Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Економіка міського господарства

Курс лекційДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Урбанізація представляє складне комплексне явище, вимірити яке за допомогою одного показника практично неможливо. Урбанізація розглядається вченими і суспільною думкою як, загалом, позитивна тенденція розвитку світу, як деякий об'єктивний процес, зв’язаний із забезпеченням для все більшого числа жителів планети умов для більш зручного і комфортабельного життя, для більш повного розвитку… Читати ще >

Економіка міського господарства (реферат, курсова, диплом, контрольна)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ Кафедра «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЕКОНОМІКА МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

(для спеціальності: 8.50 107 МАГ Ек) № кода 3078

Склали: доц., к.е.н. Корольов В.Ю.

асистент Овчаренко Ю.М.

Макіївка, 2003 р.

Зміст Тема 1. Міське господарство в структурі суспільного виробництва

1.1 Поняття і склад міського господарства

1.2 Житлово-комунальне господарство України і міста

1.3 Житлово-комунальне господарство і сутність науково-технічного прогресу Тема 2. Значення ринкових сил у розвитку міста

2.1 Ринкова сила і цінова політика

2.2 Основи формування ринкових відносин

2.3Соціально-економічна оцінка територій по функціональних зручностях для проживання населення і розміщення будівництва Тема 3. Урбанізація як позитивна тенденція розвитку міста

3.1 Визначення урбанізації

3.2 Ступінь урбанізації і рівень економічного розвитку України

3.3 Історія і перспективи урбанізації

Тема 4. Прогнозування економічного розвитку міста

4.1 Соціально-економічна програма — основа розвитку міста

4.2 Моделі розвитку економіки розвитих країн світу

4.3 Моделі соціально-орієнтованої економіки Тема 5. Основи ціноутворення

5.1 Комунальні тарифи

5.2 Роль тарифів у формуванні фінансових результатів діяльності комунальних підприємств

5.3 Прибуток підприємств Тема 6. Керування екологічною безпекою міста

6.1 Правові основи керування

6.2 Організація системи керування

6.3 Економічний моніторинг природо використання Тема 7. Місцевий бюджет

7.1 Історія виникнення і визначення місцевого бюджету

7.2 Функції і сутність місцевих бюджетів

7.3 Законодавча база й основні терміни складання бюджету Тема 8. Аналіз існуючих методів оцінки земельних ділянок

8.1 Вітчизняний і закордонний досвід оцінки міських земель

8.2 Методи оцінки міський території (традиційний підхід) Література

Тема 1. Міське господарство в структурі суспільного виробництва

1.1 Поняття і склад міського господарства Міське господарство є складовою частиною народного господарства країни. Воно покликано виконувати важливу роль у забезпеченні потреб усього суспільства.

Існує кілька визначень міського господарства і його складових. На думку А. Н. Єгорова (доц., к.е.н. Національної Академії наук України Інституту Економіки промисловості): «Місто відіграє важливу роль у контексті швидкого економічного і соціального розвитку країни. Саме місто визначає економічний, соціальний, науковий і культурний динамізм країни. В даний час місто розглядається як активне джерело економічного росту і конкурентноздатності на національному та інтернаціональному рівнях».

На думку Т.П. Юр'євої, доц., к.е.н.: «Міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста підприємств, організацій і установ, які обслуговують матеріально-побутові і культурні потреби населення, що живе в ньому. Воно включає у свій склад житлово-комунальне господарство міста і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ і підприємств міської торгівлі, суспільного харчування, охорони здоров’я, утворення та ін.»

Стольберг Ф.В., д.т.н., професор затверджує, що міське господарство — це склад об'єктів, що входять у нього, а також підприємства й організації які експлуатують їх та забезпечують функціонування міста як складної соціально-еколого-економічної системи.

Ґрунтуючись на вище перераховані визначення можна зробити висновок, що економіка міського господарства торкається всіх аспектів існування міста: економічної, соціальної та екологічної теми.

Економіка міського господарства — це комплекс заходів, які містять у собі усі господарські суб'єкти та об'єкти міста, що безпосередньо формують основну задачу розвитку міста як цілісну одиницю економічної системи.

Основними складовими економіку міського господарства є:

житлово-комунальне господарство;

підприємства побутового обслуговування населення;

будівельна промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів;

система установ і підприємств міської торгівлі;

суспільне харчування;

охорона здоров’я, утворення та ін.

1.2 Житлово-комунальне господарство України і міста Житлово-комунальне господарство є здебільшого міського господарства. Воно включає: житловий фонд, комунальні підприємства і спорудження зовнішнього міського благоустрою.

Загальне керівництво житлово-комунальним господарством міста, незалежно від того, у чиїм розпорядженні знаходяться житловий фонд, комунальні підприємства і спорудження благоустрою, виконує виконком міських Рад народних депутатів. Виконкоми видають постанови, що визначають розпорядок роботи й умови санітарного і технічного утримання комунальних підприємств, споруджень благоустрою і житлових будинків, розробляють проекти планування і забудови міст, визначають умови користування міськими землями.

Більшість комунальних підприємств і житлових організацій міст і селищ України підлеглі місцевим Радам народних депутатів. Податки і доходи (прибуток) комунальних підприємств зараховуються в місцевий бюджет. У той час з місцевого бюджету здійснюються асигнування на покриття збитків підприємств житлово-комунального господарства і фінансується будівництво нових об'єктів.

Житловий фонд України — одна зі складених національного багатства країни. На сьогодні переважну частину (понад ?) складає державний житловий фонд. При цьому, спостерігається тенденція зростання частки приватного житлового фонду як наслідок приватизації населення житлового фонду місцевих рад і відомств.

За ознаками призначення і функціям комунальні підприємства поділяються на такі групи:

санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства по санітарному очищенню);

транспорт (трамваї, тролейбуси, автобуси, метрополітен та ін.);

комунальної енергетики (електричні, теплові мережі та ін.);

комунальне обслуговування (готелів та ін.);

підприємства та організації зовнішнього міського (селищного) благоустрою (підприємства дорожнього господарства, озеленення, вуличного висвітлення та ін.);

Комунальні підприємства, що надають послуги і реалізують продукцію за плату, працюють за схемою самофінансування. Підприємства, що надають безоплатні послуги (міських шляхів, озеленення, вуличного висвітлення та ін.) — фінансуються з бюджету за фактично виконані роботи.

Діяльність житлово-комунального господарства можна розділяти на діяльність, яку варто відносити до сфери матеріального виробництва і діяльність, що вважається невиробничою сферою.

До першої групи варто відносити області комунального господарства, у яких робота продуктивна незалежно від форми її втілення і результатом якої є первісна вартість.

До другої групи відносяться області комунального господарства, що надають послуги безпосередньо населенню. Вони не є ланкою єдиного загального процесу виробництва і споживаються населенням у момент їхнього надання.

У більшості комунальних підприємств процес виробництва збігається з процесом реалізації продукції чи послуг. Інакше кажучи, продукція комунальних підприємств у більшості випадків не може накопичуватися на складі і надається безпосередньо споживачам. Це обумовлює характерні риси в організації, структурі і використанні оборотних коштів.

Необхідність доставки продукції безпосередньо споживачам підвищує значення мереж господарства в основних фондах комунальних підприємств, вимагає значних капітальних вкладень, а також великих витрат на утримання і капітальний ремонт мереж, споруджень і трубопроводів.

Розвиток і благоустрій кожного міста здійснюється з урахуванням чисельності населення, його побутових потреб, санітарних та інших вимог. Чим більший населений пункт, чим щільніше його заселення, тим більш складні задачі водопостачання, очищення, організації внутрішнього міського з'єднання, санітарної охорони повітря, води, землі на його території, тим більше потрібно оснащення для його благоустрою і створення нормальних умов для життя населення і потреби підприємств, установ і організацій.

Однієї з визначальних рис забезпечення діяльності організацій і установ охорони здоров’я, утворення, фізкультури і спорту є наявність багатоканальної системи надходження фінансових ресурсів. Джерелами фінансування їхньої діяльності можуть бути як бюджетні ресурси, так і засоби підприємств, організацій, населення. Вибір того чи іншого джерела фінансування із суспільних фондів споживання, а також співвідношення їхніх ресурсів, що розподіляються через суспільні фонди споживання, і засоби населення, що направляються на відшкодування витрат на надання матеріально-побутових і соціально-культурних послуг, визначаються в залежності від характеру й особливостей потреб, що задовольняються.

Для забезпечення потреб медичного обслуговування, одержання середнього і вищого утворення, утримання непрацездатних членів суспільства і деяких інших потреб використовуються головним чином засобу державного бюджету. Для відшкодування витрат на надання послуг дитячим дошкільним установам, а також деяких послуг соціально-культурного характеру, крім загальнодержавного характеру, широко використовуються децентралізовані джерела суспільних фондів споживання і засоби населення. Витрати на послуги, що зв’язані із відпочинком і охороною здоров’я трудящих, відшкодовуються за рахунок засобу населення і децентралізованих соціальних фондів.

1.3 Житлово-комунальне господарство і сутність науково-технічного прогресу Для житлово-комунального господарства технічний прогрес має велике значення, тому що задачі області можна успішно вирішити тільки на базі технічного прогресу, що дозволяє збільшувати обсяг, підвищувати якість і надійність обслуговування населення при зростанні продуктивності роботи і зниженні собівартості комунальних послуг.

Науково-технічний прогрес є основним джерелом підвищення ефективності виробництва і продуктивності суспільної роботи. Він повинний забезпечувати постійне удосконалення діючих підприємств і створення нових на основі розвитку науки і техніки.

У житлово-комунальному господарстві науково-технічний прогрес являє собою постійне удосконалення виробничої техніки — машин, механізмів, оснащення, а також предметів роботи, матеріалів, конструкцій; крім того це постійне удосконалення технології робіт, упровадження прогресивних форм організації роботи.

Рівень науково-технічного прогресу у житлово-комунальному господарстві оцінюється:

технічною новизною;

економічною ефективністю;

соціальним значенням.

Головними напрямками науково-технічного прогресу в житлово-комунальному господарстві є:

Розробка і впровадження могутніх машин і механізації, підвищення комплексної механізації трудомістких процесів.

Підвищення рівня механізації.

Удосконалення автоматизованих систем керування.

Удосконалення рівня технологій.

Удосконалення організаційних форм керування виробничими процесами і матеріально-технічним постачанням.

Створення і впровадження нових матеріалів, полегшених конструкцій для будівництва, дерев’яних конструкцій для маленьких форм, холодних установок для збереження матеріалу та ін.

Механізація виробничого процесу в житлово-комунальному господарстві - найважливіше джерело підвищення продуктивності роботи. Механізація виробництва означає заміну ручної роботи машиною. Це скорочує тривалість виробничого процесу, забезпечує економію роботи робітників і оздоровлює її умови.

Розрізняють три стадії механізації виробничого процесу:

часткова механізація;

комплексна механізація;

автоматизація виробництва.

Часткова механізація — це виконання за допомогою машин найбільш трудомістких процесів виробництва.

Комплексна механізація є найбільш зробленою формою застосування машиною роботи. У цьому випадку усі виробничі і транспортні процеси виконуються комплексом машин і механізмів, взаємозалежних із продуктивністю й основними параметрами. При комплексній механізації, застосування ручної роботи зводяться до мінімуму.

Економічну ефективність механізації робіт оцінюють за допомогою показників: механо-, енерго-, електроозброєності роботи, коефіцієнт механізації роботи, коефіцієнт інтенсивного та екстенсивного навантаження машин. На підприємствах житлово-комунального господарства використовують такі показники: коефіцієнт (рівень) механізації робіт і коефіцієнт (рівень) механізації праці.

Коефіцієнт механізації робіт характеризує ступінь механізації робіт. Його визначають поділивши обсяг робіт, що виконані за допомогою машин і механізмів, на загальний обсяг робіт за допомогою формули:

Кмр = Wм х 100 / Wз, (1.1)

де Кмр — коефіцієнт (рівень) механізації робіт;

W — обсяг робіт, що виконуються механізованим способом, у натуральних вимірниках;

Wз — загальний обсяг цих робіт.

Показник Кмр визначається по видах робіт.

Коефіцієнт (рівень) механізації праці - співвідношення чисельності робітників, що занятті на механізованих роботах і загальній чисельності робітників. Рівень механізації можна вимірювати трудомісткістю процесу — співвідношенням трудомісткості механізованих операцій до загальної трудомісткості виробничого процесу визначається за допомогою формули:

Кмп = Тм х 100 / Тз, (1.2)

де Кмп — рівень механізації праці;

Тм — трудомісткість механізованих операцій, чол./дн.;

Тз — загальна трудомісткість процесу, чол./дн.

Показник Кмп визначають по підприємству в цілому.

Тема 2. Значення ринкових сил у розвитку міста

2.1 Ринкова сила і цінова політика Поняття «ринкова сила» (market power) виступає як основний елемент виявлення і побудови системи доказів факту монополізації чи спроби її здійснити. Практика свідчить у необхідності дуже чіткого її визначення, тому що від цього залежить оцінка соціальності дій тієї чи іншої фірми. Ринкова сила в практиці розуміється, як здатність фірми збільшити прибуток шляхом зниження обсягу випуску продукції і збільшення ціни її одиниці, тобто ринковою силою володіє лише компанія, що здатна підвищити ціни на свою продукцію і користуватися, причому робити це протягом досить тривалого часу. Засобом одержання ринкової сили є обмеження конкуренції. Однак і одержання ринкової сили не є для компанії самоціллю. Кінцева ж задача полягає у використанні ринкової сили для одержання монопольного надприбутку. Тому ринкову силу називають також монопольною чи силою ступенем монополії.

У залежності от інтенсивності конкуренції можна виділити наступні типи ринків (табл.2.1). Звідси видно, що ринкова сила знаходиться у прямої залежності від типу ринку.

Однією з найважливіших причин прийняття перших антитрестовських законів є постійна цінова політика приватних компаній. Завдяки безпосередньому характеру впливу на економічне становище як споживачів, так і конкурентів, вона і надалі завжди знаходилася у полі найпильнішої уваги системи антимонопольного захисту суспільства.

Штучне заниження цін компанією нижче граничного рівня витрат виробництва має економічний сенс лише тоді, коли воно націлене на витиснення конкуруючих фірм із ринку і недопущення появи на ньому нових конкурентів і встановлення в результаті монополії. Занижуючи ціни подібним чином, фірма несе збитки. Однак вона припускає компенсувати їх за рахунок установлення монопольних-високих цін після витиснення конкурентів з ринку. При розгляді скарги потерпілої сторони (як правило, конкурента) на штучне заниження ціни компанією-відповідачем суд має справу ще не з фактом монополізації, що вчинилася на ринку, а зі спробою встановлення монополії. Однак доказ того, що зниження ціни тією чи іншою фірмою є саме подібного роду спробою, являє собою дуже складну проблему.

Сумніву теоретиків і практиків у ефективності збивання цін як методу монополізації поставили в порядок денне уточнення критеріїв, що дозволяють говорити про його наявність в тому чи іншому випадку. Визначити законність чи незаконність цінової політики можна так. Усі перемінні витрати сумуються, отриманий результат поділяється на число одиниць зробленої продукції. Якщо ціна кожної одиниці більше чи дорівнює витратам оборотних коштів на її виготовлення і реалізацію, діяльність компанії законна. Якщо ж ціна кожної одиниці продукції менше величини оборотних коштів, які витрачаються на її виготовлення, виходить, мова йде в протиправному товарному демпінгу, що переслідує ціль установлення монополії.

Таблиця (2.1)

Тип ринку (галузі)

Характер і інтенсивність конкуренції

Приклади

1. Чиста монополія

На судьбу єдиної фірми приходить 100% ринку

Електро-; водопостачання; телефонний зв’язок; комунальні послуги

2. Домінуюча фірма

На частку однієї з фірм приходиться від 50% до 100%, на якому немає конкурента, що наближається до неї по розмірах і по частці ринку.

Суп-концентрат «Магги»;

Леза для гоління «Джилетт»; більшість місцевих газет, лікарень.

3.Міцна олігополія

Сукупна частка чотирьох найбільших фірм на ринку складає від 60% до 100%.

Виробництво міді; алюмінію; місцеві журнали, банки.

4. Вільна олігополія

Сукупна доля чотирьох найбільших фірм складає 40% і менш.

Лісова, меблева промисловість; інструменти; журнали.

5.Монополістична конкуренція

Доля кожного конкурента на ринку складає 10%.

Роздрібна торгівля; одяг.

6. Чиста конкуренція

Понад 50 компаній з незначною часткою на ринку.

Пшениця, кукурудза.

Ринок, на якому діє компанія, проти якої висувається позов за обвинуваченням у збиванні цін, повинний володіти низкою особливостей, що дозволяють говорить, що геть порівняно легко піддано інфляції.

Дана компанія повинна займати виражені лідируючі позиції на ринку, що виражаються, насамперед, у перевазі її доли у виробництві.

Визначене зниження ефективності збивання цін як методу встановлення монополії (у тому числі зв’язане з протидією органів антимонопольного захисту) призвело до зростання використання других інструментів стратегічного поводження, спрямованих на завоювання домінуючих позицій на ринку. Нецінова конкуренція припускає використання фірмами деяких організаційних, виробничих та інших, що знаходяться в їхньому розпорядженні факторів — стратегічних ресурсів — з метою зміни структури ринку у вигідному для себе напрямку. Причому для того, щоб компанія одержала можливість захопити домінуючі позиції в галузі, ці фактори повинні бути недоступні її конкурентам, чи останні могли б одержати доступ після закінчення визначеного терміну.

Одержання і підтримка стратегічного ресурсу для кожної конкретної фірми пов’язано з відомими витратами. У випадку домінуючої фірми чи твердої олігополії ці витрати компенсуються одержанням ринкової сили з метою підтримки рівня цін вище собівартості. Стосовно до проблеми соціальності ринкової сили питання щодо стратегічного ресурсу можна поставити таким чином: чи дає споживачу якісь додаткові блага створення і використання тією чи іншою конкретною фірмою даного конкретного стратегічного ресурсу, що компенсують оплату її послуг за цінами вище конкурентних, чи ні. Чи ж створення стратегічного ресурсу веде винятково до використання ринкової сили з метою монопольного ціноутворення, а значить позбавленню частини благ суспільства, що воно б мало при конкуренції.

Класичним прикладом стратегічного ресурсу, використання якого незмінно оцінювалося органами антимонопольного захисту як законне, соціальне, може служить економія на масштабах виробництва, зниження його витрат у розрахунку на одиницю продукції в міру росту розмірів підприємства чи фірми, що включає кілька підприємств. Технологічно оптимальний розмір, може бути досягнутий за умови, що підприємство забезпечує, скажемо 50% ринку, а при 49% витрати, у силу особливості технології виробництва, зростуть, тобто, 50%-ний рубіж є так називаним мінімально ефективним розміром виробництва. Усі компанії з меншою часткою ринку будуть у даному випадку мати більш високий рівень витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Навіть якщо домінуюча фірма, що використовує велике підприємство, буде призначати ціни вище витрат, але нижче, ніж у конкурентів, що не володіють таким ресурсом, її діяльність соціальна, незважаючи на використання ринкової сили з метою завищення цін.

Роль фактора економії на масштабі варіюється по галузях економіки. При розборі антитрестовських справ суди ретельно вивчають можливості економії на масштабах на стосовному до справи ринку, що впливає на їхнє рішення щодо законності дій фірм, що мають велику частку ринку.

2.2 Основи формування ринкових відносин Для переходу до ринкових відносин у нашій країні необхідно ввести роздержавлення та приватизацію.

Під роздержавленням власності розуміють перетворення державних підприємств на підприємства, що ґрунтуються на інших (недержавних) формах власності.

Під приватизацією розуміють процес придбання власності громадян чи їхніх об'єднань усіх чи частини акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарчих товариств, а також підприємств.

В Україні приватизацією займається Фонд державного майна, міські комітети з керування комунальним (муніципальним) майном.

Використовують наступні форми приватизації:

ліквідація підприємства і реалізація його активів на аукціоні;

викуп майна, що здано в оренду;

купівля-продаж підприємства;

перетворення підприємства в акціонерне товариство з наступним продажем акцій.

На сьогодні в Україні мають місце такі організаційно-правові форми підприємств: державні, муніципальні, частки суспільства, акціонерні товариства, кооперативи.

Для всіх їх законом гарантуються рівні права і можливості, що створюють нормальне ринкове середовище. Кожне підприємство може самостійно визначити для свого виробництва вид конкурентноздатної продукції, вибирати постачальників і споживачів, установлювати вільні ціни на свою продукцію. Законом передбачено також, що підприємства можуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, валютний прибуток від якої, за відрахуванням податків, використовується ними самостійно.

Важливим моментом у діяльності підприємства є виплата податків. Основним об'єктом оподатковування в сучасних умовах є прибуток підприємства. Оподаткований прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції, основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій. Порядок обчислення, сплати, терміни, ставки податку на прибуток визначенні законом України.

У ринкових умовах підприємство може бути оголошено банкрутом. Законодавством України передбачено, що претензії кредиторів можуть бути звернені на основні фонди і будь-яке майно підприємства, що збанкрутувало.

В умовах переходу до ринкових відносин різко підвищується роль розробок стратегії і тактики поводження підприємства на ринку. Це вимагає зусиль всіх економічних служб, економічної підготовки кадрів.

Зважаючи на те, що значна частина підприємств житлово-комунального господарства є природними монополістами, високу соціальну значимість житлово-комунальних послуг, цінову політику, що складається в області (за роки платної економіки) та інші фактори, Державний комітет України з комунального господарства розробив концепцію переходу підприємств до ринкових відносин. Держкомітетом розроблена галузева Концепція приватизації майнового комплексу житлово-комунального господарства, основні положення якої включенні в державну програму приватизації майна державних підприємств, що затверджено Верховною Радою України.

Держкомітетом сформована прогноз-програма приватизації майна підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності. Аналогічні програми на рівні комунальної власності є в кожній області.

Основні напрямки галузевої Концепції з питань цінової політики полягають у наступному. Політика цін і тарифів на послуги житлово-комунального господарства, що передбачає дотації підприємствам, не відповідає ринковим умовам. Необхідно перейти на нові ціни і тарифи, що забезпечило б їхню економічну відповідність витратам підприємства на надання послуг.

При здійснені реформи цін і тарифів виникає ще одна складна комплексна проблема входження житлово-комунального господарства і населення до ринкових відносин — адресні компенсації на оплату житлово-комунальних послуг малозабезпеченим громадянам, що повинні пом’якшити наслідки росту цін.

Основними напрямками проведення реформи цін і тарифів є:

упровадження єдиних для всіх цін і тарифів;

поступовий поетапний перехід від державних дотацій житлово-комунальним підприємствам до адресних компенсаційних виплат безпосередньо споживачам послуг — громадянам з мінімальними і середніми доходами;

поступовий в міру перехід підприємства на бездотаційні умови господарювання, передача функцій затвердження тарифів місцевими органами влади, входячи з витрат на виробництво житлово-комунальних послуг у конкретному населеному пункті з урахуванням оптимального рівня рентабельності;

розробка і впровадження механізму стимулювання споживачів до економії при користуванні житлово-комунальними послугами;

організація виготовлення контрольно-вимірювальних приладів, запірної арматури для обліку і регулювання споживання холодної і гарячої води, теплової енергії й ін.

На сьогодні окремі елементи Концепції вже реалізовані. Наприклад, з 1993 року розмір квартирної плати розраховується за загальною, а не житловою площею, як це було раніш. Почав діяти і розроблений механізм адресних компенсаційних виплат безпосередньо населенню для розрахунків за житлово-комунальні послуги.

2.3 Соціально-економічна оцінка територій по функціональних зручностях для проживання населення і розміщення будівництва Під функціональними зручностями проживання розуміється можливість одержання максимального комплексу суспільного обслуговування з мінімальними витратами сил, часу і засобів, а також наявність транспортних зв’язків з культурними і суспільними центрами міста. Тому при оцінці територій, забудови міста, враховуються витрати часу на трудові і культурно-побутові поїздки, наслідки транспортної утоми і витрати часу на чекання в сфері обслуговування.

Унаслідок тривалості транспортних поїздок пасажир піддається впливу транспортної «утоми», значення якої виражається прямими втратами суспільної праці в результаті зниження працездатності людини.

При комплексній оцінці території оцінюється з урахуванням заробітної плати за одну людино-годину робочого часу трудящих з понижуючим коефіцієнтом 0,6.

Вартісна оцінка наслідків транспортної утоми визначається по формулі (2.1):

(2.1)

де: Sтр — вартісна оцінка часу на транспортні поїздки, млн. грн;

R — середня вартісна оцінка робочого часу, тис.грн./чіл.час.;

а — понижаюшшй коефіцієнт для визначення вартісної оцінки 1 чіл.-години неробочого часу;

t1 — середні витрати часу на одну трудову поїздку в двох напрямках, час;

N2 — кількість жителів, що виїжджають до місця додатка праці, чіл.;

t2 — середні витрати часу на одну поїздку культурно-побутового призначення в двох напрямках, час;

N1 — працююче населення району, чіл.;

j — доля культурно-побутових поїздок щодо трудових (орієнтовно 0,4);

Р — кількість робочих днів у році;

Т — розрахункове число років (відповідно нормативному коефіцієнту ефективності капітальних вкладень при будівництві об'єктів невиробничої сфери).

Функціональні зручності територій для розміщення об'єктів обслуговування в плані міста Умови розміщення об'єктів торгівлі, суспільного харчування, видовищних установ і т.п. у різних районах безпосередньо впливають на результати діяльності цих об'єктів і характеризують визначені соціальні зручності у районах забудови. Оцінка територій міста в цьому випадку виражається розміром доходу, одержуваного від об'єктів обслуговування, розташованих у районі, що приходяться на 1 га території, і визначається по формулі (2.2):

(2.2)

де: Z — оцінка територій щодо економічного ефекту від розміщення об'єктів обслуговування в плані міста, млн. грн./га;

Д — величина річного доходу підприємства;

і…n — види об'єктів обслуговування;

Т — розрахункове число років;

F — площа району.

Тема 3. Урбанізація як позитивна тенденція розвитку міста

3.1 Визначення урбанізації

Урбанізація представляє складне комплексне явище, вимірити яке за допомогою одного показника практично неможливо. Урбанізація розглядається вченими і суспільною думкою як, загалом, позитивна тенденція розвитку світу, як деякий об'єктивний процес, зв’язаний із забезпеченням для все більшого числа жителів планети умов для більш зручного і комфортабельного життя, для більш повного розвитку здібностей, для більш захищеного і здорового життя. Звичайно, урбанізацію супроводжують не тільки позитивні зміни в житті людей, але і негативні. Можна довго перелічувати ті негативні фактори, що сьогодні зв’язують з неконтрольованою урбанізацією. Це і забруднення навколишнього середовища, перенаселеність і виникаючі в зв’язку з нею «квартали бідних» у містах-мегаполісах, підвищена злочинність і багато інших небажаних явищ. Проте, урбанізація — у цілому прогресивне явище, не випадково Всесвітня організація охорони здоров’я, яка організувала 2 роки тому в японському місті Кобе Міжнародний науковий центр по розвитку, а до числа основних наукових напрямків діяльності цього центра віднесла проблеми урбанізації і дослідження сучасної ситуації в найбільших містах.

Урбанізація — один з найважливіших глобальних процесів сучасного світу. Сучасна урбанізація володіє трьома загальними рисами, характерними для більшості країн світу. Усі країни світу можна згрупувати за рівнем і темпами урбанізації.

Швидкі темпи росту міського населення.

Концентрація населення і господарства в основному у великих містах.

" Розповзання" міст, розширення їхньої території.

Темпи урбанізації - багато у чому залежать від її рівня. По рівню урбанізації виділяють країни:

високоурбанізовані;

слабоурбанізовані;

середньоурбанізовані.

У більшості економічно розвитих країн, що досягли високого рівня урбанізації, частка міського населення останнім часом росте порівняно повільно чи навіть зменшується.

3.2 Ступінь урбанізації і рівень економічного розвитку України Розвиток міст і динамізм соціально-економічних процесів настільки тісно об'єднані причинно-наслідковими зв’язками, що можуть розглядатися як діалектична єдність різних аспектів загального цивілізованого процесу. Відслідковуючи динаміку урбанізації на прикладі України, можуть виникнути деякі труднощі, що відбуваються у зв’язку з трансформацією системи макроекономічних показників. Ця трансформація зв’язана з ринковими перетвореннями останнього десятиріччя й утрудняє побудову порівнянних рядів динаміки, що охоплюють період «до» і «опісля» переходу до ринкової економіки, тобто «до» і «опісля» лібералізації цін у 1992 році. Однак, оскільки в даному випадку становить інтерес не прив’язана до історичної конкретики ситуація, а явище в більш широкому змісті, остільки буде доречною ілюстрація на прикладі періоду, коли показники, що цікавлять нас були досить порівняні. (3.1)

Табл. 3.1. Взаємозв'язок урбанізації і рівня економічного розвитку в Україні у 1960;1990 рр.

Показники

Чисельність міського населення, млн. чол.

20,6

31,4

34,8

У % до загальної чисельності

47,8

67,7

67,2

У % до 1960 року

100,0

152,4

Національний дохід на душу населення в % до 1960 року

100,0

250,0

326,1

Як узагальнюючий показник рівня економічного розвитку обраний ріст національного доходу на душу населення. Динамічність цього показника значно перевершує темпи росту чисельності міського населення, однак єдина спрямованість обох показників дозволяє констатувати взаємозв'язок між ними. Дані таблиці - відображення загальної логіки еволюції ролі міст у сучасному світі.

Місто варто розглядати як суспільну систему з усіма наслідками, що звідси випливають, для економічної політики держави і законодавчої роботи. У дослідженнях, присвячених місту як економічній системі, увага найчастіше концентрується на міський (комунальної) власності, що значно звужує рамки проблеми і не відповідає сучасним економічним реаліям.

Базове визначення системи розвитку міст України включає безліч зв’язаних між собою компонентів, ці компоненти мають визначені властивості, що можуть існувати окремо, а також взаємозалежно.

1. Компоненти системи — вихідні одиниці, що утворюють систему міста. У свою чергу вони складаються з елементів, тому кожну підсистему можна розглядати окремо.

2. Внутрішні і зовнішні зв’язки компонентів:

— взаємодія елементів однієї системи;

— взаємодії між елементами різних компонентів;

— взаємодії між компонентами усередині системи.

3. Різні стани і фази функціонування компонентів, що характеризують динаміку розвитку системи. При цьому поводження системи являє собою послідовність станів у часі.

4. Цілісність систем — наявність у них особливих властивостей, відсутніх у компонентів. Властивості системи не дорівнюють арифметичній сумі властивостей усіх компонентів. Це — системна властивостей емерджентности.

5. Структура (упорядкованість) системи — сполучення компонентів, що стійки до визначених перетворень. Вибір цих перетворень залежить від умов і границь існування системи. Націленість на результат — логічний наслідок в упорядкованості компонентів системи, її границь, входів і виходів. Це дозволяє осмислено формалізувати діяльність системи, побудувати її образ модель.

3.3 Історія і перспективи урбанізації

Перші роки на нашої з’явилися більш 5000 років тому. Процес формування міст можна умовно підрозділити на три стадії. На першій стадії урбанізації, що тривала до 16−17 сторіччя, городяни в основному використовували місцеві джерела харчування і води, енергію водяних і вітряних млинів, коней та інших домашніх тварин, у виробництві переважала ручну працю.

Друга стадія урбанізації збіглася з розвитком сухопутного і водяного транспорту, доріг.

У 16 сторіччі відзначається великий ріст кількості міст і чисельності їхнього населення.

Початок третьої стадії урбанізації відноситься до 19 сторіччя пов’язаний з промисловою революцією. До 1900 р. першою урбанізованою країною в сучасному розумінні стала Великобританія, а до другої половини 20 сторіччя практично всі індустріальні країни перетворилися в урбанізовані.

Темп урбанізації, що прискорюється, на сучасному етапі зв’язаний з подальшим розширенням енергетичних потреб суспільства, появою і розвитком нових типів транспорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя, інтелектуальним спілкуванням.

На рубежі 20 і 21 століть населення Землі, за даними ООН, досягло 6 млрд. людин. При цьому темпи росту населення різко підсилилися в другій половині 20 сторіччя. До цього ж періоду присвячене різке збільшення міського населення, чисельність якого на рубежі століть наблизилася до 3 млрд. людин. Що складає половину населення Землі.

Частка великих міст із населенням 1 млн. чоловік і більш у загальній чисельності міського населення промислового розвитих країн складає близько 30%, а в що розвиваються — менш 10%. За станом на 1.01.1997 у світі нараховувалося 94 міста з населенням понад 2 млн. чоловік. При цьому число великих міст росте в усіх країнах.

Особливістю сучасного етапу урбанізації є укрупнення міст, злиття близько розташованих міст і селищ у єдиний гігантський міський комплекс — мегаполіс. В Україні подібні міські об'єднання сформувалися в Донбасі: Горлівка — Донецьк — Макіївка, Краматорськ — Слов’янськ та ін. Ці «надміста» одержали назву конурбацій.

Перспективи і процес урбанізації розвиваються дуже нерівномірно. Інтенсивність урбанізації в країнах істотно залежить від рівня їхнього промислового розвитку. У найменш індустріально розвитих країнах рівень урбанізації ледь досягає 10%, а в найбільш розвитих — складає 60−70%. В міру промислового росту країн, що розвиваються, ступінь їхньої урбанізації буде прагнути до рівня розвитих у промисловому відношенні держави. Це перший великий резерв росту урбанізації. Другий резерв — це подальший ріст міст промислово розвитих країн.

У деяких прогнозах, у перспективі практично все населення планети буде жити в містах. У тій же час у багатьох країнах серед найбільш заможних шарів населення спостерігається стійка тенденція селитися далеко за межами міської риси, на сприятливих в екологічному відношенні територіях, використовуючи місто, в основному як місце додатка праці і затрачаючи на щоденні поїздки туди і назад по кілька годин.

Територіальний аспект урбанізації, що як лімітує фактор, дуже важливий. Існує принаймні 7-кратний запас площ, придатних до урбанізації. Це створює достатній резерв росту міст при зниженні щільності їхнього населення.

Площа міст росте істотно швидше чисельності міського населення, а щільність населення, відбиваючи ці процеси в комплексі, падає. Очевидно, відзначена тенденція розвитку урбанізації буде зберігатися в майбутньому.

Висока щільність населення і постійна конкуренція на ринку праці роблять життя городянина більш насиченої стресами. Крім того, вважається, що викликаний розвитком промисловості і транспорту високий рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневі та підземні води, ґрунтів у містах позначається в зміні частоти структури загальних і специфічних патологій у міського населення, у порівнянні з сільським. У містах нижче народжуваність, чим у сільських поселеннях, що дає привід розглядати урбанізацію як фактор регуляції чисельності населення у глобальному масштабі. У містах Європи і Північної Америки вище частка жінок і уродженців інших країн, а показники життєздатності чоловічої частини популяцій нижче, ніж у сільській місцевості того ж регіону. Серед соціальних «хвороб», рівень яких вище в містах, — невирішене житлове питання, злочинність, наркоманія. З цим, очевидно, зв’язане більше число самогубств у містах. Висока чисельність і щільність населення в місті змінюють і характер соціальних контактів міських жителів. Розуміння сімейних зв’язків, звуження «ближнього кола» спілкування приведуть до більшої замкнутості і відчуження особистості в місті в порівнянні з життям «на очах» у селі, де члени громади зв’язані тісними сусідськими і родинними відносинами. Індивідуалізм, раціоналізм і прагматизм міського життя протиставляються традиційному общинному укладу селян.

Однак городяни відчувають потребу не тільки в території, але й в інших життєво важливих ресурсах і продуктах, таких як вода, енергія і т.д. Нарощування споживання збільшує проблеми урбанізації.

Тема 4. Прогнозування економічного розвитку міста

4.1 Соціально-економічна програма — основа розвитку міста Саме держава може здійснювати заходи, підлеглі стратегічним національним інтересам, ціль яких — цілеспрямоване створення економічної системи, підтримка розвитку його складових і компенсація структурних диспропорцій, що неминуче виникають при його формуванні. Такі заходи носять довгостроковий, послідовний і комплексний характер і визначаються як економічна стратегія.

Для України в її нинішньому стані неприйнятні традиційні західні темпи щорічного росту економіки у 2−3%. Як затверджують учені економісти, тільки динаміка в 15−20% у рік дасть ефект прискореного випереджального розвитку. Такий темп може бути досягнуть за рахунок найбільш репродуктивних галузей і легкої промисловості, а також шляхом форсованого становлення малого і середнього бізнесу на новій, високій інформаційно-технологічній основі. А для цього потрібно прийняти стратегічні державні рішення стосовно податковій політиці і забезпечити стимулювання народного підприємництва.

Наявної досвід підтверджує необхідність програмно-цільового підходу до рішення проблем соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і кожного її регіону зокрема. Уроки реформ показують, що не можна домогтися успіху, вийти на рівень країн з розвитою економікою не маючи продуманого стратегічного плану і робочої програми досягнення поставлених цілей.

У 1997р. на основі глибокого аналізу соціально-економічної ситуації в області були виявлені тенденції, основні фактори, що впливають, визначені можливі крапки росту. Щоб переломити ситуацію, необхідні були неординарні підходи. Прораховуючи можливі варіанти, облдержадміністрація обрала інвестиційний шлях розвитку. Це вимагало розробки відповідної стратегії, короткоі довгострокових цільових програм.

Перші програми носили антикризовий характер і були спрямовані, в основному, на підтримку існуючої структури економіки. Програма негайних заходів містила більш 5 тис. організаційно-технічних заходів, більшість з яких було виконано. Це дозволило зупинити спад виробництва. Найважливішу роль зіграла програма соціально-економічна розвитку Донбасу. У ході її реалізації переборені наслідки азіатських фінансової (осінь 1998 р.) і нафтової (літо 1999 р.) криз, сформувалися і зберігаються позитивні тенденції в економіці. Це дало можливість підвищити рівень і фонд оплати праці, збільшити масу оподатковуваного прибутку і поліпшити стан розрахунків, що в цілому позитивно вплинуло на виконання бюджетів усіх рівнів, пенсійного та інших спеціальних фондів. Вже у 2000 р. заробітна плата, пенсії, посібники виплачувалися вчасно, це сприяло пожвавленню купівельного попиту і, деякою мірою, росту обсягів з виробництва товарів народного споживання. Їхній загальний приріст склав 26,3%, у тому числі продовольчих — 18%. У результаті питома вага товарів вітчизняного виробництва в загальному споживанні зросла з 20% у 1997 р. до 73%.

Програмно-цільовий метод керування забезпечив, насамперед, підвищення фінансової дисципліни за рахунок відновлення державного контролю за роботою підприємств і організацій, незалежно від форми власності, а з цього починається порядок і стабільність. Цю задачу виконала спеціально створена координаційна рада, що здійснювала моніторинг реалізації програми. Розробка і реалізація програм соціально-економічного розвитку сприяли поліпшенню ситуації в економіці і соціальній сфері. У вкрай складних економічних умовах, при обмежених фінансових ресурсів удалося не тільки не допустити обвального падіння виробництва, але й закріпити позитивні тенденції до його росту з другої половини 90-х років.

У соціально-економічній програмі розвитку міста охоплюються всі економічні і соціальні сфери його розвитку. На основі звітного року робиться прогноз економічних і соціальних показників розвитку діючого року. Наприкінці року обов’язково створюється звіт про виконання соціально-економічній програмі міста. Саме звіт дає чітке представлення про економіку міста.

Соціально-економічна програма відіграє ведучу роль у розвитку міста, та є основним джерелом реальних і прогнозованих даних розвитку.

4.2 Моделі розвитку економіки розвитих країн світу У ринковій економіці люди повинні вміти самі себе захистити, насамперед, шляхом приватного страхування. Однак досвід навіть розвитих країн свідчить, що більшість людей не можуть здійснити цього самостійно, тому існує соціальна захищеність з боку держави. У сучасних умовах діє ряд варіантів забезпечення такої захищеності.

Ще у 1961 році Радою Європи була прийнята Європейська соціальна хартія. У ній нараховується 19 прав, у тому числі права на захист здоров’я, соціальну допомогу, соціальне страхування, правовий і економічний захист та ін.

Соціальні права відображені в Конституціях усіх країн світу. Зокрема в Конституції Франції закріплені права на одержання роботи, на однаковий доступ до освіти, охорони здоров’я, матеріального забезпечення у випадку непрацездатності, відпочинку.

Шведський вчений Эспринг-Андерсен увесь промисловий розвиток країни розділив на три типи, на підставі яких у цих країнах будується система соціального захисту:

1 тип — це ліберальний, котрий діє головним чином, на підставі принципу «що в тебе є» і намагається надати соціальний захист від вільного ринку, відокремлюючи захист тільки тим, у кого немає інших доходів. Саме така модель соціального захисту існує у США.

Зважуються відносини між підприємством і найнятими працівниками в комітеті їхніх профспілок щодо цієї проблеми соціального захисту.

2 тип — консервативний. У системі соціального захисту країн, для яких характерний цей тип, домінує класична система соціального страхування, заснована на принципі «що ти заробив».

3 тип — заснований на принципі «хто ти є». В основі соціального захисту переважає тенденція, що вирівнює, тобто незалежно від того, які в тебе доходи, ти одержуєш соціальний захист.

Німецький варіант, що одержав назву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інтерес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвитою системою соціального захисту. Варіант заснований на визначених принципах, основними з який є надання економічної волі, що служить стимулом високої продуктивності роботи. Сам принцип складається з таких елементів:

воля споживання, щодо якої споживачі можуть вибрати будь-який товар чи послугу на свій вибір;

воля виробництва і торгівлі (підприємства можуть робити ті товари і послуги, що необхідні споживачам);

воля вибору робочого місця, володіння і розпорядження приватною власністю.

У Німеччині існують різні елементи ринкової економіки, що дозволяють державі коригувати результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутку здійснюється за допомогою доходів, скажемо, звільняються від сплати прибуткового податку.

Коштовне у німецькій моделі - це передбачені заходи щодо охорони праці:

— регулювання робочого часу, забороняється працювати у вихідні і святкові дні;

— захист працівників від виробничих і професійних травм;

— захист роботи молоді;

— захист роботи жінок;

— захист від незаконних звільнень з роботи.

Німецька молодь заснована на змішаному державно-приватному рішенні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою «обов'язкової» колективної відповідальності і контролем держави.

Забезпечення діючої конкуренції стало одним з особливих типів соціального захисту, що передбачає шведська модель. Тут існує єдина для всіх система охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення. У 1995 р., наприклад, з державного бюджету витрати на охорону здоров’я були профінансовані на 91%. Такий же принцип фінансування охорони здоров’я у Великобританії, Італії, Канаді, де частина державних витрат складає приблизно 90% та 76%. У цих країнах індивід вибирає медичні послуги в залежності від потреб, тоді як, у США — щодо своїх доходів.

У США соціальний захист здійснюється переважно між підприємствами і найнятими працівниками. Одночасно з цим і держава значну частину витрат направляє на забезпечення соціального захисту населення. У соціальній підтримці населення США також велика увага приділяється програмі професійній підготовці, перепідготовці кадрів. Охоплено системою соціального забезпечення широкі маси населення: видача допомоги тим, кому вона потрібна в натуральній формі (талони на безкоштовне придбання продовольчих товарів, субсидій на будинок, безкоштовну медичну допомогу). У 1988 р. витрати на ці мети склали 170 млрд. дол., у т.ч. на медичні послуги 66,5 млрд. дол., освіту — 10,5 на реалізацію програми щодо підготовці і перепідготовці кадрів — 3,8 млрд., на продовольчі талони — 21,5 млрд. дол.

У Швеції соціальний захист забезпечується на рівні нормального соціального стандарту. А це означає, що прибудь яких життєвих проблемах кожна родина має право розраховувати на життєвий рівень, що був у цій родині до появи цих проблем.

Однак ця модель передбачає:

— високий відсоток національного прибутку, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, що займаються соціальним захистом населення;

— високий рівень ефективності національної економіки;

— високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення повної зайнятості і стабілізації цін.

Якщо результати дії ринкового механізму залишаються не прийнятими стосовно соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. Щодо цих умов принцип економічної волі доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.

4.3 Моделі соціально-орієнтованої економіки В Україні збільшується потреба в соціальній допомозі. У цих умовах доцільно розрізняти групи, що одержують цю допомогу: групи традиційних одержувачів соціальної допомоги. Це ті групи населення, що через ряд об'єктивних причин (хвороба, літній вік) нездатні задовольнити свої потреби. Інша група складає населення працездатного віку, що у зв’язку з відсутністю роботи не має можливості задовольнити свої потреби.

Разом з тим, практично в більшості країн соціальна допомога не ставить своєю метою цілком покриття різниці між бідністю і реальним рівнем доходів.

Реалізація моделі соціально орієнтованої економіки передбачає підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адекватної соціальної допомоги, що повинна бути диференційована для різних верств населення.

Аналізуючи досвід розвитку ведучих країн світу можна створити модель розвитку, що увібрала у себе все найкраще, що результативно діє в країнах з ринковою економікою:

активний попереджуючий характер соціальної політики;

створення правових і соціальних умов для реалізації економічної ініціативи громадян;

оптимальний обсяг перерозподілу ВВП через бюджет на кожнім етапі розвитку;

активна участь приватних і цивільних організацій у наданні соціальних послуг і благ соціально незахищеним категоріям громадян;

реалізація ідей соціальної солідарності і субсолідарності.

Ґрунтуючись на моделі соціально-орієнтованої економіки, можна у виді таблиці привести дані, які характеризують соціальну програму м. Макіївки. Реальність виконання прогнозу програми соціально-економічного розвитку міста. (4.1)

Дані таблиці показують, що реальність прогнозу найбільш близька до результату у виплатах з бюджету по одержанню допомоги родинам з дітьми. Далі йдуть виплати пільг ветеранам війни та праці і тільки після них виплати на одержання житлових субсидій. Роблячи оптимістичний прогноз, можна сказати, що соціально орієнтована економіка впроваджується в бюджет м. Макіївки, тобто рівень життя людей зростає, соціальна допомога, передбачена соціально-економічною програмою, дуже близька до передбаченого, а це вже один з основних показників, що забезпечує підвищення рівня життя населення і забезпечує стабільний ріст економіки.

Модель соціально орієнтованої економіки передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціальних гарантій мінімуму забезпечення потреб, що є вододілом між соціальними та економічними потребами. Інструментом реалізації такої моделі може стати адресна соціальна політика, активна політика зайнятості.

Таблиця (4.1). Вихідні дані для аналізу реальності прогнозних даних програми соціально-економічного розвитку

ПОКАЗНИКИ

% виконання програми за 2001 р.

% виконання програми за 2002 р.

Коефіцієнт росту за 2002 р.

1. Виплати з бюджету на одержання допомоги родинам з дітьми

122,7

19,5

0,65

2. Виплати з бюджету на одержання пільг ветеранам війни та ветеранам праці

80,9

67,8

0,94

3. Виплати з бюджету на одержання житлових субсидій

53,2

50,5

2,98

Тема 5. Основи ціноутворення

5.1 Комунальні тарифи Комунальними тарифами називають систему ставок, за допомогою яких підприємства житлово-комунального господарства реалізують свою продукцію (послуги) споживачам. По своєму економічному змісту комунальні тарифи є різновидом роздрібних цін.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою