Якості вогнегасних матеріалів. 
Автоматичні системі гасіння пожеж. 
Ручні вогнегасники

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисциплiни: «Охорона праці в галузі»

Роботу виконав студент Спеціальність Залікова книжка №

ПІБ КИЇВ 2008

Зміст

Вступ

1. Чим визначається економічна шкода від нещасних випадків

2. Якості вогнегасних матеріалів. Автоматичні системі гасіння пожеж. Ручні вогнегасники

3. Задача 1

4. Задача 2

Висновок Список використаної літератури

Вступ

Охорона праці - це система правових у соціально-економічних, організаційно — технічних, санітарно — гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

До прийняття Закону України «Про охорону праці» матеріальне забезпечення потерпілих на виробництві було обмежено виплатами по листках непрацездатності, втраченого заробітку, а також пенсій по інвалідності та у разі втрати годувальника. Закон значно підняв ціну життя людини добавились виплати одноразової допомоги, а також виплати відшкодування шкоди без урахування одержаних потерпілими пенсій та інших доходів.

1. Чим визначається економічна шкода від нещасних випадків

Розглядаючи визначення розміру моральної шкоди, слід зазначити, що це питання вирішується лише судом, проте сторони можуть пропонувати суду свої варіанти. Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, можуть бути різними, законодавець допускає відшкодування такої шкоди грішми, майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК України). Проте найбільш поширеним у судовій практиці є саме грошове відшкодування такої шкоди.

У зв’язку із цим найбільша проблема для суду — це обчислення розмірів грошової компенсації моральної шкоди, оскільки щодо майнової шкоди це питання не виникає, через те, що розмір об'єктивно існує у вигляді ціни речі, втраченої вигоди тощо. Принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента. Тому завжди вона має умовний характер. Судова практика може відпрацьовувати лише критерії оцінки, закладені у ст. 23 ЦК України.

Так, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. Зокрема, це доповнюється в п. 9 постанови Пленуму ВСУ — про стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Найголовніше, що нерідко відсутнє в судових рішеннях, у них обов’язково повинні наводитися мотиви визначення розміру моральної шкоди. Суди першої та другої судових інстанцій перебувають у вигіднішій позиції, аніж Верховний Суд України, тому що вони напряму спілкуються зі сторонами, бачать їх, а саме це вказує на визначення розумності та справедливості. ВСУ важко, не маючи цих можливостей, змінювати розмір шкоди, за винятком прямих зловживань. Крім того, ВСУ не може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, по-іншому переоцінювати встановлені нижчестоящими судами докази (ст. 335 ЦПК), тому наявні випадки, коли суд касаційної інстанції зменшує або збільшує розмір морального відшкодування, напевне, є неправильними, адже при цьому порушуються вимоги ст. 335 ЦПК щодо меж касаційного перегляду справи. Інший випадок, коли касаційний суд наводить випадки порушення судами норм процесуального закону (щодо належності, допустимості доказів тощо) і змінює розмір моральної шкоди, а не залишає ті ж докази, даючи їм іншу оцінку.

Важливим є те, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру відшкодування майнової шкоди та чи була вона відшкодована, хоча ці обставини можуть братися до уваги, та може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого і матеріального становища відповідача (лише фізичної особи). Пленум ВСУ в своїй відповідній постанові вимагає від суддів, щоб вони обов’язково зазначали мотиви, з яких виходили, визначаючи розмір морального відшкодування, що, на жаль, суди роблять дуже рідко, беручи до уваги і вказуючи, в основному, лише об'єктивні, а не суб'єктивні критерії.

Уперше ЦК України вказує, що моральна шкода може стягуватись не одноразово, а періодичними платежами (ст. 1168 ЦК України). Як вона буде діяти, важко сказати і таких прикладів судова практика, напевне, ще не знає. Проте, важливим є те, що за один травмуючий факт можна лише один раз пред’явити позов. Разом з тим виникає питання, як бути, коли, наприклад, спотворено обличчя і наслідки виявляться пізніше і поступово (спочатку не взяли в армію, потім дівчина відмовилася від пропозиції одружитися і т. д.)? Вихід один — усі можливі в майбутньому наслідки зазначати в позові, тобто давати суду програму дій, адже суд нові обставини сам не визначає, а оцінює те, що зазначено і доведено позивачем. У цьому разі може бути призначена відповідна експертиза (і обов’язково, якщо розмір шкоди доволі великий), що суди пропонують учасникам процесу надзвичайно рідко.

Новою для ЦК України є вимога врахування засад розумності та справедливості при встановленні розміру моральної шкоди. Це зазначено лише для відшкодування моральної шкоди. На відміну від ст. 4401 ЦК УРСР 1963 року, новий ЦК України не встановлює меж розміру моральної шкоди (ані мінімального, ані максимального). Якщо згадати, в період так званого «маршу протесту на суди ЗМІ» стосовно надвеликих розмірів відшкодування моральної шкоди при вирішенні позовів про поширення ними неправдивої інформації Верховна Рада України розглядала декілька варіантів законопроекту щодо встановлення максимального розміру моральної шкоди у спорах зі ЗМІ, проте їх не прийняли. Єдине, що було зроблено, це збільшено розмір державного мита при висуванні вимоги про моральну шкоду до ЗМІ у спорах про захист честі та гідності (зміни до Декрету КМУ «Про державне мито» від 3 квітня 2003 року).

Отже, чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди. Більшість учених вважають, що для визначення сум морального відшкодування потрібні спеціальні знання, оскільки кожен випадок має свої відмінні риси. Людина — істота біопсихосоціальна, порушення функціонування однієї зі складових її організму спричиняє погіршення функціонування всього організму.

Сьогодні науковці пропонують різні методики вирахування розміру моральної шкоди. Відомі методики вітчизняної вченої О. Штефан та російського дослідника О. Ерделевського. Так, методика Ерделевського ґрунтується на: а) презюмуванні моральної шкоди — страждань, які повинна відчути «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина; б) визначення базисного рівня розміру компенсації за страждання, спричинені заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю, що приймається в розмірі 720 мінімальних розмірів зарплати (дохід працюючої людини за 10 років); в) розробленій шкалі співвідношень розмірів компенсації моральної шкоди на основі співвідношень максимальних санкцій Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на аналогічні права людини; г) розробленій формулі, за допомогою якої можна визначити розмір компенсації та яка враховує критерії, що повинен прийняти до уваги суд при вирішенні відповідного питання.

2. Якості вогнегасних матеріалів. Автоматичні системі гасіння пожеж. Ручні вогнегасники

Якості вогнегасних матеріалів

Засоби гасіння пожежі підрозділяються на первинні, автоматичні і спеціальні.

До первинних засобів гасіння пожежі відносяться пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор — розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники всіх типів.

Автоматичні засоби гасіння пожежі можуть бути різних систем: повітряно-пінні, газові, порошкові, водяні. Прикладом автоматичних водяних систем є спринклерні і дренчерні пристрої. Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піногенератори різних типів і установки гасіння пожежі.

Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах, виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної сигналізації, що спрацьовують у місцях загоряння, за допомогою пожежних вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної сигналізації пожежної охорони.

РЕЧОВИНИ, ЩО ГАСЯТЬ ВОГОНЬ, (ВОДА, ПАРА, ПІСОК, ХІМІЧНА ПІНА, ІНЕРТНІ ГАЗИ ТОЩО), ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА, ЗАСТОСУВАННЯ. ЯКОСТІ ВОГНЕГАСНИХ МАТЕРІАЛІВ.

У якості речовин, що гасять вогонь, використовують воду, водяну пару, пісок, протипожежну тканину, піну, вуглекислоту, інертні гази, стиснуте повітря, сухі порошки.

Вода є найбільш універсальним засобом гасіння пожежі. Вода, потрапляючи на предмет, що горить, швидко змочує його, сильно охолоджує і частково перетворюється на пару. При цьому поглинається велика кількість тепла, а пара, що утворюється, створює в зоні горіння підвищений тиск, утруднюючи тим самим доступ повітря до місця горіння. Вода, що не випарувалася, стікає і змочує предмети, утруднює їх загоряння. Струм води збиває полум’я. Важливо пам’ятати, що вода добре проводить електричний струм, тому вона непридатна для гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою.

Гасіння водяною парою можливе в закритих помешканнях невеликого об'єму. Пара під тиском подається в приміщення і, перемішуючись із повітрям, зменшує зміст кисню в повітрі, що призводить до припинення горіння. Крім того, пара, конденсуючись на предметах, що горять, утруднює горіння.

Пісок для гасіння пожеж застосовується сухий і просіяний, він збиває полум’я, обмежує доступ повітря. Пісок добре вбирає пролиті пальні рідини. Не гасять у місцях, де він не утримується на площинах.

Піна, що застосовується для гасіння пожеж, являє собою пухирі вуглекислого газу або повітря, вкриті тонкою водяною плівкою. Така піна може бути отримана хімічним або механічним шляхом. Хімічна піна утворюється при реакції між кислотою і лугами за наявності спеціальної речовини, що надає піні більшу стійкість. Механічна піна утворюється при змішуванні повітря з водою з додаванням спеціального піноутворювача. Утворюється піна в ручних пінних вогнегасниках, піногенераторах і повітряно-пінних стволах. Піна, потрапляючи на предмет, що горить, ізолює його від повітря і частково охолоджує.

Піна електропровідна, тому непридатна для гасіння електрообладнання, що знаходиться під напругою.

У тих випадках, коли неприпустиме застосування води і пінних засобів гасіння вогню, для гасіння пожеж використовують негорючі гази (азот, двоокис вуглецю). Найбільший ефект застосування цих газів дає при гасінні речовин, що горять полум’ям, у приміщеннях невеликого об'єму. Вуглекислий газ під тиском переходить у рідкий стан і називається вуглекислотою. Рідка вуглекислота зберігається в окремих балонах високої міцності. При виході з балона вуглекислота перетворюється на вуглекислий сніг, що, випаровуючись, перетворюється у вуглекислий газ (двоокис вуглецю). Вуглекислий сніг, потрапляючи на предмет, що горить, сильно охолоджує його, не псує матеріали, не залишає ніяких плям, добре проникає в закриті простори.

Вуглекислота застосовується для гасіння цінних матеріалів і електроустаткування, яке знаходиться під напругою, тобто вона не електропровідна. При користуванні вуглекислотою треба дотримуватися обережності, тому що вуглекислота токсична і є нестійкою речовиною (легко випаровується), а також викликає обмороження шкіри.

У тих випадках, коли загоряння не можна ліквідувати за допомогою води, піни або вуглекислоти, використовують тверді інертні речовини у вигляді порошків. Частіше за все застосовують двовуглекислу соду з домішками. Дія сухих порошків, що гасять вогонь, полягає в тому, що вони покривають предмет, що горить, і ізолюють його від повітря.

У порошкових вогнегасниках застосовується спеціальний порошок, що викидається з насадки стиснутим повітрям або азотом у вигляді віялоподібного струму.

У закритих приміщеннях для гасіння малих осередків загорянь застосовується протипожежна тканина (2×2 м), якою можна обмежити доступ повітря в зону горіння, захистити від опіків тіло і збити полум’я.

Автоматичні системі гасіння пожеж

До автоматичних систем гасіння пожежі відносяться спринклерні і дренчерні водяні і пінні установки, установки газового і порошкового гасіння.

Водяні спринклерні установки являють собою розгалужену систему водопровідних труб, розміщених на стелі приміщення й обладнаних спринклерними голівками.

Спринклерна голівка улаштована так, що отвір для виходу води закривається пластиною з легкоплавкого металу. При виникненні пожежі в приміщенні розплавляється легкоплавка пластина в спринклерній голівці і вода надходить у приміщення через голівку у вигляді душу, зрошуючи площу 9 м². Як тільки розкрився хоча б один спринклер, відразу ж включається сигнал повідомлення про пожежу.

Спринклерна система обладнується в приміщеннях з великою кількістю вогненебезпечних матеріалів: у складах, сховищах, сушарках, де люди постійно не знаходяться. Спринклерна система постійно заповнена водою.

Устрій дренчерної установки має таку ж систему труб живлення, що і спринклерна, але в дренчерних голівках отвори для виходу води постійно відкриті. При виникненні пожежі відчиняється засувка (вручну або автоматично) і вода надходить через розвідні труби відразу до всіх голівок, зрошуючи всю площу приміщення.

Ручні вогнегасники

Ручні переносні вогнегасники повинні:

навішуватися на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатньої для їх повного відчинення;

установлюватися в пожежні шафи поруч з пожежними кранами у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинно забезпечувати можливість прочитання маркувальних написів на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватись відповідно до НАПБ 05.026−2000 та паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, які експлуатуються, повинні мати:

облікові (інвентарні) номери за прийнятою системою нумерації;

пломби на пристроях ручного пуску;

бірки та маркувальні написи на корпусі;

червоне сигнальне фарбування згідно зі стандартами.

Зарядження і перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкцій з експлуатації.

Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (при температурі 20±2 град. С), підлягають дозарядженню (перезарядженню).

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або перевірку.

Вогнегасники, відправлені з об'єкта на перезарядження, повинні бути замінені відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах та стендах слід надати інформацію про місце розташування найближчого вогнегасника.

Пожежний кран повинен бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, а також важелем для полегшення відкривання вентиля.

Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним у «гармошку» або подвійну складку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново, змінюючи подовжню складинку.

Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, забороняється.

Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.

Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен унеможливлювати різкий залом пожежного рукава в місці його приєднання.

На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу «ПК» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам стандартів.

Пожежні крани не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню та перевірці на справність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.

Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.

Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування вогнегасниками несуть власники цих об'єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Задача 1

Визначити силу електричного струму, що буде проходити через тіло людини Іл, при однополюсному дотику до двопровідної.

Вихідні дані:

Розв’язання

Напруга двопровідної електричної мережі U = 220 В, опір тіла людини приймається Rл = 103 Ом, опори ізоляції проводів 1,2 — r1 та r2, а опір підлоги — Rп.

Отже, проведемо розрахунки:

А

Задача 2

Визначити розмір доплати працівникам даного робочого місяця, якщо тут діють 5 шкідливих факторів:

перший фактор діє 100% робочого часу, має оцінку 3 бали;

другий фактор — 40% робочого часу, оцінка 2 бали;

третій фактор — 25% робочого часу, оцінка 3 бали;

четвертий фактор — 100% робочого часу, оцінка 6 балів;

п’ятий фактор — 10% робочого часу, оцінка 5 балів.

Розв’язання

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища визначається в балах за гігієнічною класифікацією праці:

Кількість балів по кожному фактору підсумовується. При цьому для оцінки впливу кожного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни:

де Хфакт, Хвим — ступінь шкідливості фактора фактичного та виміряного, бали;

Т — час дії даного фактора до тривалості зміни (8 годин — тривалість зміни).

Подамо розрахунки в таблиці:

Розмір доплати працівникам даного робочого місяця дорівнює 32%.

Висновок

Основними ризиками при захисті прав працівників в Україні є ризики, пов’язані із недосконалістю законодавства. Основним завданням, яке Україна повинна виконати у якнайближчому майбутньому є пристосування законодавчої бази у сфері трудових відносин до стандартів міжнародних організацій. Це усуне більшість проблем, що призводять до виникнення ризикових ситуацій та покращить інвестиційний клімат багатьох галузей економіки.

Необхідно провести глибоку перебудову ринку праці в Україні. Одним із головних причин низької продуктивності праці в Україні є неефективний рівень заробітної плати, що призводить до значного розшарування суспільства, зниження рівня доходів. Високий рівень безробіття є тим фактором, що стримує економічний розвиток та створює додаткові умови для невизначеності у сфері робочої сили.

Список використаної літератури

1. Зеркалов Д. В. Основи охорони праціЖНавч. Посіб. — К.: Наук. світ, 2000.

2. Піндайк С, Рубінфелд Д. Мікроекономіка. — К, 1996.

3. Полікарпов І., Доманцевич Н., Яцишин Б. Вплив міжнародних стандартів на стан охорони праці.//Охорона праці. -2000.

4. Сілін А. Деякі аспекти організації охорони праці в Японії.//Охорона праці. — 1999.

5. Анісімов М. В. Охорона праці. — Кіровоград: Видавничий центр КТКК, 2005.

6. Винокурова Л. Е., Васильчук М. В., Гаман М. В. Основи охорони праці. — К.: Факт, 2005.

7. Гандзюк М. П., Желібо Є. П., Халімовський М. О. Основи охорони праці. — К.: Каравела, 2005.

8. Геврик Є. О. Охорона праці. — К.: Ніка-Центр, 2005.

9. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. — Л.: Українська академія друкарства, 2006.

10. Касевич Н. М., Шаповал К. І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників. — К.: Медицина, 2007.