Психологія безпеки працівників ОВС

РЕФЕРАТ

на тему:

Психологія безпеки працівників ОВС

Зміст

1. Небезпечні психофізіологічні фактори…3

2. Способи захисту населення від небезпеки. Сигнальні попередження.

про небезпеку…8.

3 .Техніка безпеки працівників. Інструктаж з техніки безпеки…12.

4. Технічні і ергономічні вимоги до організації робочого місця…14.

5. Знаки безпеки і сигнальні кольори. Їх роль у підвищенні рівня охорони праці на підприємствах…15.

Література…18.

1. Небезпечні психофізіологічні фактори

У процесі своєї діяльності людина використовує не тільки свої фізичні можливості, а й витрачає значні психологічні зусилля, такі як особли­вості характеру, волю, розумові здібності тощо.

Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та пси­хології людини, називаються психофізіологічними. Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину. Кожен з цих факторів залежно від тривалості дії можна віднести до постійних чи тимчасових.

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід вважати:

1) недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);

2) порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внас­лідок Чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;

3) дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);

4) підвищена емоційність;

5) відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:

1) недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напру­ження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);

2) необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й всього колективу);

3) втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);

4) емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов’язані з побутом, сім'єю, друзями, керівництвом/.

Діяльність людини можна поділити на дві категорії - фізичну та розумову.

* Фізична діяльність — діяльність, пов’язана з конкретними пред­метними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).

* Розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними симво­лами.

Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для здійснення діяльності необхідно мати об'єкт діяльності, внутрішні спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або неможливість фізичного існування без діяльності.

Фізична діяльність людини Фізичну роботу (роботу м’язів) можна поділити за її характером на два види — статичну і динамічну. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, відсут­ністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми. Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі частин тіла або усього тіла. У результаті енергія, яка витрачається при такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачан­ню і кисневому обміну, а це, своєю чергою, призводить до меншої втом­люваності.

Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження — чим воно більше, тим швидше втомлюються м’язи. Для виконання фізичної роботи дуже важливо добрати середні величини ритму і на­вантаження. Це сприятиме підвищенню продуктивності і скорочен­ню періоду втомлюваності (втома настане пізніше). У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж при стані спокою. Чим більшу роботу виконують м’язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за до­помогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною куль­турою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров’я, загартовують людину, роблять її здатною вит­римувати різні несприятливі впливи навколишнього середовища.

Фізичні навантаження зумовлюють активізацію обмінних процесів. При інтенсивному навантаженні хвилинний об'єм серця зростає порівня­но зі станом спокою в 6 разів, кількість засвоєння кисню — в 3 рази. Внаслідок цього збільшується постачання киснем тканин у 18 разів. Обсяг фізичної роботи залежить від конкретної професійної діяльності, особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.

Як тільки людина приступає до конкретної роботи, незалежно від рівня її інтен­сивності, з’являється потреба у збільшенні кількості кисню в організмі людини. Кожній людині відповідає свій показник максимального споживанню кисню (МСК). Чим вище МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. У чоловіків віком до 25 років МСК становить приблизно 2,8−3,0 л/хв, а у спортсменів — 5,0−6,0 л/хв. Споживання кисню зростає із збільшенням наван­таження на організм людини. Через певний проміжок часу Збільшення наванта­ження не призводить до збільшення концентрації кисню в організмі. Такий стан насичення киснем називається кисневою межею. Відповідно, таке навантаження за невеликий проміжок часу повністю виснажує людину (за 5−10 х. в).

Отже, інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нерво­вої систем, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.

Розумова діяльність людини На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується мен­шими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності «значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, «ускладнюється прийом і пе­реробка інформації, +виникають функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів, +зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумо­вої діяльності характерні *напруження уваги, *неприйняття, *пам'яті, *велика кількість стресів, *малорухомість, *вимушена поза. Все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної по­рожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зрос­тає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналіза­тора: стійкістьясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження ува­ги — в середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завер­шення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може пе­ретворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормаль­ного фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов’язки без особ­ливого зниження рівня працездатності і продуктивності. Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на нічвони працюють не лише 8 — 12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвер­дженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напру­женні певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці - це напруження функціональних систем, які зумов­лені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, харак­теризує рівень напруження центральної нервової системи.

Фактори, які впливають на продуктивність праці.

Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впли­вають на продуктивність праці: організація робочого місця, режим напруження і відпочинку під час роботи, забарвлення стін приміщення, ставлення до праці.

Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характери­стик праці) ступеня нервового напруження в процесі праці, корис­туються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі показники:

* інтелектуальне та емоційне навантаження;

* тривалість зосередженого спостереження;

* кількість об'єктів одночасного спостереження, що є виробничо-важли­вими;

* кількість сигналів на годину;

* темп;

* нас активних дій;

* необхідність самостійного пошуку пошкоджень;

* монотонність праці;

* напруження зору;

* точність виконання роботи;

* змінність;

* режим праці та відпочинку.

Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий — незначну. Пра­цездатність залежить від таких факторів, як •вік, •здоров'я людини, •стать, •навички у роботі, •санітарно-гігієнічні умови тощо. Певною мірою на неї впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.

2. Способи захисту населення від небезпеки.

Сигнальні попередження про небезпеку Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності людини трапляються мільйони нещасних випадків, сотні тисяч з яких закінчуються трагічно. Страждають люди всіх професій на виробництві, в побуті, в армії, на транспорті. Великих збитків зазнають країни від аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих, які призводять до загибелі людей. В Україні 28 жовтня 1999 року затверджено Указом Президента України найважливіші функції безпеки життєдіяльності людини, передано в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи. Ці функції спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, а також застосування ворогом сучасних засобів ураження. Захист населення — це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій чи максимального послаблення ступеня їх негативного впливу.

Основні принципи щодо захисту населення:

• ахист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.

• сі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.

• ри захисті населення використовують усі наявні засоби захисту (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту…).

• ромадяни повинні знати основні свої обов’язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Є п’ять основних заходів щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:

• овідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійного його інформування про наявну обстановку.

• авчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

• криття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

• постереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

• рганізація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

Повідомлення населення про факт небезпечної аварії, стихійного лиха, застосування зброї масового знищення проводяться засобами масової інформації (радіо, телебачення та ін.) з метою не допустити загибелі людей, забезпечення їм нормальні умови життєдіяльності у надзвичайній ситуації. Для того, щоб населення своєчасно ввімкнуло радіо та телевізора, в помешканнях, на підприємствах, інших закладах існує сигналізація (сирени, ревуни, гудки). Почувши сигнал, всі громадяни повинні ввімкнути радіо і телевізор. Рев сирени означає: «Увага всім!». По радіо і телебаченню штаб цивільної оборони України у надзвичайних ситуаціях передають сигнал повідомлення, а також поради населенню, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Наприклад: «Увага! Говорить штаб Цивільної оборони міста Коломиї. Громадяни! У зв’язку з можливістю землетрусу необхідно: відключити газ, воду, електричний струм, погасити вогонь у печах. Повідомте усіх сусідів про цю інформацію. Візьміть одяг, цінні речі, документи, харчі і вийдіть на вулицю. Допоможіть хворим і літнім. Займіть місця подалі від будинків, споруд і ліній електропередачі». При загрозі війни або іншого регіонального конфлікту із застосування сучасної зброї існують спеціальні сигнали.

Після сигналу повідомлення виконуються такі дії:

Повітряна тривога Якщо сигнал безперервний дзвінок сирен, гудків протягом 2−3 хв, то зупиняються всі роботи, вимикаються прилади, силова мережа. Виключається подача газу, електричного струму. Робітники і службовці прямують до сховищ.

Якщо сигнал радіосигнал: «Увага! Увага! Увага! Повітряна тривога!», тоді якщо цей сигнал застосовується у вас дома, негайно вимкніть нагрівальні прилади, газ, світло, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть засоби індивідуального захисту: протигаз, ватно марлеву пов’язку, аптечку, документи, необхідні речі, харчі, воду. Вимкніть зовнішнє і внутрішнє світло і прямуйте до сховищ. Якщо ви під час тривоги знаходитеся на вулиці, необхідно сховатися в найближчому сховищі. А якщо ви не встигли сховатися в сховищі, то сховайтеся у підвалах, підземних переходах, тунелях. Якщо поблизу немає підземних споруд, ховайтеся у траншеях, канавах, ярах, ямах та іншим місцях, обов’язково треба надіти засоби індивідуального захисту.

Радіаційна небезпека.

Якщо сигнал радіосигнал: «Увага! Увага! Громадяни! Радіаційна небезпека!» Тоді надіньте респіраторпроти пилову тканину-маску, а при відсутності - протигаз. Візьміть харчі, воду, предмети першої необхідності і прямуйте до сховища. При відсутності сховища надійним захистом можуть бути підвали і кам’яні споруди. А якщо ви сховалися у квартирі або на підприємстві, не гайте часу: приступайте до герметизації приміщення, зачиніть вікна, двері, заткніть усі щілини. Якщо ви перебуваєте на зараженій місцевості або вам доведеться увійти в район ураження, необхідно прийняти засіб № 1 з індивідуальної аптеки. Вихід зі сховища можливий тільки за розпорядження місцевих органів Цивільної оборони.

Хімічна тривога.

Якщо радіосигнал: «Увага! Увага! Громадяни! Хімічна тривога!» То почувши сигнал, надіньте протигаз, засоби захисту шкіри та сховайтеся у сховищі. При загрозі хімічного ураження необхідно прийняти антидот, біологічного ураження — протибіологічний засіб № 1 з аптеки, А 1−2. Якщо захисної споруди немає - використовуйте житло, підсобні та виробничі приміщення. Сховища залишити можна тільки після рішення місцевих органів Цивільної оборони і сигналу «Відбій повітряної тривоги» .

Евакуація — це організований вихід працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення.

Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом. Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, автомобілі тощо). Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.

Евакуаційна комісія об'єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхній сімей, які евакуйовуватимутьвизначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх виходуорганізовує забезпечення транспортом, готує пункти посадки і висадкизабезпечує зв’язок з районними комісіями, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення. У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім'ями, а на роботу відправляються у місто. Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміській зоні.

3. Техніка безпеки працівників. Інструктаж з техніки безпеки.

Навчання й інструктажі працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями, вихованцями і студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їхньої трудової діяльності.

Усі працівники, яких приймають на роботу і які в процесі роботи проходять на підприємстві навчання й інструктаж з питань охорони праці, вивчають правила надання першої і швидкої допомоги потерпілим від нещасного випадку, а також правила поведінки при виникненні аварії чи пожежі на підприємстві.

Відповідно до «Основ законодавства України», затвердженими Верховною Радою України у 1970 р., нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил по охороні праці здійснюють державні органи й інспекції, що не залежать у своїй діяльності від адміністрації підприємств і організацій, і профспілки, а також знаходяться в їхньому підпорядкуванні технічна і правова інспекції праці.

Відповідальність за керівництво роботою по охороні праці і техніку безпеки, проведення заходів щодо зниження і попередження виробничого травматизму і профзахворювань покладається на керівника підприємства. Відповідальним обличчям за охорону праці, техніку безпеки і виробничу санітарію є інженер (старший інженер) по техніці безпеки, підлеглий головному інженеру підприємства.

Місцевий (заводський) профспілковий комітет контролює дотримання законодавства про працю, вимог охорони праці і виробничої санітарії, вирішує трудові спори. Для поліпшення роботи з охорони праці і техніку безпеки профспілкові комітети створюють на підприємствах комісії охорони праці і виділяють суспільних інспекторів по охороні праці.

Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки, а також де є необхідність у професійному доборі, проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в термін, установлений відповідними галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу в рік.

Допуск до роботи осіб до початку виконання своїх обов’язків періодично проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Навчання керівників підприємств і заснувань і їхніх заступників, що безпосередньо відповідають за організацію охорони праці на підприємстві чи в установі, проводитися в навчальних установах, що мають дозвіл Комітету з нагляду за охороною праці України на проведення такого навчання.

На підприємствах навчання з питань охорони праці організовує відділ охорони праці підприємства, залучає до цього працівників відділу охорони праці і фахівців, що пройшли навчання і перевірку знань у навчальних установах або установах Держнагляду по охороні праці.

Посадові особи і фахівці невеликих підприємств, де неможливо провести навчання і створити комісію по перевірці знань, проходять навчання у відповідних місцевих навчальних установах або у близьких до їх профілю виробництва підприємствах, а перевірку знань — комісіях при місцевих органах Держнагляду по охороні праці.

Інструктажі бувають:

1. 1.Вступний (із усіма працівниками, що тільки що прийняті на роботу).

2. 2.Первинний (проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником).

3. 3.Вторинний (проводиться на робочому місці з усіма працівниками).

4. 4.Позаплановий (проводитися при введенні нових нормативних актів, при заміні технологічного процесу, при порушенні нормативних актів працівниками, по вимозі відповідного державного органу, при перерві в роботі виконавця більш ніж на 30 календарних днів і ін.).

5. 5.Цільовий (при виконанні разових робіт, при ліквідації наслідків аварії і т.д., при виконанні робіт, що оформляються нарядом — допуском чи письмовим дозволом, у випадку екскурсії або організації масових заходів з учнями і вихованцями).

Робітники можуть бути допущені до роботи тільки після проходження інструктажу з техніки безпеки. Інструктаж проводиться по наступним видах: вступний інструктаж при надходженні на роботу, інструктаж на робочому місці, повторний інструктаж. Вступний інструктаж проводить інженер по техніці безпеки в кабінеті (куточку) техніки безпеки, обладнаному наочними приладдями. Інструктаж на робочому місці проводить керівник виробничої ділянки, супроводжуючи його показом безпечних прийомів роботи.

Вступний інструктаж і інструктаж на робочому місці записуються в «контрольний лист», що підписується інженером по техніці безпеки, робітником, майстром і начальником цеху або ділянки.

Повторний інструктаж проводять не рідше одного разу в 6 місяців, а додатковий — при порушенні працюючим правил і інструкцій з техніки безпеки, технологічної і виробничої дисципліни, а також при зміні технологічного процесу, виду робіт. Повторний і додатковий інструктажі записуються в спеціальний журнал, що зберігає керівник виробничої ділянки.

4. Технічні і ергономічні вимоги до організації робочого місця Більше число ергономічних вимог до якості техніки, елементам устаткування і просторової організації виробничого середовища може зробити враження закінченості процесу оптимізації робочих місць. Однак існуючий досвід суперечить цьому твердженню. Навіть якщо взяти до уваги всі ергономічні рекомендації і безпосередньо реалізувати їх, то з цього не завжди може вийти зручне робоче місце. Тут як і в кожній інший складовій робочого місця, варто прийняти багато вирішень, що впливають на естетичну якість робочого середовища. Зокрема необхідно:

• изначити і реалізувати помірний ступінь упорядкованості елементів робочого середовища з урахуванням площі робочого місця і розмірів цих елементів;

• становити раціональний розподіл світла і тіні;

• изначити ступінь взаємного узгодження елементів робочого середовища за формою, кольором і матеріалом;

• оліпшити естетичні параметри засобів праці за допомогою кольору й ін.

Облік цих вимог призведе до поліпшення композиційної цілісності робочого місця, збільшить його інформаційну виразність і т.д.

Робоче місце (далі РМ) — це оснащений технічними засобами простір, де здійснюється діяльність виконавця. Організацією РМ називається система заходів щодо оснащення РМ засобами і предметами праці і розміщенню їх у визначеному порядку. Правильна організація РМ сприяє підвищенню продуктивності праці.

Організація робочого місця включає:

• блік психофізіологічної сумісності виконавця і засобів праці;

• наліз антропометричних характеристик людини для вибору ергономічно-обґрунтованого робочого положення і робочих зон;

• аціональну компановку РМ;

• блік факторів зовнішнього середовища, у тому числі соціально-психологічного її аспекту.

Виходячи з загальних принципів організації робочого місця, у нормативно-методичних документах сформульовані вимоги до конструкції робочого місця. До них відносяться:

вимоги до конструкції робочого столу, що включають:

• имоги до розмірів робочої поверхні устаткування (висота, ширина і глибина робочої поверхні);

• имоги до простору для ніг;

• имоги до параметрів зон розміщення органів управління на устаткуванні;

• имоги до параметрів зон розміщення засобів відображення інформації;

• имоги до взаємного розміщення органів управління і засобів відображення інформації;

5. Знаки безпеки і сигнальні кольори. Їх роль у підвищенні рівня охорони праці на підприємствах До умов праці на виробничих підприємствах ставляться високі естетичні вимоги. Приємний зовнішній вигляд обладнання, правильний вибір кольору фарбування стін, стель, підлоги, красивий та зручний спецодяг покращують настрій та самопочуття працівників, знижують їх втомлюваність, зменшують кількість нещасних випадків.

Колір є одним з важливих факторів, котрі формують сприятливе виробниче оточення. Застосування відповідних кольорів при опорядженні приміщень, фарбування обладнання та оформлення інтер'єрів передбачають створення сприятливого «кольорового клімату» — раціонально підібраного поєднання кольорів. Як відомо, кожний колір характеризується трьома показниками — довжиною хвилі (кольоровий тон), коефіцієнтом відбиття (яскравість) і насиченістю (наближення кольору до чистого спектрального або ступінь розбавлення кольору білим).

Психологічне (емоційне) сприйняття кольору часто пов’язане з асоціаціями, життєвим досвідом. Наприклад, червоний, жовтогарячий, жовтий називають теплими, асоціюючи їх з кольором полум’я, сонцясиній, фіолетовий, блакитний, зелений — холодними, пов’язуючи їх з кольором льоду, води. Деякі кольори називаюnь радісними, веселими (рожевий, жовтогарячий) за асоціацією з квітами, стиглими плодами, а фіолетовий, темно-синій — безрадісними.

Для характеристик кольорів використовують такі визначення: помітні (яскраві) — насичені контрастні поєднання, виступаючі - темні та насичені, відступаючі - світлі ахроматичні, малонасичені.

Властивості кольору використовуються для зниження виробничого травматизму в системі сигнально-запобіжних кольорів.

Червоний колір використовується як застережний, забороняючий. Цим кольором фарбують протипожежне обладнання, важелі та кнопки негайної зупинки машин та механізмів, внутрішні поверхні або частини котрих є травмонебезпечними (небезпечні зони).

Жовтий колір означає «увага», «обережно». Його використовують для фарбування обладнання, що рухається, — візків, і, тельферів, підйомників, навантажувачів, електрокарів тощо. Для концентрації уваги фарбування виконують чорними і жовтими і прямими та похилими смугами.

Зелений колір означає відсутність небезпеки. У цей колір фарбують шафи із засобами першої допомоги, місця знаходження санітарних нош тощо.

Синій колір с інформативним і використовується для нанесення приписуючих надписів.

Щоб виділити основний колір, для контрасту застосовують білий та чорний кольори. Для попереджувального фарбування трубопроводів застосовують такі кольори: червоний — пара, жовтогарячий — кислота, жовтий — газ, зелений — вода, синій — повітря. Додатково на труби наносять смуги у вигляді кілець червоного кольору — для позначення вибухонебезпечних і вогненебезпечних речовин: жовтого — отруйних газів та рідинзеленого — безпечних і нейтральних речовин.

Також використовуються знаки безпеки, які поділяються на такі групи:

• аборонні знаки (забороняється користуватися відкритим вогнем, забороняється користуватися електронагрівачем);

• опереджувальні знаки (Обережно! Біологічна небезпека, Обережно! Легкозаймисті речовини);

• казівні знаки (вогнегасник, пункт першої медичної допомоги, телефон (вузол зв’язку);

• наки на автотранспорті (за кермом інвалід, учбовий автомобіль);

• нформаційні знаки (при пожежі дзвонити 01, стороннім вхід заборонено);

• орожні знаки (попереджувальні знаки, знаки пріоритету, заборонні знаки, наказові знаки, інформаційно-вказівні знаки, знаки сервісу).

Література.

1. 1.Білявський Г. О., Подул М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології.-М., 1990. — 194с.

2. 2.Джигерей В. Безпека життєдіяльності. — К., 2000. — 213с.

3. 3.Дубицкий А. Е., Меменов И. А., Чепкий Л. П. Медицина катастроф, Київ, «Здоров'я», 1993. — 224с.

4. 4.Желібо Е.П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. — К.: «Освіта», 2000. — С.191−225.

5. 5.Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів в 5-ти томах К — 1995 г.

6. 6.Ковальчук І.М. Робота і здоров’я. — Харків: «АВС», 1999. — 136с.

7. 7.Охорона праці / За ред. Бедрія Я.І. — К., 2002. — 322 с.

8. 8.Павленко М. Г. Для нинішнього і майбутнього поколінь.-К.: «Центр», 1992. — 241с.

9. 9.Пістун І.П., Піщенюк В.Ф., Березовський А. Г., Безпека життєдіяльності. Л.: «Радуга», 1996. — 254с.