Свобода і відповідальність

Національний технічний університет України

" Київський політехнічний інститут"

Факультет соціології і права Кафедра теорії права і держави Курсова робота з дисципліни «Теорія держави і права»

на тему: Свобода і відповідальність Виконав: студент групи СП-46

спеціальності «Правознавство»

денної форм навчання Селін Олександр Юрійович Науковий керівник:

Чепульченко Тетяна Олексіївна Київ 2015 рік

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Свобода як філософська категорія
• 1.1 Поняття та зміст свободи
• 1.2 Сутність свободи як філософсько-правової категорії
• Розділ 2. Загальні засади відповідальності
• 2.1 Поняття відповідальності
• 2.2 Види відповідальності
• Розділ 3. Співвідношення свободи і відповідальності
• 3.1 Взаємозв'язок свободи і відповідальності як проблема філософії права
• 3.2 Значення взаємозв'язку свободи та відповідальності
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Вибір особистої поведінки, власного шляху є результатом вільного волевиявлення людини, тому особа не може існувати без певної самостійності, тобто свободи.

Проблема свободи була завжди в центрі уваги філософів, теологів, політологів, правознавців та ін.

Нині існує значна кількість визначень свободи, що говорить про її багатовимірність та неоднозначність.

Свобода багатогранна, а тому для особистості немає меж для того, щоб оволодіти її різними видами і гранями. Тому можна говорити про економічний, політичний, духовний, особистий аспекти свободи, які досягаються особистістю на різних рівнях [10, с.102−103].

Також можна говорити про зовнішню і внутрішню свободу, про свободу, яка виходить не з примусу, а згідно зі своїми бажаннями, метою, прагненням самостійно здійснювати свій вибір. У будь-якому випадку до свободи слід віднести те, як людина живе та як досягає свого ступеня свободи.

Категорія свободи є багатоаспектною і багатозначною, спектр її інтерпретацій дуже широкий. Права людини постійно супроводжувалися розвитком і спробами реалізації ідеї свободи, оскільки метою їх утвердження і відтворення в законі було досягнення більш високого ступеню свободи індивіда. Крізь призму невідчужуваних прав людини свобода виступає загальнолюдською цінністю, джерелом якої є природа людини.

Саме тому проблема свободи є досить актуальною і потребує філософсько-правового осмислення.

Формування громадянського суспільства і правової держави нерозривно пов’язане з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, важливою стороною якої є категорія відповідальності.

Соціальна відповідальність — це дотримання суб'єктами суспільних відносин, вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов’язані нести додатковий обов’язок особистого чи майнового характеру; це обов’язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх — обов’язок звітувати перед суспільством і нести покарання [15, с.112−113].

Соціальна відповідальність є найважливішим елементом взаємозв'язку особи та суспільства, вона здійснює функцію регуляції поведінки індивіда відповідно до вимог суспільства.

З розвитком суспільства відповідальність набула провідної ролі в політичних, духовно-ідеологічних та інших відносинах; її удосконалення є необхідною умовою суспільного розвитку.

У філософській науці й досі триває процес осмислення і дослідження категорії відповідальності. Ця категорія як загальносоціологічна в науці стала предметом дослідження ще у 60-ті роки ХХ ст.

Поняття соціальної відповідальності, які представлені в юридичній літературі, є найбільш приближеними до відображення сутності категорії відповідальності.

Відкритим залишається й питання співвідношення свободи та відповідальності.

Головною метою дослідження є дослідження феномену свободи індивіда та відповідальності, здійснення філософсько-правового обґрунтування вказаних явищ та з’ясування їх взаємозв'язку у сучасному суспільстві.

Завдання дослідження:

— здійснити філософське осмислення категорії свободи;

— розглянути категорію відповідальності та з’ясувати її місце у людському бутті;

— визначити зв’язок свободи та відповідальності.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, які складаються під час взаємодії свободи і відповідальності особи.

Предметом дослідження є сутність та загальні засади свободи і відповідальності, а також особливості їх взаємодії.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, історичний метод, метод порівняльного аналізу та ін.

Дослідження має відповідну структуру: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури.

Розділ 1. Свобода як філософська категорія

1.1 Поняття та зміст свободи

Поняття свободи тісно пов’язане з людською сутністю, історичним розвитком людства і становленням цивілізації.

З самого початку історії людства його суб'єкти мали різну ступінь свободи.

Античні греки й римляни сприймали свободу як свою природну властивість — певну даність, котру вони мають захищати, коли їй загрожує небезпека, в свою чергу в давній Іудеї поняття свободи трансформувалося в ідеал визволення.

Ідея свободи в християнстві набула нових рис, коли перед людиною відкривається простір вільного вибору.

Впродовж тисячоліть історії християнства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини.

За часів Просвітництва поняття свободи запозичене з лібералізму і філософії природного права визнавало панування всемогутньої природної причинності та закономірності, а вже німецька класична філософія розглядає свободу як постулат морально-творчої відповідальності сутності та її розвитку.

Марксизм визначає свободу як усвідомлену необхідність, при якій людина міркує і вчиняє дії залежно від власних спонукань та певного середовища, де основну роль відіграють економічні відносини і класова боротьба [3, с.54−55].

Фундаментальна здатність людини до свободи знаходить свій вияв у тому, що людина, здебільшого не помічаючи цього, обирає та утверджує власним рішенням навіть те, що раз і назавжди дається невідворотним ходом подій і жодної суб'єктивної підтримки здавалося б, не потребує. Проте головний сенс будь-якого людського вибору — передусім у діянні, яке стає можливим на його основі. Повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає свідоме ставлення людської суб'єктивності до власної волі, вміння підпорядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям, нормам універсального спілкування.

Освоєння зовнішньої реальності й моральний контроль над самим собою постають двома рівною мірою важливими моментами справжньої людської свободи [12, с.100−101].

Поняття свободи з плином часу трансформувалось у практичні втілення, найпершим із яких стала свобода волі, а також особиста свобода.

Важливими ознаками концепції свободи у постмодерні є визнання безперечної цінності особи, а також її права на вибір власного шляху. Людини перестає бути суб'єктом свободи, коли забуває про себе, ставиться до власного буття лише прагматично, звільняє себе від відповідальності [2, с.65−66].

1.2 Сутність свободи як філософсько-правової категорії

У метафізичному розумінні свобода стосується людського буття загалом і лише згодом конкретизується та виявляється у різного роду співвідношеннях. Такий підхід науковцями уточнювався, а іноді взагалі заперечувався.

Постметафізичний дискурс про свободу окреслює етико-онтологічне відношення суб'єктів до свого буття. Людина не лише усвідомлює себе, але й визначає як цінність, адже тільки особистість має право вирішувати, робити вибір, обирати шлях. Людина перестає бути суб'єктом свободи, коли забуває про себе і звільняє себе від відповідальності.

Визначальним є тлумачення поняття свободи в філософії С. К'єркегора, який розуміє свободу як передумову і чинник духовного самоздійснення індивіда. Адже як тільки почуття стає абсолютно уявлюваним, людина, на думку С. К'єркегора, «віддаляється від свого Я» та ризикує його втратити. Коли воля, знання або почуття «губляться у нескінченному», «Я» індивіда перестає «бути собою», стверджує філософ. Саме тому свобода характеризується ним як «відображення можливості і тремтіння співучасті у всьому творінні людської істоти» [1, с.55−56].

Свобода тісно зв’язана з відповідальністю.

Деякі мислителі визнавали свободу усвідомленою необхідністю особи, яка могла лише усвідомити необхідність і діяти у її межах. Адже саме свобода за внутрішньою суттю може надати можливість людині бути собою і не підкорюватись обставинам. У зв’язку з цим пропонуємо звернутись до філософської концепції свободи особи Іммануїла Канта.

Концепція свободи І. Канта має велике значення, адже саме він обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю зовнішнього, природно-матеріального світу.

Людина, за Кантом, є істотою розумною і моральною, незалежною від причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу людини. Філософ розмежовує свободу і необхідність, та говорить, що «свобода людини належить до складу речей у собі», з усіма притаманними філософськими характеристиками [5, с.55−56].

Свобода має різні поняття належного, що є фактором, що зв’язує причинність різних рівнів: «належне, що ніколи ще не відбувалося зовні, може визначати діяльність людини і бути причиною її вчинків». Своєрідним полем діяльності свободи є моральність людини.

У моральності І. Кант бачить те, що відрізняє і підносить особистість. Він формулює принцип моралі, вказуючи на її автономію: все, що робить людина, повинно виходити, насамперед, від її власних волі і розуму. Таким чином свобода у Канта є ключем для пояснення автономії волі людини [11, с.76−77].

Свобода — поняття багатогранне і досить широке. Звертаючись до свободи індивіда в її особистісному вимірі, слід зазначити що її необхідним компонентом є внутрішня свобода людини. Завдяки внутрішній свободі людина має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність.

Для розуміння суті внутрішньої свободи важливим є розуміння аспекту самовизначення людини, навіть наперекір зовнішнім обставинам життя. Тільки внутрішня свобода забезпечує вільний вибір людини. Свобода у її зовнішньому прояві проявляється у прагненні людини до самореалізації, хоча для цього необхідні певні соціальні умови. Якщо людина живе в суспільстві, де її права і свободи обмежені, в таких умовах проблема внутрішньої свободи людини загострюється.

Внутрішня свобода стає тим плацдармом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини, її духовної незалежності незважаючи на несприятливі умови життя [6, с.111−112].

Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхідністю її збереження у власній особистості та індивідуальності.

Свобода людини не зводиться до «свободи тіла», а звільнення від залежностей, тиску чи перешкод не обов’язково є переходом до позитивної самореалізації.

Свобода як самореалізація («свобода для») може бути «своєцентризмом» (Г. Батіщев), і перетворюватися у свавілля — свободою, звільненою від відповідальності.

У тісному зв’язку з внутрішньою свободою особи знаходиться такий важливий елемент свободи, як вибір. У вільному виборі суттєвим є момент самовизначення особистості, коли вирішується власна позиція чи складна моральна проблема.

Ситуація вибору виникає лише при наявності кількох мотивів. Саме мотив є певною внутрішньою силою, що впливає на поведінку людини. Особистість тільки тоді має свободу вибору, коли може протиставити один мотив іншому. Тобто, якщо мотив один, то сам момент вибору відсутній.

філософія право свобода відповідальність В процесі вибору і прийняття рішення важливе значення має воля особистості. Це усвідомлене спрямування людини направлене на реалізацію власних намірів. Воля людини об'єднує у собі чуттєво-ціннісний і раціональний компоненти [8, с.99−100].

Особистість в процесі власного буття оцінює і обмірковує свої мотиви та прагне до їх здійснення чи подолання небажаних мотивів. Воля виявляється переважно у самій практичній можливості вибору: воля діє у прийнятті рішення та здійсненні його, а саме рішення є результатом вибору. Тому можна говорити про те, що вибір і рішення — найважливіші прояви суті волі.

Людина має свободу волі тоді, коли сама має можливість зробити власний вибір. Якщо поведінка людини обумовлюється дією іншої волі, то змістом волі діючого суб'єкта стає воля суб'єкта, що диктує їй спосіб поведінки [9, с.100−101].

Таким чином, суттєвою характеристикою буття і самобутності волі є незалежність від інших. Воля існує тоді, коли сама визначає себе, володіє собою. Самовизначення і самоволодіння — це і є свобода волі. З цього слідує, що свобода є суттєвою якістю волі особи.

Свобода, як усвідомлений вибір людиною варіанта певної поведінки залежить не лише від зовнішніх обставин, але й духовного світу людини, міри її внутрішньої установки на істину, добро і зло, красу та справедливість, тощо.

Можна також зазначити, що свобода виражається й у здатності людини до змін певних ситуацій, у плануванні та прагненні досягати нових вершин.

Свобода як духовна категорія тісно пов’язана в відповідальністю, бо свобода — то і є відповідальність.

Діалектика свободи, зміст якої розкривається у філософії права Геґеля, знаходить своє відображення у людині вільній, але вільній через усвідомлення своєї відповідальності.

Концепція Геґеля може вважатись вершиною класичних філософських спроб розгляду особистої свободи індивіда в контексті ідеї свободи волі, невпинного розвитку та розгортання свободи.

Своєї реалізації ідея свободи набуває через відповідне право людини, передумовою якого вона виступає.

Необхідною передумовою сповненого сенсу життя, для особи та громадянського суспільства є свобода, вільний вибір, внутрішня гармонія. Свобода таким чином є лише формальною умовою [13, с.76−77].

Отже, свобода — це фундаментальна правова цінність, джерелом якої є природа людини як істоти, здатної здійснювати свій вибір та нести відповідальність за його наслідки, обрати свої цілі і засоби для їх досягнення.

В контексті сучасного онтологічного тлумачення свободи як вільного буття можна розглядати відповідальність як складову свободи в комунікативному вимірі. Саме відповідальність є поняттям, яке виступає точкою перетину мови та реального життя, яке виражається у відносинах людей.

У власному бутті людині важливо усвідомити, що кожна її дія зумовлена певними чинниками. Хоча не можна з впевненістю говорити про те, що така дія є наперед визначеною [17, с.88−89].

Розділ 2. Загальні засади відповідальності

2.1 Поняття відповідальності

Відповідальність — це соціально-філософське поняття, що відбиває об'єктивно-історичний характер взаємин між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою, які сформувалися в ході задоволення взаємних вимог.

Етику відповідальності започаткував М. Вебер у праці «Протестантська етика і дух капіталізму», а в ХХ ст. на засадах онтології вона розроблялась Г. Йонасом у дослідженні «Принцип відповідальності» .

Сучасна німецька комунікативна філософія (Апель, Габермас) випрацьовує дискурсивно-консенсуальну концепцію відповідальності, в якій поєднуються деонтологічні й телеологічні аспекти етики, а в Україні, зокрема, ця тема ґрунтовно досліджується А. Єрмоленко.

Етика відповідальності пов’язує відповідальність не лише з дотриманням певних приписів, а й вимагає зважати на передбачувані наслідки діяльності. За переконанням Г. Йонаса вона є етикою майбутнього, а її обґрунтування здійснюється на засадах евристики страху, зокрема страху самознищення людства і всього живого. Майбутнє - невідоме, але для того, щоб воно було, нам потрібна етика відповідальності [4, с.54−55].

В контексті глобальних викликів сучасності зростає роль особистої (персональної) відповідальності, яка включає в себе чинник усвідомлення індивідом відповідальності перед собою, колективом, суспільством, людством, Богом. Відбувається перехід від персональної відповідальності до колективної відповідальності людства як глобального суб'єкта.

Таким чином людина у власному бутті приречена бути відповідальною, володіти свободою, а отже бути вільною.

Відповідальність — полідисциплінарне та багатоаспектне поняття за свою суттю.

Воно є категорією філософії, психології, права, соціології, етики тощо. З точки зору філософії - відповідальність відображає особливе соціальне та морально-правове ставлення особи до суспільства, що характеризується виконанням свого морального обов’язку та правових норм.

Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загальнофілософському аспекті в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи й необхідності.

Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки. Вибір визначається життєвою позицією людини. Всі дії пов’язані з вибором і передбачають активність особистості, незалежно від того, нав’язана їй відповідальність ззовні чи взята нею добровільно.

Значна увага визначенню поняття «відповідальність» традиційно приділяється філософам.

Так, значним просуванням у розробці проблеми відповідальності було вчення І. Канта (1724−1804) про внутрішнє ставлення до обов’язку, згідно з яким індивід підкоряє свою волю зовнішній необхідності, приймаючи останню як внутрішній моральний закон. За Кантом, моральні правила є універсальними.

Згідно теорії Т. Гоббса (1588−1679), в основі відповідальної поведінки людини лежить «природний закон», прагнення до самозбереження й задоволення потреб людини.

Проблема відповідальності привертала до себе увагу й українського мислителя XVІІІ ст.Г. Сковороду (1722−1794).

На його думку, в кожній людині самою природою закладено таємний закон «сродності», тобто природжені нахили та здібності до певного виду діяльності, голос душі, внутрішній поклик. Г. Сковорода вважав, що успіх діяльності людини залежить не лише від вдалого вибору нею спорідненої праці, а й від її моральних якостей, а саме: працелюбності, терплячості, відповідальності, бадьорості духу, доброчесності, справедливості та інших. Філософ закликав індивідів до самопізнання: навчись пі знавати себе, свої риси і відповідно працюй.

П. Гольбах (1723−1789) у роботі «Система природи» зазначав, що основи моральної відповідальності лежать у сфері «власного інтересу», «власного щастя», кожної людини.

Д. Міль (1806−1873), а потім Ф. Бредлі (1846−1924) пов’язували відповідальність із соціальними потребами суспільного розвитку.

Ідеї стосовно поняття «відповідальність» знайшли свій подальший розвиток у працях сучасних філософів.

Так, Б. Марков, Н. Головко та інші вважають, що відповідальність виступає мірою відповідності волі тим об'єктивним умовам, у яких вона відбувається. За їх переконанням вона є гарантом від сваволі особистості, бо воля й відповідальність це дві сторони одного цілого свідомої людської діяльності.

Відповідальність органічно пов’язана зі свободою прийняття рішень, вибору цілей та способів, методів і стилів її досягнення. Так, С. К'єркегор (1813−1855) вважав, що лише право вибору надає можливість індивіду робити своє життя справді прекрасним, врятувати себе і свою душу, знайти мир і спокій.

Свобода людини як суб'єкта, за М. Бердяєвим (1874−1948), полягає в тому, щоб стати особистістю, припинити жити відповідно до зовнішніх принципів і вийти за межі себе, щоб вибирати себе, бути самим собою і нести відповідальність за свій вибір перед самим собою.

За В. Плахотним, Л. Сохань співвідношення свободи й відповідальності розкривається перш за все у взаєминах людей.

Значна увага розкриттю поняття «відповідальність» приділяється в науковій літературі психологічного напрямку [7, с.23−24].

З точки зору психологів (К. Абульханова-Славська, І. Бех, М. Боришевський, Л. Колберг, Г. Костюк, Ж. Піаже, М. Савчин, Дж. Роттер, В. Франкл та інші) відповідальність розуміється як одна із генералізуючих якостей, як результат інтеграції всіх психічних функцій особистості та суб'єктивного сприйняття нею навколишньої дійсності, емоційного ставлення до обов’язку. Відповідальність також визначається як моральна риса людини, як мета виховання та як якість, яка концентрує в собі усвідомлений особистістю обов’язок.

Ж. Піаже (1896−1980) розробив концепцію відповідальної поведінки особистості, в якій на перший стадії виявляється «об'єктивна» відповідальність, а на вищій — «суб'єктивна» .

Вчений довів, що в індивідуальному розвитку дитина проходить шлях від морального реалізму до автономної моралі.

Найвищою інстанцією, котра регулює відповідальність особистості, В. Франкл (1905;1997) виділяє гуманістичну совість, яка ніби узгоджує всезагальний моральний закон з конкретною ситуацією конкретної людини. Тому головним завданням виховання вчений вважає шліфування совісті, щоб людині вистачило душевної чуйності почути вимогу, яка міститься у кожній окремій ситуації. Тим самим, виховання більше, ніж коли-небудь, стає вихованням відповідальності.

К. Роджерс (1902;1987) розглядає як одну зі складових відповідальності особистості - емпатію.

Д. Роттер (1916) вказує на досить тісний зв’язок відповідальності з такою психологічною характеристикою особистості, як самоконтроль. Якщо людина бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті, на себе, то це є показником внутрішнього інтернального локусу контролю. І навпаки, якщо вона приписує відповідальність за все зовнішнім чинникам (іншим людям, долі, випадку), то це свідчить про властивий їй зовнішній (екстернальний) локус контролю.

Відомий психолог, філософ С. Рубінштейн (1889−1960) розглядав відповідальність у системі моральних почуттів: об'єктивні обов’язки у ставленні до людей перетворюються в обов’язки у ставленні до самого себе, формують моральні почуття людини, серед яких відповідальність посідає чільне місце.

Багато авторів (К. Хелкама, Л. Кольберг, Д. Лавінджер, Т. Ліскона та інші) відзначають, що сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості. Загалом вони підкреслюють, що перш за все суб'єкт має сприймати відповідальність як вчинок, виходячи при ньому з цілей та наслідків для оточуючих, а не з непорушності правил [16, с.12−13].

Аналіз відповідальності у загальнонауковому розумінні ґрунтується на філософському вченні про соціальну зумовленість поведінки індивіда, зв’язок зі свободою й необхідністю як передумовою реалізації в особистості функцій суб'єкта оновлення світу.

Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загально-філософському аспекті в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи і необхідності.

Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки. Вибір визначається життєвою позицією особистості, в основі якої лежать моральні імперативи. Всі дії, пов’язані з вибором і передбачають активність особистості, незалежно від того, нав’язана їй відповідальність ззовні чи взята нею добровільно.

У філософії юридична відповідальність це різновид соціальної відповідальності, що означає: визначеність, надійність, чесність; це усвідомлення і готовність визнати себе причиною своїх вчинків; це готовність діяти раціонально для блага людей [19, с.99−100].

Відповідальність, як інтегральна якість особистості, є одним із показників систематичного і усвідомленого засвоєння морального досвіду людства, його духовних цінностей.

Відповідальність — поняття, що «характеризує міру відповідності поведінки особи, групи, прошарку, держави наявним вимогам, діючим суспільним нормам, правилам співжиття, правовим законам; співвідношення обов’язку і міри його виконання суб'єктом (особою, групою, класом)» .

Відповідальність — це явище, яке об'єктивно існує як обов’язковий вияв впорядкованості суспільних відносин; воно відображає необхідність узгодження поведінки суб'єктів соціального спілкування.

Відповідальність зумовлена необхідністю підпорядковувати, координувати і коригувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, приватний інтерес узгоджувати з загальним.

М.А. Краснов перед тим, як дати визначення відповідальності, пропонує обґрунтувати деякі вихідні положення:

1. Не можна ототожнювати відповідальність з покаранням. Так само, як існує відповідальність без покарання, існує і покарання без відповідальності (мати карає свою малолітню дитину за якийсь вибрик).

2. Відповідальність є універсальним поняттям для всіх типів поведінки. Водночас залежно від обставин, мотиви відповідальної діяльності можуть бути різні. Наприклад, для когось важливим є те, за що він відповідає; для когось — перед ким відповідає; для одних — що їм загрожує за порушення; для інших — усвідомлення суспільної необхідності певних дій; хтось бажає уникнути лише негативної оцінки; хтось — на перший план ставить результати своєї роботи.

3. Відповідальність можлива лише за умови володіння суб'єктом свободою волі і свободою вибору [20, с.69−70].

У філософії категорія «відповідальність» розглядається у нерозривній єдності з категорією «свобода».

Відповідальність є свого роду «зворотним боком» свободи. Чим ширші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації.

Чим більше свободи, тим вище відповідальність, чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації, як пише М. Конох. «Свобода є використання пізнання необхідності заради досягнення цілей; відповідальність є напрямок діяльності, в якій ця свобода реалізується, а разом з цим є міра відповідності вільної діяльності тим об'єктивним умовам, у яких вона проходить» [20, с.115−116].

Відповідальність як протилежне свободі - це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов’язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.

Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов’язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання: Чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги? Якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги? Якими є межі її діяльнісних здібностей? Чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин? Чи може людина передбачити ці наслідки?

Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питанням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей [16, с.13−14].

2.2 Види відповідальності

Залежно від покладеного в основу критерію можна виділити різні форми відповідальності. За суб'єктом відповідальності найчастіше розрізняють відповідальність: персональну; групову; класову.

Відповідно до форм суспільної свідомості розглядають відповідальність: моральну; правову; політичну; релігійну; екологічну; економічну.

Крім цих видів відповідальності, існує чимало інших.

Так, можна виділити два основних види відповідальності: штрафна (каральна) — метою є кара за правопорушення, і поновлююча — компенсація за шкоду, завдану за правопорушення (майнова, моральна).

Залежно від сфери діяльності розрізняють політичну, правову (юридичну), моральну відповідальність, а залежно від суб'єкта відповідних дій — індивідуальну, групову, колективну тощо.

Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються:

Кримінальна відповідальність — покладається за злочин і лише судом у вигляді кримінального покарання.

Адміністративна відповідальність — за адміністративні правопорушення, покладається різними адміністративними органами (адміністративна комісія, митна служба, прикордонна служба) у вигляді арешту, штрафу, позбавлення спеціального права та ін.

Дисциплінарна відповідальність — за дисциплінарні проступки у межах службової діяльності, яка накладається начальником, у підпорядкуванні якого знаходиться правопорушник.

Цивільно-правова відповідальність — покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення, які завдають матеріальні збитки або моральну шкоду потерпілому, а також за порушення договірних обов’язків (пеня, штраф, відшкодування збитків). Будується на принципі еквівалентності, повного відшкодування збитків, покладається судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: добровільно сплачується пеня, відшкодовується шкода.

Матеріальна відповідальність працівників настає за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі при виконанні службових, трудових обов’язків, має обмежений характер.

Відповідальність може бути винною і безвинною. Безвинною є лише деякі випадки майнової, цивільно-правової відповідальності, прямо передбачені законом, наприклад у випадку спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (за об'єктивно протиправне діяння) [18, с.223−224].

Розділ 3. Співвідношення свободи і відповідальності

3.1 Взаємозв'язок свободи і відповідальності як проблема філософії права

Свобода невіддільна від відповідальності, від обов’язків перед собою, перед суспільством і перед іншими його членами. Відповідальність особистості має дві сторони:

зовнішню — як можливість застосувати до особистості певні громадські санкції: особистість відповідальна перед суспільством, державою, іншими людьми при дотриманні покладених на особистість обов’язків, вона несе моральну і правову відповідальність;

внутрішню — як відповідальність особистості перед собою: розвиток почуття обов’язку і совісті людини, її здатність здійснювати самоконтроль і самоврядування.

Головні засоби внутрішньої відповідальності - совість і честь людини. Совість — це внутрішній «суддя», гарант справжньої свободи і незалежності особистості. Честь людини виражає міру усвідомлення своєї гідності [11, с.87−88].

Але поняття «відповідальність» пов’язане не лише із зовнішніми формами впливу на людину, відповідальність виступає найважливішим внутрішнім регулятором його діяльності. Тоді ми говоримо про почуття відповідальності, боргу. Воно проявляється, перш за все, у свідомій готовності людини слідувати встановленим нормам, оцінювати свої вчинки з точки зору їх наслідків для оточуючих, приймати санкції у разі допущених порушень.

Як показують дослідження, більшість людей схильні приймати на себе відповідальність за свої дії.

Проте виникають ситуації, коли почуття відповідальності притупляється. Так, людина в натовпі здатний на такі дії - образливі вигуки, опір представникам правопорядку, різні прояви жорстокості й агресії, які він ніколи б не вчинив в іншій обстановці. У даному випадку вплив має не тільки масовість виступів, але в першу чергу анонімний характер діяльності людей. У такі моменти послаблюються внутрішні обмежувачі, знижується занепокоєння з приводу суспільної оцінки.

Слід зазначити, що відповідальність як соціальний і особистісний чинник виникає тільки тоді, коли людина вільна у своїх думках і вчинках. Якщо немає свободи, якщо всі дії людини змушені, продиктовані «залізною» необхідністю, то немає і відповідальності. Людина не відповідає за те, що йому нав’язано поза його волею, крім або навіть всупереч його вільним вибором. Відповідно до цього можна сформулювати поняття відповідальності [7, с.24−25].

Формування особистості передбачає і виховання в ній почуття відповідальності. Відповідальність може виявлятися в різних характеристиках поведінки і дії людини.

Відповідальність — саморегулятор діяльності особистості, показник соціальної і моральної зрілості особистості. Це дисципліна і самодисципліна, організованість, вміння передбачати наслідки своїх власних дій, здатність до прогнозу. Це самоконтроль, самооцінка, критичне ставлення до самого себе. Зроблений людиною вибір, прийняте рішення означають, що людина готова взяти на себе всю повноту відповідальності і навіть за те, що він не зміг передбачити.

Неминучість ризику зробити «не те» або «не так», передбачає наявність у людини мужності, необхідного на всіх етапах його діяльності: і при ухваленні рішення, і в процесі його реалізації, і, особливо у випадку невдачі.

Таким чином, свобода пов’язана не тільки з необхідністю і відповідальністю, а й з умінням людини зробити правильний вибір, з його мужністю і з рядом інших факторів.

Проблема відповідальності людини за свою свободу і дії пов’язана з розумінням меж цієї свободи.

Свобода і відповідальність особи — провідна думка екзистенціалізму, який визначає свободу як фундаментальну характеристику людського існування, що дозволяє людині творити себе і обирати майбутнє.

Людини вільна, але свобода її виражається ставленням до всесвіту, вибором власної внутрішньої духовно-моральної позиції.

Тому людини відповідальна за власні дії лише тоді, коли має свободу волі, вибору та засобів їх реалізації.

Свобода людини та відповідальність за власні дії, що лежить в основі свободи, є вихідною умовою існування природних прав людини.

Філософське рішення проблеми свободи і необхідності, їх співвідношення в діяльності і поведінці особи має величезне практичне значення для оцінки усіх вчинків людей. Обійти цю проблему не можуть ні мораль, ні право, бо без визнання свободи особи не може йтися про її моральну і юридичну відповідальність за свої вчинки.

Свобода і відповідальність — нероздільні поняття. Свобода неможлива без відповідальності і обов’язку людини перед світом, у якому вона існує. Відповідальність — це неминуча ціна свободи, плата за неї.

Де б не вбачалось джерело свободи людини, найважливішим у її бутті є відповідальність за власний вибір та свою поведінку.

Відповідальність є наслідком свободи, оскільки перша неможлива без другої, але у певному сенсі і навпаки, друга зумовлює першу. Потенційно свобода передбачає відповідальність, але не тягне автоматично її за собою, якщо людина не реалізує свою свободу. Як тільки вона робить свій вибір — автоматично стає відповідальною за його наслідки.

Якщо люди не мають свободи, а діють тільки з потреби, то питання про їх відповідальність за свою поведінку втрачає сенс [14, с.66−67].

3.2 Значення взаємозв'язку свободи та відповідальності

Сьогодні до соціально-філософського вирішення актуальних проблем свободи в природній, суспільній та індивідуально-особистісній сфері звернений широкий спектр запитів сучасної філософської та соціальної практики, так як це є дуже важливим для розуміння складного і суперечливого сучасного часу.

Розвиток суспільства є неможливим без того, щоб воно не було вільним. В іншому випадку воно, подібно до живого організму, починає хворіти і, врешті-решт, вмирає. Інакше кажучи, наростають процеси дезорганізації і деструктурації соціальної системи, що призводить до її руйнування. Тому свобода у суспільстві виступає необхідною формою існування здорового суспільства, формою його буття.

Але свобода завжди має якісь межі, пов’язані з феноменом відповідальності.

Діалектичний взаємозв'язок і взаємодії свободи і відповідальності ще більше посилюються в умовах грандіозних соціальних перетворень і трансформацій.

Сьогодні, коли саме існування людства стало проблематичним, його духовні та аксіологічні перспективи залежать від трансформації форм буття кожної окремої людини як унікального соціального «атому», проблема свободи і моральної цілісності особистості, а також свободи і відповідальності в рамках суспільства набувають нових пізнавальних горизонтів.

У європейській культурі свобода, нормативність і відповідальність завжди були своєрідним чином пов’язані один з одним.

Прагнення до свободи і творення сусідувало з несвідомою тягою до руйнування і бунтарства, у зв’язку з чим пошук суті, витоків і міри свободи є одним із лейтмотивів філософської рефлексії.

Вся історія розвитку суспільства, вдосконалення самосвідомості особистості є безперервним процесом еволюції їх свободи, розширення її сфери.

На шляху розширення своєї волі кожен соціальний суб'єкт — від індивіда до всього людства в цілому стикаються з деякими серйозними проблемами і глибокими конфліктами, коли він вступає в протиріччя з самим собою і з іншими людьми, з характером і способами соціальної організації суспільства, а також з природним середовищем свого проживання.

У ХХІ столітті посилюється панування людини над природою і, як не дивно, збільшуючи свій перетворюючій вплив на природу, людина все більше віддаляється від неї, тому виникає реальна загроза підпорядкування природи людині.

Саме існування людства є глобальною проблемою, оскільки його майбутнє залежить від радикальної зміни форм буття не лише країн і народів, але й кожної людини [12, с.129−130].

Проблема вільного буття особистості і суспільства важлива сьогодні ще й тому, що люди не просто існують у світі, але здатні глобально впливати на світ і на самих себе, здатні пізнавати власне буття, усвідомлювати значущість своєї відповідальності перед нинішнім і наступними поколіннями.

Реальна свободна дія людини виступає, передусім, як вибір поведінки.

Свобода є там, де є вибір. У такій ситуації особливий інтерес представляє проблема моральної і правової відповідальності людини за свої вчинки.

Свобода є можливістю здійснення целеспрямованої діяльності, здатністю людини вести себе і діяти зі знанням справи заради обраної нею мети.

Свобода реалізується тим повніше, чим краще людина пізнала реальні умови, чим більш чітко обрана мета і засоби її досягнення відповідають інтересам особистості і суспільства, закономірним тенденціям історичного процесу.

Свобода людини завжди передбачає його відповідальність перед суспільством за свій вчинок.

Відповідальність — це обумовлена?? об'єктивними процесами та їх усвідомленням необхідність вибору способу і засобів дій, необхідність активної діяльності для здійснення самою людиною або суспільством поставленої мети.

Свобода і відповідальність — дві сторони одного цілого — свідомої людської активності.

Свобода породжує відповідальність, відповідальність направляє свободу.

Свобода неможлива без відповідальності людини перед самим собою та іншими людьми, перед суспільством і державою.

Відповідальність — неминуча ціна свободи і заплата за неї.

Свобода вимагає від людини таких проявів відповідальності, як розумність, доцільність, моральність і воля, без чого вона неминуче буде перероджуватися в свавілля і насильство над іншими людьми, у руйнування навколишнього світу.

Відповідальність є саморегулятором діяльності особистості, показником соціальної і моральної зрілості особистості.

Відповідальність передбачає наявність у людини почуття обов’язку і совісті, вміння здійснювати самоконтроль і самоврядування.

Совість виступає контролером всіх дій людини.

Зроблений людиною вибір, прийняте рішення означають, що людина готова взяти на себе всю повноту відповідальності і навіть за те, що вона не змогла передбачити. Неминучість ризику зробити «не те» або «не так», припускає наявність у людини мужності, необхідної на всіх етапах його діяльності: і при прийнятті рішення, і в процесі його реалізації, і, особливо у випадку невдачі.

Самореалізація особистості, свобода і відповідальність гармонійно взаємодіють тільки в тому випадку, якщо людина усвідомлює мотиви своєї діяльності і не йде наперекір встановленим у суспільстві правилам і нормам.

Особистість може реалізуватися тільки в тому випадку, коли повноцінно використовує свободу як право вибору. Чим вищою є життєва мета, тим краще засоби її досягнення будуть відповідати закономірностям розвитку навколишньої дійсності.

Відповідальність, в свою чергу пов’язана з необхідністю вибору засобів і способів, завдяки яким особа буде здійснюватися мету [17, с.238−239].

Таким чином, свобода, пов’язана не тільки з необхідністю і відповідальністю, а й з умінням людини зробити правильний вибір, з його мужністю і з рядом інших факторів, сприяє виникненню відповідальності особистості.

Відповідальність при цьому є керуючим стимулом волі.

Висновки

В даному дослідженні розкрито проблему свободи як цінності людського буття.

Встановлено, що свобода — це загальнолюдська цінність, джерелом якої є природа людини.

Доведено, що без визнання свободи особи не може йтися про моральну та юридичну відповідальність людини за свої вчинки.

У якості підґрунтя свободи виділено відповідальність людини за власні дії, з огляду на що ідея свободи реалізовується через відповідне право людини, передумовою якого вона є.

Свобода — одна з філософських категорій, що характеризують здатність людини опановувати умови свого буття, долати залежності від природних і соціальних сил, зберігати можливості для самовизначення, вибору своїх дій і вчинків.

Це поняття пройшло тривалу еволюцію, і на різних її етапах, у різних соціальних умовах знаходило свою специфіку.

Поняття свободи пов’язувалося з поняттями: необхідність, залежність, незалежність, відчуження, відповідальність, воля.

Свобода — здатність людини мислити і діяти у відповідності зі своїми уявленнями і бажаннями, а не з примусу.

З уявленням про свободу людини тісно пов’язана категорія відповідальності.

Свобода і відповідальність — це дві сторони єдиного цілого — свідомої людської діяльності.

Свобода і відповідальність завжди виявляються в конкретній діяльності, коли людина, переслідуючи свої інтереси, здійснює вибір цілі і здійснює усвідомлене дію для її досягнення. Досягнуті при цьому цілі свідчать про рівень розвитку її свободи і відповідальності.

Людина не має повну, абсолютну свободою, тому що вона завжди обмежена відповідальністю і утримує людину від свавілля.

Свобода, а значить і відповідальність, завжди відносні, залежні, змінні, і володіють певною мірою — межами можливостей їх здійснення. Особиста свобода, отже, самим безпосереднім чином пов’язана з відповідальністю людини за всі свої справи і вчинки.

Відповідальність — соціально-філософське і соціологічне поняття, що характеризує об'єктивний, історично конкретний вид взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред’явлених до них взаємних вимог.

Відповідальність, яка приймається людиною як основа його особистої моральної позиції, виступає в якості фундаменту внутрішньої мотивації його поведінки і вчинків.

Регулятором подібної поведінки є совість.

У міру розвитку людської свободи відповідальність посилюється. Але її спрямованість поступово зміщується з колективу (колективна відповідальність) на саму людину (індивідуальна, персональна відповідальність).

Тільки вільна і відповідальна особистість може повноцінно реалізувати себе в соціальній поведінці і тим самим розкрити свій потенціал в максимальному ступені.

Список використаної літератури

1. Байрачна Л. Д., Гончаренко Н. К., Данільян О.Г., Дзьобань О. П., Жданенко С. Б. Філософія права: Навч. пос. / О.Г. Данільян (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 272 с.

2. Бандура О. О., Бублик С. А., Заінчковський М.Л., Кондратьєв І.М., Ляшенко В. М. Філософія права: Навч. посібник / Національна академія внутрішніх справ України / М. В. Костицький (ред.), Б.Ф. Чміль (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 336 с.

3. Баумейстер А. Філософія права: навч. посіб. — Вінниця: О. Власюк, 2007. — 224 с.

4. Бачинін В. Філософія права: Підручник: Для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 468 с.

5. Бровко Н.І. Філософсько-правовий аналіз категорії свободи та відповідальності людини / Н.І. Бровко // Філософські та методологічні проблеми права. — 2014. — № 1. — С.54−57.

6. Волинка К. Г. Загальна теорія держави і права: навч. посібник / К. Г. Волинка. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.

7. Волошин В. Не тільки свобода, а й відповідальність // Політика і час. — 2006. — № 6. — С.22−26

8. Геґель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В.Ф. Геґель; [пер. з нім.Р. Осадчука, М. Кушніра]. — К.: Юніверс, 2000. — 336 с.

9. Козловський А. Філософія права: Навч. — метод. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2003. — 128 с.

10. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: навч. посібник / С. Л. Лисенков. — К.: Юрисконсульт, 2006. — 279 с.

11. Пастухова, Л. С. Свобода как условие реализации личности / Л. С. Пастухова // Материалы Международного молодежного научного форума «ЛОМОНОСОВ-2010» / Отв. ред. И. А. Алешковский, П. Н. Костылев, А. И. Андреев, А. В. Андриянов. — М.: МАКС Пресс, 2010.

12. Патей-Братасюк М. Філософія права: Навч. посіб. / Міністерство освіти і науки України. — Т.: Астон, 2006. — 344 с.

13. Погребняк С. П. Негативна і позитивна свобода в умовах демократичної правової держави / С. П. Погребняк // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. — 2008. — № 21. — С.74−81.

14. Портян М. О. Взаємозв'язок відповідальності й волі: філософський аспект / М. О. Портян // Теорія та методика навчання та виховання: зб. наук. пр. — Х., 2008. — Вип. 20. — 172 с.

15. Рабінович П.М., Добрянський С. П., Гудима Д. А., Грищук О. В., Дудаш Т.І. Філософія права: проблеми та підходи: Навч. посіб. для студ. спец. «Правознавство» / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. Лабораторія дослідження теоретичних проблем прав людини / П.М. Рабінович (заг. ред.). — Л., 2005. — 290 с.

16. Савчин М. В. Відповідальність: смисловий принцип мотиваційної регуляції поведінки особистості / М. В. Савчин // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 1. — С.10−18.

17. Ситниченко Л. А. Стратегії свободи в сучасній соціальній та практичній філософії / Л. А. Ситниченко // Свобода: сучасні виміри та альтернативи. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 2004. — 316 с.

18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / О. Ф. Скакун. — Х.: Консум, 2005. — 656 с.

19. Сливка С. Філософія права: Навч. посібник / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — Л.: ЛДУВС, 2006. — 136 с.