Вчення про державу і право Полібія

Індивідуальна робота

Із дисципліни «Історія вчень про державу і право»

На тему: «Вчення про державу і право Полібія «

План Вступ Розділ 1. Праці Полібія Розділ 2. Вплив на Полібія попередників, його заслуги

2.1 Суть різних форм державного устрою Висновок

Вступ Перебороти круговорот політичних форм здатний тільки мудрий законодавець. Для цього йому необхідно, запевняв Полібій, встановити змішану форму держави, яка сполучить монархію, аристократію і демократію, щоб кожна влада служила протидією іншої. Така держава «незмінно перебувала б у стані рівномірного коливання і рівноваги». Історичні приклади змішаного ладу Полібій знайшов в аристократичній Спарті, Карфагені, на Криті. При цьому він особливо виділяв політичний устрій Риму, де представлені всі три основних елементи: монархічний (консулат), аристократичний (сенат) і демократичний (народні збори). Правильним сполученням і рівновагою цієї влади Полібій і пояснював могутність римської держави, яка скорила «майже увесь відомий світ». Теоретичні погляди Полібія на розвиток держави суперечили його ж власним спостереженням над конкретними фактами з історії виникнення різних видів державної влади. Його теорії, як і попередні теорії «змішаної держави» (Платона, Аристотеля), були покликані обґрунтувати панування аристократії. Полібій, який діяв в епоху втрати грецькими полісами незалежності, виступав з аристократичних позицій проримської орієнтації і закликав греків підкоритися завойовникам. Політична концепція Полібія послужила однією зі сполучних ланок між політико-правовими вченнями Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.

Розділ 1. Праці Полібія Видатна праця Полібія — його Історія, яку він задумав, імовірно, ще в Італії, бажаючи пояснити, «яким чином весь цивілізований світ менше ніж за 53 роки опинився у владі римлян». Згодом Полібій розширив тимчасові рамки свого твору, довівши його до руйнування Карфагена в 146 р. до н.е. «Майже всі події світу, доля владно направила в один бік і підкорила їх єдиній цілі; згідно з цим і нам слід представити читачам у єдиному огляді ті шляхи, якими доля здійснила велику справу» .

Історія окремих народів або подій вдається автору непридатною для розуміння таких заходів римської держави, які відбувалися одночасно у всіх частинах світу або одночасно змінювали долю багатьох країн і народів. Таким чином, загальна історія Полібія є, по суті, історією Риму за 53-літній період часу, коли військові справи Італії, Лівії, Азії, Еллади, Галлії, Іберії перепліталися між собою, одержували направлення з Риму і завершувалися згідно з вигодами римської республіки. Виконати свій план Полібій розраховував за допомогою синхроністичного способу викладу, у послідовному ряді олімпіад і років кожної олімпіади; від цього порядку викладу автор ухиляється лише у виняткових випадках, хоча й усвідомлює деякі його незручності. Яким чином, силою яких установ і попередньо розрахованих планів Рим став у світовою державою, якими засобами він зберігав своє панування над завойованим світом, які сили мав на початку своїх завойовницьких дій, до якого опору були здатні народи, які воювали з ним, і владики — ось питання, вирішення яких Полібій вважає завданням і предметом загальної історії. Успіхи Риму автор не вважає випадковим дарунком долі, чимось незаконним, добутим несправедливо; навпроти, могутність римлян цілком заслужена їх перевагою над іншими народами і для цих народів є добродійним; «підкорення світу римляни задумали і здійснили за допомогою вірно розрахованих засобів.

Розділ 2. Вплив на Полібія попередників, його заслуги полібій політик правовий греція Як політичний мислитель Полібій зазнав впливу помітних вчень Платона, Аристотеля і їх послідовників про державу і право. Крім того, у його поглядах відчувається деякий вплив концепцій стоїцизму. Однак, будучи особистістю самобутньою, глибокою, такою, що гостро відчуває сучасність, він своєрідно інтерпретував досвід попередніх когнітивних структур, запропонувавши власне розуміння явищ державної сфери. Усю державно-правову проблематику Полібій, наслідуючи Платона й Аристотеля, піддає аналізу і систематизації, залишаючись при цьому на власних позиціях. Так, він багато уваги приділив традиційній для античної політичної науки темі аналізу форм держави, їх ознак, розходжень.

Полібій, так само як і Аристотель, вважав форму держави уособленням верховної влади в суспільстві. У залежності від кількості представників правлячої верхівки він розрізняв так звані «правильні» форми, внутрішній стан яких характеризується спокоєм, гармонією відносин між тими, хто керує, і керованими, пануванням «добрих» законів і звичаїв. Їх в історичному розвитку супроводжують «перекручені» форми, у яких при збереженні однієї ознаки змінюються на протилежні інші характеристики: цар перетворюється на тирана, місце деяких обраних займають кілька багатіїв, демократія як правління більшості поступається місцем пануванню простонароддю, очолюваному честолюбцями. Загальним для цього ряду форм є стан — беззаконня, соціальна напруженість та ін.

Таким чином, категорія «форма держави» має у Полібія такі ознаки, як число правлячих і спосіб здійснення ними своєї влади, стан законності і т.д. Слідом за Аристотелем Полібій вважав кращим політичним устроєм змішану форму держави. Він також проводить розходження між правлячими і керованими, царем і тираном, найкращими людьми і простонароддям (масою).Поряд з певною спільністю поглядів Полібія і його попередників існують особливості, що відрізняють його погляди від інших політико-правових теорій. Наприклад, якщо Аристотель, досліджуючи явище державно-правової природи, розчленовує його як складне поняття на прості, які не піддаються подальшому розподілу на частини, то Полібій застосовує трохи інший спосіб аналізу досліджуваного об'єкта, прагнучи виявити тимчасові, причинні й інші зв’язки між подіями політичної історії. Але основна особливість його поглядів полягає в тому, що, на відміну від Платона й Аристотеля, він підходить до явищ держави і права з погляду їх «всесвітнього» тобто становлення, розвитку і знищення.

2.1 Суть різних форм державного устрою

Історію виникнення державності і наступної зміни державних форм Полібій зображує, як природний процес, що відбувається згідно з «законами природи». Всього, згідно з Полібієм, є шість основних форм держави, які в порядку їхнього природного виникнення і зміни займають наступні місця в рамках їхнього повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Початковий вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, у тій мірі, в якій «царство розуму змінює собою панування відваги і сили». Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і по добрій волі.

З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спосіб життя з його простотою і турботою про підданих і починають понад міру віддаватись розкошам. Внаслідок викликаних цим заздрості, ненависті, незадоволення і гніву підданих, «царство перетворилося в тиранію». Цей стан і форму держави Полібій характеризує, як початок занепаду влади.

Тиранія — час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають переносити свавілля тирана. При підтримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Цю форму держави Полібій характеризує, як таке правління меншості, яке встановлюється за згодою народу і при якому ті, хто править є «найсправедливіші і найбільш розсудливі за вибором». На перших порах аристократичні правителі керуються у всіх справах турботою про «спільне благо». Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей «абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності і свободи», тоді аристократія перетворюється в олігархію. Тут панують зловживання владою, користолюбство та беззаконня. Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних та вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ встановлює демократію і бере на себе турботу про державу. Демократією Полібій вважає такий устрій, при якому вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, батьків і старших.

Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Таким чином, демократія вироджується в охлократію. Цей процес Полібій характеризує наступним чином: «Коли розгніваний народ, слухаючи тільки голос власного гніву, відмовляє владі у підпорядкуванні, не визнаючи її навіть рівноправною з собою, і всі справи бажає вирішувати сам.

Висновок З наведеного аналізу кругообігу державних форм можна робити висновок, що нестійкість притаманна кожній формі в силу того, що вона уособлює тільки одне начало, яке неодмінно виродиться у свою протилежність. Тому він зазначає, що «без сумніву, найдосконалішою формою належить визнати таку, в якій поєднуються особливості всіх форм, перерахованих вище», тобто царської влади, аристократії та демократії. Головна перевага такої змішаної форми полягає у забезпеченні належної стабільності держави, що запобігає її переходу до спотворених форм правління.

По суті, ця антична концепція поєднання принципів різних форм правління має той же зміст і розрахована на той же ефект, що й теорія розподілу влади в наш час: у «змішаній» формі держави повноваження представників різних форм правління не об'єднуються в одне начало, а, будучи розділеними, поєднуються і співіснують, взаємно стримуючи і врівноважуючи одне одного, чим стабілізують увесь державний лад.

Список використаної літератури

1. Історія вчень про державу і право.

2. Історія політичних та правових вчень.

3. Мірошниченко B.I. Історія вчень про державу і право.