Історія прийняття та загальна характеристика положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р

Міністерство освіти і науки України Херсонський національний технічний університет Кафедра філософії, політології і права

Індивідуальна робота з дисципліни «Інтелектуальна власність»

на тему: Історія прийняття та загальна характеристика положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

Виконав:

Студент гр. 5НД Болгар П.С.

Перевірив:

Д.політ.н., професор Семенченко Ф.Г.

Херсон 2014

ЗМІСТ ВСТУП

1. Історія прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.;

2. Загальна характеристика положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

ВИСНОВОК СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ міжнародний науковий конвенція власність ВСТУП Розвиток міжнародних економічних відносин та науково-технічного прогресу наприкінці ХІХ ст. призвів до утворення різноманітних угод між країнами щодо врегулювання прав інтелектуальної та промислової власності і визначення загальних понять та правових механізмів в даній сфері, так як це є не від'ємною частиною глобалізаційних процесів у світі.

Історія розвитку промислового виробництва і торгівлі свідчить про те, що суспільство завжди мало потребу в існуванні керованої системи матеріалізації інформації про більш ефективні засоби виробництва, предметах споживання, нових матеріалах і джерелах енергії, технологіях та ін. Тому цілком природно, що будь-яка держава, заінтересована в своєму розвитку і розвитку промисловості і торгівлі має приділяти відоме увагу не тільки створенню такої системи, але і підтримуванню її на рівні, що відповідає вимогам свого часу.

Ключовим, але зрозуміло не єдиним елементом системи матеріалізації технічної, технологічної та іншої інформації, що має значення для промислового прогресу і торгівлі, виступає спеціальне законодавство, яке покликане до регламентації відносин, що складаються в суспільстві з приводу технічних, технологічних нововведень і засобів їх індивідуалізації. Це спеціальне законодавство становить основу комплексного інституту промислової власності, в сучасному його розумінні, який, в свою чергу, є субінститутом інституту інтелектуальної власності.

Розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва призвів до укладення міжурядових угод про економічне і науково-технічне співробітництво з Францією, ФРН, Італією, Великобританією, Австрією, Фінляндією та іншими країнами. На основі цих угод проводяться спільні розробки і дослідження, створюються винаходи.

Головною метою даної індивідуальної роботи є розгляд історії та характеристика положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

1. Історія прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

Паризька конвенція являється найбільш універсальною міжнародною угодою в галузі охорони промислової власності та являється першим документом .

У Конвенції не міститься єдиних правових норм, що стосуються охорони промислової власності в країнах-учасницях. Вона виходить з того, що основні питання охорони об'єктів промислової власності регулюються виключно внутрішнім законодавством держав-учасників, тим самим участь в Конвенції не усуває необхідності патентування цих об'єктів в інших країнах-учасницях.

Універсальність Конвенції полягає в тому, що вона надає приєдналася до неї країнам повну свободу дій щодо національних законодавств з охорони промислової власності, за винятком нечисленних положень, які в обов’язковому порядку повинні дотримуватися країнами-учасниками. Найбільшою мірою її універсальність проявляється у створенні пільгових умов для отримання охорони об'єктів промислової власності іноземцями.

20 березня 1883 одинадцятьма державами була підписана Паризька конвенція з охорони промислової власності, основні положення якої діють по теперішній час. Станом на 15 липня 2002 року членами паризького союзу з охорони промислової власності є 163 держави. 2]

Даний документ, після підписання, декілька разів було переглянуто та змінено[1]:

· у Брюсселі 14 грудня 1900 р.,

· у Вашингтоні 2 червня 1911 р.,

· у Гаазі 6 листопада 1925 р.,

· у Лондоні 2 червня 1934 р.,

· у Лісабоні 31 жовтня 1958 р.,

· у Стокгольмі 14 липня 1967 р.,

· змінена 2 жовтня 1979 р.

Переважна більшість країн ратифікувала Стокгольмську редакцію, але в деяких ще діють Лондонська і Лісабонська редакції. Конвенція відкрита для всіх держав. Приєднання до Конвенції тягне за собою визнання ряду її положень і одержання встановлюваних нею переваг.

Паризький союз, заснований на підставі Конвенції, має Асамблею і Виконавчий комітет. Членом Асамблеї є кожна країна-член Союзу, яка приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта (1967 г.). Члени Виконавчого комітету обираються з числа членів Спілки, за винятком Швейцарії, яка є членом Виконавчого комітету ex officio.

У завдання Асамблеї входить підготовка дворічної програми і бюджету Секретаріату ВОІВ в частині, що стосується Паризького союзу.

Право вільного приєднання до Конвенція надано всім державам. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.

В Українському законодавстві Статус Паризької конвенції про охорону промислової власності (Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року. Ліга Націй; Конвенція, Міжнародний документ від 20.03.1883) прописаний документом 995₁₂₃, чинний, поточна редакція набрання чинності для України міжнародного договору від 25.12.1991 [1]

Статус Конвенції прописаний документом 995_a84, поточна редакція прийнята від 15.07.2002 [2]

2. Загальна характеристика положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

міжнародний науковий конвенція власність Конвенція стосується питань промислової власності в самому широкому сенсі слова, включаючи патенти, товарні знаки, промислові зразки, корисні моделі (різновид «малих» патентів, передбачених у законодавстві деяких країн), фірмові найменування (найменування, використовувані при здійсненні промислової або комерційної діяльності), географічні вказівки (вказівки джерела походження і найменування місць походження) і припинення недобросовісної конкуренції.

Основні положення Конвенції діляться на три категорії:

1) національний режим,

2) право пріоритету,

3) загальні правила.

1) Положення Конвенції про національний режим передбачають, що стосовно охорони промислової власності кожне з Договірних держав зобов’язане надавати громадянам інших Договірних держав той же обсяг охорони, який вона надає своїм громадянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, також поширюється на громадян держав, що не беруть участь в ній, якщо вони мають місце проживання або реальне і діюче промислове або комерційне підприємство в договірній державі.

2) Конвенція передбачає право пріорітетав щодо патентів (а також корисних моделей, в тих випадках, коли такі існують), знаків і промислових зразків. Це право означає, що на підставі правильно оформленої першої заявки, поданої в одному з Договірних держав протягом певного строку (12 місяців для патентів і корисних моделей, 6 місяців для промислових зразків і знаків), заявник може просити охорону в будь-якому з інших Договірних держав. Такі подальші заявки вважаються поданими в ту ж дату, що і перша заявка. Іншими словами, вони мають пріоритет (звідси термін «право пріоритету») перед заявками, поданими в зазначений період на той самий винахід, корисну модель, знак або промисловий зразок іншими особами. Крім того, такі подальші заявки, в силу того, що вони засновані на першій заявці, не схильні до впливу якої-небудь події, що мав місце в цей період часу, такого, як опублікування винаходу чи продаж виробів, в яких втілений відповідний промисловий зразок або які позначені відповідним знаком. Одне з найважливіших практичних переваг цієї норми полягає в тому, що заявники, бажаючі отримати охорону в кількох країнах, не зобов’язані подавати всі свої заявки одночасно, а мають у своєму розпорядженні термін у 6 або 12 місяців, щоб вирішити, в яких країнах вони бажають отримати охорону, і належним чином підготувати свої дії, необхідні для одержання охорони.

3) Конвенція встановлює ряд загальних правил, які повинні дотримуватися всіма Договірними державами. Найбільш важливими з них є наступні:

(а) Відносно патентів: патенти, видані в різних Договірних державах на один і той самий винахід, не залежать одне від одного: видача патенту одним Договірною державою не зобов’язує до видачі патенту інші Договірні держави; заявка на патент не може бути відхилена і патент не може бути анульований ні в одній Договірній державі на тій підставі, що заявка на патент була відхилена або патент був анульований в будь-якому іншому Договірній державі.

Винахідник має право бути зазначеним в патенті як такого.

Заявка на патент не може бути відхилена і патент не може бути визнаний недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого запатентованим способом, підпадає під заборони або обмеження, що випливають з національного законодавства.

Кожна Договірна держава, яка приймає законодавчі заходи, що стосуються видачі примусових ліцензій для запобігання зловживанням, що можуть виникнути внаслідок здійснення наданих патентом виняткових прав, може робити це тільки з певними обмеженнями. Так, примусова ліцензія (ліцензія, видана не патентовласником, а державним органом відповідної держави), що видається на підставі невикористання або недостатнього використання запатентованого винаходу, може бути видана тільки на вимогу, поданим після закінчення трьох років з дати видачі патенту або чотирьох років з дати подачі заявки на видачу патенту, причому в її видачі повинно бути відмовлено, якщо патентовласник призводить поважні причини на виправдання своєї бездіяльності. Крім того, анулювання патенту може бути передбачене лише у тому випадку, якщо видача примусової ліцензії була б недостатньою для запобігання зловживань. В останньому випадку процедура анулювання патенту може бути розпочата лише після закінчення двох років з дати видачі першої примусової ліцензії.

(b) Відносно знаків: Паризька конвенція не регулює умови подачі заявок на реєстрацію та реєстрації знаків, які визначаються в кожній Договірній державі національним законодавством. Отже, ніяка заявка на реєстрацію знака, подана громадянином Договірної держави, не може бути відхилена і ніяка реєстрація не може бути визнана недійсною на тій підставі, що подача заявки, реєстрація чи продовження не були здійснені в країні походження. Реєстрація знака, здійснена в одному з Договірних держав, не залежить від його можливої ??реєстрації в будь-якій країні, включаючи країну походження; отже, припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній Договірній державі не впливає на дійсність його реєстрації в інших Договірних державах.

Якщо знак належним чином зареєстрований в країні походження, він повинен, при подачі відповідного запиту, прийматися до реєстрації і охоронятися в своєму первісному вигляді в інших Договірних державах. Проте в деяких строго певних випадках в реєстрації може бути відмовлено — наприклад, якщо реєстрація знака призведе до порушення прав, придбаних третіми особами, якщо знак не має відмітних ознак, якщо він суперечить моралі чи громадському порядку, або якщо його характер здатний ввести публіку в оману.

Якщо в якому-небудь Договірній державі використання зареєстрованого знака є обов’язковим, реєстрація може бути скасована лише по закінченні розумного строку і тільки тоді, коли власник не може уявити докази, що виправдовують його бездіяльність.

Кожна Договірна держава повинна відмовляти в реєстрації і забороняти використання знака, який являє собою відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатний привести до змішання зі знаком, використовуваним для позначення ідентичною або схожою продукції, і зізнається компетентним органом такої держави добре відомим в цій державі і приналежним особі, яка має право на охорону відповідно до положень Конвенції.

Кожна Договірна держава повинна також відмовляти в реєстрації і забороняти використання знаків, до складу яких включені, без відповідного на те дозволу, герби, державні емблеми, офіційні знаки та пробірні клейма Договірних держав, якщо тільки вони не були передані через Міжнародне бюро ВОІВ. Ті ж положення поширюються і на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування деяких міжурядових організацій.

Охорона повинна поширюватися на колективні знаки.

© Відносно промислових зразків: Промислові зразки повинні охоронятися в кожній Договірній державі, і в такій охороні не може бути відмовлено на тій підставі, що вироби, в яких втілені промислові зразки, які не виготовляються у відповідній державі.

(d) Відносно фірмових найменувань: Фірмові найменування повинні охоронятися в кожній Договірній державі без будь-якого зобов’язання подачі заявок на реєстрацію або реєстрації найменувань.

(e) У щодо зазначення походження продукту: Кожна Договірна держава повинна вживати відповідних заходів проти прямого чи непрямого використання неправдивих зазначень походження продукту або ідентифікаційних даних виробника, виробника або торговця.

(f) стосовно недобросовісної конкуренції: Кожна Договірна держава повинна забезпечувати ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

ВИСНОВОК

І так, основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи, товарні знаки та інші об'єкти промислової власності, є Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року. Вона неодноразово переглядалася і доповнювалася на міжнародних конференціях. Учасники Конвенції утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз). В Паризький союз входить більше ста держав.

Одним з основних принципів Паризької конвенції є принцип національного режиму. Конвенція передбачає надання фізичним та юридичним особам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони їх промислової власності, яка надається або буде надаватися в майбутньому своїм громадянам законодавством даної держави.

Метою Конвенції є не тільки усунення будь-якої дискримінації стосовно іноземних заявників, але й полегшення іноземним фізичним та юридичним особам придбання, використання та захисту прав промислової власності.

Промислова власність охороняє права авторів і патентовласників на такі об'єкти інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Охорона прав на ці об'єкти є невід'ємним елементом інституту інтелектуальної власності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (укр/рос) — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995₁₂₃;

2. Статус Парижской конвенции по охране промышленной собственности — http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_a84;

3. Кожарская И. Ю. Прахов Б.Г. Патентное право. — К.: 2003. — 140 с.;

4. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Ін Юре, 1999;

5. Боденхаузен Г. Парижские конвенции по охране промышленной собственности. Комментарий.- М., 1977.