Особливості реалізації міжгалузевих засад у кримінальному провадженні

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Особливості реалізації міжгалузевих засад у кримінальному провадженні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст Вступ Розділ І. Поняття засад кримінального провадження

1.1 Визначення категорії «засади кримінального провадження», їх значення

1.2 Класифікація принципів кримінального процесу Розділ ІІ. Загальна характеристика міжгалузевих засад Розділ III. Особливості реалізації міжгалузевих засад у кримінальному провадженні

3.1 Реалізація міжгалузевих засад на досудовому розслідуванні

3.2 Реалізація міжгалузевих засад на судових стадіях кримінального провадження Висновки Список використаних джерел

Вступ Поняття принципів кримінального процесу лише на перший погляд є суто теоретичною темою. Насправді, усі практичні працівники судових та правоохоронних органів у своїй повсякденній діяльності, приймаючи рішення, проводячи ту чи іншу слідчу або судову дію, повинні узгоджувати їх із певними керівними засадами, імперативними вимогами, які містяться насамперед у Основному законі України, а також у чинному кримінально-процесуальному законодавстві.

Прийняття 13 квітня 2012 року Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України ознаменувало нову еру в розвитку кримінальної юстиції в Україні, її зближенні та гармонізації з демократичними світовими стандартами судочинства.

Уперше в новій редакції кодексу з’явився окремий розділ, присвячений загальним засадам кримінального провадження. По суті, вони містилися і в попередній редакції, проте не були виокремлені в главу та не визначалися законодавцем як, власне, загальні засади.

Процесуальні принципи визначають сутність всього кримінального процесу, його побудову та спосіб функціонування. Традиційно в юридичній науці значна увага приділялась вивченню саме цієї проблематики. Як справедливо зазначала Добровольська Т. Н., «якщо ми хочемо взнати, яким є кримінальний процес держави, ми маємо встановити якими є принципи, які визначають зміст цього процесу. Вона, зокрема дістала належне висвітлення в працях таких учених, як Аленін Ю.П., Бреус С., Волошина В. К., Дидич О. Ю., Добровольська Т. Н., Зінченко І.Л., Корчева Т. В., Кочура А. В., Кучинська О. П., Лобойко Л. М., Михеєнко М. М. Мохонько О., Навроцька В., Півненко В., Тертишник В., Якимчук Б.

Проте ґрунтовних комплексних досліджень з урахуванням норм нового КПК на сьогоднішній день, на жаль, дуже мало. Аналізуючи доктринальну літературу, можна дійти висновку, що до прийняття нового КПК України науковці у своїх дослідженнях здебільшого використовували поняття «принципи», а не «засади» кримінального судочинства. Вони стверджували, що принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають, тоді як засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму тощо. Такого ж підходу дотримуються і законодавці Білорусі, Молдови та Росії, в кримінально-процесуальних кодексах яких вживається саме словосполучення «загальні принципи». Відображення в Кримінальному процесуальному кодексі України саме «загальних засад» насамперед спричинене тим, що Конституція України у ч. 3 ст. 129 регулює питання саме основних засад судочинства.

Загальні засади кримінального провадження, закріплені у гл. 2 КПК, визначаються статусом України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, яка визначає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним своїм обов’язком (ст. 3 КУ). У них знайшли своє відображення найбільш прогресивні положення, які позиціонують міжнародною спільнотою, як міжнародно-правові стандарти кримінальної процесуальної діяльності, що містяться у Конституції України, ЗДПЛ, КЗПЛ, МПГПП та інших міжнародних документах.

Предметом дослідження є міжгалузеві засади, їх загальна характеристика та особливості реалізації в кримінальному процесі.

Об'єктом курсової роботи виступають правовідносини, що виникають в процесі реалізації міжгалузевих засад.

При написанні курсової роботи ставлю собі за завдання дослідити поняття, класифікацію, значення засад кримінального провадження, дослідити окремо міжгалузеві засади, особливості реалізації міжгалузевих засад у кримінальному провадженні на досудовому провадженні та на судових стадіях.

Курсова робота обумовлена завданнями та складається з трьох розділів.

Методологія дослідження. Під час дослідження були використані наступні методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, системний тощо.

кримінальний міжгалузевий розслідування

Розділ І. Поняття засад кримінального провадження

1.1 Визначення категорії «засади кримінального провадження», їх значення Загальні засади кримінального провадження — це закріплені в нормах права визначальні, фундаментальні положення щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального провадження, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес.

У новому КПК засади кримінального провадження та їх правовий зміст закріплений у окремій главі (гл. 2 КПК). Такий підхід має виключно важливе значення, оскільки загальні засади відображають сутність, зміст, національні традиції, характеризують його історичний тип, є керівними положеннями для закріплення його завдань, побудови стадій, окремих проваджень та інститутів, визначають предмет та метод процесуального врегулювання, рівень розвитку наукової думки та національної культури, панівну ідеологію та інші об'єктивні фактори. Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В.Я. Тацій, В. П. Пшонка та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки. — Х.: Право, 2013. — 824 с.

У науці кримінального процесу існують різні визначення поняття принципів, спірними і досі залишаються питання з приводу окремих ознак, що характеризують процесуальні принципи.

Т.Н. Добровольська визначала принципи кримінального судочинства як обумовлені суспільним і державним устроєм, а також закріплені законодавством основні, вихідні положення, що визначають сутність організації та діяльності державних органів з порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ. Кочура А. В. Поняття та сутність принципів кримінального процесу / Наше право: Спеціалізоване видання. — 2010. — № 3 С.82−86

На думку М.М. Михеєнко, принципи кримінального процесу — це закріплені в законі й панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов’язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

На думку О. О. Мохонько, принципи кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні, фундаментальні, керівні положення, засади, що визначають тип, сутність і природу кримінального процесу, носять обов’язковий характер, встановлюють зміст і направленість діяльність суб'єктів кримінального процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, конкретизуючись в нормах спеціального характеру, забезпечують гарантії дотримання прав, свобод і законних інтересів людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі. Мохонько О. О. Реалізація принципу змагальності сторін при застосування заходів процесуального примусу на стадії досудового розслідування: автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.09 / Мохонько Олена Олександрівна; Київськ. нац. ун-т внутр. справ — К., 2009. — 16с.

Значний внесок у розробку поняття принципів кримінального судочинства зробив Строгович М. С., який зазначав, що ними варто вважати найважливіші й визначальні правові положення, на яких побудований кримінальний процес. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. — Х.: Одіссей, 2013. — 1104 с.

Усі засади кримінального провадження тісно взаємопов'язані між собою, обумовлюють одна одну, утворюють певну систему (ст. 7 КПК). Вони також мають наскрізний характер і діють у всіх стадіях кримінального провадження. Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою, однак всі вони діють у судовому провадженні першої інстанції, якщо воно здійснюється за загальним порядком. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: Право, 2012. — 768 с.

З’ясування поняття принципу (засади) головно пов’язане зі встановленням його ознак. У вітчизняній кримінально-процесуальній літературі чи не найбільш повно такі ознаки розкривають М.М. Михеєнко, В. Т. Нор та В.П. Шибіко. На їхню думку, принципами є найбільш загальні, вихідні положення, ідеї:

1) які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову загалом, форму і зміст стадій та інститутів;

2) які виражають панівні у цій державі ідеї, що стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах;

3) які закріплені в нормах права;

4) які діють в усіх чи декількох стадіях кримінального процесу і обов’язково в його центральній стадії - стадії судового розгляду; 5) порушення яких означає незаконність рішення по справі і обов’язкову його відміну. Михеєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В.Н. Кримінальний процес України. — К.: Либідь, 1992. — 431 с.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає перш за все у тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення. Знання принципів сприяє правильному розумінню змісту звичайних правових норм. Нерідко доцільність і порядок їх практичного застосування визначається через норму — принцип. У подібних випадках принцип виступає як оціночний критерій правильності реалізації правових норм і засіб для застереження від механічного застосування того чи іншого правового положення.

Значення загальних засад кримінального провадження як норм вищого ступеня нормативності полягає у тому, що вони:

1) Служать гарантією правосуддя;

2) є гарантією дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) є підгрунттям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин (ч.6 ст. 9 КПК);

4) є гарантією постановлення законних і обґрунтованих рішень;

5) синхронізують усю систему норм кримінального процесуального права та забезпечують узгодженість кримінальних процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

6) служать основою й вихідними положеннями для вдосконалення окремих кримінальних процесуальних інститутів і норм права, розвитку процесуальної форми, подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В.Я. Тацій, В. П. Пшонка та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки. — Х.: Право, 2013. — 824 с.

" Значення засад судочинства, — слушно зазначає В. Т. Маляренко, — вбачається не тільки у тому, що кожне рішення, прийняте з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а й у тому, що вони вносять упорядкованість у випадках застосування права за аналогією, а також сприяють правильному розумінню змісту інших правових норм" .

1.2 Класифікація принципів кримінального процесу Серед усієї різноманітності наукових точок зору щодо класифікації кримінально-правових принципів, перш за все, заслуговують на увагу першооснови (критерії), за якими і формуються ці принципи. А. Кудрявцева, Ю. Лівшиц до критеріїв встановлення принципів кримінального процесу пропонують віднести такі:

· принцип має вираження у нормах діючого права;

· принцип має базисне значення для кримінального процесу, визначає його основні ознаки;

· принцип повинен мати безпосереднє відношення до кримінально-процесуальної діяльності;

· принцип повинен мати загально-процесуальний характер;

· принцип завжди містить у собі певний політичний зміст, акумулюючи ідеї держави у сфері здійснення правосуддя;

· принцип завжди визначає типові та пріоритетні ознаки кримінального судочинства, не виключаючи певних винятків, які вже не можуть називатися принципом, якщо відкритий розгляд справи. Мохонько О. Роль і місце принципу змагальності у системі принципів кримінально-процесуального права // Підприємництво, господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. — 2007 р. — № 1 с. 120−123

Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

При цьому важливо відокремлювати принципи кримінального процесу від принципів судоустрою, а також принципів організації і діяльності окремих правоохоронних органів.

Принципи судоустрою — це принципи організаційні, вони визначають побудову судової системи, взаємозв'язок всіх ланок судової влади. Інакше кажучи, принципи судоустрою — принципи організаційні, а принципи процесу — принципи функціональні.

На думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи:

а) суто організаційні, наприклад назначуваність слідчих;

б) організаційно-функціональні, наприклад колегіальність, нагляд вищих судів за судовою діяльністю нижчих судів;

в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад презумпція невинуватості, змагальність. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. — К.: Істина, 2007. — 385 с.

У юридичній літературі відсутня єдність поглядів вчених на класифікацію принципів кримінального провадження. Пропонується поділяти їх залежно від суб'єкта легітимації (на міжнародно-правові та внутрішньо правові); залежно від типу кримінального процесу (засади інквізиційного, розшукового, змагального, змішаного типів); залежно від характеру нормативних актів, у яких вони закріплюються (конституційні (закріплені в Конституції України) та інші (закріплені в інших законах)). Залежно від спрямованості загальних засад кримінального провадження на врегулювання кримінальних процесуальних правовідносин поділяти їх на ті, що забезпечують стабільність кримінальної процесуальної діяльності; захист прав і свобод людини у кримінальному провадженні; змагальність кримінального провадження.

Найбільш прийнятою є класифікація загальних засад кримінального провадження залежно від їх поширюваності стосовно галузей права на загально правові, загально процесуальні та кримінальні процесуальні.

Загальноправові засади закріплені в Конституції України та відображені в галузевому законодавстві, їх дія поширюється на всі галузі права. До них належать: 1) верховенство права; 2) законність; 3) повага до людської гідності; 4) забезпечення права на свободу та особисту недоторканість; 5) недоторканість житла чи іншого володіння особи; 6) таємниця спілкування; 7) невтручання у приватне життя; 8) недоторканість права власності; 9) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень.

До загально процесуальних (або міжгалузевих) можна віднести ті засади, що діють у декількох галузях процесуального права та закріплюють фундаментальні положення становища особи, забезпечують законність і ефективність процесуальних процедур. До них можна віднести: 1) рівність перед законом і судом; 2) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 3) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 4) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 5) диспозитивність; 6) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумність строків; 8) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Кримінальні процесуальні (або галузеві) засади діють лише в межах кримінального провадження: 1) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 2) свобода від само відкриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї; 3) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 4) забезпечення права на захист; 5) публічність. Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В.Я. Тацій, В. П. Пшонка та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки. — Х.: Право, 2013. — 824 с.

Розділ ІІ. Загальна характеристика міжгалузевих засад Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

— незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;

— здійснення правосуддя тільки судом;

— рівність прав учасників судового розгляду;

— всебічність, повнота й об'єктивність з’ясування обставин справи;

— ніхто не може бути суддею у власній справі;

— усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;

— національна мова судочинства;

— доступність судового захисту та багато інших.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] М.В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 432 с.

Засади кримінального провадження — це закріплені в правових нормах вихідні положення, що виражають панівні в державі політичні та правові ідеї і визначають суть діяльності сторін обвинувачення і захисту та суду щодо досудового розслідування і судового провадження.

Ознаки засад кримінального провадження:

1) вони втілені у форму правових норм. Не є засадами ті наукові та політичні ідеї, що не знайшли відображення у нормах права;

2) норми-засади є не похідними, а навпаки — із них виводяться всі інші норми кримінального процесуального права;

3) вони є найбільш загальними, фундаментальними правовими положеннями;

4) на їх основі побудована і діє вся кримінальна процесуальна система (ця ознака засад характеризує процес зсередини);

5) вони характеризують кримінальний процес в цілому (ззовні);

6) норми-засади діють на всіх або на більшості стадій кримінального провадження і обов’язково в його центральній стадії - судовому розгляді;

7) порушення однієї засади, як правило, призводить до порушення інших засад;

8) недотримання хоча б однієї засади тягне скасування прийнятих процесуальних рішень та інші негативні наслідки.

Кожна із ознак і всі вони в цілому підкреслюють загальність положень, що є засадами кримінального провадження. Однак у літературі точиться дискусія вчених щодо наявності чи відсутності специфічних загальних правових положень (засад), притаманних для окремих стадій.

У КПК 2012 року вітчизняний законодавець вперше в історії кримінального процесуального законодавства присвятив регламентації засад кримінального провадження окрему главу 2, включивши до системи засад 22 правових положення.

На думку А. В. Молдована, принципам кримінального процесу властиві такі ознаки:

— вони є основою формування всієї системи кримінального процесуального права;

— закріплені в чинному законодавстві у вигляді правових засад;

— найбільш повно виражають зміст кримінального процесуального законодавства;

— поширюють свою дію на всі стадії кримінального процесу;

— тісно взаємопов'язані з державною політикою в сфері кримінального судочинства, з урахуванням положень міжнародних актів;

— здійснюють охоронну та регулятивну дію щодо всіх кримінальних процесуальних норм. Молдован А. В. Кримінальний процес України. Навч. посібник / А. В. Молдован, С. В. Мельник. — К.: Центр учбової літератури. — 2013. — 368 с.

Відповідно до статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

4) повага до людської гідності;

5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;

7) таємниця спілкування;

8) невтручання у приватне життя;

9) недоторканність права власності;

10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;

12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

18) публічність;

19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;

21) розумність строків;

22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Закріплені в статті 7 загальні засади кримінального провадження визначаються статусом України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, яка визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним своїм обов’язком (ст. 3 Конституції України).

У загальних засадах кримінального провадження знайшли своє вираження найбільш прогресивні положення, які позиціонуються міжнародною спільнотою як міжнародно-правові стандарти кримінальної процесуальної діяльності, що містяться у Конституції України, Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права.

Усі засади кримінального провадження тісно пов’язані між собою, обумовлюють один одного, утворюють певну систему. Вони також мають наскрізний характер і діють у всіх його стадіях. Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою, однак без обмежень всі вони без винятку діють у стадії судового розгляду. Волошина В. К. Щодо поняття системи принципів кримінального процесу // Південноукраїнський правничий часопис: Щоквартал. наук. журн. — 2006. — № 4 ст. 213−215

Система кримінально-процесуальних основ — це інтегровані до структурно впорядкованої єдності нормативні приписи, які мають відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і можливість взаємодії з іншими елементами всередині системи і інших правових систем з метою найповнішого врегулювання питань, які виникають у зв’язку з порушенням, розслідуванням, розглядом і вирішенням кримінальних справ. Гриненко А. В. Система принципов и цель производства по уголовному делу // Правоведение. — 2000. — № 6. — с. 182.

В юридичній літературі відзначається існування не одної системи принципів, а двох — абстрактної і реальної. За визначенням Ю. А. Урманцева, «…під абстрактною системою розуміється така система, щодо якої всі інші системи несуть ті або інші інтерпретації» Навроцька В. Поняття принципу (засади) кримінального процесу // Вісник львівського університету. Серія юридична. — 2009. — Вип. 44 с. 188−194

Рівність перед законом і судом — це правове положення, згідно з яким не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.

Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром — судом, який не може здійснювати інших функцій, крім функції правосуддя. Островська М. Істинне обличчя принципу змагальності за новим КПк України // Юридичний Вісник України: Загальнонац. правова газ. — 2012. — 2 — 8 черв. (№ 22) с. 4 — 5

Безпосередність дослідження показань, речей і документів — це правове положення, згідно з яким на суддів покладається обов’язок вирішувати кримінальну справу не за паперами, наданими сторонами, а, головним чином, на підставі тою, що кожному судді самому безпосередньо доведеться почути, побачити і з’ясувати у судовому засіданні.

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності - це правове положення, згідно з яким кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчою судді, прокурора, слідчою.

Диспозитивність — це правове положення, згідно з яким учасникам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати провадження, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повноти захисту заінтересованими учасниками своїх прав.

Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами — це правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у судах усіх інстанцій є гласним та відкритим.

Засада розумності строків — це правове положення, згідно з яким під час кримінальною провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у строки, що є об'єктивно необхідними для їх виконання та прийняття. Лобойко Л. М. «Розумність» строків у кримінальному процесі // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2008. — № 4 С.248−257

Мова, якою здійснюється кримінальне провадження — це конституційно-правове положення, згідно з яким судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Якимчук Б. Мова якою здійснюється кримінальне провадження // Віче: Теорет. і громадсько-політ. журнал. — 2013. — № 2 С. 30−31

Розділ III. Особливості реалізації міжгалузевих засад у кримінальному провадженні

3.1 Реалізація міжгалузевих засад на досудовому розслідуванні

Система ознак особи, визначена ст. 24 Конституції, у ч. 1 ст. 10 КПК розширена за рахунок включення до неї таких ознак, як громадянство, освіта, рід занять. Іншими ознаками, про які йдеться у цій нормі, є місце роботи, займана посада, сімейний стан, коло осіб, з якими особа підтримує стосунки, стан здоров’я тощо.

У кримінальному провадженні зміст цієї засади розкривається через такі положення:

— рівність, яка закріплена у розглядуваній нормі-засаді, передбачає, по-перше, рівність усіх учасників кримінального провадження перед законом; по-друге, рівність перед судом; по-третє, рівність їхніх процесуальних прав, незалежно від будь-яких ознак особи;

— рівність громадян перед законом означає, що під час досудового розслідування, судового розгляду і перегляду рішень суду до кожного із учасників застосовується одне й те ж кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство, а кримінальне провадження як в окремих стадіях, так і в цілому здійснюється у однаковому порядку;

— під рівністю громадян перед судом розуміють те, що усі вони мають нести відповідальність перед судами, що утворюють систему, визначену Законом від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів». При цьому ніхто із учасників кримінального провадження не повинен зазнавати обмежень чи користуватися привілеями за тими чи іншими ознаками;

— іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України;

— положення цієї засади про рівність прав учасників кримінального провадження перед судом поширюється і на досудове розслідування, оскільки від самого його початку воно здійснюється під контролем суду в особі слідчого судді;

— суд не має права без належних на це правових підстав ні обмежувати процесуальні права окремих учасників судового розгляду, ні надавати пільги для використання кимось із них додаткових прав;

— у разі повідомлення про підозру народному депутату України і судді у вчиненні кримінального правопорушення вони наділяються однаковими правами з іншими особами, яким повідомлено про підозру, і на них покладаються такі самі обов’язки.

У Конституції, а також у КПК чітко встановлено зміст і механізми здійснення змагальності, яка гарантується конкретними визначеннями і приписами, серед яких слід відзначити: однозначно розмежовуються функції обвинувачення, захисту і вирішення справи; дослідження доказів здійснюється двома протилежними сторонами обвинувачення і захисту; сторони в процесі рівні в правах; суд не є стороною у справі і на основі незалежності від сторін, об'єктивності та неупередженості вирішує справу; суд забезпечує повноцінну змагальність сторін створенням необхідних умов для виконання ними їх процесуальних обов’язків і наданих їм прав.

Положення засади змагальності, що діють під час досудового розслідування:

— вирішення слідчим суддею питання про надання дозволу на застосування органами досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження щодо підозрюваного; примусове залучення особи для проведення психіатричної експертизи тощо;

— контроль слідчого судді за прийняттям органами досудового розслідування процесуальних рішень, в яких відображається рух справи, наприклад, про зупинення досудового розслідування, про закриття кримінального провадження тощо;

— вирішення слідчим суддею питання про надання дозволу на провадження окремих процесуальних дій, наприклад, огляду, обшуку, слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи.

Положення засади змагальності, що діють в судових стадіях:

— обов'язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного в суді;

— вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

— право представників сторін обвинувачення і захисту брати участь в судових дебатах.

Відповідно до статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Бреус С. Принципи кримінального провадження крізь призму нового Кримінально-процесуального кодексу України // Юридичний журнал: Аналіт. матеріали. Коментарі. Судова практика. — 2012. — № 9 с. 32−34

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суд рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому в разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК. Кузик Т. М. Участь перекладача у кримінальному процесі як гарантія забезпечення принципу мови судочинства // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. — 2012. — Вип. 67 С. 714−721

Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їх рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПК, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

Посадові особи суду, прокуратури, правоохоронних органів повинні володіти українською мовою, а в разі необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків. Інакше вони не мають права виконувати свої службові обов’язки і здійснювати правосуддя. До таких осіб слід віднести суддю присяжного засідателя, народного засідателя, секретаря судового засідання, прокурора, слідчого і дізнавача.

Особам, що мають право користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК є підозрюваний, обвинувачений, підсудний, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, спеціалісти, експерти, якщо вони не володіють мовою, якою провадиться судочинство. Теньков С. Новий КПК: час довгоочікуваних і принципових змін // Юридичний вісник України. — 2013. — № 3. — С. 10−14

Гарантіями дотримання цього принципу кримінального процесу є: обов’язкова участь захисника з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться судочинство; зачитування перекладачем вироку підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, зразу ж після проголошення вироку; можливість відводу перекладача, кримінальна відповідальність за завідомо неправильний переклад. Молдован А. В. Кримінальний процес України. Навч. посібник / А. В. Молдован, С. В. Мельник. — К.: Центр учбової літератури. — 2013. — 368 с.

3.2 Реалізація міжгалузевих засад на судових стадіях кримінального провадження Безпосередність дослідження показань, речей і документів — це правове положення, згідно з яким на суддів покладається обов’язок вирішувати кримінальну справу не за паперами, наданими сторонами, а, головним чином, на підставі тою, що кожному судді самому безпосередньо доведеться почути, побачити і з’ясувати у судовому засіданні.

Показання, речі і документи, подані суду сторонами обвинувачення і захисту, підлягають безпосередньому дослідженню у судовому засіданні. Безпосередність дослідження доказів покликана сприяти переконанню присутніх в залі суду у справедливості процедури судового розгляду і його результатів, а також забезпечує право обвинуваченого на допит свідків і дослідження речових доказів, документів перед незалежним та неупередженим судом. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник. — К.: Істина. — 2014. — 458 с. Статтею 23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як із боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, так і з боку інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Свобода оскарження будь-яких дій (бездіяльності) зазначених органів і посадових осіб, з одного боку, дозволяє учасникам кримінального провадження повною мірою реалізувати свої процесуальні права й забезпечити захист власних інтересів, а з другого — сприяє виявленню й усуненню порушень і помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження.

Специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють (див. коментар до гл. 26 КПК). Закон передбачає два основних способи оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності державних органів і посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, — до прокурора чи до слідчого судді. Право вибору способу оскарження — прокуророві чи до суду — належить особі, права якої порушені.

Скарга — це звернення учасника кримінального провадження до уповноваженої особи з приводу порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з проханням про їх поновлення. Вона є правовим засобом захисту прав та інтересів учасників кримінального провадження, а якщо вони порушені, то й засобом їх відновлення.

Предметом скарги можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Під діями слід розуміти будь-які процесуальні дії, здійснювані слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом під час досудового й судового провадження. Наприклад, це можуть бути незаконні дії, пов’язані з проведенням слідчих (розшукових) дій, із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, із забезпеченням прав учасників кримінального провадження тощо.

Бездіяльність має місце у ситуації, коли дотримання прав та інтересів учасників кримінального провадження передбачає необхідність вчинення посадовою особою певної дії або прийняття конкретного рішення, однак ця особа не діє, а в результаті рішення, яке повинно прийматися, не приймається, процесуальна дія не вчиняється. Така бездіяльність істотно зачіпає права та інтереси особи у кримінальному провадженні, а тому може бути предметом скарги.

Під рішенням у кримінальному процесі розуміється процесуальний документ владно-розпорядчого характеру, прийнятий слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом у межах своєї компетенції у конкретному кримінальному провадженні. Це можуть бути рішення, що визначають рух кримінального провадження; про визнання правового статусу того чи іншого учасника кримінального провадження; про проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій тощо.

Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та рішень у кримінальному судочинстві є обов’язок посадових осіб роз’яснювати порядок оскарження при проведенні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можливість реалізації цих прав. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: Право, 2012. — 768 с.

Положення, що розкривають зміст засади:

— сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК;

— відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне закриття кримінального провадження, крім випадків, коли потерпілий виявив бажання підтримувати обвинувачення замість прокурора;

— слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК;

— кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого (його представника) від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник. — К.: Істина. — 2014. — 458 с.

Відповідно до статті 27 КПК України учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення .

Висновки На підставі проведеного дослідження можемо зробити наступні висновки.

До міжгалузевих засад кримінального провадження відносяться наступні:

1) рівність перед законом і судом (ст. 10 КПК України);

2) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22 КПК України);

3) безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України);

4) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК України);

5) диспозитивність (ст. 26 КПК України);

6) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (ст. 27 КПК України);

7) розумність строків (ст. 28 КПК України);

8) мова якою здійснюється кримінальне провадження (ст. 29 КПК України).

Міжгалузеві засади кримінального провадження мають дуже важливе значення, оскільки вони служать гарантією правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Принципи кримінально-процесуального права діють у всіх або у переважній більшості стадій процесу, серед яких обов’язково має бути стадія судового розгляду. Загальні правові положення, що поширюють дію на окремі стадії кримінального процесу, не мають значення принципів. Принципів кримінально-процесуального права не може бути багато, бо тоді нівелюється їх принципове значення.

Список використаних джерел

1. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. — Амстердам; К., 1996.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: з поправками, внесен. відповідно до положень Протоколів №№ 11 та 14 з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12 та 13) // Право України. — 2010. — № 10. — С. 215−233.

3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Україна, 1996.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Голос України від 19.05.2012. — № 90−91.

5. Про засади державної мовної політики: Закон України від 2 липня 2012 року // Офіційний Вісник України. — 2012. — № 61 — ст. 2471

6. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 41 ст. 529

7. Бреус С. Принципи кримінального провадження крізь призму нового Кримінально-процесуального кодексу України // Юридичний журнал: Аналіт. матеріали. Коментарі. Судова практика. — 2012. — № 9 с. 32−34

8. Волошина В. К. Щодо поняття системи принципів кримінального процесу // Південноукраїнський правничий часопис: Щоквартал. наук. журн. — 2006. — № 4 ст. 213−215

9. Гриненко А. В. Система принципов и цель производства по уголовному делу // Правоведение. — 2000. — № 6. — с. 182.

10. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] М.В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 432 с.

11. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. — К.: Істина, 2007. — 385 с.

12. Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В.Я. Тацій, В. П. Пшонка та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки. — Х.: Право, 2013. — 824 с.

13. Кочура А. В. Поняття та сутність принципів кримінального процесу / Наше право: Спеціалізоване видання. — 2010. — № 3 С.82−86

14. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: Право, 2012. — 768 с.

15. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. — Х.: Одіссей, 2013. — 1104 с.

16. Кузик Т. М. Участь перекладача у кримінальному процесі як гарантія забезпечення принципу мови судочинства // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. — 2012. — Вип. 67 С. 714−721

17. Лобойко Л. М. «Розумність» строків у кримінальному процесі // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2008. — № 4 С.248−257

18. Михеєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В.Н. Кримінальний процес України. — К.: Либідь, 1992. — 431 с.

19. Молдован В. В., Кацавець Р. С. Кримінальний процес України. Практикум: Навчальний посібник. — К.: Алерта. — 2006. — 297 с.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою