Особливості економічного зростання Сполучених Штат Америки в сучасних умовах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н. КАРАЗІНА Економічний факультет Кафедра міжнародної економіки

Випускна робота

Особливості економічного зростання США в сучасних умовах

Харків_2006

Вступ

Актуальність теми. Останні десятиліття лідером у світовій економіці залишаються США. Економіка США характеризується високою динамічністю розвитку. Хоч Сполучені Штати, як і всі країни з ринковою економікою не позбавлені впливу економічного циклу, їх економічний розвиток відносно більшою стабільністю порівняно з деякими іншими країнами. І незважаючи на те, що економічна складова їхнього лідерства вже не настільки значна, як колись американська економіка все-таки є головним стабілізатором і локомотивом світової економіки. На сучасному етапі лідерство США у світовій економіці забезпечується головним чином їхньою перевагою над іншими країнами по масштабах і багатству ринку, ступеня розвитку ринкових структур, рівню науково-технічного потенціалу, потужній і розгалуженій системі мирохозяйственных зв’язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу.

Нинішнє лідерство США в глобальній економіці забезпечується в значній мірі масштабами й високим платоспроможним попитом внутріамериканського ринку. Висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Вплив США на світову економіку здійснюється не тільки величиною їх внутрішнього ринку. Американські компанії, які в переважній мірі є основою світової мережі ТНК, контролюють виробництво товарів та послуг у багатьох країнах. Американські фірми лідирують за обсягом прямих іноземних інвестицій. Але найголовнішим чинником впливу США на розвиток економіки сьогодні є, безумовно, їх технологічне лідерство. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають більше будь-якої іншої країни на поточне споживання й інвестиції. При цьому фактором, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів щодо інших країн і великий шар середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання. Величезний економічний потенціал США визначає їхню політичну могутність, яка виявляється також і в міжнародних економічних відносинах. В глобалізаційному процесі Сполучені Штати є локомотивом, який тягне за собою світову економіку і через це формує і світову політику.

Піднесенню позицій США у світовій економіці сприяє гнучка й ефективна економічна політика уряду, яка кожного разу виводила країну з кризових становищ й надавала імпульсу для нового прискорення. Зараз США є безумовним лідером не тільки у військовій й економічної, але й у науковій і культурній сферах. Тому дана тема є досить актуальною й своєчасною.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичну основу дослідження сутності економічного зростання заклали роботи Т. Мальтус, Ф. Ліст та інші вчені.

Дослідження специфіки і динаміки економічного зростання США здійснено у наукових дослідженнях Базелевич В. Д., Булатов А. С., Кудров В. М., Козак Ю. Г., Панчишин С., Філіпенко А.С., Давидов А. Ю. та інших.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичного обґрунтування внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на економічне зростання США в сучасних умовах.

Досягнення мети здійснено вирішенням наступних завдань:

— розкрити сутність та фактори економічного зростання;

— надати характеристику типів економічного зростання;

— розглянути структуру і динаміку розвитку США;

— виявити внутрішні та зовнішні фактори економічного розвитку США.

Об'єктом дослідження є економіка США.

Предметом є особливості економічного зростання США в сучасних умовах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи економічного аналізу: спостереження і узагальнення, аналіз і синтез, єдність логічного і історичного підходів, методи експертної оцінки, а також прикладні матеріали: порівняння і угрупування, екстраполяції, статистичного аналізу, логічного моделювання.

1. Теоретичні основи дослідження сутності економічного зростання

1.1 Сутність та фактори економічного зростання

Наприкінці XVIII ст. Томас Мальтус пророкував, що внаслідок зростання чисельності населення збільшення національного продукту супроводжуватиметься зниженням життєвого рівня людей. На його думку, обсяг виробництва зростає повільніше, ніж чисельність населення. Причину цього він бачив в тому, що нові працівники прикладають робочу силу до обмежених ресурсів землі. Кожен працівник тепер має менше землі для обробітку. Граничний продукт землі зменшується, і знижується реальна заробітна плата. Отже, Т. Мальтус уважав, що економічне зростання та збільшення кількості населення ведуть до того, що робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Однак учений не передбачив майбутнього внеску наукових відкриттів, розвитку техніки в економічне зростання та збільшення національного доходу.

Більш як півтора століття тому німецький економіст Ф. Ліст у праці «Національна система політичної економії» (1841 р.) розділив історію суспільства на стадії. Цю класифікацію розвинув К. Маркс. Згідно з їхніми поглядами, кожне суспільство еволюціонує в одному напрямі, — тобто послідовно прогресує. На зміну примітивним культурам, основу яких становили мисливство й землеробство, прийшло рабство. За середньовіччя склалося командне управління, яке ґрунтувалося на земельній власності - феодалізмі. Ренесанс і реформація підготували промислову революцію, що сприяла зміні феодалізму капіталізмом. Прихильники Маркса вважали, що капіталізм, або ринкова система, також мусить зійти з історичної сцени і поступитися місцем соціалізму або комунізму. Однак перебіг реального життя не завжди підтверджує думки економістів та істориків. Усупереч передбаченням К. Маркса капіталізм не зник. Навпаки, ринкова система забезпечила небувале прискорення економічного розвитку багатьох країн.

Друга половина XX ст. позначилася високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, скандинавських країнах, державах Північної Америки, нових індустріальних країнах та ін. Реалії свідчать, що сучасна ринкова економіка функціонує ефективніше, ніж у XIX — першій половині XX ст.

Країни, які обрали марксистську схему організації національної економіки, нині повертаються до ринкової системи, їхній експеримент із командною економікою виявився невдалим [32, c. 342−343].

З огляду на високі щорічні темпи економічного зростання у другій половині XX ст., економісти починають міркувати над тим, чи може воно тривати й у XXI та наступних століттях. Нині вони дають на нього дві протилежні відповіді. Противники економічного зростання вказують на те, що світова система використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Розвиток сучасної промисловості залежить від не відтворюваних природних ресурсів, які вичерпуються. Згідно з цим поглядом, людство невдовзі цілком використає певні природні ресурси — нафту, мідь, вугілля, орні землі, що життєво важливі для процесу виробництва. Надмірне навантаження на землю внаслідок украй інтенсивного її обробітку, витоптування травостою перетворюють її в пустелю, а здатність планети прогодувати населення зменшується. Вилов риби зі Світового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися. Зростання відходів, що є неминучим результатом економічного зростання, пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. До того ж інтенсивно забруднюється довкілля, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети.

Критики економічного зростання стверджують, що подальший прогрес у розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Вони заявляють, що темпи економічного зростання необхідно уповільнити і перейти до «нульового зростання». На їхню думку, треба різко обмежити використання не поновлюваних ресурсів, а також відновлюваних ресурсів, щоб ті могли поновлюватися. Обсяг викидів не повинен перевищувати абсорбційну здатність довкілля [12, c. 45−48].

Прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує людності кращі освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя тощо. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники наявних ресурсів, тощо, тобто запаси ресурсів залежать від розвитку технічних знань.

Зв’язок між економічним зростанням і станом довкілля, на думку адептів зростання, перебільшений. Прискорення економічного зростання не обов’язково означає посилення забруднення. Вони вважають, що забруднення є не стільки побічним продуктом зростання, скільки наслідком того, що частина довкілля — річки, озера, моря, океани, повітря — трактується як спільна для використання власність. Ця власність стала нашим смітником. Для зменшення забруднення довкілля прихильники економічного зростання пропонують запровадити законодавчі обмеження або спеціальні податки.

3 нинішньої полеміки про економічне зростання випливає, що воно не є абсолютним благом. Наслідки безперервного зростання обсягу виробництва для довкілля та способу життя потрібно обов’язково враховувати за будь-якого підходу до оцінки майбутнього економічного стану [21, c. 54−59].

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні [14, c. 43−56].

В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або ж як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої, разом із зростанням населення, відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі - зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість вчених під економічним зростанням розуміють такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом. Економічне зростання та економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час, як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток — це якісне економічне зростання. [20, с. 224]

Економічне зростання дає можливість забезпечувати постійно зростаючі потреби людей, вирішувати болючі соціально-економічні проблеми, проблеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу — здебільшого за рік, по-друге — темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період [22, c. 21−34].

Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основні показники такі: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у ході економічного зростання створює можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій.

Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність. Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:

фактор пропозиції;

фактор попиту;

фактор ефективності;

соціокультурні, інституційні та інші фактори. [12, с. 144]

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання, що визначається:

кількість та якість природних ресурсів;

кількість та якість трудових ресурсів;

обсяг капіталу країни;

технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають «колесами економічного зростання», визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

Природні ресурси — це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті є лише декілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни — Швейцарія, Японія чи Ізраїль — демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі [11, c. 43−44].

На думку багатьох економістів, трудові ресурси — пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці - становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країн. Проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці [10, c. 12−19].

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв’язувати трудові конфлікти.

Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових затрат на продуктивність праці. Величина трудових затрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення в працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

Кожний із факторів економічного зростання вимірюється різними показниками:

Таблиця 1. Показники факторів економічного зростання

Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучасного світу і крім індустріально розвинутих країн вона включає країни, що розвиваються.

Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якщо країни, що розвиваються, застосовували однакові технології, темпи зростання у них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий повиток у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки. [3, с. 264]

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів [5, c. 32−37].

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричинити безробіття.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси най економніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони тяжко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна та політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво — це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінують як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у довгостроковому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, характеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури укладання і виконання угод, і вони розвиваються, як правило, значно швидше, ніж країни з недемократичними, не правовими режимами.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов’язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконання обов’язків, а не на особистій ініціативі. Нерідко дотримання релігійних звичаїв і обрядів суттєво обмежує тривалість робочого дня або робочого року і скеровує ресурси замість інвестування на здійснення різних релігійних церемоній.

Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін.

Як уже зазначалося, найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку — одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей. Побудова цієї кривої визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів суспільства обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На мал. 1.1 точки, А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення А₁Б₁ до положення А₂Б₂ на мал. 1.2. Причому положення А₂Б₂ визначається двома моментами. По-перше, співвідношення попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на мал. 1.2 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості [45, c. 79−82].

Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво може не здійснюватися в більшому обсязі.

За допомогою кривої виробничих можливостей можна простежити залежність між обраними в поточному періоді альтернативами і майбутніми можливостями економіки. На мал. 1.3а) і 1.3б) зображено дві ситуації: якщо суспільство обирає в поточному періоді таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, більше економічного зростання (мал. 1.3а)); але якщо в суспільстві поточні пріоритети надаються споживчим товарам, то майбутнє економічне зростання хоча і можливе, однак відбувається значно нижчими темпами, ніж за умов першої альтернативи (мал. 1.3б).

Отже, крива виробничих можливостей позволяє аналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, що стримують його. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров’я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з’являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення [14, с. 271].

1.2 Типи економічного зростання

В залежності від того, яким способом досягається результат, розрізняють два типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний.

При екстенсивному типі зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх, незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції, у такій же пропорції необхідно збільшити виробничі ресурси (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо) [33, c. 67−69].

Інтенсивний тип економічного зростання означає зростання обсягу суспільного продукту на ґрунті якісного удосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобів виробництва та більш досконалій технології та організації праці.

Проте, поділ економічного зростання на екстенсивне та інтенсивне значною мірою умовний, оскільки у чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих факторів. Зростання національного доходу у будь-якій економіці визначається витратами та продуктивністю праці. Витрати-праці вимірюються кількістю людино-годин, яка визначається добутком кількості зайнятих у виробництві на загальну кількість відпрацьованих ними годин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого в одиницю часу, або кількістю продукту, що припадає на одного зайнятого.

Продуктивність праці залежить від технічного прогресу, обсягу інвестицій, загальноосвітньої та професійної підготовки працівників, ефективного розміщення ресурсів тощо.

З технічним прогресом тісно пов’язані інвестиції у виробництво, тобто додаткові втрати капіталу для розширення виробництва. Зростання інвестицій підвищує фондоозброєність, яка, у свою чергу, веде до підвищення продуктивності праці.

Важливе значення має спрямування інвестицій в галузі, які забезпечують науково-технічний прогрес. Ефект від капіталовкладень значною мірою залежить від рівня розвитку інфраструктури в національній економіці.

Інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма — збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших ресурсів; обернена — збільшення витрат одних ресурсів призводить до зменшення витрат інших. Так, зростання продуктивності праці вимагає додаткових інвестицій в засоби виробництва (зростання фондоозброєності).

Існує три форми інтенсивного типу зростання, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями їх взаємозаміни та ефективністю цієї заміни: фондомістка, фондозберігаюча та нейтральна [42, c. 55−64].

При фондомісткій формі підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При фондомісткій формі темпи приросту фондоозброєності вищі за темпи зростання продуктивності праці та національного доходу.

При фондозберігаючій формі підвищення продуктивності праці супроводжуються економією основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При даній формі приріст фондів (основного капіталу або засобів виробництва) на 1% викликає більший приріст національного доходу (обсягу виробництва), ніж таке ж збільшення зайнятих (кількості людино-годин).

Нейтральна форма характеризується тим, що хоч підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, але економія засобів виробництва компенсує ці витрати, і виробничі фонди (основний капітал) зростають тими ж темпами, що і ВСП та національний дохід.

Фондомістка форма зростання має місце в галузях і виробництвах, де праця людей недостатньо озброєна виробничими фондами, фондозберігаюча форма в галузях з високою фондоозброєністю, де економічне зростання досягається за рахунок більш раціонального використання наявною виробничого потенціалу.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Висновок до розділ 1

Економічне зростання означає збільшення реального ВВП країни за рік порівняно з попереднім роком. Воно дає змогу повніше задовольняти потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня і збільшувати час відпочинку, подовжувати тривалість освітньої та професійної підготовки молодого покоління, полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Загалом економічне зростання дає нації змогу повніше реалізувати її економічні цілі та здійснювати нові виробничі й соціальні програми.

Економічне зростання визначають чотири групи факторів. Фактори пропозиції: а) кількість та якість природних ресурсів; б) кількість та якість трудових ресурсів; в) капітал; г) технологія. Фактор попиту — це таке макросередовище, в якому сукупні видатки достатні для того, щоб національна економіка змогла повністю реалізувати свій виробничий потенціал, який визначають фактори пропозиції. Фактор ефективності передбачає, що національна економіка продукує товари й послуги з найнижчими витратами (виробнича ефективність), і ресурси спрямовуються на виробництво найцінніших для суспільства життєвих благ (розподільна ефективність). Четверта група — це соціокультурні та інституційні чинники, які можуть сприяти економічному зростанню або стримувати його.

Економічне зростання має як позитивні так і негативні наслідки. До позитивних можна віднести:

— економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;

— дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;

— впливає на авторитет країни у світі;

— полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів.

Економічне зростання є бажаним та позитивним явищем, але воно має і негативні наслідки:

— економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;

— сприяє дегуманізації особистості;

— призводить до перетворення працівників у додаток до машин;

— зростання ВВП і багатства не вирішують проблему справедливого розподілу цього багатства, тобто проблему бідності.

2. Специфіка і динаміка економічного зростання США

2.1 Фактори економічного розвитку США

Сполучені Штати Америки — найрозвиненіша країна світу, одна з найбільших за територією та чисельністю населення держава, їх площа становить 9,4 млн. км² (четверте місце після Росії, Канади й Китаю), населення — 297,8 млн. чол. в 2005 р. (третє місце після Китаю та Індії). ВВП Сполучених Штатів у 2005 р. дорівнювало 12 280 млрд. дол. або вдвічі більше, ніж ВВП Японії (4395 млрд. дол.), та навіть трохи більше за сукупний ВВП країн Європейського Союзу (8263 млрд. дол.). Валовий національний продукт (ВНП) США в тому ж році складав 10 479 млрд. дол. Частка Сполучених Штатів у валовому світовому продукту (ВСП) досягає 25%, у світовій промисловості - 18% [7, c. 167−170].

Наведені цифри, хоч і узагальнено, характеризують величезну потужність економічного потенціалу США. Їх вплив на світову економіку такий значний, що навіть невеликі спади в американській економіці, що трапляються, негативно позначаються на економіках майже всіх країн світу. І навпаки, економічне піднесення США означає розширення їх ринку, в тому числі для імпорту, що сприяє пожвавленню кон’юнктури багатьох товарних ринків. Частка США у світовому експорті товарів становить 13%, а в імпорті - 19%. Таким чином, внутрішній ринок США е дуже привабливим для бізнесменів інших країн. Для деяких навіть розвинутих країн американський ринок є важливим чинником розвитку національної економіки, наприклад, понад 30% експорту товарів з Японії прямує в США. Значною є також частка США в зовнішній торгівлі послугами — 19% в експорті та 13% в імпорті [16, c. 123−125].

Таблиця 2. Основні показники

Вплив США на світову економіку здійснюється не тільки величиною їх внутрішнього ринку. Американські компанії, які в переважній мірі є основою світової мережі ТНК, контролюють виробництво товарів та послуг у багатьох країнах. Американські фірми лідирують за обсягом прямих іноземних інвестицій. Але найголовнішим чинником впливу США на розвиток економіки сьогодні є, безумовно, їх технологічне лідерство. Протягом усього минулого століття майже всі визначальні для науково-технічного прогресу винаходи запроваджувалися у масове виробництво найперше в США, навіть якщо винахід було здійснено фахівцями іншої держави. Більшість найважливіших наукових відкриттів останнього десятиліття в галузі техніки, біотехнології належать вченим та інженерам США. Цьому сприяє наявність потужної мережі науково-дослідницьких закладів в країні-й значні капіталовкладення в НДДКР. У 2005 р. загальні витрати на дослідження й розробки становили 264 млрд. дол., — сума, яка поки що недосяжна для будь-якої іншої країни. Витрати на школи й вищі навчальні заклади становили 635 млрд. дол. або 6,5% ВВП. Технологічний відрив США від своїх конкурентів особливо відчутний в таких галузях, як авіакосмічна техніка, електронно-обчислювані машини, біоінженерія, атомна технологія — тобто в тих галузях, які сьогодні визначають основні напрямки науково-технічного прогресу. Вступ розвинутих країн до постіндустріальної фази розвитку надає Сполученим Штатам додаткових переваг, оскільки вони лідирують у галузі інформаційних технологій.

Величезний економічний потенціал США визначає їхню політичну могутність, яка виявляється також і в міжнародних економічних відносинах. Вплив США на діяльність таких організацій, як ОЕСР, Світовий банк, МВФ, Економічна й соціальна рада 00Н, Світова торговельна організація, — беззаперечний. Так, саме від позиції США в першу чергу залежить прийняття чи неприйняття якихось держав до СОТ. Через механізм НАТО, де Сполучені Штати також є лідером, вони ініціюють політику економічної блокади держав, які на думку американського уряду, загрожують національній безпеці США або порушують міжнародні принципи демократії (серед недавніх прикладів — Лівія, Ірак, Югославія, Афганістан).

США мають найбільшу частку внесків у фонди найавторитетніших міжнародних організацій — в багатьох організаціях системи 00Н, в Світовому банку, МВФ. В деяких випадках від частки внесків залежить кількість голосів, які держава має в процесі прийняття важливих рішень. Наприклад, в Міжнародному валютному фонді США мають 18% голосів, тоді як Японія й Німеччина — по 6,5%, Франція й Велика Британія — по 5,0%. Подібна ситуація і в Міжнародному банку реконструкції й розвитку, де квота США складає 17%. І хоч США поодинці не можуть заблокувати прийняття небажаного для себе рішення, вага їхнього голосу спричиняє значний вплив при голосуванні. Діяльність деяких організацій системи 00Н відчутно залежить від внесків в їх фонди, тому позиція США з найбільшими внесками має для них неабияке значення. Свого часу США і Велика Британія припинили внески у фонд ЮНЕСКО (на підставі звинувачення їх з боку членів цієї організації у проведенні політики неоколоніалізму), чим поставили організацію у досить скрутне становище [35, c. 98−104].

Сполучені Штати Америки є лідером процесу глобалізації, спрямовуючи його в певне русло й активізуючи цей процес. Саме по собі це природно, зважаючи на економічний і політичний вплив США і, зокрема, на глобальний характер американських ТНК. Проте деякі політичні діячі й рухи вбачають в глобалізації намагання США підкорити світову економіку, політику й культуру американським інтересам і встановити «Pax americana», тобто світ за американським зразком, в якому США панували б цілком і повсюди. Така точка зору, якщо й має деякі підстави, все ж таки є досить односторонньою; вона не враховує, що глобалізація — об'єктивний процес, що не залежить від волі окремих політиків або урядів. Крім того, антиамериканські виступи в контексті антиглобалізаційного руху безперспективні, оскільки сьогодні, особливо після розпаду СРСР і соціалістичної системи, немає сили, яка спромоглася б позбавити США їх економічного, політичного й військового лідерства у світі.

Фактори, що піднесли економіку США до сьогоднішнього рівня, можна об'єднати в три основні групи: історико-економічні, природничі й геополітичні [25, c. 21−25].

Історико-економічні особливості розвитку. Сполучені Штати Америки — країна, заснована європейськими (переважно) переселенцями та їх нащадками.

До початку XVII століття, коли в Північній Америці розпочалася колонізація, індіанців-аборигенів нараховувалося трохи більше 2 млн. чол. Отже територія була дуже рідко заселена, обсяжні землі займалися переселенцями для обробки. Крім того, в багатьох випадках аборигени виганялися зі своїх земель. В північних колоніях переважали невеликі сімейні ферми, на півдні - плантаторські господарства.

Вже на ранніх стадіях колонізації сільське господарство американських колоній мало переважно товарний характер, незважаючи на намагання англійського уряду поширити тут феодальні порядки. Війна колоністів з Англією, що закінчилася їх перемогою й проголошенням 4 липня 1776 р. Сполучених Штатів Америки, розширила можливості розвитку ринкових відносин в сільському господарстві. Щоправда, до середини XIX століття ці відносини мали незвичайний характер, оскільки в значній мірі базувалися на праці рабів, вивезених з Африки. З одного боку, використання рабів було викликано нестачею працівників-найманців у сільському господарстві; з іншого боку, рабська праця була неефективною, вона гальмувала зростання продуктивності в сільському господарстві. Громадянська війна (між буржуазією Півночі й плантаторами Півдня) 1861−1865 рр. мала наслідком ліквідацію рабовласництва. Це остаточно знищило усі перешкоди для капіталістичного розвитку сільського господарства в США. В 1862 р. було прийнято закон про гомстеди, тобто про фактично безкоштовну роздачу земельних ділянок по 160 акрів бажаючим їх обробляти. Цей закон мав виключно важливе значення для розвитку фермерства. Практично до кінця XIX століття залишалися вільні землі, придатні для обробки, і кожен мав можливість їх придбати; оренда до цього часу була відсутня, як відсутня була й абсолютна рента.

Фермерський тип розвитку сільського господарства, позбавлений залишків феодальних відносин, притаманних Європі того часу, виявив високу ефективність. Він згодом поширився на інші країни й регіони (зокрема, на Південну Україну), й одержав назву «американського шляху» розвитку капіталізму в сільському господарстві. Вже в першій половині XIX століття США перетворилися на великого виробника зерна (особливо кукурудзи), бавовни й тютюну. Сільське господарство мало високотоварний характер, значна кількість ферм і плантацій працювала на зовнішній ринок. В середині того ж століття 80% виробленої в країні бавовни експортувалося. Швидко розвивалося скотарство, чому сприяли як неосяжні пасовиська на Заході, так і наявність дешевого зерна, особливо в центральних штатах. Саме розвиток аграрних відносин на чисто ринкових засадах, не обтяжених феодальними й напівфеодальними перепонами, став першоосновою подальшого стрімкого розвитку американської економіки. Аграрний сектор надав імпульсу розвиткові галузей економіки, особливо промисловості, яка в значній мірі обслуговувала сільське господарство. Так, першою машиною, що була винайдена у США, була машина для очищення бавовни; її застосування дозволило суттєво збільшити площу плантацій під цю культуру.

Застосування машинного виробництва в економіці США значною мірою стимулювалося дефіцитом найманої робочої сили, що відчувався досить довго, незважаючи на безперервну імміграцію у XVIII-XIX століть. Промисловий переворот здійснився в США трохи пізніше, ніж в Англії, але раніше, ніж в інших європейських країнах. Вже в першій половині XIX століття фабрика замінила тут мануфактуру. Американці не тільки активно застосовували техніку, зроблену в Європі, але й робили свої винаходи, які мали світове значення. Тільки в першій половині XIX століття в США були винайдені пароплав, паперова та швацька машини, жатка, паровий молот, пневматична шина, ротаційна типографська машина, турбіна, фосфорний сірник та ін. Колонізація нових земель супроводжувалася стрімким розвитком залізничної мережі. Промисловий переворот значно прискорив розвиток американської економіки; вже по закінченні Громадянської війни США посідали четверте місце у світі (після Англії, Франції й Німеччини) за обсягом виробництва, а наприкінці XIX століття вийшли на перше, з якого вже не сходять по сьогоднішній день.

У XX столітті науково-технічний прогрес в США здійснювався більш високими темпами, ніж в інших країнах. Наявність вже досить розвинутої технічної бази, капіталу та інтелектуального потенціалу дозволили Сполученим Штатам випереджати своїх конкурентів принаймні на один крок при кожному ривку НТП. Уряд США завжди з великою увагою ставився до розвитку інноваційної сфери, її ролі в національній економіці. Ще в 1980 р. частка уряду у фінансуванні інноваційних розробок в промисловості становила 31,5%; в 90_х роках вона знизилася до 15,5%, тоді як частка приватних компаній підвищилася з 65,1 до 74,5%. На 1 долар, вкладений в НДДКР, припадає 9 доларів зростання ВВП [31, c. 543−550].

Однією з найважливіших передумов економічного зростання США є імміграція. Перші іммігранти (XVII-XVIII століття), як вже зазначалося, ставали переважно фермерами. У процесі промислового перевороту відчувалася нестача робочих рук, що стимулювало ще більший приплив іммігрантів. Особливо інтенсивною була імміграція в 40−50 роках XIX століття; за 15 років (з кінця 40_х років) до США прибуло 4 млн. мігрантів, їх частка в загальній чисельності населення країни становила 13−14%. Позитивне значення імміграції для економіки США має декілька проявів.

Якщо в Європі клас найманих робітників формувався за рахунок розорення селянських господарств, і цей процес йшов повільно, то США одержували «готові» робочі руки у досить великій кількості, а це сприяло швидкому розвиткові і промисловості, і сільського господарства. Слід звернути увагу також на якісну сторону імміграційного руху. Вже першими поселенцями, в XVII столітті, були люди енергійні, такі, що йшли на ризик втратити все, навіть життя, не боялися труднощів, пов’язаних із становленням господарства в невідомій країні. Своєю сумлінною працею вони освоювали територію і створювали ефективно діючі ферми. Дух підприємництва, воля до подолання незгод, наполегливість у праці стали невід'ємними рисами американської нації.

Імміграція в США спочатку йшла переважно з Англії (80% білого населення наприкінці XVIII століття), а також з Нідерландів, Швеції, Німеччини, тобто з країн, які вже знаходилися на досить високій стадії економічного розвитку. Новій батьківщині вони віддавали свої знання, досвід, що сприяло застосуванню передових для тих часів методів праці. З середини XIX століття в імміграційних потоках збільшилася частка ірландців, а з кінця того ж століття — італійців, латиноамериканців, поляків, українців. Іммігранти цієї хвилі поповнювали склад робітників переважно середньої і низької кваліфікації, потреба в яких стимулювалася бурхливим розвитком будівництва і сфери послуг. Після другої світової війни уряд США застосовує жорсткі імміграційні закони, й маса імміграційного руху поступово знижується. Тепер Сполучені Штати «відбирають» найбільш кваліфіковану робочу силу, інженерів та програмістів, науковців, визнаних творчих працівників культури, лікарів, фармацевтів. Таким чином підтримується високий рівень інтелектуального потенціалу американської нації.

Творчі сили, підприємницька ініціатива американців підтримується демократичним устроєм США. В 1787 р. була прийнята конституція, яка в 1789 р. була доповнена «Біллем про права». Вона проголошувала свободу слова, друку, зборів, релігії, недоторканність особи. На той час вона була найдемократичнішою конституцією у світі й слугувала взірцем для політичних кіл багатьох інших країн. Хоч не всі положення законодавства реально виконувалися, все ж таки воно давало досить широку можливість особі виявити свої здібності. Американське суспільство характеризується відкритістю спілкування, яке не обтяжене консервативними традиціями та умовностями. Це сприяло вже на перших етапах розвитку країни досить інтенсивній вертикальній мобільності населення.

Природно-ресурсний потенціал США дуже великий. Вони мають значні агрокліматичні, мінеральні й біологічні ресурси. Справжнім багатством країни є її земельні ресурси. США мають не тільки велику територію, але й високу частку земель, придатних для сільського господарства. Ця частка складає в США 63%, тоді як у Канаді - 7%, Китаї - 40%, Японії - 16%. За площею сільськогосподарських угідь (понад 5 млн. км²) США посідають перше місце у світі. Значна частина угідь являє собою родючі землі, на зразок чорноземів. США розташовані в сприятливих кліматичних умовах; за винятком Аляски їх територія лежить південніше 60-ї паралелі, тобто широти Києва. Це дає змогу вирощувати не тільки культури помірного клімату, але й субтропічні: бавовну, цукрову тростину, цитрусові. До речі, за врожаєм цитрусових США посідають перше місце у світі. М’який клімат дозволяє розгорнути високорозвинену туристську індустрію на величезному просторі вздовж океанського узбережжя; особливо в цьому плані відрізняється Каліфорнія й Флорида.

Надра Сполучених Штатів дуже багаті на корисні копалини, запаси яких принципово можуть забезпечити потреби країн майже повністю. Значними є поклади вугілля, нафти й газу. За запасами вугілля США посідають друге місце у світі, газу — третє, нафти — одинадцяте. Вугілля США навіть експортують у великій кількості. Щодо нафти, то половину потреб в неї країна імпортує; справа в тому, що експлуатуються тільки високорентабельні родовища, а інші консервуються. Така ж ситуація і з газом. Маючи великі запаси палива, Сполучені Штати досить легко перенесли нафтову кризу початку 70_х років минулого століття; різке підвищення цін на нафту підняло рентабельність багатьох родовищ, які раніше були законсервовані [22, c. 42−49].

Великі родовища металевих копалин, особливо залізної (5 місце у світі) та мідної (1 місце у світі) руд. Проте деякі з них вона імпортує в значній кількості: це олово, нікель, хроміти, марганець. До речі, для нашої марганцевої промисловості американський ринок був би дуже до речі, якби Україні вдалося б на нього пробитися.

США мають значні ресурси деревини. За покритою лісом територією вони посідають четверте місце у світі (після Росії, Бразилії та Канади), за запасами деревини — третє (після Росії та Бразилії), а за її вивозом (розробкою) перше. Втім, власної деревини Сполученим Штатам не вистачає й тому значну її частину імпортують, переважно з Канади.

Загалом США добре забезпечені різноманітними природними ресурсами, і це дозволяє їм здійснювати гнучку політику на світових ринках сировини. Свого часу саме корисні копалини стали підґрунтям створення славнозвісних монополій Моргана (вугілля та залізна руда), Рокфеллера (нафта), Меллона (кольорові метали, нафта). Незважаючи на те, що США мають великі запаси мінеральної сировини, вони її імпортують у значній кількості, оскільки потреби американської промисловості в сировині не задовольняються місцевими запасами. Справа не в тому, що своїх запасів мало, а в тому, що імпортна сировина часто дешевша. Американські ТНК намагаються встановити контроль над розробкою найцінніших родовищ корисних копалин, особливо в країнах, які розвиваються. До 70_х років минулого століття сім велетенських нафтових компаній («Сім сестер», серед яких одна англо-голандська, одна англійська, інші американські) контролювали практично весь нафтовий ринок, ^аж поки організація ОПЕК не порушила світове панування цієї олігополії.