Фінансова стійкість комерційного банку

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні та правові основи забезпечення фінансової стійкості

комерційного банку

1.1 Сутність фінансової стійкості як економічна категорія

1.2 Система економічних показників оцінки фінансового стану комерційного банку

1.3 Вплив достатності капіталу на показники стійкості комерційного банку

1.4 Характеристика діяльності ХФ АКБ «Правекс-Банк»

2. Фінансовий аналіз діяльності банку

2.1 Аналіз фінансової стійкості комерційного банку

2.2 Аналіз впливу рівня ліквідності на прибутковість комерційного банку

2.3 Аналіз фінансових результатів діяльності банку

3. Удосконалення фінансової діяльності ХФ АКБ «Правекс-Банк»

3.1 Універсальна система оцінки та управління кредитним ризиком у комерційному банку

3.2 Декомпозиційний аналіз норми прибутку на власний капітал комерційного банку

3.3 Удосконалення підходів щодо механізму здійснення кредитних операцій

4. Охорона праці

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні кредитного відділу ХФ АКБ «Правекс-Банк»

4.2 Техніка безпеки в кредитному відділі ХФ АКБ «Правекс-Банк»

4.3 Пожежна профілактика банку Висновки Використана література Додатки

ВСТУП

Банківська система — важлива складова національної економіки. На нинішньому етапі становлення ринкової економіки в Україні, зміцнення фінансової стійкості банків, їх динамічний розвиток забезпечують зростання довіри до них, а відтак і посилення позитивного впливу банківської системи на процеси економічного розвитку.

Сьогодні практично всі українські банки переймаються проблемою дедалі зростаючої конкуренції, пов’язаної із перерозподілом капіталів та клієнтів, розширенням асортименту банківських послуг, впровадженням сучасних інформаційних технологій в управління банківською діяльністю. Це зумовлює необхідність удосконалення банківського менеджменту таким чином, щоб задовольнити попит на банківські продукти і послуги з боку суб'єктів ринкового середовища, забезпечивши при цьому прибутковість банківського бізнесу та захист від ризиків.

За останні роки умови і становище комерційних банків істотно змінилися. Відносна стабілізація курсу національної грошової одиниці, зниження інфляції спонукають банки забезпечувати прибутковість за рахунок розширення обсягу банківських операцій та послуг. Разом з тим вони не мають можливості ефективно вкладати кредитні ресурси у сферу реального виробництва у зв’язку з його низькою рентабельністю. Тому банківська діяльність продовжує залишатися ризиковою.

На сьогодні загальний капітал банківської системи країни, за нашими розрахунками, становить 4,9% офіційного валового внутрішнього продукту (для порівняння: у країнах Центральної та Східної Європи цей показник становить близько 40%). Загальні депозити на душу населення в Україні дорівнюють лише 48 дол. США (в Росії — 306, Естонії — 796, Польщі — 1318, Чехії - 3198 дол. США). Лише приблизно 75% банків функціонують у відносно нормальному режимі, спостерігається стійка тенденція до зниження прибутковості робочих активів у цілому по банківській системі. Питома вага проблемних (прострочених та сумнівних) кредитів і сьогодні залишається значною і складає 4,5% .

Забезпечення фінансової стійкості банків — це необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему випливає з трьох існуючих головних критеріїв: ліквідність, рентабельність та безпечність. Ці критерії необхідно враховувати банкам при вивченні проблеми ризику. Зважаючи на це, проблеми ефективного управління банківською діяльністю необхідно досліджувати з позицій можливості досягнення банками динамічного стану фінансової стійкості та підтримання оптимальної позиції на шкалі «прибуток-ризик». Такий підхід не є традиційним для вітчизняної школи фінансового управління банком, у розвинутих країнах він також недостатньо відпрацьований.

Сучасному банку в процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему «прибутковість — ліквідність», від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризиковим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб'єктивні та об'єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив як на самі банківські установи, так і на клієнтів банку та його ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери будуть впевнені у фінансовій стійкості свого банку. Однак, незважаючи на значний обсяг вагомих наукових робіт з досліджуваних питань.

Об'єкт дипломного проекту — фінансова діяльність ХФ АКБ «Правекс-Банк».

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Сутність фінансової стійкості як економічна категорія

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Зауважимо, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти для своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку, на думку В. Кочеткова недостатньо. Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан). В. Пантелеєв і С. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними, Безумовно, рівень прибутку — це важливий узагальнюючий показник банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати джерела, за рахунок яких його отримано і як він був розподілений. Ознака фінансової стійкості насамперед — це стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів. Ю. Масленченков ставить фінансову стійкість у залежність від відповідальності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів і прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком. До прихильників такого розуміння фінансової стійкості належить Р. Шіллер, автор книги «Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення». На мою думку, фінансова стійкість не може визначатись тільки відповідністю діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, тому що останні слугують лише орієнтиром і нерідко неправильно розраховуються. Врахування обмеженої групи показників фінансової стійкості банку також недостатньо і потребує розширення.

Н. Шелудько пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Таке твердження непереконливе. По-перше, у ньому дається дуже вузьке визначення банку як системи. По-друге, незрозумілим є ставлення автора до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансово, стійкості банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Зазначений підхід викликає кілька зауважень. По перше, вибір показників обмежується показниками, ще характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. По-друге, автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість банку.

Основні напрямки вдосконалення методологічних та теоретичних принципів визначення й аналізу фінансової стійкості банку визначаються, передусім, розглянутими вище підходами і загальними напрямами удосконалення діяльності банків в умовах трансформації економічного розвитку країни.

Основна проблема стійкості банків пов’язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у господарських відносинах світу. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує банк. Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість банку» відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можна виділити основні параметри фінансової стійкості банку: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи.

Фінансова стійкість — принципове поняття, яке сьогодні постійно випливає при обговоренні тих чи інших аспектів функціонування банків і фінансової системи країни в цілому. Однак попри очевидну актуальність і практичну потребу у здійсненні аналізу фінансової стійкості вітчизняних банків, досвід такого аналізу залишається досить скромним, а наукові підходи з цієї тематики в Україні практично відсутні.

Важливе значення аналізу, оцінки та шляхів забезпечення фінансової стійкості комерційних банків у ринкових умовах зумовили постійну увагу вчених-фінансистів і практиків до різних її аспектів. Так, у зарубіжній фінансовій науці і практиці відомі своїми роботами у дослідженні фінансової стійкості комерційних банків П. Роуз, Дж. Ф. Сінкі (мол.), Дж. К. Ван Хорн та ін.

Зусиллями згаданих вчених обґрунтовані роль та місце фінансової стійкості у банківському менеджменті, її показники та критерії, способи та форми управління, зв’язок із загрозою банкрутства банку тощо. Втім результати досліджень зарубіжних вчених були сформульовані з урахуванням особливостей фінансової звітності комерційних банків, існуючого правового поля, стану конкурентного ринку, методів його регулювання, властивих для ринково розвинутих економік. Зрозуміло, що українські економічні реалії у цьому колі питань істотно відрізняються від зарубіжних: для банківської системи України характерні нестабільність та високий рівень ризиків, які поширюються на фінансові ринки, складною залишається також політична та соціально-економічна ситуація. Тому розроблені згаданими вченими підходи у своїй більшості є малопридатними для вітчизняної практики, оскільки потребують адаптації та коригування.

Істотний доробок у напрямі дослідження фінансової стійкості банків має місце у Російській Федерації, де за останні роки видруковано низку робіт із зазначеної проблеми. Зауважимо до цього, що, вона аналізується у рамках російських норм податкового законодавства, обліку банківських операцій, методів регулювання банківської діяльності, які у своїй більшості відрізняються від вітчизняної практики.

Серед російських науковців, чиї роботи містять вагомі результати щодо з’ясування ролі фінансової стійкості в ефективному управлінні, комерційним банком, варто, насамперед, назвати Л. Бєлих, М. Бора, В. Іванова, Ю. Маслєнчикова, Г. Пайову, О. Ширiнську.

Зусиллями зазначених вчених виявлені особливості управління фінансами комерційного банку, місце фінансової стійкості у збереженні конкурентних позицій комерційного банку на ринку, методи її оцінки, зроблені спроби дослідити зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість комерційного банку, способи їх врахування у діяльності банку.

Російськими науковцями також обґрунтовані цінні у теоретичному і практичному відношенні підходи до з’ясування методів аналізу фінансового стану комерційного банку як основи встановлення його фінансової стійкості.

Українськими науковцями розглядались лише окремі аспекти фінансової стійкості комерційних банків. Зокрема, А. Герасимовичем, О. Зарубою, А. Морозом, М. Савлуком, — при дослідженні загальних питань фінансового аналізу банківської діяльності; Д. Гладких, М. Ковалем, В. Науменком, Л. Примосткою, К. Раєвським, С. Святком, Р. Тиркалом, С. Халявою, Р. Шіллером, — при обґрунтуванні підходів у аналізу балансової звітності та фінансових результатів діяльності комерційних банків; В. Вітлінським, М. Власюком, А. Мазаракі, Л. Свистун — при розробці методологічних основ побудови банківських рейтингів.

Завдяки цім науковцям виявлені особливості управління фінансами — комерційного банку, обґрунтовані методи оцінки фінансової стійкості банків, зроблені спроби дослідити зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість банків.

Однак до цього часу у вітчизняній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення сутності поняття фінансової стійкості комерційного банку. Відсутність чіткого визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку призвела, з одного боку, до ототожнення фінансової стійкості з іншими поняттями (ліквідністю, платоспроможністю, надійністю), а з іншого — зумовила суттєві розмежування по лінії методологічних засад у підходах щодо оцінки факторів і складових фінансової стійкості банків, встановлення її критеріїв.

Процес трансформування банківських ресурсів в системі фінансового менеджменту проходить через управління фінансовими операціями банку, що відбивається на його стійкості і надійності. На думку Е. Стоянової, слід виділити п’ять блоків стійкості банку: 1) фінансова стійкість; 2) організаційна стійкість; 3) функціональна стійкість; 4) комерційна стійкість; 5) капітальна стійкість. Подібний підхід також запропонований Р. Шіллером, який виділяє такі самі елементи стійкості банку. Зазначені підходи досить нечіткі відносно взаємозв'язку елементів стійкості банку, як певного стану і цілеспрямованості руху. Тому щодо забезпечення фінансової стійкості банку доцільно виділити такі взаємопов'язані напрями: стійкість капітальної бази; стійкість ресурсної бази; організаційно-структурна стійкість банку; комерційна стійкість банку. Розглянемо послідовно складові фінансової стійкості банку, до яких відносяться:

Стійкість капітальної бази — це сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями. По-перше, розміри капіталу гарантують довіру клієнтів до банку, переконують вкладників у можливості відшкодування своїх коштів, що забезпечує уникнення ризику під час їх розміщення. Це також гарантує потенційним позичальникам спроможність установи забезпечити попит на кредитні ресурси По-друге, на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідним для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, наймання кваліфікованого персоналу є власний капітал у частині статутного фонду, сформованого засновниками банку. Без таких витрат банківська установа не може розпочати свою діяльність. Для розроблення і розвитку нових перспективних напрямів діяльності банку, пов’язаних із розширенням обсягу послуг, впровадженням сучасних технологій тощо, які завжди супроводжують період зростання банку, виникає потреба у додатковому капіталі. Залучення додаткового капіталу дає банку змогу забезпечувати клієнтів банківськими послугами на сучасному рівні, посилити власні позиції на ринку. По-третє, капітал — це своєрідний буфер, який поглинає негативні результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом поточних проблем. Таким чином, резервний капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат.

Органи державного регулювання використовують капітал як принциповий регулятор діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого банку диктуються норми економічної поведінки. Органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулюючого втручання у діяльність банків, встановлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банківських операцій. Резерви на покриття витрат за активними операціями банків належать до елементів власного капіталу. Збитки за кредитами — це нормальне явище у банківській справі, а зменшення валового доходу на величину, необхідну для створення і підтримання резервів на покриття безнадійних боргів, є засобом урівноваження доходів та витрат. Не зовсім доречно ототожнювати збільшення резервів на випадок непогашення позик із зростанням банківського капіталу. Наявність достатнього резервного капіталу має важливе значення для діяльності банку. На сьогодні вітчизняна практика формування резервів перебуває у процесі становлення.

Стійкість ресурсної бази — це важлива складова фінансової стійкості банку. Вона охоплює такі аспекти:

1. Залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

2. Контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

3. Ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

4. Зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

5. Стабільність поповнення ресурсної бази банку;

6. Концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

7. Обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов’язані між собою. Структура джерел фінансування при цьому має бути адекватною структурі банківських активів, тобто певні види зобов’язань (пасиви) за розмірами та строками залучення повинні відповідати також за строками та обсягами елементам активів. Таким чином, збільшення затрат на покриття боргів та збитків за рахунок власного капіталу може бути наслідком зневажання цього важливого правила.

Залучення найдорожчих ресурсів для банку (міжбанківських кредитів) повинно мати цільовий характер й бути спрямованим лише під уже визначену програму кредитування чи інвестування. Ситуація, що веде до зростання витрат та ставить під загрозу короткострокову ліквідність банку, виникає, коли міжбанківські кредити для виконання зобов’язань перед клієнтами використовуються для поповнення кореспондентських рахунків. Водночас деякі вітчизняні банки свій прибуток збільшують саме таким шляхом, тобто наданням короткострокових міжбанківських кредитів. І все ж таки, цей спосіб підвищення доходності може використовуватися лише за умов стабільної тенденції до зростання залишків коштів на поточних рахунках клієнтів та розширення депозитної бази банку. Отже, важлива умова забезпечення фінансової стійкості банку — це підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання за принципом достатності. Тобто обсяг коштів, мобілізованих на грошово-кредитному ринку, має бути не меншим, але й не більшим, ніж потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях.

Доцільно розглянути ще один напрям оптимізації структури пасивів балансу банку. Він пов’язаний із якісним удосконаленням уже існуючих видів обслуговування і пошуком варіантів модифікацій продуктів та послуг, які б не тільки задовольняли потреби клієнтів, а й сприяли б освоєнню нових сегментів ринку банківських продуктів і послуг. Управління зобов’язаннями ускладнюється обмеженим розміром і вибором боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед вкладників у будь-який час. Вимоги щодо ліквідності та кредитного ризику, а також цінова конкуренція з боку інших банків обмежують управління активами і встановлення плати за користування ресурсами. Спрямованість менеджменту на підтриманім структури коштів має велике практичне значення. Вона забезпечує таке співвідношення власних та залучених джерел коштів, яке дає змогу збільшити прибуток банку та підвищити його фінансову стійкість.

Організаційно-структурна стійкість банку, на думку автора, — це адекватність структури банку обраній стратеги розвитку та ринковій кон’юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов’язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об'єкта, як банк. Тому далі сучасний банк доцільно розглядати як систему. Поняття «система» використовується практично в усіх наукових дисциплінах і має багато визначень. У цій роботі під «системою» ми розуміємо цілісну та обмежену середовищем сукупність взаємопов'язаних елементів. Доречно зауважити, що це поняття поширюється також на всі складові фінансової стійкості.

Це можна пояснити так по-перше, саме в аспекті організаційно-структурної стійкості поняття системи щодо банку проявляється найвиразніше, по-друге, поняття системи в частині організаційно-структурної стійкості банку охоплює ширше коло взаємозв'язків між її факторами.

Банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб'єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються. 3 іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектору економіки. Роль банку як соціальної інституції слід и з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

Визначаючи складові такої системи, як банк, можна характеризувати його за видами ресурсів, за організаційними підрозділами банку, за видами операцій, за центром прийняття рішень із відповідних питань, за регіонами, за складом учасників банку. Отже, склад банку може визначатись залежно від аспекту розгляду його функціонування. Банк — це специфічна складна система, елементи якої тісно пов’язані структурними взаємозв'язками. При цьому між складовими системи може існувати кілька взаємозв'язків. Але все це внутрішні, суто банківські складові. Характеризуючи зовнішнє середовище банку, можна сказати, що це динамічна система, яка має органи, норми, відносини, що взаємодіють між собою.

На сьогодні значна частина вітчизняної економіки та її складова — фінансовий сектор і банківська система охоплені ринковим механізмом господарювання. При цьому частина економіки країни продовжує діяти за адміністративно-господарськими принципами. Отже, ринкові відносини, адміністративно-командний вплив, інституційне оточення (як результат взаємодії банків, підприємств, державних органів тощо) можна виділити як складові зовнішнього середовища. І все-таки, зовнішнє середовище банку, яке існує на сьогодні, неможливо однозначно віднести до конкретного типу. Відомо, що процес послаблення характерних особливостей адміністративно-командного впливу та посилення ролі альтернативних ринкових елементів дав певні позитивні результати. Однак виникли і негативні його результати: зростання нестабільності, ризиків у діяльності, імовірності банкрутства тощо. В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі та середні за розмірами банки не в змозі впливати на економічне оточення. Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов’язкові для виконання банком, що істотно впливає на його діяльність. Банк як суб'єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об'єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів.

Рамки поняття «фінансова стійкість комерційного банку» об'єктивно обумовлені середовищем його функціонувань комерційний банк — це система трансформації ресурсів і ризиків. І його складові повинні діяти скоординовано і синхронно як єдина система заходів у сфері грошей та кредиту, спрямованих на повноцінне виконання банком своїх функцій, з урахуванням існуючого балансу економічних інтересів і вирішення завдань близької та далекої перспективи.

Проведений аналіз підходів до з’ясування сутності поняття фінансової стійкості комерційних банків дає підстави для висновків:

1. Фінансова стійкість комерційного банку не може характеризуватися лише набором певних показників (ліквідність, платоспроможність, прибутковість і т.д.), це результат, більш охоплюючого та детальнішого аналізу;

2. Численність і різноманітність аргументів, які числяться у спробах дати визначення поняттю фінансової стійкості комерційних банків, показує, що існує проблема формалізації фінансової стійкості, інакше достовірність отримуваної оціночної інформації виявиться суттєво заниженою;

3. Фінансова стійкість банку — це не конкретний числовий показник його діяльності, це — якісна характеристика спроможності комерційного банку стабільно функціонувати під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Отже, фінансова стійкість комерційного банку — це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції з урахуванням наявного балансу економічних інтересів, витримуючи вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

1.2 Система економічних показників оцінки фінансового стану комерційного банку

Комерційні банки України проводять фінансовий аналіз своєї діяльності на підставі вимог «Інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 року і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 року за № 841/6032, із змінами встановлені економічні нормативи регулювання діяльності банків, порядок їх розрахунку та їх нормативні значення, що є обов`язковими для виконання всіма банками.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. До них відносяться:

— нормативи капіталу. Вони відображаються регулятивним капіталом, адекватністю регулятивного капіталу мінімальним розміром статутного капіталу; платоспроможністю та достатністю капіталу банку.

— Нормативи ліквідності, які характеризуються миттєвою ліквідністю; загальною ліквідністю; співвідношенням високоліквідних активів до робочих активів банку.

— окрім того, згідно чинного законодавства відслідковуються ще й нормативи ризику, які охоплюють: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам; максимальний розмір наданих міжбанківських позик; максимальний розмір отриманих міжбанківських позик; інвестування; загальна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні та їх нормативні значення встановлені Інструкцією.

Нижче наведемо загальні та формалізовані методики їх розрахунку.

1. Норматив регулятивного капіталу банку (Н1) — складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

При розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованого на основні засоби (К1), загальна сума додаткового капіталу та субординованого капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу.

Основний капітал (ОК) складається із фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу, емісійних різниць, резервних фондів, прибутків минулих років, збитків поточного року та зменшується на суму нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків.

Регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби, розраховується за такою формулою:

РК1 = ОК + ДК — В,(1.1)

де РК1 — регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби;

ОК — основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК — додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

В — відвернення.

Регулятивний капітал банку розраховується за такою формулою:

РК = РК1 — (ОЗ — РК1),(1.2)

де РК — регулятивний капітал банку;

ОЗ — основні засоби:

ОЗ = (4400 — 4409) + 4430 + 4431 + (4500 — 4509) + 4530,(1.3)

(ОЗ — РК1) — розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ > К1, до розрахунку приймається різниця ОЗ — К1, якщо ОЗ < К1, до розрахунку приймається 0).

Розмір регулятивного капіталу банку (РК) не повинен бути менше встановленого Національним банком значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) згідно з Інструкції.

2. Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) — це відношення регулятивного капіталу банку до активів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення за відповідним активом, безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив Норматив адекватності регулятивного капіталу розраховується за такою формулою:

Н2 = х 100%,(1.4)

де РК — регулятивний капітал банку;

Ар — активи, зменшені на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою операцією) за відповідним активом безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив.

3. Норматив адекватності основного капіталу (Н3) — відношення основного капіталу до загальних активів, що говорить про те, скільки загальних активів приходиться на основний капітал.

Норматив адекватності основного капіталу розраховується за такою формулою:

Н3 = х 100%,(1.5)

де ОК — основний капітал;

ЗА — загальні активи:

4. Норматив миттєвої лiквiдностi (Н4) — це відношення суми коштів в касі та коштів на кореспондентському рахунку до поточних рахунків для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

Норматив миттєвої лiквiдностi розраховується за такою формулою:

Н4= х 100%,(1.6)

де Ккр — кошти на кореспондентському рахунку;

Ка — кошти в касі;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

5. Норматив поточної ліквідності (Н5) — це відношення активів первинної та вторинної ліквідності до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу поточної ліквідності та зобов’язань банку. (з кінцевим строком погашення до 31 дня) Норматив поточної ліквідності розраховується за такою формулою:

Н5= х 100%,(1.7)

де Апв — активи первинної та вторинної ліквідності;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

З — зобов`язання банку.

6. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) — це відношення ліквідних активів до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності та короткострокових зобов`язань.

(з початковим строком погашення до 1 року)

Норматив короткострокової ліквідності розраховується за такою формулою:

Н6= х 100%,(1.8)

де Ал — ліквідні активи;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності;

Зк — короткострокові зобов`язання.

7. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента розраховується за такою формулою:

Н7 = х 100%,(1.9)

де Зс — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів);

РК — регулятивний капітал банку.

8. Норматив великих кредитних ризиків (Н8) — відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків розраховується за такою формулою:

Н8 = ,(1.10)

де Зв — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів);

РК — регулятивний капітал банку.

9. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, розраховується за такою формулою:

Н9 = х 100%,(1.11)

де Зін — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера;

РК — регулятивний капітал банку.

10. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, розраховується за такою формулою:

Н10 = х 100%,(1.12)

де СЗін — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів;

РК — регулятивний капітал банку.

11. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) — це відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою розраховується за такою формулою:

Н11 = х 100%,(1.13)

де Кiн — кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою;

ЦП — цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

Вак — вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

РК — регулятивний капітал банку.

12. Норматив загальної суми інвестування (Н12) — характеризується як відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу.

Норматив загальної суми інвестування розраховується за такою формулою:

Н12 = х 100%,(1.14)

де Кiн — кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб;

ЦП — цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

Вак — вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

РК — регулятивний капітал банку.

13. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13) — це відношення загальної відкритої валютної позиції за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції розраховується за такою формулою:

Н13= х100%,(1.15)

де ВП — загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами;

РК — регулятивний капітал банку.

14. Алгоритм розрахунку щодо визначення співвідношення залишків за вкладами фізичних осіб до залишків пасивів банку.

Співвідношення залишків за вкладами фізичних осіб до залишків пасивів банку розраховується за такою формулою:

Сп.б. = ,(1.16)

де Вкл.ф. — залишки за вкладами фізичних осіб;

П — пасиви банку без урахування розрахунків між філіями та іншими підвідомчими установами банку та з урахуванням пасивного сальдо за кореспондентськими рахунками, міжбанківськими депозитами і кредитами.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними регіональними управліннями та Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України щоденно та щомісячно (на підставі форм звітності за перше число місяця).

1.3 Вплив достатності капіталу на показники стійкості комерційного банку

На сучасному етапі в Україні рівень капіталізації комерційних банків досить низький. Згідно з Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків «мінімальний розмір капіталу комерційного банку з 1 січня 2005 року має складати не менш 5 млн. євро.

Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки. Частка інвестиційних кредитів комерційних банків у 2004 р. становила лише 7% від суми інвестицій в основний капітал. Ефективність банківської системи також залежить від фінансової політики держави (облікової ставки НБУ, рівня інфляції та ризиків, інвестиційного клімату).

За кожним комерційним банком стоїть велика кількість клієнтів, для яких неспроможність комерційного банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Тому вилучення ліцензій у банків зумовлює відплив клієнтів з банків, що у кінцевому підсумку за принципом «доміно» може призвести до загально банківської кризи. Тобто низький рівень капіталізації комерційних банків вносить елемент нестабільності в економіку держави в цілому.

Тому потреба у подальшому зростанні капіталу банків посилюється. Цьому сприяють:

— нестійкий характер економіки, що спонукає банки до значних ризиків, пов’язаних із прагненням мати стабільні прибутки;

— конкуренція між українськими банками (за надання широкого спектра послуг);

— конкуренція між українськими банками і банками-нерезидентами;

— збільшення обсягів угод з цінними паперами (зростання угод за такими операціями потребує наявності в банку значного капіталу);

— залучення коштів зовнішніх інвесторів (на ринку капіталів вони вважають банки найризикованішими установами).

При визначенні необхідного розміру капіталу банку, керівнику банку, в першу чергу, потрібно урахувати мінімально допустимі розміри його капіталу та нормативи достатності капіталу, що встановлені Національним банком України. У зв’язку з тим, що ці нормативи пов’язані з визначенням капіталу як бази проведення різних активних операцій банку і залучення коштів вкладників, з їх наявності випливає, що коли банк планує збільшити розмір активів, перерозподілити їх структуру з підвищенням частки більш ризикових активів або надавати більші кредити, то для дотримання встановленого нормативу достатності у нього може виникнути потреба збільшити розмір капіталу.

Аналогічна ситуація може виникнути, якщо банку несподівано запропонують великий депозит, суму якого можна було б вигідно розмістити, а розмір капіталу не буде відповідати припущеній сумі активів з урахуванням ризику або максимального розміру ризику на одного позичальника. Таким чином, ця ситуація є проявом ризику недостатності капіталу банку.

При прийнятті рішення про збільшення капіталу банку, необхідно вибирати доцільні шляхи. Капітал банку може збільшений за рахунок :

— внутрішніх джерел, тобто доходу від операцій, продажу частки активів, переоцінки основних засобів;

— зовнішніх джерел, тобто випуску додаткових акцій.

Вибір способу збільшення капіталу банку залежить від:

— суми зростання капіталу;

— допустимих витрат на придбання додаткового капіталу;

— часу, на який банк розраховує.

У тих випадках, коли припускається повільне зростання капіталу банку з урахуванням росту активів, його збільшення може бути забезпечене за рахунок внутрішніх джерел. Якщо ж планується швидке зростання активів або необхідне несподіване суттєве збільшення капіталу відповідно до зміни вимог Національного банку України, то потребується залучення капіталів зовнішніх інвесторів за рахунок значної емісії акцій.

Але такий спосіб має свої переваги, так і недоліки. З одного боку, в цьому випадку капітал банку зростає на значну суму, з іншого боку акціонери банку можуть незадовільно поставитися до випуску додаткових акцій, тому що це приведе до зменшення прибутку на одну акцію і падіння курсової вартості акцій на ринку. Крім того, у цьому випадку виникає ризик придбання інвесторами великої кількості акцій, які потім можуть суттєво вплинути на політику банку та керівництво ним.

При збереженні суттєвого розміру дивідендів і значного збільшення кількості акцій можуть виникнути додаткові видатки. Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу банку і вибору варіантів його збільшення необхідно враховувати всю сукупність розглянутих факторів і пов’язаних з ними можливих ризиків.

Національний банк України залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати значення нормативу капіталу за станом на кожне перше число нового року.

Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України встановлюється, що залежно від розміру капіталу банки поділяються на 3 категорії.

Умови віднесення банків за категорією капіталу:

До 1-і категорії належать банки:

* які порушують (починаючи з дня введення в дію Інструкції) нормативи НІ, Н2;

* які порушили протягом кварталу хоча б один із нормативів НЗ, Н4 (за розрахунком середньозваженої величини);

* які не дотримуються порядку і строків формування загального та спеціального резерву відповідно до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.03.98 № 122, із змінами і доповненнями до нього.

До 2-ї категорії належать банки:

* які не віднесені до категорії 1;

* які мають від'ємну різницю між сумою доходів (6-й клас Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків) та витрат (7-й клас Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків) у поточному кварталі (від'ємне значення технічного рахунку № 5999).

До 3-ї категорії належать усі банки, які не віднесені до категорії 1 і 2.

При викупі власних акцій або часток комерційні банки зобов’язані повідомляти про кожний факт проведення такого викупу протягом 3 днів після прийняття відповідного рішення, а про виплату дивідендів або доходів від володіння частками статутного капіталу — за 30 днів та після 30 днів від проведення річних загальних зборів акціонерів (зборів учасників). Такі повідомлення мають бути надані за довільною формою, в якій комерційний банк має показати розподіл свого прибутку, схваленого в установленому порядку.

Категорія капіталу банку визначається щоквартально. Регіональні управління Національного банку України повинні раз на квартал проводити аналіз розподілу категорії капіталу згідно з установленими категоріями.

Відповідно до встановленої категорії капіталу Національний банк України рекомендує такі обмеження:

банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекомендується в будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викупати власні акції (частки учасників у статутному капіталі);

банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, виплата дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) не повинна перевищувати 50% понаднормативного капіталу;

банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів можна здійснювати в межах понаднормативного капіталу.

При цьому банкам, капітал яких відноситься до категорій 2 і 3, рекомендується викуп власних акцій (часток учасників у статутному капіталі) здійснювати тільки в тому разі, якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативу капіталу (НІ), нормативів платоспроможності (НЗ) і достатності капіталу (Н4).

З погляду антикризового управління банківською діяльністю викликають інтерес поточні дії НБУ та комерційних банків під час політичної кризи кінця 2004 р. Для усунення впливу кризових факторів НБУ вжив такі заходи (постанова НБУ від 30.11.2004 р. № 576 «Про тимчасові заходи стосовно діяльності банків»:

1. заборонено дострокову виплату по депозитах (крім відсотків);

2. обмежено операції з готівкою: власникам пластикових карток надана можливість одержати в банкоматах не більш ніж 1500 грн/день, а підприємствам зняти з рахунків не більш як 80 тис. грн/місяць (без урахування коштів, призначених для виплати зарплати, матеріальної допомоги, соціальних і прирівняних до них виплат);