Аналіз оцінки придатності орних земель

Вступ

В період з 07.08.10р. по 14.08.10р я проходила виробничу практику в Львівському науково-дослідному та проектному інституті землеустрою. Основними завданнями практики були наступні:

— ознайомлення з фондовими матеріалами території дослідження;

— складання інформаційної бази;

— збір матеріалів по агровиробничому групуванні ґрунтів;

— складання таблиць придатності ґрунтів району до вирощування сільськогосподарських культур.

Збір матеріалів проводився по сільських радах Бродівського району.

Бродівський район розташований в північно-східній частині Львівської області. Його площа — 1162 км?. Межує з Волинською, Рівненською та Тернопільською областями і займає територію 1,2 тис. км2. У складі району: місто Броди — адміністративний центр, селище міського типу Підкамінь, 23 сільські ради, в які входить 101 населений пункт.

Робота проводилась з метою оцінки придатності орних земель для вирощування районованих сільськогосподарських культур. Досягнення мети проводилось шляхом виконання таких завдань:

— вивчення за літературними джерелами природних умов Бродівського району;

— складання списку агровироробничих груп по сільських радах району;

— оцінка придатності агровиробничих груп за 5 класифікаціями придатності для таких культур: озима пшениця, озиме жито, ячмінь, овес, картопля, льон, цукровий буряк;

— за шкалою бонітетної оцінки ґрунтів району;

— розрахунок площ агровиробничих груп;

— визначення площ за наявними у районі агровиробничими групами, площ придатності цих груп для вирощування різних культур за 5 групами придатності.

Методологічною основою визначення придатності є методичні засади класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, які розроблялись групою вчених Д. С. Добряк, О. П. Канаш, Д.І.Бабміндар, І.А.Розумний за монографією «Класифікація сільськогосподарських земель як наукова передумова їх екоекологобезпечного використання.

Природні умови

Клімат

Атлантичноконтинентальні риси Західної частини України, тобто висока зволоженість, м які зими з частими відлигами і помірно-тепле без посух літо. Кліматичні умови можна характеризувати багаторічними даними спостереження метеорологічної станції, що знаходиться в смт. Підкамінь. Найхолоднішим місяцем є січень (-4.3° С), середньомісячна температура якого на 1.0−2.1° С нижча, ніж у грудні і лютому. Середньорічна температура повітря становить 7.5° С. Тривалість вегетаційного періоду (температура вище 5 ° С) становить 210−212 днів. Перші осінні заморозки починаються в першій декаді жовтня, а в окремі роки і раніше. Весняні приморозки закінчуються в середині травня. Початок росту озимих наступає в другій декаді квітня, кінець росту в листопаді. Такі температурні умови дозволяють вирощувати всі районовані культури.

Найбільша кількість днів з опадами буває в червні-липні" Відносна вологість повітря висока — в середньому 70−80% і досить стала протягом року. Сніговий покрив утворюється в середньому в кінці третьої декади грудня і зникає в кінці лютого та в перших числах березня. Середня висота його 10−12см, а середня з найбільших не перевищує 20 см. Взимку під час відлиг сніговий покрив частково розтає, а іноді і зовсім сходить. Нерідко за останні роки зимові опади бувають у вигляді дощів.

Тепла тривала зима, вологе і тепле літо, достатня сума позитивних температур, досить висока вологість повітря, невеликі коливання температури, а також достатня кількість опадів, сприяють вирошуванню зернових, зернобобових, технічних, овочевих і інших культур.

Рельєф

У процесі ґрунтотворення рельєф займає одне з основних місць. На формування його мали вплив тектонічні рухи, літологічний склад порід, льодовикові води, водна ерозія та діяльність людини.

Рельєф територіі визначає конкретний тип мікроклімату,ґрунтового, рослинного покриву та ступінь ґрунтового зволоження. Бродівський район займає територію Бродівської рівнини в басейні річки Cтиру та Ікви, на схід від Бузько-Стирської рівнини. Середня висота Бродівської рівнини 240 м над рівнем моря. Характерною особливістю рельєфу є велика кількість піщаних горбів, дюн, більшість яких закріплена лісами. Південна частина району міститься в межах останцевого масиву Подільської височини — Вороняків; переважає горбиста поверхня з глибоким долинно-балковим розчленуванням, вис. 370−420 м. Крутим уступом Вороняки обриваються до рівнини Малого Полісся, де розташована північна частина району — полого хвиляста рівнина з неглибоким розчленуванням, вис. до 220−280 м. Бродівський район лежить у межах Західно-Української лісостепової фізико-географічної провінції.

Ґрунтові та підземні води

Ґрунтотвірні породи серед інших факторів відіграють велику роль у процесах ґрунтотворення. На різних породах утворились різні за атровиробничими властивостями ґрунти .Бродівський район знаходиться в межах Волино-Подільської плити, верхній ярус якої складений верхньо-крейдовими мергелями зеленувато-сірого кольору (елювій щільних карбонатних порід), які з поверхні перекриті четвертинними відкладами — лесоподібними суглинками, на яких утворились опідзолені ґрунти. Складність рельєфу та різна товщина лесоподібних відкладів привели до змитості цих відкладів в окремих місцях, де ґрунтотвірними породами служать мергелі. Це в майбутньому вплинуло на формування та утворення ґрунтів.

Рослинність

Серед факторів ґрунтотворення рослинність відіграє важливу роль. Вона є джерелом органічної частини ґрунту. За геоботанічним районуванням територія в бродівському районі переважають букові і дубово-грабові ліси.

В минулому більша частина території була зайнята лісом. В даний час ліс зберігся невеликими масивами на найбільш підвищених елементах рельєфу — вододільних плато, на схилах і складається з бука, граба, дуба, берези, ялини. Підлісок утворюють ліщина, шипшина, калина, глід, крушина.

Лучно — трав’яниста рослинність пасовищ та сіножатей представлена двома класами:

Суходільні луки (клас ІУ) із бобово-злаково-різнотравною рослинністю, В травостої переважають із бобових конюшина біла та рожева, із злакових — тимофіївка лучна, райграс багатоукісний, тонконіг лучний, мітлиця біла, грястиця збірна, із різнотрав^я — деревій звичайний, стокротки, подорожник середній, суховершки,

Заплавні луки (клас УІ) з бобово-різнотравно-злаковою та злаково-різнотравно-осоковою відмінами травостою. Злаки представлені тимофіївкою лучною, лисохвостом, кострицею лучною. У різнотрав'ї більш помітно гусячі лапки, дику моркву, молочай, щавель кінський. Осоки представлені крупностебловими видами: осокою зближеною, осокою лисячою, та дрібностебловимиосокою ранньою, осокою низькою, осокою заячою, З грубостеблових та отруйних рослин зустрічається щавель кінський, жовтець отруйний, хвощ болотний, невеликі поширення мають ситники.

На орних землях поширені як однорічні, так і багаторічні буряни, 3 однорічних — лобода, щириця звичайна, свиріпа польова, будяки, 3 багаторічних — пирій повзучий, волошка синя, берізка польова, осот рожевий.

Класифікація орних земель за придатністю ґрунтів вирощування основних сільськогосподарських культур

Екологобезпечне використання сільськогосподарських земель нині необхідно розглядати як першооснову роз витку суспільства в цілому. Таке використання можливе, коли виробничий процес функціонує відповідно до згаданих раніше чотирьох законів екології: перший — у природі все пов’язано з усім; другий — в природі все повинно кудись діватися; третій — природа знає краще; четвертий — у при роді ніщо не дається даром, що означає: все добуте з природного середовища має бути йому повернуто.

Становлення екології як науки відбувалося в 30-х роках XX століття. Проте приклади пристосованого до природного середовища ведення сільського господарства відомі з далекого минулого, про що свідчать літературні джерела з історії Риму, Київської Русі тощо.

Методологічні основи екології рослин закладено Дж. Ацці (1932), Л. Г. Раменським (1938) та іншими дослідниками. В ос нові вчення стоять питання вимогливості рослин до факторів середовища, потреби в різних ресурсах (світло, тепло, вологість тощо) та їхньої реакції на різні комбінації умов, зокрема уявлення про оптимуми, екологічні амплітуди обмежу вальних факторів, пластичності або пристосування. Сама екологічна оцінка території розглядається, по-перше, як придатність до інтенсивного (тобто в складі орних угідь) вико рискання, по-друге, як оцінка властивих цій території факторів родючості. Це аналіз території з погляду відповідності факторів основним вимогам рослин.

Коли вимогам рослин не відповідають зовнішні умови, постає питання про непридатність території для даної рослини чи про необхідність пристосування умов до рослин або, навпаки, рослини до умов середовища.

У контексті поставленого питання доцільно враховувати думку Л. Г. Раменського (1938) про те, що, оцінюючи територію як місцевиростання рослин і знаючи їхню вимогливість до природних чинників, а також діапазон коливання вимогливості й природних умов, від яких залежить продуктивність рослин, випливає висновок про ступінь придатності території для культур і про необхідні заходи щодо їх поліпшення.

До цього часу наукові та практичні роботи із вказаного питання спрямовувалися на визначення відносних показників — балів або ж вартісних показників. У даному разі йдеться про сукупне вивчення комплексу природних умов, тобто екосфери, стосовно агробіологічних особливостей певних видів рослин, зокрема сільськогосподарських культур. Ця проб лема вже деякою мірою досліджена і є певні практичні результати. Етапи її розв’язання такі: проведення природно-сільськогосподарського районування території; узагальнення агробіологічних вимог рослин до середовища; агрокліматичне обґрунтування розміщення сільськогосподарських культур і виділення зон їх вирощування; розробка шкал оцінки ґрунтів відповідно до ви рощування культур; розробка таблиць класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування основних сіль ськогосподарських культур; визначення придатності земельних ділянок, аналіз фактичного розміщення сільськогос подарських культур та можливості його вдосконалення.

Про природно-сільськогосподарське районування йшлося раніше, тому тут зазначимо лише те, що базова таксономічна одиниця районування — природно-сільськогосподарський район (як найоднорідніший за комплексом природних умов) — є вихідною одиницею для утворення більших районів агроекологічного змісту.

При розробці агрокліматичного обґрунтування розміщення сільськогосподарських культур враховують вимоги рослин до ґрунтово-кліматичних умов: вплив метеорологічних факторів, швидкість розвитку і строки появи основних фенофаз, урожайність, а також значення культури в народному господарстві. З цими принципами логічно пов’язані показники, які характеризують вимоги рослин до конкретних умов місце виростання та діапазон стійкості.

За даними про теплоі вологозабезпеченість, вимоги й витривалість рослин визначають північні та південні, або висотні, межі зони поширення певної культури. Виділена агрокліматична, точніше агроекологічна, зона обмежується двома кривими: перша відповідає мінімуму (нестачі), а друга — максимуму (надлишку) температури й атмосферної вологи, які дають можливість одержати задовільну бажану врожайність. Усередині зони на різній відстані від меж розміщуватиметься ареал екологічного оптимуму. Він характеризується показниками агрокліматичних умов, які забезпечують найвищу врожайність.

Під екологічним оптимумом (тепловий, гідрологічний та ін.) розуміють такі ресурси температури і вологи, які, впливаючи на рослину в певні фази розвитку й дають їй змогу проявити найбільшою мірою потенційну продуктивність.

Екологічні межі (надлишок або нестача) зони вирощування культури показують ту температуру і ту кількість вологи, які, діючи на рослину протягом усього вегетаційного періоду, знижують її врожайність до мінімуму, але ще прийнятного з погляду економічної доцільності.

Зони вирощування культур на території України виділяють об'єднанням природно-сільськогосподарських районів за агрокліматичними умовами, що відповідають вимогам рослин. При цьому можна застосовувати коефіцієнт відповідності вимог рослин багаторічним даним про ресурси тепла та вологи. Коефіцієнт ґрунтується на законі оптимуму і являє собою відношення поточного показника кліматичного ресурсу до оптимального для культури. Агрокліматичні вимоги культур (зернові — жито, пшениця, ячмінь, овес, кукурудза; соняшник, буряки цукрові, картопля, льон), які дають в основному товарну продукцію землеробства, враховано за тематичними літературними джерелами з орієнтацією на середньостиглі сорти.

Орні землі за придатністю ґрунтів для вирощування куль тур класифікують так, щоб у межах зон вирощування виявити регіони з агроекологічними умовами, кращими для виробництва деяких видів продукції землеробства. В такому разі придатність виражається ступенем відповідності властивостей та ознак ґрунтів агробіологічним вимогам рослин і можливостями давати певний урожай.

Агроекологічні, біологічні вимоги культур до ґрунтового середовища також визначено за тематичними літературними джерелами й узагальнено у вигляді класифікаційних таблиць. Останні доповнено (за наявності) показниками агроекологічного бонітування ґрунтів та оцінки орних земель. В таблицях упорядковано характеристики якості ґрунтового середо вища згідно з агробіологічними вимогами деяких культур.

Агроекологічна придатність ріллі визначається ступенем відповідності якості ґрунтів оптимальним вимогам рослин. У міру зменшення відповідності знижується придатність ґрунтів. При встановленні її перевагу має відповідність ґрунтових характеристик вимогам рослин. Показники бонітування ґрунтів та екологічної оцінки сприймаються як допоміжні дані в остаточному ранжируванні ступенів придатності.

Придатність диференціюється, як і більшість властивостей і ознак якості ґрунтів, за п’ятьма ступенями, або підкласами. Перший підклас — без будь-яких обмежень; другий — середньої придатності з одним обмеженням, його можна усувати агро технічним прийомом без додаткових витрат; тертій — обмежено придатні ґрунти з кількома негативними ознаками, усунення яких потребує додаткових витрат, але без докорінної меліорації; четвертий — низької придатності ґрунти, поліпшення їх можливе докорінною меліорацією, і п’ятий — непридатні ґрунти.

Визначення підкласів придатності земельних ділянок по лягає у зіставленні в межах природно-сільськогосподарських регіонів характеристики якості певних ґрунтових одиниць із характеристиками наведеної у подальшому класифікаційної таблиці й залежно від їхньої відповідності ґрунтові одиниці відносять до певного підкласу. Слід мати на увазі, що за результатами першого туру великомасштабних обстежень ґрунтів України до інвентаризаційного списку Ґрунтів було включено близько 5 тис. ґрунтових відмін (з урахуванням гранулометричного складу, а також розрядів за материнськими та підстилаючими породами). Проте далеко не всі ці відмінності можуть бути підставою для адекватної диференціації приклад них (виробничих) підходів до використання, поліпшення, оцінки тощо. Першим кроком агрономічної інтерпретації даних про ґрунтовий покрив є зменшення з прикладною метою кількості ґрунтових виділів цілеспрямованим їх групуванням.

Існує кілька підходів до групування ґрунтів. Вони можуть мати вузькоспеціальний характер. Наприклад, свого часу при освоєнні цілинних земель практикували виділення кількох великих груп ґрунтів за придатністю під різні угіддя (рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження). У принципі ґрунти можна згрупувати, виходячи з будь-якого завдання, вичленувавши істотні для цього ознаки. Проте завжди доцільніше мати більш універсальне групування ґрунтів, адекватне найширшому колу теоретичних і прикладних питань. Таким є прийняте в Україні агровиробниче групування ґрунтів, здійснене за наступними критеріями:

генетична зближеність ґрунтів, що зумовлює їхню профільну подібність, однотипність фізико-хімічних, хімічних, фізичних властивостей та екологічних режимів;

однорідність, або навпаки, комплексність ґрунтового по криву;

ступінь прояву негативних процесів (ерозія, засолення, перезволоження тощо), які обмежують діапазон можливого використання ґрунтів і зумовлюють потребу в певних меліораціях;

зближений у підсумку рівень родючості ґрунтів.

Таким чином, усе розмаїття ґрунтів України вдалося об'єднати у 222 агровиробничі групи, кожна з яких має свій сталий номер із відповідним стандартним кодуванням. Об'єднані в номенклатурний список агровиробничі групи ґрунтів є основними одиницями бонітування ґрунтів, економічної та грошової оцінки сільськогосподарських земель, класифікації їх за придатністю, а також базовим ґрунтово-екологічним виділом при розробці проектів раціонального використання земель, окультурювання та охорони ґрунтів.

Агрогрупи, віднесені до одного підкласу придатності, об'єднують і обмежовують й обчислюють площу кожного з них. Співвідношення площ підкласів придатності земельної ділянки, а також усього масиву орних земель у сільгосп підприємстві або в певному регіоні — адміністративному чи природному — відображає їхню агроекологічну якість стосовно кожної культури і певного набору культур.

На основі співвідношення підкласів придатності у зоні вирощування виділяють агроекологічні округи з кращими, середніми й гіршими умовами для кожної культури, тобто реалізують одне із завдань екологобезпечного використання земель — виявити кращі агроекологічні умови для виробництва деяких видів продукції землеробства, а також визначити площі з різними природними можливостями та обмеженнями. Отже, класифікація земель за придатністю ґрунтів для вирощування окремих сільськогосподарських культур синтезує сукупність характеристик агроекологічного змісту складових екосфери стосовно рослинності, і її результати являють собою просторовий базис для екологічно та економічно обґрунтованого розміщення виробництва тих чи інших видів продукції землеробства.

Методичні засади класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур

Класифікація орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування деяких сільськогосподарських культур передбачає зокремлену стосовно сільськогосподарських культур характеристику орних земель, тому їй відповідає нижча таксономічна одиниця — підклас. Як уже зазначалося, придатність орних земель характеризується ступенем відповідності якості ґрунтів агробіологічним вимогам культур і властивості утворювати певний урожай.

Завдання полягає в тому, щоб визначити підкласи (ареали) придатності ґрунтів під різні культури й обчислити за ними площі орних земель. Роблять це на основі комплексного вивчення матеріалів обстеження ґрунтового покриву, клімату, геоморфології, природно-сільськогосподарського районування, агробіологічних вимог культур та ін.

Кінцевим результатом є розрахунок площі підкласів придатності. Весь комплекс робіт при цьому розглядають як класифікацію орних земель за придатністю ґрунтів. Підклас у та кому разі — це ділянка (контур, масив) орних земель, яка за якістю ґрунтового покриву й за іншими факторами відповідає певному ступеню агробіологічних вимог культури (рослини).

Придатність ґрунтів визначають зіставленням агробіологічних вимог культури і показників, що характеризують природні й виробничі фактори середовища. При цьому повинна забезпечуватися комплексність у вивченні та узагальненні матеріалів, які характеризують територію (ґрунти, клімат тощо) й агробіологічні вимоги рослин. Останні в практиці обліку якості орних земель застосовано вперше.

Визначення придатності ґрунтів, як було сказано раніше, включає:

виділення зон вирощування сільськогосподарських культур із метою виявлення найбільш можливого їх поширення залежно від вимог до тепла, вологи, світла. Ці фактори наймасштабніші й лімітують розміщення культури у межах держави;

об'єднання в підкласи придатності агровиробничих груп ґрунтів, розглядаючи їх як елементарне місцевиростання рослини, на основі інформації про якість і агрономічні властивості ґрунтового середовища, а також про мікрой мезорельєф та врожайність культур тощо;

формування агроекологічних округів, маючи на увазі, що округ — це один або кілька природно-сільськогосподарських районів, які подібні переважно за геоморфологічними особливостями природного середовища й однаковою мірою задовольняють агробіологічні вимоги окремих культур.

Агроекологічні округи утворюють у разі потреби в процесі використання результатів класифікації з практичною метою, наприклад, для уточнення зон спеціалізації сільського господарства, ціноутворення та ін. Класифікація за придатністю ґрунтів — якісно новий етап у вивченні можливостей високо ефективного і раціонального використання орних земель.

При визначенні придатності ґрунтів вивчають, аналізують і узагальнюють різну інформацію: агробіологічні вимоги сіль ськогосподарських культур до навколишнього середовища, екологічні особливості й кліматичні умови території, якість і властивості ґрунтового покриву, характеристику земної по верхні, виробничі фактори використання орних земель та ін. Виходячи із цього, а також враховуючи різноманітність ґрунтово-кліматичних, екологічних і економічних умов сільськогосподарського виробництва, придатність груп ґрунтів визначають у такому порядку:

виділяють зони вирощування культур;

формують підкласи придатності;

обчислюють площі орних земель за підкласами придатності. Площі орних земель за підкласами придатності встановлюють:

на рівні держави в розрізі областей, природно-сільськогосподарських зон і провінцій;

на рівні області по адміністративних районах й агроекологічних округах;

на рівні району (в розрізі сільгосппідприємств);

на рівні сільгосппідприємств по сівозмінах і полях.

Виділення зон вирощування культур. Зони вирощування виділяють для пшениці озимої, жита озимого, ячменю, вівса, кукурудзи на зерно, буряків цукрових, соняшнику, картоплі, льону. Зони виділяють за даними про агрокліматичні вимоги згаданих культур до тепла, вологи, світла на різних фазах роз витку; в такому разі виявляється кількісна потреба в цих факторах у «критичні» періоди росту і розвитку рослин, як правило, середньостиглих сортів.

Базова шкала придатності ґрунтів України для вирощування основних сільськогосподарських культур

орний ґрунт агровиробничий

Критерії та підходи до класифікації земель України за придатністю, викладені у розділах 1—3, — важлива складова теоретичної бази оптимізації використання земель. Прикладна інтерпретація цих теоретичних засад полягає в створенні безпосередніх шкал придатності конкретних ґрунтів, що трапляються на певних територіях, для вирощування основних сільськогосподарських культур.

У шкалах відображені диференціація ознак і властивостей ґрунтів, а також класифікаційні позиції залежно від провінційних умов, насамперед кліматичних. Враховані також екологічні аспекти — можливість деградації ґрунтів при інтенсивному використанні.

Ґрунтовими одиницями, стосовно яких розроблено шкали придатності, є агровиробничі групи ґрунтів. Слід мати на увазі, що за даними ґрунтових обстежень у межах України було виділено близько 5 тис. ґрунтових відмін (з урахуванням гранулометричного складу, материнських і підстилаючи по рід). Проте далеко не всі ці відміни можуть бути основою для адекватної диференціації підходів до використання, оцінки, поліпшення земель тощо. Тому скорочення з прикладною метою кількості ґрунтових виділів цілеспрямованим їх групуванням — важливий крок в агрономічній інтерпретації даних про ґрунтовий покрив. Агровиробничі групування ґрунтів здійснено за такими критеріями, як:

генетична зближеність ґрунтів, що зумовлює їхню профільну подібність, однотипність фізико-хімічних, хімічних, фізичних властивостей та екологічних режимів;

однорідність або, навпаки, комплексність ґрунтового по криву;

ступінь виявлення негативних процесів (ерозія, засолення, перезволоження тощо), які обмежують діапазон можливого використання ґрунтів;

зближений у підсумку рівень родючості ґрунтів.

Агроґрунтове групування ґрунтів базується на уніфікації ознак і стандартному кодуванні, яким передбачено виділення 222 агровиробничих груп. Кожна із них має свій сталий номер і поділяється на розряди за гранулометричним складом з також узгодженим кодуванням.

Для окремих груп ґрунтів і сільськогосподарських культур ступені придатності наведено у певному діапазоні. Це обумовлено у примітках, що пояснюють, які ступені придатності відповідають тим або іншим конкретним умовам.

Шкали придатності земель установлено за такими градаціями:

I— найпридатніші землі;

II— землі середньої придатності;

III— обмежено придатні землі;

IV— землі низької придатності (придатні після проведення меліорації, які є екологічно й економічно доцільними);

V— непридатні землі.

Далі наведено шкали придатності ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур по природно-сільськогосподарських провінціях.