Інтерактивність на сучасному телебаченні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ Дипломна робота

Інтерактивність на сучасному телебаченні

Мельниченко А. Ю Керівник: д-р наук із соц.ком., проф.

Артамонова І.М.

Рецензент: Джолос О.М.

Донецьк-2013

АНОТАЦІЯ Дипломна робота «Інтерактивність на сучасному телебаченні»: 88 сторінок, 76 джерел.

Об'єкт дослідження: явище інтерактивності на телебаченні.

Предмет дослідження: види і прийоми інтерактивності, які застосовуються українськими телеканалами «1+1» і «Україна».

Мета роботи: дослідити особливості виникнення і застосування видів і прийомів інтерактивності на українському телебаченні на основі телеканалів «1+1″ і Україна».

Методи дослідження: системний аналіз, порівняльно-описовий метод, моніторинг випусків програм досліджуваних каналів, теоретико-методологічне узагальнення результатів аналізу.

У роботі розглянуто і узагальнено теоретичні засади виникнення, функціонування і подальшого розвитку різних видів і прийомів інтерактивності, наявних у різних програмах телеканалів «1+1» і «Україна», розроблено класифікацію видів і прийомів інтерактивності, властивих безпосередньо телебаченню, а також зроблені прогностичні розсуди щодо майбутнього інтерактивності у межах українського телепростору і запропоновано прийоми інтерактивності, які на цей час відсутні в арсеналі досліджуваних каналів.

ВСТУП Розвиток інтернет-технологій зумовлює глибокі трансформації в сучасній культурі. З їх розвитком пов’язаний і швидко розширюваний телекомунікаційний простір. За аналогією з раніше існуючими формами масової комунікації утворюються нові, що надають користувачам додаткові можливості доступу до інформації. Історичний погляд на останнє десятиліття підтверджує як інтенсивність розвитку технологій в галузі Інтернет-комунікацій, так і зростання попиту споживача.

Виникнення електронної преси можна вважати важливим етапом формування інтерактивного інформаційного простору. Інтернет-журналістика пройшла досить складний шлях інтеграції в електронне середовище від дублювання друкованих текстів до написання безпосередньо інтернет-текстів і формулювання певних правил, які, втім, формуються понині. І, нарешті, інтернет-телебачення, яке, незважаючи на досить «юний» вік, набуває високої популярності серед користувачів Інтернету. Говорячи про телебачення, слід відзначити тенденцію, подібну до інтеграції друкованих ЗМІ. Перші кроки інтернет-телебачення — ретрансляція або трансляція в прямому ефірі власне телевізійного контенту. Проте досвід засвідчив: недостатньо обмежуватися дублюванням ефірного сигналу — екранний продукт обов’язково має бути адаптований до всесвітньої мережі. Незважаючи на доволі активне зростання інтерактивного телебачення, інтернет-каналів, що надають дійсно якісний продукт, не так уже й багато, тим більше в межах України. Це в першу чергу можна пояснити відсутністю ґрунтовної теоретичної бази.

Аналіз стану вітчизняного телебачення неминуче приводить до висновку, що в його надрах за більш, ніж п’ятдесят років розвитку сформувався новий тип телевізійного мовлення, який ще не має загальноприйнятого точного визначення, але який активно затребуваний суспільством. Це — телевізійні програми, в яких взаємодія з телеглядачем стає формотворчим елементом, а сам телеглядач не просто пасивно сприймає інформацію, поширювану комунікатором, але в тій чи іншій мірі бере участь у створенні телепередачі. Ця участь телеглядача може бути різною за ступенем активності і за формою (від емоційної реакції на дію в студії до справжньої співтворчості), але в будь-якому випадку він, як особистість, включений у теледію. Звичайно, взаємодія з аудиторією органічна для ЗМІ, але в цих програмах вона з латентної перетворюється на явну.

Передачі, які можна віднести до цього виду, в 2000 році на 6 основних загальнонаціональних телеканалах становили близько 11−12% обсягу мовлення. Їх рейтинги, в середньому, в 2−2,5 рази перевищували рейтинги традиційного монологічного віщання. Така потреба і відношення телевізійної аудиторії до передач нового типу має об'єктивні причини. І шукати їх слід як в особливостях суспільно-політичних процесів, так і в закономірностях розвитку власне телебачення як суспільного інституту.

Кінець 90-х років XX сторіччя розглядається автором як певний етап, коли з розрізнених елементів нового типу телемовлення сформувалася цілісна система, що володіє рядом специфічних ознак і закономірностей.

Передумови формування телемовлення, заснованого на виведеній на екран взаємодії з аудиторією, почали виникати як наслідок наростання в суспільстві демократичних тенденцій. З іншого боку, вони стали можливі лише на певному рівні розвитку власне телебачення, його технічної бази та професійної майстерності його працівників. У той же час доводиться констатувати, що значення нового явища вислизнуло від уваги теоретиків. Ще раз підкреслимо, що до цих пір немає загальноприйнятого терміну для його позначення. Звичайно, деякі дослідники якось намагалися виділяти передачі цього типу із загального ряду. У ході розвитку вітчизняного телебачення їх називали по-різному: у 60-ті роки — контактними, в 70-ті - передачами зі зворотним зв’язком, у другій половині 90-х років з’явився новий термін — інтерактивне телебачення (Interactive media). Він має американське походження і з’явився в українській пресі одночасно з експансією західних телепередач та інших зразків західної і, в першу чергу, американської мас-культури.

Interactive media в США — це, перш за все, продукт синтезу телебачення і комп’ютерних технологій. Передбачається, що телеглядач, сидячи вдома, може під час телевізійного «сеансу зв’язку» за своєю ініціативою зв`язатися з телекомунікатором за допомогою комп’ютерної мережі та вступити з ним у двосторонній обмін інформацією. Звичайно, здійснення цього процесу можливе лише за наявності розвиненої і широко доступною комп’ютерної мережі. У практиці закордонного телемовлення (США, Японія, Великобританія) подібні «комп'ютополіси» відомі лише в локальних масштабах і носять переважно прикладний характер. Це — різного роду комп’ютерні ігри, відеонавчання, відеоголосування і т.д. 54]

Потрапивши на сторінки вітчизняної преси, цей термін (інтерактивне телебачення) дещо розширив своє значення. У сучасній розмовній і професійній лексиці він найчастіше використовується для позначення різноманітних форм участі телеаудиторії в створенні телепростору. Більш того, в мові, як похідне від цього терміна, виникло поняття «інтерактивність». Під ним мається на увазі якась нова властивість, що характеризує сучасну модель масового спілкування з активізацією зворотних зв’язків. Це поняття сьогодні ми можемо при бажанні знайти не тільки в сфері телебачення. У розмовну мову увійшли словосполучення — «інтерактивні ігри» (наприклад, в «Комсомольській правді» ігри-вікторини та кросворди, розраховані на широку участь читачів), «інтерактивні музейні форми» (нові методи роботи в музеї-заповіднику «Коломенське», розраховані на включення відвідувачів музею в різні ігрові форми знайомства з історичною пам’яткою).

У той же час, на сьогоднішній день ми не маємо суворого наукового визначення того, що ж таке інтерактивність і відповідно, що ж таке інтерактивне телебачення. Питання це досить складне і вимагає спеціального дослідження. У силу цього, приймемо в рамках даної роботи умовне тлумачення предмета дослідження, який через брак загальновизнаного терміну, назвемо інтерактивне телебачення (ІТБ).

Інтерактивне телебачення — це новий тип телевізійного мовлення, діалогічний за своєю природою, що сформувався в ході розвитку телебачення. Головною ознакою, що відрізняє його від телебачення монологічного типу, є те, що телеглядач — не об'єкт впливу з боку телекомунікатора, а суб'єкт телевізійного процесу. Сам процес заснований на взаємодії телекомунікатора і телеглядача, що здійснюється за допомогою активного зворотного зв’язку, який може бути використаний у найрізноманітніших формах і за допомогою різноманітних технічних засобів (пошта, телефон, мікрофон, відеокамера, пейджер, комп’ютерні мережі.)

Отже, інтеграція новітніх медіа в світі є практичною проблемою, що потребує всебічного дослідження з боку фахівців різних галузей знань, у тому числі й соціальних комунікацій. Зазначимо, що інтеграційні процеси в новітніх ЗМІ вперше помітили зарубіжні вчені: Пітер Кребс, Джулія Хаммерквіст, Чарльз Кіндші, Марк Гавлінскі, Джордж Лекакос, Константінос Чоріанопоулос, Георгіос Дукідіс, Маргеріта Пагані, Герв Бенуа та багато ін. Примітним є той факт, що одні з них досліджували цифрове телебачення: супутникове, кабельне, мобільне, Інтернет, а інші розробляли побудову інтерактивного і комерційного контенту з Майкрософт ТБ.

За будь-яких умов їхні праці сприяли подальшій еволюції телебачення.

На працях російських учених можна простежити зростання інтересу науковців до телевізійних медіа. В кінці минулого століття (1998 р.) Р. Борецький означив перехідний етап розвитку телебачення та місце його («на перепутті») в системі сучасних ЗМК. А ось О. Поберезнікова уже на початку ХХІ століття присвятила свою працю інтерактивному полю спілкування, назвавши телевізійні медіа «телебаченням взаємодії».

Не залишились осторонь і наші українські вчені О. Гоян, В. Гоян, В. Іванов, В. Різун, Л. Федорчук. Проблему інтеграції новітніх ЗМІ та їх взаєморозвиток в умовах глобалізації медіа досліджував В. Різун. Він визначає глобалізацію системи масової комунікації як поняття, що відображає «процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються більш організованою спілкою їх виробників». Посилення соціологічного компоненту та поширення інтерактиву сприяє налагодженню в суспільстві непростого діалогу між громадянами на вулиці, майдані чи у своїй домівці з політиками, представниками різних гілок влади, науковцями в телевізійній студії.

Отже, проблема взаємодії новітніх ЗМІ не залишилася непоміченою і зарубіжними, і українськими вченими. Утім, було б помилкою вважати її цілком дослідженою, тим більше, що інтенсивний розвиток нової техніки зумовлює потребу в пошуку і нових технологій, і нових форм спілкування, і нових засобів привернення уваги потенційних реципієнтів.

Наведені вище факти свідчать про те, що необхідність дослідження інтеграції новітніх ЗМІ та пошуку нових форм спілкування є реальною й назрілою, а з огляду на зацікавленість нею у світі, ще й актуальною та вагомою науково-практичною проблемою.

Актуальність і практичне значення дослідження цієї проблеми полягає у тому, що останнім часом помітно зростає кількість глядачів, які переглядають телепередачі не по телевізору, а за допомогою інтерактивних пристроїв. До того ж, контент, традиційно призначений для перегляду на ПК чи мобільних пристроях, стає доступним і в телевізорі. Інтерактивні телепередачі вже можна переглядати на телеприставках і все більше телевізорів мають доступ до Інтернету. Врешті-решт, відкладений перегляд телепрограм стає правилом, а не винятком із нього, а використання переносних пристроїв і Інтернету — найважливішим атрибутом перегляду телебачення.

Сучасне телебачення все більше відходить від традиційного формату перегляду телепередач, розвиваючись у бік розширення інтерактивних можливостей, доступу до функцій персонального комп’ютера і мобільного пристрою, причому переключення між ними стає все простішим, швидшим і доступнішим.

Об'єктом дослідження є явище інтерактивності на телебаченні.

Предметом нашого дослідження є види і прийоми інтерактивності, які застосовуються українськими телеканалами «1+1» і «Україна».

Мета дослідження полягає у розкритті механізмів, видів і прийомів інтерактивності у телепросторі України, що забезпечують функціонування і розвиток інтерактивного телебачення, як реально існуючої системи мовлення, що володіє рядом тільки їй притаманних характеристик і перспектив розвитку.

Відповідно до мети, нами поставлені наступні завдання дослідження: визначити сутність загального поняття інтерактивності, виявити прояви інтерактивності на сучасному телебаченні, розглянути види і прийоми інтерактивності на прикладі телеканалів «1+1» і «Україна», провести порівняльний аналіз застосування прийомів інтерактивності телеканалами «1+1» та «Україна», визначити перспективи розвитку інтерактивного телебачення в Україні, проаналізувавши його можливості для розвитку та розробивши прийоми інтерактивного характеру, які можуть бути застосовані в майбутньому.

Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових і власненаукових методів, а саме: діалектичних законів, логічного аналізу і синтезу, узагальнення, індукції та дедукції, статистичного, а також деяких соціологічних методів: опитування, вивчення документів, експертних оцінок.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

У Розділі 1 ми розглянемо теоретичні положення щодо особливостей виникнення і функціонування інтерактивності на телебаченні від перших проявів інтерактивного у 1960;х роках до сьогодення.

У Розділі 2 ми складемо класифікацію видів і прийомів інтерактивності безпосередньо щодо українського телебачення, спираючись на аналіз телеканалів «1+1» і «Україна», проведемо дослідження, яким видам інтерактивного кожен канал віддає більшу перевагу і які прийоми інтерактивності превалюють в ефірах досліджуваних телеканалах. Результати узагальнимо і приведемо до значення загальноукраїнського телепростору.

У Розділі 3 ми подамо прогностичну характеристику майбутнього існування і розвитку інтерактивності у межах українського телепростору і представимо власну розробку прийомів інтерактивного характеру, які можуть бути застосовані в майбутньому.

Теоретична база дослідження спирається на наукові праці О. Гоян, В. Гоян, В. Іванов, В. Різун, Л. Федорчук.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ТЕЛЕЖУРНАЛІСТИКУ

1.1 Інтерактивність як поняття і явище

Інтерактивність — категорія дискурсу, комунікації в цілому, яка полягає у взаємодії адресанта і адресата в конкретній ситуацій за допомогою вербальних і невербальних засобів мовного коду.

Під час комунікації учасники спілкування не лише надсилають інформацію, а й постійно її приймають, тобто здійснюють зворотний зв’язок. На думку Ф. Бацевича, зворотний зв’язок — це реакція адресата на повідомлення, яке допомагає адресантові зорієнтуватися в особі адресата, визначити міру дієвості своїх аргументів, переконатись у досягненні чи недосягненні комунікативної мети. Зворотний зв’язок може бути вербальним і невербальним. Від часу тривання зворотного зв’язку, тобто інтерпретації інформації та реакції на неї мовця залежить міра порозуміння в процесі комунікації. Ефект комунікації зростає, якщо адресант виявляє достатню увагу до зворотного зв’язку, активізує його запитаннями, коментарями, уточненнями, контраргументами.

Інтерактивність є важливим компонентом мультимедіа, базовою складовою Інтернету, багатьох інформаційних служб, набуває домінуючого значення в усіх видах телекомунікацій й інших засобах інформаційного обслуговування. Розвиток інтернету, супутникового зв’язку, кабельних мереж відкрили нові можливості для розширення аудиторії, програмування, інтерактивного спілкування з глядачами. З’явилися нові програми (реаліті-шоу) й форми мовлення (інтернет-телебачення).

Слово «інтерактивний» створене злиттям двох англійських слів іnter — «між», active — «діяльність, активність», означає активну взаємодію між користувачем і джерелом інформації. У словнику LONGMAN слово «іnteractive» розтлумачене:

1. Діалогова комп’ютерна програма, телевізійна система й т. ін., що дозволяє зв’язуватися безпосередньо з ними і реагує на дії користувачів.

2. Розмова або спільна робота: діалогові методи навчання типу рольових ігор.

На початку 1980;х років у поняття «іnteractive media» входить велика кількість видів взаємодії з аудиторією: іnteractive video (інтерактивне відео), online (контактне телебачення), digital (цифрове ТБ), enhanced TV (розширене або вдосконалене телебачення).

Інтерактивна передача — радіоабо телепрограма, яка відбувається у прямому ефірі зі зворотним зв’язком, що здійснюється за допомогою телефонних ліній та SMS-повідомлень. Аудиторія онлайнових ЗМІ має змогу безпосередньо брати участь у комунікаційному процесі, надавати інформацію іншим користувачам, вільно висловлювати свою думку, індивідуальним, інтерактивним способом використовувати нові медіа тощо. Використання онлайнових ЗМІ має більш індивідуалізований характер порівняно з традиційними. Користувач може вільно вибирати потрібну йому інформацію; він може через посилання самостійно шукати матеріал, що його цікавить; іноді он-лайнові ЗМІ на запит користувачів надають спеціально вироблену для них інформацію. Отже, у сучасному інформаційному суспільстві посилюється процес диверсифікації, персоналізації: у масового споживача вперше за всю історію засобів масової інформації з’являється можливість самостійно формувати набір ділової та розважальної інформації, самому визначати, що і коли слухати або дивитись.

У процесі комунікації в мережі Інтернет у програмі швидкого обміну повідомленнями ICQ відбувається спілкування з друзями, колегами, цікавими людьми (включеність людини до контексту взаємодії у Мережі). У рамках комунікацій ICQ спостерігаються формули соціально-мовленнєвих традицій, які через свою цільновідтворюваність дорівнюють словам: індикатори сумнівів, здивованості, негативних і позитивних емоцій. У контекстах комунікацій ICQ простежуються певні тенденції - емоційна насиченість, максимальна компресія інформації з метою економії мовленнєвих зусиль.

Процес інтеракції вивчався західними вченими, починаючи з другої половини ХХ століття. Грегорі Бейтсон запропонував розцінювати інтеракції як систему комунікації. Інтеракціоністська, або інтерактивна модель запропонована Т. Ньюкомбом. Аудиторія розглядається не як об'єкт упливу, а як рівноправний суб'єкт комунікації. Глядач і комунікатор пов’язані взаємними очікуваннями й настановами, спільним інтересом до предмету спілкування. В результаті відбувається зближення або віддалення точок зору комунікатора і реципієнта[1]. Расел Ньюман писав про інтерактивні ЗМІ: «Інтерактивність — це нова властивість електронних засобів комунікації, що характеризується зростанням контролю над комунікаційним процесом як з боку комунікатора, так і з боку реципієнта (глядача). Прототипом інтерактивного процесу є звичайна розмова між двома людьми. Кожен його учасник може перебити іншого, змінити свою точку зору, висловити нову ідею. Це відрізняє інтерактивні ЗМІ від традиційних, не інтерактивних, у яких спілкування йде однобічно від комунікатора до масової аудиторії з дуже обмеженими зворотними зв’язками, як листи в редакцію й рейтинги». Ервін Гофман вивчав інтеракції в повсякденному житті методом включеного спостереження. Йому належить розробка своєрідного «ритуалу інтеракції», опис «ритуальних кодів», за допомогою яких учасники взаємодії (автор називає їх «акторами») підштовхують один одного до подальшої взаємодії. Плідним у розвідках з інтерактивності мас-медіа є конверсаційний аналіз, що ґрунтується на висунутій соціологом Х. Гарфінкелем теорії способів і прийомів організації повсякденної діяльності членами певної соціокультурної спільноти, а також на соціологічній концепції Е. Гофмана (мікросоціологія) й теорії мовної гри Л. Вітгенштейна.

Конверсаційний аналіз — один із потужних соціологічно орієнтованих напрямів дослідження, що розглядає як об'єкт взаємозв'язок мовленнєвих дій комунікантів у діалозі з урахуванням факторів «релевантності умов», «підзвітності» реакцій для вибору моделей розмови й створення керованих змістів. Методика конверсаційного аналізу почала розроблятися Г. Заксом, який аналізував телефонні розмови центру запобігання самогубствам, зокрема, структуру розмов, зміну комунікативних ролей. Різні конверсаційні напрями описують взаємозв'язок адресата й адресанта, їх взаємне пристосування на всіх етапах комунікації у контексті інтерактивності. Інтерактивність як системотворчий фактор комунікації досліджується у працях, присвячених двочленним діалогічним єдностям, подібним до «ініціальна репліка — відповідь», розглядається конверсаційним аналізом як основна категорія мовленнєвого спілкування.

У російській науці проблеми соціальної комунікації, включаючи інтерактивність, досліджували О. О. Бодальов, Т. М. Дрідзе, В. М. Панфьоров, О.О. Леонтьєв. Останній зазначав: «Взаємодія (інтеракція) опосередкована спілкуванням. Завдяки спілкуванню, люди можуть вступати у взаємодію. Інакше, „взаємодія — інтеракція“ — це колективна діяльність, що розглядається нами не як зміст або продукт, а в плані соціальної її організації. Стосовно спілкування, це один із чинників інтеракції, або, якщо бути більш точним, сукупність його чинників».

Аналіз інтеракції у діалогічному спілкуванні є одним з основних дослідницьких орієнтирів інтеракційної соціолінгвістики. У розвідках з інтерактивності досліджуються причини комунікативних невдач, асиметрія комунікативного фону адресанта й адресата, різниця в статусах їх статусно-рольових характеристик. За Д. Хаймсом, у структурну рамку мовленнєвої події входять учасники (відправник, автор, слухач, адресат, адресант, отримувач, аудиторія) та норми інтеракції, норми інтерпретації.

Дослідження інтерактивності в медіастудіях сприяють вивченню і узагальненню ефективності впливу масової інформації на аудиторію. Популярність видання, радіостанції, телеканалу, окремої передачі, журналіста вимірюється поняттям рейтингу. Основні методи збору інформації - анкетування, опитування, соціологічне інтерв'ю, тестування тощо.

Журналісти й редакції займаються професійним анкетуванням з метою вивчення громадської думки, висвітлення питань у своєму органі масової інформації. На думку І. Л. Михайлина, пресове анкетування, що передбачає опублікування в часописі анкети, яку респондент повинен відіслати з відповіддю, — найбільш оперативний, але нерепрезентативний метод, оскільки не більше 5% анкет повертається в редакцію. Поштове анкетування забезпечує репрезентативність опитування (повернення — 30%-50%). Найбільш ефективне — роздаткове анкетування (повернення — майже 100%).

Рейтинг (від англ. rating — оцінка, класифікація — від rate — норма, ставка, ціна) — спосіб оцінки популярності і журналістської праці (часопису, окремого журналіста, радіостанції, телеканалу, електронного видання) через підрахунок реальної аудиторії, яка сприймає поширювану інформацію. Редакції повсякчас працюють над підвищенням свого рейтингу, що передбачає розширення їх аудиторії та, в свою чергу, — можливість підвищувати розцінки на рекламу і збільшувати прибутки від діяльності медіа.

На думку С. Квіта, якісні медіадослідження ґрунтуються на таких соціологічних методах, як фокус-групи, польові спостереження, глибинне інтерв'ю, вивчення випадків, масове опитування. Розробка джерел включає в себе роботу з веб-сайтами, видавничою продукцією, керівниками проектів, експертами та референтними групами різних організацій. «Оцінки ролі ЗМІ у сучасній Україні переважно спекулятивні, — зауважує С. Квіт. — Медіадослідження головним чином прив’язуються до виборчих кампаній або визначення рейтингів ЗМК, які впливають на ціноутворення рекламного ринку». Вчений виділяє комплексні медіадослідження Академії української преси. Дослідники українських медіа спираються на фактологічний матеріал оглядів та моніторингів медіа, що їх здійснюють громадські організації: Академія української преси, Інститут масової інформації; дослідницькі центри: Інститут соціології НАН України, Київський міжнародний інститут; дослідження проводяться профільними асоціаціями: Незалежною асоціацією телерадіомовників, Українською асоціацією видавців періодичної преси та ін.

Як приклад можна навести Всеукраїнське дослідження «Українське телебачення в оцінках телеглядачів і сприйняття телевізійної реклам» компанії IST (Інститут соціальних технологій). Об'єкт дослідження: населення України у віці від 18 років. Метод дослідження: інтерв'ю face to face. Обсяг вибірки: 1800 одиниць. Розвідка містить відомості про періодичність перегляду телепередач, рейтинги телеканалів і передач у цілому по Україні, а також у регіонах і за основними соціально-демографічними групами населення. Визначено цільові групи телеканалів і якісні оцінки українського телебачення. Проаналізовано ставлення до телевізійної реклами, її сприйняття (враховуючи запам’ятовування слоганів). Розглядаються український телепростір, телепростір Києва, регіональні відмінності, міська і сільська телеаудиторії, гендерні особливості телеаудиторії, відмінності телеаудіторії за рівнем освіти, вікові відмінності, ефективність реклами на телебаченні. З’ясовано постійні аудиторії телеканалів, структуру українського телепростору, популярність телеканалів серед киян, «вагу» телеканалів у телепросторі. У міської і сільської аудиторії інтерес до тематичних передач, постійні аудиторії телеканалів, оцінки телеканалів. Враховуються гендерні особливості телеаудиторії, тобто рейтинги телепередач для жінок, для чоловіків, оцінка якості українських телеканалів чоловіками і жінками та відмінності телеаудиторії за рівнем освіти. Досліджуються частота перегляду телепередач у вихідні дні залежно від освіти, рейтинг передач серед телеглядачів з різною освітою. Предметом розвідки є відмінності в оцінці каналів УТ-1 і «1 + 1». Враховуються вікові відмінності аудиторії, тобто частота перегляду передач телеглядачами у віці від 18 до 24, від 25 до 34, від 35 до 50 років, а також тривалість перегляду телепередач у вихідний день залежно від віку респондентів; інтерес до телепередач. Цікаві дані наведені щодо рейтингу телеканалів. В українському телепросторі - періодичність перегляду телебачення українськими телеглядачами, порівняльну оцінку українського і російського телебачення. Звертають увагу на реакцію телеглядачів на рекламу, ступінь довіри телеглядачів до реклами, окремо — киян. Даються якісні оцінки телебачення. Аналізуються перегляд телеглядачами випуску новин, інформаційно-аналітичних, інформаційно-розважальних програм, спортивних, політичних, передач на економічні та фінансові, медичні та правові теми, струм-шоу, розважальних програм, телесеріалів, перегляд телеглядачами художніх кінофільмів, передач, присвячених сільським проблемам, на релігійні теми, про культуру, ігрових передач. Досліджуються відмінності зацікавленості телепередачами мешканців міста і села. Цікавим є порівняння рангів чоловіків і жінок по цікавих для них телепередачах.

Ставлення до інтерактивних досліджень неоднозначне. Наприклад, В. Паніотто — генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), який проводить соціоекономічні, маркетингові, політичні дослідження, — негативно ставиться до такого роду досліджень. Вчений наголошує, що якщо BBC, CNN, CBS News або NY Times проводять звичайні соціологічні опитування, то українські телевізійні канали («5 канал», «Ера», ІНТЕР, «1+1») перейшли на інтерактивні. Запитання ставлять з екрану телевізора, а всі, хто бажає відповісти, телефонують на той чи інший телефонний номер. В. Паніотто пояснює, що це не соціологічне опитування і його результати не є репрезентативними. Науковець пояснює: «Оскільки дзвонять усі, хто хоче висловитися з цього питання, результати відображають думку добровольців, котра (як свідчать результати експериментів) практично ніколи не збігається з думкою населення країни. Дані таких опитувань не є репрезентативними ні для населення, ні для аудиторії телеканалу, ані для тих, хто дивиться зараз передачу. Кількість опитаних не має значення, вона зменшує статистичну похибку, але залишає систематичну. Дослідник наводить таблицю порівняння даних інтерактивного і звичайного опитування.

У звичайному соціологічному опитуванні, якщо 40 — 50 відсотків відмовиться відповідати, то дані вважають ненадійними. В інтерактивному опитуванні відповідає менше 1% тих, хто дивиться передачу, тобто «відмовляються» 99%. Результати інтерактивного опитування цілком залежать від запитання, це артефакт, сформований дослідником. У такому опитуванні не може бути відповіді «важко сказати», адже ніхто не дзвонитиме для цього в студію. Дзвонитимуть ті, кого це запитання чимось «зачепило» або кому приємно проявити свою готовність діяти, свій патріотизм або свої вміння. Можна сказати, що це найактивніша частина глядачів, але активна тільки в тому сенсі, що хоче висловитися з цього питання. І це не означає, що всі активні люди пориваються до телефонів. В. Паніотто згадав, що в одному з інтерактивних опитувань 90% опитаних висловили готовність захищати цілісність України зі зброєю в руках (це було на річницю конфлікту, пов’язаного з островом Тузла). Чи дають ці дані уявлення про те, який відсоток глядачів справді так вважає? Дослідник запропонував телеканалам провести такий експеримент: запитати у глядачів, чи вміють вони грати на скрипці («так», «ні», «важко сказати»)? «Думаю, — іронізує вчений, — результати такого інтерактивного опитування вас приємно здивують і продемонструють, наскільки інтелігентними є ваші глядачі - виявиться, що понад половина з них таки вміють грати на скрипці».

На думку В. Паніотто, інтерактивні опитування в принципі не дають інформації про розподіл думок, максимум, про що вони можуть сказати, — про інтерес населення до того чи іншого питання. Звичайно, глядачам цікаво, вони телефонують на студію і бачать, як їхні думки підсумовуються з думками інших людей, радіють, якщо так само думають інші. Канал при цьому створює видимість соціологічного опитування і підвищує свій рейтинг. Незважаючи на попередження, глядач так чи інакше думає, що ці дані відображають якусь загальну тенденцію (а насправді вони можуть нічого не відображати), і з цього погляду інтерактивні опитування — це вільний чи невільний обман глядачів.

Не погоджуючись з усіма тезами В. Паніотто, ми підтримуємо запропонований ним компромісний варіант щодо інтерактивних опитувань. Потрібно завжди попереджати, що це думка найактивнішої частини глядачів, які захотіли висловитися з цього питання (що насправді робиться деякими ведучими). Запитання мають формулюватися соціологічно коректно, максимально нейтрально, варіанти відповіді не повинні підштовхувати до того чи іншого вибору. Паралельно з інтерактивним опитуванням бажано проводити звичайне телефонне опитування хоча б 25 випадково відібраних респондентів (помилка 20%) і показувати і ті, й інші дані. Це дало б контроль над результатами інтерактивних опитувань і дозволило б уникнути ситуацій, при яких результати цілком протилежні реальній думці глядачів каналу або передачі.

«Інтерактивне опитування стало наріжним каменем для політичних сил, — говорить генеральний продюсер „5 каналу“. — Не дивлячись на це, ми продовжували би його і надалі, аби глядачі змогли показати своє ставлення до учасників програми. Тим не менше, українське законодавство не є однозначним щодо опитувань, Відмова від інтерактиву дасть змогу нашій аудиторії концентрувати більше своєї уваги на тому, що відбувається у студії».

Російські дослідники інтерактивності перевіряють на емпіричному матеріалі з розвитку російського інтернету так звану гіпотезу Хартлі. Хартлі пропонує фактично дві гіпотези: журналіст стає редактором, і публіка, а не журналіст створює порядок денний. І. Олійник припускає, що рекомендації веб-оглядачів є найважливішим структурним елементом нової інформаційної системи, оскільки вони допомагають зацікавленим користувачам знайти доступ до необхідних комунікаційних каналів. Як кінцевий пункт користувача інтернету розглядається не тільки джерело інформації, а й інтерактивні медіа наступного покоління, у створенні яких користувач може взяти участь.

Ця ідея пов’язана з уявленням про «нову індустрію соціальних зв’язків», висунуту П. Леві в книзі «Колективна свідомість: до утопії кіберпростору». Зрозуміло, веб-оглядачі не можуть бути єдиним інформаційним каналом, враховуючи створення порталів і поліпшення пошукових механізмів. У новій інформаційній системі вони формують один з ланцюжків передачі сигналів аудиторії - привертаючи увагу до тих подій в інтернеті, які вони вважають важливими або корисними для своїх читачів. В умовах інформаційних перевантажень люди довіряють тільки тим, кого знають.

Стосовно іншої гіпотези, коли аудиторія, а не журналіст визначає порядок денний, то в інтернеті їй можна знайти підтвердження перш за все на мікрорівні нового комунікаційного середовища, який складається із спілкування користувачів між собою (чати і форуми, інтернет-конференції) і горизонтального обміну інформацією (електронна пошта, списки розсилки, usenet, віртуальні співтовариства). Існують також суто інтерактивні проекти викладу анекдотів й історій, в яких роль організатора обмежується структуруванням матеріалу, що надсилається аудиторією. Сьогодні в інтернеті існує безліч осередків, що об'єднують людей за інтересами: для автомобілістів, любителів комп’ютерних ігор, для тих, кого цікавлять змінені стани свідомості. Група співтовариств присвячена субкультурам, наприклад, «толкієнистів». Як пише Деніс Макуейл: «Можуть з’являтися деякі риси реального співтовариства, включаючи взаємодію, загальні цілі, відчуття приналежності, норми і правила поведінки з можливістю виключити або відкинути порушників. Існують також ритуали, церемонії і особливі форми виразу. Такі он-лайнові суспільства привертають тим, що вони в принципі відкриті для всіх, тоді як в реальні „ком'юніті“ часто важко потрапити».

" Ком’юніті" стали одним з найважливіших внесків мережі інтернет в архітектуру соціальних зв’язків — тут, можливо, міститься також гарантія впливу нового комунікаційного середовища на суспільство. Макуейл бачить вплив інтернету на соціальну архітектуру перш за все у відкритті нових можливостей життєвого вибору для індивідуума.

Можна також погодитися з оцінкою Макуейла, що «втрата управління і контролю за споживанням інформації з боку її постачальника є вирішальним чинником». У цьому полягає демократизм мережі, передусім — у можливості відмови від нав’язуваної комунікації. Скільки людей — стільки і думок, що допомагає створити мережу на основі живого спілкування. Мас як таких в інтернеті немає, а невеликі групи, як правило, сповнені суперечностей.

Відповідно до системного аналізу Н. Лумана [53], інтернет є наочною демонстрацією різноманітності інтересів і реальності в аудиторії, яку неможливо звести до спільного знаменника.

Розвиток інтернету призвів до утворення нових форматів органів інформації, як правило, інтерактивних: сайти анекдотів та історій, проекти talk.ru, ruki.ru, що користуються популярністю. Є сайти психологічних тестів з можливістю інтерактивного спілкування й інші, включаючи так звані «віртуальні ком’юніті».

Деякі журналісти і органи інформації активно використовують допомогу своїх читачів. Наприклад, список інтернет-діячів і питань для інтерв'ю Романа Лейбова, опублікованих в «Російському журналі», складався інтерактивно. Іноді приватне повідомлення стає «новиною дня» на інформаційному сервері. Звичайно, часто користувачі мережі привносять з собою традиційні стереотипи пасивної поведінки в інформаційному середовищі. Адже, як відомо, основна причина популярності телебачення полягає в тому, що цей медіум використовується багатьма глядачами просто «щоб чимось зайняти себе і згаяти час.

Але ніхто з опонентів «технологічних детерміністів» не ставить під сумнів той факт, що технології впливають на розвиток суспільства.

Мережа дозволяє ком’юніті і референтним групам існувати за рамками політичного дискурсу і виробляти власні культурні коди. Поєднуючи роль «самвидаву» з індустрією соціальних зв’язків, мережа, можливо, більше запитана активними меншинами, ніж мовчазною більшістю. Але, в деяких випадках (як наприклад, у випадку війни в Чечні) це вже саме по собі дуже важливо, оскільки залишає в комунікаційній системі вікно свободи, не дозволяє більшості загнати інакодумців в кут «спіраллю мовчання».

У мережі мешкають активні, освічені, молоді і сучасні жителі. Monitoring.ru з’ясував «складові» цих абстрактних аудиторій. Виявилось, що найбільшою популярністю інтернет користується у чоловіків середнього віку — 31 рік. В основному це фахівці з вищою освітою (35%), студенти (27%) і підприємці (10%). Такі дослідження потрібні і в Україні.

З появою інтернету поняття соціальної норми як стандартної системи поглядів втрачає сенс. Багато культур і поглядів існують у віртуальному просторі одночасно. Відбувається фрагментація суспільства, нові моделі соціальної організації. У мережі люди легше йдуть на контакт. Уже своєю появою вона призводить до трансформації «глобального села» Маклюена — місця, в якому можна спостерігати і переживати те, що відбувається, але неможливо взяти участь в подіях, — у «глобополіс», що конструюється самотужки. Це зосередження людей, організація простору і взаємодії в якому має принципові характеристики глобального міста.

Свавілля публіки, згладжене форматом газети і пригнічуване довгий час обмеженим вибором у сфері телерадіомовлення, в інтернеті виявляється цілком ясно. Якщо на початку дев’яностих журналісти вважали, що вони є «голосом суспільства», то тепер ситуація змінилася — у публіки з’явився свій голос. І якщо він не вписується в традиційні рамки медіа-дискурсу, то це не означає, що його можна ігнорувати. Приходить усвідомлення того, що в інтернеті жодне видання не здатне обійтися без власної аудиторії. Джон Хартлі в есе «Свобода комунікації в суспільстві редагування: майбутнє журналістики» цитує твердження Ентоні Гідденса про те, що право на комунікацію останні двісті-триста років було організоване репрезентативно, люди делегували свій голос іншим — і, не в останню чергу, журналістам. Останнім часом публіка, за спостереженнями Хартлі, знаходить голос — як в медіа (дзвінки в прямий ефір, листи редакції і ін.), так в міському просторі (демонстрації і медіа-акції) і в інтернеті. В епоху, коли можливості прямої комунікації нескінченно збільшуються, журналіст може претендувати на нову роль: «Журналісти стають пошуковими машинами, які надають послуги з відбору і редагування матеріалу для інших користувачів». Визначаючи процес редагування як найважливіший етап в круговороті інформації в сучасному суспільстві, Хартлі припускає, що роль журналіста надалі буде схожа не на роль письменника, а на роботу редактора.

Така модель журналістики припускає наявність навиків пошуку, модерації, редагування, організаторських здібностей, уміння подати матеріал. У сучасному контексті журналіст повідомляє інформацію індивідуалістичній, «живій» публіці, чиї вимоги можуть бути висловлені особисто, без посередників. У результаті таких особливих взаємин не журналіст створює порядок денний, а публіка, що чекає сенсацій. І те, що вважається журналістикою, розвиватиметься ще далі, просуваючись у царини, їй не властиві, до тих пір, поки не зникне.

Таким чином, організація інтеракції в мережі призводить до кристалізації нового способу життя з новими місцями спілкування і знайомства, новаторськими діловими і культурними стратегіями. Основними характеристиками нової соціальної моделі можна вважати інтерактивність і радикальне скорочення дистанції між тим, хто посилає повідомлення, і тим, хто його отримує. Можливо, що мережа — також, як інтерактивні телебачення і радіо, інші ЗМК — будуть каталізаторами певних важливих соціальних змін.

1.2 Передумови і наслідки виникнення інтерактивного телебачення Однією з перших телевізійних програм, які творчо працювали зі своєю аудиторією, була Winky Dink & You Джека Баррі, дитяча передача, яка з 1953 до 1957 виходила на Сі-Бі-Ес. Взаємодія з маленьким глядачем була створена за допомогою целофанового екрану, який можна було придбати в місцевих магазинах і потім прикласти до телевізора, під час програми. Таким чином створювалася нова поверхня, яка і ставала головним полем гри. У програмі, анімаційний персонаж Вінкі Дінк, стикався з різноманітними проблемами. Наприклад: в одному з епізодів за ним гнався тигр. Погоня підходила до кінця, коли герої опинялися на краю скелі. Що ж робити? Глядачів попросили допомогти Вінкі Дінку втекти від тигра, намалювавши міст на целофановому екрані.

Інтерактивне телебачення в його більш сучасній та зрозумілій нам формі почалося в 1964 році, коли на Нью-Йоркській Всесвітній виставці було продемонстровано відеотелефон. Використовуючи цю технологію користувачі могли тепер бачити один одного під час розмови. Але, винахід, що називається, якось не пішов. Винахід виявився більш корисним в галузі кримінального судочинства та в ділових переговорах: для відео конференц-зв'язку.

Протягом 1970;их років найбільш відомий інтерактивний телевізійний експеримент називався QUBE. Так називалася послуга інтерактивного кабельного ТБ, запропонована Warner Communications своїм передплатникам в Огайо. Клієнтам QUBE видавалися спеціальні декодери: невеликі коробочки з п’ятьма кнопками. Інтерактивне телебачення запрацювало! Передплатники могли брати участь в телевікторинах, коментувати ігри американських футболістів, приймати участь в електронних міських зустрічах, моделювати голосування на церемонії вручення премії Оскар, брати участь у газетному огляді і тому подібне. Глядачі натискали на відповідну кнопку, і їх вибір реєструвався комп’ютером. Коли результати були підраховані, про них оголосили на екрані. На жаль, система QUBE була занадто дорога, щоб поширитися за межі Огайо, і в кінцевому рахунку вона збанкрутіла.

В кінці 1980;их розпочалася справжня війна за користувача між кабельними телекомпаніями та телефонними компаніями. Вони почали запекле змагання і, час від часу вдавалися до перемир’я, співпрацюючи одна з одною, щоб визначити майбутнє інтерактивного телебачення. В результаті, в пресі постійно з’являлися повідомлення про великий інтерес до освітніх програм для дітей та інтерактивних ігор. Тобто переосмислювалися знахідки минулих років. Але вже у світлі нових технологічних досягнень компанії TCI разом Viacom проклали оптоволоконні лінії в Сан-Франциско, щоб зв’язати кілька кабельних систем області затоки. Це і стало технічною підставою для інтерактивних послуг.

На початку 90-х мали місце спроби впровадження сервісів ІТБ в різних формах, коли такі величезні компанії, як TCI і Time Warner, запускали свої пілотні проекти «відео-на-замовлення», щоб глядачі могли замовити спеціальні передачі або кінофільми. Однак всі ці експерименти були приречені на невдачу, так як обходилися занадто дорого і були погано підготовлені технічно. В одному невдалому проекті інженери компанії TCI за запитом глядача просто вставляли касету у відеомагнітофон вручну! [13]

З середини 1990;их років діяли тільки дві інтерактивних телевізійних послуги. Інтерактивна Мережа, яка обслуговувала глядачів в Каліфорнії та Іллінойсі, вимагала спеціального терміналу, який коштував кілька сотень доларів, і мав високу місячну плату. Ідея виявилася невдалою. До того ж, процес взаємодії, інтерактивного спілкування з глядачем відбувався не на самому екрані телевізора, а на маленькому дисплеї, який додавався до терміналу. Власне, самі інтерактивні послуги складалися з гри, схожої на телевізійну вікторину і можливості залишати коментарі до спортивних заходів. Але оригінального контенту не було. Videoway, який обслуговував глядачів у Монреалі, домігся успіху, розвинувши велику базу передплатників. До того ж мережа не потребувала серйозних витрат, мала низьку щомісячну плату та запропонувала систему взаємодії з глядачем безпосередньо на екрані телевізора. Мережа пропонувала оригінальний зміст, включаючи щоденне інтерактивне програмування новин, ігри та оригінальне програмування для дітей.

У 1996 році компанії Mountain View та Open TV, які створювали програмне забезпечення для цифрових телевізійних приставок і супутникових приймальних пристроїв, уклали угоди з кабельними і супутниковими компаніями (TPS у Франції та BSkyB у Великобританії) і тим самим створили базу для розвитку інтерактивного телебачення.

Потенційна аудиторія, що складалася з абонентів телевізійних мереж, нараховувала три мільйони передплатників. Звичайно, інтерактивні елементи Open TV були обмежені. Передплатники французького TPS, наприклад, могли отримувати тільки електронну програму передач. Реальні технічні можливості ІТБ з’явилися завдяки Інтернету.

В 1999 році час безліч найбільших Інтернет-компаній і представників телевізійної індустрії (Sony, AOL, Philips, OpenTV, Сolumbia TriStar Television Group, WebTV Networks) оголошували про плани створення інтерактивних приставок і телепрограм. Компанія Macromedia створює розважальний портал з іграми, коміксами, мультфільмами та іншими видами розваг, що відтворюються за допомогою плеєру shockwave, пропонуючи ігри, комікси, мультфільми та інші форми розваг. Фірма National Transcommunications Ltd. (NTL) ще в 1998 році розгорнула першу в Великобританії службу інтерактивного телебачення, доступ до якого спочатку отримали користувачі послуг телефонії, які володіли спеціальною приставкою до телевізора для доступу в Інтернет.

ІТБ як бізнес має шанси. Це стало ясно після того, як у справу вступили асоціація національного кабельного телебачення США і корпорація Microsoft, які в 1998 році оголосили про спільну промислову підтримку випуску інтерактивних програм для користувачів WebTV Plus і WebTV for Windows. Microsoft, який ледь не упустив у свій час Інтернет і сьогодні не хоче повторити цієї помилки, взагалі стає одним з найбільших гравців на ринку ІТБ. Головна мета корпорації: забезпечити доступ до ресурсів Інтернету за допомогою будь-якого пристрою, з будь-якого місця і у будь-який час. Під пристроями маються на увазі далеко не тільки комп’ютери. Це можуть бути телевізор, телефон, музичний центр, ігрові приставки і т. п. Що ж стосується власне інтерактивного телебачення, то кабельним операторам Microsoft вже запропоновано повнофункціональне рішення, яке включає в себе програмне забезпечення для клієнтського пристрою Microsoft TV і програмне забезпечення для сервера Microsoft TV сервер. Мало того, корпорація і сама надає послуги ІТБ: її діяльність у цій області почалася з придбання компанії WebTV Networks, яка надавала цей сервіс на території США.

На заході спостерігався справжній бум інвестицій в ІТБ. Аналітики компанії «Forrester Research Inc» передбачили, що доходи компаній, які займаються ІТБ, ще в 2004 році становили 20 млрд. доларів. Головною темою телеринку MipTV, який пройшов у квітні 1999 року в Каннах були нові вимоги, що пред’являлись технологічною революцією до засобів мас-медіа, і злиття нових і традиційних технологій. Серед усіх учасників цього заходу 14 відсотків являли собою компанії, що працювали виключно в новому секторі медіа-ринку (тобто на ринку ІТБ), а 40 відсотків решти учасників працювали на стику традиційних і нових технологій.

Термін «interactive TV» (ITV — інтерактивне телебачення, ІТБ) вже три десятиліття використовується в публікаціях, але кожен автор має своє розуміння цієї предметної області. Це і природно, так як інтерактивність в супутниковому, мобільному, кабельному і Інтернет-телебаченні організовується по-різному. Далі розглядаються переважно підходи до реалізації ІТБ у системах Інтернет-телебачення. Строго кажучи, ІТБ — організаційно-технічна система, основою якої є комплекс програмно-апаратних засобів для обміну інформацією. Стандарти, схвалені міжнародним технічним співтовариством, включають в ІТБ і будь-які нелінійні впливи на трансльований відеоряд (випереджаючий запис телепрограми і подальший її перегляд з виключенням рекламних вставок, передача зі студії в рамках однієї телепрограми надлишкового контенту і її вибірковий перегляд абонентом, переміщення відеоблоков і їх багаторазовий перегляд у навчальних телепрограмах і т.п.)

Б. Гейтс заявив у 2006 р. «Майбутнє належить інтерактивному телебаченню, яке увійде в життя людей через 7−10 років».

Незважаючи на конкуренцію зі сторони Інтернету, як комунікативного каналу, телебачення залишається найпотужнішим засобом генерування симуляцій, а завдяки своїй мережевій природі, яка знайшла максимальну реалізацію в мережевих структурах, образи, продуковані телевізійними технологіями, досить часто визначають сприйняття і розуміння масовою аудиторією подій і явищ соціального буття.

Один із керівників компанії «ХХ століття Фокс» Періел Ленек у 1946 р. стверджував: «Телебачення не зможе утримати позиції на ринку через півроку. Люди незабаром змучаться щовечора дивитися дерев’яну граючу коробку». Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що він помилявся. За даними опитування Вероніс Сулер, у 1990 р. середньостатистичний американський глядач проводив перед екраном телевізора 1120 годин на рік. Через сім років ця цифра зменшилася до 907 годин, а в 2001 р. середній глядач дивився телевізор лише 830 годин на рік. Дослідники прогнозували, що кількість часу, проведеного перед екраном, скоротиться за десять років на 20%. Проте, 2010 рік змінилив прогнози експертів. За попередніми даними Bain & Co, до 2012 року кількість часу, який пересічний американець витрачатиме на перегляд телебачення, буде збільшуватися швидше, ніж кількість часу, витраченого на використання Інтернету. Хоча, кількість користувачів Інтернетом зростатиме в геометричній пропорції: споживачі надають перевагу новітнім технологіям не як данині моди, а як провідному ЗМК. Це є однією з головних причин зменшення кількості глядачів.

За даними Media Metrix, понад 94 млн. користувачів США (56% американської інтернет-спільноти) дивляться потокове відео через Інтернет. У дослідженні Points North Group йдеться про те, що 28% користувачів мережі регулярно переглядають телепрограми через комп’ютери чи стільникові телефони.

Цікаву статистику щодо перегляду програм американцями через телевізор та мережеві комунікації у першому кварталі 2011 року наводить дослідна компанія Нільсена. Відповідно до результатів, чітко вирізнилися дві групи глядачів — ті, що дивляться відео виключно через телевізор і практично не приділяють уваги он-лайн-трансляціям, і ті, що надають пріоритет перегляду потокового відео в мережі й при цьому не послуговуються телевізором. Суттєву конкуренцію перегляду відео через Інтернет становить відео, переглянуте на мобільних пристроях — смартфонах і комунікаторах, яке постійно збільшується.