Банківський кредит як оптимальність умов кредитних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН І МЕНЕДЖМЕНТУ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І МАРКЕТИНГУ ПІДПРИЄМСТВА ТУРИСТСЬКО-ГОТЕЛЬНОЇ СФЕРИ ЗВІТ про виконання індивідуальної науково-дослідницької роботи

на тему «Банківський кредит як оптимальність умов кредитних відносин»

Виконала:

студентка 3-го курсу

групи 32-МОд

Солов`ян Юлія Миколаївна.

Перевірив:

керівник: к.е.н., доцент кафедри

економіки і маркетингу підприємств

туристсько-готельної сфери КУТЕП

Коляда Катерина Петрівна

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Банківський кредит як оптимальність умов кредитних відносин

1.1 Роль комерційних банків в кредитній системі

1.2 Суть і роль кредитних відносин

1.3 Принципи та функції кредиту

Список використаних джерел

Вступ

В період становлення ринкових інфраструктур пріоритетний розвиток отримали комерційні банки.

І це природно, оскільки такі формування ринкового типу, як акціонерні товариства, асоціації, концерни можуть нормально функціонувати, тільки спираючись на розвернуту мережу нових кредитних інститутів.

Комерційні Банки вже налагодили достатньо розвинені стабільні партнерські відношення з державними, кооперативними і суспільними організаціями. В той же час доки не склалися належні контакти з орендарями, фермерами, громадянами, зайнятими індивідуальною трудовою діяльністю.

Саме в цій сфері повинно належати пріоритетне право малим банкам, яких серед комерційних зараз більшість.

Які переваги банківського механізму? В області кредитування практично не існує обмежень в використанні позичкових засобів. Це — надання позичок на іноваційні заходи, створення виробничого потенціалу, тобто спорудження і реконструкція підприємств, цехів, впровадження передових техніки і технологій, організація випуску всіляких товарів і виробів. З допомогою банківського кредиту можуть бути успішно проведені приватизація і роздержавлення власності, операції з цінними паперами.

Комерційні Банки мають право фінансувати витрати, пов’язані з інвестуванням, купувати і продавати іноземну валюту, видавати гарантії, виявляти консультативні, експертні послуги, займатися лізинговими і факторинговими операціями. Міжнародні валютні операції, конвертація валютних ресурсів, касове обслуговування і ощадне діло — також функція комерційних банків.

Акумуляція банками вільних грошових засобів і вкладення їх в діло в різноманітних формах звичайно приносить високі прибутки не тільки самим банкам, але і їхнім клієнтам.

1.1 Роль комерційних банків в кредитній системі

Банківська система сьогодні - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва і звернення історичні йшло паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

Комерційні Банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що отримали назва фінансових посередників. Вони привертають капітали, заощадження населення та інші грошові засоби, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним агентам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють на нові вимоги і зобов’язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове забов’язання — депозит, а видаючи позичку — нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов’язань складає суттєвість фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складнощі прямого контакту сберігачів і позичальників, що виникають через розбіжність необхідних сум, що пропонуються і, їхніх термінів, прибутковості, і т.д.

Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці величезні. Подання про це дасть статистика грошових потоків. В цій системі врахування господарство поділене на ряд секторів: домашні господарства, ділові підприємства, державні установи, фінансові інститути, закордонний сектор.

В країнах з розвиненою економікою сектор домашніх господарств є, як правило постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в умовах нормальної економічної кон’юнктури зазнає дефіциту грошових засобів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава виступає позичальником на ринку позичкових капіталів. Закордонний сектор може мати як дефіцит, так і надлишок засобів в залежності від стану платіжного балансу країни по поточним операціям і сальдо міждержавного рухомого капіталу.

1.2 Суть і роль кредитних відносин

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком.

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв’язки обміну. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.

Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми:

1) кредитно-грошові відносини;

2) кредитно-товарні відносини.

У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі.

Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням; вони пов’язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов’язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових відносин.

Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов’язані з відтворенням позичкового капіталу.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.

Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов’язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

Найкраще суть кредиту проявляється у принципах кредитування, яких є п’ять:

I. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу;

II. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий відсоток;

III. Цільовий характер кредиту. Банк ніколи не видає кредит, якщо не знає на що будуть витрачені гроші;

IV. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення яких вони мають бути повернені;

V. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати вартість майна позичальника.

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту:

I. Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу;

II. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик;

III. Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики;

IV. Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка);

V. Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру;

VI. Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо;

VII. Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Необхідність кредитних відносин пов’язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов’язують із сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство не може не спиратися на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституціонального середовища — мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

Кредитування — це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін. Одночасно суб'єкти кредитних відносин володіють й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов.

Об'єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку. Ще з часів командної економіки виділяються два об'єкти і відповідно методи кредитування: 1) за оборотом; 2) за залишком. У процесі кредитування за оборотом позичка надається для оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які ним проводяться. При кредитуванні за залишком позички надаються на покриття тимчасових залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат. У першому випадку об'єктом кредитних відносин є обіг вартості (матеріальних цінностей і витрат, які кредитуються), у другомузалишок вартості на певну дату.

1.3 Принципи та функції кредиту

В економічній науці розглядаються дві основні теорії кредиту. Натуралістична теорія трактує кредит як спосіб перерозподілу наявних капіталів. Об'єктом кредитування при цьому вважалися засоби виробництва і засоби існування робітників. Капіталотворча теорія виходить з того, що кредит створює капітал і є двигуном розширеного відтворення капіталу. Основоположником цієї теорії вважається англійський економіст Дж. Ло (1671—1729). Ідея його фінансової системи полягала в тому, щоб за допомогою кредиту підтримувати постійне процвітання в економіці. Розширюючи обсяги кредитування і випускаючи гроші, банки створюють капітал і тим самим збільшують багатство і зайнятість. Обсяги кредитування визначаються при цьому капіталотворчими можливостями банків.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв’язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв’язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв’язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов’язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти роильні гроші в сфері обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: «Купуй зараз (товар, гроші), плати потім» спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

Список використаних джерел

1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998;

2. Гроші та кредит. Підручник — /За ред. Б.С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999;

3. Гроші, банки та кредити: у схемах та коментарях. Навч. пос. /За ред. Луці ва Б.-Т.:Карт-бланш, 2000;

4. Драчук Ю. В. формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки.// Фінанси України. — 1999. — 9;

5. Караблин С. Банківське регулювання і грошова пропозиція.// Економіка України. — 1999. — 4;

6. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Савлука М.І.-К.: КНЕУ, 2001;

7. Мельник О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики. // Фінанси України. — 2000. — 7;

8. Демківський А.В. Гроші та грошовий обіг: Навч. метод, посібник. — К.: ГРОТ, 1999;

9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000р із змінами і доповненнями.