Поняття потерпілого за кримінально-процесуальним законодавством України

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття потерпілого в кримінальному процесі
• 2. Процесуальний статус потерпілого у справах публічного, приватно-публічного та приватного обвинувачення
• 3. Процесуальні права потерпілого на різних стадіях кримінального провадження
• 4. Представник та законний представник потерпілого, їх процесуальний статус
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Становлення української правової демократичної держави відбувається нерозривно з процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, використання нетрадиційних для старої системи права елементів. Нині Україна змінює своє законодавство, приводить його у відповідність до європейських норм.

Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту їхніх прав і свобод у міжнародних органах:

" Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна" (ст. 55). Європейська комісія та Європейський суд з прав людини мають надати можливість реалізації цієї гарантії. Тож, усі порушення Конвенції, що мають і матимуть місце після 17 липня 1997 р., фактично можуть розглядатися крізь призму підготовки звернення до Страсбурга (місцезнаходження Європейського суду).

З прийняттям Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави.

Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному процесі пов’язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й розширення процесуальних прав учасників процесу, в тому числі й тих, які постраждали від злочинів, а також послідовного здійснення наявних прав.

Зміст досудового розслідування полягає в тому, що воно є цілеспрямованим процесом, метою якого є відтворення минулої події злочину. До особливостей пошукової діяльності слідчого на етапі досудового розслідування належать відсутність вичерпної мисленнєвої моделі злочину, надходження невпорядкованої інформації про подію злочину, конфліктний характер спілкування та висока емоційна напруга, обмеженість в часі, обумовлена строками досудового розслідування.

У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Зі всього бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій, саме на проведення допитів припадає 80%.

В Основному Законі нашої держави визнано, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю (ст. 3), кожен громадянин має право на повагу до його гідності і не може бути підданий катуванню, жорстокому або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28). Як засвідчує практика досудового розслідування існує чимало недоліків в організації і проведенні допиту свідка та потерпілого, серед яких — недосконалість чинного законодавства, недостатній професіоналізм працівників правоохоронних органів, недоліки в їх теоретико-психологічній підготовці, низький рівень загальної та правової культури. Наявна ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні спостерігається тенденція зростання злочинності та збільшення обсягу навантаження на органи дізнання і досудового слідства, які мають забезпечувати належне розслідування справ.

Проблема проведення допиту та удосконалення його процесуальних, організаційних, тактичних аспектів розроблялися у працях Ю. Аленіна, Р. Бєлкіна, В. Весельського, С. Давиденка, В. Гала-гана, В. Коновалової, В. Кузьмичова, М. Михеєнка, О. Переверзи, М. Порубової, С. Стахівського, В. Тертишника, П. Цимбала, В. Шепітька, С. Шейфера та інших вчених. Проте, незважаючи на значні напрацювання, питання визначення особливостей, пов’язаних із застосуванням психологічних спеціально-правових методів, потребують подальшого вивчення та вирішення. Такі дослідження обумовлені, по-перше, необхідністю чіткого дотримання принципів законності і справедливості при розслідуванні кримінальних справ, по-друге, необхідністю раціоналізації праці слідчого, потреба у чому на сьогодні стала особливо гострою.

Як повноправний член світового співтовариства Україна має послідовно запроваджувати в дію міжнародно-правові акти про права і свободи людини, а це вимагає приведення національного кримінально-процесуального законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних норм.

Отже, тема курсової роботи є актуальною.

Метою роботи є розгляд теоретичних питань щодо показань потерпілого в кримінальному процесі.

Завдання роботи:

— проаналізувати поняття і правовий статус потерпілого в кримінальному судочинстві;

— розкрити процесуальний порядок отримання показань потерпілого;

— дослідити порядок перевірки показань потерпілого.

1. Поняття потерпілого в кримінальному процесі

Згідно статті 55 нового КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням — потерпілими може бути визнано кілька осіб. [2]

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).

Відповідно до п. 19 ст. З КПК, потерпілий, його представник та законний представник віднесені до сторони обвинувачення у випадках, установлених КПК. Це, а також той факт, що потерпілому присвячено окремий параграф гл. З КПК, свідчить про важливе самостійне значення, яке законодавець відводить потерпілому у кримінальному провадженні. Потерпілими можуть виступати:

— фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці і особи без громадянства;[4, с.211−212]

— юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Юридичні особи визначаються на підставі положень статей 80−112 ЦК.

В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.

Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Цей момент може збігатися з початком кримінального провадження або мати місце після його початку, але не може йому передувати. У разі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов’язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім'ї особи (про значення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» див. п. 1 ст. З КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, у випадках:

— якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

— особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв’язку із вчиненням кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими. [4, с.211−212]

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю або обмеженою дієздатністю, фізичними вадами та іншими обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпілого і використовувати його у кримінальному провадженні. За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Така особа набуває процесуального статусу потерпілого одночасно з поданням відповідної заяви. Інші близькі родичі чи члени сім'ї можуть подати клопотання про визнання їх потерпілими, після розгляду якого також можуть бути визнані потерпілими. У разі визнання потерпілими кількох осіб, всі вони мають рівні права і обов’язки.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. З моменту подання такої заяви вона набуває прав і обов’язків потерпілого. Участь у кримінальному провадженні її близьких родичів чи членів сім'ї, визнаних потерпілими раніше, від цього не припиняється.

КПК допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК. «Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому:

— очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення;

— відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву;

— очевидна відсутність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою;

— наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі); [5, с.41−44]

— неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення.

Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформлюються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК. Указана постанова може бути оскаржена слідчому судді у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному порядку. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілою не перешкоджає можливості визнання її заявником або свідком.

Одночасно з поданням відповідної заяви потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК. Обов’язок вручити потерпілому відповідну пам’ятку, залежно від форми волевиявлення на визнання особи потерпілим, покладається на:

— особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення;

— особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого;

— особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це. [5, с.41−44]

Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із перелічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

У пункті З ШТОСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» указується, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов’язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації злочинного діяння підсудного або призначенні йому покарання.

Винесення органом чи особою, яка здійснює кримінальне провадження, спеціального процесуального рішення про визнання особи потерпілим законом не вимагається, але така можливість передбачається ст. 110 КПК. Зокрема, про визнання особи потерпілим суд може постановити ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 370−372 КПК. Рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим приймається у формі постанови, яка виноситься у випадках, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (про процесуальні рішення див. коментар до ст. 110 КПК). [2]

Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення може бути:

— подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування (про початок досудового розслідування див. коментар до ст. 214 КПК);

— подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов’язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути залучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпілого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування — до слідчого чи прокурора, а під час судового провадження — до суду. У разі коли заява подана до неналежної особи, вона направляється за належністю;

— згода особи на визнання її потерпілим у разі, якщо особа не подавала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою. Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залучення особи до провадження як потерпілого. Строк отримання згоди на визнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона мас бути отримана протягом розумного строку (про розумні строки див. коментар до ст. 28 КПК).

За відсутності волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим. У разі необхідності вона може бути залучена до кримінального провадження як свідок. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, яку той має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (див. коментар до статей 477−478 КПК). Тому у випадках вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, слідчий, прокурор, суд не мають права за своєю ініціативою, без попередньо отриманої заяви такої особи, визнавати її потерпілим. [5, с.41−44]

2. Процесуальний статус потерпілого у справах публічного, приватно-публічного та приватного обвинувачення

Права потерпілого визначені статтею 56 КПК.

Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом;

2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;

3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4) заявляти відводи та клопотання;

5) за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;

9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження; [2]

10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;

14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;

5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування. [10, с.321−323]

Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2) брати участь у судовому провадженні;

3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;

5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

В статті 57 КПК визначено такі обов’язки потерпілого:

Потерпілий зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття — завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;

2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник — особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. [10, с.321−323]

Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, — якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2) копією установчих документів юридичної особи — якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3) довіреністю — якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Ці положення визначені статтею 58 КПК.

Згідно статті 59 КПК «Законний представник потерпілого», якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.

Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

Науковці неодноразово звертали увагу на зазначені моменти та необхідність визнання потерпілим поряд з фізичною, також юридичної особи. Така позиція повністю відповідає сьогоднішнім економічним та соціально-правовим умовам розвитку суспільства, цілком узгоджується із завданнями кримінального судочинства, одним з яких проголошено охорону прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь. Тому, звичайно, наведену позицію розробників проекту КПК варто визнати позитивним, прогресивним кроком, порівняно із врегулюванням цього питання у чинному КПК. [2]

Отже, потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка відповідно до закону визнана потерпілим мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа.

Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.

Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин даної справи.

У плані подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування доцільно, реалізуючи принцип змагальності та рівності сторін, надати представнику потерпілого всі ті права, які має захисник обвинувачуваного, а по-друге, передбачити безпосередньо в кримінально-процесуальному праві можливість участі в справі захисника потерпілого. В законі доцільно дати визначення: «Захисник — самостійний учасник кримінального процесу, який, використовуючи свої знання в галузі права, виконує функцію захисту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого) чи потерпілого». Захисниками потерпілих можуть бути будь-які фахівці в галузі права, які не підлягають відстороненню від справи в передбачених законом випадках.

Потерпілому має бути надана можливість знайомитися з постановою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всіма категоріями справ знайомитися по закінченні попереднього слідства з матеріалами справи. Так само, як і підсудному, йому до початку судового засідання необхідно вручати копію обвинувального висновку, а після його закінчення — копію вироку або іншого рішення.

Потерпілий має стати однією з повноправних сторін у змагальному кримінальному процесі. Після дебатів сторін до надання останнього слова підсудному потерпілому має бути надане право зробити свої заяви.

Потерпілому має бути надано можливість знайомитися з постановою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всіма категоріями справ знайомитися по закінченні попереднього слідства з матеріалами справи. Так само, як і підсудному, йому до початку судового засідання необхідно вручати копію обвинувального висновку, а після його закінчення — копію вироку або іншого рішення.

Реалізуючи принцип публічності, держава повинна взяти на себе обов’язок часткового відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після того розкривати злочин та шляхом регресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунок засудженого. Для цього необхідно створити відповідний фонд.

Будь-якому громадянину, який постраждав від злочину, так або інакше заподіяно моральної шкоди. Вона має відшкодовуватися в порядку позовної вимоги. В кримінальному процесі мають бути відрегульовані механізми відшкодування моральної шкоди, передбачені заходи забезпечення відповідної позовної вимоги. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди має задовольнятися в першочерговому порядку за рахунок вилучених цінностей та майна, на яке накладено арешт.

У законі слід записати: «Всі цінності, які знаходились у власності обвинуваченого і були вилучені при провадженні по справі, або цінності, на які накладено арешт, використовуються в першу чергу для відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином». [8, с.88−92]

Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання, підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання.

3. Процесуальні права потерпілого на різних стадіях кримінального провадження

потерпілий обвинувачення кримінальний представник

Судовий розгляд — це одна з основних стадій кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання.

Керує судовим засіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам судового розгляду справи здійснення їх законних прав і обов’язків згідно з нормами КПК, а також належний порядок судового процесу.

Учасники судового розгляду, а також присутні в залі судового засідання особи зобов’язані виконувати розпорядження головуючого. Якщо хтось з учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, що обмежують або порушують їхні права, такі заперечення заносяться до протоколу.

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків. [2]

Потерпілий під час судового розгляду справи має право: давати показання; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи; подавати докази, задавати запитання свідкам, експертові, спеціалістові і підсудним; брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів, а в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Кодексу, — підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.

У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку він підтримує обвинувачення.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди та яка визнана потерпілім у кримінальній справі постановою слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора чи ухвалою суду.

Потерпілий у судовому розгляді є повноправним учасником процесу протягом усього судочинства. Він є однією із сторін у змагальному процесі і для захисту своїх прав наділяється рівними правами з іншими учасниками у дослідженні доказів та заявленні клопотань.

Згідно статті 325 КПК, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених главою 12 КПК.

Присяжний має право з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються (Стаття 386 КПК). [2]

Прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому цим Кодексом. [2]

Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості. [2]

Слідчий, прокурор зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження. [6, с.45−48]

Право брати участь у судовому розгляді служить основною гарантією захисту прав, свобод і законних інтересів потерпілого. В суді, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.

Право давати показання є невід'ємним правом потерпілого, яке спрямовано на надання йому можливості для захисту своїх прав і законних інтересів. Воно дозволяє йому спростувати показання підсудного чи іншого учасника процесу, дати свою оцінку речовим доказам, указати на сумніви щодо належності до справи, допустимості чи достовірності досліджуваних доказових матеріалів, своєчасно вжити заходів для їх перевірки.

Право надавати доказові матеріали. Потерпілий може надати суду документи відеозапису, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази та документи. Суд зобов’язаний прийняти подані докази. Цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.

Право брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів є невід'ємним правом потерпілого на участь в дослідженні доказів. Це право потерпілий реалізує з урахуванням встановленого судом порядку судового слідства. Речові докази мають бути представлені потерпілому і надана можливість їх детального огляду, документи не тільки оголошуються, а й надаються для ознайомлення.

Право давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи та висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду реалізується потерпілим як у процесі судового слідства, так і по його завершенні, відповідно до поданих іншими учасниками процесу клопотань. Відповідні пояснення і думки потерпілого заносяться до протоколу судового засідання й аналізуються судом.

Право приносити скарги. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії і рішення слідчого та органу дізнання — прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора — вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду — у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому з прав людини Верховної Ради України.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов’язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати права потерпілого, що виникають з цього, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

Вирок оскаржується потерпілим в апеляційну інстанцію.

Право брати участь у судовому розгляді служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку. Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, і відмовляється від обвинувачення, суд роз’яснює потерпілому та його представникові право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.

Потерпілий має право користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати запитання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.

Потерпілий мас право вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди, а також вимагати забезпечення його безпеки передбаченими законом засобами.

Потерпілий має право брати участь у судових дебатах, тобто після закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатись правом репліки щодо виступів інших учасників'.

Беручи участь у судових дебатах, потерпілий може піддати докази аналізу з точки зору їх належності до справи, допустимості і достовірності, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, неповноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, на необхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхів вирішення цього питання.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на суд обов’язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

Потерпілий зобов’язаний:

1) з являтися за викликом особи, яка провадить дізнання,

слідчого, прокурора та суду. У разі нез’явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;

2) давати правдиві показання. За давання неправдивих показань

потерпілий несе кримінальну відповідальність.

Судовий допит свідка чи потерпілого має ряд особливостей на відміну від допиту свідка чи потерпілого на досудовому слідстві. А саме :

На цій стадії суд (суддя), виходячи із завдання забезпечити повний, різнобічний та об'єктивний розгляд справи, може вносити будь-які зміни, які направлені як на доповнення так і на зменшення списку осіб, які підлягають визову до судового засідання.

Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз’яснює його права та обов’язки та попереджає про можливе настання кримінальної відповідальності.

Суд вживає заходів щоб свідки які були вже допитані та не допитані незносилися між собою, тому свідок який вже дав показання повинен залишитися в залі суду. [18, с.561−562]

Спочатку дописується потерпілий, потім свідки. Потерпілий чи свідок спочатку розповідають усе йому відоме по цій справі. Після цього допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі (якщо свідок викликаний одним з вище перелічених учасників процесу, то цей учасник має право допитувати свідка першим).

Суд протягом усього допиту свідка чи потерпілого учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Свідок і потерпілий дають показання тільки усно.

Для забезпечення безпеки свідка чи потерпілого суд може допитати його з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду.

Коли існує загроза ідентифікації голосу свідка чи потерпілого, допит може супроводжуватися створення акустичних перешкод.

На судовому засіданні можуть бути показання оголошені свідка чи потерпілого дані ним під час дізнання, або досудового слідства.

Крім цих особливостей, в літературі з кримінального процесу, постає спірне питання — про можливість допиту якості свідка понятих, а також осіб які проводили дізнання або попереднє розслідування по справі. Більшість вчених вважають, що це можливо, але не бажано. Тому, якщо це було зроблено «Необхідно чітко визначити коло питань, по яким неможливий допит слідчого, дізнавача в якості свідка». 18, с.561−562]

4. Представник та законний представник потерпілого, їх процесуальний статус

Стаття 58 КПК визначає, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник — особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Представником юридичної особи, яка с потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, — якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2) копією установчих документів юридичної особи — якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3) довіреністю — якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою. [2]

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Положення коментованої статті уточнюють і деталізують право потерпілого на представника, передбачене у п. 8 ч. 1 ст. 56 КПК. Надання потерпілому права мати представника покликане забезпечити його кваліфікованою правовою допомогою, що випливає із положень ст. 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов’язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів.

У основі правовідносин між потерпілим і його представником лежить інститут представництва. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити процесуальні дії від імені другої сторони, яку вона представляє (потерпілого). Не є представником особа, яка хоч і діє в інтересах потерпілого, але від власного імені.

Інститут представництва є однією із важливих процесуальних гарантій права на судовий захист, що разом з іншими засобами забезпечує потерпілому доступ до правосуддя. До безпосередніх завдань представника потерпілого відносять: 1) сприяння у підвищенні рівня відправлення правосуддя, укріплення законності, правопорядку, призначення справедливого покарання винної особи; 2) встановлення і стягнення розміру завданої шкоди; 3) попередження та/або скасування необґрунтованих, незаконних і несправедливих рішень, дій слідчих і судових органів, здійснених щодо потерпілого. [7, с.12−15]

Право мати представника у потерпілого виникає з моменту визнання його учасником кримінального провадження. Моментом допуску представника до участі у кримінальному провадженні є момент надання документів, які підтверджують його повноваження на участь у кримінальному провадженні, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Визначення осіб, які мають право бути представниками потерпілого, залежить від того, фізична чи юридична особа визнана потерпілим у кримінальному провадженні. Так, потерпілого — фізичну особу у кримінальному провадженні може представляти представник-особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Юридична особа, хоча і може бути визнана потерпілим, але в кримінальному провадженні може брати участь лише в особі свого представника — фізичної особи.

Виходячи із положень статей 58,45 КПК, представником потерпілого, як і захисником, має бути адвокат. У цьому вбачається прагнення законодавця урівняти процесуальні можливості сторони захисту і потерпілого під час участі у кримінальному провадженні в аспекті забезпечення кваліфікованою правовою допомогою. Не може бути представником потерпілого адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (див. коментар до ст. 45 КПК). [7, с.12−15]

Для того щоб отримати відповідний процесуальний статус, представник потерпілого повинен мати належне посвідчення своїх повноважень. Документи, що підтверджують повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні, розрізняються залежно від особи представника:

1) якщо представником потерпілого є адвокат, то його повноваження на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

а) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

б) ордером, договором із представником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (див. коментар до ст. 50 КПК).

Договір із представником має право укласти сама особа, визнана потерпілим, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою;

2) якщо представником потерпілого — юридичної особи є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа, участь такого представника у кримінальному провадженні підтверджується копією установчих документів юридичної особи. Вимоги до установчих документів юридичної особи встановлені статтями 87−88 ЦК України: установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками; установчим документом установи є установчий акт;

3) якщо представником потерпілого — юридичної особи є її працівник, то його повноваження підтверджуються довіреністю. Відповідно до ст. 246 ЦК, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред’явлення представником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень представника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається. [7, с.12−15]

Представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику за своєю природою. Права представника потерпілого є похідними від прав потерпілого, а повноваження представника обумовлені згодою потерпілого і повністю від нього залежать, вони визначені в законі і розширеному тлумаченню не підлягають.

Участь у кримінальному провадженні представника потерпілого не звужує процесуальних прав потерпілого (ч. 4 ст. 20 КПК), тому потерпілий, маючи представника, зберігає всі надані йому законом процесуальні права. Він може в будь-який момент відмовитися від представника і залучити до участі в кримінальному провадженні іншого представника. Кількість представників потерпілого законом не обмежується.

В статті 59 КПК визначено статус законного представника потерпілого.

Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.

Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

У випадках, коли потерпілий не має належного обсягу дієздатності для здійснення наданих йому КПК процесуальних прав, до участі в кримінальному провадженні залучається його законний представник. Відповідне положення передбачене з метою забезпечення прав потерпілого у тих випадках, коли сам він скористатися ними не спроможний.

Неповнолітній вік потерпілого означає вік до досягнення 18 років. У віці до 14 років потерпілий вважається малолітньою особою (ст. 31 ЦК), а у віці від 14 до 18 років — неповнолітньою особою (ст. 32 ЦК).

Питання визнання потерпілого недієздатним чи обмежено дієздатним визначаються на підставі положень ЦК і ЦПК. Так, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо: вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлю вати значення своїх дій та (або) керувати ними; вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 36 ЦК). [7, с.12−15]

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 40 ЦК).