Криміналістичне дослідження почеркових об"єктів, виконаних у незвичних умовах

ВСТУП

Судово-почеркознавча експертиза — це дослідження, яке проводиться експертом на базі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства у відповідності із кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством з метою встановлення фактів (фактичних обставин), які мають доказове значення по кримінальних і цивільних справах.

Задачею судово-почеркознавчої експертизи є встановлення фактів (фактичних даних) у відповідності з потребами слідчої та судової практики, яке передбачає застосування методики судово-почеркознавчої експертизи.

Коло задач, які вирішуються судово-почеркознавчою експертизою, дуже широке. Серед них провідне місце займають ідентифікаційні задачі.

При вирішенні ідентифікаційних задач у експертній практиці часто доводиться досліджувати рукописи, які виконані у незвичних умовах.

За останні роки немало зроблено по розробці теоретичних засад судового почеркознавства, з’ясуванню фізіологічних і психологічних процесів, пов’язаних з письмом.

Розроблені і успішно впроваджуються в експертну практику нові класифікації ідентифікаційних ознак письма, значно просунулася розробка проблеми стійкості ознак почерку тощо. Всі ці дослідження направлені на розробку і удосконалення методів ідентифікації особи за почерком.

Однак письмо є не тільки носієм ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються і психофізіологічні властивості особи, і умови, при яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо «чутливо реагує» на зовнішні і внутрішні зміни. Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особу людини, про обставини виконання рукопису. Задача експерта, який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об'єм відомостей, які корисні для розслідування і судового розгляду справ.

Почерк — складна цілісна система, різни сторони якої взаємопов'язані. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його у криміналістичних цілях. Одні з них (індивідуальність і відносна стійкість) є вихідною передумовою для ідентифікації особи, інші (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати данні про зовнішню обстановку й внутрішній стан виконавця — це так звані діагностичні дослідження.

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма за ходом рухів виявиться неможливим. У результаті виникне порушення звичного автоматизованого процесу письма й наступлять зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними.

Тому при вирішенні діагностичних задач у експертній практиці доводиться досліджувати рукописи, які виконані пишучим зі зміною свого почерку (з природних або штучних причин).

Рукописи, які виконані в незвичних умовах або ж у незвичному стані виконавця є одним із найскладніших об'єктів почеркознавчого дослідження.

Складність цієї проблеми і, у той же час, її практичне значення обумовили актуальність теми дипломної роботи.

Як показує практика, існуючі методики для вирішення діагностичних задач судово-почеркознавчою експертизою не є досконалими. Виділені симптомокомплекси ознак, що використовуються для вирішення діагностичних задач, мають груповий характер і тому часто не дозволяють встановити конкретну причину порушень у процесі письма. Зокрема значну складність становить вирішення задачі про визначення внутрішнього стану виконавця (підвищеного нервового збудження або гальмування, стресу, хвилювання, або стану з порушенням опорно-рухових функцій тощо).

Викладене свідчить про те, що при вирішенні діагностичних задач є особливості, які пов? язані головним чином із виділенням, вивченням і оцінкою ознак, які свідчать про незвичайні умови виконання рукопису (підпису). Це визначає необхідність вирішення ряду додаткових питань, яких немає при дослідженні звичайного незміненого почерку. Все це накладає відбиток на послідовність і прийоми дослідження та оцінку експертом результатів дослідження.

Метою даної роботи є на підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, сучасного стану і можливостей судово почеркознавчої діагностики, існуючих методів і методик розглянути особливості діагностичного почеркознавчого дослідження цих складних почеркознавчих об'єктів, а саме: суті діагностичних досліджень, факторів, що впливають на процес письма. На матеріалах практики дослідити діагностичні задачі, які вирішуються експертами-почеркознавцями, і ознаки, які властиві кожному виду збиваючих факторів, а також розглянути особливості методики проведення діагностичного дослідження і особливості складання висновку експертизи.

Об'єктом дослідження є рукописні тексти, підписи.

Предметом дослідження є динамічна сталість почерку та його властивості, обумовлені гнучкістю динамічного стереотипу, що дозволяють пристосовуватися до умов письма, що змінюються.

Структура дипломної роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (… Найменувань).

РОЗДІЛ I. Почерк як носій діагностичної інформації

1.1 Психофізіологічні основи формування почеркової навички Навичками у сучасній психології вважають закріплені автоматизовані прийоми й способи роботи, які звичайно застосовуються у складній свідомій діяльності.

В основі формування навичок лежить створення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип — це системність реакцій на зовнішні подразники, сигнали яких поступають до центрів великих півкуль головного мозку людини. Як наслідок створення динамічного стереотипу, нервова праця, яка затрачається на певні дії, зменшується і стає можливим виконувати ці дії, не концентруючи на них всієї своєї уваги, тобто автоматизовано.

Автоматизація, з фізіологічної точки зору, означає можливість виконання певних дій в при певній загальмованості, зниженого збудження відповідних центрів кори великих півкуль.

Автоматизована система рухів, за допомогою якої виконуються письмові знаки, які складають рукопис, — це злагоджена, струнка система, елементи якої суворо узгоджені. Вона дійсно відображає поняття почерку.

Але у почерку є такі елементи, які не вичерпуються системою рухів, наприклад, вибір певного варіанту почерку для конкретного випадку, якщо особа, що пише володіє кількома варіантами; просторова орієнтація на аркуші паперу дати, фрагментів тексту, підпису тощо.

Вказаний вибір безпосередньо не пов’язаний з технікою письма, а відображає, наприклад, навички зорового орієнтування. Ці навички безпосередньо не пов’язані з системою рухів особи, що пише, а відображає інші сторони письма. Але поняття почерку повинно охоплювати всі сторони письмово-рухової навички, які пов’язані з технікою письма, і основний зміст цієї навички складає система рухів особи, що пише.

Ідентифікаційними властивостями почерку, які дозволяють його використовувати для встановлення особи, що писала, є індивідуальність почерку, динамічна стійкість, варіаційність, вибіркова мінливість.

Індивідуальність почерку означає, що не може бути двох людей, які мають зовсім однакові почерки. Індивідуальність — це неповторність зафіксованого у рукопису комплексу особливостей письмово-рухової навички в різних людей. В основі своєрідності письмово-рухової навички в свою чергу лежить індивідуальність механізму письма, яка формується у результаті впливу чисельних об'єктивних та суб'єктивних причин.

Формування почерку — тривалий процес. Починається він іще в період шкільного навчання письму і продовжується в ході застосування набутих навичок у подальшому навчанні та практичній діяльності.

Знання умов формування почерку й факторів, які впливають на утворення його ознак, дає можливість експерту правильно оцінювати встановлювані ними у процесі порівняльного дослідження ознаки, особливо ті, що збігаються. У рукописах різних осіб збіги обумовлені впливом одних і тих же факторів процесу навчання.

Розгляд факторів, які здійснюють вплив на формування почерку в період навчання, допоможе розкрити причини індивідуальності й стійкості почерку, тобто властивостей, завдяки якім можлива ідентифікація виконавця рукописного тексту, яка є однією з основних задач судового почеркознавства.

У зв’язку з цим почеркознавцю необхідно знати фактори, які з одного боку впливають на формування почерку й обумовлюють його індивідуальність, а з другого — ведуть до варіаційності почерку й до можливої схожості деяких його ознак.

На думку психологів, загальними факторами, які впливають на навчання письму, є рівень розумового розвитку дитини, система навчання, кваліфікація педагога, тривалість вправ. Велика увага приділяється методиці навчання письму на формування навички, стійкість навичок письма й їхня перебудова.

У дошкільний період створюються передумови для формування письмово-рухової навички. Навчання у школі є стадією активного формування почерку. Після закінчення навчання письму почерк конкретної особи ще не сформований остаточно; під впливом різних умов навчання і роботи продовжується індивідуалізація і закріплення писемно-рухової навички.

На підставі експериментальних досліджень у галузі психології, фізіології рухів і почеркознавства, можна стверджувати, що основа індивідуального почерку сформована до п’ятого року навчання — 12−14 років (стадія зв’язного письма), коли сформований руховий аналізатор.

У наступні роки навчання у почерку наступають значні зміни, оскільки він через малу практику письма ще не досить стійкий. Однак рухова його основа не дивлячись на зміни залишається незмінною. До 15−17 років у людини в основному закінчується формування письмово-рухової навички. До цього часу в результаті письмової практики, яка протікає в різних умовах, закріплюється й стає стійким індивідуальна письмово-рухова навичка, яка отримана при навчанні письму, Надалі вона удосконалюється залежно від подальшого навчання або роботи.

На формування письмово-рухової навички впливають фактори двох видів: а) внутрішні, які обумовлені анатомічними, психологічними і фізіологічними особливостями організму особи, що навчається, і б) зовнішніми, до яких відносяться поза при письмі, умови письма, методичні прийоми навчання письму. Найбільш важливу роль відіграють у формуванні почерку фактори першого виду, тому що у решті решт від них залежить його індивідуальність.

Внутрішні фактори, які здійснюють вплив на формування писемно-рухової навички Внутрішні фактори можуть бути розділені на дві групи.

Першу групу складають анатомічні особливості пишучого.

До них відносяться: будова руки (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м’язів). Так, письмово-руховим апаратом є права або ліва кінцівка. Це — плечовий пояс, рука, а саме середня частина (передпліччя і плече), кінцева частина (кисть) і відповідно м’язи, що забезпечують рух руки при письмі. При чому: кисть — забезпечує загальне переміщення вздовж рядка; вказівний палець — коливальні рухи під кутом до лінії рядка (зверху вниз і знизу-вверх); великий палець — малі рухи паралельно лінії рядка (зліва-направо і навпаки).

До внутрішніх факторів належить також будова очей і особливості зору; недоліки зору (короткозорість, далекозорість, косоокість тощо).

Другу групу внутрішніх факторів складають психофізіологічні особливості особи, що навчається: сприйняття, увага, запам’ятовування, уявлення, відтворення, пам’ять, тип нервової системи.

Зовнішні фактори, які впливають на формування писемно-рухової навички На відміну від внутрішніх факторів (анатомічних, психічних, фізіологічних), які є відносно стійкими у період формування рухової навички, зовнішні фактори можуть змінюватися. Зміна пози, умов, а також методики навчання впливає на навичку, що формується. Їхній вплив залежить від сили впливу внутрішніх факторів конкретної особи.

Отже до числа об'єктивних факторів відносяться умови та методика навчання в школі, обстановка письма в класі й вдома. Особливо доцільно відмітити вплив методики навчання письму. В сучасному навчанні від школяра не вимагають суворо дотримуватися прописів. Більш того, методика навчання має тенденцію до подальшого зменшення стандартизації умов при письмі. На формування індивідуального почерку впливають і інші зовнішні обставини, які пов’язані із виконанням документа, а також умови, в яких проходить подальше навчання та службова діяльність.

Психологією навчання письму розглядається чотири стадії у розвитку графічних навичок письма: 1) орієнтуюча, 2) аналітична, 3) аналітико-синтетична, 4) синтетична.

Орієнтуюча — розвиток моторики, наслідування рухам дорослих, розвиток кінестетичних і зорових відчуттів (дитина розрізняє елементи за їхньою формою, положенню і співвідношенню один до одного). На цій стадії проходить знайомство з фонетичними ознаками письма, визначення загального змісту письма.

Аналітична — складається з двох етапів: а) елементне письмо й б) буквене. Елементне — правильне виконання елементів літер, дотримання технічних навичок. Буквене — правильне написання букв.

Аналітико-синтетична — більш складні рухи, підвищення координації рухів окремих ланок руки (2−3 класи). Це вже правильне з'єднання букв, дотримання правильного співвідношення букв за розміром, нахилом, натиском, розстановкою, положенням відносно рядка. Звертається увага на зміст письма.

Синтетична — удосконалюється і автоматизується навичка письма. Це вже набуття високої автоматизації технічної і графічної навички; перенесення уваги з графічного результату письма на його зміст. Значно збільшується темп виконання. На цій стадії у пишучого спостерігається високий рівень автоматизму рухів, велика стійкість ознак.

Таким чином етапи формування письмово-рухової навички можна визначити так: елементне письмо, буквене письмо, зв’язне письмо, автоматизоване письмо.

Коли при навчанні письмово-рухова навичка вже сформувалася (засвоєні технічні і графічні навички) переходять до формування орфографічних навичок письмової мови. У цей період при письмі вся увага зосереджується на дотриманні правил правопису слів, правил викладення думок у письмовій формі.

Неодмінна умова впливу того чи іншого фактору на формування рухово-письмової навички є постійний характер його дії, або систематичний характер дії упродовж певного часу.

Як правило, жоден із цих факторів не отримує в почерку однозначного відображення. Це дозволяє криміналістам вважати за випадковість прояв чисельних особливостей ознак почерку. При цьому під випадковим проявом ознаки розуміється необов’язковість її прояву від однієї певної причини й можливість появи від різних причин. Чим більше можливих причин, від яких залежить ознака, тим більш випадкове її походження. В результаті впливу комплексу цих факторів у кожної особи, що пише, формується індивідуальний почерк.

Індивідуальність почерку в найбільшій мірі проявляється у відхиленнях від прописів, які є взірцем для навчання письму. Деяке індивідуалізуюче значення можуть мати й ознаки, які відповідають прописам. Тому проявом індивідуальності в почерку слід вважати ступінь і характер відхилень від прописів і зберігання відповідності їм.

Завдяки цій властивості почерку можлива ідентифікація виконавця рукопису.

Ознаки, які виражають індивідуальність почерку, неповторні у своїй сукупності. Кожна з них може зустрічатися в почерках різних осіб. У сполученні ці ознаки утворюють індивідуальний комплекс.

Індивідуальність почерку підтверджена багаторічною практикою проведення почеркознавчих експертиз.

Динамічна стійкість та варіаційність почерку.

У процесі навчання письму й формування почерку стандартизація рухів супроводжується їхньою стабільністю, тобто стійкістю відносно різного роду внутрішніх і зовнішніх впливів, які мають значення збиваючих факторів для особи, що пише. Динамічна стабільність утворюється в процесі формування письмово-рухової навички. Звичайно почерк стабілізується до 25 років і в подальшому залишається відносно стабільним до настання похилого і старечого віку, коли через вікові зміни з’являються порушення функціонаньно-рухового комплексу (ФДК).

Динамічна стійкість почерку означає його певну стандартність (стереотипність) у часі й відносно різного роду «збиваючих» факторів.

Поняття стійкості почерку включає в себе подвійний зміст:

а) стійкість особливостей письмово-рухової навички, яка відтворюється як у межах одного рукопису, так і в рукописах, які виконувалися неодночасно, тобто їх стереотипність та б) стійкість вказаних особливостей при письмі в різних, у тому числі незвичних умовах, тобто їх збереженість.

Для ідентифікації ці обидві, хоча і різні, але дуже близькі сторони стійкості почерку, мають велике значення.

У основі стійкості почерку лежить відносна міцність письмово-рухової навички. Навичка, як «заучена дія», взагалі передбачає стійкість.

При вивченні стійкості почерку почеркознавці саме й виходили з вчення І.П.Павлова про динамічний стереотип.

Концепції сучасних вчених П.К.Анохіна, Н. А. Бернштейна, А. В. Запорожця дозволяють більш конкретно обґрунтувати стійкість почерку, вважаючи, що стійкість почерку треба шукати в стійкості програмування, стійкості письмово-рухової задачі, яка поставлена перед людиною. Такою програмою є сформований у конкретної людини, що пише, зорово-руховий образ рухів, який реалізується в рукопису. Цей образ включає в себе як свідомі так і автоматизовані компоненти, причому останні мають першорядне значення при виробленій навичці письма. Таким чином, процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає велику автоматизовану регуляцію.

Однак динамічний характер стійкості почерку не означає абсолютної стереотипності його властивостей. В почерку під дією різних факторів наступають зміни. Їх об'єм, характер, специфічність для різних причин дають можливість встановлювати в процесі дослідження факти неідентифікаційного характеру.

Формами прояву динамічного характеру стійкості почерку є варіаційність і розкид у межах варіантів.

Під варіаційністю розуміється різний прояв ознак у почерку однієї й тієї ж особи або всієї системи рухів у цілому. У першому випадку мова йде про варіаційність ознаки, в другому — про варіаційність почерку.

Варіаційність — властивість сформованої навички. Суть варіаційності в її пристосувальній функції. Варіаційність у почерку є засобом пристосування рухів особи, що пише, до різних задач і умов письма.

Від варіаційності слід відрізняти другий прояв динамічного характеру стійкості - розкид у межах варіантів.

У судовому почеркознавстві під розкидом ознаки почерку розуміють видозміну ознаки в рукописах, виконаних однією особою, в межах одного варіанту.

Варіаційність — властивість почерку, суттєва, з точки зору прояву його індивідуальності, стійкості і тому вона має велике значення у плані вирішення ідентифікаційних задач. Вона збільшує інформацію, яка індивідуалізує конкретний об'єкт .

Врахування варіаційності має велике значення як при вирішенні ідентифікаційних, так і інших, не пов’язаних із ідентифікацією, задач судово-почеркознавчої експертизи.

Закономірності зміни варіаційності розкиду важливі для розробки наукових засад і методів вирішення класу діагностичних задач. У цьому випадку варіаційність і розкид сполучаються з такою суттєвою властивістю почерку як його вибіркова мінливість.

Як вже відмічалося, письмово-рухова система людини випробує вплив «збиваючих» факторів, до яких пристосовується й відповідно перебудовується.

Ця мінливість, яка наступає під впливом різних груп «збиваючих» факторів, носить вибірковий характер, тобто зміни (їх об'єм, характер) статистично залежать від причини, що впливає на почерк. Тому такого роду вибіркова мінливість, включаючи характер варіаційності й розкиду, містить у собі інформацію про умови, в яких протікала реалізація письмово-рухової системи конкретної особи. Вибіркова мінливість суттєва для вирішення діагностичних задач. Її врахування важливе й для ідентифікації.

Процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає широку автоматизовану регуляцію. Уявлення про рухи не усвідомлюються повністю. Процес письма зазвичай протікає стрімко, автоматизовано й програмування поточних рухів відбувається без концентрації на них уваги того, хто пише.

Як функціональне утворення почерк має пристосувальне значення.

Функціональна система письма має властивості високоорганізованих динамічних систем — високу сталість й разом з тим рухливість, надійність, можливість компенсаторних змін тощо. У той же час варіювання, зміна умов, мети й інших факторів змінюють і програму. З цього випливає наявність свободи вибору в конкретному рішенні.

Суттєві якості писемно-рухової програми у психофізіологічному аспекті одночасно є важливими для використання почерку в ідентифікаційному плані, адже завдяки їм можна досягти тієї мети, що стоїть перед судово-почеркознавчою експертизою.

Автоматизований характер і варіаційність безпосередньо пов’язані зі сталістю, її динамічним характером та індивідуальністю. Автоматизованість умова виявлення індивідуальності й сталості, варіаційність — вираження динамічності сталості; програмність — якість, що лежить в основі психофізіологічної природи людини і в своїй основі асоціюється з писемно-руховим образом.

Динамічність почерку проявляється в наступних формах: а) статистичній стереотипності рухів особи, яка пише, реалізуючих зорово-руховий образ букв, їх сполучень, слів і рукопису в цілому; б) варіаційності ознак почерку й почерку в цілому; в) вибірковій мінливості, що настає у почерку під впливом «збиваючих» факторів.

Таким чином, письмо є носієм не тільки ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються й психофізіологічні властивості особи й умови, в яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо чуттєво реагує на зовнішні й внутрішні зміни. Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особистість людини, про обставини й умови виконання рукопису (підпису). Задача експерта, який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об'єм відомостей, які необхідні для розслідування й судового розгляду справ.

1.2 Фактори що впливають на порушення процесу письма та їх види Як зазначалося, почерк — складна цілісна система, різні сторони якої взаємозалежні. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його в криміналістичних цілях. Як зазначалося, одні з них — індивідуальність і відносна стійкість — є вихідними для ідентифікації особи, інші (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати відомості про зовнішню обстановку та внутрішній стан виконавця — це так звані діагностичні дослідження.

Такі дослідження можливі завдяки тому, що пристосувальні можливості писемно-рухової системи не безмежні. Вплив різноманітних факторів на почерк може бути таким значним, що успішне пристосування механізму письма по ходу рухів виявиться неможливим.

Криміналісти помітили, що різноманітні причини по-різному порушують процес письма й змінюють властивості почерку. Саме цим зумовлений той факт, що експериментальні дослідження криміналістів будувалися диференційовано стосовно впливів різних конкретних причин. Так, предметом спеціального дослідження були стабільність і мінливість властивостей почерку залежно від зовнішніх умов, наприклад, незвичної пози, незвичного матеріалу письма, внутрішнього стану того, хто пише, — підвищеної збудливості, сп’яніння тощо, від прагнення навмисно змінити свій почерк з метою маскування з урахуванням різноманітних способів —скорописного викривлення, письма з наслідуванням друкованим буквам, лівою рукою тощо. Результати цих досліджень озброювали експерта-почеркознавця знаннями про специфічні зміни почерку в залежності від конкретної причини або групи причин, які впливають на процес письма.

Почерк — складна цілісна система, різні сторони якої взаємозалежні. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його в криміналістичних цілях. Одні з них — індивідуальність і відносна стійкість — є вихідними для ідентифікації особи, інші (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати відомості про зовнішню обстановку та внутрішній стан виконавця — це так звані діагностичні дослідження.

До їхнього числа можна віднести дослідження, спрямовані на встановлення зовнішньої обстановки та умов письма (факт виконання тексту в незвичній позі, викривленим почерком, із наслідуванням почерку чи підпису іншої особи тощо), а також внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або загальмованості, психічна хвороба тощо).

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма за ходом рухів виявиться неможливим. У результаті виникне порушення звичного автоматизованого процесу письма й наступлять зміни в почерку, які не можна вважати варіаційними.

Фактори, які викликають порушення звичного процесу письма, називають «збиваючими» обставинами. Зміни в почерку, які наступають під їхнім впливом, нерідко утруднюють процес дослідження почерку при проведенні почеркознавчих експертиз. Експерт повинний вміти відрізнити такі зміни від стабільно збережених ознак, а для цього необхідно знати ступінь стійкості ознак почерку в залежності від дії різних обставин.

У теорії та практиці судово-почеркознавчої експертизи «збиваючі» обставини поділяють на «природні», до яких відносять причин, які не пов’язані з бажанням виконавця змінити почерк і частіше за все створювані зовнішньою обстановкою письма, й «штучні», які пов’язані з прагненням виконавця змінити свій почерк.

Носіями об'єктивної інформації, яка використовується для вирішення задач такого типу, є діагностичні ознаки почерку. У процесі діагностування експерт виділяє такі ознаки й оцінює їх з точки зору відповідності або невідповідності заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи.

Письмо має багаторівневу структуру, яка включає мозкові відділи, що ієрархічно співвідносяться: вищі кортикальні з рівневим позначенням Е, Д і С-2, які контролюють змістовний бік письма, та нижні субкортикальні - С-1, В, А, що управляють руховим механізмом письма. Кожний з цих рівнів, незважаючи на тісний взаємозв'язок, існує відносною автономністю, виконує свої специфічні завдання. Ця специфіка отримує матеріальне вираження в рукопису у вигляді тих чи інших ознак почерку. Випадання якогось рівня із системи побудови письма або порушення його функціонування внаслідок впливу «збиваючих» факторів відображається в рукопису у вигляді викривлення ознак почерку, які властиві «постраждалому» рівню.

Зазначені закономірності зумовлюють можливість виявлення специфічних ознак, що свідчать про звичне або змінене функціонування того чи іншого рівня побудови.

Класифікація збиваючих факторів для вирішення судово-почеркознавчих задач вперше була запропонована Г. А.Купріяновою. Основою класифікації збиваючих факторів, що можуть впливати на механізм письма, став принцип виборності рівнів побудови рухів до збиваючих факторів, який вказує на причини, до яких той чи інший рівень письма виявляє несталість. Як наслідок були виділені групи збиваючих факторів, які можуть справляти збиваючий вплив на певні рівні, порушуючи звичний процес письма. В залежності від рівнів побудови письма і характеру «збиваючих» причин Г. А.Купріяновою була розроблена класифікація діагностичних ознак, так звані комплекси (еталони), які характеризують кожен з цих видів збивачих факторів.

Нині експерти-почеркознавці у своїй роботі використовують класифікацію збиваючих факторів і так звані комплекси (еталони) діагностичних ознак, які розроблені Г. А.Купріяновою і мають таку структуру:

І. Відносно стійкі (хронічні): Нервові, психічні захворювання, травми мозку, вікові зміни тощо.

Для них характерні в залежності від рівня побудови письма й збиваючої причини такі комплекси ознак: а) зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з'єднувальних рухів; б) зниження координації рухів 2-ї групи; порушення топографії (просторової орієнтації) у вигляді незвичайного розміщення фрагментів тексту; в) незвичайна будова письмових знаків; г) букви що читаються умовно й такі, що не читаються; д) порушення писемно-речових навичок, є) порушення ознак усіх перелічених рівнів.

ІІ.Тимчасові (епізодичні)

1. Природні:

Зовнішні (контактні): незвичайне тримання пишучого приладу, ліворучне письмо, письмо кулаком, незвичайна поза, втома пишучої руки, холодові навантаження, фізична (м'язова) втома тощо, які характеризуються такими комплексами ознак: а) зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з'єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи, б) зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з'єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії; спрощення загальної структури букв і зменшення кількості варіантів букв, дзеркальність окремих знаків або їхніх елементів; в) зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з'єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії, спрощення загальної структури окремих букв, виправлення букв, зайві штрихи; пропуски букв, зайві букви, порушення топографії, Порушення топографії, зниження координації рухів 2-ї групи; зайві штрихи або пропуски їх у буквах; пропуски букв або зайві букви.

Внутрішні: алкогольне сп’яніння, фармакологічні засоби та інші, що підсилюють збуджуючі процеси, для яких характерні такі комплекси діагностичних ознак: а) зниження координації рухів 2-ї групи; б) зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії; букви, що читаються умовно або не читаються, виправлення букв, зайві штрихи або пропуски їх у буквах; неадекватні букви у словах, пропуски букв або зайві букви, перестановка букв у слові, неадекватні розділові знаки або їхня відсутність Штучні" - скорописне викривлення почерку, яке характеризується таким комплексом ознак: фрагментарне зниження координації рухів 1-ї групи; фрагментарне зниження координації рухів 2-ї групи; нові, не властиві звичайному почерку виконавця, варіанти букв, різке їхнє збільшення.

Класифікація збиваючих факторів, діагностичних ознак і їхніх комплексів, характерних для тієї чи іншої групи збиваючих впливів, є необхідними елементами у вирішенні судово-почеркознавчих діагностичних задач. Використання їх у діагностичному дослідженні повинно бути в строгій відповідності з принципами методики вирішення цих задач.

Вони розглянуті у спеціальній таблиці:

Класифікація «збиваючих» факторів, діагностичних ознак і їхніх комплексів, характерних для тієї чи іншої групи «збиваючих» впливів, є необхідними елементами у вирішенні судово-почеркознавчих діагностичних задач. Використання їх у діагностичному дослідженні повинно бути в строгій відповідності з принципами методики вирішення цих задач.

Таким чином до діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві відноситься вирішення таких задач: встановлення зовнішньої обстановки й умов виконання рукопису (підпису); встановлення внутрішнього стану виконавця.

Розділ II. Види діагностичних досліджень, які проводяться експертами — почеркознавцями при встановленні умов виконання почергового об'єкту Аналіз літературних джерел, результати узагальнення експертної практики та анкетування експертів-почеркознавців і представників правоохоронних органів, які проведені науковцями, надали можливість скорегувати коло питань, які можуть бути вирішені при проведенні діагностичних досліджень, і найчастіше зустрічаються в експертній практиці. До їх числа відносяться: 1. Встановлення зовнішньої обстановки і умов виконання рукопису; 2. Встановлення внутрішнього стану особи, що пише; 3. Визначення установки на старанне, повільне письмо або на недбале швидке письмо; 4. Встановлення факту виконання рукопису зміненим почерком.

2.1 Встановлення впливу на процес виконання почеркового об'єкту зовнішніх умов У цю групу можна включити такі питання:

Чи не виконаний рукопис у незвичній (незвичайній) позі?

В літературі відмічається, що незвична поза сприяє зміні певних ознак почерку. В цих випадках у письмово-руховому апараті людини не відбувається ніяких змін, але умови, що склалися (необхідність писати в незвичній позі) змушують виконавця пристосуватися до таких умов, тобто перебудувати механізм письма. З одного боку виконавець прагне зберегти властивий йому зорово-руховий образ, з другого — вимушений змінити його, тому що інакше не зможе виконати текст (підпис). У результаті знижується автоматизація рухів, їхня точність, з’являються спрощення, збільшується зв’язність. Найбільш характерні зміни з’являються у почерку, якщо людина пише стоячи, спираючись на кисть та передпліччя, при горизонтальному й вертикальному положенні паперу.

Враховуючи, що експериментально не встановлені зміни в почерку, які характерні для письма в певній позі, експерту можна рекомендувати використовувати ці ознаки лише для вирішення питання щодо виконання рукопису в звичній або незвичній позі, без конкретизації, в якій саме.

Чи не виконаний рукопис на незвичайному матеріалі письма?

Ця обставина інакше впливає на механізм письма. Природно, що письмо на незвичайній підкладці викличе інші зміни, ніж письмо в незвичній позі. При письмі на незвичайному матеріалі письма виконавець змінює будову букв щодо уповільненого темпу та уривчастого виконання. Це зрозуміло, тому що через підвищене зчеплення кінчика пишучого приладу з матеріалом письма швидкий темп стає неможливим. Письмо втрачає цілісний характер. Дугові рухи замінюються прямолінійними, деякі виконавці переходять на письмо з наслідуванням друкованому шрифту, як результат пристосування до змінених умов письма.

Таким чином, при зміні зовнішніх умов письма слід зазначити наступне:

1. Найбільш мінливі, як правило, загальні ознаки почерку. Більш за все змінюється координація рухів як у загальних ознаках, так і при виконанні окремих букв і їх елементів. Змінюється будова почерку: при зміни пози — в бік спрощення, при незвичній підкладці або незвичному матеріалі письма — в бік ускладнення.

У зв’язку зі зміною будови змінюється й зв’язність відповідно при спрощенні в бік збільшення, при ускладненні - в бік зменшення.

У будові почерку слід відмітити заміну дугових рухів прямолінійними та кутастими.

Відбувається збільшення розміру, розгону, як результат пристосування до нових умов письма. Змінюється загальний натиск у бік збільшення. Це пов’язано зі зміною статичних і динамічних зусиль при письмі.

Стійкою із загальних ознак залишаються: виробленість почерку. Навіть при великих змінах координації рухів можна по окремих фрагментах визначити більш високий ступінь виробленості. Зберігається якісна характеристика такої ознаки, як нахил (може змінитися кут нахилу, його стійкість).

Стійкими виявляються й напрямок і форма лінії письма, причому форма стає більш вираженою. Розміщення відносно лінії бланкового рядка також стійке (з'являється нерівномірність прояву, але в межах ознаки, наприклад, якщо розміщується над рядком, то при зміні умов може бути вище або нижче, але над рядком).

На відмінність від загальних ознак, окремі ознаки, як правило, залишаються стійкими. Це природно, тому що зорово-руховий образ букв у виконавця залишається, більш того він намагається зберегти його в змінених умовах. Тому, як правило, зберігаються всі варіанти будови букв, навіть ускладнені, хоча й у дуже деформованому вигляді.

Нерідко зміни можна зустріти за рахунок більш частої зустрічальності спрощеного варіанту при незвичних умовах письма, як найбільш пристосованого до цих умов.

Зберігається загальна форма й напрямок рухів при виконанні букв у цілому, форма рухів при з'єднанні елементів букв і букв між собою (особливо кутаста). Залишаються стійкими й напрямок рухів у місцях з'єднання, взаємний напрямок рухів при виконанні основних елементів. Не змінюється, як правило, вид з'єднання (крім інтервального). Дуже стійка послідовність виконання рухів, тому що це автоматизований процес, який не порушується навіть у таких умовах. Залишається стійкою протяжність рухів (вона навіть більш різко виражена). Зберігається й кількість рухів, що також пояснюється стійкістю зорово-рухового образу букви.

Залишається стійкою диференціація натиску в окремих буквах і їх елементах (це при тому, що загальний натиск змінюється в бік збільшення).

Стійке розміщення точки початку руху в письмовому знаку відносно умовного центру букви (це також пов’язано зі стійкістю зорово-рухового образу букви).

Не дивлячись на значну стійкість більшості окремих ознак почерку при зміні зовнішніх письма.

Перш за все умов письма все ж є зміни деяких з них, які свідчать про незвичність процесу порушення координації рухів позначається на появі деформації рухів при виконанні букв і їх елементів.

При стійкості ознак форми й напрямку рухів спостерігається значна деформація окремих ділянок письмового знаку й елементу. Ці зміни особливо значні в кінці письмового знаку чи слова. Спостерігаються зміни при виконанні дугових та овальних елементів. Якщо, кутасті та прямолінійні елементи відносно стійкі, то округлі форми рухів, як правило, замінюються кутастими.

Піддається змінам і вид з'єднання письмових знаків і їх елементів, у випадках, якщо звичайному почерку властивий інтервальний. При незвичній позі він змінюється на більш зв’язаний.

Змінюється протяжність рухів при виконанні елементів букв і букв у цілому. При цьому протяжність рухів при виконанні початкових елементів букв збільшується, основних штрихів — збільшується й зменшується, заключних штрихів — збільшується, з'єднувальних штрихів — збільшується, надрядкових і підрядкових штрихів — збільшується, букви в цілому — збільшується.

Зміни ці викликані тим, що протяжність рухів не впливає на звичний зорово-руховий образ букви, який властивий виконавцеві, й, головне, не впливає на читаність письма, — це з одного боку, а з іншого — допомагає пристосуватися до змінених умов письма.

Якщо розміщення точки початку руху відносно умовного центру букви стійке, то розміщення точки початку руху у букві відносно лінії письма, точок з'єднання з попередньою й наступною буквами, та елементів у межах букви, точки закінчення руху, а також відносного розміщення рухів по вертикалі й горизонталі змінюються й стають нестійкими. Це пов’язано з порушенням координації рухів і пристосовністю до змінених умов письма.

Ступінь зміни й стійкості почерку в різних людей різна.

Перш за все об'єм ознак, що зберігаються, прямо пропорційний ступеню виробленості почерку виконавця. Це природно, тому що з розвитком і удосконаленням навички письма у виконавця збільшуються пристосувальні можливості, зовнішнім виразом яких є варіаційність. При маловироблених навичках письма «збиваючі» обставини викликають великі порушення й зміни у почерку.

Ступінь варіаційності має особливе значення для характеристики стійкості ознак почерку. Це природно, тому що особи, почерку яких властиве різноманіття варіантів ознак, легше пристосовуються до «збиваючих» обставин, і порушень у їхньому почерку буде менше.

Пристосувальні можливості навичок письма при високому ступені виробленості почерку дуже великі.

2.2 Встановлення внутрішнього стану виконавця На відміну від попередньої групи «збиваючих» факторів у даному випадку в почерку відбуваються зміни, пов’язані з порушеннями у самому механізмі письма, в системі керування почерком. У даному випадку у наявності зіткнення розладу процесу письма зі спробою пристосувати (перебудувати) апарат письма у зв’язку зі змінами, які у ньому відбулися.

До цієї групи діагностичних досліджень можна включити питання, які пов’язані зі встановленням факту виконання рукопису у незвичному для виконавця стані (наприклад, стан фізичної втоми, м’язової втоми, тяжкий хворобливий стан, стан сп’яніння тощо).

Питання про вплив на почерк внутрішнього стану людини дуже цікаве, складне, й, на жаль, ще недостатньо досліджене.

Разом з тим є окремі дослідження впливу на процес письма мозкових травм, сп’яніння, підвищеного збудження, загальмованості, втоми, холоду, хворобливого стану й, нарешті, природного старіння організму, які надають експертам певну інформацію, яка полегшує процес дослідження й оцінки виявлених ознак.

За допомогою діагностичних досліджень вирішуються різні питання, обумовлені станом людини у процес виконання почеркового об'єкту.

1. Можливості встановлення факту виконання рукопису під впливом м’язової втоми.

Питання про вплив мязової втоми на ознаки почерку виконавця представляє значний інтерес для почеркознавчої експертизи. Експерту нерідко доводится досліджувати документи (наряди на проведення робіт, приймальні квитанції, розписки тощо), які виконані як у звичайних умовах, так і у незвичайному стані виконавця, у тому числі і у стані фізичної (м'язової) втоми.

При дослідженні таких текстів і зразків почерку виконавця експертиза часто встановлює поряд із комплексом співпадаючих ознак, певні розбіжності, які не можна пояснити навмисним викривленням почерку. Виникає необхідність точно визначити природу ознак, що різняться, причину їхнього виникнення. Це завдання може бути вирішено тільки в тому випадку, якщо експерту будуть відомі характер і межі змін ознак письма, що виникають під впливом різноманітних причин, у тому числі і при фізичній втомі виконавця рукопису.

Складність наукової розробки даного питання обумовлена тим, що «із усіх понять, якими користується сучасна фізіологія, навряд чи є менш ясне і визначене, ніж поняття «стомлення». Дотепер у фізіології немає єдності поглядів по кардинальних питаннях проблеми стомлення: про центрально нервовий або периферичний, локальний характер виникнення м’язового стомлення, про біологічне значення стомлення і т.п. Найбільш серйозним вважається трактування стомлення як фізіологічного стану організму, викликаного інтенсивною або тривалою діяльністю, який виражається в тимчасовому зниженні працездатності. (Зниження працездатності може бути викликане і рядом інших чинників — хворобою, сп’янінням, незвичними умовами праці і т.д. Воно є одним із найважливіших ознак стомлення лише у випадку, якщо наступає в результаті якийсь діяльності.)

Внутрішній аспект стомлення — це функціональні зрушення в центральній нервовій і м’язовій системах, в усій вегетативній сфері і, ще глибші, біохімічні зміни в організмі людини при виконанні їм напруженої або тривалої роботи.

Для пояснення механізмів, що викликають стомлення, було висунуто чимало теорій. Так, теорія виснаження (Шифф) заснована на застосуванні до організму першого закону термодинаміки. Її прихильники вважали причиною стомлення виснаження речовин і енергетичних ресурсів в органі і звідси — зниження його працездатності. Відповідно до теорії задушення (Л.Фервори) причиною стомлення є хиба кисню в тканинах довгостроково або інтенсивно працюючих органів. Прихильники теорії засмічення (Пфлюгер) розглядали стомлення як слідство накопичення в організмі продуктів обміну речовин (молочної кислоти, вуглекислоти й інших метаболітів), що перешкоджають діяльності того або іншого органу. І, нарешті, згідно теорії отруєння (Вейхардт) виникнення стомлення пояснюється накопиченням в організмі особливої токсичної речовини кенотоксина, що отруює м’язові клітини й у такий спосіб викликає функціональні розлади в організмі.

Загальною хибою перерахованих і ряду інших сучасних закордонних теорій є те, що, правильно освітлюючи одну зі сторін стомлення, причину його виникнення вони відносять до процесів, що відбувають лише в м’язах. Факти спростували ці теорії.

Сучасному рівню розвитку фізіології найбільше відповідає теорія, що пояснює причину стомлення людини змінами, що відбуваються в центральній нервовій системі.

Основні теоретичні і практичні питання, пов’язані з проблемою стомлення, розробили основоположники вітчизняної фізіології И. М. Сєченов, И. П. Павлов, И. Е. Введенскнй, А. А. Ухтомский. Їхні ідеї одержали розвиток у дослідженнях радянських фізіологів Г. В. Фольборта, К. X. Кекчеева, М. И. Виноградова, В. В. Розенолатта й ін.

Найбільше втомлюваною ланкою рухового аналізатора є коркові центри. Це пояснюється тим, що в процесі виконання роботи на них лягає величезне навантаження як по формуванню вольових імпульсів до скорочення м’язів, так і по переробці потоків інформації, що надходять від проприорецепторів і хеморецепторів (сигнали про стан напруги м’язів, сухожилій, про прямування в суглобах, а також про хімічні зміни в м’язах). Крім того, коркові структури стомлюються ще і внаслідок змін, що наступають у внутрішньому середовищі організму (накопичення метаболітів і ін.). Зрозуміло, до причин стомлення ставляться і зрушення, що відбуваються в сердцевосудинній, дихальній і інших системах організму й у самих м’язах.

Висока працездатність клітин кори головного мозку обумовлена ритмічною зміною процесів порушення і внутрішнього гальмування. При важкій тривалій м’язовій напрузі рівновага цих нервових процесів порушується. Пояснюючи механізм стомлення коркових клітин, И. П. Павлов висунув ідею про взаємодію, балансі процесів гальмування і відновлення в корі. Розвиваючи ці ідеї, Г. В. Фольборт і його послідовники дали таке пояснення механізму стомлення: у силу раніше зазначених причин відбувається виснаження (витрата) енергетичних ресурсів коркових клітин, їхнього функціонального потенціалу. Цим стимулюється посилення адаптаційних, відбудовних процесів і охоронного гальмування, що покликано захищати клітини від функціональної руйнації.

Баланс взаємодії трьох процесів у корі - виснаження, відновлення й охоронного гальмування — визначає рівень працездатності коркових центрів у кожний момент. Порушення цього балансу веде до зниження працездатності клітин кори, що у свою чергу, призводить до порушення регульованої ними координації процесів, пов’язаних із виконанням роботи.

Стомлення коркових структур виявляється, на думку деяких авторів, у тому, що при інтенсивній або тривалій роботі в першу чергу слабшає внутрішнє гальмування — процес менше стійкий (тому що він більш молодий у філогенетичному плані). Як наслідок цього, порушення починає широко иррадіювати по корі, захоплюючи ті коркові структури, участь яких у виконуваної людиною роботі зайва. А. А. Ухтомский писав: «У міру того як м’язовий мінімум, що потребується для роботи, стомлюється, починає позначатися іррадіація порушення на сусідні, що не йдуть до справи м’язи, а рух фактично стає усе менше ощадливим». Так, зокрема, у тих випадках, коли робота виконується в основному за допомогою пальців руки, в міру стомлення в активний стан приходять м’язи, що не працювали раніше, (наприклад, двоголовий м’яз плеча й ін.), у роботу включається вся рука, а потім і м’язи тулуба.

Якщо людина продовжує виконувати важку фізичну роботу, то усе більше коркових клітин охоплюється охоронним (позамежним) гальмуванням, виключаються з діяльності регульовані ними виконавчі апарати — м’язові елементи. Працездатність людини різко знижується, ще більш порушується координація рухів.

Рухова діскоординація, як показують експериментальні дослідження, виражається в збільшенні варіабільности відтворених прямувань, зниженні їхньої точності, запізнюванні закінчення необхідного прямування, уповільненні темпу, що призводить до помилок, бракові в роботі. Відбувається регрес навичок праці, що виражається в порушенні автоматичності робочих прямувань. Зниження рухового контролю людина намагається компенсувати посиленням контролю зорового, як відомо, менше ефективного. Постійно збільшується концентрація уваги на виконуваній діяльності, що, природно, звужує його сферу: погіршується контакт людини з навколишнім середовищем, його спроможність аналізувати сторонні впливи.

Стомлення може бути загальним, поширеним, тобто охоплювати весь організм у цілому, і локальним, що поширюється на окремі ділянки (руки, ноги, голову), але названі особливості характеризують стан людини, що наступлять і в першому, і в другому випадку.