Управління інвестиційним потенціалом підприємства

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка Кафедра менеджменту і адміністрування КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Інвестиційний менеджмент»

на тему «Управління інвестиційним потенціалом підприємства»

виконана на матеріалах ТОВ «Зіньківська цегла»

Виконала:

Хоружа С.І.

Науковий керівник Ржепішевська В.В.

Полтава 2012

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні засади управління інвестиційним потенціалом підприємства

1.1 Економічна суть інвестиційного потенціалу підприємства

1.2 Процес формування та реалізації інвестиційного потенціалу підприємства

1.3 Особливості інвестиційного потенціалу промислових підприємств України Розділ 2. Дослідження процесу управління інвестиційним потенціалом на ТОВ «Зіньківська цегла»

2.1 Характеристика господарської діяльності підприємства

2.2 Оцінювання інвестиційної привабливості підприємства

2.3 Аналіз процесу управління інвестиційним потенціалом підприємства Розділ 3. Шляхи удосконалення процесу управління інвестиційним потенціалом на ТОВ «Зіньківська цегла»

3.1 Стратегічні напрями реалізації інвестиційного потенціалу підприємства

3.2 Оцінювання ефективності запропонованих заходів Висновки Список використаної літератури

Вступ На сучасному етапі розвитку економіки України виникла об'єктивна необхідність активізації інвестиційної діяльності, бо саме вона є вирішальною ланкою всієї економічної політики держави, яка забезпечує стабільне економічне зростання, приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури тощо.

Інвестиційний потенціал підприємства — це здатність господарюючого суб'єкту реалізувати сукупність інвестиційних можливостей щодо генерування додаткових потоків капіталу завдяки мобілізації наявних ресурсів з метою підвищення вартості об'єкту інвестування.

Багатоаспектна структура інвестиційного потенціалу підприємства обумовлює специфіку побудови системи його оцінки на основі визначених принципів. Базовими положеннями оцінки ефективності діяльності підприємств щодо залучення та використання інвестиційних ресурсів є застосування комплексного підходу та інтегрального оцінювання.

На основі критичного аналізу існуючих методичних підходів щодо дослідження складних економічних систем, було розроблено методику інтегральної оцінки інвестиційного потенціалу підприємства на основі співвідношення рівня розвитку потенціалів залучення та відтворення інвестицій.

Актуальність проблеми сучасного стану інвестиційного потенціалу підприємств розглядаються у роботах таких вчених-економістів: І. Бланк, І. Клименко, Ю. Кравченко, В. Ляшенко, Л. Михальська, О. Мозговий, М. Стирський, С. Супрун, О. Шерстюк, С. Юхимчук, А. Яковлєв, Ю. Брігхем, Л. Гапенськи, Ченг Ф. Лі, Джозеф І. Фіннерті, Ф. Фабоцці та ін. Практичні аспекти цієї проблеми розглядаються у роботах В. Едельмана, О. Басса, С. Суверова, М. Крейніної, Т. Лепейко, В. Піддубного, В. Савчука, У. Шарпа та ін.

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження та розробка інструментарію удосконалення процесу управління інвестиційним потенціалом промислових підприємств України.

Відповідно до визначеної мети в роботі поставлено такі завдання:

— визначити сутність інвестиційного потенціалу підприємства;

— розглянути процес формування та реалізації інвестиційного потенціалу підприємсива;

— виявити особливості інвестиційного потенціалу промислових підприємств України;

— дати основну характеристику діяльності досліджуваного підприємства;

— оцінити інвестиційну привабливість підприємства;

— проаналізувати процес управління інвестиційним потенціалом підприємства;

— розробити стратегічні напрями реалізації інвестиційного потенціалу підприємства;

— оцінити ефективність запропонованих заходів.

Предмет дослідження — теоретичні та практичні засади процесу управління інвестиційним потенціалом підприємства.

Об'єкт дослідження — інвестиційний потенціал товариства з обмеженою відповідальністю «Зіньківська цегла».

Структурно курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

управління інвестиційний господарський

Розділ 1. Теоретичні засади управління інвестиційним потенціалом підприємства

1.1 Економічна суть інвестиційного потенціалу В умовах переходу до ринку перед підприємствами виникла необхідність та з’явилася можливість самостійно визначати напрямки своєї інвестиційної діяльності, джерела і заходи (засоби) досягнення поставлених цілей. Будь-яка економічна система характеризується її високим динамізмом, що вимагає від кожного суб'єкта господарювання швидкої реакції на зміну ситуацій в економіці держави, здатності корегувати свої практичні кроки. Наявність у підприємства таких умінь забезпечує йому можливість розвиватися, поступово переходячи від одного стабільного стану до якісно нового.

Науковий підхід до вивчення будь-якої проблеми вимагає визначення термінології, яку при цьому використовують. Тому, з погляду авторів, доцільно розглянути сутність та зміст категорії «інвестиційний потенціал», визначити її особливості на сучасному етапі. Потенціал — з лат. potentia — сила, можливість, у переносному значенні — сукупність засобів, умов, необхідних для ведення, підтримки, збереження чого-небудь. Потенційний — існуючий у потенції, прихований, але готовий виявитися за наявності певних умов та факторів. Інвестиція (з лат. investio — одягаю) — це вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

Отже, інвестиційний потенціал — це можливість вкладення капіталу з метою наступного його збільшення або інвестиційні можливості щодо ведення, підтримки чи збереження чого-небудь. В економічній літературі представлені дослідження інвестиційного потенціалу підприємства як елемента його виробничого й економічного потенціалу. У процесі господарської діяльності, нормального процесу відтворення всіх елементів виробничої структури підприємства і нагромадження ресурсів формується його інвестиційний потенціал. З одного боку, він є результатом ефективного використання можливостей підприємства, а з іншого — фактором його подальшого розвитку.

У ринковій економіці зберігається державний сектор, але є значна недержавна сфера діяльності. Капітал вільно переливається, а напрямок фінансових коштів регулюється попитом та пропозицією на них. При цьому, з одного боку, відбувається задоволення інтересів конкретного виробника та споживача, а з іншого — створюються умови для розширеного відтворення.

В умовах формування та вдосконалювання ринкових відносин зміст категорії «інвестиційний потенціал підприємства» розкривається повніше, якщо брати до уваги спільну дію різноманітних, навіть протилежних, факторів, характерних для різних типів економіки. Конкуренція та планомірність, вартісна та натурально-речовинна форми, пріоритет приватного та загальнодержавного інтересів, відокремлення й інтеграція, інші фактори впливають на зміст категорії «інвестиційний потенціал», визначають її сучасний розвиток.

Кругооборот інвестиційного потенціалу ґрунтується на русі капіталу як у грошовій, так і в натуральній формах. Реальне джерело інвестицій народжується в обороті реального капіталу внаслідок господарської діяльності підприємства, яке володіє великим інвестиційним потенціалом.

Інвестиційний потенціал кожного окремо узятого підприємства тісно пов’язаний з потенціалом інших підприємств, галузі, регіону, з утворенням загального інвестиційного потенціалу економіки.

По суті, інвестиційний потенціал визначає можливість підприємства вкладати кошти (капітал) в матеріально-речовинні й особисті фактори виробництва для забезпечення умов нормального відтворення і (чи) одержання очікуваного прибутку. Він є вирішальним фактором економічного зростання, розширення потенційних можливостей підприємства. Інвестиційний потенціал має бути достатнім для повнокровного розширеного відтворення виробництва і подальшого збільшення інвестиційного капіталу підприємства.

В умовах переходу до ринкової економіки підсилюється орієнтація інвестиційного потенціалу підприємства на попит ринку. У зв’язку з цим далі досліджуватимуться питання інвестиційного попиту. На практиці розрізняють два види інвестиційного попиту: потенційний попит і конкретний попит (пропозиція капіталу). Потенційний попит виникає за відсутності наміру юридичної або фізичної особи за наявного доходу (прибутку) спрямувати його на нагромадження. Цей вид попиту називають ще інвестиційним потенціалом — джерелом для майбутнього інвестування. Таке визначення інвестиційного потенціалу, на думку авторів, можна вважати правомірним, тому що за сприятливих умов потенційний попит (інвестиційний потенціал) може стати конкретним попитом, тобто конкретною реалізацією намірів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Конкретний попит виступає на ринку інвестиційних товарів у формі пропозиції капіталу. Інвестиційна пропозиція включає нові та поліпшені об'єкти інвестування (основні фонди), оборотні кошти, цінні папери, інше майно. Об'єкти інвестиційної діяльності виступають на ринку як попит на капітал. Суб'єкти інвестиційної діяльності (власники майна, покупці, підрядники та ін.) реалізують інвестиційний попит та пропозицію, вступаючи у визначені економікою взаємозв'язки за допомогою інвестиційного ринку.

На практиці функціонують ринок інвестицій (капіталів) і ринок інвестиційних товарів. Ринок інвестицій (обмів інвестиціями) характеризується їх пропозицією з боку інвесторів (продавців) і попитом на інвестиції з боку потенційних покупців. Ринок інвестиційних товарів пропонує інвестиційні проекти, а попит визначає впровадження їх суб'єктами господарювання.

В умовах трансформаційної економіки в змісті категорії «інвестиційний потенціал» відбуваються значні зміни. Акценти інвестиційної діяльності, механізми її здійснення перемістились на конкурентну, децентралізовану систему, а нові механізми знаходяться в процесі становлення, формування, освоєння та вдосконалювання з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду. Тому зміст категорії «інвестиційний потенціал» формується під впливом протидіючих факторів і тенденцій.

На інвестиційний потенціал підприємства впливають такі фактори:

— конкуренція і планомірність;

— вартісна та натурально-речовинна форми;

— пріоритет приватного та загальнодержавного інтересів;

— відокремлення та інтеграція.

Сутність та взаємозв'язок понять «потенціал підприємства», «інвестиції», «інвестиційний потенціал підприємства», «інвестиційна діяльність», «інвестиційні ресурси» наведені на рисунку 1.

Рис. 1.1. Концептуалізація поняття «інвестиційний потенціал підприємства»

Отже, інвестиційний потенціал підприємства, що розглядається як можливість вкладення коштів у матеріально-речовинні й власні фактори виробництва для забезпечення умов нормального процесу відтворення на підприємстві, одержання очікуваного прибутку, містить, з одного боку, протиріччя сучасного економічного становлення і розвитку підприємства, а з іншого — змістовні характеристики сучасного інвестиційного процесу: сполучення ринкових, конкурентних і державних механізмів, вартісної і натурально-речовинної форм руху інвестицій, різноманітність джерел інвестування та інших факторів.

Розуміння суті й сучасного змісту інвестиційного потенціалу дозволяє визначити актуальні напрямки вирішення проблеми його ефективного використання в умовах ринкової економіки. Інвестиційна діяльність на будь якому рівні (держава — галузь — регіон — підприємство) — це вкладення інвестиційних ресурсів (інвестування) і сукупність практичних дій з реалізації інвестицій. Відповідно до законодавства визначено поняття інвестиції, інвестиційна діяльність, методи участі в капіталі тощо. Інвестиційна діяльність підприємства в усіх її формах здійснюється за рахунок усіх можливих джерел. Інвестиційні ресурси — це всі види грошових та інших активів, які залучаються з метою здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Управління інвестиційною діяльністю підприємства потребує насамперед проведення аналізу використання інвестиційних ресурсів підприємства з урахуванням їх можливих джерел.

1.2 Процес формування та реалізації інвестиційного потенціалу підприємства

Інвестиційний процес являє собою взаємопов'язані фази формування, розподілу та споживання інвестиційних ресурсів з метою отримання додаткового доходу чи соціального ефекту. Безперервність інвестиційного процесу є базовою умовою для забезпечення розширеного відтворення.

Необхідність у здійсненні інвестицій виникає, коли об'єкт інвестування має набір інвестиційних можливостей, реалізація яких дозволить вирішити поставлені стратегічні завдання. Для будь-якої організації існує потенційний набір інвестиційних можливостей, які збігаються за своєю суттю з виробленими цілями і стратегією компанії [4, с. 73].

Інвестиційний потенціал представляє собою здатність підприємства реалізувати сукупність інвестиційних можливостей щодо генерування додаткових потоків капіталу завдяки мобілізації наявних ресурсів з метою підвищення вартості об'єкту інвестування.

Формування інвестиційного потенціалу полягає у створенні додаткових інвестиційних можливостей, що можуть бути реалізовані підприємством шляхом мобілізації внутрішніх або залучення зовнішніх ресурсів.

В ідеальних економічних умовах інвестиційні можливості мають реалізовуватись миттєво. Під ідеальними економічними умовами у даному випадку ми розуміємо наявність у господарюючого суб'єкту необмежених інвестиційних ресурсів, персоналу відповідної кваліфікації та сприятливого зовнішнього середовища. У таких умовах зростання вартості компанії відбувається планомірно відповідно до цілеспрямованих дій керівництва, а накопичення інвестиційних можливостей у вигляді інвестиційного потенціалу є скоріше неприродним явищем.

У реальних економічних умовах інвестиційні можливості мають властивість накопичуватись, поступово утворюючи інвестиційний потенціал. Формування інвестиційного потенціалу відбувається під впливом двох груп факторів — позитивних та негативних.

Структура факторів, що впливають на формування інвестиційного потенціалу підприємства.

Внутрішні (позитивні):

— кваліфікований менеджмент;

— високий рівень рентабельності продаж;

— продукт, що виробляється, перевершує існуючі аналоги;

— діяльність компанії є прозорою та відповідає стандартам розвинених країн;

— технологія, що використовується, відповідає найкращим світовим зразкам;

— високий рівень оборотності капіталу.

Внутрішні (негативні):

— недостатня кваліфікація персоналу;

— технологія, що використовується, поступається існуючим аналогом;

— незадовільна маркетингова політика;

— дефіцит оборотних коштів.

Зовнішні (позитивні):

— держава сприяє залученню інвестицій;

— темпи росту ринку високі, а рівень конкуренції прийнятний.

Зовніщні (негативні):

— державна політика не сприяє залученню інвестицій;

— темпи росту ринку низькі, спостерігається жорстка конкуренція.

Позитивні (сприятливі) фактори — ті, що роблять можливим збільшення капіталізації компанії у результаті інвестування. Це, наприклад, висока рентабельність продаж, добрий стан виробничих фондів, достатня кваліфікація персоналу, державне сприяння інвестиціям тощо.

Негативні фактори — ті, що унеможливлюють миттєву реалізацію інвестиційного потенціалу та досягнення бажаного результату. Це, наприклад, брак фінансових та управлінських ресурсів на підприємстві, несприятлива кон’юнктура ринку, недосконала законодавча база та державна політика.

Зрозуміло, що у реальних економічних умовах у повній мірі представлені фактори обох груп. Тому формування інвестиційного потенціалу є закономірним явищем. Питання лише в тому, яка з груп переважає. У відповідності до їх співвідношення потенційні інвестори приймають рішення щодо доцільності інвестування, а підприємство обирає інвестиційну стратегію.

Показником для попередньої оцінки накопиченого інвестиційного потенціалу виступає середня рентабельність інвестицій (РІ) в країні чи в галузі. Так, норма рентабельності інвестицій для західноєвропейських країн складає до 20%. Для економіки України та деяких інших східноєвропейських країн характерна рентабельність інвестицій на рівні від 35−40%. Ми схильні пояснювати це наявністю надлишкового інвестиційного потенціалу, який утворюється внаслідок відтермінування інвестицій у часі.

Розглянемо можливі варіанти формування інвестиційного потенціалу.

1. Домінуючими є внутрішні негативні фактори, а зовнішні фактори є сприятливими. У такому випадку реалізація інвестиційний потенціалу можлива шляхом оптимізації діяльності підприємства незалежно від зовнішнього середовища. Така ситуація притаманна для економік країн ЄС, де існує сприятливий інвестиційний клімат. При цьому інвестиційний потенціал помірний (РІ - до 20%), інвестиційні можливості можуть бути реалізовані досить швидко, зважаючи на розвиненість ринку капіталу.

2. Домінують зовнішні негативні фактори, а внутрішні є сприятливими. Тоді реалізація інвестиційного потенціалу полягає у покращенні інвестиційного клімату. Причому лише стратегічний інвестор може впливати на зовнішні чинники. Тому інвестиції загалом мають ризикований характер. Інвестиційний потенціал може досягти значного розміру, якщо несприятливі зовнішні фактори зберігатимуться протягом тривалого періоду (РІ - до 60%). Очевидні переваги мають інвестори, що пристосовані до таких умов господарювання та мають режим найбільшого сприяння від державних органів.

3. Негативні внутрішні фактори співпадають із несприятливими зовнішніми. Інвестиційний потенціал може досягати великих розмірів (рентабельність інвестицій — до 200%), однак капіталовкладення вкрай ризиковані. Тому, як правило, контрагенти утримуються від інвестування.

Відповідно до джерел формування, інвестиційний потенціал поділяється на внутрішній та зовнішній. Зовнішній реалізується під впливом розвитку ринку безвідносно до дій менеджменту компанії - на ринку, що зростає, вартість підприємств може збільшуватись під впливом зовнішньої кон’юнктури (підвищеного попиту, зайвої грошової маси, спекулятивних інвестицій).

Внутрішній ІП реалізується у процесі цілеспрямованої діяльності менеджменту підприємства щодо реалізації існуючих інвестиційних можливостей. У сучасних умовах зовнішній інвестиційний потенціал має від'ємний характер у середньостроковій перспективі, оскільки прогнози щодо відновлення світової економіки є несприятливими. Тому на перший план виходить саме внутрішній інвестиційний потенціал підприємств.

Отже задачею інвестора є пошук та реалізація інвестиційного потенціалу економічних суб'єктів, тобто спрямування ресурсів туди, де накопичених інвестиційних можливостей більше. І чим раніше можна визначити інвестиційну можливість, тим більшим буде масштаб винагороди [4, с. 73]. Реалізація потенціалу полягає в усуненні в рамках свого кола впливу негативних факторів, які заважають негайному втіленню інвестиційних можливостей, з метою максимізації вартості компанії.

У стаціонарних економічних системах (системах, де діють закони економічного розвитку) процес накопичення та реалізації інвестиційного потенціалу відбувається безперервно шляхом реінвестування прибутку у нові перспективні проекти, галузі чи регіони. У країнах з ефективно функціонуючими ринковими механізмами накопичення інвестиційного потенціалу триває до певної межі. Далі відбувається процес реалізації інвестиційного потенціалу — тобто надходження інвестицій, їх використання та відповідно підвищення вартості об'єкту інвестування.

У нестаціонарних економіках цей процес має дещо інший вигляд. Відсутність дієвих механізмів залучення інвестицій та подальшої реалізації потенціалу призводить до його надмірного накопичення в масштабах країни. Це може відбуватися через наступні причини:

1. Несприятлива макроекономічна ситуація: гіперінфляція, відсутність належної нормативної бази, високий рівень корупції. Ці фактори ускладнюють чи навіть унеможливлюють надходження інвестицій, незважаючи на значні інвестиційні можливості. Така ситуація була притаманна для української економіки у 90-ті роки 20-го століття та багато в чому характерна дотепер.

2. Контрагенти не усвідомлюють необхідність залучення інвестицій. Причиною цього може бути низький рівень кваліфікації керівництва, розвинутий тіньовий сектор економіки. Така ситуація спостерігається на багатьох підприємствах державного сектору, де керівництво не має стимулів до реалізації інвестиційних можливостей та не схильне до ризику.

3. Існують перешкоди неекономічного характеру: ембарго, заборона на інвестування у певний стратегічний сектор економіки.

4. Норма рентабельності інвестицій є неприйнятно малою.

5. Ризик інвестування є занадто високим порівняно з іншими варіантами.

Надмірне накопичення інвестиційного потенціалу спочатку призводить до підвищення можливої доходності інвестицій. Однак згодом накопичення нереалізованих своєчасно інвестиційних можливостей негативно впливає на підприємство. Тобто існує певна межа, за якою інвестиційний потенціал починає зменшуватись, а згодом — прагнути до нуля.

Тому вирішальне значення має вибір часу для інвестування, коли сприятливі зовнішні фактори створюють умови для реалізації накопичених внутрішніх можливостей.

Отже, формування інвестиційного потенціалу відбувається за рахунок поступового свідомого чи несвідомого накопичення інвестиційних можливостей, що не можуть бути реалізовані підприємством миттєво. При цьому в економіці взагалі інвестиційних можливостей завжди більше, ніж наявних інвестиційних ресурсів.

1.3 Особливості інвестиційного потенціалу промислових підприємств України Забезпечення стійкого зростання вітчизняної економіки є одним з пріоритетних завдань сьогодення. Його вирішення можливе за умови формування конкурентоспроможних підприємницьких структур, здатних зайняти місце у глобалізованому, складному, динамічному і взаємопов'язаному економічному просторі. [2, с. 60].

Закон України «Про інвестиційну діяльність» зазначає, що інвестиції - це всі види матеріальних та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається певний соціальний ефект. Згідно з цим Законом, суть інвестиційної діяльності полягає в розробці ідей, обґрунтування проекту, матеріально-технічного і фінансового забезпечення, управління діяльністю створеного об'єкта, включаючи його ліквідацію або перепрофілювання відповідно до умов, що змінюються, і можливостей досягнення інвестором поставлених цілей. [1]

Інвестиційна діяльність на рівні національних суб'єктів господарювання порівняно з розвинутими європейськими країнами характеризується значною відсталістю, нестабільними темпами розвитку та нерівномірністю розподілу серед галузей, в яких функціонують об'єкти інвестиційної діяльності.

У комплексі проблем, пов’язаних із визначенням ролі інвестицій підприємства, в сучасних умовах більшого значення набуває процес управління інвестиціями підприємства, що визначає збільшення уваги до інформаційного забезпечення керівництва відповідними даними про інвестиції. Він повинен бути представлений як цілісна організаційно-економічна система процесу інвестування, що є складовою частиною в загальній структурі господарського механізму підприємства. До структури цього механізму входять ринковий механізм саморегулювання та ціноутворення на основі попиту і пропозиції на інвестиційних ринках; держане нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; внутрішній механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства (за основними напрямками інвестування здійснюється за допомогою розробленої інвестиційної стратегії та цільової інвестиційної політики, внутрішніх нормативів та вимог до інвестиційної діяльності за окремими її аспектами); система конкретних засобів управління, за допомогою яких передбачається досягнення конкретних результатів інвестиційної діяльності. Ефективний механізм здійснення підприємством інвестиційної діяльності дає змогу з максимальною швидкістю досягти поставлених цілей та вирішити основні завдання розвитку економіки підприємства, сприяє результативному вирішенню конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю, повна і послідовна реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики підприємства. [4, с. 86]

Існують певні стратегічні відмінності в управлінні інвестиційною діяльністю на різних етапах життєвого циклу підприємницької структури. Відправною точкою в обґрунтуванні інвестиційних рішень має бути інновація, втілення якої може надати системі нової якості. Це безпосередньо пов’язує інвестиційну політику зі змістом інноваційної стратегії і зумовлює зміну пріоритетів у процесі їх формування на різних стадіях життєвого циклу підприємства. [2, с. 67]

Основу інвестиційної діяльності підприємств складає реальне інвестування. Для більшості підприємств такий вид інвестування в сучасних умовах — єдиний правильний напрямок інвестиційної діяльності. Це визначає високу роль управління реальними інвестиціями в системі інвестиційної діяльності підприємства. [3, с. 110] Це явище ще можна пояснити тим, що рівень розвитку та ступінь ліквідності фінансових активів підприємств, особливо цінних паперів, ще не надають можливості для раціонального та прибуткового розподілу інвестиційного капіталу не тільки внутрішніх, а і зовнішніх інвесторів за умов економічної та політичної нестабільності в країні. Це можна побачити, проаналізувавши на прикладі підприємств в місті Чернівці, їх інвестиційну діяльність за 2008 рік.

У 2008 році підприємствами та організаціями усіх форм власності у розвиток економіки міста за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 747,8 млн. грн. капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них — 658,1 млн. грн. — складали інвестиції в основний капітал, або 36,9% усіх інвестицій в основний капітал по області.

У розвиток промисловості обсяг інвестицій в основний капітал збільшився майже на третину. На підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води освоєно інвестицій в основний капітал більш ніж на 19,7%, а транспорту і зв’язку — у 2,7 рази. Підприємства, які займаються будівництвом, використали 18,9% усіх капіталовкладень, обсяги яких збільшилися у 2 рази.

У соціально-культурну сферу спрямовано 35,9% від загального обсягу інвестицій, з них у житлове будівництво — 89,2%. Обсяги інвестицій в соціально-культурну сферу збільшилися на 38,2%, в тому числі у сферу культури та спорту, відпочинку та розваг — у 3,2 рази, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги — у 1,6 рази та у житлове будівництво — на 34,3%. Водночас скоротились обсяги інвестицій у сферу освіти — на 6%.

Проте вкрай назрілою є потреба щодо залучення інвестицій у впровадження екологічно чистих технологій та виробництв, енергота ресурсозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві, розв’язання транспортного розвантаження центральної частини міста.

Як ми бачимо, в існуючій структурі державного апарату притаманна велика кількість проблем, успадкованих ще від колишнього Радянського Союзу, серед яких: громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Відсутність стабільного і передбачуваного законодавчого середовища збільшує витрати і ризики, пов’язані з веденням бізнесу в України. Недоліки законодавчої бази створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні і суттєво охолоджують бажання тих інвесторів, хто готовий вити в Україну. Основні проблеми стосуються не тільки численних невідповідностей і неузгодженостей в існуючих законодавчих актах, але й непередбачуваності змін, що можуть вноситися в законодавство, слабкого практичного втілення прийнятих законів і неефективного забезпечення їх дотримання, що, в свою чергу, викликане слабкістю і корумпованістю судової влади. [5, с. 13]

Вихід України з кризи вимагає розробки ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідністю зумовлена перш за все тим, що інвестиції і пов’язані пов’язані з ними зрушення в економіці відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. А інвестиційна політика підприємства — загальне керівництво з формування програми капіталовкладень, відбору проектів і фінансових рішень. Інвестиційна політика полягає у виборі та реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу, посилення конкурентних переваг. [6, с. 239]

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою «згори-вниз», починаючи з мегарівня (рівня країни) з метою дослідження характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня — специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем — оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах можна тільки за умов проведення заходів на всіх рівнях господарювання. Розглянемо детальніше ці заходи. На рівні країни повинно виконуватися наступне: збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості, заохочення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання шляхом створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Основними заходами, що будуть сприяти активізації інвестиційних процесів на підприємствах, на регіональному рівні є наступні: стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіону; реалізація регіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону. [7, с. 49]

Отже, у першому розділі були розглянуті теоретичні основи інвестиційного потенціалу підприємства, зокрема наведена економічна суть і структура інвестиційного потенціалу підприємства, досліджено процес формування та реалізації інвестиційного потенціалу, а також проаналізовано особливості інвестиційного потенціалу промислових підприємств України.

Інвестиційний потенціал підприємства, що розглядається як можливість вкладення коштів у матеріально-речовинні й власні фактори виробництва для забезпечення умов нормального процесу відтворення на підприємстві, одержання очікуваного прибутку, містить, з одного боку, протиріччя сучасного економічного становлення і розвитку підприємства, а з іншого — змістовні характеристики сучасного інвестиційного процесу: сполучення ринкових, конкурентних і державних механізмів, вартісної і натурально-речовинної форм руху інвестицій, різноманітність джерел інвестування та інших факторів.

Формування інвестиційного потенціалу відбувається за рахунок поступового свідомого чи несвідомого накопичення інвестиційних можливостей, що не можуть бути реалізовані підприємством миттєво. При цьому в економіці взагалі інвестиційних можливостей завжди більше, ніж наявних інвестиційних ресурсів.

Розділ 2. Дослідження процесу управління інвестиційним потенціалом на ТОВ «Зіньківська цегла»

2.1 Характеристика господарської діяльності підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Зінківська цегла» створене згідно Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Законів України «Про власність».

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, що враховується на самостійному балансі, рахунки в банках, печатку та кутовий штамп, а також товарний знак та інші притаманні юридичній особі реквізити.

Майно підприємства належить йому на праві власності та формується з джерел, не заборонених чинним законодавством.

Підприємства володіє, користується та розпоряджається належним йому майном відповідно до мети своєї діяльності.

Товариство має власні основні та обігові кошти, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, круглу печатку з власним найменуванням, кутовий штамп зі своїм найменуванням, бланки з власним найменуванням, власний товарний знак, емблему та інші необхідні реквізити.

Товариство є власником:

— майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу;

— одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах майна, що йому належить, на яке може бути звернене стягнення згідно з чинним законодавством.

Скорочене найменування Товариства: ТОВ «Зіньківська цегла»

Місце розташування Підприємства: 38 100, Україна, Полтавська обл. місто Зіньків, вул. Гоголя 125б.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зінківська цегла» — провiдне пiдприємство промисловості області з виробництва високоякісної цегли.

За роки iснування пiдприємство здобуло i накопичило значний науково-технiчний та виробничий потенцiал, сучасну технологiю та обладнання, що дозволяє задовольняти потреби споживачiв у продукцiї, яка випускається заводом.

Основною метою діяльності Товариства є одержання законного прибутку за допомогою участі в цивільному, торговому обороті шляхом задоволення попиту на ринку на вироблену продукцію, виконання робіт і надання послуг у сферах, обумовлених предметом діяльності.

Предметом діяльності Товариства є:

— оптова торгівля будівельними матеріалами;

— виробництво формованої і обпаленої глиняної цегли та блоків;

— проведення спеціальних та монтажних робіт;

— посередництво в торгівлі різними товарами;

— здавання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення;

— інжинірингові роботи у будівництві;

— виконання функцій генпідрядника у сфері будівельної діяльності;

— вироблення збирувальних з/б конструкцій;

— інші види оптової торгівлі;

— діяльність у сфері бухгалтерського обліку;

— аудиторська діяльність;

— оптова, роздрібна і комісійна торгівля;

— торгово-закупівельна, посередницька діяльність;

— виробництво, закупівля і реалізація будівельних матеріалів;

— сприяння і промислове впровадження передових наукових технологій.

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність у будь-якій сфері, пов’язаній з предметом його діяльності. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариство користується повним обсягом прав суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Місія діяльності ТОВ «Зіньківська цегла» полягає у сприянні економічного розвитку Полтавської області за рахунок виготовлення якісної цегли, забезпечення відповідного прибутку власників підприємств та його справедливого розподілу.

Отже, виходячи з цього загальною ціллю нашого підприємства є збільшення маси прибутку для подальшого розвитку підприємства за рахунок виготовлення високоякісної цегли та інших послуг якими займається дане підприємство.

Аналіз організаційно-управлінської структури підприємства Організаційно — управлінська структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;

2) інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Організаційна структура ТОВ «Зіньківська цегла»" представлена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 — Організаційно-управлінська структура ТОВ «Зіньківська цегла»

Лінійно-функціональні організаційні структури володіють наступними позитивними рисами. По-перше, вони дозволяють вищому керівництву зосередитися на стратегічних питаннях. По-друге, вони створюють умови для досягнення високої ефективності за рахунок спеціалізації. Недоліком лінійно-функціональних організаційних структур є те, що вони, по-перше, приводять до між функціональних конфліктів, по-друге, утрудняють між функціональну координацію і, по-третє, обмежують можливості вирощування в організації менеджерів здатних вирішувати питання стратегічного управління.

Органами управління Товариства ТОВ «Зіньківська цегла"є:

— загальні збори акціонерів;

— ревізійна комісія;

— правління Товариства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління Товариства покладається на незалежного аудитора, який призначається відповідно до Статуту Товариства.

Вищим органом акціонерного Товариства «Зіньківська цегла» є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Акціонери, які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління Товариства.

До компетенції загальних зборів належить:

1) визначення основних напрямків діяльності Товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до Статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

3) обрання та відкликання Голови та членів наглядової ради;

4) обрання та відкликання Голови та членів правління Товариства;

5) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків Товариства;

6) затвердження річних результатів діяльності дочірніх підприємств Товариства, затвердження висновків незалежного аудитора, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів);

7) створення, виділ та припинення дочірніх підприємств, філій та представництв Товариства, затвердження їх статутів та положень;

8) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління Товариства;

9) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства, визначення організаційної структури Товариства;

10) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

11) прийняття рішення про випуск акцій;

12) прийняття рішення про створення та участь Товариства в інших юридичних особах;

13) прийняття рішення про виділ, злиття, приєднання, поділ, перетворення Товариства;

14) прийняття рішення про ліквідацію Товариства;

15) призначення незалежного аудитора та погодження умов договору, що укладається з ним;

Виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво є директор. Директор є підзвітним загальним зборам акціонерів Товариства та організовує виконання їх рішень.

Директор обирається за рішенням загальних зборів у кількості не менше трьох осіб.

Компетенція директора правління Товариства:

Головними завданнями директора підприємства належать:

1. Затвердження поточних планів діяльності підприємства та заходів, необхідних для їхнього виконання.

2. Організація поточної діяльності Підприємства.

3. Розробка бізнес-планів та інших програм фінансово-господарської діяльності Підприємства.

4. Розробка місії та стратегії підприємства.

5. Організація виконання договорів (угод), укладених Підприємством.

6. Затвердження щорічних кошторисів, штатного розкладу та посадових окладів працівників Підприємства (крім посадових осіб органів управління).

7. Організація ведення бухгалтерського обліку та звітності Підприємства.

8. Прийом та звільнення працівників підприємства у відповідності до чинного законодавства, ведення обліку кадрів, встановлення системи заохочень та накладання дисциплінарних та матеріальних стягнень на працівників Товариства.

9. Організація скликання та проведення чергових та позачергових загальних зборів.

Саме на плечі директора і головного економіста лягає весь тягар стратегічного управління.

Директор підприємства має право:

1. Без доручення представляти інтереси підприємства та вчиняти від його імені юридичні дії.

2. Розпоряджатися коштами та майном підприємства в межах, визначених Статутом підприємства, рішенням загальних зборів, рішенням спостережної рад.

3. Підписувати довіреності, договори (угоди) та інші документи від імені підприємства.

4. Вирішувати інші питання, делеговані спостережною радою або загальними зборами акціонерів.

Заступник директора по виробництву (завідувач виробництва).

Головними завданнями завідувач виробництва є:

1) Визначає науково-технічну політику, перспективи розвитку підприємства і шляхи реалізації комплексних програм з усіх напрямів удосконалення, реструктуризації, реконструкції і технічного переозброєння виробництва, його спеціалізації та кооперування.

2) Забезпечує постійне підвищення рівня технічної підготовки виробництва, його ефективності, скорочення матеріальних, фінансових і трудових витрат на виробництво продукції, робіт (послуг), їх високу якість, довговічність згідно з державними стандартами, технічними умовами і вимогами конструювання, раціональне використання виробничих фондів і всіх видів ресурсів.

3) Керує розробкою перспективних планів розвитку підприємства, реконструкції та модернізації, заходів щодо запобігання шкідливому впливу виробництва на навколишнє середовище, дбайливого використання природних ресурсів, створення сприятливих і безпечних умов праці і високої культури виробництва.

4) Організує розробку і виконання планів впровадження нової техніки і технології, організаційно-технічних заходів, науково-дослідних та експериментальних конструкторських робіт.

5) Забезпечує ефективність проектних рішень, своєчасну і якісну підготовку виробництва, технічну експлуатацію, ремонт і модернізацію устаткування, досягнення високого рівня якості продукції в процесі її розробки і виробництва.

6) Вживає заходів щодо удосконалення організації виробництва, праці і управління на науковій основі та модернізації і автоматизації інженерних та управлінських робіт.

Службові обов’язки для працівників бухгалтерії встановлює головний бухгалтер, який забезпечує організацію бухгалтерського обліку на підприємстві і контроль за раціональним економічним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням власності.

Головний бухгалтер підпорядковується безпосередньо директору підприємства.

Службові обов’язки в бухгалтерії розподіляються за функціональними ознаками, тобто за окремим працівником, залежно від обсягу робіт закріплюється конкретна ділянка роботи.

Всі підрозділи підприємства своєчасно передають в бухгалтерію необхідні для обліку документи, витяги з наказів і розпоряджень, договори, нормативи, звіти матеріально-відповідальних осіб.

Для забезпечення раціональної організації бухгалтерського обліку велике значення має розробка плану його організації. План організації бухгалтерського обліку «Зіньківська цегла"складається із наступних елементів:

— план документації і документообігу;

— план інвентаризації;

— план рахунків і їх кореспонденції;

— план звітності;

— план організації праці працівників бухгалтерії.

Система бухгалтерського обліку у ТОВ «Зіньківська цегла» побудована з урахуванням всіх необхідних змін, спричинених наявними економічними обставинами, з дотриманням загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку Щодо якості трудового життя, то співробітники організації мають право на щорічну оплачувану відпустку, а також на оплачувану учбову відпустку і оплачуваний лікарняний але організаційна дисципліна бажає бути кращою.

Щодо культуру організації ТОВ «Зіньківська цегла», то вона на середньому рівні. В культурі організації визначальне значення роблять шість факторів: історія і власність; розмір; технологія; цілі і задачі; оточення; люди. Пpедмет оpганізаційної культуpи — одна з нових фоpм впливу на оpганізацію на найближчий час. Атмосфеpа чи клімат в оpганізації називається її культуpой. Культуpа відображає переважаючі звичаї в оpганізації. На культуpу підприємства великий вплив робить оpганізація. Оpганізація — це гpупа людей, діяльність яких свідомо кооpдинується для досягнення загальних цілей. На оpганізацію впливають внутpішні і зовнішні фактоpи.

Управління організаційною культурою проводить вище керівництво, які проводять ряд заходів для поліпшення культури ТОВ «Зіньківська цегла», а саме:

1. Тримають колектив в курсі справ щодо справ в організації проекту шляхом досить докладної інформації (періодичні повідомлення, наочна агітація, зв’язок із громадськістю, засоби масової інформації).

2. Удосконадення культури організації (Постійний контроль за культурою підприємства, Постійна корекція ходу покращення організаційної структури (планування, узгодження, інформація і навчання).

Можливість виникнення конфліктів існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, розбіжностей і протиборства різних думок, потреб, спонукань, бажань, стилів життя, надій, інтересів і особистісних особливостей. Вони являють собою ескалацію щоденного суперництва і протистояння в сфері принципових або емоційно обумовлених сутичок, що порушують особистий або міжособистий спокій. Звичайно, як ТОВ «Зіньківська цегла» не є вийнятком і в ньому, як і на інших підприємствах також трапляються трудові конфлікти.

Трудовий конфлікт — це конфлікт у сфері трудових відносин із приводу засобів працезабезпечення, рівня заробітної плати, використання професійного й інтелектуального потенціалу, різних елементів та чинників трудового процесу (організації, змісту, умов праці й т.ін.), рівня цін на різні блага, реального доступу до цих благ й інших ресурсів, викликаний протилежністю інтересів.

Вирішенням конфліктів на підприємстві займається правління ТОВ «Зіньківська цегла». Головними напрямком роботи правління ТОВ «Зіньківська цегла» щодо уникнення або вирішення конфліктів є попередження та профілактика конфліктів, яке полягає завчасному вирішенні конфліктної ситуації (превентивне вирішення конфліктів); у підготовці людей та колективу загалом до адекватного (правильного, цивілізованого, грамотного) поводження у конфліктній ситуації.

Методами правильної та своєчасної діагностики на ТОВ «Зіньківська цегла», а також запобігання конфлікту є:

— регулярне ділове спілкування із співробітниками, особливо з тими, які викликають побоювання, диференційований підхід до людей;

— принципові, засновані на діловій аргументації та відсутності емоцій індивідуальні бесіди;

— схиляння потенційних учасників конфлікту до взаємних поступок, які на ранній стадії зазвичай не сприймаються як крок, що зневажає чиюсь особисту гідність; прийняття управлінського рішення, здатного усунути базу конфлікту.

Загалом для профілактики трудових конфліктів необхідно, у першу чергу, створити згуртований трудовий колектив. Для профілактики конфліктів на ТОВ «Зіньківська цегла» проводиться робота з неформальними групами та неформальними лідерами.

• Трудовий колектив ТОВ «Зіньківська цегла» становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту), а також інших форм угод, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Соціальні та трудові права працівників гарантуються чинним законодавством України.

Важливість техніко-економічного аналізу полягає в тому, що за його допомогою можна визначити фінансові можливості загалом і можливості використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

За даними форми № 1 Баланс, форми № 2 Звіт про фінансові результати та форми № 1-підприємництво можна розрахувати показники для аналізу діяльності та провести техніко-економічний аналіз діяльності підприємства за 2009;2011 роки, табл. 2.1.

Таблиця 2.1 — Техніко-економічні показники ТОВ «Зіньківська цегла»

Підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що ТОВ «Зіньківська цегла» у періоді, за який проводився аналіз, працювало прибутково. Збільшення сукупного капіталу підприємства, відбулося за рахунок збільшення власного капіталу. Це свідчить про те, що ТОВ «Зіньківська цегла» нарощує капітал, використовуючи переважно власні джерела фінансування. Це, безперечно, позитивно для роботи підприємства.

У аналізованому періоді ТОВ «Зіньківська цегла» домоглося, підвищення обсягу виробництва та зростання продуктивності праці. Тож, ефективність роботи підприємств зросла. Окрім цього, витрати підприємства протягом 2009;2011 р. знизилися, а прибуток відповідно значно збільшився.