Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Заснування перших аптек і аптекарського приказу

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов’язане з уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії «Головного санітарного статуту» Австро-Угорщини (1770), встановленням на території Галичини державного цінника на ліки (1777), скасуванням польської і запровадженням віденської метричної системи мір, забороною… Читати ще >

Заснування перших аптек і аптекарського приказу (реферат, курсова, диплом, контрольна)

РЕФЕРАТ на тему:

Заснування перших аптек

і аптекарського приказу

План.

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

ІІІ. Висновки Використана література.

Вступ

Історія становлення і розвитку українських аптек досить цікава. Вона сягає своїми коріннями ще часи Київської Русі. Українські аптеки проходили через різні історичні етапи, тому їх вивчення є потрібним і повчальним.

Основна частина

Першими документами, що дають відомості про історію розвитку лікознавства на Русі, є літописи. Одне х найбільш ранніх джерел, в якому згадується про існування лікарів у Київській Русі, — церковний устав Володимира Святославовича, написаний у Х ст. (996 р.).

Оскільки на Русі ліки називалися зіллям, то й установи, що готували та відпускали їх, називалися «зеленями» (звідси зелейник).

Джерелом лікарських засобів медичної практики в основному були рослини, з яких готували «лікарське зілля» і для внутрішнього, і для зовнішнього вживання, Найчастіше використовували аїр, лопух (кореневище) — березу (листя, бруньки, сік) — борщівик, буркун, любисток, хвощ (траву) — бобівник, суниці, м’яту, подорожник, черемху, шавлію (листя) — дуб, дягель, півонію. редьку, хрін (коріння) — яловець (ягоди) — часник, цибулю (цибулини) тощо.

У розвитку української фармації від зародження її в XIII ст. і до формування прообразу сучасної аптеки на початку ХХ ст. виділяються три основних етапи, які припадають на певні історичні періоди: князівської доби (1256−1349), перший польський (1349−1772) і австрійський (1772−1918).

Для князівської доби, що зайняла менше століття, характерне виникнення храмової медицини. У цей час стали з’являтися медичні осередки з аптеками при львівських храмах Іоанна Хрестителя (XIII cт.), Домініканському соборі (XIV ст.), монаcтирі Св. Юрія (XIV ст.). Лікувальна практика і застосування лікарських засобів базувалися в основному на традиціях народної медицини.

Особливістю другого етапу, який тривав понад чотири століття і був для галицького краю неблагополучним в епідеміологічному відношенні (епідемії 1348, 1362, 1365, 1464, 1467 рр.), стало будівництво у Львові першого на території сучасної України водогону питної води (1404) й очисної системизапрошення у XV ст. з європейських країн до Львова перших дипломованих лікарів і аптекарівпоява аптекарів-українців (Василь Русин, 1445) — відкриття у Львові першої офіційної публічної аптеки (1490) — заснування на західноєвропейський зразок цеху цирульників (1512).

На початку XVI ст. у Львові виникли національно-релігійні братства та позацехові об'єднання умільців, які, поряд з іншим, взяли на себе створення шпиталів і притулків для хворих і убогих.

Проте розвиток медичної та аптечної справи в Галичині XVI ст. мав хаотичний характер, а кількість шпиталів і аптек змінювалася без урахування потреб населення.

В XVII ст. у Львові працювали 15 дипломованих лікарів, 5 цирульників-хірургів і 15 аптекарів. В ієрархії середньовічного міста останні посідали проміжне місце між купцями й ремісниками. Їхній соціальний стан уперше був визначений статутом Львівського цеху аптекарів (парфумерії) в 1611 р.: «…аптекарі, що добре опанували свою справу, як і лікарі, приносять місту славу й користь благородним розумом та добрими науками… мають привілеї і ніяк не можуть бути залічені до ремісників» .

Підготовка аптекарів складалася з двох ступенів навчання: учня і підмайстра (помічника аптекаря). Щоб здобути звання аптекаря, крім практичних навичок, набутих в аптеці, і складання іспиту, помічник аптекаря мав пройти теоретичну підготовку у фармацевтичній школі Ягеллонського університету (Краків), після чого він отримував звання асистента (провізора) і право заміщення посади аптекаря-власника. Здобуття титула магістра фармації вимагало декількох років практики і складання магістерського іспиту при університеті.

За часів Польщі аптечна мережа Галичини нараховувала всього 23 аптеки, вісім з яких містились у Львові. За типом це були аптеки приватні, «домашні» або монастирські. І тільки у Львові існувала одна військова аптека.

Асортимент більшості галицьких аптек XVII ст. складали лікарські засоби рослинного, тваринного і мінерального походження. Значні прибутки аптекарям давала торгівля кондитерськими, спиртними і господарськими товарами. В умовах відсутності державного контролю за діяльністю приватних аптек галицькі аптекарі не були зацікавлені в удосконаленні фахових знань і в пошуках більш раціональних форм організації роботи для забезпечення потреб населення в лікарських засобах.

Третій, австрійський етап розвитку фармації в Галичині, який тривав майже 150 років, характеризувався зародженням у Галичині державної фармації в умовах приватної власності.

" Санітарним патентом" (1773) намісника австро-угорського уряду лікарям і аптекарям заборонялося виконання професійних обов’язків без наявності відповідних дипломів. Цим же документом уперше встановлювалися правила діяльності лікарів і аптекарів: лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям — самостійне лікування хворих. За порушення організації роботи аптеки магістрат накладає на власника штраф. Померлого власника аптеки заміняв запрошений провізор, до членів родини це місце не переходило. Аптекарі зобов’язувалися готувати і продавати ліки лише за рецептом лікаря, вказуючи на етикетках своє прізвище.

Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов’язане з уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії «Головного санітарного статуту» Австро-Угорщини (1770), встановленням на території Галичини державного цінника на ліки (1777), скасуванням польської і запровадженням віденської метричної системи мір, забороною ввезення до Галичини домашніх аптечок з інших країн. В кінці XVIII — на початку XIX ст. галицькі аптеки виконували подвійну функцію: торговельних установ зі своїм виробництвом і реалізацією ліків, ветеринарних препаратів, косметичних засобів та медичних закладів для надання елементарної медичної допомоги. Це позначилося й на управлінні аптеками: вони підпорядковувалися промислово-торговельній палаті й медичним службам міського управління.

Внаслідок урядового регулювання аптечної служби в Галичині у XIX ст. склалося декілька типів аптек, що різнилися між собою як за призначенням, так і за формою організації роботи: королівські, публічні, військові, окружні, гомеопатичні, сільські, домашні і дрогерії. Найпоширенішими були публічні аптеки, які мали рецептурний і експедиційний відділи, механічну і рецептурну кімнати, склад для матеріалів, зілярню, сушарню і бібліотеку. Тут дозволялося готувати фармакопейні препарати, універсальні ліки та ліки з отруйними і сильнодіючими речовинами, що їх виписували лікарі на спеціальних рецептурних бланках. Право на ведення публічної аптеки надавалося виключно докторам хімії або магістрам фармації.

Однак у провінції, згідно з декретом Надвірної канцелярії (1800), дозволялося існування так званих домашніх аптек практикуючих лікарів, якщо в місці їх проживання на віддалі однієї милі не було жодної аптеки. При цьому лікарі мали право видавати хворим лише препарати, вказані у фармакопеї. Сільську аптеку міг утримувати тільки дипломований провізор.

У рукописних лікарських порадниках ХVІІ ст. докладно описуються технологічні процеси готування ліків. Ці відомості стали основним джерелом для складання рукописних фармакопей.

Тодішні аптеки відігравали велику роль у піднесенні вітчизняної фармації і таких наук, як ботаніка та хімія.

В аптеках готували порошки, розчини, сиропи, бальзами, еліксири, есенції, декокти («Лади»), олійні екстракти, пластирі, всіляка мазі, пілюлі («коточки»), таблетки («трохиці»), пастилки («леваші»), супозиторії («Гвіздочки»), оксимелі («Меди») та ін.

Важкий історичний період уярмлення України польсько-шляхетними поневолювачами негативно позначився і на розвитку лікарського обслуговування населення.

За Богдана Хмельницького Україна була поділена на 16 полків. У полкових містах були медичні центри з аптечними, які обслуговували в основному козацьку верхівку.

У міста підвладних Речі Посполитій, приватні аптеки з’являються тільки в другій половині ХVІІ ст. — в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Крем’янці, Вінниці, Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі. Кількість аптек на Правобережжі значно зростає після возз'єднання його з Лівобережжям.

На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. було створено чотири полки: Харківський, Охтирський, Сумський та Острогозький. У кожному полковому місті для медичного обслуговування населення були міські лікарі, на яких покладались і функції аптекарів.

Усім казенним, міським і військовим аптекам України постачали лікарську рослину сировину і виготовлені в лабораторії ліки — спочатку казенна, так звана польова, аптека в Лубнах, а з 1778 р. — Харківська казенна аптека. Велику роль у лікарському обслуговуванні Лівобережжя відігравала також Кременчуцька аптека.

В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%), потім ішли хімікати (9−10%) і речовини тваринного походження (7%).

На сході України державні аптеки диктували правила суворого контролю за діяльністю приватних аптек. Перебуваючи під владою російської держави на сході України після правління Івана Грозного вийшов «аптекарський указ» (при царюванні Михайла Федоровича). Сам цар взяв під контроль аптекарську справу. Ліки відпускали за таксою і в медичному асортиментів аптеках працювали кваліфіковані працівники.

На Правобережжі, яке залишалося під владою Польщі до 1795 р., і в Західній Україні, що була під владою Австро-Угорщини, лікарське обслуговування перебувало в руках приватних осіб і монастирів.

Сільське населення, яке становило 76% всього населення країни, фактично було позбавлене можливості користуватися ліками.

Згідно з декретами і розпорядженнями про санітарну службу й діяльність аптек (1772 р.), аптекам у Галичині не дозволялося лікувати, а лікарям — відпускати й готувати ліки. Монастирські аптеки було закрито. Не було чіткого розмежування між аптеками і крамницями, які продавали різні товари.

Історія медицини на наших землях сягає сивої давнини. Перші аптеки на території Галичини з’являються у 13 ст. Серед освічених міщан значну частину становили аптекарі та лікарі. У 1445 році міське право прийняв аптекар Василь Русин. Як пише історик-архівіст Д. Зубрицький, «наскільки відомо, це був перший аптекар». У цей час з’являються оригінальні наукові праці з медицини. Еразм Сикст опублікував медичний коментар до творів Сенеки і трактат про мінеральну воду з с. Шкло. У 1609 р. було видано латинською мовою аптекарську ординацію «Leсta digna». Серед аптекарів того часу був і Ян Кучковський.

Опис майна Яна Кучковського, який відбувся 7 серпня 1618 року у зв’язку зі смертю Катерини Єльонек для доньки Катерини Ковальської в офіцині аптекарській свідчить, що поряд з речами, які і зараз можна зустріти в аптеках, як: коробки, ступки, кубки, сита, друшляк, терези, коновки, ложки і т.п., в офіцині Яна Кучковського були і такі незвичні речі, як: пательні ріних видів, алембик (дестилятор) мідний, інструмент для марципанів, котел для приготування воску, фляга цинкова для оливи, терези великі для зважування коріння, пічка залізна, мензурка цинкова, шпателі, кухоль мідний для цукру. Аптекарі не тільки виготовляли ліки для потреб міста, а й торгували ними з іншими містами. Як свідчить архівний документ, 18 липня 1616 року Ян Кучковський повіз на ярмарок в Язлівці такі товари, як перець, ароматну лепеху (аїр), аніс, імбір, кмин, рис, брюсельку червону, брюсельку брунатну, мигдаль амброзієвий (пахучий), дерев’яні поліна, коріандр, оливки, сірку цитрусового дерева, сірчану кислоту, піхту, настойку троянди, мінеральні смоли, корицю, горіх мускатний горіх, концентрат ароматної лепехи, татарське зілля та інше.

Висновки.

Українська аптекарська справа зароджується ще за часів Київської Русі. Далі вона активно розвивається. Важливе місце в розвитку аптекарської справи та фармації посідали на той час монастирі.

Проте розвиток медичної та аптечної справи в Галичині XVI ст. мав хаотичний характер, а кількість шпиталів і аптек змінювалася без урахування потреб населення.

За часів Польщі аптечна мережа Галичини нараховувала всього 23 аптеки, вісім з яких містились у Львові. За типом це були аптеки приватні, «домашні» або монастирські. І тільки у Львові існувала одна військова аптека.

Важкий історичний період уярмлення України польсько-шляхетними поневолювачами негативно позначився і на розвитку лікарського обслуговування населення.

В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%), потім ішли хімікати (9−10%) і речовини тваринного походження (7%).

Використана література:

1. Гунський І.М. Організація і економіка фармацевтичної справи 2. Верхратський С. А. Історія медицини.

3.Наталя Бенюх. Історія фармації Галичини.

4. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — ПарижНью-Йорк, 1980.

5. Губський І. М. Аптечна справа в УРСР.- С. 19.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою