Туристичний потенціал Закарпатської області

ТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НЕСТОР О.П.

Актуальність. Україна з перших днів незалежності впевнено стала на шлях створення власної туристичної індустрії, проголосивши туризм пріоритетною галуззю розвитку економіки. Тому важливо доцільно використовувати туристичний потенціал кожної області, щоб створити повноцінний туристичний продукт. Закарпатська область має багаті історико-культурні та природні ресурси, що дуже важливо для розвитку туризму в Україні.

Об'єкт дослідження — Закарпатська область.

Предмет дослідження — особливості туристичного потенціалу Закарпатської області.

Мета. Дослідити основні туристичні об'єкти Закарпатської області, позначити їх на карті, визначити основні туристичні потоки, визначити забезпеченість області місцями проживання для туристів.

Завдання: Опрацювати літературні джерела, виділити найпривабливіші туристичні об'єкти, скласти карти «Історико-культурні пам’ятки» та «Основні природні ресурси»

Закарпатська область належить до Карпатського рекреаційного району. Питома вага потенційно рекреаційних територій у Закарпатській області понад 50% до площі.

Для розвитку туристично-рекреаційної сфери на Закарпатті є такі передумови як:

· рельєф (Українські Карпати);

· наявність трудових ресурсів (відносно дешева робоча сила);

· сприятливий клімат для інвесторів (низька внутрішня конкурентність);

· помірний клімат;

· межування із закордонними державами (Румунією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною);

· добре розвинена мережа залізниць і автомобільних шляхів, яка забезпечує добре сполучення області з багатьма районами країни та з сусідніми державами. Також в Ужгороді є аеропорт;

· багаті природно-рекреаційні ресурси;

Закарпаття має чудові природні умови та ресурси для розвитку туризму. Близько 80% території краю займають гори, утворюючи з південного заходу на південний схід Вододільний хребет, Ґорґани, Свидовець, Чорногору, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати. На Чорногірському хребті знаходиться гора Говерла (2061 м), яка є найвищою точкою області й України. На території області протікає 9429 річок і потоків. Найдовша річка — Тиса (ліва притока Дунаю). Її протяжність у межах області — 240 км. Найбільші притоки — Боржава, Ріка, Теребля, Тересва. Наступні за величиною річки Латориця й Уж впадають у річку Бодрог. В області є 137 природних озер, в основному льодовикового та загатного походження, найбільше з них — Синевир. має високий природно-рекреаційний і курортний потенціали. Виявлено і досліджено 360 джерел і родовищ мінеральних та термальних вод, які за хімічним складом не поступаються відомим водам Кавказу, Чехії, Франції, а їх лікувальні властивості згадуються в архівних документах середини ХУ століття. Мінеральні води області мають чудові смакові якості і споживаються як лікувально-столові в санаторно-курортних закладах. Закарпаття відоме як один із найпопулярніших куточків лікування і оздоровлення. До найвідоміших мінеральних вод Закарпаття належать: Шаянська, Драгівська, Поляна-Купіль, Свалявська, Лужанська, Поляна квасова, Плосківська.

Станом на 01.01.2011 р. в Закарпатській області взято на облік 454 об'єкти природно-заповідного фонду загальною площею 171 420,272 га, з них загальнодержавного значення — 34 об'єкти загальною площею 155 609,51 га, місцевого значення — 416 об'єктів загальною площею 15 810,762 га. Відсоток фактичної площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду до загальної площі області становить 13,4%. [1]

Розподіл територій та об'єктів ПЗФ в Закарпатській області за їхнім значенням, категоріями та типами станом на 01.01.2011 р.

1. Біосферні заповідники (1 шт. на площі 58 035,8га)

2. Національні природні парки (3 шт. на площі 87 964,3 га)

3. Регіональні ландшафтні парки (1 шт. на площі 10 330,66 га)

4. Заказники (64 шт. на площі 13 255,5 га)

5. Пам’ятки природи (338 шт. на площі 659,67 га)

6. Заповідні урочища (9 шт. на площі 881,3 га)

7. Ботанічні сади (1 шт. на площі 86,41 га)

8. Дендрологічні парки (4 шт. на площі 37,9 га)

9. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (33 шт. на площі 168,732 га).

Рис. 1. Основні пам’ятки природи Закарпатської області

До найбільших та найцікавіших об'єктів природно-заповідного фонду України належить Карпатський біосферний заповідник, створений постановою уряду України в 1968 році. Екосистеми заповідника віднесені до найцінніших на нашій планеті і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 53 630 га, налічує 6 відокремлених масивів: Чорногірський (найвища вершина г. Говерла), Мармароський (г. Піп Іван — 1940 м н. р. м.), Свидовецький (г. Близниці та Драгобрат), Кузійський, Угольсько-Широколужанський (найбільший осередок букових пралісів у Європі), «Долина нарцисів». Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. За визначні здобутки в збереженні природної, культурної та історичної спадщини Рада Європи вперше в Україні нагородила Карпатський біосферний заповідник Європейським дипломом. [2]

Ужамнський націонамльний приромдний парк — національний парк в Україні, в межах Українських Карпат. Створено у вересні 1999 року на основі природозаповідних об'єктів, які існували у верхів'ях річки Уж вже на початку ХХ-го століття. Зокрема, ще за часів Австро-Угорщини в 1908 році з метою охорони пралісів тут були створені резервати «Стужиця» та «Тихий», котрі отримали свої назви від найближчих населених пунктів сіл Стужиця та Тихий. Є складовою частиною першого у світі трьохстороннього українсько-польсько-словацького міжнародного біосферного резервату «Східні Карпати», який включено до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Ужанський НПП складається з п’яти природоохоронних науково-дослідних відділень і на сьогодні займає площу 39 159 га, в тому числі 14,9 тис. га вилученої території. На території парку росте понад 200 видів цінних лікарських рослин, 40 з яких включено до Червоної Книги України. [3]

Національний природний парк «Синевир» — створено за рішенням уряду України у 1989 році. Його площа становить 40 400 га, з них 5807 га відведено під заповідну зону. Протяжність парку з півночі на південь — 30 км, ширина зі сходу на захід — до 20 км. Більшість території парку розташована в межах гірського масиву Внутрішні Горгани. На території парку розташоване відоме верхове оліготрофне болото Глуханя, а також пам’ятка природи Озірце. Є й інші цікаві об'єкти: мінеральні джерела, пам’ятки дерев’яної архітектури, Музей лісу і сплаву, Музей архітектури і побуту «Старе село», Кам’янецький водоспад. [4]

Закарпаття менш багате за історико-культурними пам’ятками. Усього в області налічується 1817 пам’яток історії, культури і мистецтва, з яких 496 — археології, 1273 — історії та 48 — мистецтва.

Рис. 2. Історико-культурні ресурси Закарпаття закарпаття туристичний культурний ресурс Відокремлене від іншої України природною перешкодою — Карпатськими горами, Закарпаття століттями формувало свою особливу історію, культуру і ментальність. Це виділяє найзахіднішу область і робить її унікальною з поміж інших регіонів України. [6]

У Закарпатській області до наших днів дійшли численні архітектурні пам’ятки, що підкреслюють несхожість і особливу історію цього регіону України. [6]

На державному обліку перебуває 152 пам’ятки архітектури. [7]

В передмісті Ужгорода Горяни зберігся найдавнішій на Закарпатті храм — ротонда, який датується XII-XIII ст. і відомий під назвою костьолу Св. Анни або церкви Св. Миколая. Значну історико-художню цінність мають фрески XIV ст. в інтер'єрі ротонди. [7]

Ужгород відомий з X ст. Міський замок споруджений у XVI ст., а в XVII добудований. Його внутрішній дворик оточений триповерховими житловими приміщеннями з чотирма кутовими баштами. В Ужгородському замку з 1947 р. відкритий Закарпатський краєзнавчий музей, колекція якого налічує понад 80 тис. експонатів. Його філіал — Закарпатський художній музей, експозиція якого включає роботи майстрів України, Угорщини, Словаччини, Чехії. [7]

Серед фортифікаційних споруд вирізняється Мукачівський замок, споруджений на вершині гори вулканічного походження. Цей комплекс складався упродовж тривалого історичного періоду і являє собою надзвичайно складну оборонну систему, що дозволяє простежити всі етапи розвитку фортифікаційного будівництва в Центральній і Середній Європі. Історики висловлюють припущення, що в IX-XI ст. на цій горі існувало невелике прикордонне укріплення Київської Русі, зруйноване татаро-монголами в 1242 р. Ядро фортеці датують кінцем XIV ст., пов’язуючи його спорудження з ім'ям Ф. Коріатовича, якому Мукачеве дісталося в дарунок від угорського короля Сигізмунда. В 1663 р. оборонна система замку була суттєво вдосконалена, споруджені нові кам’яні бастіони, що збереглися до наших днів, система підйомних мостів. У тому вигляді, в якому ми бачимо фортецю сьогодні, вона склалася в 1688 р. Сьогодні це один із найбільших оборонних комплексів на території України. [7]

Ще один давній комплекс оборонних споруд уцілів у с. Невицьке. Невицький замок розташований у вузькій долині р. Уж. Певних історичних даних про виникнення замку немає. Час будівництва Невицького замку доводиться на другу половину XIII ст. Вперше він згадується в грамоті початку XIV ст. як база народного повстання проти угорської корони. У 1317 р. Невицький замок переходить у володіння аристократичного роду Другетів, які перебудували його на кам’яний. Невицький замок займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід з Ужанської долини, якою проходив торговий шлях з Угорщини. Зовні замок оточений, окрім сторони, яка спускається до річки, глибоким земляним ровом. Далі йде стіна з двома круглими баштами і другий, внутрішній рів, який відокремлює її від головних будівель фортеці. З південного боку від них, дещо відособлено, — кругла двоповерхова башта. Посередині знаходиться невеликий двір неправильної форми. [8]

Мисливський замок Шенборнів розташований на південному схилі лісистих гір, в ур. Берегвар. У 1726 р. імператор Карл VI подарував Мукачівсько-чинадіївські володіння архієпископові Шенборну, рід якого володів Чинадієвом майже два століття. Власники володінь, графи Шенборни, часто приїжджали в Чинадієво на полювання і відпочинок, тому в 1890 р. в урочищі Берегвар побудували замок в стилі неоренесанса, який втілює календар: кількість башт відповідає кількості місяців в році, кількість димарів — кількості тижнів, кількість вікон і дверей — кількості днів. [8]

В області діють 3 музеї з 6 філіалами і відділами. [6]

Закарпатський музей народної архітектури та побуту — самобутній ансамбль української національної спадщини, що складається з архітектурних перлин старовинного закарпатського села і зразків найдавніших та найпоширеніших видів народного ужиткового мистецтва Це один із перших в Україні музеїв просто неба. Відкритий для відвідувачів у червні 1970 р. Із заходу на схід розташовані взірці житла і садиб закарпатців низовинних районів — долинян, а на пагорбі - горян: бойків та гуцулів, а також житлові споруди угорського та румунського населення. У музеї під відкритим небом розміщені 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвінниця, школа, кузня, млин, ступа-сукновальня, корчма. Загалом, у музеї зберігається понад 14 тисяч експонатів. [9]

Закарпатський обласний краєзнавчий музей — працює з червня 1945 року. Його зібрання нараховують близько 110 тисяч експонатів, які знайомлять з багатовіковою історією та культурою краю. Експозиції, в залежності від тематики, об'єднані в окремі фонди, колекції, відділи:

— відділ народного мистецтва з особливо багатою колекцією музичних інструментів;

— відділ духовної культури й історії релігії;

— відділ природи з цікавою колекцією корисних копалин, гербаріїв, чучелами тварин. [10]

Мукачівський історичний музей — розташований у Мукачівському замку «Паланок», одному з небагатьох, що вціліли до наших днів. Замок є цінною пам’яткою історії та військової архітектури ХIV-ХVII ст. Упродовж століть він слугував для охорони торгових і військово-стратегічних шляхів. За всю свою історію належав багатьом правителям. Замок витримав чимало облог. Найтриваліша з них — із 1685 по 1688 р.р., яку організували австрійські імператорські війська; фортецю в цей час мужньо боронила княгиня Ілона Зріні. З 1703 по 1711 р. замок був оплотом національно-визвольної війни угорського народу під керівництвом трансільванського князя Ференца II Ракоці, в якій взяли активну участь повсталі русини — куруци. Історію замку й Закарпаття в деталях відтворюють експозиції історії етнографії, природи та старожитностей. У 12 залах експонуються твори живопису, в тому числі старовинні ікони. До уваги відвідувачів кілька меморіальних кімнат, колекція писанок Закарпаття. [9]

Закарпаття ще є батьківщиною багатьох видатних митців, науковців, спортсменів: Заслужений діяч мистецтв України, піаніст, диригент, педагог Дезидерій Задор (1912 — 1985); режисер та драматург Шерегій Юрій (1907;1990); живописець Йосип Бокшай (1891−1975); живописець Федір Манайло (1910;1978); живописець і графік Грабовський Еміліан Романович (1892−1955); журналіст, етнограф, письменник Олександр Маркуш (1891−1971); поет лівого спрямування, перекладач, в’язень сталінських концтаборів, член комуністичних угруповань Карпатської України Андрімй Памтрус-Карпамтський (1917;1980); церковний греко-католицький діяч, публіцист, просвітитель Андрій Бачинський (1732−1809); учений-медик, освітній діяч, педагог, письменник Іван Орлай (1771−1829). [11]

Незважаючи на чудові туристичні ресурси невелика кількість туристів відвідує Закарпаття. Протягом 2000;2012 ситуація була нестабільною (рис.3).

Нажаль, кількість іноземних туристів станом на 2012р. не перевищує 1000 осіб.

Рис. 3. Забезпеченість місцями проживання туристів Рисунок 4

Закарпатська область володіє великим багатством туристичних ресурсів, особливо природних. Тому потрібно посилити розвиток туризму в даній області, бо це ж може позначитись на загальній державній економіці України.

Науковою новизною є виділені і нанесені на карти найпривабливіші природні та історико-культурні об`єкти Черкащини.

Дане дослідження розкриває роль Закарпаття для розвитку туризму нашої держави. Розкриває наявність в області усіх перспектив для подальшого розвитку туризму, базуючись не лише на природні ресурси, а й на історико-культурні.