Організація та технологія вирощування насіння сої

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУРСОВА РОБОТА На тему: «Організація та технологія вирощування насіння сої»

Дубляни 2011

Зміст

Вступ

1. Значення сорту, та якості сортового насіння в сільськогосподарському виробництві

2. Районовані сорти сої та їх господарсько-біологічна характеристика

3. Теоретичні основи насінництва, сортові якості та врожайні властивості насіннєвого матеріалу

3.1 Сорт і гетерозисний гібрид як об'єкт насінництва

3.2 Залежність рівня врожайності від якості насіння

3.3 Причини погіршення сортового насіння, та способи його попередження

3.4 Формування насіння з позитивними властивостями

3.5 Принципи зональної організації насінництва

4. Система насінництва сої

5. Первинне насінництво сої

5.1 Схема відтворення еліти

5.2 Технологія і методика роботи в розсадниках первинного насінництва і на посівах супереліти та еліти

6. Технологія вирощування репродукційного насіння сої

7. Розрахунок насінницьких площ для сої

8. Внутрішньогосподарський сортовий та насіннєвий контроль

8.1 Польова апробація сортових посівів

8.2 Насіннєвий контроль сої

8.3 Насінницька документація

8.4 Вимоги до якості насіння Висновки Бібліографічний список Додаток А: Технологічна карта вирощування сої

Вступ

Селекція — найдешевший, найрезультативніший та екологічно чистий чинник зростання виробництва продукції рослинництва. За сучасних тенденцій підвищення вартості енергозатрат на одиницю виробленої продукції і за наявності проблем, що виникли внаслідок загрозливого забруднення навколишнього природного середовища, селекції відводиться особливо важлива економічна і суспільна роль.

Важливим етапом в історії людства, а також у розвитку рослинного світу стало зародження землеробства майже 20 тис. років тому. За цей час людина своєю діяльністю, особливо за допомогою селекції, значно змінила рослинний світ.

Селекція (від лат. selectio — добір) — це теорія і практика створення нових та поліпшення існуючих сортів рослин, найбільш пристосованих для задоволення потреб людини. За визначенням М.І. Вавилова, селекція рослин, по суті, є еволюцією, що спрямовується волею людини.

Насінництво — це важлива ланка в організаційній структурі виробництва. Насінництво реалізує досягнення селекції розмноженням високоврожайного насіння нових сортів і впровадженням їх у виробництво. Ця спеціальна галузь сільськогосподарського виробництва забезпечує:

· розмноження високоякісного сортового насіння;

· збереження в процесі розмноження всіх морфологічних ознак,

· генетичної і сортової чистоти, властивих кожному сорту;

· формування високих урожайних і посівних властивостей насіння спеціальними способами вирощування, збирання післязбирального оброблення насіння.

Теорія і практика селекції та насінництва ґрунтуються на концепціях генетики, фізіології, біохімії рослин та інших суміжних наук. Специфічною функцією селекції є створення нових сортів і гібридів сільськогосподарських рослин для збільшення виробництва та поліпшення якості вирощеної продукції. Впливаючи безпосередньо на підвищення продуктивності сільського господарства, селекція перетворюється на засіб виробництва.

Високу економічну ефективність селекції підтвердила сільськогосподарська практика. Спеціальними дослідженнями, які проведено в країнах Західної Європи, доведено, що внесок селекції в досягнутий за останні 25 років приріст урожайності становить, %: 59 — по озимій і 20 — по ярій пшениці, 58 — по ярому і 32 — по озимому ячменю, 80 — по кукурудзі на зерно, від 19 до 57 — по картоплі.

Головне завдання селекції на сучасному етапі — створення сортів з високим генетично детермінованим потенціалом продуктивності, стабільною стійкістю до хвороб, шкідників, дії несприятливих чинників середовища. Успішне вирішення цього завдання пов’язане з постійним удосконаленням селекційного процесу, його інтенсифікацією.

Інтенсифікація селекційної роботи останніми роками дала можливість значно підвищити продуктивність праці селекціонера, скоротити терміни виведення нових сортів. Проте цей процес зумовив зростання витрат коштів та матеріальних ресурсів за рахунок механізації, сучасного устаткування і приладів, фітотронів та інших культиваційних споруд. Тому пошук шляхів підвищення віддачі потенціалу ресурсів селекції має важливе значення в підвищенні її економічної ефективності.

Вченими підраховано, а практикою доведено, що врожаї та валові збори сільськогосподарських культур підвищуються на 20 — 25% за рахунок висівання високоякісного насіння нових реєстрованих і перспективних сортів. Насіння, по праву, є одним із найважливіших незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. Через насіння з покоління в покоління передаються генетичні властивості сортів.

1. ЗНАЧЕННЯ СОРТУ, ТА ЯКОСТІ СОРТОВОГО НАСІННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Сорт — це саморегулювальна біологічна система рослин однієї культури одного походження, які подібні за господарськими і біологічними властивостями і морфологічними ознаками. Система сформована і розмножена для одержання високого врожаю хорошої якості в результаті ефективного використання чинників зовнішнього середовища при вирощуванні за певних природних і виробничих умов.

Вимоги виробництва до сорту. Сорт як засіб сільськогосподарського виробництва застосовують для підвищення врожайності та якості продукції сільськогосподарських культур. Ґрунтово-кліматичні й агротехнічні умови вирощування, напрями використання культури визначають вимоги виробництва до сортів. Для сортів усіх сільськогосподарських культур ці вимоги можна звести до кількох основних груп: висока і стійка врожайність по роках; стійкість до несприятливих умов середовища; висока екологічна пластичність, що забезпечує високу врожайність за сприятливих умов вирощування та підвищення нижнього порогу її за екстремальних умов; тривала і особливо комплексна стійкість до хвороб і шкідників; придатність до інтенсивної технології, механізованого вирощування, збирання та переробки; висока якість продукції, заради якої культивується сорт. Для будь-якої окремої культури перелік вимог можна значно збільшити. Так, для озимої пшениці М.І. Вавилов визначив вимоги за 52 ознаками.

Використання кращих сортів — один з ефективних засобів підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості продукції. У виробничих умовах сорти погіршуються і потребують сортооновлення. Старі сорти періодично замінюють новими, урожайнішими і такими, що дають кращу продукцію, тобто проводять сортозаміну. Всі сорти мають пройти державне сортовипробування — своєрідний конкурс, під час якого відбирають кращі для впровадження у виробництво сорти. Розмноженням їх займається насінництво. Визначення достовірності сорту здійснює сортовий контроль.

Величина урожаю сільськогосподарських культур у значній мірі залежить від якості посівного матеріалу.

Для посіву рекомендується використовувати посівний матеріал не нижче третьої-четвертої репродукцій. Використання для сівби насіння нижчої якості помітно знижує врожайність культури, тому час від часу потрібно оновлювати насінний матеріал, тобто проводити сортооновлення.

Показники, що характеризують якість насіння, яке використовується для посіву, поділяють на дві групи: сортові ознаки та посівні показники.

Сортові ознаки характеризують сортову чистоту насіння.

Посівні якості насіння — це такі показники, як чистота насіння, його схожість, енергія проростання, маса 1000 насінин, посівна або господарська придатність, вологість, зараженість хворобами і шкідниками тощо.

Крім зазначених показників якості насіння, в лабораторних умовах також визначають життєздатність насіння, силу росту, питому вагу, натуру (об'ємну вагу), вирівняність та ін.

Враховуючи весь комплекс показників посівної якості насіння, визначають його кондиційність, тобто відповідність певним стандартам. Якщо насіння відповідає певним вимогам стандарту, його називають кондиційним.

Показники якості насіння є основою для розрахунку норми висіву культури.

2. РАЙОНОВАНІ СОРТИ СОЇ ТА ЇХ ГОСПОДАРСЬКО БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Сівба високоякісним насінням районованих сортів — один з основних агротехнічних заходів, спрямованих на вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Вінничанка

Рекомендовані зони вирощування: полісся, лісостеп Сорт відноситься до групи середньостиглих. Стійкий до посухи, вилягання та осипання.

Напрям використання — зерновий.

Заявники — Інститут агроекології та біотехнології УААН; Вінницький державний аграрний університет.

Сорт створений шляхом екотипного добору біотипів рослин з підвищеною регенераційною здатністю, холодота посухостійкістю, з послідуючою селекцією на скоростиглість, зернову продуктивність, вірусостійкість та якість.

Гіпокотиль з антоціаном. Тип росту — проміжний. Форма куща проміжна. Рослина за висотою (від поверхні грунту до верхівки) середня (71−90 см), з жовто-коричневим опушенням. Листок темно зелений, пухирчастість слабка. Стебло за товщиною тонке (<7,0). Середній листочок овальний, за формою верхівки загострений, великий. Квітка фіолетова. Біб темно-коричневий, за довжиною середній (40,0−50,0 мм), вузький (<9,0 мм), слабкозігнутий. Насінина округло-випукла, жовто-зелена, рубчик темно-коричневий, овальний. Час початку цвітіння (10% квіток розпустилось) середній.

Маса 1000 насінин — 212 г. Середня врожайність за роки випробування в зоні Лісостепу — 24,2 ц/га; Полісся — 23,6 ц/га. Вміст жиру — 21,9%, білка — 37,6%. Висота прикріплення нижнього бобу — 15,0 см.

Говерла

Сорт зареєстровано, від: 2009р. Рекомендовані зони вирощування: лісостеп, степ Напрям використання — зерновий. Середня врожайність за роки випробування у зоні Степу — 18,0 ц/га, Лісостепу — 24,1 ц/га з вмістом жиру відповідно 22,1% і 23,5%, білку — 38,0% і 37,9%. Висота прикріплення нижнього бобу — 11,8−13,0 см. Маса 1000 насінин — 169,8 г. Стійкий до вилягання, посухи, ураження хворобами, відносно стійкий до осипання.

Гіпокотиль у рослин сорту з наявним антоціановим забарвленням. Рослини середньої висоти, мають проміжний тип росту, з жовтокоричневим опушенням, відсутнім або дуже слабким ступенем завивання стебла, напівстиснуту форму куща, середній час початку цвітіння і ранній достигання з наявним опадання листя. Стебло середньої товщини з середньою кількістю вузлів, нефасційоване. Листок помірно зеленого кольору з слабким ступенем пухирчастості. Середній листочок середній за розміром, овальної форми із загостреною формою верхівки. Квітка фіолетова. Біб коричневий, має серповидну форму та середні показники і довжини, і ширини. Насінина овально-видовженої форми з основним жовтим забарвленням оболонки та темно-коричневим рубчиком. Рубчик лінійної форми без вічка та малюнка (смужок) навколо нього, має темно-коричневе забарвлення. Маса 1000 зерен — велика.

Київська 98

Рекомендовані зони вирощування: лісостеп Стійкий до ураження найбільш поширеними хворобами, а також до понижених температур в період цвітіння та плодоутворення.

Сорт створений: методом індивідуально добору з гібриду від схрещування сорту Іскра і канадського зразка 421 968;7613. Належить до маньчжурського підвиду, апробаційної групи Сордіда. Автори: В. Г. Михайлов, О. З. Щербина, Л. С. Романюк, І.І. Кошевський.

Скоростиглий; достигає за 108−110 днів. Маса 1000 насінин складає 150−160 гр., вміст про-теїну в зерні сорту 40−41%, олії 21−23%. Потенційна урожайність: насіння 25−30ц/га.

Зона поширення: рекомендується для Лісостепу, на півдні Лісостепу може висіватись в поукісних і пожнивних посівах та використовуватись як попередник для озимих культур.

Прикарпатська 96

Рекомендовані зони вирощування: лісостеп, степ Заявники — Івано-Франківська державна сільськогосподарська дослідна станція. Інститут кормів УААН.

Сорт створений шляхом індивідуально відбору із сорту Мейпл Ероу. Підвид — маньчжурський, апробаційна група — віріда.

Форма рослин напіврозлога, стебло зелене з жовто-бурим опушенням, висотою 70−85 см. Тип росту детермінантний. Суцвіття — китиця, 2−5 квіток на квітконіжці. Квітка дрібна, фіолетова. Біб рудий, плаский на кінці з дзьобиком, середня кількість насінин у бобі 2,3, максимальна — 3. Насінина дрібна, овальної форми, жовта. Рубчик жовто-зелений, лінійний, середнього розміру. Маса 1000 насінин 138,9 г.

Вегетаційний період в зоні Степу -109,7 дня, середня урожайність за роки випробування в зоні Лісостепу — 17,8 ц/га, у зоні Степу — 16,9 ц/га. Вміст сирого протеїну 34,4%, вміст жиру 23,0%.

Супра

Рекомендовані зони вирощування: полісся, лісостеп, степ Сорт відноситься до групи середньоранніх. Стійкий до посухи, вилягання та осипання.

Напрям використання — харчовий/кормовий. Сорт відноситься до групи середньоранніх.

Заявникфірма «Семенсес Прогрейн» (Канада).

Гіпокотиль з антоціаном. Тип росту — проміжний. Форма куща напівстиснута. Рослина за висотою (від поверхні грунту до верхівки) від середньої до високої (91−110 см), з жовто-коричневим опушенням. Листок помірно зелений, пухирчастість помірна. Стебло за товщиною середнє (7,0−12,0). Середній листочок за розміром середній, овальний, за формою верхівки заокруглений. Квітка фіолетова. Біб коричневий, за довжиною середній (40,0−50,0 мм), за шириною середній (9,0−12,0), слабкозігнутий. Насінина овально-видовжена, жовто-зелена, рубчик жовтий, клиновидний. Час початку цвітіння (10% квіток розпустилось) ранній.

Маса 1000 насінин — 204 г. Середня врожайність за роки випробування в зоні Степу — 20,2 ц/га; Лісостепу — 27,2; Полісся — 20,9 ц/га. Вміст жиру — 21,1%, білка-38,1%. Висота прикріплення нижнього бобу — 10,3 см.

3. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ НАСІННИЦТВА, СОРТОВІ ЯКОСТІ ТА ВРОЖАЙНІ ВЛАСТИВОСТІ НАСІННЄВОГО МАТЕРІАЛУ

3.1 Сорт і гетерозисний гібрид як об'єкт насінництва

У системі агротехнічних та організаційних заходів щодо підвищення і забезпечення стабільності врожаїв сільськогосподарських культур провідне місце належить сортовому насінню, через яке реалізуються потенційні можливості сорту, і навпаки, найбільш високопродуктивний сорт дає низький урожай при сівбі низькоякісним насінням. Тому об'єктами насінництва є сорт рослин (клон, лінія), гібрид (популяція, сортосуміш), які становлять сукупність рослин тієї або іншої, створеної шляхом селекції культури, що має певні спадкові морфологічні, біологічні та цінні господарські ознаки і властивості. До об'єктів належать також насіння і садивний матеріал, насіннєві посіви та насадження.

Сорт є одним із основних засобів сільськогосподарського виробництва, від генотипу якого значною мірою залежать реалізація біопотенціалу поля, ефективність меліоративних і агротехнічних заходів, особливо за несприятливих умов середовища.

За останнє десятиріччя в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур зросла роль сорту. За підрахунками спеціалістів, зростання врожайності у світовій практиці землеробства в цілому забезпечується однаковою мірою за рахунок як агротехніки, так і впровадження нових, досконаліших сортів і гібридів. Однак потенціальні можливості сорту чи гібрида можуть бути реалізовані лише за високої якості насіння.

У виробничих умовах сорт поступово погіршується. Для підтримання всіх цінних біологічних властивостей сорту і гібрида на високому рівні на всіх етапах вирощування насіння застосовують спеціальні насінницькі методи і заходи. Одержане за таких умов насіння забезпечує збільшення врожайності на товарних посівах на 2 — 3 ц/га. Ось чому так важливо щороку забезпечувати на насіннєвих посівах комплекс агротехнічних, фітосанітарних і організаційних заходів, спрямованих на одержання насіння з високими врожайними властивостями.

3.2 Залежність рівня врожайності від якості насіння

Насіння переважно визначає рівень урожайності, і чим воно краще, тим вища врожайність. Насіння високої якості порівняно із звичайним забезпечує приріст урожаю близько 2−3 ц/га. Цей резерв підвищення врожайності слід використовувати в сільському господарстві, тому вимоги до якості насіння мають бути високими.

Сортові властивості насіння — це сукупність показників, що характеризують належність насіння до відповідного сорту і характеризуються переважно ступенем їх чистосортності.

Сортові властивості залежать від генотипу самого насіння, тобто якщо насіння належить до високопродуктивного сорту, то його потенціальні можливості дають змогу вирощувати високий урожай, а якщо до низькопродуктивного, то навіть при висіванні насіння високих репродукцій високий урожай одержати неможливо.

Урожайні властивості насіння — це здатність різного насіння одного генотипу за однакових агротехнічних умов давати різні врожаї, а рослини, одержані з насіння з різними врожайними властивостями, можуть відрізнятися за фенотиповими і цінними господарськими ознаками.

Кліматичні й метеорологічні чинники, агротехніка, технологія насінництва — все це формує врожайні властивості насіння. Різниця в урожайності одного і того самого сорту залежно від умов формування насіння на материнських рослинах може досягати 80 — 120%.

Першим з цих чинників є ґрунт. Дослідженнями Селекційно-генетичного інституту (Одеса) встановлено, що відмінність в урожайних властивостях насіння, вирощеного на різних типах ґрунту, невелика і виявляється не в усі роки. При збалансованому вмісті NРК відмінності у формуванні врожайних властивостей насіння на всіх типах ґрунту не спостерігалося. Це свідчить про те, що вплив ґрунтових відмінностей на формування врожайних властивостей насіння залежить здебільшого від рівня поживних речовин у них.

На формування врожайних властивостей насіння значною мірою впливає температура, особливо в період від цвітіння до дозрівання. Найурожайніше насіння формується, коли середньодобова температура становить 15 °C. Як підвищення, так і зниження температури повітря в цей період погіршують урожайні властивості насіння.

Дія світла впливає на рослини в двох напрямах: як енергетичний чинник визначає продуктивність фотосинтезу, а також виконує регуляторну роль через різні системи. З посівних властивостей залежно від фотоперіоду змінюється насамперед маса і показники сили росту насіння. На такі показники, як лабораторна схожість, енергія і дружність проростання, кількість проростків при визначенні сили росту, тривалість фотоперіоду істотно не впливає.

3.3 Причини погіршення сортового насіння та способи його попередження

Нові високоврожайні сорти є важливим чинником інтенсифікації сільського господарства, однак у процесі розмноження і вирощування у виробничих умовах їх сортові властивості поступово погіршуються. Розглянемо основні причини їх погіршення.

Механічне засмічення. Воно може відбуватися в сівалках, тарі, комбайні, при очищенні і сортуванні, в коморах тощо.

За виробничих умов у насінницьких посівах особливо небезпечною є видова домішка, коли озима пшениця засмічена житом, м’яка пшениця — твердою, овес — вівсюгом і ячменем, ячмінь — вівсом і пшеницею. Ці домішки важко відокремлюються при очищенні насіння і знижують його врожайні та сортові властивості.

Природне перезапилення (біологічне засмічення). У природі не існує абсолютних самозапилювачів.

Для сортових посівів перехреснозапильних культур встановлено відповідні норми просторової ізоляції, яких слід суворо дотримуватися. Для посівів самозапильних культур такі норми не встановлено, хоча спонтанна гібридизація можлива між рослинами багатьох самозапильних культур, особливо пшениці.

Розщеплення. Воно відбувається внаслідок гетерозиготності сорту гібридного походження. Форми, які з’являються в результаті розщеплення, стають сортовою домішкою і розмножуються з коефіцієнтом, приблизно таким самим, як і рослини основного сорту. Ці домішки потрібно видаляти на всіх етапах розмноження сорту.

Поява мутантів — це безперервний біологічний процес, який відбувається в рослинному світі в невеликих обсягах. Спонтанні мутанти, як правило, погіршують сортову популяцію не кількістю, а можливістю перезапилення з іншими рослинами, отже, в сферу дії мутанта залучаються численні рослини.

Зниження імунітету і збільшення захворюваності рослин. Насіння дуже швидко уражується хворобами, особливо новими расами патогенів, тобто нові, стійкі до хвороб сорти через кілька років втрачають свій імунітет. Отже, боротьба з хворобами є обов’язковою на всіх етапах насінницької роботи. Особливо велику роботу здійснюють у первинних ланках насінництва, де сорт можна повністю позбавити різних хвороб.

Екологічна депресія сорту. За своєю природою сорти бувають з широкою екологічною пластичністю і малопластичні. Перші здатні давати високий врожай у різних зонах, за різних екологічних обставин, інші — лише в певних локальних зонах, що пояснюється їх реакцією на зміну зовнішніх умов.

Якщо немає гармонії між біологією сорту і навколишнім природним середовищем, то порушуються фізіологічні функції організму, що призводить до послаблення його життєздатності, депресії і зрештою до значного зниження продуктивності та якості насіння. Тому для насінництва кожного сорту слід підбирати оптимальні зони.

З переходом насінництва до промислових методів виробництва зростає значення спеціалізованих зон вирощування сільськогосподарських культур для одержання високоякісного насіннєвого матеріалу з максимально можливим набором його позитивних властивостей.

3.4 Формування насіння з позитивними властивостями

Розвиток насінини — складний біологічний процес, що відбувається з моменту утворення і до повної її стиглості.

Насіння утворюється внаслідок злиття двох гамет. Для самого акту запліднення потрібне одне пилкове зерно, однак у природі завжди спостерігається надлишок пилку на кожну яйцеклітину.

Підрахунками встановлено, що на кожну яйцеклітину припадає така кількість пилкових зерен, шт.: у пшениці — 6000, гороху — 3750, бавовнику — 500. Одне чоловіче суцвіття кукурудзи може давати до 50 млн. пилкових зерен.

Роль пилку не обмежується лише актом запліднення, а є багатогранною в статевому процесі. Навіть тоді, коли пилкова трубка не бере безпосередньої участі в статевому акті, але проникає в зародковий мішок, її вміст значною мірою впливає на розвиток насінини.

Ч. Дарвін дійшов висновку, що чоловічий елемент впливає не тільки на зародок, а й одночасно на різні частини материнської рослини.

Для процесу запліднення важливою є якість пилку, який бере участь у заплідненні. Відомо, що перехреснозапильні рослини при запиленні своїм пилком утворюють мало насіння. Отже, для нормального проходження процесу запліднення потрібна не тільки велика кількість пилку, а й пилок певної якості.

Ч. Дарвін вважав, що в ході статевого процесу взаємодіють багато пилкових зерен і яйцеклітина квітки. Він розумів запліднення рослин як складний фізіологічний процес, який ґрунтується на вибірковості материнською рослиною статевих елементів. Причини вибірковості Ч. Дарвін вбачав у різноякісності гамет, зумовленій взаємодією різних умов зовнішнього середовища.

Отже, тільки з повноцінних статевих клітин можна мати потомство з високою життєздатністю, тому потрібно створювати оптимальні умови для запилення рослин на насіннєвих посівах.

Висока якість пилку може бути тільки у здорових рослин. Забезпечення нормальних умов запилення і запліднення є обов’язковим у насінництві. Цього досягають різними способами: висівають батьківські форми в різні строки, широко використовують бджіл для запилення. На посівах перехреснозапильних культур проводять додаткове штучне запилення, що підвищує масу 1000 насінин, їх життєздатність і врожайні властивості.

Установлено, що погодні умови дуже впливають на посівні та врожайні властивості насіння. Сприятливі для розвитку насіння погодні умови зумовлюють його високі посівні і врожайні властивості.

У дослідах Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва (І.Г. Строна) при вирощуванні насіння озимої пшениці на Полтавській дослідній станції в різні роки, але за однакових агротехнічних заходів різниця між врожаями при пересіванні становила 7,3 ц/га зерна. Причиною цього були тільки метеорологічні чинники в період розвитку насіння.

Послаблення життєздатності насіння сортів ярої пшениці в деякі роки виявив М.М. Кулєшов. Залежно від року вирощування життєздатність насіння була різною і кількість рослин, що загинули до збирання врожаю, коливалася від 12,3 до 50,3%. Це слід ураховувати для ефективного ведення насінництва. Заготовляти насіння для страхових фондів та інших запасів потрібно насамперед у роки, сприятливі для його формування. З такого насіння можна очікувати вищі врожаї.

Дуже відповідальним чинником, який визначає формування якості насіння, є строки збирання. Порушення природного ходу дозрівання насіння змінюють його біохімізм, тобто виявляється нова якість насіння.

Дослідження багатьох вчених довели факт підвищення посівних і врожайних властивостей насіння при збиранні у фазі воскової стиглості. При цьому не простежується глибоких перетворень низькомолекулярних органічних сполук у високомолекулярні форми, поживні речовини і ферментативна система перебувають у більш лабільному стані.

За даними Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва (І.Г. Строна), насіння зернових, зібране у фазі воскової стиглості, мало вищі масу, вирівняність, енергію проростання і силу росту порівняно з насінням, зібраним у фазі повної стиглості. Насіння, зібране у фазі воскової стиглості, в потомстві мало підвищену життєздатність, урожайність на 10−15% вищу порівняно з насінням, зібраним у фазі повної стиглості.

З агрономічної практики відомо, що при ранньому виляганні хлібів зерно формується щуплим, з гіршими технологічними властивостями.

Дані наукових досліджень засвідчують, що насіння з полеглих рослин дає в потомстві рослини, дещо ослаблені в загальному розвитку; вони мають меншу масу з одиниці площі і короткий колос, нижчу продуктивність і значно зменшену кількість колосоносних стебел.

3.5 Принципи зональної організації насінництва

Останніми роками дедалі більше уваги в селекції і насінництві привертають екологічні аспекти. Донедавна в насінництві головним вважали технологію вирощування насіння з високими посівними властивостями. Технологічними способами вирощування певною мірою можна керувати формуванням цих властивостей. Накопичені експериментальні дані переконливо свідчать про значний вплив природних екологічних чинників на врожайні властивості насіння. Численні екологічні чинники можна поділити на три групи: абіотичні, біотичні, антропогенні (Рис. 3.1).

На основі своїх спостережень за практикою фермерів Ч. Дарвін дійшов висновку, що на формування врожайних властивостей насіння при вирощуванні його в різних ґрунтово-кліматичних зонах здебільшого впливають ґрунти.

Дж. Ацці встановив, що насіння пшениці, вирощене на півночі Італії за помірної вологої погоди, поступалося врожайними властивостями насінню, вирощеному на півдні країни за сухої жаркої погоди.

Рис. 3.1. Екологічна модель формування врожайних властивостей Дослідженнями Селекційно-генетичного інституту (Одеса) встановлено, що в системі «ґрунтово-кліматичні умови» ланка «ґрунти» менше впливає на формування властивостей насіння, ніж чинники групи «кліматичні умови». Нестачу тих або інших елементів у ґрунті можна усунути їх внесенням.

На формування врожайних властивостей насіння значною мірою впливають температура і відносна вологість повітря на 8−12-му етапах органогенезу. Найкраще насіння зернових формується, якщо середньодобова температура повітря у фазі колосіння — дозрівання становить 15 °C.

За умов високої температури і дефіциту вологи скорочується період утворення зерна, насіння часто має низькі посівні властивості, тобто формується щупле насіння з низькою масою 1000 насінин, зниженою польовою схожістю.

Низька температура (9−15°С) у період цвітіння — формування зерна затримує проходження 10−12-го етапів органогенезу озимої пшениці, сповільнює надходження пластичних речовин у зерно.

Холодна погода під час утворення і дозрівання насіння негативно впливає на формування органів зародка, знижує енергію проростання, лабораторну схожість та інші властивості насіння (Г.В. Коренев та ін.; Ф. Е. Реймерс та ін.).

Довжина фотоперіоду, інтенсивність світла значною мірою впливають на формування посівних властивостей насіння.

Температура формування і дозрівання насіння впливає не тільки на його посівні властивості, а й на ріст, розвиток і продуктивність наступного покоління.

Урожайні властивості насіння формуються під впливом природних (кліматичних, погодних, біотичних, едафічних) і штучних (агротехнічних) екологічних чинників.

Екологічні умови по-різному виявляються при формуванні насіння залежно від конкретних особливостей регіону, його розмірів і однорідності. Якщо в північних зонах основні проблеми насінництва пов’язані з перезволоженням і дефіцитом тепла, то на півдні, навпаки — з посухою і підвищеними температурами.

Розроблена в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН (Харків) модель агроекологічної пластичності сортів дає можливість здійснювати цілеспрямоване насінництво сучасних сортів сільськогосподарських культур на основі їх адаптивних властивостей до ґрунтово-кліматичних умов і технології їх вирощування. Всі сорти і гібриди поділяють на чотири типи агроекологічної адаптивності.

Сорти і гібриди, здатні накопичувати найбільшу вегетативну масу у фазі трубкування і сухих речовин у зерні в передмолочній фазі, належать до першого типу. Сорти і гібриди першого типу найстійкіші до поступового наростання повітряної і ґрунтової посухи в період дозрівання зерна. Цей тип найхарактерніший для сортів харківської селекції.

Сорти другого агроекологічного типу характеризуються сповільненим накопиченням вегетативної маси рослинами і сухих речовин зерном, підвищеною стійкістю до затяжної посухи. Це сорти зернових культур донецької, одеської, дніпропетровської та запорізької селекції.

До третього агроекологічного типу належать сорти, в яких найбільший приріст вегетативної маси припадає на кінець фази колосіння — цвітіння, а накопичення сухих речовин у зерні — на фазу воскової стиглості. Налив зерна у них може бути навіть при 30−25% його вологості. Сорти цього типу добре адаптовані до вирощування за умов достатнього зволоження і нестачі тепла.

Сорти четвертого агроекологічного типу характеризуються широкою нормою реакції на зміни екологічних умов і технології вирощування.

Зональний принцип організації насінництва є складовою екологічного насінництва, яке, в свою чергу, становить науково-методичну основу промислового насінництва. Ґрунтуючись на сучасних досягненнях науки і практики, екологічне насінництво сприяє вдосконаленню цієї галузі, використовуючи здатність насіння в межах генотипу формувати під впливом зовнішніх умов урожайні властивості різного рівня.

4. СИСТЕМА НАСІННИЦТВА СОЇ

Селекційно-насінницьку роботу в Україні ведуть на основі єдиної централізованої системи. Ця система об'єднує ланки з виведення (селекція), випробування, реєстрації нових сортів (Державне сортовипробування), масового їх розмноження і заготівлі сортового насіння, здійснення контролю за сортовими (апробація) і посівними (насіннєвий контроль) властивостями насіння.

Завдання основних ланок системи, зв’язок між окремими виконавцями подано у табл. 4.1.

Система насінництва — комплекс взаємопов'язаних організаційних, наукових й агротехнічних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва й реалізації високоякісного насіння садивного матеріалу сільськогосподарських рослин для забезпечення потреб товаровиробників та державного резервного фонду. Система насінництва прогнозує організацію виробництва сортового насіння.

До 1976 р. в Україні діяла система насінництва зернових культур, затверджена постановою Уряду в 1960 р. Відповідно до цієї системи елітне насіння або І репродукції з науково-дослідних установ та навчально-дослідних господарств сільськогосподарських вищих навчальних закладів (ВНЗ) і технікумів надходило безпосередньо в господарства, де воно розмножувалося на ділянці розмноження і на насінній ділянці. На товарних посівах вирощували ІІІ - ІV і V репродукції.

Таблиця 4.1. Завдання основних ланок системи

Україна була першою республікою колишнього СРСР, де було прийнято рішення про вдосконалення системи насінництва зернових культур з організацією її за внутрішньорайонним принципом та переведенням на промислову основу.

Розглянемо систему промислового насінництва зернових культур (Рис. 4.1).

Рис. 4.1. Система насінництва зернобобових культур Оригінатори нових сортів забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом районованих і перспективних сортів дослідно-виробничі господарства науково-дослідних установ та навчально-дослідні господарства сільськогосподарських ВНЗ, які вирощують насіння еліти і І репродукції в обсягах, що відповідають потребам у ньому спеціалізованих насінницьких господарств для сортозаміни й сортооновлення. Спецнасінгоспи розмножують насіння з розрахунку потреби господарств своєї зони в сортовому насінні для виробничих посівів і заготівлі їх у державні ресурси. Страхові фонди насіння зернових культур створюються в господарствах у розмірах до 15% їх потреби.

Для елітно-насінницьких і навчально-дослідних господарств визначено нормативи страхових і перехідних фондів насіння зернових культур: страхові фонди первинних ланок — 100%; супереліти — 50% потреби в насінні для закладання цих ланок; насіння еліти і І репродукції зернових культур — 25−30% потреби в насінні для сортозаміни й сортооновлення.

Така форма насінництва сприяла підвищенню рівня механізації та автоматизації процесів і продуктивності праці, зниженню собівартості посівного матеріалу.

Насіння, вироблене спеціалізованими насінницькими господарствами, надходить на насіннєобробні заводи, де його підготовляють, зберігають; звідти відпускають колгоспам, радгоспам та іншим господарствам.

У зв’язку з реформуванням аграрного комплексу України Міністерство АП та УААН 5 липня 1999 р. затвердили «Порядок ведення селекції і насінництва сільськогосподарських культур», за яким по зернових (крім кукурудзи і сорго), олійних культурах і травах науково-дослідні установи — оригінатори нових сортів організовують виробництво насіння первинних ланок та еліти сортів, занесених до Реєстру або визнаних перспективними, і на договірних засадах забезпечують потребу в ньому товаровиробників. Репродуценти, занесені до Державного реєстру виробників насіннєвого та садивного матеріалу, розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння для власних потреб і продажу.

Існуючі комплексні пункти з оброблення й зберігання насіння, станції багаторічних трав на договірних засадах приймають від господарств, незалежно від організаційних форм, насіння на дороблення, сушіння й доведення до високих посівних кондицій.

5. ПЕРВИННЕ НАСІННИЦТВО СОЇ

5.1 Схема відтворення еліти

Оригінальне насіння вирощується в наукових установах у контрольних розсадниках, розсадниках відбору.

Елітне насіння сортів сої отримують методом індивідуально-родинного відбору. Цей метод застосовують за такою схемою, яка зображена на рисунку 5.1.

Рис. 5.1 Схема відтворення еліти сої

5.2 Технологія і методика роботи в розсадниках первинного насінництва і на посівах супереліти та еліти

Виробництво оригінального насіння здійснюють науково-дослідні інститути, вищі навчальні сільськогосподарські заклади, де за науковою програмою виконується селекційна робота. Оригінатори нових сортів сої - науково-дослідні інститути, вищі навчальні сільськогосподарські заклади — забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом свої дослідні станції, дослідно-виробничі господарства, учбово-дослідні господарства, які виробляють насіння еліти та першої репродукції.

Вирощувати насіння сої можуть і інші сільгосппідприємства, які занесені до Державного реєстру виробників елітного та репродукційного насіння. Розмноження насіння в цих господарствах здійснюється під контролем і доглядом спеціалістів наукових установ.

Оригінальне насіння вирощується в наукових установах у контрольних розсадниках, розсадниках відбору.

Елітне насіння сортів сої отримують методом індивідуально-родинного відбору. Цей метод застосовують за такою схемою, яка зображена на рисунку 5.1.

Насіння висівають у розсаднику відбору за схемою 10×45 см або 20×45см по 3 насінини в кожне гніздо.

Після проривки залишають у кожному гнізді одну кращу рослину. Відбирають найбільш продуктивні рослини, не уражені хворобами, за типовими ознаками сорту. Відібрані рослини окремо вимолочують та аналізують: визначаючи масу й кількість насінин з рослини, висоту, тип куща, якість насіння, висоту прикріплення нижніх бобів.

Розсадники випробувань потомств закладають оригінатори сортів після розсадників відбору. У розсаднику першого року вивчається 500−600 родин. За період вегетації вибраковують звичайно до 50−60%, а родини, що залишились після вибраковування, обмолочують і насіння висівають у розсаднику другого року. Після збирання оцінюють урожайність їх, найбільш урожайні залишають і використовують як маточний матеріал для отримання супереліти. До цього матеріалу додають 15—20% маточного насіння двох попередніх років, якщо воно не знизило посівних якостей. Матеріал з розсадника випробувань другого року для отримання супереліти лише використовують у тому разі, коли це насіння за врожайністю, посівними властивостями краще супереліти попереднього випуску. У цьому випадку частину насіння висівають, а частину залишають як страховий фонд. Коли насіння з розсадника випробувань другого року гірше за насіння супереліти попереднього випуску, тоді висівають останню супереліту із страхового фонду.

У розсадниках випробувань потомств посів проводять без повторення, а контроль — супереліта або еліта останнього випуску — розміщують через 5—6 номерів. Вибракування проводять цілими родинами.

У розсадниках розмноження супереліти, еліти, 1 репродукції застосовують оптимальні строки та способи сівби, норми висіву, прийоми догляду, збирання, прийняті в даному районі.

При вирощуванні супереліти, еліти, репродукційного насіння виконують сортопрочистки; посіви, починаючи з розсадників розмноження, апробуються.

6. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ РЕПРОДУКЦІЙНОГО НАСІННЯ СОЇ

Соя одна з найцінніших сільськогосподарських культур. Її висока цінність зумовлена не тільки широким спектром народногосподарського використання, як технічної, продовольчої, кормової культури, а ще й унікальним за хімічним складом білком, який нагромаджується в насінні.

Незважаючи на відносно невисокий генетичний потенціал продуктивності сої - біля 40 ц/ га і реалізацію його у виробничих умовах на рівні 40−60%, її економічно вигідно вирощувати як для внутрігосподарського використання, так і реалізації як товарної продукції.

Попередники. Для сої кращим місцем у сівозміні є розміщення її після тих культур, які мають ранні строки збирання, та невисоку засміченість орного шару ґрунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, не висушують ґрунт на значну глибину. Це такі культури: кукурудза на зелений корм та силос, озима пшениця та жито, ярий ячмінь, гречка.

Основний та передпосівний обробіток ґрунту. Головна мета основного обробітку ґрунту під сою полягає в зниженні міри засміченості її посівів бур’янами, та скорочення кількості операцій по розпушуванню ґрунту весною в передпосівний період з тим, щоб краще зберегти вологу у верхньому шарі ґрунту.

Сутність основного обробітку ґрунту в літньо-осінній період — набір ґрунтообробних операцій, їх кількість, послідовність залежить від багатьох чинників: попередника, часу його збирання, вологості та ущільнення ґрунту, забур’яненості, наявності пожнивних решток. Принципова схема основного обробітку така:

— розпушування, підрізання ґрунту на 6−8 см зразу ж після збирання попередника. Мета — знищити всі вегетуючі ярі бур’яни, не дати їм обсіменитись, сильніше виснажити багаторічні бур’яни, знищити падалицю.

Знаряддя. Краще не дискові лущильники, або борони, а культиватори-плоскорізи — КПШ-5, КПШ-9, ОПТ-3−5, культиватор протиерозійний КПЕ-3.8 А, культиватор важкий секційний КТС-10.

В послідуючому, по мірі з’явлення на поверхні ґрунту відростаючих багаторічних бур’янів, або їх сходів, їх підрізання повторюється. Остання операція — ґрунтозахисний безполицевий обробіток на максимальну глибину (18−22 см) проводиться в першій половині жовтня плоскорізами — глибокорозпушувачами.

Передпосівний обробіток. Основна мета зберегти на час сівби сої на глибині 4 см достатню кількість вологи для проростання насіння. Для цього необхідно своєчасно заборонувати і зашлейфувати зяб. При випаданні дощів у передпосівний період боронування і шлейфування повторюється. При з’явленні в передпосівний час сходів бур’янів, особливо багаторічних, проводять їх підрізання на глибину 4 см культиваторами УСМК-5.4, «Скорпіон», знаряддями типу «Європак». При вітряній з низькою вологістю повітря погоді після таких розпушувань грунт слід прикатати і ущільнити.

Передпосівне розпушування робиться в день сівби, глибина — на 1 см мілкіше глибини загортання насіння.

Насіння. Для лісостепової зони «Реєстр сортів рослин України» пропонує такі сорти: Білосніжка, Іванка, Київська 98, Мрія, Подільська 416, Романтика, Фаетон, Хаджибей, Чернівецька 9, Юг 30.

Для сівби використовується насіння високих репродукцій, ретельно очищене, з високою схожістю і енергією проростання, крупне ваговите з масою 1000 зерен не менше 150 грам.

Так як очистка, калібрування насіння сої проходить на зерноочисних машинах господарств рекомендується решета: — з круглими отворами діаметром 6−8 мм; - з подовгуватими отворами — менша сторона 4.5 мм і більша — 8 мм.

Обов’язковим заходом при вирощуванні сої є інокуляція насіння соєвим нітрагіном — ризоторфіном. Роблять це в день сівби щойно виготовленим ризоторфіном в холодку, під накриттям, щоб пряме сонячне проміння не знищило бактерій. Ризоторфін висипають в чисту посудину, додають 1.0−1.5 л чистої води і одразу цю суміш переносять на насіння, ретельно перемішують. В цей же день, коли насіння підсохне, його висівають. На тих полях, де сою висівають вперше або після тривалої перерви, дозу ризоторфіну збільшують в два рази.

Сівба. Соя, порівняно з іншими культурами, має підвищені вимоги до тепла на час сходів і проростання. Оптимальні строки сівби наступають при підвищені середньодобової температури посівного шару ґрунту до 10−120С і тенденції дальшого її зростання.

Сівба раніше настання оптимальних строків, за більш низької температури ґрунту, пов’язана з більшою тривалістю періоду посів-сходи і сильнішим пошкодженням висіяного насіння грибковими хворобами та зниження його польової схожості. Крім того чим раніше сіється соя, тим коротша тривалість допосівного періоду, тим менша можливість ефективної боротьби з бур’янами механічним способом.

Запізнюватись з сівбою також не можна, бо це пов’язане з ще сильнішим висиханням посівного шару ґрунту, більш проблематичним стає одержання повних сходів. Пізня сівба — коротша тривалість вегетаційного періоду, нижча, як правило врожайність, гірші умови для збирання — більші втрати врожаю.

Календарні строки сівби сої частіше всього співпадають з останніми днями квітня — першими днями травня.

В зв’язку з тим, що соя при проростанні виносить на поверхню ґрунту сім'ядолі, глибоке загортання насіння недопустиме. Воно повинно бути не більше 5 см. Найчастіше сою сіють широкорядним способом, ширина міжрядь 45 см, а також звичайним рядовим способом. Норма висіву насіння сої широкорядного способу — 450−500 тис. шт. схожих зерен на гектар, при звичайному рядовому 650−700 тис.

сортовий насіння соя Догляд за посівами. Основне завдання догляду за посівами сої зводиться в основному до боротьби з бур’янами, які в умовах області є головною причиною низьких врожаїв цієї культури.

При своєчасному і ретельному застосуванні базових гербіцидів таких як: Дуал 960 ЕС, к. е. (1.6−2.6 л/га), Дуал Голд 960 ЕС к.е. (1.0−1.6 л/га), Трефлан 480, к. е. (2.0−5.0 л/га), Трофі, 90% к. е. (1.5−2.0 л/га), Фронтьєр 900, 90% к. е. (1.1−1.7 л/га), Харнес, к. е. (1.5−3.0 л/га) та страхових — Базагран Хіт, 48% в. р. к. (1.5−3.0 л/га), Півот, в.р.к. (0.5−1.0 л/га), Фюзілад Супер 125 ЕС к. е. (1.0−2.0 л/га) посіви сої практично чисті від бур’янів і не потребують механічних операцій для їх знищення.

При відсутності гербіцидів, або низькій їх ефективності боротьба з бур’янами ведеться за допомогою боронувань до та після появи сходів, проведення одного — трьох розпушувань міжрядь.

В окремі роки обов’язковою технологічною операцією при вирощуванні сої є десикація її посівів. Мета — прискорити дозрівання насіння, знизити його вологість. Для цього застосовують десиканти: Баста 140, в. р. (2.0 л/га). Обприскуються посіви у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів.

Збирання врожаю. Проводиться прямим комбайнуванням при вологості зерна 14−16%. Висота зрізу рослин не повинна перевищувати 5−6 см, щоб не допустити значних втрат бобів нижчого ярусу.

7. РОЗРАХУНОК НАСІННИЦЬКИХ ПЛОЩ ДЛЯ СОЇ

За умов ринкової економіки і багатоукладних форм господарювання розрахунки потреби в насінні і розмірів насінних посівів набувають важливого значення. Кінцевою метою цих розрахунків є впровадження насінницької сівозміни з оптимальною площею, де застосовуватиметься комплекс агротехнічних заходів щодо виробництва насіння.

При розрахунку щорічної потреби господарства в сортовому насінні та площі насінницьких посівів потрібні такі вихідні дані: площа товарно-сортових посівів, урожайність на насінницьких посівах, вихід кондиційного насіння, розміри страхових і перехідних фондів.

Таблиця 7.1

Розрахунок насінницьких площ для сої

8. ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИЙ СОРТОВИЙ ТА НАСІННЄВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ЯКІСТЮ НАСІННЯ

8.1 Польова апробація сортових посівів

Польова апробація — це визначення справжності сорту, придатності сортових і гібридних посівів для використання урожаю з них на насіння.

Одночасно з оцінюванням сортових властивостей посівів визначають засміченість їх важковідокремлюваними культурними росинами і бур’янами, в тому числі карантинними, злісними й отруйними, ступінь ураження хворобами і пошкодження шкідниками.

Апробації підлягають усі сортові посіви в дослідних господарствах, науково-дослідних установ, навчально-дослідних господарствах аграрних навчальних закладів, спеціалізованих насінницьких та інших господарствах, якщо зібраний урожай використовують на насіння. Це стосується посівів та сортів і гібридів, внесених до Реєстру сортів рослин України, а також тих, що проходять виробниче випробування.

Польову апробацію проводять:

а) у дослідних господарствах науково-дослідних установ і навчально-дослідних господарствах навчальних закладів — комісії у складі спеціалістів обласної та районних державних насіннєвих інспекцій, співробітників відділу насінництва науково-дослідних установ, селекціонерів відповідної культури у присутності представників господарства. За потреби до комісії можуть залучатися спеціалісти обласних і районних агроформувань, фітопатологи науково-дослідних установ, спеціалісти станцій захисту рослин;

б) у спеціалізованих насінницьких господарствах — комісії у складі агронома насіннєвої інспекції, агрономів управління сільського господарства у присутності агрономів господарства та представника організації — замовника насіння;

в) у реформованих та інших господарствах — агрономи цих господарств, а за їх відсутності — агрономи інших господарств чи організацій, які мають спеціальну підготовку і відповідний документ;

г) реєструють посіви у цих господарствах агрономи цих самих господарств.

В апробації сортових посівів, урожай з яких заготовляють для Державного насіннєвого страхового фонду, можуть брати участь агрономи хлібоприймальних підприємств.

Польову апробацію в елітно-насінницьких господарствах проводить комісія (представник наукової установи, обласної або районних державних насіннєвих інспекцій) разом з агрономами з насінництва цих господарств, в інших господарствах — агрономи цих або інших господарств. До проведення апробації залучаються агрономи, які пройшли спеціальну підготовку (20 — 30-денні курси) і мають посвідчення апробатора, термін дії якого в певному районі 2 — 3 роки.

До апробації та реєстрації посівів проводять підготовчу роботу, яка обов’язково охоплює такі заходи: перевірку наявності в господарстві документів на висіяне сортове й гібридне насіння і, якщо їх немає, проведення заходів щодо їх відновлення; встановлення, чи не змішалося насіння апробованого сорту (гібрида) з насінням інших сортів, а також місця, площі посіву і попередника; огляд сортових посівів у натурі і, якщо є потреба, організацію (до апробації) сортового й видового прополювання, видалення бур’янів; перевірку дотримання просторової ізоляції між сортами (гібридами) перехреснозапильних культур; визначення меж кожного поля, яке підлягає апробації, і планування ліній проходу для візуального оцінювання рослин у полі.