Вартість кредитних інструментів. 
Комерційний кредит

Реферат на тему:

Вартість кредитних інструментів. Комерційний кредит

На процес ціноутворення на ринку кредитів впливають рівень конкуренції на ринку банківських послуг, різноманітність кредитних інструментів, можливості доступу позичальників до альтернативних ринків капіталу тощо. Одним із основних чинників, що впливають на вартість кредиту, є вартість фондів, які використовуються для кредитування. Ціна кредиту має перевищувати вартість фондів і забезпечувати прибутковість банку. Крім того, вона має задовольняти потенційних позичальників. Привабливість для позичальника кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, полягає в їх якості та ціні. Для того щоб позичальник користувався послугами банку, необхідно, щоб структура кредиту задовольняла потреби клієнта, а ціна відповідала ринковим цінам на подібні послуги.

Мінімальна процентна ставка по кредиту визначається вартістю фінансування для банку, операційними витратами й премією за ризик неповернення і ризик, пов’язаний із строковістю кредиту. Процентна ставка, яка робить операцію кредитування прибутковою, включає всі названі вище складові і банківську маржу (рис. 19.3).

Рис. 19.3. Структура процентної ставки за кредитом Вартість фінансування визначається як сума середньозваженої ставки, що сплачується за всіма залученими коштами, вартості страхування депозитів, резервних вимог у центральному банку та вартості всіх непроцентних витрат, пов’язаних із мобілізацією коштів.

До операційних витрат, що окремо враховуються в ціні кредиту і не враховуються у вартості фінансування, належать заробітна плата співробітників кредитного відділу, обладнання та матеріали, необхідні для надання кредиту і контролю за ним, а також інші операційні витрати.

Премія за ризик неповернення (п. 12.1) або премія за ризик невиконання зобов’язань з боку позичальника може бути обчислена на основі відповідного ризику неповернення. Ризик неповернення оцінюється на основі статистичних даних про ризик невиконання зобов’язань різними категоріями позичальників (див. табл. 19.5), кредитної історії та кредитного рейтингу конкретного позичальника.

Премія за ризик, пов’язаний із терміном кредитування, на відміну від інфляційного та інших ризиків не входить до процентних ставок по залучених коштах, оскільки вони в основному залучаються банками на короткостроковій основі. Тому така премія обов’язково має враховуватись в ціні середньота довгострокових кредитів. Премія за ризик, пов’язаний із терміном кредитування, може бути оцінена в результаті аналізу процентних ставок за коротко-, середньота довгостроковими борговими зобов’язаннями, що перебувають в обігу на ринку.

Банківська маржа залежить від політики банку та від конкурентного середовища в банківській сфері. Оскільки рівень конкуренції на ринку банківських послуг постійно зростає, маржа, що встановлюється банками при кредитуванні, постійно зменшується. При цьому банки, що здійснюють агресивну політику, пропонують більшу банківську маржу за надання своїх кредитних послуг, ніж банки, що проводять менш агресивну політику.

Вартість фінансування є найменш регульованою з боку банку і найбільшою за величиною складової процентної ставки. Вона визначається пропозицією на ринку вільних грошових коштів та конкурентною позицією, що займає конкретний банк. Зі зростанням конкуренції в банківській сфері та з виходом багатьох банків на міжнародний ринок визначення основної складової вартості кредиту як вартості фінансування для конкретного банку втратило актуальність.

На сьогодні вартість переважної більшості кредитів на конкурентних високорозвинених ринках встановлюється на основі так званої базової ставки. За базову ставку приймають ставки «прайм рейт» (ставки, що пропонуються позичальникам найвищого класу за короткостроковими кредитами), ставки із залучення коштів на міжнародному ринку, ставки за казначейськими векселями, депозитними сертифікатами, інші ставки, грошового ринку. Використання багатьма банками як кредитних ресурсів євродоларів привело до інтенсивного використання ставки LIBOR базовою ставкою за кредитами.

Процентна ставка за кредитом, розрахована на основі базової ставки (рис. 19.4), містить лише поправки на ризик неповернення та ризик, пов’язаний із терміном кредитування, оскільки до базової ставки входять операційні витрати та банківська маржа.

Рис. 19.4. Процентна ставка за кредитом, розрахована на основі базової ставки На сьогодні як базові ставки для кредитування малих та середніх фірм використовують плаваючі ставки «прайм рейт» та LIBOR, для кредитування великих корпорацій — ставки грошового ринку. Великі корпорації, маючи високий кредитний рейтинг та майже нульовий ризик невиконання зобов’язань, мають змогу залучити кошти на ринку кредитів за ставкою, що тільки на 0,5−1% перевищує поточну процентну ставку за короткостроковими комерційними паперами.

Переважне використання плаваючих базових ставок є наслідком зростання мінливості процентних ставок, розвитку ринку комерційних цінних паперів та глобалізації кредитного ринку. Тому позичальники, зацікавлені у фіксованій ставці за боргом, залучають кошти на ринку облігацій (якщо мають достатній кредитний рейтинг) або використовують процентні свопи.

Процентну ставку за кредитом, що відповідає поточному рівню ризику для даного позичальника і враховує витрати на обслуговування кредиту та банківську маржу, називають ринковою вартістю кредиту. Ринкова вартість кредиту — це процентна ставка, що відповідає дійсному кредитному рейтингу позичальника в певний момент часу. Визначення ринкової вартості кредиту є настільки важливим, наскільки важким завданням, оскільки для цього треба правильно оцінити ризики в діяльності позичальника в умовах обмежених часових і інформаційних ресурсів. Переоцінка кредиту, що проводиться банком, є прямим наслідком змін в якості кредиту та в його ринковій вартості.

Банки намагаються обумовити в кредитних договорах гнучкі механізми ціноутворення з тим, щоб вартість наданих кредитів відповідала їх якості та ринковій вартості. Тобто для того, щоб при змінах у фінансовому становищі позичальника, в рівнях ризику, що супроводжують його діяльність, можна було переоцінити вартість кредиту. Причому ця переоцінка має проводитись не тільки в бік збільшення вартості кредиту, а й у бік зменшення, з тим щоб заохочувати клієнта до подальшої співпраці з банком. В ефективно діючому банку, який розумно управляє кредитним ризиком, вартість переважної більшості кредитів близька до їх ринкової вартості, що дає змогу банку укріплювати свої позиції на ринку кредитних послуг.

Діяльність банку має бути спрямована на створення нових кредитних інструментів та нових методів ціноутворення в практиці кредитування привабливих для клієнтів і припустимих для банку з погляду дохідності та безпеки. До ціни кредиту повинні входити витрати, пов’язані з наглядом за кредитом, зокрема за забезпеченням та за фінансовим становищем позичальника. Слід також враховувати категорію клієнта. Доцільно проводити різну цінову політику відносно різних категорій клієнтів. Якщо клієнт приносить банку значний обсяг платежів за іншими операціями, банківську маржу доцільно скоротити.

Комерційний кредит

Комерційні кредити надаються фірмами-виробниками товарів чи послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін і під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи чи послуги) через певний проміжок часу, який називається кредитним періодом. При цьому сума платежу включає як вартість товару, так і процент за наданий кредит, тобто процент за можливість користування коштами протягом кредитного періоду. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від часу погашення заборгованості. Комерційні кредити, надані підприємствами, відображаються в таких статтях активів балансу, як розрахунки з дебіторами або рахунки до отримання. Кредити, отримані підприємствами від інших суб'єктів господарювання, відображаються в статтях пасивів — розрахунки з кредиторами або рахунки до сплати. Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційне кредитування, як і банківське, пов’язане з умінням правильно оцінювати й ефективно управляти кредитним ризиком. Однак, якщо банк при поганому управлінні кредитним ризиком може стати банкрутом, корпорація-кредитор у разі наявності проблем з погашенням дебіторської заборгованості може звернутись до фінансових посередників — факторингових фірм і певною мірою вирішити свої проблеми.

Комерційний кредит у країнах з розвиненою ринковою економікою є продажем на умовах відстрочки платежу з чітко обумовленим кінцевим терміном погашення заборгованості та механізмом проведення розрахунків. В умовах перехідної економіки продукція реалізується, як правило, на умовах передоплати. Реалізація продукції та послуг у кредит з оформленням кредиту вексельною угодою обумовлена неможливістю реалізувати продукцію на інших умовах і відсутністю у покупців продукції наявних грошових коштів для своєчасної оплати. При цьому досить часто зустрічаються випадки тимчасового користування грошовими коштами іншого підприємства на безоплатній основі, що не можна назвати комерційним кредитуванням. Це випадки надходження передоплати на підприємство і затримка з відвантаженням продукції або відвантаження продукції і затримка в надходженні оплати за відвантажену продукцію. В першому випадку кредитором виступає покупець продукції, в другому — її продавець. Можливість користуватись коштами інших суб'єктів господарювання на безоплатній основі переважно пов’язана з низьким рівнем фінансової та юридичної підготовки менеджерів підприємств-кредиторів та з багатьма зовнішніми чинниками.

При комерційному кредитуванні, як і при банківському, для задовільного управління кредитним ризиком потрібно проводити ефективну кредитну політику, а також уміти кваліфіковано управляти кредитним портфелем (дебіторською заборгованістю) та процедурою кредитування.

Основними параметрами дебіторської заборгованості, які мають визначатись кредитною політикою підприємства на основі глибокого аналізу особливостей фінансово-господарської діяльності підприємства та конкурентного середовища, є обсяг дебіторської заборгованості (обсяг продажу в кредит) та середній термін погашення заборгованості. Основними проблемами, які повинні вирішити менеджери підприємства, формуючи кредитну політику фірми, є:

• визначення максимально допустимих рівнів ризику;

• визначення оптимального кредитного періоду;

• встановлення системи знижок;

• встановлення механізму інкасації коштів.

Визначення максимально допустимих рівнів ризику полягає у визначенні оптимального співвідношення між обсягом продажу в кредит та розміром можливих втрат при кредитуванні покупців різного класу. Збільшення прибутку від збільшення обсягу продажу в кредит повинно перевищувати можливі збитки від реалізації товару менш надійним покупцям. Оцінка можливих втрат від продажу в кредит складається з оцінки кредитоспроможності потенційних та реальних покупців, встановлення відповідних кредитних рейтингів (п. 19.6) та ризиків неповернення для них, а також у подальшому обчисленні розміру можливих втрат від кредитування покупців різного класу. Як правило, для покупців з різним рівнем кредитоспроможності встановлюються різні умови кредитування. Чим нижчий кредитний рейтинг покупця, тим жорсткішими будуть умови кредитування. В табл. 19.6 наведено коефіцієнти втрат для покупців різних категорій ризику.

При комерційному кредитуванні, як і при банківському, кредитування покупців низьких категорій (6−8) не здійснюється, хоч і допускаються вищі категорії ризику та вищі рівні втрат. Покупці 6- 8 категорій, як правило, оплачують вартість товарів у момент поставки або на умовах передоплати.

Таблиця 19.6. Коефіцієнти втрат для покупців різних категорій ризику.

В умовах комерційного кредиту визначаються кредитний період, протягом якого повинні надійти кошти за реалізовану продукцію, та розмір дисконту, який надається за оплату продукції раніше визначеного терміну. Умови кредитування мають вигляд «ft / n1 net n», що означає дисконт у розмірі k процентів, якщо оплата здійснюється протягом періоду пг днів, і оплату в повному розмірі, якщо вона здійснюється в період від п1 до п2 днів. Стандартні умови кредитування передбачають дисконт у розмірі 1−3%, якщо оплата відбувається протягом 10−20 днів, і повну оплату протягом 30−60 днів. Умова «2 / 10 net 30» означає дисконт у розмірі 2%, якщо оплата здійснюється протягом перших 10 днів з дня поставки продукції продавцем і оплату в повному обсязі, якщо вона проводиться в період з 10 до ЗО днів з дати поставки товару.

Слід зауважити, що продаж з дисконтом у разі комерційного кредитування означає продаж за реальною ринковою ціною, а оплата в повному обсязі означає компенсацію продавцю ринкової вартості товару і плати за користування коштами протягом кредитного періоду.

Залежно від ситуації на ринку та фінансово-господарського становища виробника продукції він може проводити більш-менш жорстку кредитну політику. Більш жорстка кредитна політика пов’язана з підвищенням вимог до кредитоспроможності покупців, зменшенням кредитного періоду та знижок за ранню оплату, а також збільшенням вимог до інкасації коштів у випадку простроченої заборгованості. М’яка кредитна політика сприяє збільшенню обсягів реалізації продукції і визначається пом’якшенням вимог до кредитоспроможності покупців, збільшенням кредитного періоду та дисконту. Продумана кредитна політика, що відповідає поточній ринковій кон’юнктурі й цілям фірми, забезпечує збільшення прибутковості та ефективності фінансово-господарської діяльності фірми.

Рекомендована література.

1. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 29 вересня 1997р, JV5 323.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

3. Банковское дело / Под ред. ОЛ. Лаврушина. — М., 1998.

4. Вступ до банківської справи / За ред. MJ. Савлука. — К., 1998.

5. Кредитование / Под ред. МЛ. Гольцберга. — К., 1994.

6. Мак Нотон. Банковские учреждения в развивающихся странах. — Вашингтон, 1994.

7. Опарін ВМ. Фінанси (загальна теорія). — К., 1999.

8. Роуз П. С. Банковский менеджмент. — М., 1997.

9. Финансовое управление компанией / Под ред. Е. В. Кузнецовой. — М., 1996.

10. Черкасов Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. — М., 1995.