів становить три дні.

На території господарства у холодний період переважають південно-східні, південні, південно-західні та західні вітри. На весні переважають південно-східні і північно-західні вітри. Влітку панують західні та північно-західні вітри, а восени — південно-східні, південні і західні. Середня річна швидкість вітру — 3,1 м/сек. Вегетаційний період починається 5−9 квітня і триває до листопада. Середньодобова температура повітря понад 5 °C утримується 203 — 206 днів. Безморозний період починається звичайно з дати переходу середньодобових температур через 10 °C. Перехід відбувається у середині останньої декади квітня. Останні заморозки спостерігаються в травні. Восени вони інколи бувають у кінці вересня — на початку жовтня; тривалість безморозного періоду — 140−142 дні. Стійка середньодобова температура повітря понад 0 °C триває 250 днів, понад 10°Сдо 160 днів.

Зима починається 15−17 листопада, коли середньодобова температура повітря опускається нижче 0 °C та з’являється перший нестійкий сніговий покрив. Стійкий, постійний сніговий покрив встановлюється в останні дні грудня—перші дні січня. Найбільший сніговий покрив припадає на лютий. Середня з висот снігового покриву становить 20 см, максимальна ж може досягати 60−80 см і більше. Часті відлиги і хуртовини є причиною нерівномірного залягання снігового покриву і промерзання ґрунту. Болота починають замерзати звичайно в середині грудня. Найбільша глибина їх промерзання спостерігається у холодні безсніжні зими і досягає 50 см. Коли ж болота вкриті товстим шаром снігу, то частина їх зовсім не замерзає. Сніготанення розпочинається в останній декаді лютого. Повне танення снігового покриву спостерігається у третій декаді березня. Середня тривалість сніготанення 18 діб. За зиму буває 70—95 днів зі сніговим покривом.

Весна починається в останні дні лютого — перші дні березня. Перехід середньодобової температури через 0 °C припадає на 10−17 березня. Плоский низинний рельєф території мисливського господарства, досить значна кількість опадів на початку весни сприяють перезволоженню ґрунту. До 5−6 травня ще спостерігаються заморозки у повітрі та на поверхні ґрунту.

Літо починається в травні. Воно триває до вересня, характеризується найбільшими за рік величинами температури, опадів, сонячної радіації і найдовшим днем. Температура повітря зростає звичайно до липня; у серпні вже починається зниження. Середні добові температури повітря 15−20°С у липні бувають приблизно 16 днів, 20−25°С — 10−11 днів.

Найвищі температури становлять 35 °C, а середні добові амплітуди — 9−10°С. Максимальна кількість опадів у липні 80−100 мм. Влітку опади випадають звичайно у вигляді злив різної інтенсівності. Загалом літо тепле і вологе.

Осінь починається з середини вересня і триває до середини листопада. Звичайно, це — середні строки; в окремі роки бувають великі відхилення від них. Середня добова температура повітря протягом осені знижується від 6−7°С у жовтні до 1−2°С у листопаді. Характерною особливістю є часті тумани і затяжні дощі.

Згідно лісорослинного районування територія ДП Овруцький лісгосп відноситься до центрального району зони Полісся, характерною рисою якої є високий відсоток лісистості та заболочення площ. Лісгосп розташований у Овруцькрму районі с. Дубовий Гай.

Велика різноманітність ґрунтоутворюючих порід, складні геоморфологічні умови, різновидність рослинного покриву і різна глибина залягання ґрунтових вод обумовила різноманітність ґрунтів: одні типи ґрунтів, не займаючи великих площ, змінюються іншими. Бідні борові типи ґрунтів, на яких росте сосна звичайна низького бонітету, змінюються багатими суглинками, де росте дуб звичайний 1 і 2 класів бонітету.

Переважаючими ґрунтами на території лісгоспу у є дерново-підзолисті. Їх утворення обумовлено широким розвитком піщаних та глинисто-піщаних безкарбонатних відкладів легкого механічного складу, теплим і вологим кліматом, характером змішаних лісів. Піщані дерново-підзолисті ґрунти характеризуються легким механічним складом, ненасиченістю поглинутого комплексу і малим запасом гумусу (1−1,5%).

1.3 Види основних лісогосподарських робіт та їх характеристика Об'єкт заліснення — це ділянка землі, виділена для створення лісових культур. Об`єкт заліснення має бути однорідним за походженням, станом і технологією створення лісових культур.

Площі під об'єкти заліснення поділяють на 2 групи: покриті і не покриті лісом.

Покриті лісом площі поділяються також на 2 категорії:

1. насадження, призначені в рубку через 1−2 роки;

2. низькоповнотні насадження та галявини;

Площі не покриті лісом, поділяються на 8 категорій:

1. зруб;

2. згарище після суцільної пожежі;

3. поляни і прогалини;

4. рілля;

5. пустирі;

6. осушені і неосушені болота;

7. промислові відвали;

8. площі після торфорозробок.

В Овруцькому держлісгоспі основними об`єктами заліснення є: зруби, поляни і прогалини та пустирі. Розрізняють наступні методи створення лісових культур: сівба, садіння і комбінований метод.

Сівба лісу — це створення лісових культур шляхом висівання насіння деревних і чагарникових рослин на лісокультурну площу. Цей метод створення лісових культур менш трудомісткий, ніж садіння, однак і менш ефективний. Сіють восени або навесні. Краще сіяти навесні в найбільш ранні строки з тим, щоб сіянці краще використовували наявну в грунті вологу, швидше вкорінювалися і накопичували максимальну кількість фітомаси протягом вегетаційного періоду.

Культури, створені висіванням, у перші роки життя важко переносять несприятливі погодно-кліматичні умови, терплять від конкуренції трав’яної рослинності і природної порослі й тому вимагають довготривалого й ретельного догляду. Добрі результати дає весняна сівба насінням, що вже наклюнулося. Метод сівби відповідає самій природі лісовідновлення: ліс, створений сівбою, більш довговічний, ніж створений садінням. Це пояснюється насамперед відсутністю деформації кореневої системи та інших пошкоджень сіянців, які неминуче виникають при викопуванні, транспортуванні та садінні. Сівбу доцільно також проводити під наметом деревостану (попередні культури), який через два-три роки буде вирубуватися.

Ефективність створення культур сівбою передусім залежить від оптимального поєднання екологічних факторів — тепла, вологи та аерації грунту, від строків, норми висіву, глибини та способів висівання насіння, від ретельності доглядів за грунтом і сходами. Після появи сходів необхідною стає наявність ще двох екологічних факторів — світла й поживних речовин у грунті. Забезпечити в необхідній кількості усі перелічені фактори, що зумовлює обмеженість застосування посіву лісу, здебільшого не вдається.

Глибина сівби залежить від розміру насіння, часу сівби, механічного складу грунту. Дрібне насіння висівають на меншу глибину, ніж крупне, восени насіння висівають більш глибоко, ніж навесні, на глинистих грунтах — мілкіше, ніж на суглинкових або супіщаних. На легких грунтах — піщаних, супіщаних — насіння шпилькових порід висівають на глибину 1,5—2,0 см, на суглинкових — 1,0—1,5 см, жолуді — на глибину 4—8 см, горіхи — 6— 10 см.

При створенні лісових культур використовують п’ять способів сівби насіння. Рядкова сівба передбачає висівання насіння рядами з однаковими шириною міжрядь і глибиною сівби.

Стрічково-лункова сівба передбачає висівання насіння в лунки, розміщені в рядку на однаковій відстані одна від одної, по декілька насінин в одну лунку.

При сівбі біогрупами насіння висівають гніздами-площадками переважно квадратної форми, площею 1 м², на яких міститься кілька лунок (наприклад, п’ять, у вигляді конверта). Уперше цей спосіб був запропонований В.Д.Огієвським під назвою густої культури дуба місцями.

При стрічковій сівбі два або декілька рядків зближуються між собою в стрічку. Відстань між рядками в стрічці становить ЗО—40 см, а відстань між стрічками значно більша — 3—5 м. При сівбі врозкид насіння висівають на всю лісокультурну площу. Одним з видів цього способу є аеросівба.

Кращий час для садіння — рання весна до початку вегетації рослин, тому що вони швидше оправляються після садіння, швидше заживають пошкодження кори та коріння, відновлюються всмоктуючі корінці. Рідше практикується осіннє садіння у період скидання листя у листяних і здерев’яніння пагонів у шпилькових порід, але не пізніше ніж за два-три тижні до перших заморозків. Садивний матеріал із закритою кореневою системою можна висаджувати протягом усього вегетаційного періоду. При викопуванні, транспортуванні та зберіганні садивного матеріалу слід забезпечити його життєдіяльність, не допускаючи висихання або запрівання підземної і надземної частин.

Існує п’ять способів садіння: рядкове, стрічкове, коридорне, біогрупами, широкосмугове. Лісові культури насаджують лісосадильними машинами, а здебільшого — вручну через нестачу технічних засобів. На землях меліоративного фонду, а також на схилах крутістю понад 12° садіння здійснюють лише вручну.

При садінні вручну сіянці (саджанці) можна висаджувати: 1) з оголеним корінням під звичайні або спеціальні лопати в ямки; 2) із защемленням оголеного коріння в створені щілини під клиноподібну лопату, меч Колесова, коли коренева система защемлюється у вертикальній площині; на важких грунтах це погано впливає на ріст коріння, призводить до його деформації, внаслідок чого погіршуються приживлюваність і ріст культур; 3) У штучні мікропідвищення на утворюються шляхом перекидання дернини на дернину; 4) саджанці з закритою кореневою системою («Бріка», «Брикет») ручним посадковим інструментом «Ліліпут».

Весною лісові культури створюють насамперед на ділянках з легким і добре прогрітим грунтом. На схилах північної експозиції з важкими непрогрітими грунтами культури створюють пізніше. В однакових умовах спочатку створюються культури листя-лих, пізніше — шпилькових порід. Приживлюваність рослин різко знижується при садінні сіянців або саджанців з бруньками, які вже пішли в ріст. Тоді як надземна частина активно випаровує вологу, кількість її не поповнюється корінням, яке тільки починає приживатися, і внаслідок порушення нормального водообміну сіянці гинуть.

Для садіння використовуються сіянці деревних порід: 1—2-річні сосни, модрини, 2—3-річні — ялини, дуба, клена, ясена та інших .листяних, 3—4-річні — кедра та ялиці.

Для вирощування штучних насаджень можна застосовувати різні способи, типи та схеми змішування порід залежно від біологічних і лісівничих властивостей деревних компонентів, їх взаємодії між собою протягом усього періоду лісовирощування, типу лісорослинних умов і типу лісу, густоти культур і агротехніки їх створення. Лісові культури створювалися в напрямі від простого (змішування в рядах) до складного (змішування рядами і в рядах) змішування. Порядок розміщення сіянців або саджанців деревних і чагарникових порід на лісокультурній площі називається схемою змішування.

Спосіб змішування об'єднує схеми та типи змішування. Наприклад, спосіб змішування — чергування в рядах окремих посадкових місць, який використовується при створенні штучних насаджень у західному регіоні України, об'єднує наступні типи змішування: деревно-чагарниковий з почерговим введенням садивних місць деревної породи та чагарника деревно-тіньовий з введенням супутньої тіневитривалої породи, яка, виростаючи в другому ярусі, є підгоном для головної; деревно-тіньово-чагарниковий з послідовним чергуванням у ряду посадкових місць головної та супутньої порід і чагарника.

Серед інших способів змішування одним з найбільш поширених є кулісний, який використовується при можливості виникнення конкурентних взаємовідносин між породами і загрозі, заглушення або витіснення зі складу насадження головних порід. Кулісний спосіб, поряд з рядовим, є найбільш перспективним також і з точки зору агротехніки створення культур, догляду за ними та проведення лісівничих заходів. Широкими 6—8-рядними кулісами вводиться головна порода (наприклад, дуб звичайний), вузькими 2—3-рядними — супутні підгінні або високопродуктивні швидко­рослі, які теж можуть виконувати роль підгону (ялина, дугласія та ін.). Кулісний спосіб включає також комбінований (деревно-тіньово-чагарниковий) та деревний типи змішування порід у лісових культурах.

Успішно застосовуються ланковий або групово-ланковий способи змішування, коли супутні та головні породи чергуються в рядах групами посадкових місць. При цьому краще зберігаються введені породи, забезпечується краща мінералізація опаду та збагачення грунту елементами живлення.

У типах лісу, де спостерігаються напружені взаємовідносини між породами, використовується групово-ланковий спосіб змішування, який за своєю характеристикою ближчий до шахового. Останній за розміщенням посадкових місць більше відповідає природі лісу. Збереженість деревних порід тут висока, але ускладнюється агротехніка створення таких культур, необхідно використовувати ручну працю. Шаховий спосіб змішування дає змогу сформувати змішані насадження з рівномірним розміщенням деревних порід різних видів на лісокультурній площі.

Для змішування в рядах, а також при змішуванні рядами потрібно ретельно добирати деревні породи, які б не відрізнялися значною мірою за темпами росту і розвитку, стимулювали б ріст одна одної. Зокрема, недоцільно вводити в ряди дуба з свіжих типах черешню, ясен, берест. Введення ж липи або клена стимулює ріст головної породи, сприяє більш швидкому зімкненню в рядах і між рядами.

Чисті та змішані лісові культури за розміщенням посадкових місць поділяються на рядові та культури біогрупами. У першому випадку культури висаджують рядами, в другому — окремими групами, в кожній з яких вирощується кілька рослин. Біогрупи створюються переважно на площадках різних розмірів на «вікнах» і прогалинах серед природного відновлення. Культури біогрупами застосовуються при створенні часткових культур на лісокультур-них площах з груповим природним відновленням головних і супутніх порід. Рядковий спосіб використовується при створенні суцільних, а також часткових культур, при рівномірному розміщенні природного відновлення. При цьому існує краща можливість механізувати садіння та інші агротехнічні заходи, ніж у культурах біогрупами, хоча останній спосіб більшою мірою відповідає природі лісу.

Розмір шахівок, площадок, ланок повинен бути таким, щоб введена порода могла утворити стійкі біогрупи, а конкуренція з боку Інших порід була б мінімальною. Добирати й змішувати породи необхідно з таким розрахунком, щоб вони мали достатню площу живлення, а супутні породи були б підгоном, сприяли формуванню стовбурів і підвищенню продуктивості головної породи.

Сіянці є головним видом садивного матеріалу при створенні культур. Висаджують їх на постійне місце звичайно у 1−2-річному віці(обов'язково стандартних розмірів). У Забайкаллі та деяких районах Сибіру сіянці сосни через вкрай повільний ріст нерідко висаджують у трирічному віці. Перерослі сіянці, як правило, погано приживлюються і в перші після садіння роки ростуть повільно.

При підготовці сіянців і саджанців до посадки обрізують занадто довге, пошкоджене або загниваюче коріння, а також частково вилучають і вкорочують бічні гілки.

У районах достатньої зволоженості, враховуючи осідання грунту, сіянці слід висаджувати на глибину 2−3 см нижче кореневої шийки. У посушливих районах кореневу шийку загортають на глибину 3−5 і навіть 8 см. На нижньодніпровських пісках сосну висаджують на глибину до 10 см нижче кореневої шийки. Таке глибоке садіння попереджає опік кореневої шийки та оголювання коріння внаслідок вивітрювання піску. У посушливі весни і осені, а також на легких грунтах сіянці загортають на більшу, ніж на важких грунтах, глибину, або у вологі періоди. Глибоке загортання коріння на важких грунтах знижує енергію росту саджанців у перші роки.

Корчування включає такі операції: підготовку площі, власне корчування, трелювання пнів за межі ділянки, вичісування кореневих решток, збирання та видалення їх за межі ділянки, засипання ям, що утворилися при корчуванні. З усіх цих операцій найбільш трудомісткою є власне корчування пнів (витягання їх з ґрунту).

Таку операцію виконують корчувальними машинами, викорчовувачами-збиральниками, універсальними агрегатами з корчувальним пристроєм, викорчовувачами-збиральниками на універсальній рамі, а також вибуховим та комбінованим способами.

Корені вичісують після корчування пнів, зрізання чагарників та дрібнолісся з метою очищення ґрунту від коренів діаметром більше як 1 см, які утруднюють механізовані лісокуль-турні та сільськогосподарські роботи. При вичісуванні коренів робочі органи слід заглиблювати у ґрунт до ЗО см.

Викорчувані пні трелюють кількома способами.

Перший спосіб — кожний пень відразу після видалення його з ґрунту трелюють за межі площі, яку розчищають, на зубах корчувальної машини.

Другий спосіб — до трактора приєднують саморозвантажувальну лижу, на яку навантажують пні, або приєднують сталевий лист розміром 2×4 м, на який корчувальна машина штовхаючим зусиллям навантажує пні. Після навантаження пні вивозять за межі ділянки, що розчищають, і там за допомогою гідросистеми трактора передній кінець лижі піднімають так, щоб кут перекидання її досягав 110°. При цьому пні самороз-вантажуються.

Третій спосіб — викорчувані пні вивозять за межі ділянки машинами, що обладнані захватними пристроями. Викорчувані великі пні або кілька дрібних за допомогою такого пристрою піднімають над поверхнею ґрунту і транспортують до місця розвантаження. Такі машини використовують для навантаження пнів у транспортні засоби при вивезенні на далекі відстані.

Четвертий спосіб. Найбільш ефективне трелювання пнів змінним робочим органом — трелювальником, що встановлюють на універсальній рамі замість корчувального пристрою.

Розділ 2. Обґрунтування технологій запроектованих робіт та підбір машинно-тракторних агрегатів для їх виконання

2.1 Технологія створення лісових культур Корчування пнів — найбільш трудомістка робота у лісовому господарстві.

Великі пні корчуються під дією сили до 500 кН і більше. Для корчування пнів твердих порід потрібне зусилля майже в 1,5 раза більше, ніж для хвойних. Найбільше зусилля витрачається на корчування пнів свіжої рубки. Для корчування 5-річ-ного пня зусилля потрібне майже у 2 рази менше.

При корчуванні пнів, чагарників, згрібанні і струшуванні ви-корчованої рослинності застосовують корчувальні відвали, навішені попереду трактора. Для меншого порушення ґрунтового покриву ці відвали обладнують зубами або іклами. Застосовують відвали одноі двоповоротні. У першому випадку відвал або корчувальні зуби жорстко кріпляться на штовхальній рамі машини. Корчування при цьому виконується штовхальним зусиллям трактора. У другому випадку на штовхальній рамі встановлюють поворотні корчувальні зуби і корчування виконується поворотом цих зубів за допомогою гідроциліндрів з опорою штовхальної рами на ґрунт. Оскільки зусилля, що створюється гідроциліндрами; хоч і перевищує у кілька разів штовхальне зусилля трактора, однак передається воно не на трактор, а на ґрунт і це значно зменшує динамічні навантаження на трактор.

У роторних викорчовувачів робочі органи встановлені на загальній осі групами у певному поєднанні. Розрізняють роторні корчувальні машини пасивної й активної дії. У машини пасивної дії ротор повертається навколо осі періодично під дією зростаючого до певної межі опору корчуванню або по команді тракториста за допомогою важеля корчування. При повертанні ротора за допомогою важеля корчування ротор приводиться у рух через передавальний механізм від двигуна трактора. Для видалення пнів на зрубах застосовують корчувальну машину КМ-1, викорчовувач ДП-25, викорчовувачі-збирачі МП-7А, Д-695А, КСП-20, корчувальний агрегат МП-8А, машину для розчистки смуг МРП-2 і викорчовувач безперевної дії КНД-1

Корчувальна машина КМ-1А призначена для розчищення зрубів смугами при підготовці площ під лісові культури та для суцільного корчування пнів під лісорозсадники, сільськогосподарські угіддя та протипожежні розриви і дороги.

Основними частинами машини є рама, робочий орган, начіпний пристрій, два відвали і гідроциліндри.

Робочий орган являє собою двоплечий важіль, верхній кінець якого вушками з'єднується зі штоками гідроциліндрів, а на нижньому кінці закріплені три корчувальних зуби. По боках, під кутом 90° один до одного, встановлені два відвали, за допомогою яких при смуговому розчищенні пні розсуваються на обидва боки. Залежно від діаметра пня корчувати його можна одним з трьох способів: заглибленням зубів робочого органа під пні з наступним повертанням двоплечого важеля відносно осі, зсуванням пня штовхальним зусиллям трактора і заглибленням зубів під пень і зсуванням його штовхальним зусиллям трактора з одночасним видаленням його із ґрунту за допомогою піднімання корчувальної рами.

Машиною корчують пні діаметром до 60 см, її продуктивність — 30−60 пнів за годину.

Агрегатується корчувальна машина з гусеничними лісогосподарськими тракторами класу 3,0 (ЛХТ-100, ЛХТ-100Б).

Викорчовувач-збирач МП-7А (випускається замість викор-човувача Д-695А) призначений для корчування пнів, чагарників і дрібнолісся на осушених і слабкоосушених болотах, видалення великого каміння на мінеральних ґрунтах і навантаження його у транспортні засоби.

При корчуванні чагарників і збиранні раніше викорчованих пнів ширина відвала викорчовувача з розширювачами становить 3550 мм. Продуктивність — до 59 пнів, або 0,11−0,20 га чагарника за годину.

Монтують корчувач на гусеничних тракторах класу 6,0 болотної модифікації.

Викорчовувач-збирач поворотний КСП-20 застосовують для корчування і збирання пнів, каміння, чагарників, їх транспортування і навантаження у транспортні засоби. Він має поворотний відвал з підрізувальним ножем, що дає змогу корчувати пні діаметром до 60 см. Продуктивність за годину основного часу при корчуванні пнів становить 12 шт., чагарників — 0,064 га.

Монтується на гусеничному тракторі класу 6,0.

Машину для суцільного корчування МТП-26 використовують для корчування пнів і чагарників у рядах лісозахисних смуг під час реконструкції їх і відновлення.

Вона складається з рами, робочого органу й опірних коліс. Робочий орган — це скоба для підрізування ґрунтової скиби на певну глибину, перерізування коріння чагарників і пнів. Попереду скоби і вище неї встановлено ротор, виготовлений із труби з привареними до неї зубами. Ротор приводиться у дію від вала відбору потужності трактора через конічний редуктор і ланцюгову передачу.

До площини скоби приварено три підйомника у вигляді похилих у напрямі ротора зубів.

Агрегат працює методом сідлання рядка. Підрізана скиба разом з пнями переміщується по підйомниках вгору до ротора, зуби якого руйнують скибу, очищають коріння від ґрунту і виносять пні (або чагарник) на поверхню смуги, що розчищають.

Ширина захвату робочого органу становить 1,1 м, діаметр пнів, що корчують — до 30 см, продуктивність за годину зміни при корчуванні — 2 км, а при розчищенні чагарників — 3 км. Машина навішується на трактор класу 6,0.

Для корчування дрібних пнів і чагарників використовують також такі знаряддя, як корчувальна борона і чагарникові граблі.

Корчувальна борона К-1 призначена для корчування пнів діаметром до 15 см і чагарників. Борона має раму з начіпним пристроєм у передній частині, до якої приварені дев’ять зубів, що заглиблюються у ґрунт на 4 см. Ширина захвату борони — 3 м. Вона навішується на гусеничний трактор класу 6,0, обладнаний заднім механізмом для навішування знарядь.

Викорчувані пні трелюють кількома способами.

Перший спосіб — кожний пень відразу після видалення його з ґрунту трелюють за межі площі, яку розчищають, на зубах корчувальної машини.

Другий спосіб — до трактора приєднують саморозвантажувальну лижу, на яку навантажують пні, або приєднують сталевий лист розміром 2×4 м, на який корчувальна машина штовхаючим зусиллям навантажує пні. Після навантаження пні вивозять за межі ділянки, що розчищають, і там за допомогою гідросистеми трактора передній кінець лижі піднімають так, щоб кут перекидання її досягав 110°. При цьому пні самороз-вантажуються.

Третій спосіб — викорчувані пні вивозять за межі ділянки машинами, що обладнані захватними пристроями. Викорчувані великі пні або кілька дрібних за допомогою такого пристрою піднімають над поверхнею ґрунту і транспортують до місця розвантаження. Такі машини використовують для навантаження пнів у транспортні засоби при вивезенні на далекі відстані.

Четвертий спосіб. Найбільш ефективне трелювання пнів змінним робочим органом — трелювальником, що встановлюють на універсальній рамі замість корчувального пристрою.

Самонавантажувальна машина для вивезення дерев «Зайчик» призначена для навантаження, вивезення і розвантаження зрізаних дерев завдовжки до 15 м, одержаних з них сортиментів, а також дерев, гілок, пеньків, осмолу тощо. Ця машина складається із автомобільного тягача сідельного типу ЗИЛ-130 В1 і переобладнаного причепа ОДАЗ-885 або причепа-розпуска.

За кабіною автомобіля встановлено гідрокран з максимальним вильотом стріли 3,7 м і вантажопідйомністю до 5 кН, за допомогою якого водій навантажує і розвантажує дерева. Гідрокран має змінні грейферні захоплювачі для навантаження різних вантажів. На напівпричепі встановлений гідроциліндр із механізмом розвантаження. Час, потрібний на навантаження одного щільного кубометра деревини (залежно від довжини сортиментів), становить 1,8−2,4 хв, час на розвантаження платформи — 5 хв, вантажопідйомність машини — 6,5−8,0 кН, маса — 10 200 кг.

Розрівнювання ґрунту та планування ділянок. Грунт, відсипаний у насип, розрівнюють шарами для створення однорідної будови насипу. Великі маси ґрунту, вивантажені з автомашин, доцільніше розрівнювати бульдозером. Загальний опір бульдозера під час роботи складається з таких опорів: опору при нарізуванні ножем та деформації ґрунту відвалом, опору при переміщенні ґрунту попереду відвалу та терті об нерухому поверхню ґрунту; опору при переміщенні ґрунту вгору по відвал опору при переміщенні ґрунту вздовж відвалу та опору під час руху бульдозера вгору на підйомах.

Корені вичісують після корчування пнів, зрізання чагарників та дрібнолісся з метою очищення ґрунту від коренів діаметром більше як 1 см, які утруднюють механізовані лісокультурні та сільськогосподарські роботи. При вичісуванні коренів робочі органи слід заглиблювати у ґрунт до 30 см.

Для вичісування коренів використовують чагарникові граблі, корчувальні борони, корчувальні машини, вичісувачі коренів та розпушувачі.

Під час роботи вичісане зубами машини коріння відвалом переміщується до країв розчищуваної площі.

Чагарникові граблі начіпні К-3 використовують для згрібання у купи зрізаних і викорчуваних чагарників та корчування пнів діаметром до 15 см. Граблі складаються із рами, кронштейнів, зубів і обладнання для спалювання. На рамі з пристроєм для начіпки кріпляться 11 зубів заввишки 13,5 см, які забезпечують ширину захвату в 5 м.

У лісовому господарстві оранку проводять на площах двох категорій. До першої категорії належать площі, вкриті лісом, старі і свіжі зруби із залишеним підростом і підліском та перезволожені; до другого — розкорчовані площі, площі, які довго не були під лісом (наприклад, орні та лучні угіддя, пустирі) та площі, відведені під захисні лісонасадження.

На площах першої категорії можна проводити обробіток по борознах і зрідка по смугах. Метою борозенного обробітку є створення сприятливих умов для пророщування насіння і росту сіянців, забезпечення загортання їх кореневих систем, знищення бур’янів у зоні садіння та видалення надґрунтового покриву за межі оброблюваних смуг. При борозенному обробітку ґрунту плугами роблять борозни на рівних відстанях одна від одної або стрічками.

Щоб одержати максимальну кількість борозен на одиниці площі, їх слід розміщувати з мінімальними відстанями між ними Ігпіп.

Відстань між борознами у стрічці має бути меншою, ніж між крайніми борознами двох сусідніх стрічок. Борозенний обробіток застосовують для підготовки ґрунту під лісові культури, сприяння природному відновленню лісу, а також з метою створення протипожежних смуг. Він можливий у зріджених насадженнях, на незахаращених і з досить рівним рельєфом площах, на яких не більше ніж 600−700 пнів на 1 га. У разі більшої кількості пнів борозенний обробіток утруднюється, а якщо пнів більше 1000−1200 шт/га, то обробіток ґрунту тракторним плугом неможливий.

На площах, де дуже багато пнів, коренів та на крутих схилах, де обробіток ґрунту смугами неможливий, ґрунт обробляють площадками.

На перезволожених площах борозни формують так, щоб у відвалені скиби можна було висаджувати сіянці або висівати насіння. При цьому слід дбати про те, щоб перевернута скиба щільно притискувалася до поверхні ґрунту.

Якщо утворені двополицевими плугами борозни не відводять надмірну кількість вод у природні низини, нарізують дві скиби з одночасним утворенням між ними канави завглибшки 0,4−0,6 м плугом-канавокопачем або дві скиби з канавою між ними завглибшки 0,6−0,8 м.

На площах другої категорії застосовують суцільний і смуговий обробіток ґрунту, бо за таких умов можна використовувати плуги загального і спеціального призначення. Суцільний обробіток ґрунту у лісовому господарстві має багато спільного з суцільною оранкою у сільському господарстві.

При механізованому садінні глибина обробітку ґрунту повинна бути не менше ніж 27−28 см. Якщо при такій глибині оранки на поверхню ґрунту вивертається опідзолений горизонт, скиби треба перевертати на меншу глибину і додатково до цього застосовувати грунтопоглиблювання.

При близькому заляганні орштейнового горизонту ґрунт обробляють плугами із безполицевими корпусами.

Під час підготовки орного агрегату перевіряють технічний стан плуга і проводять установку робочих органів, а також змащують частини, що труться. При комплектуванні агрегатів залежно від умов роботи кількість корпусів підбирають з таким розрахунком, щоб коефіцієнт використання тягового зусилля трактора був якомога ближчим до одиниці.

Підготовка ґрунту до обробітку передбачає попереднє видалення з нього перешкод, що утруднюють рух агрегату — окремих пнів, чагарників, каміння, а також зарівнювання ям.

Правильна організація роботи агрегатів передбачає ретельне і своєчасне розбивання поля на загінки (смуги) певної ширини з одбиванням в кінці гонів розворотних смуг. Ширина їх залежить від радіуса повороту агрегату та його ширини захвату. Для начіпних плугів вона становить 12−15 м, для напівна-чіпних п’яти і шестикорпусних — 20 м, для причіпних з тракторами класів 1,4 і 2,0 — 14−16 м, з тракторами класу 3,0 — 18−22 м, з тракторами класів 6,0 з двома плугами — до 28 м. При роботі з начіпними плугами радіус повороту агрегату і ширина поворотної смуги менша.

При борозенній оранці на зрубах ширина загону має бути не меншою ніж 100 м, а довжина — не меншою ніж 200 м.

При визначенні якості оранки перевіряють глибину, ступінь перевертання скиби, зароблення рослинних решток, наявність огріхів та недорізів скиби. Глибину оранки вимірюють по діагоналі поля металевим стрижнем, заглиблюючи його до дна борозни. При цьому необхідно враховувати розпущеність ґрунту, зменшуючи заміряну середню глибину на 20% для свіжозораного ґрунту і на 10% — для ущільненого поля і для поля після дощів. Відхилення від заданої глибини не повинно перевищувати 1 см. Для вимірювання глибини оранки можна використовувати борозномір.

Боронування — агротехнічний прийом, яким завершують обробіток верхніх шарів ґрунту, роздрібнюючи великі глиби і видаляючи бур’яни. Боронування застосовують також для зберігання вологи у ґрунті (розпушування верхніх шарів, знищення ґрунтової кірки), для загортання і змішування мінеральних добрив з ґрунтом.

Боронування зубовими боронами як окремий процес проводять якщо до трактора зчіпкою приєднують кілька ланок борін. Застосовують його і разом з іншими тракторними роботами (оранкою, культивацією, висіванням мінеральних добрив).

Перед початком роботи ланки зубових борін з'єднують так, щоб їх хід був рівномірним, а передні й задні ряди зубів заглиблювалися на однакову глибину. З цією метою правильно встановлюють причеп, коли напрям сили тяги трактора проходить через слід центра маси ланки, а сам причеп з горизонталлю утворює кут 10−15°. Якщо передні зуби заглиблюються у ґрунт більше, ніж задні, причеп треба зробити коротшим і, навпаки, при більшому заглибленні задніх зубів його подовжують.

Велике значення для якості боронування має швидкість агрегату, що для подрібнення великих глиб повинна бути не менше як 6 км/год.

Щоб мати вищу продуктивність і раціонально використовувати тягове зусилля ланки борін приєднують до трактора причіпними зчіпками С-11У, С-18А та напівначіпними СН-35М і СН-75. У разі використання напівначіпних зчіпок або при агрегатуванні зубових борін із тракторами малої потужності застосовують раму-брус з навіскою РБН-4, до якої приєднують три ланки борони. На зчіпку типу СН-35М навішують дві рами-бруса із зубовими боронами, а третю — на начіпну систему трактора. Ширина захвату такого агрегату становить 8,5 м.

Найбільш ефективний агрегат із зчіпкою начіпною універсальною НУБ-4,8 із шириною захвату 4,8 м. Він складається із трактора класу 0,6 або 1,4, начіпної зчіпки і кількох ланок причіпних борін: сітчастих, зубових (посівних легких, середніх і важких) або пружинних з лапчастими зубами.

Розрізняють три способи боронування: тоновий, фігурний та діагональний.

Під час гонового і фігурного способів боронування може бути поздовжнім, поперечним і комбінованим. При поздовжньому боронуванні борони спрямовують уздовж борозен, при поперечному — впоперек, при комбінованому — боронують у два сліди: вздовж і впоперек борозен.

Кращим способом боронування зябу або парів є діагональний, при якому борони спрямовують під кутом близько 45° до борозни.

Діагональне боронування буває однослідним, двослідним перехресним та двослідним поперечним.

При діагональному способі боронування по краях загонів трапляються пропуски. Тому боронування загону або поля закінчують одним-двома проходами агрегату навколо поля.

Крім зубових борін для подрібнення скиб після оранки застосовують дискові борони, що одночасно з подрібненням скиб гострими краями дисків перерізають та подрібнюють кореневища.

Зубові борони. Залежно від маси, яка припадає на один зуб, борони «Зигзаг» поділяють на важкі, середні і легкі. У важких і середніх борін зуби мають квадратний переріз, у легких, які застосовують для знищення ґрунтової кірки, загортання насіння та добрив, — круглий. У важких борін на один зуб припадає 20−30 Н, у середніх — 10−20 Н, у легких — 5−10 Н.

Крім борін «Зигзаг», використовують борони з робочими органами у вигляді лап або ножів, при цьому рама може бути шарнірною.

Найчастіше використовують такі зубові борони: БЗТС-1,0, БЗСС-1,0, ЗБП-0,6, ШБ-2,5. Регулюють глибину обробітку зміною кута нахилу ножа.

У багатьох держлісгоспах України для одночасного догляду в рядках і міжряддях насаджень застосовують зубові борони з високими зубами. Рама цих борін така сама, як і у важкої борони БЗТС-1,0, але зуби мають круглий перетин і довжину 450 мм. Такими боронами можна виконувати суцільний обробіток ґрунту в насадженнях у перший та другий роки розвитку сіянців, не боючись їх пошкодження.

Борона дискова начіпна БДН-3 складається із рами з навіскою та чотирьох батарей — двох передніх та двох задніх. Кількість вирізних дисків залежить від ширини захвату — на двох передніх батареях і правій задній встановлюють по дев’ять, а на лівій задній — десять. Якщо необхідно мати ширину захвату у 2 м, то як і в попередньому випадку, на трьох батареях встановлюють по шість дисків, а на лівій задній — сім, відповідно зближуючи бруси рами, до яких приєднують батареї. Агрегатується борона з тракторами класу 3,0.

Борона дискова важка БДТ-3 причіпна. У неї, як і у БДН-1,ЗА, чотири батареї, на двох передніх та на правій задній по сім вирізних дисків, а на лівій задній — вісім таких самих дисків. Ширина захвату борони — 3 м. Глибину обробітку регулюють до 20 см зміною кута атаки від 12 до 18° через три градуси, розсуваючи або зсуваючи кінці батареї. Для рівномірності заглиблення дисків передніх і задніх батарей борона має механізм вирівнювання рами, за допомогою якого повертають вісь з опірними колесами. У транспортне положення борону переводять опусканням коліс за допомогою гідроциліндра, встановленого на рамі культиватора. Ця борона краще копіює поверхню ґрунту. Агрегатується з тракторами класу 3,0.

Суцільна культивація — розпушування раніше зораного грунту з метою знищення бур, нагромадження і узбережжя вологи.

При культивації з одночасним боронуванням тяговий опір агрегату розраховують за сумарним опором культиваторів і борін.

Начіпні культиватори агрегатують з тракторами за допомогою напівначіпних зчіпок, розміщуючи їх у такий спосіб: два культиватори по боках трактора на брусах зчіпки і один позаду трактора.

Підготовка до культивації передбачає видалення перешкод для руху агрегату та відбивання поворотних смуг, ширина яких має бути у 3 рази більшою за ширину захвату агрегату. Поворотні смуги відбивають однокорпусним плугом на глибину 8−10 см. Під час культивації агрегат переміщується впоперек напряму попереднього обробітку ґрунту.

Поля завширшки менш ніж 300 м ефективно обробляти начіпними культиваторами. Щоб дотримуватись прямолінійності руху перший прохід культиватора роблять по вішках.

Потім агрегат рухається човниковим способом, роблячи петельні повороти у кінці гонів на розворотній смузі. Перед поворотом, як тільки задні лапи досягають відміткової смуги, робочі органи піднімають, а після повороту опускають до підходу їх до межі поля. Якість культивації перевіряють при першому проході. Для цього визначають чистоту зрізування бур’янів, глибину розпушування ґрунту, глибину обробітку по всій ширині захвату культиватора, гребенистість поверхні поля.

Щоб запобігти огріхам суміжні проходи роблять із перекриттям 10−15 см.

Культиватор-розпушувач КРТ-3 використовують для догляду за лісовими, садовими, сільськогосподарськими культурами та виноградниками. Можна також застосовувати його для передсадивного глибокого розпушування та культивації терас і схилів. Запобіжні пружини дають змогу глибоко розпушувати і кам’янисті ґрунти. Рама культиватора складається з основної рами та двох знімних напіврам. Бруси напіврам входять у брус основної рами. Ширину рами можна змінювати від 1,5 до 3 м. Опірні колеса встановлюють за допомогою гвинтового механізму.

Культиватор лісовий борозенний КЛБ-1,7 призначений для догляду за лісовими культурами, створеними висіванням або садінням у дно борозен, зроблених лісовим плугом, або на смугах, оброблених іншими знаряддями і машинами.

Робочими органами культиватора є дві батареї сферичних дисків, встановлених на осях. Кожна батарея трьома стовпами приєднується до плити, яка складається з двох з'єднаних болтами листів — верхнього та нижнього. Ширина захвату — 1,7 м.

Така конструкція плити забезпечує зміну кута атаки дисків, що необхідно для досягнення потрібної глибини обробітку. Глибину обробітку ґрунту регулюють також завантаженням баластних ящиків. Запобіжні пружини запобігають ушкодженню дисків батарей при потраплянні на перешкоди. Глибина обробітку — 6−10 см. Агрегатується з тракторами класу 3,0.

Міжрядний обробіток ґрунту застосовують для розпушування ґрунту, боротьби із бур’янами, внесення добрив, руйнування ґрунтової кірки у міжряддях посівів у розсадниках, у деревних школах і плантаціях, на площах після культивації та у лісових смугах.

Кількість обробітків і строки їх проведення визначаються природними умовами створення культур, кількістю та інтенсивністю росту бур’янів. У середніх умовах при весняному садінні у перший рік здійснюють, як правило, 4−5 міжрядних обробітків, у другий — 3−4, у третій — 2−3, у четвертий і наступні роки — по 1−2. Глибина обробітку ґрунту протягом вегетаційного періоду змінюється залежно від природно-кліматичних умов зони та часу його проведення. Так, на чорноземах перший обробіток здійснюють на глибину 8 см, другий — на 10 см, третій — на 12 см, наступні на — 14 см.

Вибираючи машини для міжрядного обробітку ґрунту слід ураховувати розміщення рядів і рослин у них, ширину міжрядь і ступінь прямолінійності рядів культур, висоту культур, вид ґрунту та його стан.

Для міжрядного обробітку застосовують причіпні, начіпні, універсальні та просапні культиватори, а також машини з дисковими робочими органами і ґрунтові лісові фрези.

Міжрядний обробіток ґрунту виконують двома способами. Під час обробітку лісових культур у перші роки їх росту, коли висота рослин не перевищує 50 см і вони не пошкоджуються під трактором та культиватором, обробляють одночасно більше одного (два або три) міжряддя одним широкозахватним культиватором типу КРН-2,8А або культиваторами КПН-2, КПН-4, КЛ-2,6 та ін. Агрегати бажано комплектувати з тракторів класів 1,4 та 2,0, напівначіпної зчіпки і трьох культиваторів КРН-2,8А .

Щоб зменшити ширину захисних зон під час обробітку міжрядь у перші роки після садіння, у деяких лісгоспах використовують культиватор КРН-2,8МО, агрегатований з тракторами класів 0,6 або 0,9. Цей культиватор має рульове керування, за допомогою якого тракторист може вести культиватор, не пошкоджуючи рослини навіть при непрямолінійному їх розмінні. Для обробітку міжрядь ефективний культиватор КРСШ-2,8А, встановлений на самохідному шасі класу 0,6 (робочі органи культиватора розміщені у полі зору тракториста).

При висоті культур понад 50 см обробляють тільки одне міжряддя агрегатом, що складається із трактора і культиватора. Перед міжрядним обробітком перевіряють і у разі потреби змінюють ширину колії, регулюють та встановлюють культиватор. Ширину колії для міжрядного обробітку грунту змінюють так, щоб під час роботи колеса трактори не пошкоджували рослин, а рухалися від них на відстані не менше ширини захисної зони.

Різальні лапи встановлюють із перекриттям 4−8 см, щоб їх леза торкалися по всій довжині з поверхнею площадки, на якій відбувається розстановка. Розпушувальні лапи після розстановки повинні торкатися своїми носками площадки.

Обробіток ґрунту дисковими робочими органами здійснюють у звал і урозвал, відповідно встановлюючи диски. Під час догляду за лісовими культурами у перший рік садіння диски у батареях ставлять урозвал. Щоб не оголювати кореневі системи, останній догляд в цьому році виконують культиваторами з дисками, встановленими у звал. У наступні роки обробіток ґрунту у лісових культурах чергують: перший проводять культиватором з дисками урозвал, другий — у звал. При цьому краще розпушується і переміщується ґрунт та зберігається вирівняна поверхня.

Глибину обробітку змінюють встановленням відповідного кута атаки дискових батарей та завантаженням баластних ящиків. У культиваторів КЛБ-1,7 кут атаки можна змінювати від 0° до 30° через кожні 10°. Чим більший кут атаки, тим глибшим буде обробіток ґрунту. Важкі й дуже задернілі ґрунти обробляють з більшим кутом атаки дискових батарей. Крім зміни кута атаки у культиватора КЛБ-1,7 можна змінювати і кут нахилу батарей до середини борозни від 0° до 20° через кожні 5°. Цей культиватор з кутом нахилу батарей в 5°-10° використовують для догляду за лісовими культурами, створеними за допомогою садіння посередині борозен, що прокладені двопо-лицевим плугом ПКЛ-70.

Залежно від умов створення лісових культур батареї дисків на рамі культиватора встановлюють з різною шириною захисної зони. На розчищених площах з легкими ґрунтами ширина захисної зони становить 10−15 см, на нерозкорчованих зрубах — 15−20 см. При встановленні дисків у звал ширина захисної зони має бути на 5−8 см більшою, ніж при встановленні дисків урозвал. Чим більше кут атаки, висота сіянців, глибина обробітку та криволінійність борозен, тим більшою повинна бути ширина захисної зони.

Культиватор лісовий КЛ-2,6 використовують для обробітку за один прохід міжрядь лісових культур 2,5−3,0 м завширшки. Ширина захвату — 2,05 та 2,55 м. Основні його частини — це рама з начіпним пристроєм та рамкою автозчіпки, опірні пневматичні колеса, робочі органи, щитки та пристрій для приєднування зубових борін. Щитки запобігають пошкодженню лісових насаджень. Глибину обробітку регулюють за допомогою гвинтового механізму, переміщуючи колеса відносно рами.

Стрілчасті та пружинні лапи забезпечують розпушування ґрунту на глибину до 12 см, а долотоподібні — до 16 см. Агрегатується з тракторами класів 0,9 та 1,4.

Найбільш трудомістким у догляді за лісовими культурами є весняно-літнє розпушування і знищення бур’янів у міжряддях, у рядах і захисних зонах, яке проводять до змикання культур у рядах.

Донедавна механізованим був лише обробіток міжряддя, а ґрунт у захисних зонах і рядах культур обробляли вручну. Обробіток ґрунту в рядах культур і захисних зонах — досить трудомісткий процес: на 1 га насаджень затрачають 12−15, а іноді й до 30 людино-днів.

Щоб не застосовувати ручну працю, треба розпушувати ґрунт і вичісувати бур’яни зубовими боронами або голчастими дисками на першому-другому році після садіння; обробляти ґрунт ротаційними та висувними робочими органами та ручною моторизованою фрезою.

Дослідження свідчать, що при застосуванні у лісгоспах борін типу «Зигзаг» з висотою круглих зубів 450 мм і більше кількість пошкоджених сіянців не перевищувала 1%, а якість розпушування ґрунту і вичісування бур’янів були задовільними.

Голчасті диски, що використовують для такого обробітку ґрунту, близькі за будовою до голчастих дисків ротаційних мотик, але мають більший діаметр (близько 600 мм) і загострені та вигнуті круглі зуби діаметром 12 мм. Ці диски вільно посаджені на осях і обертаються при переміщенні агрегату в результаті зчеплення кінців зубів із ґрунтом. Аналогічні за будовою та принципом дії робочі органи ротаційного культиватора РКП-1, що використовують для поверхневого суцільного розпушування ґрунту, на посівних стрічках і у шкільних відділеннях розсадників. Під час робочого руху зуби заглиблюються у ґрунт на 5−6 см, розпушують його і виривають бур’яни.

Голчасті диски і зубові борони ефективніші під час обробітку ґрунту у рядах і захисних зонах культур, коли корені бур’янів проросли у ґрунті не більше як на 5−8 см.

Ґрунт у рядах культур і захисних зонах обробляють ротаційними робочими органами культиватора КРЛ-1А.

З метою одночасного обробітку ґрунту у міжряддях, рядах культур і захисних зонах робочі органи КРЛ-1А закріплюють на рамі культиватора. При цьому для полегшення роботи перед ними на секціях культиватора встановлюють стрілчасті лапи.

Під час догляду за ґрунтом у лісонасадженнях, створених на легких і середніх ґрунтах садінням великомірного садивного матеріалу, або у культурах заввишки до 2 м можна використовувати культиватор бічний лісовий КБЛ-1. Він монтується з правого боку трактора класу 1,4, на задній начіпці якого розміщують культиватор для обробітку ґрунту у міжряддях.

Для одночасного обробітку ґрунту у міжряддях, рядах і захисних зонах лісових культур висотою 1 м з відстанню у ряду не менше як 1 м в будь-яких ґрунтових умовах ефективний агрегат з висувним робочим органом і автоматичним пристроєм для керування. Такий агрегат складається із трактора, позаду якого навішений культиватор для міжрядного обробітку, з правого боку — автоматичний пристрій для розпушування ґрунту і знищення бур’янів у ряду і захисній зоні з одного боку ряду культур.

Автоматичний керуючий пристрій належить до стежачих систем автоматичного керування (САК), датчиком якого є механічний щуп. Зміна довжини шляху робочого органу досягається встановленням щупа під різним початковим кутом за допомогою регулювального пристрою. У початковий момент руху агрегату робочий орган за допомогою гідроциліндра1 опускається на задану глибину і повертає пристрій у вертикальній площині відносно осі. Якщо під час руху агрегат потрапляє на стовбур, щуп відвертається і через важіль, тягу та кулачок за допомогою золотника включає гідроциліндр, який переміщує паралелограмний механізм і відводить робочий орган від стовбура. Після того як робочий орган мине стовбур, щуп за допомогою пружини повертається у попереднє положення, після чого включається у дію гідроциліндр, і робочий орган повертається у вихідне положення.

Робочий орган — це однобічна плоскорізальна лапа, на якій для поліпшення розпушення ґрунту закріплені пальці. Встановлення на потрібну глибину обробітку ґрунту досягають переміщенням опірного колеса, що забезпечує копіювання робочим органом рельєфу оброблюваної поверхні. Ширина захвату робочого органу становить 0,55 м, найбільше переміщення його -0,5 м, робоча швидкість агрегату — 5−8 км/год.

Культиватор ротаційний лісовий КРЛ-1А застосовують для обробітку ґрунту у рядках і захисних зонах на глибину 3−8 см при висоті лісових насаджень до 1 м (сосни до 0,6 м). Основними частинами його є рама з начіпним пристроєм у передній частині, два опірних колеса, що за допомогою гвинтових механізмів переміщуються у вертикальному напрямі відносно рами, та два робочих органи — крильчатки, осі яких встановлені під кутом 5° до вертикалі так, що частина робочого органу, розміщеного ближче до рядка сіянців, заглиблена у ґрунт, а протилежна — виступає над його поверхнею. Внаслідок цього під час руху культиватора робочі органи обертаються, розпушуючи ґрунт і вириваючи бур’яни. Робочі органи культиватора є трьох видів: багатолопатеві крильчатки, каркаснодротяні та багатозубові крильчатки. Перші два види використовують почергово: спочатку багатолопатеві крильчатки розпушують ґрунт і видаляють бур’яни, нагортаючи при цьому ґрунт до рядка сіянців, а потім застосовують каркасно-дротяні, що роблять те саме, але розрівнюють ґрунт біля рядка. Культиватор з багатозубовими крильчатками використовують у перші роки після садіння сіянців. Агрегатується культиватор з тракторами класу 1,4.

2.2 Технологія вирощування садивного матеріалу Посадковим матеріалом для створення лісових культур, захисних насаджень і озеленення є сіянці, саджанці і дички. Сіянець лісовий — це молода деревна чи чагарникова рослина, вирощена із насіння у відкритому чи закритому грунті посівного відділення лісового розсадника без пересаджування, яка використовується як садивний матеріал 1−4-річного віку. Саджанець лісовий — це лісовий садивний матеріал, вирощений із пересадженого сіянця чи укоріненням частин деревної рослини. Дичка — це рослина природного походження, що використовується для посадки. Сіянці і саджанці вирощують у лісових розсадниках (земельні ділянки, призначені для ведення спеціалізованого господарства з метою вирощування садивного матеріалу для лісового господарства).

Розсадники бувають тимчасові і постійні. Термін дії тимчасових розсадників до 5 років. Зазвичай вони невеликих розмірів.

Постійні розсадники розраховані на тривалий термін функціонування (більше 5 років). Площа їх може складати від декількох до 30 і більше гектарів. Розсадник зазвичай влаштовують на ділянках з рівним рельєфом чи з ухилом до 2−3 градуса. Краще підходять грунти слабкоі середньопідзолені супіщані чи легкосуглинкові з вмістом гумусу в перегнійному шарі більше 2%.

За своєю структурою постійний лісовий розсадник складається з продукуючої і допоміжної частин. У продукуючу частину входять посівне, шкільне і маточне відділення. Посівне відділення складає частину площі розсадника. Призначену для вирощування з нього сіянців. Шкільне відділення — частина площі розсадника, призначена для вирощування саджанців. Маточне відділення — частина площі розсадника, де вирощують дерева і чагарники для одержання живців і насіння.

При вирощуванні посадкового матеріалу в лісових розсадниках здійснюють цілий комплекс необхідних агротехнічних операцій і прийомів.

Обробіток грунту потрібний для забезпечення сприятливих грунтових умов для росту сіянців і саджанців і знищення бур’янів. Розрізняють первинний, основний і передпосівний чи передпосадковий обробіток грунту.

Первінний обробіток грунту роблять на вперше чи знову освоєних площах, частіше на вирубках. Після звільнення площі від порубкових залишків, пнів, коренів і вирівнювання поверхні виконують оранку з оборотом шару на глибину гумусового горизонту з розпушуванням нижнього шару грунтозаглиблювачем до 30−40 см. При оранці не допускають виносу підзолистого шару на поверхню. У наступні 2 роки грунт утримують під паром (спочатку сидеральним, потім чорним). Досить родючі грунти можуть утримуватися під чистим паром 1 рік.

Основний обробіток грунту проводять за системою чорного, раннього і сидерального пару.

Обробіток за системою чорного пару полягає в осінній оранці (оранка під зяб), ранньовесняному боронуванні, літній культивації, осінньому переорюванні пару і весняному боронуванні на наступний рік. Оранку проводять на глибину гумусового шару з оборотом шару, а при його малій потужності проводять розпушування нижнього шару без виносу його на поверхню. Загальна глибина обробітку 20−30 см у посівному відділенні і 30−40 — у шкільному.

Для знищення бур’янів влітку проводять 3−4 (іноді і більше) культивації, що починають звичайно в ІІ декаді травня при глибині обробітку грунту 8−10 см. Потім глибину культивації поступово збільшують до 14−15 см.

Обробіток грунту за системою раннього пару починають з весняної оранки з оборотом шару. Потім провдять культивації, осіннє переорювання пару і весняне боронування.

При обробітку грунту за системою сидерального пару проводять осінню оранку (чи весняну) з оборотом шару, ранньовесняне боронування, передпосівне розпушування, посів сидерату, боронування посіву, дискування грунту перед заорюванням, заорювання зеленої маси с наступним дискуванням. Із сидеральних культур для посіву можуть бути ви користанні люпин жовтий, люпин синій вузьколистий (на піщаних, супіщаних і суглинистих грунтах). Норма висіву насіння люпину складає 150−180, середели — 40−60 кг/га. Насіння люпину перед посівом піддають скарифікації і протравлюванню, а середели — термічній обробці.

Боронування посівів проводять на важких запливаючих грунтах до появи сходів і по сходах для руйнування грунтової кірки. Зелену масу люпину заорюють у фазі блискучих бобів, а середели — у період масового цвітіння. Глибина заорювання від 10−15 (на легких грунтах) до 20 см. Потім до кінця вегетаційного періоду проводять 2−3 дискування.

Передпосівна (чи передпосадкова) підготовка полягає в ретельній обробці і вирівнюванні поверхні грунту для забезпечення високої якості посіву чи посадки. Легкі грунти культивують і боронують, а важкі переорюють без обороту шару на глибину 15−20 см, боронують і здійснюють створення гряд (при грядкових посівах).

Для обробітку грунту використовують плуги ПЛН-4−35, ПЛН-4−35, ПКУ-3−35, культиватор КПС-4, зубові борони БЗСС-1,0; БЗП-0,6.

Застосування чорного і раннього пару дає змогу провести ефективну боротьбу з бур’янами, а сидерального — значно підвищити родючість грунту.

Обробку пару повторюють через 2−3 роки і більше в залежності від числа полів у сівозміні. Воно може бути різним, до 3−5 у посівному і 4−6 і більше у шкільному відділеннях.

При тривалому терміні вирощування сіянців і саджанців застосовують дворічний пар: спочатку сидеральний з добривами (1-е поле), потім чистий з гербіцидами (2-е поле). Далі в сівозміні йдуть сіянці (чи саджанці) однолітні 93-е поле), дворічні (4-е поле), трирічні (5-е поле), чотирирічні (6-е поле).

При обробітку в грунт вносять органічні, мінеральні, органо-мінеральні і бактеріальні добрива. З органічних найчастіше використовують торф і приготовлені на його основі компости (торф у суміші з перегнійною землею, гноєм і деревною корою), а також сидеральні добрива.

Ефективність застосування компостів вища, ніж чистого торфу. З мінеральних добрив найбільше застосування знаходять азотні, фосфорні і калійні. Терміни посіву можуть значною мірою регулюватися шляхом спеціальної обробки насіння. У профілактичних цілях для захисту насіння від грибкових захворювань і шкідників здійснюють їхнє протравлювання фундазолом (5−10 г на 1 кг) чи іншими препаратами.

Більшість порід висівають навесні чи восени. Літні і зимові посіви застосовують для обмеженого числа порід (береза, жимолость).

Навесні стратифікованим насінням чи восени без попередньої підготовки висівають карагану деревоподібну, березу бородавчасту, грушу звичайну, клен, липу дрібнолисту, горобину звичайну, ясен звичайний і ряд інших порід.

Навесні не стратифікованим насінням проводять посів акації білої, дуба червоного і звичайного, ялини, сосни, модрини, кедра, вільхи чорної. Однак хвойні породи частіше висівають насінням, що зберігалося методом снігування.

2.3 Механізація протипожежних заходів Серед комплексу заходів боротьби з лісовими пожежами розрізняють запобіжні заходи з виявлення лісових пожеж та боротьби з ними.

Запобіжні протипожежні заходи передбачають:

а) роз’яснювальну роботу серед населення (лекції, бесіди, розвішування плакатів, радіота телепередачі тощо), адміністративні заходи до порушників, очищення лісів від хмизу, сушняку, вітролому і деревних решток після лісозаготівель, своєчасне проведення санітарних рубок та ін;

б) заходи, спрямовані на обмеження поширення можливих пожеж, їх швидке виявлення та ліквідацію на початку виникнення.

Щоб обмежити поширення можливих пожеж, створюють захисні протипожежні смуги, захисні канави, влаштовують протипожежні розриви та водойми. Одночасно підвищують по-жежостійкість лісонасаджень поблизу пожежонебезпечних ділянок регулюванням їх складу та повноти, створенням поже-жостійких узлісь переважно з листяних порід та ін.

Захисні протипожежні смуги, які обмежують можливі низові пожежі, створюють навесні або восени ґрунтообробними та землерийними машинами. Ґрунтовий покрив випалюють, після чого висівають або висаджують на смугах вогнестійкі рослини.

Влітку захисні смуги поновлюють ґрунтообробними машинами або обробляють гербіцидами. Ширина протипожежних смуг залежить від ґрунтового покриву. Якщо на ділянці переважають лишайники та мохи, ширина смуг становить 1,0−2,5 м; на захаращених ділянках з глибоким трав’янистим покривом — 2,5−4,0 м і більше.

Глибина обробітку ґрунту повинна забезпечувати повну мінералізацію смуги, тобто повне очищення її від трав’янистої рослинності, лісової підстилки та інших речовин. Обробляють ґрунт під смуги тракторними плугами, бульдозерами, канавокопачами та іншими ґрунтообробними машинами. Найчастіше для цього застосовують плуг комбінований лісовий ПКЛ-70 і плуг лісовий смуговий ПЛП-135. Можна також використовувати чагарниково-болотні плуги, а в місцях, де немає великих коренів і пнів, — сільськогосподарські плуги загального призначення. Доцільно застосовувати начіпні плуги, бо у лісових умовах тракторні агрегати з ними більш маневрені.

Плугом ПКЛ-70А з трактором класу 3,0 утворюють мінералізовану смугу завширшки 1,4 м. Такий агрегат при роботі на зрубах із кількістю пнів 600−800 на одному гектарі має продуктивність до 22 км за зміну; на зрубах з 350−500 пнями на 1 га — 25 км, на площах без пнів — до ЗО км за зміну. Плуг ПЛП-135, що навішують на трактор класу 6,0, прокладає мінералізовану смугу шириною до 2,5 м. Продуктивність цього агрегату на зрубах досягає 14 км за зміну.

Продуктивність чагарниково-болотних та сільськогосподарських плугів можна визначати за формулою.

Бульдозерами створюють мінералізовані смуги завширшки близько 3 м. Звичайно середня глибина різання ґрунту становить 10 см. Більш продуктивні універсальні бульдозери з поворотним відвалом, встановленим під гострим кутом до напряму руху. При цьому зрізаний ґрунт зміщується у бік, що збільшує ширину мінералізованої смуги. Продуктивність універсального бульдозера, змонтованого на тракторі класу 6,0, становить до 15 км за зміну. Продуктивність бульдозера з неповоротним відвалом за зміну близько 10 км/зм мінералізованої смуги.

При створенні ґрунтових протипожежних смуг на ділянках без кам’янистих включень та у різних категоріях лісових площ (насадження, зруби, згарища) ефективним є агрегат, що складається з трактора класу 3,0 та смугопрокладача фрезерного ПФ-1. Цей агрегат створює десятиметрову смугу і має продуктивність до 13,5 км/зм.

Для прокладання загороджувальних й опірних мінералізованих смуг та для їх поновлення рекомендується агрегат лісо-пожежний фрезерний АЛФ-10, що агрегатується з тракторами класу 1,4. Ширина утворюваної ним мінералізованої смуги становить 1,5−10 м, ґрунт відкидається на 1,5−13 м, а продуктивність за годину роботи становить 2,8 км.

Протипожежні смуги поновлюють плугами, дисковими боронами та ґрунтовими фрезами.

При прокладанні захисних мінералізованих смуг канавокопачем завчасно намічують трасу так, щоб на ній не було перешкод, великих свіжих пнів та дерев. Продуктивність канавокопача — близько 7 км смуги за зміну.

Захисні канави використовують для обмеження можливих підземних пожеж. їх прокладають канавокопачами МК-9 або ЛКН-600 на глибину не менше як 0,5 м, тобто до мінералізованого шару. Ширина захисних канав навколо площ торфопідприємств з житловими, службовими та іншими будівлями повинна становити не менше як 1 м. Такі канави риють екскаваторами.

Плуг комбінований лісний начіпний ПКЛ-70 призначений для механізації лісовідновлювальних робіт на не-розкорчованих зрубах. Плугом можна виконувати такі роботи: нарізувати борозни завширшки 70 см та завглибшки 6−15 см двополицевим корпусом з одночасним садінням сіянців або висіванням насіння у дно борозни на добре дренованих ґрунтах, нарізувати однополицевим корпусом скиби завширшки 50 см і завтовшки до 25 см під наступний посів насіння або насадження сіянців, а також для створення протипожежних смуг. Основними органами плуга є рама, чересловий ніж та двополицевий корпус. Полиці корпуса мають гвинтову поверхню, що забезпечує нормальне перевертання скиби й укладання її суцільною стрічкою по боках борозни. Кінці лемішів корпуса з боків відігнуті вгору і виконують роль бічних ножів корпусу.

Садильний пристрій встановлюється на рамі за двополицевим корпусом і дає змогу висаджувати сіянці у дно борозни одночасно з обробітком ґрунту.

Посівний пристрій приєднується до плуга замість садильного. Для розпушування дна борозни встановлюється спеціальна лапа. У плуга ПКЛ-70 є напівавтоматичний зчіпний пристрій для приєднування плуга до начіпної системи трактора.

2.4 Механізація лісозахисних робіт Для захисту лісів і лісонасаджень від шкідників та хвороб застосовують лісогосподарські, механічні, біологічні та інші заходи.

Лісогосподарські заходи зводяться до створення здорових лісонасаджень, добре організованого догляду за лісом та зберігання заготовлених лісоматеріалів, а також проведення необхідних лісомеліоративних заходів, своєчасного збирання пошкоджених бурями та пожежами дерев тощо.

Механічні заходи боротьби передбачають збирання комах та їх личинок за допомогою різноманітних прийомів: ручне збирання, спорудження ловильних канав, застосування електроосвітлювальних пристроїв у нічний час та ін.

В основі біологічного методу лежить використання для боротьби зі шкідливими комахами їх ворогів із тваринного та рослинного світу (тварин, птахів, паразитичних комах, бактерій, грибів).

Хімічний захід боротьби полягає у знищенні шкідників різними хімічними речовинами: обприскуванні отруйною рідиною, обпилюванні порошкоподібною отрутою, обкурюванні (фумігації), газуванні аерозолями, згодовуванні отруйних принад.

З усіх заходів боротьби зі шкідниками і хворобами лісу найпоширенішим є хімічний. У лісогосподарській та лісомеліоративній практиці найбільш ефективна боротьба зі шкідниками лісонасаджень полягає в обприскуванні та обпилюванні. Часто застосовують і обкурювання (фумігацію) ґрунту газом для очищення його від личинок хруща та інших шкідників. Хімічні методи застосовують також для боротьби з бур’янами. Отруйні речовини для обприскування застосовують у вигляді розчинів, суспензій, емульсій, аерозолей (туманів) та екстрактів.

При обпилюванні отрута наноситься на заражені рослини у вигляді дрібного порошку або пилу. Для фумігації ґрунту в нього певним способом вносять отруту, яка, поступово випаровуючись, насичує парами шари ґрунту і знищує шкідників, що в ньому перебувають.

На виробництві використовують ранцеві, тракторні та аеро-обприскувачі.

Ранцеві обприскувачі з налитою в них рідиною мають масу близько 20 кг, робітники носять їх за спиною на наплічних ремінцях. Рідину виштовхують із розприскувачів ручними насосами: поршневими, діафрагмовими або іншими.

Тракторні обприскувачі можуть бути начіпними або причіпними. Начіпні монтуються безпосередньо на тракторі або навішуються на його навіску. Причіпні працюють в агрегаті з трактором.

Аерообприскувачі встановлюють на літаках та вертольотах.

Обпилювачі групують за тими самими ознаками, що й обприскувачі.

Фумігатори, що подають отруйну рідину у ґрунт, бувають ручними (інжектори) та механічними.

Протруйні машини призначені для обробки насіння отрутохімікатами перед сівбою з метою знищення збудників хвороб на його поверхні (вкриваючи його розчинами або порошками отрутохімікатів).

Розділ 3. Розрахунок продуктивності машино-тракторних агрегатів

3.1 Розрахунок продуктивності машино-тракторних агрегатів Технічну або розрахункову продуктивність визначають за формулою де, В — конструкттвна на ширина захвату машини або знаряддя, м; V — фактична швидкість руху агрегату, км/год.; Т — час роботи агрегату протягом зміни, год.(8 год.); Кт — коефіцієнт використання часу зміни (0,90−0,95);

Для агрегатів, результати роботи яких можуть вимірюватись у лінійних одиницях (нарізка борозен, посадка лісових культур, догляди за ними, прокладка протипожежних мінералізованих смуг, догляди за ними та ін.) продуктивність за зміну визначають за формулою Змінна продуктивність корчувальної машини в гектарах за зміну може бутлі визначена за формулою де і - кількість викорчуваних пнів за 1 хв.: для злів діаметром 36−40 см і 1 шт.; для пнів діаметром 41−45 см. і = 0,3−0,6 шт.; Т — тривалість зміни, год.; Кт — коефіцієнт використання робочого часу (0,80−0,85); пкількість пнів на 1 га. Змінну продуктивність при трелюванні пнів у штуках за зміну визначають за формулою:

де п — кількість пнів, які вивозять за один рейс (2−3 шт.); Ттривалість зміни, год.; - середня відстань трелювання пнів, м (до 50 м); - середня швидкість руху; - час навантаження пеньків (3 хв); - час розвантаження пнів (1,5 хв); - час, який витрачаються на розвертання корчувача (1,0 хв).

Продуктивність універсального бульдозера при розрівнюванні грунта (м2) можна визначити за формулою де Т-тривалість зміни, год.; - коефіцієнт використання робочого часу (0,8−0,9); - довжина планованої ділянки (від 10 до 50 м); b — ширина відвала, м (залежно від марки бульдозера); а — кут захвата відвала (для поворотних відвалів — до 62°, для неповоротних — 90°); а — частина смуги, що перекривається при наступному проході (0,3−0,4 м); - середня робоча швидкість (60 м/хв); - поворот/ (0,2−0,4 хв); n — кількість проходів по одному місцю (n = 1−2).

Продуктивність агрегата при вичісуванні кореневих залишків — розраховують за формулою дe, — кількість поворотів агрегату (30−40 пов. за зміну); - час, що витрачається на один поворот агрегата, год. (0,003−0.005).

Продуктивність агрегатів при обприскуванні, обпилюванні та при аерозольній обробці насаджень (га/зм) розраховують за формулою:

де, — кількість повторних проходів.

Розрахункова частина Розрахунок змінної продуктивності виконуємо по порядку виконання робіт. Порядок робіт нумеруємо згідно виду виконання робіт в курсовій роботі:

3.1.1 Корчування пнів

0,8-коефіцієнт використання часу зміни

0,2- коефіцієнт який враховує непередбачені витрати часу

3с час підходу машини до пня

10сзатрата часу на вилучення пня з грунту

7сзатрата часу на підняття рами

16с затрата часу на відтрелювання викорчованого пня

3.1.2 Трелювання пнів

2 — кількість пнів, які вивозяться за один рейс (шт)

8- тривалість зміни, год

0,8- коефіцієнт використання часу зміни

40 -середня відстань трелювання пнів, м (до 50м) хв)

60- середня швидкість руху (60м/хв)

3- час навантаження пнів (3 хв)

1,5- час розвантаження пнів (1,5хв)

1 -час затрачений на розвертання корчувача (1,0 хв)

3.1.3 Засипання пневих ям

8 -тривалість зміни, год

0,8- коефіцієнт використання робочого часу (0,8−0,9)

40- довжина планової ділянки (від10 до 50м)

0,3- частина смуги, що перекривається при наступному проході(0,3−0,4м)

60- середня робоча швидкість (60м/хв)

0,2- час повороту (0,2- 0,4 хв)

1 — кількість проходів по одному місцю (1−2 рази)

3.1.4 Вичісування коренів

2 — конструктивна ширина захвату машини

5- ширина відвала

8- тривалість робочої зміни

0,8 — коефіцієнт використання робочого часу

30 — кількість поворотів агрегата (30−40 пов. за зміну)

0,004- час, що витрачається на один поворот агрегата, год (0,003−0,005)

2 — кількість повортних проходів

3.1.5 Основна підготовка ґрунту

Wтех=0,1*1,2*6*8*0,9=5,1 (га/зм)

1,2 — конструктивна ширина захвату машини або знаряддя, м

6- фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

3.1.6 Поверхнева підготовка ґрунту

3- конструктивна ширина захвату машини або знаряддя, м

8- конструктивна ширина захвату машини або знаряддя, м

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

3.1.7 Доставка садивного матеріалу

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.1.8 Садіння лісових культур

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.1.9 Обробіток ґрунту в рядах

6- фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.1.10 Обробіток ґрунту в міжряддях

6 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.2.1 Корчування смуг завширшки 3,0 м

0,8 — коефіцієнт використання робочого часу (0,8- 0,9)

2 — коефіцієнт, який враховує непередбачені витрати часу

3- час підходу машини до пня, с

10 — затрати часу на відтрелювання викорчованого пня, с

7 — затрати часу на підняття рами корчувача, с

16 — затрати часу на відтрелювання викорчованого пня, с.

3.2.2 Вичісування коренів у 2 сліди

2 — конструктивна ширина захвату машини

5- ширина відвала

8- тривалість робочої зміни

0,8 — коефіцієнт використання робочого часу

30 — кількість поворотів агрегата (30−40 пов. за зміну)

0,004- час, що витрачається на один поворот агрегата, год (0,003−0,005)

2 — кількість повортних проходів

3.2.3 Основна підготовка ґрунту — оранка

6- фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.2.4 Поверхнева підготовка ґрунту — боронування

7 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.2.5 Доставка садивного матеріалу

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.2.6 Садіння лісових культур

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96- коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.2.7 Догляд за лісовими культурами в рядах та міжряддях

6 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.1 Нарізання борозен

6 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95- коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.2 Розпушування борозен

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.3 Доставка садивного матеріалу

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96- коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.4 Садіння лісових культур

4 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.5 Агротехнічний догляд за культурами в міжряддя

6 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни, год

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95- коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.3.6 Хімічний обробіток в рядах

15 — конструктивна ширина захвату машини

8- фактична швидкість руху агрегата, км/год

8- тривалість робочої зміни

0,8- коефіцієнт використання часу зміни

3.4.1 Обробка поверхні гербіцидами

20- конструктивна ширина захвату машини

8- фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

3.4.2 Основна обробка ґрунту оранка

1,2- конструктивна ширина захвату машини

7 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни

0,95 — коефіцієнт використання часу зміни

0,9 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.4.3 Поверхнева підготовка ґрунту — культивація

8 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни

0,95 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

2,8 — конструктивна ширина захвату машини

3.4.4 Внесення добрив

10- конструктивна ширина захвату машини

8 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

3.4.5 Сівба лісового насіння

1 — конструктивна ширина захвату машини

7 — фактична швидкість руху агрегата, км/год

8 — тривалість робочої зміни

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,95 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.4.6 Мульчування посіву Мульчування посіву виконується у зчепленні з сівалкою, тому змінну продуктивність розраховувати не потрібно.

3.4.7 Міжрядковий обробіток і внесення добрив

6 — конструктивна ширина захвату машини

8 — тривалість робочої зміни

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.4.8 Дощування

3.4.9 Викопування і вибирання сіянців

4 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,9 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.5.1 Розчистка смуг від чагарникової рослинності

6 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,8 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.5.2 Прокладання мінеральних смуг

6 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.5.3 Підновлення та догляди за смугами:

6 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,96 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.6.1 Догляд за мінеральними смугами

8 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,85 — коефіцієнт використання часу зміни

0,9 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

3.7.1 Обприскування

25 — конструктивна ширина захвату

6 — конструктивна ширина захвату

8 — тривалість робочої зміни

0,95 — коефіцієнт, який враховує вплив рельєфу

2 — кількість повторних проходів Складання розрахунково-технологічних карт Кількість тракторо-змін необхідних для виконання операції розраховується за формулою де, О — заданий обсяг робіт (га, км, тис.); - змінна продуктивність машино-тракторного агрегату.

Для розрахунку необхідної кількості тракторів для виконання операції використовують формулу де, — кількість календарних днів протягом яких можливо виконувати дану операцію; - коефіцієнт змінності.

Значення фактичної кількості робочих днів, витрачених на виконання кожної операції, визначають за формулою Обрахунок:

Розраховуємо кількість тракторо-змін необхідних для виконання операції:

Розрахунок для інших операцій проводимо аналогічно.

Розраховуємо необхідну кількість тракторів для виконання операції:

Розрахунок для інших операцій проводимо аналогічно.

Значення фактичної кількості робочих днів, витрачених на виконання кожної операції, визначаємо так Відомість необхідної кількості тракторів і робочих машин Таблиця 3.0 Відомість кількості тракторів

Зведена відомість даних машинно-тракторних агрегатів

Розділ 4. Охорона праці та основні положення техніки безпеки на механізованих роботах Охорона праці в лісовому господарстві, представляє собою систему міроприємств, що направлені на створення безпечних і нормальних умов роботи.

За організацію охорони праці відповідають в лісгоспі відповідні керівники господарств, котрі забов’язуються:

Слідкувати за виконанням норм, правил, інструкцій;

Не допускати до роботи, робочі машини, якщо не враховані правила техніки безпеки;

Забезпечувати робочих спец-одягом і захисними засобами;

Вчасно попереджувати нещасні випадки.

Кожний головний керівник, в підпорядкуванні якого знаходяться робочі, повинен провести інструкцію по техніці безпеки. Важливими є практичні заняття, які проводяться безпосередньо біля машин та тракторів Найбільш важливими є такі засоби по техніці безпеки:

Кожен працівник повинен ознайомитись з технікою безпеки, після чого повинен росписатися у відповідному журналі;

По стороннім особам заборонено знаходитись біля машин та агрегатів;

Машини, що працюють в щепленні з тракторами, повинні матижорске з'єднання, яке не дозволить їм набігати на трактор;

Неможна працювати на не придатних для їзди машинах. Їх треба змазувати проводити технічний догляд;

При навішуванні машин на трактор не можна знаходитись між продовгуватими тягами механізма навіски;

Перед початком руху трактора з навісною машиною треба переконатися, що нема небезпечності зачепити кого-небудь піднятою машиною або зачепитись за щось;

Необхідно дати попереджувальний сигнал для працюючих на навісних машинах;

Забороняється їздити на піднятій навісній машині;

Повороти трактора з піднятою навісною машиною необхідно здійснювати планово і тільки впевнившись, що навкруги машини не має людей;

При зустрічному роз'їзді тракторів треба триматися на відстані 2 метри один від одного;

Під час зупинки трактора не можна залишати машину в піднятому положенні;

Опускати машини в робоче положення і піднімати їх можна тільки на прямолінійних ділянках руху трактора.

При роботі, яка пов’язана з виконанням роботи з отруйними речовинами, необхідно дотримуватись таких правил:

Всі роботи в садах, парках, розсадниках та інших об'єктах, повинні бути відповідні особи, які відповідають за правила безпеки;

Особи, що працюють з ядами, допускаються до роботи тільки після здачі технікума;

Люди, що працюють з хімікатами, повинні забезпечуватись комбінезонами, печатками;

Особи, які безпосередньо працюють з ядо-хімікатами повинні слідкувати за правилами особистої гігієни;

Висновок В процесі написання курсового проекту я дав стислу характеристику об?єкта проектування, природні умови, навів приклади створення та комплектування машино-тракторного парку для лісгоспу. А також обґрунтував основні правила техніки безпеки під час лісогосподарських робіт, адже створення єдиної автоматизованої системи керування охорони лісів від пожеж, оцінювання санітарного стану є дуже важливим. А також набув навичок з організації лісогосподарських робіт з використанням комплексу машинно-тракторного агрегату.

Також здобув освоєння навичок з оптимального комплектування машинно-тракторного парку для заданих умов і обсягів робіт, а також розрахунок і машинно-тракторного агрегату для конкретної операції на базі ДП «Овруцьке ЛГ» Овруцьке лісництво в Житомирській області.

Список використаної літератури

1. Машины, механизмы и оборудование лесного хозяйства: Справочник/ В. Н. Винокуров, В. Е. Демкин, В. Г. Маркин и др. — М: МГУЛ, 2002. — 282с.

2. Зима, І. М. Механізація лісогосподарських робіт. Підручник для ВНЗ, 3 е изд. перераб. і доп. / І.М.Зіма, Т.Т.Малюгін — М.: Лісова промисловість, 1976;416с.

3. Лісовий кодекс УкраїниК, 1994 — 56 с.

4. Довідник майстра лісу, Харків — 2012; 280 с.

.ur