Цензура церковної літератури

У боротьбі за маси більшовики, які оголосили себе атеїстами, а релігію «опіумом для народу». Найсерйозніше увагу звернули на періодику церкви: проповідь релігійних поглядів через пресу прирівнювалася до ідеологічно ворожої пропаганди і агітації. При цьому вся система дореволюційної друку Російської православної церкви на радянській території була зруйнована.

Головліт виявляв по відношенню до церковної журналістиці, і без того перебувала у важкому становищі, особливу пильність. Ніякої творчості духовних публіцистів не допускалося, дозволялися до публікації лише рукописи догматичного характеру; тиражі Біблії постійно зменшувалися. Циркуляр Головліту від 25 травня 1926 вводив особливий порядок контролю за релігійною літературою: місцеві органи цензури могли «розглядати тільки матеріали, призначені до опублікування в виданнях типу» Єпархіальних відомостей «, що містять в собі тільки офіційно адміністративні матеріали, обсяг і тираж яких погоджені з Головліту при їх перереєстрації «. Основний масив рукописів і матеріалів церковного, довідкового і пропагандистського характеру пересилаються в Головліт, контролювався «виключно в центрі».

До 1928 року Головліт виробляє щодо видавничої діяльності церкви особливу програму контролю, головним завданням якої було її поступове і всебічне скорочення. Релігійна періодика могла, як правило, виходити тільки в центрі. Ніякого зростання її тиражів, як і тиражів взагалі всієї релігійної літератури, не допускати. Строго регламентувалося її зміст: воно зводилося до «канонічного і догматичному матеріалу» і суто церковної хроніці. Особливо уточнювався заборону на публікацію «нотаток про новонавернених, про зростання того чи іншого релігійного течії».

Багато уваги в розпорядженні Головліту приділялася таким типом видання, як календар, який мав давні традиції в Росії. Взагалі заборонявся випуск відривних релігійних календарів. Цим підривалася не тільки матеріальна база видавничої діяльності церкви, але й істотно звужувалися її можливості впливати на масову аудиторію. Дозволялося видавати лише настільні календарі тільки в Москві, Харкові, Тифлісі. В основному це мають бути календарі-численники, причому вони повинні були обов’язково містити відомості про революційні свята. Не можна було в них допускати «старий стиль», підвищувати їх тираж.

Також заборонявся випуск церковних листівок та відозв, а канонічна і догматична релігійна література могла видаватися «в межах дійсно необхідних для відправлення богослужіння» і мінімальними накладами. Не дивно, що після такого розпорядження Головліту видавнича діяльність Російської православної церкви була зведена нанівець.