Працевлаштування випускників навчальних закладів

Зміст Вступ

1. Молодіжний ринок праці. Сучасний стан

2. Роль держави у працевлаштуванні випускників

3. Вплив ВНЗ та Центрів кар'єри у працевлаштуванні випускників

4. Шляхи поліпшення працевлаштування випускників Висновки Список використаних джерел

Вступ Сьогодні найбільш гострою серед соціально-економічних проблем не лише в Україні, а й в усьому світі є проблема безробіття. За даними ООН, в світі кожен третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство — персонал. Зростає соціальне напруження.

Актуальність теми обумовлена закономірностями функціонування національного ринку праці, що проявляється в загальних і специфічних тенденціях та характеризується високим рівнем безробіття. У нашій країні воно набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного та суспільного добробуту. Зважаючи на фінансово-економічну кризу та низькі показники економічного зростання, проблема безробіття не має реальних передумов для швидкого вирішення. Поряд з цим за рівень охоплення населення вищою освітою наша країна посідає досить високі місця в світі. У 2010—2011 навчальному році чисельність студентів у ВНЗ ІІІ—ІV рівнів акредитації у розрахунку на 10 тисяч населення становила 465 осіб. У наш час вища освіта сприймається як норма життя, більшість громадян України переконані в її соціальній цінності, тож попит на якісну вищу освіту зростатиме і надалі. Водночас знайти підходящу роботу молодому спеціалісту на ринку праці вкрай непросто. В умовах інноваційного розвитку молоді спеціалісти — випускники ВНЗ більш здатні, порівняно з іншими, до сприйняття та використання на практиці нових наукових ідей, прогресивних технологій і методів управління, без чого неможливе зростання конкурентоспроможності країни, підвищення життєвого рівня її населення. Мета роботи — виявити проблеми працевлаштування випускників на ринку праці та основні напрями їх вирішення.

Завданням даного дослідження є оцінка сучасного стану працевлаштування випускників і рівня впливу держорганів, служб зайнятості, роботодавців, установ професійної освіти, центів кар'єри й некомерційних громадських організацій на динаміку показників.

Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю — працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування. Створення такої системи має базуватись, перш за все, на науковому осмисленні правових відносин, що виникають у цій сфері, правового статусу суб'єктів, їхніх прав та обов’язків.

З огляду на аналіз наукових праць та власні спостереження, останнім часом ситуація у сфері молодіжної зайнятості в Україні постійно погіршується. Молодіжний сегмент ринку праці - найбільш проблемна частка загальнонаціонального ринку праці. Пошуки першого робочого місця, невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов’язкам, відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді та пропозицій роботодавців посилюють напруження на ринку праці. За офіційними даними, протягом останніх декількох років спостерігається стала тенденція до збільшення кількості безробітної молоді. Так, у 2012 році рівень безробіття серед молоді складав 41,1%, у 2011 році — 21,9%, а у 2010 році — 17,8%. Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості.

З огляду на несприятливі тенденції молодіжної зайнятості зростає необхідність підвищити захист права на працю молоді. Значні зміни характеру та умов праці, пов’язані з впливом соціально-економічних умов, потребують введення нових та перегляду діючих норм про умови праці й надання додаткових гарантій щодо трудових прав молоді.

Так, на державному рівні за останні роки прийнято ряд заходів щодо подолання проблеми зайнятості випускників вишів, зокрема з 1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про зайнятість населення», розроблений з метою сприяння ефективній зайнятості населення.

Ситуація з працевлаштуванням випускників вузів в Україні носить дуже суперечливий характер. З одного боку, законодавчо закріплені гарантії і норми, а з іншого боку — в реальному житті ці норми часто «не працюють».

Для випускників вузів існує також проблема психологічної готовності до професійної практичної роботи. Багато випускників не готові довести роботодавцю свою фахову придатність. Ще однією проблемою є так зване «замкнуте коло» — досвід роботи за спеціальністю. Також, досить часто кар'єрні очікування молоді значно завищені, відсутні реальні знання про ринок праці та бажання проявляти активність під час пошуку першого місця роботи.

Хоча за останні роки є серйозні дослідження різних аспектів працевлаштування працівників, однак до останнього часу проблема працевлаштування молодих спеціалістів залишається недостатньо дослідженою.

1. Молодіжний ринок праці. Сучасний стан За офіційними даними після завершення навчання через неможливість працевлаштуватися за набутою професією 93 тисячі випускників звертаються по допомогу до Державної служби зайнятості.

Так, щороку до Державної служби зайнятості звертається від 5 до 7 відсотків випускників навчальних закладів. Серед них — 53 тис. випускників вищих навчальних закладів, 33,5 тис. — професійно-технічних закладів і 6,3 тис. — випускників загальноосвітніх шкіл.

Фахівці основною причиною безробіття серед молоді визначають неможливість працевлаштуватися після навчання за набутою професією. Тим часом значна кількість підприємств має потребу у високоваліфікованих працівниках — саме вони користуються найбільшим попитом на ринку праці.

Найбільший попит на досвідчених програмістів, юристів, бухгалтерів, менеджерів, інженерів.

Також фахівці зазначають, що до Державної служби зайнятості надходить чимало заявок на професії електрозварників, швачок, слюсарів-ремонтників, кухарів. І завдання держави сприяти конкурентоспроможності випускників на ринку праці, в тому числі шляхом оволодіння сучасними професійними знаннями. Кожна дев’ята молода особа, яка звернулася до державної служби зайнятості, потребувала перенавчання новій професії або підвищити її кваліфікацію.

За даними Державної служби зайнятості станом на 1 червня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 501,0 тис. осіб, серед них 207,2 тис. молодих осіб або 41,4% від загальної чисельності зареєстрованих осіб.

Аналіз статистичних даних Держкомстату України за період 1999;2012 роки свідчить про деяке поліпшення ситуації з працевлаштуванням випускників навчальних закладів (табл. 1), але з огляду на велику різницю між попитом і пропозицію робочої сили то ситуація має песимістичний прогноз (табл. 2). Також, найвищий показник рівня безробіття у 2012 році був серед осіб у віці 15−24 років (табл. 3).

Таблиця 1. Динаміка кількості зареєстрованих безробітних за причинами незайнятості у 1999;2012 рр. (на кінець звітного періоду; тис. осіб)

Таблиця 2. Попит та пропозиція робочої сили у 2013 році (на кінець звітного періоду)

Таблиця 3. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2012 році (у середньому за період, у % до кількості економічно активного населення відповідної вікової групи)

¹ Жінки віком 15 — 55 роки, чоловіки — 15 — 59 років.

Молодіжний ринок праці характеризується нестійкістю попиту і пропозиції, зумовленої мінливістю орієнтації молоді, її соціально-професійною невизначеністю. У порівнянні зі старшими віковими групами молодіжний ринок праці має низьку конкурентоспроможність. На молодіжний сегмент ринку також впливає незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили. Аналіз звітів служби зайнятості свідчить про здійснення заходів щодо орієнтації молоді на здобуття освіти, сприяння її працевлаштуванню та соціальному захисту, вирішенню проблем, що стоять на шляху становлення молодих фахівців.

Департаментом освіти і науки розробляється професійно-кваліфікаційна карта ринку праці областей. За очікуваннями, ця картка дозволить збалансувати потреби ринку праці і держзамовлення на фахівців у вузи.

Представниками різних сторін, що мають вплив на молодіжний ринок праці ведеться робота з розгляду конкретних важелів впливу, що мають суттєво змінити ситуацію на молодіжному ринку праці. Зокрема, проводяться зустрічі, наради, круглі столи з питань забезпечення випускників першим робочим місцем у контексті реалізації соціальних ініціатив Президента України.

Забезпечення молоді роботою займає важливе місце в соціальних ініціативах Президента України. Відтак у державі вживаються комплексні заходи, аби сучасні юнаки і дівчата мали гарантоване перше робоче місце. До спектру соціальних послуг державної служби зайнятості для учнівської та безробітної молоді входить професійна орієнтація, професійне навчання, організація та проведення тимчасових та громадських робіт, працевлаштування загалом і працевлаштування на перше робоче місце молодого спеціаліста і зокрема, у сільській місцевості.

Більшість університетів мають свій унікальний досвід щодо пошуку гідних робочих місць для випускників вузів, розширення співпраці з роботодавцями через діяльність центів розвитку кар'єри. Підготовка спеціалістів проводиться аналогічно системі роботи в університетах Британії, Німеччини, Франції й працює за схемою «студент-університет-роботодавець».

Переважна частина вищих навчальних закладів відкривають нові спеціальності, що відповідають потребам ринку праці. Для студентів створюються можливості проходити виробничу практику та стажування на провідних підприємствах, а по завершенню навчання — це дає можливість отримати роботу. Тобто відбувається активна взаємодія між освітніми установи та роботодавцями.

У Державному бюджеті 2013 року передбачено 25 мільйонів гривень на забезпечення молоді першим робочим місцем. Згідно з Законом України «Про зайнятість» роботодавцям, які працевлаштовують молодь, Фонд соціального страхування України на випадок безробіття компенсуватиме роботодавцям, які будуть працевлаштовувати молодь на перше робоче місце, суму в розмірі єдиного соціального внеску.

Отже, з огляду на аналіз статистичних даних, офіційних заяв представників органів державної влади, районних адміністрацій та керівників вишів ситуація з працевлаштуванням випускників має стабільну тенденцію до поліпшення у найближчій час.

2. Роль держави у працевлаштуванні випускників Після закінчення вищого навчального закладу перед переважною частина випускників постає питання працевлаштування, що потребує першочергового вирішення. Держава певною мірою сприяє у розв’язанні зазначеної проблеми (розробляє відповідне законодавство, зобов’язує вищі навчальні заклади сприяти працевлаштуванню своїх випускників тощо). Однак здебільшого ці заходи є лише декларативними. Гарантії, що законодавчо закріплені в секторі працевлаштування випускників вишів, на практиці майже не реалізовуються.

Певною мірою питання працевлаштування випускників вирішується в системі відомчих навчальних закладів, оскільки ще існує інститут направлення на навчання (з місця постійного проживання) і відпрацювання після закінчення навчальних закладів (повернення на місце служби за направленням), що забезпечує відшкодування бюджетних коштів, витрачених на підготовку спеціалістів у системі вищої освіти.

Проте здебільшого ця проблема є нерозв’язаною, хоча й не можна стверджувати, що вона залишається поза державною увагою. Актуальним залишається питання ефективності дій держави для розв’язання зазначеного питання.

У радянські часи проблема працевлаштування випускників практично не виникала, оскільки існував інститут розподілу, що ефективно функціонував. Усі випускники після закінчення середньо-спеціальних (профтехучилищ, технікумів тощо) та вищих навчальних закладів проходили обов’язкову процедуру розподілу, унаслідок чого кожен з них відповідною комісією з персонального розподілу отримував направлення на роботу. Крім того, працевлаштовані випускники набували статусу молодого спеціаліста і були захищенні правовими нормами (наприклад, «Положення про розподіл та використання в народному господарстві випускників вищих та середніх спеціальних навчальних закладів» від 1 серпня 1988 р.). Цей статус поширювався на всіх випускників, які проходили розподіл.

Позитивним фактором такої системи розподілу було фактичне подолання безробіття, урівноваження забезпеченням державних структур у всіх регіонах країни молодими спеціалістами. Однак були й певні недоліки: ігнорування волі людини, повна залежність від рішення адміністрації навчального закладу, «заслання» у віддалені регіони тощо.

У 90-х роках ХХ ст. відбувся новий виток у розвитку суспільства, саме тоді було закладено основи демократизації та лібералізації всіх сфер суспільного життя, зокрема, і сфери освіти. У системі працевлаштування зникли зобов’язання студентів перед державою за надання безкоштовної освіти. Випускники стали отримувати так звані «вільні дипломи».

Позитивним у цьому аспекті є те, що «вільний диплом» випускника забезпечує людині право на самостійне самовизначення в працевлаштуванні, свободу пересування та вільного вибору місця проживання в межах території держави, що гарантовано Конституцією України.

Однак, як показує реальність, досить часто випускники, молоді спеціалісти, одразу після закінчення вишу стають безробітними, адже з кожним роком диспропорція на ринку праці збільшується. Зменшується кількість робочих місць і збільшується кількість безробітних. Окрім цього, роботодавці здебільшого зацікавлені в працівниках з досвідом та без характерних для молодих людей соціальних проблем.

У незалежній Україні були спроби повернути інститут розподілу для випускників. Однак це набуло нового змісту. Відповідно до Указу Президента України від 23 січня 1996 р. № 77/96 і Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вузів, підготовка яких здійснювалася по держзамовленню» від 22 серпня 1996 р. № 922 [9], випускники повинні відпрацьовувати за місцем призначення не менше трьох років. Керівництво вищого навчального закладу за рік до закінчення навчання випускників має запропонувати вакантні посади й укласти з ними відповідні договори. Законодавство України передбачає право держави стягнути плату за навчання, якщо студент-бюджетник відмовиться без поважної причини працювати за розподілом. І лише за умови відсутності можливості працевлаштування випускник-бюджетник звільняється від обов’язку відпрацьовувати держзамовлення.

Сьогодні зазначені правові акти виконувалися лише формально. І це зрозуміло. Адже відповідно до Закону України «Про вищу освіту» основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей Закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено також і те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування. До обов’язків вищого навчального закладу входить лише сприяння працевлаштуванню своїх випускників.

Водночас нині серед вищих навчальних закладів існує негласна конкуренція в показниках працевлаштування, що певною мірою визначає рейтинг їх популярності. Крім того, ліцензування та акредитацію освітньої діяльності здійснюють експертні комісії Державної акредитаційної комісії (ДАК) Міністерства освіти і науки України відповідно до зазначених показників. Таким чином, адміністрації вишів зобов’язані звітувати про досягнуті показники працевлаштування своїх випускників.

Однак процедура працевлаштування випускників є недосконалою. Так, тільки деякі навчальні заклади здійснюють моніторинг інформації про вакантні робочі місця і загалом ставлять перед собою завдання пошуку роботи для випускників, а найчастіше зобов’язують студентів-випускників до самостійної організації працевлаштування, щоб мати високі показники за цим напрямом.

Студенти змушені шукати фіктивних працедавців і подавати відповідні довідки про працевлаштування, оскільки засобом тиску на випускників з боку адміністрації вишів стало затримання видачі дипломів.

З 1 січня 2013 вступив в дію Закон України «Про зайнятість населення» основною метою якого є створення ефективного механізму сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення у процесі реалізації соціально-економічної політики держави, забезпечення конституційних прав і гарантій громадян на працю та соціальний захист від безробіття. Закон передбачає низку нововведень та пільг, які повинні забезпечити створення нових робочих місць і покращення умов для вже існуючих, зокрема, в частині, що стосується першого робочого місця для молоді.

Нажаль, новий Закон містить недоліки, які не дозволять ефективно вирішити проблеми молодіжної зайнятості. Зокрема, йдеться про введений Законом понятійний апарат, який вступає в суперечність з Кодексом Законів про працю, також він не узгоджується з Конституцією і значним об'ємом чинних законодавчих актів, які регулюють соціально-трудові відносини в Україні, а також містить значні внутрішні суперечності. На думку аналітиків Закон України «Про зайнятість населення», не лише не вирішує проблеми молодіжної зайнятості, а, навпаки, загострює їх, ускладнюючи становище молоді на ринку праці України.

Продовжуючи аналіз законодавчих актів, слід відмітити, що при прийнятті на роботу неповнолітнього, з ним повинен бути укладений письмовий трудовий договір. На практиці дана норма виконується не завжди, і органи, на які покладено функцію нагляду за виконанням цього припису (а саме прокуратура, служба в справах неповнолітніх), цього не виконують. Тут можна було б передбачити негативні правові наслідки для роботодавця за невиконання даної норми.

В Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» закріплено, що держава повинна забезпечувати працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової або альтернативної служби, але дія цієї на практиці поширюється тільки в деяких випадках на осіб, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.

Також законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке направляється молодий спеціаліст. Отже, коли молодий спеціаліст направляється на роботу на певне підприємство, а там йому дають обґрунтовану відмову у прийомі на роботу у зв’язку з відсутністю робочого місця, то від не може заперечувати це рішення.

Указом Президента «Про заходи щодо реформування системи підготовки та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» встановлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вузу угоду, за якою вони зобов’язані після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати у державному секторі народного господарства не менше як три роки. У разі відмови працювати у державному секторі народного господарства випускники відшкодовують повну вартість навчання. Реально такому працівникові забезпечується мінімум гарантій і умов. На практиці такі особи позбавлені можливості впливати на роботодавця з приводу покращення умов праці, так як у разі звільнення за власним бажанням вони несуть відповідальність у вигляді повернення коштів за їх підготовку. Тобто в даному випадку має місце порушення трудової угоди, оскільки випускник, що поступив до вузу за скеруванням від певної державної установи несе відповідальність за відмову працювати в цій установі, натомість установа за відмову працевлаштування працівника відповідальності не несе. Така ж ситуація існує, коли підготовка спеціаліста здійснюється за рахунок фізичних чи юридичних осіб.

Це лише частина питань, що виникають при працевлаштуванні молоді. Проте, як показує аналіз і власний досвід, це питання недостатньо врегульовано в законодавстві. І ще існує багато інших, про які в законодавстві не згадано.

Таким чином, в нинішніх умовах, коли ринок праці визначається широким спектром проблем, держава фактично знімає з себе повноваження щодо захисту молоді та забезпечення робочим місцем молодих спеціалістів, перекидаючи відповідальність на роботодавця або навчальний заклад.

3. Вплив ВНЗ та центрів кар'єри у працевлаштуванні випускників Вища освіта є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Розвиток держави, структурні перетворення в економіці повинні гармонійно поєднуватися з модернізацією вищої освіти для того, щоб задовольнити потреби й прагнення людей, особливо молоді.

Молода людина вступає до вищого навчального закладу і отримує певну кваліфікацію. Після цього наступає процес працевлаштування і реалізація отриманих знань, навичок і компетенцій. Сучасний стан отримання вищої кваліфікації і працевлаштування у вишах України схематично подано на рис. 1.

Рис. 1. Процес отримання кваліфікації і працевлаштування [21]

У період економічного піднесення (2001;2008 роки) сформувався стандартний механізм підготовки випускника ВНЗ до виходу на ринок праці, який передбачав набуття переважною більшістю студентів стаціонару (вже не кажучи про тих, хто поєднував навчання з роботою) досвіду практичної діяльності ще під час навчання. Причинами формування такого механізму стали:

— кон'юнктурне розширення багатьох бізнесів на хвилі економічного піднесення, що тягнуло зростання чисельності молодшого та середнього офісного персоналу з функціями, які не потребували глибокої професійної підготовки, а наявність вищої освіти дедалі більше ставала лише загальнокультурною вхідною вимогою. Завдяки цьому сформувались усталені вимоги роботодавців до випускників ВНЗ: наявність досвіду роботи як ознака трудової соціалізації та первинного розуміння бізнесу; володіння комп’ютером як основна виробнича навичка, якої ніхто не збирається навчати; рідше — знання іноземної мови як спеціальна конкурентна навичка або інструмент відбору найбільш підготовленої молоді. У період найбільшого зростання відчувався постійний дефіцит робочої сили, що зумовило формування ринку праці працівників і внаслідок цього розмивання різниці в умовах оплати праці між початківцями та середнім рівнем персоналу;

— наростаючий відрив вищої школи від реальної економіки, що знаходить прояв в спотвореній структурі підготовки фахівців та труднощів організації виробничої практики за фахом з допуском студента до важливої комерційної інформації. У зв’язку з цим знецінилась глибока спеціальна підготовка, бо працевлаштування відповідно до здобутого фаху для багатьох молодих фахівців є малоймовірним (інженери, агрономи тощо) або малоперспективним (лікарі, педагоги тощо), а також зменшився вплив університетських викладачів на зміст практичного навчання разом з переходом студентів на самостійний пошук об'єктів практики;

— перехід від елітної до масової вищої освіти, що зумовив істотне посилення конкуренції молоді за перспективне працевлаштування, а також поступове формування завищених (насправді, лише з погляду старих часів) вимог до претендентів, коли повна вища освіта вимагається при прийомі на посаду, де достатньою є неповна вища освіта або неповна вища освіта, де можна обмежитись професійно-технічною освітою.

Фінансово-економічна криза справила серйозний вплив на ринок праці як в національному, так і у світовому масштабах. Українська складова кризи має дещо специфічне національне забарвлення. Унаслідок цього створились умови для руйнації або посилення основних тенденцій та причинно-наслідкових ланцюгів:

— кон'юнктурне розширення бізнесів зупинено, відбувається скорочення у нижчих прошарках офісного персоналу;

— зменшення пропозиції на ринку праці обумовлює поглиблення тенденції відриву сфери практичної діяльності випускників ВНЗ від профілю їх навчання;

— окремі сегменти сфери масової вищої освіти швидко втрачають привабливість через практичну неможливість працевлаштування за фахом і брак психологічної готовності до гнучких технологій пошуку роботи. Така ж доля може спіткати цілі сектори професійно-технічної освіти, яка за багатьма заводськими спеціальностями зовсім не забезпечує готовності до гнучкого пошуку роботи.

На етапі поступового подолання наслідків кризи можливе підвищення темпів технологічного оновлення національної економіки, що потягне чергове скорочення у виробничому секторі та фактичну перекваліфікацію для більшості зайнятих фахівців з вищою освітою. При цьому найбільш небезпечним буде брак порівняно невеликої кількості технічних фахівців для забезпечення функціонування найбільш наукомістких галузей, бо їх підготовка в українських університетах вже є неможливою через архаїчність відповідної лабораторної бази. Це підвищить шанси випускників ВНЗ наступних років за рахунок проблем для їх старших на 5−15 років колег.

У зв’язку з цим є підстави чекати таких основних тенденцій стосовно працевлаштування випускників ВНЗ у найближчі роки:

— тривале домінування ринку праці роботодавців, що обумовить менший розмір початкової платні та нижчий темп її зростання;

— повільніші за світові темпи виходу з кризи потягнуть більш тривалий період стагнації ринку праці, що погіршить умови входження в ринок праці молоді з традиційними індустріальними спеціальностями;

— остаточне застарівання лабораторної бази вищих технічних навчальних закладів погіршить позиції їх випускників порівняно з колегами із закордонних університетів у боротьбі за інженерні посади на найбільш складних виробництвах;

— вкрай низький рівень шкільної освіти в країні врешті відіб'ється на математичній та економічній підготовці випускників ВНЗ, що погіршить їх можливості працевлаштування за кордоном;

— поступове наближення структури аграрного сектору до усталеної в розвинених країнах обмежить можливості працевлаштування випускників аграрних ВНЗ, продовжиться скорочення чисельності лікарів та педагогів у сільській місцевості. Щоправда, посилення урбанізації країни потребуватиме більшої кількості фахівців з вищою освітою, що характерно для великих місць та мегаполісів;

— серйозне посилення конкурентної боротьби за найбільш привабливі та перспективні робочі місця буде супроводжуватись посиленою диференціацією оплати праці;

— швидке старіння технологічних знань та навичок в умовах технологічного оновлення виробництва, що вимагатиме систематичного навчання і вимивання з найбільш перспективних галузей неготових до цього працівників, а значить кращі шанси для молоді. Буде збільшуватись база робочих місць робітників, які потребуватимуть фахівців з вищою освітою різних рівнів;

— банкрутство нежиттєспроможних бізнесів не стільки призведе до зростання безробіття, скільки створить чимало можливостей для розвитку нових бізнес-проектів, чим, у першу чергу, зможуть скористатись молоді амбітні та освічені підприємці;

— можна очікувати на рух України в руслі загальносвітових тенденцій розвитку фірм професійних послуг, незалежної професійної діяльності, самозайнятості, дрібного підприємництва та зростання економічної самодіяльності молоді взагалі, що створює позитивні перспективи для випускників посткризового періоду;

— тенденції розвитку політичних процесів та геополітичних реалій підвищують ймовірність мілітаризації країни, що покращить можливості для кар'єри університетських випускників як у самих мілітарних структурах, так і на підприємствах військово-промислового комплексу;

— поступовий відхід від активної трудової діяльності покоління 40−50-х років створить привабливі можливості для працевлаштування молодших спеціалістів у виробничій сфері;

— чисельність випускників вищих навчальних закладів впродовж наступних років буде постійно скорочуватись, що буде поступово підвищувати напруженість на ринку праці;

— посилиться боротьба роботодавців за справді талановиту молодь, що цілком може набирати форм поглибленої співпраці між навчальними закладами та індустрією, а це сприятиме підвищенню рівня освіти випускників і збільшенню їх конкурентоспроможності на ринку праці взагалі.

Власні дослідження дають можливість упевнено стверджувати, що в сучасних умовах на рейтинг вищого навчального закладу впливає діяльність або бездіяльність центрів кар'єри.

За рейтингом вищих навчальних закладів «Компас — 2013» перше місце займає Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» (98 балів). На другій сходинці - Київський національний університет ім. Шевченка (65 балів). На третьому місці стабільно тримається Київський національний економічний університет ім. Гетьмана (50 балів). Четверту сходинку рейтингу отримали Національний університет «Львівська політехніка» (38 балів), Донецький національний технічний університет (36 балів) та Національний університет «Києво-Могилянська академія» (35 балів).

Слід зазначити, що всі перелічені університети в своїй структурі мають потужні і дієві центри кар'єри, які було створено задовго до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів».

Основними напрями роботи центів кар'єри щодо сприяння працевлаштуванню студентів є:

· інформування студентів щодо напрямів діяльності та потреби в кадрах підприємств, організацій, установ регіону проживання;

· організація прямих контактів між студентами і роботодавцями;

· надання допомоги роботодавцям у підборі необхідних спеціалістів із числа студентів;

· надання інформації студентам щодо можливостей тимчасового працевлаштування під час навчання, у літній та зимовий періоди і на неповний робочий день;

· організація ярмарок вакансій та презентацій підприємств, організацій, установ;

· проведення тренінгових занять з організації пошуку роботи.

За кризових ринкових умов стартові можливості працевлаштування молодих спеціалістів, які належать до соціально-вразливих верств населення, є надзвичайно важкими, тому, кожен ВНЗ має сприяти адаптації своїх студентів і випускників до сучасних вимог ринку праці та підвищувати їх здатність до працевлаштування. Така стратегія сприятиме не лише впровадженню ефективної політики сприяння зайнятості молодих фахівців у ВНЗ, а й підвищенню його авторитету.

Актуальним є завдання перебудови системи професійної орієнтації молоді. Її недосконалість значною мірою обумовлює той факт, що серед учнівської молоді, її батьків побутує переважно не усвідомлений підхід до майбутньої професії. Переваги здебільшого надаються престижній, або й популярній (на даний момент) професії, яка може бути не затребувана на ринку праці в перспективі. Необхідно переорієнтувати державну службу зайнятості та вузівську центри розвитку кар'єри на спільну профорієнтаційну роботу серед учнівської молоді упродовж всього періоду навчання, а не тільки в період вступу до ВНЗ. Майбутній абітурієнт повинен ще у школі зорієнтуватися, на які професії у довгостроковій перспективі буде попит, яких завдань потребуватимуть вони і які умови праці за ними пропонуватиме роботодавець.

Необхідно посилювати відповідальність не тільки загальноосвітньої школи, ВНЗ, а й самої особистості за виховання старанності, наполегливості у здобутті і нагромадженні знань, у формуванні прагнення до самовдосконалення упродовж всього трудового життя, здатності до конкурентної боротьби за самоутвердження, реалізацію свого творчого потенціалу. Слід викорінювати з практики учнівського і студентського життя всілякі прояви пасивності, легковажності і безвідповідальності у процесі навчання.

Є чимало інших слушних пропозицій науковців щодо удосконалення підготовки висококваліфікованої робочої сили. Однак вони належно і своєчасно не опрацьовуються органами виконавчої влади, освіти, бізнес структурами і не впроваджується у практичну діяльність, що негативно позначається на загальному стані економічного і соціального життя країни, реалізації інтересів та прагнень молоді.

Безумовно, першочергової уваги потребує проблема не тільки реалізації вимог ринку до кількісних і якісних характеристик підготовки фахівців з вищою освітою, але й створення умов для задоволення соціальних потреб претендентів на працевлаштування. Недооцінка цих вимог, з одного боку, і потреб, з другого, призводить до нераціонального використання значних коштів із бюджету держави та сім'ї на освіту молоді, посилення еміграційних процесів, під час яких відбувається значний відтік найбільш кваліфікованих, інноваційних молодих спеціалістів, до знецінення серед молоді іміджу висококваліфікованої праці, інтересу до знань та відповідальності за їх набуття. Тому необхідно удосконалювати законодавці, організаційно-управлінські, структурні, фінансові, програмно-цільові механізми регулювання взаємодії та соціального партнерства держави, навчальних закладів і бізнес-структур у вдосконаленні умов зайнятості молодих спеціалістів.

4. Шляхи поліпшення працевлаштування випускників Виходячи з досвіду розвинутих країн, слід зауважити, що існує дві основні групи заходів, які проводить держава з метою покращання ситуації на ринку праці. Це — заходи, спрямовані на подолання безробіття, та заходи, спрямовані на створення робочих місць.

Держава має:

— розробити систему заохочень, пільгового інвестування і оподаткування регіонів з низьким рівнем безробіття (тим самим стимулювати місцеву адміністрацію в пріоритетності вирішення проблеми зайнятості);

— знайти можливості додаткового фінансування державних програм і заходів у напрямку зайнятості;

— відкоригувати політику в галузі працевлаштування;

— переглянути і доопрацювати законодавчу базу.

Органи місцевої адміністрації повинні:

— стимулювати підприємства і приватних підприємців у збільшенні кількості молодих фахівців при формуванні кадрового потенціалу організацій;

— забезпечити тісний взаємозв'язок у системі: місцеві органи самоврядування — вузи — ринок праці;

— формувати державне замовлення для вузів на такі спеціальності, які відповідають вимогам часу і умов сформованого ринку праці;

— стежити за діяльністю державних служб зайнятості та Міської біржі праці, надаючи необхідну фінансову допомогу та організаційно-правову підтримку;

— сприяти створенню необхідної кількості державних і комерційних спеціалізованих інститутів, що займаються працевлаштуванням, професійним консультуванням, психологічною підтримкою;

ВНЗ повинен випускати якісно іншого фахівця:

— випускник повинен бути впевнений у затребуваності своїх знань;

— випускник повинен мати чітку професійну спрямованість;

— ВНЗ має бути націлений не на набір, а на випуск, тобто на базі будь-якого сучасного вишу повинна працювати своя кадрова служба по роботі з випускниками (або укладений договір зі спеціалізованими агентствами), забезпечуватися стійкі взаємозв'язки з діючими підприємствами-роботодавцями, організовуватися курси додаткової спеціалізації та підвищення кваліфікації, практикуватися розподіл на підприємства хоча б найбільш перспективних випускників;

— ввести в практику післядипломне стажування на підприємствах протягом, приблизно, шести місяців.

Молоді необхідно створити умови для самореалізації, дати можливість вносити свій внесок у розвиток суспільства. Причому, не тільки суспільство, виховуючи й навчаючи, соціалізує молодь, але й сама молодь, що несе нові ідеї й погляди, у свою чергу, змушує суспільство пристосовуватися до неї й змінюватися.

Побудову освітнього процесу необхідно проводити з врахуванням індивідуальних запитів і можливостей навчання. Навчання повинно являти собою гнучку систему, що відповідає попиту ринку праці і враховує соціальні і психологічні характеристики студентів. З метою задоволення мінливих потреб галузей економіки необхідно мати ефективні механізми взаємодії з ринком праці. Вдосконалення системи вищої освіти та підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні є найважливішою проблемою, вирішення якої можливе тільки шляхом приведення освіти у відповідність з новими соціально-економічними вимогами ринкової економіки. Необхідно проводити моніторинги випускників за місцем праці, регулярні консультації з роботодавцями і випускниками і за цими результатами здійснювати корекцію навчальних програм.

Висновки Підсумовуючи проблеми й труднощі в адаптації молодого фахівця на ринку праці, можна констатувати наступне. Не завжди послідовно й науково обґрунтовано розробляються програми професійної адаптації населення до ринку праці, недостатньо активно залучають до рівноправного співробітництва соціальних партнерів — об'єднання роботодавців, профспілки, некомерційні організації, установи професійної освіти, асоціації випускників. Установи професійної освіти повільно перебудовуються з урахуванням нових вимог роботодавців, негнучко реагують на зміни ринку праці відносно відповідності структури, обсягів і профілів підготовки кадрів, рівня їхньої кваліфікації. Найчастіше триває підготовка кадрів для галузей, що переживають спад, де відбувається значне вивільнення працівників. Кількість випускників вищих навчальних закладів, що мають професії бухгалтера, економіста, техніка, юриста, значно перевищує потреби, що практично не залишає їм шансу для працевлаштування за отриманою спеціальністю. Виходить, що замовниками по цих професіях виступають не підприємства й організації, а батьки. Украй негативну роль відіграє також відсутність цільової системи працевлаштування випускників навчальних закладів по договорах з роботодавцями: наявні договори укладають без взаємної відповідальності за їхнє виконання. Моніторинг працевлаштування своїх випускників навчальні заклади, як правило, не проводять або проводять не дуже якісно.

Ясно, що стратегія адаптації молоді на ринку праці повинна виступати найважливішим напрямком державної політики зайнятості, сприяти здійсненню конституційного права громадянина на вільний вибір трудової діяльності. У цілому діюча державна політика використання й розвитку молодіжних трудових ресурсів повинна включати раціонально сформоване законодавство в сфері професійної адаптації населення до ринку праці в сполученні з ефективними механізмами взаємодії регіональних органів служби зайнятості, роботодавців, навчальних центрів служби зайнятості, установ професійної освіти й некомерційних громадських організацій.

Узагальнюючи відзначені вище способи вирішення проблем, можна виділити наступні напрямки вдосконалювання діяльності держави в сфері адаптації молоді на ринку праці в тісному зв’язку із соціальною адаптацією всього населення, оскільки зміна всього суспільства, перехід від однієї системи цінностей до іншої змушує перебувати в режимі адаптації практично все суспільство й кожну людину окремо.

Досвід європейських країн свідчить, що активна взаємодія органів державної влади з недержавними установами та організаціями стосовно реалізації державної молодіжної політики дає позитивні результати.

молодіжний праця випускник зайнятість

Список використаних джерел

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII.

3. Законом України «Про вищу освіту». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 20, ст. 134.

4. Закон України «Про зайнятість населення» вiд 05.07.2012 № 5067-VI.

5. Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року № 2150-IV.

6. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 16.10.2012 N 5462-VI.

7. Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20 листопада 2012 року № 5499-VI.

8. Указом Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 р. № 77.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22 серпня 1996 р. № 992.

10. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 27 серпня 2010 р. № 1726-р.

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним замовленням» від 27 серпня 2010 р. № 784.

12. Положення про розподіл та використання в народному господарстві випускників вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: від 1 серп. 1988 р. № 286.

13. Про порядок працевлаштування випускників вузів, підготовка яких здійснювалася по держзамовленню: Указ Президента України від 23 січ. 1996 р. № 77/96.

14. Керівникам вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації державної форми власності: щодо надання достовірної інформації з працевлаштування випускників ВНЗ: лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20 квіт. 2010 р. № 1/9−275.15. Про затвердження Типового положення про підрозділ вищого навчального закладу щодо сприяння працевлаштуванню студентів і випускників: наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України вiд 27 квіт. 2011 р. № 404.

16. Петрова Т. Ринок освітніх послуг і ринок праці: проблеми взаємозв'язку та взаємодії / Т. Петрова // Україна: аспекти праці. — 2006. — № 4.

17. Щодо регулювання надання першого робочого місця в Законі України «Про зайнятість населення». Аналітична записка [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/932/]

18. Про заходи щодо працевлаштування молоді: затверджено Указом президента України № 1285/99 від 6.10.1999 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.rada.gov.ua

19. Кожного року без роботи залишаються 93 тис. випускників — Держслужба зайнятості [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2013/03/28/401 207.

20. Шаров О.І. Тенденції працевлаштування випускників ВНЗ у кризовий та посткризовий період // Проблеми і перспективи працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: Матеріали четвертої Міжнародної науково-практичної конференції. — Донецьк: Дон НУЕТ, 2009. С. 18−21

21. Шубін О.О., Працевлаштування випускників — досягнення і проблеми // Проблеми і перспективи працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції. — Донецьк: Дон НУЕТ, 2008. С. 2—3.

22. Грішнова О.А., Самарцева А.Є., Молоді спеціалісти на ринку праці: проблеми конкурентоспроможності та працевлаштування // Соціально-трудові відносини: теорія і практика: Збірник наукових праць. — К., 2012. — С. 28—35.

23. Колот А. М., Грішнова О.А. та ін. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку: монографія / А. М. Колот. К.: КНЕУ, 2012. — 396—410.

24. Напрями вирішення проблеми безробіття в Україні. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-118 943.html.

25. Теоретичний аналіз проблеми психологічної готовності випускників ВНЗ до професійної діяльності [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pzpp/2012₁₄_2/417−426.pdfэ

26. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за березень 2013 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://cpsr.org.ua.

27. Оприлюднено рейтинг вищих навчальних закладів «Компас-2013» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/news/35 895.

28. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://bibliofond.ru/view.aspx?id=474 936.

29. Офіційний сайт Державної служби зайнятості. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua

30. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua