Розробка екскурсійного туру: Харків-монументальний

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ КАФЕДРА ТУРИЗМУ ТА СОЦІАЛЬНИХ НАУК

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація екскурсійних послуг»

на тему: «РОЗРОБКА ЕКСКУРСІЙНОГО ТУРУ: ХАРКІВМОНУМЕНТАЛЬНИЙ»

ХАРКІВ 2012

ЗМІСТ РЕФЕРАТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ОБ'ЄКТІВ МОНУМЕНТАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ В ТУРИЗМІ ТА ЕКСКУРСІЯХ

1.1 Основні поняття і категорії

1.2 Історія розвитку культурно-пізнавального туризму

1.3 Особливості використання об'єктів монументальної архітектури в туризмі та екскурсіях Висновки до Розділу 1

РОЗДІЛ 2. РЕСУРСИ РОЗВИТКУ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ТУРИЗМУ У ХАРКОВІ

2.1 Історія і сучасність монументального мистецтва в Харкові

2.2 Потенціал використання монументальних об'єктів Харкова в екскурсях

2.3 Відбір монументальних об'єктів Харкова для розробки екскурсії

Висновки до Розділу 2

РОЗДІЛ 3. Організаційно-технологічні аспекти розробки екскурсійного туру

3.1 Проектування та калькуляція екскурсійного маршруту

3.2 Контрольний текст екскурсії

ВИСНОВКИ ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РЕФЕРАТ Курсова робота містить:

Об'єкт дослідження — туристичні ресурси пізнавально-екскурсійної діяльності у м. Харкові.

Предмет дослідження — інноваційні екскурсії монументальної тематики у м. Харкові для туристів.

Мета роботи — освоїти організаційні особливості розробки екскурсійних турів та розробити екскурсійну програму туру «Харківмонументальний».

Методи дослідження — загальнонаукові - аналіз (вивчення туристичного потенціалу м. Харкова загалом та з точки зору культурно-пізнавального туризму, проектування (розробка екскурсійних турів), синтез та узагальнення інформації, а також економіко-туристичне прогнозування (аналіз місця монументального туризму у загальній структурі туризму регіону та визначення перспектив його розвитку), та конкретно наукові - статистичний (аналіз статистичних даних), історичний опис.

У роботі проведено теоретичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму у світі та Україні, визначено потенціал міста Харкова для організації екскурсійних послуг монументальної тематики, розроблено екскурсійну програму та розраховано орієнтовну вартість екскурсії «Харківмонументаьний».

Результати даної роботи можна використовувати при організації тематичних гастрономічних турів або включати деякі елементи в оглядові екскурсії містом. Дані результати можуть бути корисними для туристичних підприємств, діяльність яких спрямована на місцевий туризм.

Ключові слова: ЕКСКУРСІЯ, ТЕМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ЕКСКУРСІЇ, КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМ’ЯТНИК .

РЕФЕРАТ культурний туризм харків архітектура Курсовая работа содержит:

Объект исследования — туристические ресурсы познавательно-экскурсионной деятельности в г. Харькове.

Предмет исследования — инновационные экскурсии монументальной тематики в г. Харькове для туристов.

Цель работы — освоить организационные особенности разработки экскурсионных туров и разработать экскурсионную программу тура «Харьков монументальный».

Методы исследования — общенаучные — анализ (изучение туристического потенциала г. Харькова в целом и с точки зрения культурно-познавательного туризма, проектирование (разработка экскурсионных туров), синтез и обобщение информации, а также экономико-туристическое прогнозирования (анализ места монументального туризма в общей структуре туризма региона и определения перспектив его развития), и конкретно научные — статистический (анализ статистических данных), историческое описание.

В работе проведен теоретический анализ развития культурно-познавательного туризма в мире и Украине, определены потенциал города Харькова для организации экскурсионных услуг монументальной тематики, разработана экскурсионная программа и рассчитана ориентировочная стоимость экскурсии «Харьков-монументаьний».

Результаты данной работы можно использовать при организации тематических гастрономических туров или включать некоторые элементы в обзорные экскурсии по городу. Данные результаты могут быть полезными для туристических предприятий, деятельность которых направлена на местный туризм.

Ключевые слова: ЭКСКУРСИЯ, ТЕМАТИЧЕСКАЯ НАПРАВЛЕННОСТЬ ЭКСКУРСИИ, КУЛЬТУРНО-ПОЗНАВАТЕЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНОЕ ИСКУССТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМЯТНИК.

ABSTRACT

Course work includes:

Object of research — Travel Resources cognitive-excursion activity in Kharkiv.

The subject of research — innovative excursions monumental issues in Kharkiv for tourists.

Purpose — to learn the organizational features of the development of sightseeing tours and excursion program to develop a round «Kharkiv-monumental.»

Research methods — general — Analysis (study tourism potential of Kharkiv in general and in terms of cultural tourism, planning (development sightseeing tours), synthesis and synthesis of information as well as economic and travel forecasting (Analysis monumental places of tourism in total tourism region and determine the prospects for its development), and specific research — statistical analysis (statistics), the historical description.

The paper contains a theoretical analysis of the development of cultural tourism in the world and Ukraine, Kharkov identified potential for organizing tour services monumental themes designed excursion program and calculated the approximate cost of excursions «Kharkiv-monumentanyy.»

The results of this work can be used in case of gastronomic tour or include some elements in the Tour the city. These results may be useful for travel companies working in the local tourism.

Keywords: Tours, Thematic Excursions, cultural and study tourism, monumental art, monumental tourism, monument.

ВСТУП У процесі формування ринкового середовища в Україні значне місце відводиться реформуванню туристичної галузі. Визначення туризму провідним напрямком розвитку економіки, спрямування державної політики на стимулювання туристичної сфери дає змогу підприємствам туристичної галузі підвищувати ефективність господарювання, розширення ринкової пропозиції з урахуванням вимог вітчизняних та закордонних туристів. У цьому зв’язку практичне використання суб'єктами індустрії туризму сучасних методів менеджменту набуває особливої актуальності.

Актуальність темиХарків є досить перспективним для розвитку екскурсійної діяльності, а саме наявність численних пам’яток, привабливих туристичних маршрутів, збережені національні традиції і фольклор, архітектурні пам’ятки. Але існує ряд проблем, які потребують радикального вирішення. Тому дослідження сучасного стану і перспективи розвитку є досить актуальним питанням, яке висвітлюється у курсовій роботі.

Ступінь вивченостіХарків є досить важливим екскурсійним об'єктом, проблеми і перспективи розвитку якого висвітлюють багато авторів, а саме:. О. Лейбфрейд, В. Реусов, О. Тіц.

Об'єктРозробка екскурсійно-туристичної програми Харків монументальний.

Предмет — Пам’ятки монументального мистецтва державного та місцевого значення, пам’ятники.

Мета — Дослідження можливостей для створення і розробки екскурсійних програм. Вивчення ресурсів для проведення екскурсійних турів на тему: «Харківмонументальний»

Завдання роботи:

1.Необхідність дослідження сучасного стану і перспектив розвитку екскурсійної діяльності в Харкові.

2.Вивчення факторія які впливають на розвиток туризму.

3.Аналіз екскурсійних ресурсів культурно-пізнавального туризму.

4.Розробка туру на основі дослудження Ключові слова: ЕКСКУРСІЯ, ТЕМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ЕКСКУРСІЇ, КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМ’ЯТНИК .

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ОБ'ЄКТІВ МОНУМЕНТАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ В ТУРИЗМІ ТА ЕКСКУРСІЯХ

1.1 Основні поняття і категорії

Туризм — тимчасові виїзди (іншими словами — подорожі) громадян країни, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в пізнавальних, оздоровчих, спортивних, професійно-ділових, релігійних та інших цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування[15].

Під поняттям культурного туризму розуміється потреба духовного освоєння і духовного присвоєння культури світу через його відвідування, безпосереднє осягнення і переживання різних культур у різних місцях, де особисто побачене стає надбанням, приналежністю думки і почуттів туриста, змінюючи горизонти його сприйняття[15].

На сьогоднішній день існує безліч видів туризму. Це сімейний, пізнавальний, спортивний, діловий. Так як поняття культурного туризму не зводиться тільки до пізнання інших країн, її звичаїв і традицій, але культурний туризм це ще обмін досвідом, навичками[15].

Так як туризм сприяє розвитку подорожей, завдяки яким люди (туристи) мають можливість відвідати інші країни, то, завдання культурного туризму полягає в тому, щоб підвищити культурний рівень людей під час подорожі, задовольнити їх культурні потреби[15].

Об'єктами туристичного інтересу можуть бути стародавні міста, музеї, пам’ятники створені людиною і природні, визначні пам’ятки, міські ландшафти, етнічні та фольклорні пам’ятники і т. д. 15]

Ринок пізнавального туризму також досить широкий. Він у меншій мірі залежить від вікової приналежності туристів, більшою від кола його інтересів. Цікавити людини може багато, особливо щось незвичне і незвичайне, тому при вивченні ринку і розробки туру, при рекламі, особливу увагу потрібно приділяти висвітленню саме цих сторін туристського маршруту[15].

Існують два різновиди пізнавальних турів:

Стаціонарні тури — з перебуванням туристів в одному місті, туристському центрі;

Маршрутні тури — відвідини декількох міст і центрів пам’яток, вибудуване у вигляді маршруту подорожі[15].

При організації маршрутних турів розробляється спеціальний графік відвідування запланованих пунктів. На місто чи туристський центр виділяється від 1 до 3 днів залежно від величини туристського центру та обсягу пам’яток. Найбільша кількість днів виділяється тільки на самі великі туристські центри. Крім того, пізнавальні тури мають масу тематичних різновидів: історичні екскурсії, театральні, фольклорні, етнографічні, літературні, природознавчі[15].

Основну роль у таких програмах відіграють екскурсійно-пізнавальні і культурні (театри, концерти) заходи, спрямовані на задоволення цікавості туристів[15].

Якщо організується історичний тур, то багата екскурсійна програма покликана висвітлити історичний розвиток місцевості на прикладах визначних об'єктів. Культурні заходи — відвідання масових заходів, таких, як театри, концерти, тощо У програму включено відвідування музеїв побуту, декоративно-прикладного мистецтва, історичних, краєзнавчих музеїв тощо Програма туру будується в залежності від тематики туру[14].

Дозвілля на таких турах культурно-пізнавального характеру: творчі зустрічі, відеопрограми про місце відпочинку, різні національні свята. Спортивні та курортні програми, як правило, не плануються[15]. .

Розміщення туристів у стаціонарних турах може бути найрізноманітнішим — у готелях від 1 до 5 зірок. Основна вимога — місцезнаходження готелю в межах міста, бажано ближче до його історичного центру. На маршрутних турах туристів розміщують, як правило, в готелях туристичного класу (у різних країнах — від 2 до 4 зірок).

На пізнавальних турах з туристами працюють досвідчені гіди-екскурсоводи. На окремих тематичних екскурсіях — екскурсоводи-мистецтвознавці. Важливо при роботі з іноземними туристами надавати їм екскурсії на рідній (в іншому випадку, англійською) мовою. Це є сьогодні правилом хорошого тону і негласним правилом гарного обслуговування. Вважається, що переведення спотворює сприйняття теми і погіршує якість екскурсії[14].

У програмі турів необхідно виділяти вільний час для самостійного огляду міста і знайомства з його магазинами. У містах, на відвідини яких виділяється всього 1 день, такий час може бути не передбачено. Хоча це залежить від побудови програми, навантаження і великої кількості визначних об'єктів[14].

На підставі матеріалів про культурний і пізнавальному туризмі можна зробити висновок, що таке культурно-пізнавальний туризм. Це туристські відвідування пам’яток історії та культури, туристських територій та об'єктів культурної спадщини[14].

Культурно-пізнавальний туризм ще називають екскурсійним. За законом України «Про туризм» екскурсантом є «особа, відвідує країну (місце) тимчасового перебування в пізнавальних цілях на період менше 24 годин без ночівлі в країні (місці) тимчасового перебування і використовує послуги екскурсовода (гіда), гіда — перекладача «. Якщо така подорож триває більше доби це вже і є культурно-пізнавальний туризм, тобто вид туризму, головною метою якого є огляд пам’яток, а головною особливістю — насиченість поїздки екскурсійною програмою[15]. .

При цьому, оскільки сама по собі екскурсія може бути включена в програму практично будь-якої подорожі, культурно-пізнавальний туризм тісно переплітається з іншими видами туризму. Наприклад, за своїм змістом в основному культурно пізнавальними є автобусні тури. Круїзи, як правило, передбачають захоплюючу екскурсійну програму. Якщо мова йде про культурно пізнавальної поїздки по святих місцях, такий тур є одночасно і екскурсійним, і релігійним. Якщо метою подорожі є знайомство з культурою, звичаями і вдачами місцевих народів, то такий тур можна одночасно вважати і екскурсійним, і етнографічним. Те, що об'єктами туристичного показу можуть бути не тільки історико-культурні, а й природні пам’ятки, ріднить культурно-пізнавальний туризм з екологічним. Тому в залежності від основної мети Вашої подорожі, Ви можете знайти компанію, яка пропонує організацію відповідних турів, як на цій сторінці, так і на інших розділах нашого порталу (автобусний туризм, круїзи, дитячий відпочинок і т. п.).

Екскурсійний туризм — вид туризму, що включає подорожі та поїздки з пізнавальною метою. Для Т. е. характерними є поїздки як на груповій, так і на індивідуальній основі. Пізнавальна подорож може передувати відпочинку на курорті, або під час відпочинку туристи можуть здійснювати екскурсії, в т. ч. в інші міста і навіть інші країни[15].

Характерною рисою пізнавальних екскурсій є тенденція здійснення їх на далекі відстані з відвідуванням за одну подорож відразу кількох країн. Поряд із значним об'ємом авіаперевезень, помітне зростання популярності у туристів автобусних подорожей, поїздок на залізничному транспорті, річкових та морських круїзів[15]. .

Культурне самовираження народу завжди викликає інтерес. Природна допитливість туриста по відношенню до різних куточків світу і населяють їх народів утворюють один з найбільш сильних спонукальних туристських мотивів. Туризм — найкращий спосіб знайомства з іншою культурою. Гуманітарний значення туризму полягає у використанні його можливостей для розвитку особистості, її творчого потенціалу, розширення горизонту знань. Прагнення до знання завжди було невід'ємною рисою людини. Поєднання відпочинку з пізнанням життя, історії та культури іншого народу — одна із завдань, яке в повній мірі здатний вирішувати туризм. Побачити світ своїми очима, почути, відчути — важливі частини відновної функції туризму, вони несуть в собі великий гуманітарний потенціал. Знайомство з культурою та звичаями іншої країни збагачує духовний світ людини[17].

Культура є фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, зміцнення незалежності, суверенітету і самобутності народу. Ідентичність шляхів історичної еволюції культури і туризму визначила спільність нових методів підходу до їх подальшого розвитку. У більшості країн світу відбувається процес демократизації культури і туризму, які становлять невід'ємну частину життя суспільства. Самосвідомість і пізнання навколишнього світу, розвиток особистості та досягнення поставлених цілей немислимі без придбання знань в галузі культури. На конференції в Мехіко (1981 р.) було проголошено два визначення культури[17].

Перше визначення — загального характеру, засноване на культурній антропології і включає все, що створила людина додатково до природи: громадську думку, господарську діяльність, виробництві, споживання, літературу і мистецтво, спосіб життя і людську гідність[17].

Друге визначення — спеціалізованого характеру, побудоване на «культурі культури», т. е. на моральних, духовних, інтелектуальних і мистецьких аспектах життя людини[17].

Культурна спадщина якого народу становлять не тільки твори художників, архітекторів, музикантів, письменників, праці вчених і т. д., але і нематеріальне надбання, включає фольклор, народні промисли, фестивалі, релігійні ритуали і т. п. Давно виділився і став самостійним такий вид туризму, як культурний, або пізнавальний. Його основою є історико-культурний потенціал країни, що включає всю соціокультурну середу з традиціями і звичаями, особливостями побутової та господарської діяльності. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібно певна концентрація об'єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити:

— пам'ятники археології

— культову і громадянську архітектуру

— пам'ятники ландшафтної архітектури

— малі та великі історичні міста

— сільські поселення

— музеї, театри, виставкові зали та ін

— соціокультурну інфраструктуру

— об'єкти етнографії, народні промисли і ремесла, центри прикладного мистецтва

— технічні комплекси та споруди[17].

При відвідуванні іншої країни туристи сприймають в цілому культурні комплекси, складовою частиною яких є природа. Атрактивность культурних комплексів визначається їх художньої та історичною цінністю, модою і доступністю по відношенню до місць попиту. Особливості культури різних регіонів світу все частіше спонукають людей проводити відпустку в подорожі. Об'єкти, відвідувані туристами, сприяють їх духовному збагаченню, розширенню кругозору. Культура є одним з основних елементів туристського інтересу. Пізнавальний туризм охоплює всі аспекти подорожі, за допомогою якого людина дізнається про життя, культуру, звичаї іншого народу. Туризм, таким чином, є важливим засобом створення культурних зв’язків та міжнародного співробітництва. Розвиток культурних факторів всередині регіону є засобом розширення ресурсів для залучення туристичних потоків. У багатьох країнах туризм може бути включений в так звану політику культурних відносин. Рівень культурного розвитку може бути використаний також для створення сприятливого іміджу конкретного регіону на туристичному ринку. Елементи і фактори культури можуть бути каналами розподілу інформації про туристських можливості місцевості. Успіх розвитку туризму залежить не тільки від матеріально-технічної бази, що відповідає загальноприйнятим стандартам і вимогам, а й від унікальності національної культурної спадщини[17].

Об'єкти національної культурної спадщини повинні бути представлені розумно і творчо. Науково-технічний прогрес зробив свою справу: продукція однієї країни практично не відрізняється від аналогічної продукції іншої країни. У культурі однаковість неприпустимо. Регіон, який бажає стати популярним туристичним напрямом, повинен володіти унікальними культурними комплексами і пропонувати їх на туристичний ринок[17].

Оцінка культурних комплексів для туристських цілей може проводитися двома основними методами

1) ранжируванням культурних комплексів за їх місцем у світовій і вітчизняній культурі;

2) необхідним і достатнім часом для огляду визначних пам’яток, що дозволяє порівнювати різні території по перспективності історико-культурного потенціалу для туризму[17].

Ці методи багато в чому суб'єктивні: культурні комплекси, високо оцінюються фахівцями, не завжди викликають адекватну реакцію у туристів. Необхідна і достатня час для огляду об'єктів до певної міри визначається їх доступністю і побудовою екскурсійних маршрутів. Нарешті, уявлення про цінності культурних комплексів залежить від рівня освіти, національних особливостей туристів. У більшості випадків інтерес до об'єктів культури визначається модою[17].

Важливою характеристикою культурного комплексу є стабільність його відповідності ціннісним критеріям, сформованим у населення. Цей фактор пов’язаний з довгим часом інтересу туристів до конкретного культурного об'єкту. Зберігається стабільність інтересу туристів до таких об'єктів світової культурної спадщини, як єгипетські піраміди, антична архітектура та ін. Разом з тим ряд об'єктів, наприклад ленінські місця, найбільш відвідувані в радянський період в Росії, втратив свою привабливість зі зміною ідеологічних установок в суспільстві. Тому одним з основних завдань організаторів туризму є не тільки створення культурного комплексу для туризму, але й збереження його на досить тривалий історичний період. Незважаючи на те що практично будь-яку інформацію можна отримати з друкованих періодичних видань, художньої літератури та інших джерел, не старіє стара істина: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Тому регіон, зацікавлений в залученні туристів, повинен розумно планувати і розвивати спеціальні програми та заходи, що сприяють підвищенню інтересу до його культури, поширювати інформацію про свій культурний потенціал у розрахунку на залучення потенційних туристів[17].

Сучасні процеси трансформації пріоритетів в Україні супроводжуються пробудженням національної самосвідомості та духовного відродження. В цих умовах особливої актуальності набуває наукове забезпечення діяльності в сфері збереження, охорони, використання та популяризації національного культурного надбання[17].

Українська культура завдяки зусиллям працівників культурно-мистецької сфери, потужній підтримці держави та місцевого самоврядування, зберегла темпи розвитку попри нелегкі проблеми, породжені фінансовою кризою і наслідками загальної соціальної трансформації, що її переживало суспільство в попередні десятиліття[17].

Суттєвим кроком є усвідомлення державою вирішального значення ролі культури у справі успішної модернізації суспільно-економічного життя сучасної України. Зокрема, у Посланні Президента до Українського народу від 3 червня 2010 року наголошується: «Завдання економічної та цивілізаційної модернізації, які стоять перед Україною, ми вирішимо лише за умови випереджального розвитку гуманітарної та соціокультурної сфери».

За словами начальника управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації Дмитра Кузнєцова, на території Харківської області налічується 9535 пам’яток історії та культури, з них 6703 пам’ятки археології, 2770 пам’яток історії та 62 пам’ятника монументального мистецтва[23].

За його словами, за останні 4 роки Управлінням культури і туризму проведена інвентаризація пам’яток археології в Золочівському, Богодухівському, Куп’янському, Чугуївському районах, містах Чугуєві і Куп’янську. Також враховані пам’ятки історії та монументального мистецтва в Чугуївському, Коломацькому, Куп’янському, частково Вовчанському районах, містах Чугуєві і Куп’янську, а також в Дзержинському районі міста Харкова[23].

Також проводилась інвентаризація пам’яток археології в Нововодолазькому районі і пам’ятників історії та монументального мистецтва в Ленінському районі Харкова[23].

«Ведеться робота з паспортизації об'єктів культурної спадщини. На даний момент складено 142 комплекту облікової документації. Згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» протягом цього року до переліку пам’яток занесені 53 об'єкта «.

1.2 Історія розвитку культурно-пізнавального туризму Виникнення і розвиток культурно-пізнавального туризму нерозривно пов’язане з історією виникнення розуміння культурних цінностей, визнання необхідності їх систематизації і розробці нормативних актів з охорони[13].

Сучасний етап історії розвитку культурно-пізнавального туризму. Кінець XX початок XXI століття — етап усвідомлення небезпеки глобального і безконтрольного використання культурних ресурсів. Характеризується наявністю наступних факторів: міжкультурне вплив, створення єдиного інформаційного простору, законодавче регулювання, розробка та впровадження програм по збереженню культурної спадщини[13].

90-і роки XX століття характеризуються зниженням показників темпів росту масового туризму. Період необмеженого зростання і безконтрольної експлуатації навколишнього середовища підходив до кінця. Світова економіка перебувала в стані структурного спаду. Процеси зіткнення світової економіки і геополітичної реструктуризації породили нові глобальні процеси, що загрожують зникненням світової культурної спадщини[21].

Перший Період 1991; 1998 Перехідний від радянського профспілкового туризму до комерційного. Ці зміни були обумовлені розпадом в 1991 році СРСР. Різкій спад активності увнутрішньому турізмі, обумовлених скороченню планових маршрутів через розпад СРСР, а кож лібералізацією цін, щомає на меті створення в країні рінкової економікі,і призвели до різкого подорожчання туристсько-екскурсійніх послуг. Туризм втрачає свою соціальну спрямованість, оскількі головною метою нових туристичних підприємств, заснованіх на приватній і змішаній формах власності, стає швидке отримання прибутку. У цей період в першу черга розвивається віїздній туризм як діяльність, яка не потребує капіталовкладень в місцеву туристично індустрію[21].

Однак, фінансова криза 1998 року призвела до різкого скорочення виїзного туризму, туристичні фірми регіону починають розвивати внутрішній та екскурсійний туризм[21].

Другий період настав після серпня 1998 і тривав по 2005 рік. У посткризовий період у зв’язку з інтенсифікацією внутрішнього туризму виникає стійкий попит на позакласні готельні послуги з низьким сервісом і вимогливістю, за адекватної низькою ціною розміщення. В умовах ринкових перетворень у державному регулюванні переважали заходи прямого законодавчого впливу, що було необхідністю для швидкого запуску ринку. Впорядкування нормативно-правової основи діяльності туристичних фірм благотворно позначилося на їх територіальному розміщенні й просуванні усередині регіону. Після 2000 р. спостерігається максимальне зростання кількості туристичних фірм, які здійснюють організацію в'їзного туризму[21].

З управлінської точки зору втома від туризму, екологічний занепад, переповненість визначають необхідність змінити асортимент послуг і практику управління. Дана тенденція пов’язана також зі зміною пріоритетів у туризмі, настроєм та намірами самих туристів, зміною потреб[16].

На сьогоднішній день в Україні цінності історії та культури є одним з незахищених і вразливих ділянок діяльності держави. Результатом даної тенденції є ряд об'єктивних факторів. В умовах бідності та соціальної незахищеності, майнового розшарування суспільства цінності культури відсуваються на другий план[16].

Об'єкти культурної спадщини в останні десятиліття опинилися під загрозою «екологічної агресії» поширених способів ведення господарства та притаманного сучасному людству способу життя в цілому. В результаті багато цінні пам’ятки історії та культури були повністю або частково втрачені[16]

Сучасне становище в даній сфері характеризується повномасштабним проявом сформованих у попередні роки тенденцій негативного впливу екологічних факторів на пам’ятники історії та культури. В останні роки екологічна ситуація в країні в цілому і в більшості її регіонів не була більш агресивною, ніж раніше. Проте, багаторічний вантаж екологічного впливу все більш явно дає про себе знати, демонструючи, таким чином, перехід кількісних змін у якісні. Гострота цієї проблемної ситуації багато в чому обумовлена різко знизилися в останнє десятиліття обсягами робіт з підтримання пам’яток (ремонт, реставрація та ін), все ширше розповсюджується їх безгосподарності, а також зниженням загальної ефективності державного та громадського контролю в даній сфері[21].

Активне входження до Списку Всесвітньої спадщини стало одним з основних напрямів реалізації української політики збереження спадщини. Іншим напрямом стало формування національного Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини[16].

1.3 Особливості використання об'єктів монументальної архітектури в туризмі та екскурсіях В якості екскурсійних об'єктів можуть виступати: пам’ятки архітектури та містобудування — архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, інженерні споруди (фортеці, мости, башти); архітектурні споруди, пов’язані з життям і діяльністю видатних особистостей[3].

Статус пам’ятника присвоюється найбільш цінним з естетичної або історичної боку об'єктів, після чого їх охороною займаються державні або місцеві інспекції з охорони пам’яток. В кінці ХХ століття на державному обліку перебувало понад 150 тис. пам’яток історії, археології та культури, а в музеях країни зберігалося близько 40 млн експонатів[16].

Екскурсійні об'єкти класифікуються за змістом, за функціональним призначенням, за ступенем збереженості[3].

За змістом виділяють однопланові (твори живопису, рослини, будівлі) та багатопланові (архітектурні споруди, що одночасно є історичними пам’ятками) пам’ятки. За функціональним призначенням — основні, на базі яких розкриваються підтеми, і додаткові, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами і в ході логічних переходів в розповіді. За ступенем збереження екскурсійні об'єкти бувають повністю збереглися, збереглися із значними змінами (перебудовані та реконструйовані), частково збереглися і втраченими[3].

При підготовці екскурсії перед екскурсійними працівниками стоїть завдання — з безлічі пам’яток, відповідних темі екскурсії, відібрати найцікавіші за зовнішнім виглядом і за тією інформацією, яку вони несуть, оскільки правильний відбір об'єктів, їх кількості, послідовність показу впливають на якість і ефективність екскурсії[3].

У практиці підготовки екскурсії використовується методика відбору екскурсійних об'єктів на основі визначення цінності і значущості даного об'єкта для розкриття теми. Її застосування особливо важливо, коли на маршруті розкладено кілька об'єктів, подібних за змістом, і необхідно вибрати ті з них, які найбільш актуальні для даної теми[3].

Для оцінки об'єктів, які потенційно можуть бути включені в екскурсію, рекомендується застосувати такі критерії.

Пізнавальна цінність, тобто зв’язок об'єкта з конкретними історичними подіями, життям та діяльністю видатної особистості, а також художні достоїнства пам’ятника[3].

Популярність, тобто популярність пам’ятника серед населення[3].

Незвичність (екзотичність) об'єкта, то є особливість, неповторність пам’ятника. Незвичайність може бути архітектурного характеру, пов’язана з особливостями конкуренції змісту, природного характеру, наприклад сталактито-сталагмітові кастові печери. Нарешті, екзотичність об'єкта може бути пов’язана з історичною подією, що сталася в цьому будинку або на місці установки даного пам’ятника[3].

Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність пам’ятника, його взаємодію з навколишнім середовищем — іншими будівлями, спорудами, природою. Перевага віддається тому об'єкту, який оптимальним чином вписується в місцевість, гармонує з іншими об'єктами[3].

Збереження об'єкта, тобто стан пам’ятника в даний момент, його підготовленість до показу екскурсантам і здатність своїм зовнішнім виглядом викликати у них позитивні емоції[3].

Місце розташування об'єкта оцінюється з точки зору відстані до пам’ятника, зручності під'їзду (підходу) до нього, придатності дороги для автотранспорту або пішоходів, наявність спостережної майданчики[3].

Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом доби, місяцях, сезонах) має місце, коли відвідування й огляд об'єкта неможливі через погану видимість, поганої погоди, сезонності і інших минущих явищ[3].

Правильний відбір пам’яток як екскурсійних об'єктів забезпечує зорову основу сприйняття екскурсії і глибоке розкриття її теми[14].

Необхідно стежити за тим, щоб об'єкти однієї екскурсії не дублювалися інший. При неможливості цього уникнути при показі таких об'єктів і в оповіданні про них кожен раз рекомендується використовувати інший фактичний матеріал, застосовувати інші методичні прийоми показу і розповіді, одним словом, повинен мати місце новий поворот в подачі матеріалу відповідно до теми екскурсії та екскурсійної аудиторією[14].

Екскурсія не повинна бути перевантажена великою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість, підвищує стомлюваність екскурсантів, призводить до поверхневого висвітлення теми, так як про більшість об'єктів даються лише довідки. Для міської оглядової екскурсії, розрахованої на 4 — 5 академічних годин, рекомендується відбирати 15 — 20 об'єктів. У тематичних екскурсіях їх число значно менше і становить 8 — 10. Число об'єктів в екскурсії залежить від її мети, теми та екскурсійної аудиторії[14].

В екскурсію можуть входити як об'єкти однієї групи, наприклад пам’ятники архітектури, так і об'єкти різних груп: пам’ятники архітектури, історії, природи, пам’ятні місця. Набір об'єктів залежить все від тих же факторів: теми екскурсії, її мети, складу екскурсійної групи. Слід уникати одноманітності в побудові зорового ряду, особливо в оглядових міських екскурсіях[14].

В ході підготовки екскурсії вивчати об'єкти рекомендується безпосередньо на місці розташування, в їхньому природному середовищі. Це дозволяє екскурсоводу вільно орієнтуватися у пам’ятника, кваліфіковано вести його показ, давати чіткішу словесну характеристику[14].

Таким чином, при розробці нової екскурсії вирішальне значення мають об'єкти, що становлять зорову основу в розкритті теми. Закінчення роботи з відбору об'єктів для майбутньої екскурсії та їх характеристик дозволяє перейти до складання маршруту екскурсії[14].

До монументального живопису відносяться твори, безпосередньо пов’язані з архітектурними спорудами, поміщені на стіни, стелі, склепіння, рідше — на підлогу, а також всі види розписів по штукатурці - це фреска (Буоно фреско, фреско, а секко), мозаїка, написані на полотні мальовничі панно, спеціально пристосовані для певного місця в архітектурі, а також вітражі, сграффіто, майоліка та інші форми площинно-живописного декору в архітектурі. За характером змісту та образного ладу розрізняють твори живопису, що володіють якостями монументальності, що є найважливішою домінантою архітектурного ансамблю і монументально-декоративні розписи, лише декоруючі поверхню стін, перекриттів, фасадів, які як би «розчиняються» в архітектурі[7].

Монументальний живопис називають також монументально-декоративної живописом, або мальовничим декором, що підкреслює спеціальне декоративне призначення розписів. В залежності від своєї функції твори монументального живопису вирішуються в об'ємно-просторове або площинно-декоративному ключі. Монументальна живопис набуває цілісність і закінченість лише у взаємодії з усіма складовими архітектурного ансамблю[7].

Монументальне мистецтво — одне з пластичних просторових образотворчих і необразотворчих мистецтв. Даний рід їх включає твори великого формату, що створюються відповідно до архітектурної або природної природним середовищем, композиційним єднанням і взаємодією з якими вони самі набувають ідейно-образну завершеність, і повідомляють таку ж оточенню. Твори монументального мистецтва створюються майстрами різних творчих професій і в різних техніках. До монументального мистецтва ставляться пам’ятники і меморіальні скульптурні композиції, живописні та мозаїчні панно, декоративне оздоблення будівель, вітражі, а також твори виконані в інших техніках, в тому числі і багатьох нових технологічних формацій[7].

Монументальністю мистецтвознавство, естетика і філософія взагалі іменують то властивість художнього образу, яке за своїми характеристиками родинно категорії «піднесене». Словник Володимира Даля дає таке визначення слову монументальний — «славний, знаменитий, який перебуває у вигляді пам’ятника». Твори, наділені рисами монументальності, відрізняє ідейний, суспільно значиме або політичний зміст, втілене в масштабною, виразною величної (або величавої) пластичної формі. Монументальність присутня в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, проте якості її вважаються неодмінними для творів власне монументального мистецтва, в яких вона є субстратом художності, домінантою психологічного впливу на глядача. У той же час, не слід ототожнювати поняття монументальність з самими творами монументального мистецтва, оскільки не все створене в номінальних межах цього виду образотворчості і декоративності несе в собі риси і володіє якостями справжньої монументальності. Прикладом тому служать створені в різний час статуї, композиції та споруди, що володіють рисами гігантоманії, але не несуть у собі заряду істинного монументалізму і навіть уявного пафосу. Трапляється, гіпертрофія, невідповідність їх розмірів змістовним завданням, з тих чи інших причин змушує сприймати такі об'єкти в комічному ключі. З чого можна зробити висновок: формат твору є далеко не єдиним визначальним фактором у відповідності впливу монументального твору завданням його внутрішньої виразності. Історія мистецтва має достатньо прикладів, коли майстерність і пластична цілісність дозволяють досягати вражаючих ефектів, сили впливу і драматизму тільки за рахунок композиційних особливостей, співзвуччя форм і трансльованих думок, ідей у творах далеко не найбільших розмірів («Громадяни Кале» Огюста Родена трохи перевищують натуру). Найчастіше відсутність монументальності повідомляє творам естетична невідповідність, відсутність справжнього відповідності ідеалам і громадським інтересам, коли творіння ці сприймаються не більш як помпезні і позбавлені художніх достоїнств[7].

Твори монументального мистецтва, вступаючи в синтез з архітектурою і пейзажем, стають важливою пластичної або смисловий домінантою ансамблю і місцевості. Образно-тематичні елементи фасадів та інтер'єрів, пам’ятники або просторові композиції традиційно присвячуються, або стилістичними своїми особливостями відображають сучасні ідейні віяння і соціальні тенденції, втілюють філософські концепції. Зазвичай твори монументального мистецтва мають своїм призначенням увічнення видатних діячів, значних історичних подій, але тематика і стилістична спрямованість їх безпосередньо пов’язані і з загальним соціальним кліматом і атмосферою, що переважає в суспільному житті. Прагнення до символічному запечатлению піднесених, загальнозначущих явищ та ідей зумовлює і диктує величність і значущість форм творів, відповідні композиційні прийоми і принципи узагальнення деталювання або міру її експресивності. Окремі твори виконують службову роль по відношенню до архітектурних споруд, будучи акомпанементом, посилюють виразність їх загального ладу і композиційних особливостей. Певна функціональна залежність ряду усталених видів монументального мистецтва, допоміжна їх роль, що виражається у вирішенні завдань по декоративної організації стін, різних архітектурних елементів, фасадів і перекриттів, садово-паркових ансамблів або самого по собі ландшафту, коли призначені того твору наділяються архітектонічно-орнаментальними якостями або властивостями аранжує естетизації, позначається їх віднесенням до монументально-декоративному мистецтву. Проте, між цими різновидами монументального мистецтва відсутня строга грань, що відокремлює їх один від одного. Однією з основних особливостей монументального мистецтва, що володіє названими якостями, строгими узагальненими формами або сумірною змістом динамікою. є те, що вони, в більшості випадків, створюються з довговічних матеріалів[7].

Особливе значення монументальне мистецтво набуває в періоди глобальних соціально-політичних перетворень, за часів громадського підйому, інтелектуального і культурного розквіту, що знаходяться в залежності від стабільності загальнодержавного розвитку, коли творчість покликане виражати найбільш актуальні ідеї. Численні приклади того дає як первісне, так і печерне ритуальне мистецтво (мегалітичні і тотемні споруди). Мистецтво Стародавнього світу в цілому, так і найбільш виразні зразки монументального мистецтва Стародавньої Індії, Стародавнього Єгипту і Античності, твори культурних традицій Нового Світу. Зміна релігійних установок, соціальні перетворення вносять свої корективи в тенденції, живо відображаються в монументальному мистецтві. Це добре демонструє мистецтвознавство Середньовіччя і Епохи Відродження. У Росії, як і в інших державах, також спостерігалася аналогічна циклічна залежність, яка представлена монументальними творами середньовіччя — собори давньоруських міст, що зберегли фрески, мозаїки, іконостаси і скульптурний декор, скульптура від Петровської епохи до періоду політичних перетворень, що почалися в першій чверті XX століття, коли монументалізм став використовуватися в ідеологічних та пропагандистських цілях.Ступінь виправданості драматизму, доречність пафосною мотивації чи догматичної патетики, тематичного «асортименту», зрештою, також неминуче відбивається в творах монументального мистецтва[7].

Періоди смути супроводжуються дрібнотем'я, позначаються не тільки на тематично універсальному жанрі, але й на жанрі садово-паркової скульптури, де присутність «літературного» почала допустимо, але на пластику в строгому, стилістично витриманому урбаністичному оточенні, що руйнує органічну єдність. Останнього наповненням його середовища декоративними еклектичними виробами, сентиментальними сюжетами, які множаться зразками провінційного анімалістичного жанру, структурно близької до дрібної пластики, сумнівного не тільки з точки зору смаку, але і за своїми професійними якостями виконання; закономірною реакцією на такі проявом стає повернення до формального традиціоналізму, потреба «реанімації» культурного героя і звернення до нової псевдоепіческой тематиці, що утруднено відсутністю ознак «соціального замовлення» формотворною епохи … Монументальне мистецтво по своєму призначенню не може йти на поводу у смаків публіки, бажаючи сподобається їй, воно покликане виховувати розуміння гармонії і високої краси, в той же час художник-монументаліст повинен бути здатний протистояти і запитам «елітарного» соціального меншини. Беззмістовний «декоративизм» і невиразні, непереконливі в будь-якому відношенні зразки фігуративного мистецтва крім зневіри нічого в будь-яке середовище не привносять. Тут дуже показовий приклад модерну, стилю, якому і формально і ідейно досвідом протипоказано присутність в монументальному мистецтві (хіба що — в деяких випадках суто «модернової» загальної композиції), а зараз — як стилістична акцентуація в межах концепції спеціального проекту або «сценарної», реконструктивної доцільності. Проміжні періоди пошуків стилю — періоди еклектики і реконструктивних же псевдо-і ложноклассических, «псевдоготичний», «псевдоросійський», помпезних «бюргерських» і купецьких «візерункових». Відсутність суворої детермінації і, як наслідок того, категоричного розмежування монументального і монументально-декоративного мистецтва знаходиться в прямій залежності від очевидного взаємного впливу і взаємопроникнення їх[7].

У той же час існує, наприклад, досить продуктивні напрямки монументального кінетичного мистецтва, твори якого доречні в рівній мірі і в ландшафті, і в середовищі сучасної архітектури, коли виправдано відступ від статуарних запитів ансамблю старого міста, що змушує художника керуватися не тільки тактом і вдумливим ставленням до правомочності інсталяції в існуючому композиційно завершеному просторі, але і підкорятися сформованої ним об'ємної константі. Але композиції різної міри умовного мистецтва, наділені дійсними ознаками пластичної змістовності та переконливості, отримують, а то і завойовують, право на існування практично в будь-якому ансамблі. Активно входити і навіть вторгатися в середу будь-якого реалізованого і завершеного в часі, вичерпаного в своєму розвитку стилю, може навіть продукт контркультури, і навіть у вигляді антитези, але тільки якщо це дійсно твір, і дійсно — монументального мистецтва. Мистецтво передбачає зміну епох[7].

Вироблені століттями вимоги монументального мистецтва пред’являються до загальних пластичним характеристикам в гармонії з змістовної складової. Критерії усвідомлення ретроспективної оцінки об'єкта в усіх аспектах зобов’язують не тільки слідувати адекватного розуміння майбуття твори, а й знаходити еквівалентні життєстійкі форми[7].

Висновки до Розділу 1

На основі проведеного аналізу можна сформулювати такі висновки та визначити пріоритетні напрямки розвитку культурнопізнавального туризму в Україні:

1.Розглянуто теоретико-методологічний аспект досліджуваного мною питання, створено понятійно-термінологічний апарат.

2.Проведено історичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму.

3.Визначено специфіку і особливість використання об'єктів культурно-пізнавального туризму в екскурсійній діяльності

РОЗДІЛ 2. РЕСУРСИ РОЗВИТКУ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ТУРИЗМУ У ХАРКОВІ

У Харкові перші монументальні твори з’явились на початку XX ст., їх творці жили у різних містах України та Росії, але жоден із них жителем Харкова не був. Передреволюційна доба була часом творення певних реалістичних властивостей монументальної скульптури з чітко визначеним впливом Петербурзької академії мистецтв, яку закінчили всі вищезгадані митці[2].

2.1 Історія і сучасність монументального мистецтва в Харкові

Монументальна скульптура Харкова початку XX ст. частково висвітлена в «Історії українського мистецтва» (т. IV, кн.2, К., 1968 р.), в окремих дослідженнях по місту Харкову, монографіях про скульпторів, у дослідженнях Г. А. Богдановича, Б. А. Бондаренка, О. Ю. Лейбфрейда, А.В. Німенка, А.С. Півненко. Але загального огляду скульптурних пам’ятників цієї доби у контексті формування харківської школи не зроблено. Інформація тих часів дещо застаріла. Змінилася доба, виникли нові критерії оцінки[10].

До кінця XIX ст. монументальної скульптури в Харкові не було, окрім кам’яних половецьких ідолів, які почали збирати археологи, та меморіальної скульптури на цвинтарях. Але остання майже не збереглася[10].

Перший пам’ятник у Харкові було встановлено в 1898 р. за ініціативою відомої просвітительки X.Д. Алчевської у Мироносицькому провулку (зараз Раднаркомівська вул.). Він являв собою бюст Т. Г. Шевченка натуральної величини роботи петербурзького скульптора В. О. Беклемішева, який раніше навчався у Харкові і тому з повагою та любов’ю ставився до української культури. Образ засмученого поета та бунтаря виконано в реалістичній манері на підставі автопортретів Т. Г. Шевченка, створених в останні роки життя. Родина Алчевських замовила пам’ятник улюбленого поета для ознайомлення широких верств населення і, в першу чергу, дівчат недільної школи. Але українофоби з місцевої думи та жандармерії заборонили вшановувати пам’ять арештанта російського царату навіть у приватному саду, і бюст перенесли до будинку Алчевських. Це був перший пам’ятник великому Кобзареві на Україні, який до того ж зберігся до наших днів[10].

Втім, потяг українців до джерел національної культури згодом віднайшов своє нове втілення. Другий монументальний бюст Т. Г. Шевченка було встановлено у 1912 р. на Селянському домі, що збудовано за проектом архітектора Б.М. Корнієнка, на фронтоні в невеликій ніші. Цей портрет виконав, імовірно, В.О. Беклемішев*, робота збереглася до наших часів, але в пошкодженому вигляді[10].

Харків став містом, де вперше в Україні двічі втілювали монументальні образи генія українського народу ще до загальновідомого конкурсу на пам’ятник Т. Г. Шевченку в Києві 1912;1914 рр[10].

Другий пам’ятник харків'яни вирішили поставити О.С. Пушкіну після святкування сторічного ювілею поета у 1899 р. Відомий російський поет жодного разу не бував у нашому місті, але університетська громадськість широко відзначила його ювілей і вирішила поставити пам’ятник у Театральному сквері, назвати ім'ям Пушкіна велику вулицю, що пролигає біля скверу зі сходу.

Урочисте відкриття пам’ятника, спорудженого за проектом одеського скульптора В. Е. Едуардса, відбулося 26 травня 1904 р. на день народження О.С.Пушкіна. На високому постаменті з класичними архітектурними поясами розміщено напис «А. С. Пушкину Харьков» і встановлено невеликий бронзовий бюст поета[10].

Рішення образу надто скромне і виконано в традиціях пізнього академізму. Ми бачимо портретну схожість, але відсутня психологічна характеристика. За роки свого існування суто демократичний пам’ятник став місцем проведення пушкінських ювілеїв. Згодом площа перед ним названа майданом Поезії. Подібні за рішенням монументальні бюсти встановлені О.С.Пушкіну в Одесі (1888 р.), Києві (1899р.), І.П. Котляревському в Полтаві (1903). Всі вони стали великими подіями у художньому житті місті, цікаві, перш за все, з культурологічної точки зору своєю причетністю до творчості визначних поетів[10].

У 1904 р. міська управа, що вважала за необхідне прикрасити Театральний сквер, почала листування з Одеським скульптором Б. В. Едуардсом з приводу створення пам’ятника М. В. Гоголю, який своїм походженням і творчістю був пов’язаний з рідною Україною. Скульптор запропонував два варіанти пам’ятника з напівфігурою, але вони були відхилені комісією у складі професора Харківського університету М. Ф. Сумцова, художників С.І. Васильківського, М. М. Уварена, а також архітектора Б.М. Карпенка[10] .

За свідченням художника М. М. Уварова, який був відряджений комісією до Одеси для ознайомлення з проектом пам’ятника, бюст зроблено з дотриманням академічних правил з маски обличчя померлого М. В. Гоголя і з урахуванням гравірованого портрета роботи Ф.І. Іордана. 28 липня 1905 р. художня комісія, яка добре вивчила всі деталі пам’ятника, ухвалила проект. Восени 1905 р. скульптор виготовив постамент з сірого граніту і бронзовий бюст. Та тільки в березні 1909 р. до сторіччя з дня народження великого російського і українського письменника пам’ятник було відкрито.

Так у Харкові виник невеликий за розмірами, але чіткий за своїм задумом ансамбль російським письменникам на колишній Театральній площі. Обидва пам’ятники стоять на одній вісі на невеликій відстані один від одного, як і задумав Б. В. Едуардс. Бюст О. С. Пушкіну повернений обличчям до однойменної вулиці, пам’ятник М. В. Гоголю поставлено напроти міського драмтеатру. Архітектурні постаменти обох монументальних творів об'єднує пірамідальна побудова, єдині розміри. А вирішення портретних бюстів різне: образ О.С. Пушкіна класично спокійний; портрет великого сатирика М. В. Гоголя створені реалістично. Складається враження, наче М. В. Гоголь побачив щось цікаве та оригінальне у самому житті. Руки, що притискують до себе перо та зошит, готові до запису. Посміхаючись з невідомої нам події, письменник начебто збирається занотувати пережите. Постамент пам’ятника М. В. Гоголю прикрашений гілками лавра, перевитого стрічками, та факсимільним підписом. Разом такі жанрові деталі надають пам’ятнику більш оповідний характер. Цей перший в Україні скульптурний ансамбль має камерний характер. Слід нагадати, що навколишні архітектурні споруди на початку XX ст. були вдвічі нижчі, і пам’ятники мали більш монументальний і вагомий вигляд, ніж сьогодні[10].