Судова експертиза

Вступ

Порядок призначення судових експертиз, обов’язки, права та відповідальність експертів, суб'єкти експертної діяльності, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Кримінально-процесуальним кодексом України, Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, Положенням про діяльність експертної служби МВС України, яка затверджена наказом МВС України від 30.08.99 № 682 та іншими нормативно-правовими актами.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України (надалі КПК України) на відміну від раніше діючого КПК України не містить чіткого переліку дій слідчого щодо призначення експертиз. В той же час, новий КПК містить ряд норм, в яких визначено підстави проведення експертизи, порядок залучення експерта та спеціаліста, отримання зразків для проведення експертизи, порядок вирішення питання про відвід експерта, спеціаліста та ін.

Згідно із положеннями нового КПК до числа працівників органів внутрішніх справ (надалі ОВС), які наділенні повноваженням щодо призначення експертизи відносяться:

1) слідчі підрозділів органів внутрішніх справ (далі - слідчі), які відповідно до ст. 38 (Органи досудового розслідування) та пп. 16, 18 ч. 1 ст. 3 (Визначення основних термінів Кодексу) КПК являються стороною кримінального провадження з боку обвинувачення;

2) керівник органу досудового розслідування, який відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК уповноважений здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;

3) співробітники оперативних підрозділів, які у випадках передбачених ч. 2 ст. 41 КПК виконують доручення слідчого чи прокурора.

Таким чином, головним суб'єктом із числа працівників ОВС щодо призначення експертиз є слідчий. Інші зазначені працівники ОВС можуть виконувати повноваження слідчого у випадках, передбачених КПК.

При призначенні експертизи (зверненні до експерта) слідчий керується положеннями ст. ст. 242 (Підстави проведення експертизи), 243 (Порядок залучення експерта); 245 (отримання зразків для експертизи) КПК.

1. Поняття судової експертизи, її види та значення

1.1 Судова експертиза, основні засади здійснення

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні спеціалістів під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом, за завданням слідчого або судді, речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу», та Кримінально — процесуальним кодексом. Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 69 КПК). До спеціальних знань належать будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що проводиться відповідно до кримінально-процесуального або цивільно-процесуального закону особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення у справі.

Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні у справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дає змогу пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому насправді є потреба, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні - визначають групову належність різних об'єктів, діагностичні - показують стан різних об'єктів та їхню динаміку.

Судові експертизи поділяються на такі:

1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам;

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить зрозумілою, і доручається тому самому або іншому експертові;

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі - групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;

4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні і ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.

1.2 Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз, та система судово-експертних установ в Україні

судовий правовий експертиза кримінальний Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які приймають рішення про необхідність залучення наукових, технічних або інших спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках обов’язково повинна бути проведена відповідна експертиза. Згідно з ст. 242 КПК України експертиза обов’язкова:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, за відсутності відповідних документів про вік або неможливість їх отримання;

5) для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України.

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального документа — постанови слідчого (судді) або ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.

2. Правовий статус експерта

Чинне законодавство України визначає правовий статус експерта та встановлює вимоги до нього. Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань. Спеціалісти державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Законодавством визначені особи, які не можуть бути судовими експертами. Так, не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість (ст. 11 Закону України «Про судову експертизу»). Крім того, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі (ст. 69 КПК).

Згідно зі ст. 79 КПК спеціаліст, експерт не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими ч. 1 ст. 77 КПК (якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; якщо він брав участь у цьому ж провадженні як суддя, слідчий суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості), з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, експерта не може бути підставою для відводу. Спеціаліст, експерт також не мають права брати участь в кримінальному провадженні, якщо вони проводили ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

Відповідно до ст. 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених ст. 79, експерт, спеціаліст зобов’язані заявити самовідвід.

Під час досудового розслідування заяви про відвід подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу, під час судового провадження — до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Відповідно до ст. 81 КПК України відвід експерту і спеціалісту під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження — суд, який його здійснює.

Відповідно до ст. 83 КПК України, у разі задоволення відводу експерта, спеціаліста до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений судом, слідчим суддею.

Закон передбачає права та обов’язки експерта. Зокрема, експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової експертизи; клопотати про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; вказувати в акті судової експертизи на виявлені під час її проведення факти, які мають значення у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і ставити допитуваним особам запитання, які стосуються експертизи; подавати скарги на дії особи, в провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта; отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК України).

Судовий експерт має певні обов’язки. Так, особа, призначена експертом, повинна з’явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання. Експерт зобов’язаний відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що призначив експертизу. Саме так він повинен робити й у випадках, коли наданих йому матеріалів недостатньо для дачі висновку (ст. 69 КПК України).

Експерт зобов’язаний: провести повне дослідження та дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз’яснення щодо даного ним висновку; заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі (ст. 12 Закону України «Про судову експертизу»).

За відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків або за дачу свідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса та ін.), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

3. Підстави проведення експертизи

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання, слідчий, керівник органу досудового розслідування (в т.ч. за клопотанням сторони захисту чи потерпілого, або за дорученням слідчого судді чи суду) звертаються до експерта про проведення експертизи.

У цій статті не вказано щодо форми звернення слідчого про проведення експертизи.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 110 КПК процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, суду. Відповідно, рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, яка виготовляється на офіційному бланку й підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, та скріплюється печаткою.

Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. Постанова слідчого, прокурора складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

Таким чином, формою звернення слідчого про проведення експертизи слід вважати винесення відповідної постанови згідно з вимогами ст. 110 КПК.

Слід зазначити, що примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.

Вичерпний перелік видів судових експертиз, які проводяться у підрозділах експертної служби МВС України міститься у Положенні про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України від 09.08.2012 № 691 і там же зазначається, що з метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертні підрозділи можуть організовувати проведення різних видів судової експертизи.

Порядок залучення експерта передбачений ст. 243 КПК, відповідно до якої слідчий (сторона обвинувачення) залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи (у т.ч. за клопотанням сторони захисту чи потерпілого).

Перелік типових питань, які ставляться перед експертом для дослідження під час проведення експертизи, а також завдання та порядок подачі зразків необхідних матеріалів для дослідження визначено в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затвердженні наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.

При призначенні експертизи, слідчий може залучати у якості спеціаліста працівників Експертної служби МВС України, які відповідно до ст. 71 КПК володіють спеціальними знаннями та навиками й можуть надавати слідчому консультації стосовно:

1) питань, які необхідно поставити на вирішення експерта;

2) порядку поставлених питань слідчим експерту;

3) порядку відбирання та надання експерту зразків матеріалів, необхідних для проведення експертизи та ін.

КПК України передбачає можливість слідчого відмовити у задоволенні клопотання особи (сторони захисту) про призначення експертизи. За цих умов, відповідно до ст. 244 КПК особа (сторона захисту) може звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого cудді.

Порядок отримання зразків для проведення експертизи визначений ст. 245 КПК та передбачає, що:

— у випадку необхідності зразки для проведення експертизи відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею;

— якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом;

— відібрання зразків з речей і документів здійснюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 160−166). Перелік речей і документів до яких заборонено доступ, а також речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю визначені в ст. ст. 161−162 КПК.

Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчим суддею, судом та зміст і порядок винесення ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, порядок виконання ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів, наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів.

Відповідно до ст. 241 (Освідування особи):

1. Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

2. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов’язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.

3. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а у разі її відмови освідування проводиться примусово.

4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

5. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, надається копія протоколу освідування.

4.Негласне отримання зразків

Відповідно до ст. 274 КПК негласне отримання зразків необхідних для порівняльного дослідження здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням прокурора, або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, в порядку, передбаченому статтями 248−249 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 КПК слідчий суддя за участю особи, яка подала клопотання зобов’язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання.

Відповідно до ч. 3 цієї статті слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

1) вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин;

2) під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або у сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

Згідно зі ст. 40 КПК слідчий може сам або доручати оперативним підрозділам проводити негласні слідчі (розшукові) дії. Ст. 41 КПК повноваженнями здійснення негласних слідчих (розшукових) дій наділені співробітники оперативних підрозділів.

Таким чином, при призначенні експертизи слідчий як, сторона, яка звернулася за проведенням експертизи має право:

1) самостійно відбирати зразки для проведення експертизи;

2) отримувати такі зразки від сторони, за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею;

3) звертатися до слідчого судді, суду з клопотанням про відбирання біологічних зразків примусово;

4) звертатися до слідчого судді з клопотанням, попередньо погодженим з прокурором, про негласне отримання зразків необхідних для порівняльного дослідження, обґрунтовуючи таке своє рішення відповідно до ст. 248 КПК;

5) залучати для відбору зразків для проведення експертизи спеціаліста (спеціалістів).

5. Ознайомлення сторін із висновком експерта

Новий КПК України не містить норми, яка зобов’язує слідчого знайомити учасників процесу (сторони кримінального провадження) з висновком експерта.

Відповідно до ст. 101 КПК:

1) висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза;

2) кожна із сторін кримінального провадження має право надати суду висновок експерта;

3) висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

На стадії досудового слідства при пред’явленні обвинувачення слідчий зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право, серед іншого, заявляти клопотання про проведення експертизи. При призначенні і проведенні експертизи обвинувачений має право заявити відвід експертові, просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб, просити про постановку перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертові, пред’являти додаткові документи, ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи, заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи.

Обвинуваченому за його клопотанням слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз’яснити йому його права, встановлені цією статтею, про що складається протокол. Матеріали експертизи пред’являються обвинуваченому. Про пред’явлення обвинуваченому матеріалів експертизи слідчий складає протокол, в якому зазначає пояснення, зауваження та заперечення обвинуваченого і його клопотання.

Висновок

В новому КПК України порівняно з попередніми усунуто багато спірних позицій, що стосуються питань призначення та проведення судової експертизи в досудовому й судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень (кримінальних учинків і злочинів) та інших діянь, передбачених законодавством України про кримінальну відповідальність. О, а Позитивно оцінюючи КПК України, що базується на сучасних принципах верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, змагальності сторін тощо, слід зазначити, що аналіз недоліки, які треба усунути, аби новий кримінально-процесуальний закон правильно врегульовував усі аспекти судово-експертної діяльності. Хотілося б звернути увагу на положення КПК України щодо питань призначення та проведення судової експертизи, виходячи із основних принципів нового закону, у тому числі рівності сторін перед законом і судом та змагальності, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим проектом КПК.

Стаття 69 «Експерт» потребує перероблення в аспекті внесення змін та доповнень. Передусім слід доповнити п. 1 ст. 69 такими словами: «Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим законом України „Про судову експертизу“, і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів». Уведення цієї норми є вкрай необхідним, оскільки узгоджується із нормами КПК України щодо прав експерта. Це також гарантує забезпечення норми ч. 1 ст. 69 КПК України щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань тощо. Крім того, у пп. 3) п. 2 серед прав експерта зафіксовано право бути присутнім під час учинення процесуальних дій, що стосуються предметів (курсив наш. — Авт.) і об'єктів дослідження. Тут допущено помилку: треба — предмета, оскільки йдеться про не про матеріальні предмети, а про предмет пізнання експерта, тобто ті фактичні дані та обставини справи, які він має встановити шляхом дослідження об'єктів судової експертизи.

Слід доповнити ст. 70 п. 2: «Експерт несе відповідальність за злісне ухилення від явки до суду чи органів досудового слідства або дізнання відповідно за частиною 2 статті 1853 чи статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Необхідно також доповнити § 3 гл. 4 «Докази і доказування» новою статтею «Показання експерта», оскільки саме в показаннях експерта щодо роз’яснення або доповнення його висновку можуть міститися досить важливі фактичні дані, що, наприклад, не відобразилися в заключній частині експертизи як висновки за результатами дослідження. Викласти цю статтю можна в такій редакції:

«1. Показання експерта отримуються під час його допиту особою, яка проводить досудове розслідування, і судом з метою надання роз’яснень чи доповнень з приводу проведеної ним експертизи, якщо це не потребує нових, додаткових чи повторних досліджень, або для роз’яснень причин повідомлення про неможливість її проведення.

2. Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом особи, яка проводить досудове розслідування, і суду для допиту з метою давання показань.

3. Експерт не може давати показання з приводу експертизи, яка проводилася іншим експертом. Якщо експерт виконував експертизу в складі комісії експертів, то він має давати показання в межах результатів тих досліджень, які він безпосередньо проводив.

4. Не можуть бути доказами повідомлені експертом дані, установлення яких не потребує використання спеціальних знань у межах його компетенції.

5. Показання експерта фіксуються в протоколі допиту експерта або протоколі судового засідання. Якщо роз’яснення й доповнення неможливо отримати під час допиту, оскільки для цього необхідно провести відповідні дослідження, призначається нова, додаткова чи повторна експертиза".

Крім того, у зв’язку із пропонуванням включити до кола джерел доказів показання експерта необхідно внести відповідні зміни й до Кримінального кодексу України. Назву ст. 384 треба викласти в такій редакції: «Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, експерта або завідомо неправдивий висновок експерта чи завідомо неправильний переклад». Диспозицію ч. 1 ст. 384 викласти 197 Загальні положення судової експертизи в такій редакції: «1. Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, експерта або завідомо неправдивий висновок експерта під час досудового та судового провадження, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, — …».

Вважаю за доцільне доповнити ст. 100 проекту КПК «Поняття висновку експерта» окремими пунктами такого змісту:

«Експертиза проводиться в суді або під час досудового провадження.

У разі необхідності в справі може бути призначено первинну, додаткову, повторну експертизу, яка може бути одноосібною, комісійною або комплексною.

Первинною є експертиза, коли об'єкт досліджується вперше.

Додаткова експертиза призначається у випадках, коли для вирішення додаткових питань стосовно досліджуваного первинною експертизою об'єкта необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріали (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експерту під час проведення первинної експертизи. Додаткова експертиза доручається тому самому або іншому експерту.

Повторна експертиза призначається для дослідження тих самих об'єктів і вирішення тих самих питань, коли при проведенні попередньої експертизи судовий експерт не надав вичерпних відповідей на всі поставлені питання, не дослідив усі надані йому об'єкти, і усунути неясність та неповноту дослідження шляхом допиту (надання роз’яснень) неможливо.

Комісійна експертиза проводиться не менш, ніж двома експертами з одного напрямку знань. З урахуванням наведеного необхідно також доповнити ст. 122 КПК «Розподіл процесуальних витрат» пунктом такого змісту: «У разі ухвалення обвинувального вироку суд присуджує відшкодування обвинуваченим витрат на залучення експерта дер-жавної спеціалізованої установи до Державного бюджету України»; Виходячи з наведених пропозицій щодо функцій слідчого судді при проведенні експертизи на стадії досудового провадження, п. 1 ст. 239 («Підстави для проведення експертизи») треба доповнити правилом щодо можливості призначення експертизи слідчим суддею за клопотанням сторони захисту, а п. 2 цієї статті щодо обов’язкових випадків призначення експертизи такими підпунктами: «…6) для встановлення належності речовини до наркотичного засобу, психотропної речовини, їхнього аналогу, прекурсору, отруйної чи сильнодіючої речовини; або рослини, яка вирощується, до такої, що містить наркотичні засоби та психотропні речовини; 7) для встановлення належності предмета до холодної чи вогнепальної зброї». Пр пр На мою думку, ст. 240 («Порядок залучення експерта») потребує доповнення таким правилом: «У разі необхідності проведення експертизи за клопотанням сторони захисту слідчий суддя складає ухвалу, у якій вказує підстави для проведення експертизи, обставини справи, що мають значення для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, котрі мають бути досліджені, перелічує інші матеріали, що пред’являються експерту для ознайомлення та попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків за ст. 385 Кримінального кодексу України.

У разі, коли сторона захисту клопоче про звільнення від витрат на проведення експертизи або зменшення їхнього розміру, слідчий суддя ухвалює про це відповідне рішення". Крім того, потребує уточнення ст. 241 КПК України — «Отримання зразків для експертизи», адже в цій статті зазначено, що «вони відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи». Можна тільки уявити собі, які зразки відбиратиме, наприклад, обвинувачений, який переслідує мету уникнути покарання за вчинений злочин, і саме ці «зразки» досліджуватиме експерт. Тому й функції з відбирання зразків мають бути пов’язані з повноваженнями слідчого судді в процесі призначення ним експертизи за клопотанням сторони захисту, а не з посиланням на норми щодо тимчасового доступу сторони захисту до речей і документів. Рпспг пр Як уже згадувалося, слідчий суддя має вирішити також питання щодо сплати за проведення експертизи — у разі наявності підстав звільнити сторону захисту від судових витрат за проведення експертизи або зменшити їхній розмір. Статтю 240 «Порядок залучення експерта» треба також доповнити пунктами такого змісту: «У разі залучення експерта державної спеціалізованої установи, її керівник, одержавши ухвалу про призначення експертизи, розглядає отримані матеріали та доручає конкретному експерту, указаному в ухвалі, чи відповідному структурному підрозділу установи організувати проведення експертизи. Керівник експертної установи має право доручити проведення експертизи одному або декільком експертам, які дають висновок від свого імені й несуть за нього особисту відповідальність; створювати комісії експертів керованої ним установи, якщо органом або особою, яка призначила експертизу, не визначено конкретних експертів; у разі потреби замінювати виконавців експертизи; заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. Приведення експерта до присяги та роз’яснення його прав і обов’язків здійснюється керівником експертної установи під час присвоєння кваліфікації судового експерта під розписку.

Підписані текст присяги та розписка про ознайомлення з правами й обов’язками експерта приєднуються до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу особи (органу), яка призначила експертизу. На мою думку, ст. 240 («Порядок залучення експерта») потребує доповнення таким правилом: «У разі необхідності проведення експертизи за клопотанням сторони захисту слідчий суддя складає ухвалу, у якій вказує підстави для проведення експертизи, обставини справи, що мають значення для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, котрі мають бути досліджені, перелічує інші матеріали, що пред’являються експерту для ознайомлення та попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків за ст. 385 Кримінального кодексу України. Пр Якщо під час проведення експертизи об'єкт (об'єкти) дослідження може бути пошкоджений або знищений, в ухвалі повинен міститися дозвіл на його пошко-дження або знищення. У разі, коли сторона захисту клопоче про звільнення від витрат на проведення експертизи або зменшення їхнього розміру, слідчий суддя ухвалює про це відповідне рішення». Крім того, потребує уточнення ст. 241 КПК України — «Отримання зразків для експертизи», адже в цій статті зазначено, що «вони відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи». Можна тільки уявити собі, які зразки відбиратиме, наприклад, обвинувачений, який переслідує мету уникнути покарання за вчинений злочин, і саме ці «зразки» досліджуватиме екс-перт. Функції з відбирання зразків мають бути пов’язані з повноваженнями слідчого судді в процесі призначення ним експертизи за клопотанням сторони захисту, а не з посиланням на норми щодо тимчасового доступу сторони захисту до речей і документів.

Висновок експерта (повідомлення про неможливість давання висновку) розглядається керівником експертної установи та направляється особі або органу, який призначив експертизу.

Якщо при ознайомленні з висновком судового експерта буде встановлено, що дослідження проведені з недотриманням чи відхиленням від методики дослідження, керівник судово — експертної установи може передоручити проведення судової експертизи комісії експертів, до якої включається також судовий експерт, що проводив попереднє дослідження. Експерти комісії в разі згоди між собою підписують спільний висновок експертів, а в разі виникнення розбіжностей між членами комісії складаються декілька висновків відповідно до позицій експертів.

Висновок експерта або повідомлення про неможливість давання висновку, який дається поза експертною установою (у судовому засіданні, на місці події), розглядається керівником установи після надходження матеріалів експертизи до установи. Про зауваження, які виникли в керівника експертної установи після ознайомлення з висновком експерта (повідомлення про неможливість давання висновку), він може повідомити про це особу або орган, що призначив експертизу".

У ст. 349 «Допит експерта в суді» треба внести такі зміни. Останнє речення п. 1 викласти в такій редакції: «Після цього головуючий під розписку попереджає експерта про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань під час допиту».

Вирішення зазначених та інших проблемних питань КПК України дозволить забезпечити принципи змагальності, рівності сторін і зберегти потужну на сьогодні систему спеціалізованих установ Міністерства юстиції України та тим самим підвищити ефективність розслідування й судового розгляду кримінальних справ.

Література

судовий правовий експертиза кримінальний

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: прийнятий 13 ківтня. 2012 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2012. — 383 с. — (Бібліотека офіційних видань).

2. В. В. Городовенко Належна правова процедура як загальновизнаний стандарт функціонування судової влади // Адвокат. — 2012. — № 5 (140). мета та завдання кримінального процесу

3. В. В. Курдюков Деякі питання обов’язкового проведення експертизи в контексті реформування кримінального судочинства України // Адвокат. — 2012. — № 7 (142). слідчі дії

4. Закон України про «Судову експертизу» // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 4038-XII. — від 25.02.1994.

5. Лобойко Л. М. Кримінально — процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. — К.Істина, 2007 р. — 456 с.

6. Білуха М.Т., Микитюк О.І. — К.: Вища школа юриспруденції. 2008 р.

7. Дідківська С.П., Сагайдак П. Г. Використання судово-медичних і криміналістичних даних при розслідуванні злочинів проти людини. — К., 2004. — С. 64−129.

8. Кримінальний кодекс України: за станом на 1 липня. 2011 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2011. — 247 с. — (Бібліотека офіційних видань).

9. Наказ Міністерства Юстиції України «Про затвердження Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України» // Відом. Верхов. Ради України. — 2012. — № 691. — від 09.08.2012.

10. Наказ Міністерства Юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» // Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 53/5 від 08.10.1998.

11. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.

12. Тагаев Н. Н. Судебная медицина. — Харьков, 2003. — С. 1098.

13. Постика И. В. Судебная (криминалистическая) фотография: теория и практика. — Одесса, 2002. — С. 134−185.

14. Кодекс України про адміністративні правопорушення: за станом на 1 грудня 2012 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2012. — № 8073-X (Бібліотека офіційних видань).