Шедеври світової архітектури

ШЕДЕВРИ СВІТОВОЇ АРХІТЕКТУРИ Твори мистецтва — неоціненне надбання людства, без якого неможливо уявити собі світової культури. Важливе місце в цьому надбанні займає архітектура, цей «кам'яний літопис світу», в якому втілилися провідні ідеї минулого і сучасності, колективний геній народів, їх слава і гордість.

Кожний народ пишається культурними здобутками своїх предків, бо в них він бачить не тільки своє минуле, а й сучасне і майбутнє. Проте є твори архітектури, які належать усьому людству. Це афінський Акрополь і Тадж-Махал в Акрі, Константинопольська Софія і церква Покрова на Перлі, паризька площа Згоди і ансамбль Московського Кремля.

В архітектурі великою мірою відображаються провідні ідеї свого часу, і чим прогресивніші вони, тим вища їхня цінність для людства. Час не шкодує стародавніх архітектурних споруд. Війни, варварські руйнування спричинили загибель багатьох античних храмів, визначних споруд середньовіччя та нових часів. І в наші дні під загрозою перебувають руїни афінського Акрополя, відома Падаюча башта Кампаніла в Пізі, пам’ятки Риму тощо.

У Радянському Союзі і в країнах соціалізму охорона надбань культури стала державною справою. В. І. Ленін надавав великого значення охороні та реставрації пам’яток архітектури. Він захоплювався красою споруд Московського Кремля і турбувався про їх збереження, особисто давав вказівки про реставрацію собору Василія Блаженного, про відбудову пам’яток Ярославля та Самарканда, вивчав праці з історії архітектури і мистецтва, стежив за роботою реставраторів в Успенському соборі.

Одним з перших документів Радянської влади була відозва, видана в листопаді 1917 р., яка закликала: «Громадяни, старих хазяїв немає, після них залишилася величезна спадщина. Тепер вона належить усьому народові.

Громадяни, бережіть цю спадщину, бережіть картини, статуї, будівлі - це втілення духовної сили вашої та предків ваших.

Мистецтво — це те прекрасне, що талановиті люди зуміли створити навіть під гнітом деспотизму і що свідчить про красу, про силу людської Душі.

Громадяни, не торкайте жодного каменя, оберігайте пам’ятники, будівлі, старі речі, документи — все це ваша історія, ваша гордість. Пам’ятайте, що це грунт, на якому зростає ваше нове народне мистецтво" '. Ленінський план монументальної пропаганди мав вирішальне значення для розвитку радянської архітектури.

Охороною та реставрацією архітектурних пам’яток у нашій країні займаються державні установи на основі законодавчих положень. У 1 € 76 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про охорону пам’ятників історії та культури.

У Конституції СРСР у статті 27 записано: «Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного-виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня». А в статті 68 сказано: «Турбота про збереження історичних пам’яток та інших культурних цінностей — обов’язок громадян СРСР».

Друга світова війна, розв’язана німецько-фашистськими загарбниками, завдала величезної шкоди людству. Загинуло багато архітектурних пам’яток. Особливих руйнувань зазнали радянські міста. Фашисти знищили славетні палаци під Ленінградом, всесвітньо відомі пам’ятки Києва, Чернігова, Новгорода, Полтави.

Завдяки величезним зусиллям радянських людей було відроджено поруйновані міста, відбудовано та реставровано тисячі пам’яток архітектури. Охорона пам’яток у нашій країні стала всенародною справою. В усіх республіках створено Товариства охорони пам’ятників історії та культури, і мільйони радянських людей, у тому числі і учнівська молодь, включилися в цю благородну справу.

Говорячи про визначні архітектурні пам’ятки далекого минулого, ми повинні пам’ятати, що шедеври архітектури створюються і в наші часи. Такі споруди XIX-XX ст., як Ейфелева башта в Парижі, ратуша в Стокгольмі, ансамблі міст Бразілія у Бразілії та Чандихарх в Індії, Палац праці в Туріні, спортивні зали Іойогі в Токіо, ратуша в Торонто у Канаді, головний будинок Політехнічного інституту в Отаніемі у Фінляндії, безумовно, можна вважати шедеврами світової архітектури. У нашій країні, а також у країнах соціалізму, створено всі умови для створення архітектурних шедеврів. Про це влучно сказав відомий американський архітектор Ф.Л. Ратті: «У державі справжньої свободи, якою є Радянський Союз, повинні з’явитися великі скарби мистецтва». І справді, уже в роки першої п’ятирічки було збудовано Дніпрогес і ансамбль площі Дзержинського в Харкові, що по праву вважаються шедеврами світової архітектури. Мавзолей В.І. Леніна, станції метрополітенів, Олімпійський комплекс та висотні споруди Москви, численні громадські, адміністративні споруди Ленінграда, Києва, Тбілісі, Баку, Єревана та інших міст нашої країни можна віднести до визначних архітектурних творів.

Для радянської архітектури, як і для архітектури країн соціалізму, характерним є містобудівний принцип, за яким архітектори, працюючи над проектом споруди, одночасно враховують забудову всього міста, а архітектурні пам’ятки дістають при цьому нове життя.

У нашій країні творчість архітекторів цінується дуже високо. Авторам визначних архітектурних творів щороку присуджуються Ленінська та Державні премії. Цими преміями були в свій-час відзначені архітектурні, споруди Верховної Ради УРСР та Московського університету імені В. І. Леніна, Ленінського меморіалу в Ульяновську та багато інших ансамблів і навіть забудов цілих міст і сіл. До таких творів архітектури належать ансамблі Ташкента, житлові квартали Жирмунай та Лаздинай у Вільнюсі, міста Навої, Шевченко, Набережні Човни та інші. У 1980 році Державну премію Української РСР ім. Т. Г. Шевченка присуджено авторам житлового масиву Сріблястий у Львові. Розташований на околиці стародавнього українського міста Львова масив Сріблястий має напрочуд привабливий і своєрідний вигляд. У його спорудах відчувається виняткова турбота про естетику побуту радянських людей. Як і багато інших масивів, він яскраво розкриває соціальну спрямованість радянської архітектури і наочно відображає перевагу радянського способу життя над життям людей капіталістичного світу, де великі міста, за влучним виразом О. М. Горького, перетворені в «міста жовтого диявола».

Радянський народ під керівництвом Комуністичної партії успішно будує комуністичне суспільство. В «Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981;1985 роки і на період до 1990 року» записано:

«Нинішнє десятиріччя — новий великий етап у створенні матеріально-технічної бази комунізму, розвитку суспільних відносин, формуванні нової людини».

У світлі цих величних завдань важливого значення набувають такі питання, як житлове будівництво, поліпшення культурно-побутових умов життя населення, благоустрій міст і сіл.

Соціальний розвиток суспільства і піднесення народного добробуту передбачають також підвищення якості планувальних, архітектурних і будівельних робіт, зниження вартості зведення будинків і споруд, а це вимагає від архітекторів, інженерів, будівельників творчих пошуків у розв’язанні ряду проблем, що сприятиме появі нових шедеврів радянської архітектури.

У Звітній доповіді Центрального Комітету КПРС XXVI з'їздові Комуністичної партії Радянського Союзу товариш Л. І. Брежнєв зазначив: «Не треба пояснювати, як важливо, щоб усе, що нас оточує, несло на собі печать краси, доброго смаку. Олімпійські об'єкти і деякі житлові квартали Москви, відроджені перлини минулого і нові архітектурні ансамблі Ленінграда, новобудови Алма-Ати, Вільнюса, Навої, інших міст — це наша гордість. І все-таки містобудування в цілому потребує більшої художньої виразності і різноманітності…».

Шедеври світової архітектури мають велике інтернаціональне значення. Ось чому ми не тільки бережемо Кіжі і Регістан, історичні пам’ятки Новгорода і Києва, стародавні квартали Талліна і Тбілісі, кращі архітектурні твори радянських зодчих. Нас глибоко хвилює доля Пізанської Кампаніли і руїни афінського Акрополю, храму в Абу-Сімбелі і ансамблів Венеції, цікавлять нові дослідження Пальміри, реставрація парків Версаля і відбудова Королівського палацу у Варшаві. Адже нашою ідеологією є марксизм, а він, як писав В. І. Ленін, засвоїв і переробив усе, що було цінного в більше ніж двохтисячнорічному розвитку людської думки і культури.

Краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Чи не найбільше ця приказка стосується архітектури, її сприймання залежить від навколишньої забудови, природних умов, освітлення, пори року і дня, чистоти повітря і багатьох інших факторів, навіть від настрою глядача. Наприклад, я вперше побачив афінський Акрополь наприкінці літа. Стояла спека, внизу, у сіруватому мареві, губилися квартали Афін. Парфенон був прекрасним, але в мене мимоволі виникало запитання: чому так багато говорять про золоте світіння пантелійського мармуру, з якого збудовано Парфенон? Мармур як мармур, укритий шаром жовтого пилу. І чому кажуть, що скеля Акрополя має фіалковий відтінок? Просто сіра скеля та й годі. І колони мармурових споруд на фоні посірілого від спеки неба здавалися меншими, ніж я уявляв їх собі досі. Через кілька років я знову побував в Афінах. Над Акрополем щойно пройшли грозові дощі, і осяяний сонцем Парфенон виглядав велично й гордо на фоні темно-синього неба, мармур випромінював золоте сяйво, і скеля Акрополя була справді бузкового кольору. Інше враження.

Константинопольський Софійський собор я вперше побачив яскравого сонячного дня. Всередині він здавався вдвічі більшим, ніж зовні. У золотавому серпанку губилися бокові приміщення — нефи і центральний простір здавався безмежним. Вікна під велетенським куполом зливалися в суцільну смугу світла, і від цього створювалось враження, ніби купол повис у повітрі. Згодом мені ще раз довелося побувати в Стамбулі. Був похмурий день, коли я пішов до Софійського собору. Внутрішній простір собору ніби зменшився, розміри центрального нефа здавалися невеликими.

Але якщо та чи інша година доби впливає на освітлення споруди, її окремих частин, то плин часу, виміряного цілими історичними епохами, позначається на стані збереження пам’яток архітектури. Від найдавніших часів і до сьогодення над нашою планетою вирували сотні, тисячі ураганів як природного, так і соціального характеру. На жаль, до наших днів не уціліло багато шедеврів архітектури і містобудування, головним чином — споруджених з дерева, житлового й громадського вжитку. Оскільки панівні класи і церковники, прагнучи до зміцнення й звеличування своєї влади над трудовим населенням, будували палаци, релігійні храми і церкви з природного каменю або цегли, саме культові споруди складають нині скарбницю архітектурних пам’яток. Ось чому про мистецтво зодчих минулих віків доводиться судити переважно з існуючих кам’яних соборів, гробниць, веж тощо.

Перед автором книжки стояло складне завдання: як з багатющої скарбниці світової архітектури відібрати порівняно невелику кількість найвизначніших для тієї чи іншої епохи пам’яток. Тут важко було уникнути певних суб'єктивних міркувань, оскільки більшість споруд, обраних для розповіді, автору пощастило побачити на власні очі. Проте вміщені у книзі розповіді дадуть читачеві певне уявлення про основні етапи розвитку світової архітектури, найвизначніші архітектурні стилі та характерні їх ознаки.