Фінансово-правові норми

Вступ

Актуальність теми визначається важливістю фінансово-правової норми у науці фінансового права. Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, регулюються нормами фінансового права. Як і норми всіх інших галузей права, це писані правила поведінки, які встановлюються державою у суворо визначеному порядку і формі та вводяться в дію в точно встановлений законодавцем термін. Фінансово правові норми не є простою волею законодавчих і виконавчих органів, вони мають матеріальне обґрунтування. Державні органи, приймаючи закони і нормативні акти у галузі фінансової діяльності, завжди обмежені об'єктивними економічними можливостями. Так, держава може фінансувати свої потреби, тільки виходячи з доходів, отримання яких у свою чергу залежить від рівня розвитку матеріального виробництва та діяльності всієї соціальної сфери, що визначає надходження податків та інших платежів до бюджету та інші позабюджетні фонди. Фінансово-правові норми визначають права і обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав і обов’язків, і передбачають відповідальність за виконання приписів держави. Здійснюючи фінансову діяльність, державні органи та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції вживають фінансово-правові акти, за допомогою яких у межах своїх повноважень регулюють суспільні відносини в області акумуляції, розподілу та використання фінансових ресурсів, проведення контролю за їх витрачанням, за виконанням фінансових планів, фінансових зобов’язань перед державою. У таких актах і виражаються юридичні (або правові) форми фінансової діяльності держави і муніципальних утворень.

Предмет дослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певні організаційно-правові форми фінансово-правової норми; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій розкривається розвиток і становлення фінансово-правової норми.

Об'єктом роботи фінансово-правова норма.

Метою роботи є дослідження основних проблем розвитку та становлення фінансово — правової норми. Аналіз основних напрямів діяльності фінансово — правової норми та її структурних елементів відповідно до сучасного законодавства.

Завдання роботи:

· обґрунтувати поняття та ознаки фінансово-правової норми;

· розкрити сутність та особливості фінансово-правової норми;

· визначити основні проблеми реалізації фінансово-правової норми;

· проаналізувати структуру фінансово-правових норм;

· розглянути види фінансово — правових норм;

· дослідити роль фінансово — правових норм у механізмі фінансово — правового регулювання.

Ступінь наукової розробки теми. Розроблення проблем державних фінансів сприяло формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса («Основні начала поліції, комерції и фінансів», 1776 р.), Юсти («Докладне міркування про податки», 1755 р.; «Система фінансів», 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека («Бюджетне право»), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез.

Істотний якісний розвиток норми фінансового права у 70−90-х роках XX ст. пов’язаний з іменами В. В. Бесчеревних («Компетенция Союза ССР в области бюджета», 1976 р.), Л.К. Воронової («Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР», 1981 р.), С.Д. Ципкіна («Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы», 1973 р., «Финансово-правовые институты и их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства», 1984 р.), Н. І. Хімічевої («Субъекты советского бюджетного права», 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т.С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотин. На початку 90-х років XX ст. дещо змінилися умови, орієнтири та особливості розвитку фінансово-правової науки. Основу цих особливостей становила специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за ЇЇ участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI ст., створювалися за її особистої участі й керівництва.

Структура роботи. Робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел і літератури. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, а також короткий опис літератури. В основній частині досліджуються основні проблеми, які розміщені в трьох розділах. У висновках сформульовані результати курсової роботи. Загальний об'єм роботи — 39 сторінок.

1. Теоретичні засади дослідження фінансово-правових норм

1.1 Поняття та ознаки фінансово-правових норм

фінансовий правовий норма Державно-правова теорія та практика сформували багато уявлень стосовно норми права та її трактування. На початку ХІХ століття відомий російський юрист І.В. Михайловський писав, що тільки юридичні норми мають безумовну обов’язковість, вищий ступінь імперативності, найбільшу стійкість і чинність. Усі ці властивості, на його думку, зумовлені особливим характером того зовнішнього авторитету, який санкціонує юридичну норму, а також психікою громадян, які усвідомлюють ступінь її вимог

[6. Михайловский И. В. Очерки философии права. — Томск: Изд-е В. М. Полокина, 1914. — 604 с.с. 58].

З погляду Г. Ф. Шерше-невича, закон є нормою права, тобто загальним правилом, яке розраховано на необмежене число випадків. При цьому вона виходить безпосередньо від державної влади в установленому порядку [Шершеневич Г. Ф. Общая теория права: Учебник. — М.: Изд-во Юрид. колледж МГУ, 1995. — 456 с.с. 15].

Норма в перекладі з латинської означає «правило, точне розпорядження, зразок». Фінансове право як галузь права є складноюсистемою, вихідний, первісний елемент якої - фінансово-правові норми. Саме останні регулюють відносини, що виникають, змінюютьсята припиняються у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децент-ралізованих фондів фінансових ресурсів.

Існують різні думки щодо поняття фінансово-правової норми. Н.І. Хімічева зазначає, що фінансово-правова норма, — це встановлене державою і забезпечене засобами державного примусу строго визначене правило поведінки у суспільних відносинах, щовиникають у процесі планового утворення, розподілу та використання державних і му-ніципальних грошових фондів, доходів, яке закріплює юридичні права та обов’язки їх учасників. (Финансовое право: ученик / [отв. ред. Н.И. Химичева]. М., 1999. — 367 с. ст. 29)

Е.С. Дмитренко, даючи загальну характеристику фінансово-правової норми, підкреслює, що це формально ви-значене правило поведінки учасників фінансових правовідносин, що виражено у категоричній формі, яке закріплює суб'єктивні права та юридичні обов’язки учасників цих відносин (Дмитренко Є.С. Фінансове право України. Загальна частина: навч. посіб. / Е.С. Дмит-ренко. К.: КНТ, 2006. — 289 с. ст 146).

На думку В. П. Нагребельного, це встановлені державою та забезпечені її примусовою силою загальнообов’язкові правила поведінки, що виникають та розвиваються в процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, встанов-люють права, обов’язки їх учасників і маютьімперативний характер [НагребельнийВ.П. Фінансове право Украї-ни. Загальна частина: навч. посіб. / В. П. Нагребельний, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос. Суми: Університетська книга, 2004. — 189 с. с. 64].

Фінансово-правова норма є одним з видів соціальних норм, яка впорядковує суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави шляхом наділення їх учасників формальними правами й обов’язками, здійснення яких забезпечує планомірне формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави. Її зміст виявляється в правилах поведінки, в суспільних відносинах, безпосередньо пов’язаних з фінансовою діяльністю держави. Це одна із специфічних ознак фінансово-правової норми, яка відрізняє її від інших норм права.

Фінансово-правовим нормам властиві всі загальні риси правової норми, а саме:

вони містяться в нормативно-правових актах;

носять формально визначений і загальнообов’язковий характер;

є владним приписом держави;

покладає на учасників суспільних відносин права і обов’язки.

Але при цьому вони мають особливості, притаманні тільки цій галузі права, що зумовлені специікою предмета правового регулювання:

значна частина з них є компетенційними засобами реалізації публічних, а не приватних інтересів;

мають періодичний характер, постають у формі категоричного припису (є імперативними), що виключає зміну умов норми за виявленням суб'єктів;

носять цільове призначення, в їхній системі існують норми — розрахунки.

Фінансово — правові норми відрізняються від інших норм своєю нестабільністю, тому що фінансово-економічна діяльність за своєю суттю мінлива і залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників (економічні кризи, політична обстановка, ціна на нафту, урожайність зерна і т.д.). Нестабільність відносин, що складають предмет фінансово-правового регулювання, призводить, в принципі, до нестабільності самого фінансово-правового регулювання і перш за все до скасування застарілих і появи нових фінансово-правових норм.

У системі права норми єдині та взаємопов'язані. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Будь-який структурний елемент, вилучений із системи права, втрачає системні функції і, як наслідок, — соціальну значимість. Лише взяті в сукупності зміст, засоби впливу, форми вираження, процедури, засоби забезпечення, а також система інформування щодо правових норм, дають можливість провести розмежування між цим регулятором та соціальними нормами суспільства, між правом та іншими регуляторами (моральними тощо), які діють у суспільстві.

Отже, фінансово-правові норми — загальнообов’язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

1.2 Сутність та особливості фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма є видом правових норм і за своїм призначенням врегульовує суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення публічної фінансової діяльності, а відтак формалізує права та обов’зки суб'єктів таких відносин. Фінансово-правові норми консолідуються у нормативно-правових актах відповідно до мети правового регулювання, а саме шляхом визначення сфери публічної фінансової діяльності та специфіки суб'єктів конкретних фінансових відносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Як уже зазначалося, фінансово-правові норми санкціонуються державою в суворо визначеному порядку, вони спрямовані на утворення, розподіл і використання державних і територіальних грошових фондів, необхідних для забезпечення виконання функцій держави й задоволення суспільнозначимих потреб. Їх імперативність спрямована насамперед на дотримання фінансової дисципліни в царині мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів. Саме тому ці норми містять чітко окреслені правила поведінки суб'єктів у процесі виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин. Ці ж норми містять санкції, спрямовані проти порушень фінансової дисциплі-ни Ю. А. Ровинський справедливо вказував на те, що фінансово-правове регулювання є засобом впливу на певну групу суспільних відносин. Той факт, що останні пов’язані з фінансовою діяльністю держави, надає розглядуваній нами нормі імпе-ративного характеру, що виражається в категоричній формі, й не допускає змін умов і приписів, що містяться в цій нормі, самими учасниками фінансо-вих правовідносин [Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. — М.: Госюридлитиздат, 1960 — 191 с. 1, с. 112]

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов’язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Права та обов’язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов’язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ. (Фінансове право Мецелик М. О. http://pidruchniki.ws/12 461 220/pravo/finansovo-pravovi_normi_vidnosini#792

Фінансово-правові норми, як і норми інших галузей права, є писаними правилами поведінки, які санкціонуються державою в суворо визначеному порядку, певній формі і вводяться в дію в точно налічені законодавством стро-ки. При цьому звернімо увагу на одну з ознак цієї норми — на її забезпеченість державним примусом. Питання щодо вирізнення державного примусу в якості специфічної ознаки, атрибуту правової норми на сьогодні є досить актуальним і відкритим. М. М. Коркунов ще на початку ХХ ст. стверджував, що примус не є основною належністю права. На його переконання, якщо права можна дотримуватися лише за умови його неухильного виконання всіма без винятку, воно ніколи не буде виконуватись. Там, де існуюче право має за собою примусову санкцію, воно може бути порушено. Немає у світі такої влади, яка була б в змозі силою примусити всіх і кожного до покори всім її вимогам. Отже, вчений звертає увагу на те, що право може обійтись і без примусу і що не будь-яке право може здійснюватися через примус [. 5. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. Спб., 1909. — 417 с. 6 с. 95, 102].

Фінансове право відноситься до публічних галузей права. Спираючись на це, можна сказати, що однією з особливостей фінансово-правової норми є те, що вона є засобом реалізації суспільних (тобто публічних), а не приватних ін-тересів. Головною їх відзнакою є те, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Вимоги до учасників фінансових правовідносин виражаються саме в категоричній формі, і вони не в змозі змінити приписи норми й умови її застосування. Точне дотримання й виконання фінансово-правових норм забезпечується з боку держави методами як переконання, так і методами примуса. Перший є досить ефективним методом, що забезпечує добровільне, своєчасне й повне виконання більшістю учасників фінансових правовідносин їх фінансових зобов’язань перед державою. У випадку невиконання або порушення тих або інших фінансово-правових норм окремими суб'єктами фінансової діяльності, яке наносить матеріальний збиток безпосередньо державі, припустиме застосування державного примуса в адміністративному або судовому порядку.

Пропонуючи учасникам фінансових правовідносин певне поводження фінансово-правова норма зобов’язує, уповноважує або забороняє здійснюва ти ті чи інші вчинки. На думку М. М. Коркунова, якщо одна заборона не створює права, не створює його і прямий дозвіл. Дозволити одному — не означає зобов’язати іншого. Дозволена дія може стати правом, тільки якщо буде заборонено здійснення всього того, що перешкоджає їй. Саме тільки за такої умови буде закріплено відповідний обов’язок. Інакше кажучи, право може бути встановлено тільки забороною, а не дозволом [5. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. Спб., 1909. — 417 с. 6 с. 160].

Отже, Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов’язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

1.3 Реалізація фінансово-правових норм

Розглядаючи питання реалізації норм фінансового права, перш за все слід звернутися до реалізації норм права взагалі. На сучасному етапі існує дуже багато навчальної, наукової монографічної літератури, яка присвячена аналізу цього питання. Загальновідомо, що норми права потребують свого втілення в життя, реалізації, щоб не стати мертвими, формально визначеними правилами. М. Марченко справедливо наголошує на тому, що правова норма існує і дає знати про себе лише тоді, коли вона не тільки формально приймається, становлячи зміст того чи іншого нормативно-правового акта, а і реально, в поведінці людей та інститутів, організованих ними [Теория государства и права: учебник / [под ред. М.Н. Марченко]. — М.: Зерцало, 2004. — 800 с., с. 681].

Відомий учений Л. Явич наголошував на особливій ролі реалізації права і звертав увагу на те, що здійснення права завжди було і буде. Відбуватиметься це доти, доки право існує в суспільстві, де особливий засіб життя юридичної форми суспільних відносин. На думку автора, здійснення права — це засіб його буття, існування, дії, виконання ним своєї головної соціальної функції. Немож-ливо зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства [10. Явич Л. С. Общая теория права / Л. Явич. — Л.: Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1976. — с. 285].

Однією із специфічних особливостей процесу реалізації права є те, що його можна розглядати з об'єктивних і суб'єктивних сторін [7, с. 422]. Так, з об'єктивної сторони реалізація права являє собою здійснення певних дій, передбачених нормами права. Наприклад, дії, пов’язані з веденням обліку і податкової звітності, нарахуванням і сплатою податків, зборів. Із суб'єктивного боку реалізація права характеризується особистим ставленням суб'єкта до реалізації правових вимог у момент здійснення відповідних дій. Так, одним з основних обов’язків платника податків є обов’язок своєчасного і повного внесення податків і зборів до бюджетів. Загальновідомо, що податок є примусовою формою відчуження частини результатів діяльності фізичних і юридичних осіб (у вигляді доходів, прибутку) тощо. Жо-дна особа не може виявити самостійну ініціативу щодо добровільного вилучення частини отриманих коштів до скарбниці держави у вигляді податків. Саме тому ця норма може викликати певний внутрішній протест громадян до сплати податків, негативнее сприйняття цієї норми. Але ще в давні часи податки були ознакою невільної особи, їх стягували внаслідок певної необхідності (наприклад, воєнні видатки, викуп короля з полону тощо). Згодом держава зрозуміла необхідність законодавчого введення й обґрунтованості податкових платежів (у ХVI-XVII ст.). Відомі такі праці вчених, які аргументували необхідність перетворення цих ідей у життя, як: «Дослідження природи і причини багатства народів» А. Сміта, «Досвід теорії податків» М. Тургєнєва. Саме тому податки є основою формування дохідної частини бюджетів, у них зацікавлена держава, і її громадяни мають це усвідомлювати, незважаючи на правову природу податкових платежів. Ще В. Лебедєв зазначав, що держава повинна вживати відомих заходів, іноді примусових, для того, щоб отримати необхідні кошти для досягнення державних цілей, тому що особистий, егоїстичний інтерес будь-якої людини випереджає інтереси суспільні і жертва на суспільне благо приноситься часто з незадоволенням [с. 8 Лебедев В. А. Финансовое право / В. А. Лебедев. — СПб.: Типо-литография А. М. Вольфа, 1882. — 772 с]. Але головне в цьому процесі, уточнює В. Нерсесянц, — скрупульозне дотримання правового способу дій, умов місця і часу їх здійснення. Реалізаціяне відбудеться, якщо одну з обов’язкових умов буде порушено. Умовою реалізації норми фінансового права можна вважати досягнення її кінцевої мети.

Необхідно відзначити, що в сучасній юри-дичній літературі використовується різна класифікація форм реалізації права. Так, В. Нерсесянц виділяє: 1) залежно від рівня реалізації положень, що містяться в нормативних актах, реалізацію загальних установок, що містяться в преамбулі законів, стат-тях тощо; реалізацію (поза правовідносинами) загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію; реалізацію в конкретних правовідносинах конкретних правових норм; 2) за суб'єктом реалізації праваіндивідуальну і колективну форму; 3) за характером правореалізуючих дій, обумовлених змістом правової норми, — дотримання, виконання, використання і застосування права [с. 423 Проблемы общей теории права и государства: учебник для вузов / [под общ. ред. проф. В.С. Нерсесянца]. — М.: Норма, 2006. — 832 с.].

Л. Явич виділяє декілька засобів здійснення права, а саме: виконання правових заборон, виконання суб'єктивних прав і юридичних обов’язків, застосування норм права, що передбачає владне втручання держави в процес реалізації юридичних установок [с. 229 Явич Л. С. Общая теория права / Л. Явич. — Л.: Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1976. — 285 с.].

На думку М. Марченко, реалізацією правових норм є специфічні для права засоби його здійснення, основнимиформами яких є використання права, виконання обов’язку, дотримання заборон, застосування правових норм. На думку автора, дві форми, а саме: використання права і виконання обов’язку — являють собою реалізацію правовідносин [с. 732 Теория государства и права: учебник / [под ред. М.Н. Марченко]. — М.: Зерцало, 2004. — 800 с.].

Відомий учений С. Алексєєв виділяє тільки три форми реалізації права, а саме: виконання, використання, дотримання. Правозастосування, на думку С. Алексєєва, є окремою категорією, яка посідає особливе місце. Застосування, на думку автора, не є стадією реалізації. Воно характеризує не підсумок, а процес реалізації, участь у цьому процесі компетентних органів, його забезпечення і юридичне коректування шляхом індивідуальної державно-владної діяльності цих органів [с. 222. Алексеев С. С. Общая теория права: учеб. / С. С. Алексеев. — [2-е изд.]. — М.: Проспект, 2009. — 576 с].

Найбільш поширеною класифікацією є все-таки, розподіл залежно саме від характеру правореалізуючих дій суб'єктів права. Реалізація норм фінансового права може відбуватися в чотирьох формах, а саме: дотримання, виконання, застосування та використання. Розглянемо найважливіші їх особливості.

1.Під дотриманням фінансово-правових норм права слід розуміти непорушення встановлених заборон. Як правило, дотриманням реалізуються заборонні норми. Наприклад, суб'єктам заборонено здійснювати валютні операції без придбання ліцензій Національного банку України. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю в Україні».

2. Під виконанням фінансово-правових норм слід розуміти активне дотримання приписів зазначених норм. Як правило, виконанням реалізуються зобов’язальні норми. У фінансовому праві більшість норм є зобов’язальними, тому що присутня зацікавленість держави у фінансовому забезпеченні своєї діяльності. Так, виконанням реалізується норма ст. 13 Бюджетного кодексу України, що зобов’язує обов’язково відображати в планових і звітних показниках щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення кредитів до бюджету, погашення боргу, розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та інші відповідні показники, визначені Міністерством фінансів України, від'ємне значення.

3. Використання норм фінансового права реалізується на розсуд суб'єкта в здійсненні приписів фінансово-правових норм. Наприклад, використанням реалізується норма, викладена у ст. 17 Податкового кодексу України, що закріплює права платників податків. Так, платник податків може представляти свої інтереси в контрольних органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника.

4. Застосування норм фінансового права полягає в широкому комплексі владних дій органів фінансової діяльності в установленому законом порядку. Однією з основних форм реалізації права є правозастосування. У юридичній літературі існує дуже багато підходів до визначення поняття «застосування права», і всі вони наглядно демонструють усю їх неоднозначність. На думку П. Недбайло, застосування правових норм являє собою специфічну організаторську діяльність із реалізації правових норм, що пов’язана із встановленням правових обов’язків учасників суспільного життя в конкретних правовідносинах і з впливом на зобов’язаних осіб у цих відносинах з метою виконання вимог правових норм [с. 15 Проблемы общей теории права и госу-дарства: учебник для вузов / [под общ. ред. проф. В.С. Нерсесянца]. — М.: Но-рма, 2006. — 832 с.]. На думку Л. Явича, застосування права здійснюється в цілеспрямованій державній діяльності компетентних органів та не зводиться до простого дотримання законів [с. 230 Явич Л. С. Общая теория права / Л. Явич. — Л.: Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1976. — 285 с.]

Таким чином, можна зробити висновок, що під реалізацією фінансово-правових норм можна розуміти процес втілення юридичних приписів в особовій поведінці суб'єктів фінансового права (правомірна поведінка), в практичній діяльності цих суб'єктів щодо здійснення суб'єктивних прав і виконання юридичних обов’язків, а також дотримання заборон. Тобто це втілення у вчинках людей таких вимог, які в загальній формі виражені в нормах фінансового права. Реалізація норм фінансового права є результатом правового регулювання фінансових правовідносин, який втілений, перш за все, в досягненні насичення, розподілу і використання державних централізованих і децентралізованих фондів коштів.

2. Аналіз структури та видів фінансово - правових норм

2.1 Структура фінансово-правових норм

Поняття «фінансово — правова норма» не є ідентичним до поняття «стаття» відповідного нормативного акта. Зміст тієї чи іншої фінансово-правової норми може бути закріплений у різних статтях одного нормативного акта або ж в іншому нормативному акті. Крім того, в одній статті нормативного акта може міститися дві, три і більше норм.

Усі норми права покликані регулювати суспільні відносини або встановлювати порядок, який повинні дотримувати органи держави, юридичні та фізичні особи. Для досягнення цих цілей правового регулювання необхідно повністю або частково, детально або узагальнено:

по-перше, виразити сам зміст правової норми;

по-друге, визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватися;

по-третє, встановити правові наслідки порушення правової норми, невигідні, обтяжливі для порушника.

Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм, як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів, що дістали у правовій науці назви диспозиції, гіпотези та санкції.

Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми — обставини, за наявності яких у учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов’язки у галузі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб'єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками. Наприклад, умовою сплати податку власниками транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відповідно до ст.І Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» є наявність у підприємств, установ та організацій, які є юридичними особами, іноземних юридичних осіб, а також у громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством власних транспортних засобів, які відповідно до ст. 2 цього ж Закону є об'єктами оподаткування. Тобто, гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку. Отже їй надасться право здійснити певні визначені дії як суб'єкту податкових правовідносин.

Диспозиція фінансово-правової норми — це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки від учасників фінансово-правових відносин у сфері мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих та децентралізованих фондів при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто, диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин. Наприклад, відповідно до ст. 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» фізичні особи, які є власниками зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством транспортних засобів, що є об'єктом оподаткування цього податку, повинні сплатити податок перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд. Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати податку власниками транспортних засобів і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми. Вона є способом захисту приписів, установлених фінансово-правовою нормою. Санкція передбачає наслідки порушення фінансово-правової норми, визначає види юридичної відповідальності, які покладаються на тих суб'єктів фінансових правовідносин, які порушили приписи фінансово-правових норм. За допомогою санкцій здійснюється державний примус до виконання приписів фінансово-правових норм. Так, у разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування до власників транспортних засобів застосовується санкція — стягується сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом. Отже, санкція вказує на заходи фінансового впливу запорушення приписів фінансово-правової норми, установлених державою, органами місцевого самоврядування. До таких заходів належать: стягнення пені, штрафів, повне або часткове припинення бюджетного фінансування тощо. Підставою для застосування санкцій є порушення встановлених правил поведінки, які містяться у фінансово-правових нормах (фінансове правопорушення): нецільове використання бюджетних коштів; ухилення від сплати податків; порушення правил податкового обліку тощо.

Фінансово-правові санкції характеризуються деякими особливостями:

1) як правило, мають грошовий характер;

2) змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти;

3) у результаті їх застосування держава, органи місцевого самоврядування дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів;

4) поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин;

5) надають органам, що представляють публічний фінансовий інтерес, владні повноваження на видання приписів, велінь у галузі фінансової діяльності, обов 'язкових для всіх її учасників та на захист цих приписів примусовою силою держави;

6) поєднують в собі правовідновлювальні і штрафні (каральні) елементи;

7) реалізуються через фінансово-правову відповідальність;

8) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин (наприклад, пеню контролюючі органи застосовують автоматично, не встановлюючи вини правопорушника);

9) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися не лише заходи фінансового, а й адміністративного, дисциплінарного, кримінально-правового впливу, встановлені нормами адміністративного, трудового, кримінального права.

Залежно від основних напрямів фінансової діяльності можна виділити бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансово-правові санкції.

Для сучасних умов характерним є розширення кола фінансово-правових санкцій та їх різноманітність.

2.2 Класифікація фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма є одним з видів соціальних норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави шляхом наділення їхніх учасників формальними правами та обов’язками, здійснення яких забезпечує планомірне утворення, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави. Її втримування виявляється в правилах поведінки, у суспільних відносинах, безпосередньо пов’язаних з фінансовою діяльністю держави.

Будь-яка така норма містить вказівки на обставини, за яких вона підлягає виконанню суб'єктами регульованого відношення, на виникаючі в них при цьому права та обов’язки і на наслідки невиконання останніх. Фінансово-правові норми, що встановлюються державою в суворо визначеному порядку, спрямовані на утворення, розподіл і використання державних (територіальних) грошових фондів, необхідних для забезпечення виконання функцій держави, для задоволення суспільно значущих потреб.

Крім того, їхній імперативний характер спрямовано насамперед на дотримання фінансової дисципліни у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів. Саме тому ці норми пропонують чітко певні правила поведінки суб'єктів у процесі виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин. Ці ж норми містять санкції, спрямовані проти порушень фінансової дисципліни. Е. Ровинський справедливо вказував на те, що фінансово-правове регулювання є

засобом впливу на певну групу суспільних відносин. Той факт, що ці відносини пов’язані з фінансовою діяльністю держави, надає фінансово-правовій нормі імперативний характер, що виражається в категоричній формі, що не допускає зміни умов і приписань, які втримуються в нормі, самими учасниками фінансових правовідносин [6. Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е. А. Ровинский. — М.: Госюридлитиздат, 1960 — 191 с. с. 112].

Фінансово-правова норма, пропонуючи певне поводження учасникам фінансових правовідносин, зобов’язує, уповноважує або забороняє вчиняти або не вчиняти ті або інші вчинки. Г. Шершеневич справедливо вказує на те, що «если одно незапрещение не создает права, то точно также не создает его и прямое дозволение. Дозволить одному не значит обязать другого. Дозволенноедействие может стать правом только, когда будет запрещено совершение всего мешающего дозволенным действием, потому что только при этом условии будет установлена соответствующая обязанность. Таким образом, право может быть установлено только запрещением, а не дозволеним» [Шершеневич Г. Ф. Общая теория права: [учеб. пособие] / Г. Ф. Шершеневич. — М.: Юридический колледж МГУ, 1995. — 456 с. с. 160]. Класифікація фінансово-правових норм відповідно до цього принципу, виражаючи характер впливу на поводження осіб, що беруть участь у фінансових правовідносинах, припускає всебічне охоплення правових зв’язків між суб'єктами у сфері фінансової діяльності.

Необхідно відзначити, що точне дотримання й виконання фінансово-правових норм забезпечується з боку держави як методами переконання, так і методами примусу. Як відомо, метод переконання є досить ефективним методом, що забезпечує добровільне, своєчасне та повне виконання більшістю учасників фінансових правовідносин їхніх фінансових зобов’язань перед державою. У випадку невиконання або порушення тих або інших фінансово-правових норм окремими суб'єктами фінансової діяльності, що наносить матеріальний збиток безпосередньо державі, припустиме застосування державного примуса в адміністративному або судовому порядку.

Залежно від характеру, ступеня впливу на учасників суспільних відносин фінансово-правові норми можна класифікувати на:

· зобов’язувальні;

· уповноважувальні;

· заборонні.

Дані норми, як правило, відносять до регулятивних норм (правовстановлюючих) [1. Алексеев С. С. Проблемы теории права: [курс лекций в двух томах]. — Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1972. — Т. 1. — 394 с. с. 234].

Багато авторів вважають, що не існує правових норм, які були б або тільки зобов’язуювальними, заборонними чи уповноважувальними. Багато авторів уважають цей розподіл суто формальним, стосовним до форми виклададення норм, а не до їхнього змісту. На думку деяких учених, будь-яка усяка правова норма носить одночасно й зобов’язувальний, й заборонний характер: зобов’язуючи до здійснення якої-небудь дії, норма забороняє утримання від його здійснення, як і навпаки, норма, що зобов’язує до здійснення тієї чи іншої дії та забороняє його нездійснення [Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. — М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1961. — 380 с с. 176]. С. Алексєєв правильно вказує: «разграничивая виды регулятивных норм, необходимо прежде всего обращать внимание на содержание субъективных юридических прав и обязанностей. Обязывающие — это нормы, возлагающие на лицо не просто юридическую обязанность, а обязанность положительного содержания. Запрещающие нормы устанавливают обязанность воздерживаться от действий известного рода. А управомочивающие нормы предоставляют лицу не просто субъективное право, а субъективное право на положительные действия самого управомоченного» [Алексеев С. С. Проблемы теории права: [курс лекций в двух томах]. — Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1972. — Т. 1. — 394 с.с. 240]. Виходячи з вищевикладеного, можна виділити таку класифікацію фінансово-правових норм.

1. Зобов’язувальні фінансово-правові норми покладають на учасників фінансових відносин робити ті або інші позитивні дії у сфері фінансової діяльності держави. Позитивними правовими зобов’язаннями суб'єктам відносин пропонується строго певне поводження. П. Недбайло справедливо уточнював, що, зобов’язуючи робити певні дії, норма права тим самим забороняє діяти інакше порівняно з тим, що нею обумовлене. Але суть — у позитивній дії, запропонованій нормою [Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Недбайло. — М.: Госуд. изд-во юрид. лит-ры, 1960. — 509 с с. 75]. Саме метод фінансово-правового регулювання, в якості якого виступають владні приписи, тобто імперативний метод, надає специфіку фінансово-правовим нормам. Інакше кажучи, правила, що містяться в останніх, представлені в імперативній (категоричній, владній) формі. Усе це стосується і заборонних, і дозволяючих положень. Саме імперативність не допускає можливостей зміни встановлених раніше вимог діяти відповідним чином. Іншими словами, фінансово-правові норми фактично сприяють закріпленню правового порядку у відносинах між державою, іншими державними та недержавними структурами та громадянами, які контактують із ним і його органами у сфері фінансової діяльності (у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів). У даній нормі учасникам пропонується зробити певні дії, пов’язані з мобілізацією або витрачанням коштів держави. Саме в зазначеній нормі державна воля виражена категорично, а для учасників правовідносин зовсім визначено встановлені умови, з якими пов’язане виникнення даних фінансових правовідносин [Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е. А. Ровинский. — М.: Госюридлитиздат, 1960 — 191 с. с. 113]. Наприклад, Бюджетним кодексом України передбачене використання коштів бюджету розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів відповідно до чітко визначеної мети, на яку направляються бюджетні видатки. Дана вимога виражена в категоричній формі. Це означає, що у випадку нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов’язковому поверненню у відповідний бюджет у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а відповідні посадові особи притягуються до відповідальності відповідно до закону (навіть кримінального)

[Ведомости Верховной Рады Украины. — 2001. — № 37−38. — Ст. 189.]

2. Уповноважувальні фінансово-правові норми являють собою такі норми, що забезпечують регламентацію активної поведінки суб'єктів фінансових відносин, що визначають права учасників діяти тим або іншим способом. Саме вповноважувальна норма надає право певним органам або посадовим особам конкретизувати в зазначених напрямках ті або інші вимоги держави. У цих випадках імперативний характер фінансово-правової норми сполучається з певними повноваженнями, встановлені в суворих межах [Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е. А. Ровинский. — М.: Госюридлитиздат, 1960 — 191 сс. 115]. На відміну від зобов’язувальної уповноважувальна фінансово-правова норма виражена в диспозитивній формі, однак диспозитивність у цьому випадку суворо обмежена певними рамками. Чинне бюджетне законодавство закріплює норму, що у випадку, якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України [Ведомости Верховной Рады Украины. — 2001. — № 37−38. — Ст. 189]. Даний порядок зветься «секвестрація», що означає щомісячне пропорційне скорочення видаткової частини у випадку утворення дефіциту бюджету. Цей механізм є одним зі шляхів подолання дефіциту бюджету. Однак існують захищені статті бюджетів, тобто статті видатків Державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. Як правило, вони пов’язані з оплатою праці працівників бюджетних установ, нарахувань на заробітну плату, виплатою відсотків по державному боргу тощо. Таким чином, уповноважувальна норма має суворо обмежувальний характер застосування.

3. Заборонні фінансово-правові норми представляють правові норми, що закріплюють обов’язки суб'єктів утримуватися від тих або інших дій у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих коштів. Дані норми містять пряму заборону якої-небудь дії (або бездіяльності), указують ознаки дії, що забороняється, заходи адміністративного або карного впливу чи інші юридичні наслідки здійснення заборонених дій [. Теория государства и права / [М.П. Карева, С. Ф. Кечекьян, А. С. Федосеев и др.]. — М.: Гос. изд-во юрид. литры, 1955. — 460 с. с. 351].

Заборони у фінансовому праві виступають у формі певних вимог щодо поводження зобов’язаних суб'єктів, яким вони адресовані та котрі зобов’язані його дотримувати. Загальнообов’язковість заборони у фінансовому праві доповнюється його детальною формалізованістю. При цьому вона отримує формальну визначеність у фінансово-правових нормах, забезпечується чіткими межами впливу на поведінку осіб. Заборонні фінансово-правові норми є не тільки передумовами відповідальності, але й зовнішнім вираженням, оформленням об'єктивних заборон у сфері фінансової діяльності держави. Наприклад, чинне податкове законодавство України містить заборону на надання індивідуальних податкових пільг. Пільги, будучи повним або частковим звільненням від сплати податку, надаються фізичним, юридичним особам, а також окремим територіям (вільно економічні зони, офшорні зони). Тому кожний нормативно-правовий акт, що регулює механізм справляння того або іншого податку, містить перелік пільг по даному податку.

Серед фінансово-правових норм можна виділити спеціалізовані норми, які не будуть самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин [Алексеев С. С. Проблемы теории права: [курс лекций в двух томах]. — Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1972. — Т. 1. — 394 с. с. 241]. Вони приєднуються до регулятивних норм, виступаючи їхнім своєрідним доповненням. Можна виділити такі види спеціалізованих норм:

— закріплювальні фінансово-правові норми являють собою норми, спрямовані на закріплення в узагальненому вигляді певних елементів фінансових правовідносин. До них можна віднести норми загальної частини податкового права, що розкривають основні та додаткові елементи правового механізму податку, що регламентують умови податкової правоздатності та дієздатності тощо;

— дефінітивні фінансово-правові норми являють собою норми, спрямовані на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, певних понять (наприклад, поняття платниківподатків, ставки податку, пільг, предмета й одиниці оподатковування тощо);

— декларативні фінансово-правові норми вливаються в зазначену сукупність норм і сприяють їхньому правильному застосуванню (наприклад, ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплює принципи бюджетної системи держави);

— оперативні фінансово-правові норми забезпечують регламентацію фінансових відносин шляхом зміни сфери та термінів дії вже існуючих юридичних норм (припинення їхньої дії);

— колізійні фінансово-правові норми регулюють вибір між нормами, покликані вирішувати колізії, пов’язані з особливостями в чинному фінансовому законодавстві.

Виходячи з призначення в механізмі правового регулювання, специфіки об'єкта регулювання, прийнято розрізняти матеріальні та процесуальні норми.

Матеріальними фінансово-правовими нормами є такі, що визначають зміст дій по правовому регулюванню фінансових відносин, сутність прав, обов’язків, заборон, спрямованих на їхнє регулювання, виражають зміст діяльності як уповноважених, так і зобов’язаних осіб. Дані норми визначають склад доходів і напрямок видатків бюджетів, їх розмежування між різними ланками бюджетної системи, бюджетний устрій держави тощо.

Процесуальними фінансово-правовими нормами вважаються такі, що визначають форму реалізації матеріальних норм, що встановлюють порядок, способи й методи діяльності у сфері фінансової діяльності шляхом закріплення конкретних організаційно-правових форм реалізації матеріальних фінансово-правових норм. Дані норми регулюють порядок складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету України, а також звіту про його виконання, бюджетні повноваження України та органів місцевого самоврядування. Переважна більшість даних норм регулюють відносини, що складаються у сфері бюджетного процесу. Процесуальні норми бюджетного права природно мимовільно розподіляються, насамперед по стадіях бюджетного процесу [Пискотин М. И. Советское бюджетное право (Основные проблемы) / М. И. Пискотин. — М.: Юрид. лит-ра, 1971. — 311 с. с. 311]. Дані норми мають процедурний характер. М. Пискотін підкреслював, що на відміну від норм матеріального права, які самі по собі мають на меті впливати на поведінку громадян, посадових осіб, державних органів, регулювати відносини між ними в різних сферах громадського життя, процесуальні норми не мають такої самостійної «зовнішньої» мети [Пискотин М. И. Советское бюджетное право (Основные проблемы) / М. И. Пискотин. — М.: Юрид. лит-ра, 1971. — 311 с с. 311]. На думку автора, зазначені норми визначають склад учасників тієї або іншої діяльності, порядок прийняття рішень; указують види необхідних дій та їхню обов’язкову послідовність; передбачають організаційну форму кожної дії.

3. Роль фінансово — правових норм у механізмі фінансово — правового регулювання

Норми фінансового права, так само як і норми будь-якої іншої галузі права, являють собою правило загального характеру, певний масштаб належної або можливої поведінки, що встановлена державою й охороняється спеціальними державними засобами. Вони також виконують функцію регуля-тора суспільних відносин. Фінансово-правові норми відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, які складаються в процесі планового формування, розподілу та використання державою й органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів, які необхідні державі для здійснення своїх завдань і функцій. Відомі вчені в галузі фінансового права зазначають, що норми фінансового права завжди пов’язані з регулюванням відносин з приводу виконуваних у процесі фінансової діяльності держави розподільчої, контролюючої, стимулюючої функцій при розподілі суспільного продукту й національного доходу в грошовій формі [с. 22 Финансовое право: учебник / [О.Н. Горбунова, Е. Ю. Грачева и др.]. — М.: ТК