Виборча система України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права КУРСОВА РОБОТА з предмета «Конституційне право України «

на тему «Виборча система в Україні»

Решотко Алли Олександрівни Курс І Група ПР-142

Науковий керівник:

канд. юрид. наук, доцент Олефіренко Е.О.

Чернігів 2014

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Система виборів на території України
• 1.1 Історія розвитку виборчої системи на території України
• 1.2 Загальна характеристика виборчої системи в Україні
• 1.3 Процедура виборів на території України
• Розділ 2. Потенційні напрями реформування виборчої системи в сучасних умовах
• 2.1 Політико-правовий аналіз сучасної виборчої системи України
• 2.1 Перспективи розвитку виборчої системи України
• Висновки
• Використана література

Вступ

Актуальність теми дослідження. Виборче право є одним з найважливіших інститутів конституційного права. Самі ж вибори здебільшого являють собою арену політичної боротьби, хоча обмеженою рамками чинного законодавства. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і визнання дійсними або недійсними заяв, виявлення переможця на виборах. Враховуючи сучасне руйнівне становище українського парламенту, слід зазначити, що удосконалення виборчої системи є однією з найактуальніших проблем встановлення реформ в українському законодавстві, які б зіграли важливу роль в стабілізації і покращенні політичного життя нашої країни.

Тема виборчої системи в Україні особливо актуальна на даному етапі набуття нових перетворень у країні, тому що відомо, що становлення багатопартійної системи, розміщення партій та різні форми їх об'єднань на політичні карті країни, є одним із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства та її невід'ємних частин. В умовах трансформації суспільства виникають різні, часто непередбачувані явища — від конфронтації до глобальних зрушень у характері функціонування партійних систем, у зв’язку з чим значно зростає вплив на суспільство партійної системи як консолідуючої структури.

Розбудова незалежної України як демократичної і правової держави специфічно втілюється й у встановленні та розвитку політичного плюралізму та багатопартійності. Все це надає особливої актуальності зазначеній темі та спричиняє необхідність дослідження передумов і особливостей формування та перетворення партійної системи України.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Розгляд проблем у виборчій системі можна прослідкувати у працях М. Примуша, М. Рогозіна, В. Степаненка, М. Варія, В. Литвина, Н. Зайця, М. Дюверже та багатьох інших. Дуже багато науковців як колись так і сьогодні розшукують відповіді на багато питань пов’язаних з виборчою системою.

Об'єктом дослідження є система виборчих органів на території України.

Предметом виступають закріплені Конституцією та Законами України норми про виборчу систему України.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у визначенні сильних і слабких сторін сьогоднішньої виборчої системи України.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:

— Прослідкувати історію створення виборчої системи на території України;

— Дослідити розвиток виборчої системи на території України;

— Дати загальну характеристику виборчій системі на території України;

— Проаналізувати діяльність виборчої системи на території України;

— Розглянути сучасний стан виборчої системи на території України.

Методи дослідження. Із загальнонаукових дослідницьких методів застосовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, а із спеціально-юридичних методів — тлумачення юридичних норм.

Розділ 1. Система виборів на території України

1.1 Історія розвитку виборчої системи на території України

Історичний процес утворення демократичних норм державності і виборчого права, які закріплені нині в Конституції України пройшов складний і довгий шлях.

Виборче право в Україні існувало з початку виникнення держави. Елементи виборів спостерігалися у слов’янських племенах, керівництво в них, як правило, належало представникам знатних родів. Вони збиралися на ради, так зване «Віче», де вирішувались важливі питання життя племені, війни і миру. Зі створенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, не дивлячись на те, що публічна влада ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні відноситься до існування Гетьманської держави та Запорізької Січі - цим державам притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична республіка. Носієм влади в цих республіках виступав народ. Запорізька Січ була збудована на засадах українського демократизму. Генеральна Рада виконувала функції верховної влади, вона приймала закони, обирала гетьмана та козацьку старшину, вирішувала питання війни та миру, заключала міжнародні угоди, мала право суду над гетьманом та старшиною.

Конституцію Пилипа Орлика 1710 року (під назвою «Правовий Уклад та Конституції вольностей війська Запорозького») можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України. Тому що в Конституції 1710 року були вперше зафіксовані принципи діяльності органів державної влади, порядок, термін і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів — Генеральної Ради.

Також багато яскравих сторінок в історію українського демократизму вписало ХХ століття. Виборча система УРСР була мажоритарною, оскільки не йшла мова про вибір між партіями (на той час існувала одна партія — Комуністична партія Радянського Союзу. Втім, реального вибору все одно не було, оскільки в кожному окрузі пропонувалася лише одна кандидатура. Така особливість зумовлювала негативну норму для правил голосування: виборець мав право закреслити прізвище кандидата, якщо він голосує проти нього, і ніяк не змінювати текст бюлетеня, якщо він голосує за кандидата.

Особливим періодом розвитку виборчого права на території України стало радянське виборче право. Особливостями виборчої системи за радянських часів було:

— Встановлення не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні;

— Відсутність систематизованого законодавства;

— Був відсутній судовий захист прав громадян;

— Створювались установи специфічних форм контролю за проведенням виборів, які були непередбачені законодавством зі сторони партійних та репресивних органів.

Під час Перебудови почались відбуватися зміни як у виборчому законодавстві, так і у традиціях проведення виборів. Але не зважаючи на прийняття нових законів про вибори, довгий час залишалось так зване, негативне голосування. Хоча кандидатів було вже багато, але виборцям доводилося витрачати свій час на акуратне закреслення прізвищ: залишити не викресленим слід було не більше одного кандидата, інакше бюлетень вважався недійсним. Лише парламентські вибори 1998 року стали першими в новітній Україні виборами, на яких застосовувалося позитивне голосування: виборцю потрібно було поставити значок навпроти того, за кого він голосує. Як до наслідку радянських традицій можна віднести той факт, що до 1998 року застосовувалась лише мажоритарна система голосування.

Після отримання Україною незалежності виборче законодавство зазнало змін.

виборча система україна політичний В сучасній демократичній Україні - вибори являють собою волевиявлення громадян, реалізацію народного суверенітету. Участь у виборах дає можливість виборцям здійснювати контроль над формуванням і діяльністю, як законодавчих, так і виконавчих органів влади, органів місцевого самоврядування, та категорії посадових осіб, які отримують посаду в результаті виборів.

Становлення виборчої системи в Україні пройшло довгий і складний шлях розвитку і удосконалення. На сьогоднішній день саме поняття виборчого прав використовується для визначення двох юридичних явищ — об'єктивне виборче право та суб'єктивне виборче право. Об'єктивне виборче право — це система конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами, формуванням органів державної влади та місцевого самоврядування. Суб'єктивне виборче право — це право громадян брати участь у виборах органів держави або місцевого самоврядування. В свою чергу суб'єктивне право поділяється на активне і пасивне виборче право. Активне виборче право — це право обирати при голосуванні на виборах. Пасивне виборче право — це право бути обраним до органів держави або місцевого самоврядування, право висувати свою кандидатуру або давати згоду на висунення, право брати участь у формуваннях виборчих органів, у висування кандидатів, оскарженні підсумків виборів.

Усі питання стосовно виборів в Україні регулюються основним законом України — Конституцією України.

Прослідковуючи хід розвитку виборчої системи, можна сказати, що перед тим як прийти до єдиної виборчої системи в Україні, пройшли століття і з рештою Україна домоглася свого і створила свою незалежну державу з своєю виборчою системою (по своєму унікальною), яка регулюється законодавством України і має демократичні засади.

1.2 Загальна характеристика виборчої системи в Україні

Термін «виборча система» в конституційному праві використовується в двох значеннях — широкому і вузькому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему спільних відносин, які регулюються конституційно-правовими нормами і в сумісності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права. У вузькому ж значенні - це спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Виокремлюють три основні види виборчих систем:

1. Система більшості - під назвою мажоритарна система;

2. Система пропорційного представництва — під назвою пропорційна система;

3. Змішана система — під назвою пропорційно-мажоритарна система.

Мажоритарна виборча система — це порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який одержав під час виборів більшість голосів виборців. Подібна система може бути застосована як в одномандатних так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система може бути:

ь Відносної більшості.

За умови, що обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосування, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів.

ь Абсолютної більшості.

За умови, що обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори (50% +1). У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь два кандидата, які набрали найбільше голосів.

ь Кваліфікованої більшості.

За умови, що обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну систему. Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність.

Пропорційна виборча система — це система при які голосування за кандидатів проводиться за партійними списками, відповідно до кількості голосів виборців поданих за кожний партійний список розподіляються мандати між партіями. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюються за допомогою виборчої квоти.

Розрізняють пропорційні системи за впливом на розташування кандидатів у списку для голосування:

ь З жорстокими списками.

Виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетені вказується тільки назва партій, певна кількість перших кандидатів за партійними списками.

ь З преференціями.

Надає можливість виборцю голосувати не лише за конкурентну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від партії, якому він віддає свій голос.

ь З напівжорсткими списками.

Виборці відзначають цифрами напроти прізвищ кандидатів, в якому порядку за них голосують.

ь Система панаширування.

Виборець має право висловитися стосовно певної кількості кандидатів від різних партій.

Змішана виборча система — заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем. Останнім часом набуває широкого застосування.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України та місцевих виборах застосовується мажоритарна система, на виборах народних депутатів України — змішана.

Процедура призначення виборів передбачає встановлення уповноваженим органом дати голосування. Відповідно до положень Конституції України виборче законодавство встановлює порядок призначення виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів в залежності від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, першими.

Вибори Президента України і до Верховної Ради України:

1. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України. (частина 5 статті 103 в редакції Законів № 2952-VI від 01.02.2011, № 742-VI від 21.02.2014).

2. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України. (частина 1 статті 77 в редакції Законів № 2852-VI від 01.02.2011, № 742-VIІ від 21.02.2014).

3. Позачергові вибори Президента України проводяться в період 90 днів з дня припинення повноважень. (частина 5 статті 103 в редакції Законів № 2952-VІ від 01.02.2011, № 742-VІІ від 21.02.2014).

4. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. (частина 2 статті 103 Конституції України).

Місцеві вибори:

1. Місцеві чергові вибори призначаються не пізніше як за 120 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

2. Місцеві позачергові вибори призначаються не пізніше як за 70 днів до дня виборів.

3. Проміжні місцеві вибори проводяться в останню неділю 60-ти денного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів.

4. Перші місцеві вибори призначаються не пізніше як за 120 днів до дня виборів. А початок їх виборчого процесу оголошується не пізніше як за 90 днів до дня виборів.

Охарактеризувавши виборчу систему знаходяться свої недоліки, які певним чином перешкоджають повному розвиткові виборчої системи на території України. В Україні запроваджено варіант пропорційної виборчої системи, коли суспільство ніяким чином не може впливати на виборчі списки політичних сил, склад яких залежить від тієї чи іншої партії. Наявна виборча система на основі закритих списків не в змозі задовольнити потреби демократичного розвитку та унеможливлює в повному обсязі реалізацію принципу народовладдя. Це призводить до спотворення конституційної природи рад, представниками якої виявляються не стільки територіальні громади, скільки політичні партії. В Україні громадянин голосуючи за певну політичну силу одночасно не голосує за конкретну людину.

Але все ж таки в виборчій системі України є певні недоліки. В Україні запроваджено варіант змішаної виборчої системи, коли суспільство ніяким чином не може вливати на виборчі списки політичних сил, склад яких залежить від тієї чи іншої партії. Наявна виборча система на основі закритих списків не в змозі задовольнити потреби демократичного розвитку та унеможливлює в повному обсязі реалізацію принципу народовладдя. Це призводить до спотворення конституційної природи рад, представниками якої виявилися не стільки територіальні громади, скільки політичні партії. В Україні громадянин голосуючи за певну політичну силу одночасно не голосує за конкретну людину.

1.3 Процедура виборів на території України

За умов демократичного суспільства і правової держави вибори організовуються і проводяться у порядку передбаченому законодавством. На сьогодні утвердження положення про те, що вибори — це юридичний процес, подібний до кримінального, цивільного, утвердилося. Термін «виборчий процес» вживається безпосередньо у всіх спеціальних виборчих законах України практично з 2001 року.

Фундаментальність основних принципів і засад виборчого процесу пов’язана з політичною, правовою, юридичною природою цього інституту, вона спрямована на реалізацію виборчих прав громадян України, проведення виборів на конкурентній основі та забезпечення прийняття в суспільстві результатів виборів. Мова йде про дотримання принципів загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, законності та забороні незаконного втручання будь-кого у цей процес політичного плюралізму та багатопартійності, публічності та відкритості, свободи передвиборної агітації, рівного доступу усіх кандидатів і інших суб'єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі. Виборчий процес має упорядкований організаційно-правовий механізм, елементами якого є суб'єкт, об'єкт, стадії, строки, які складаються з юридичних процедур та дій.

В залежності від кількості представницьких мандатів у одному виборчому окрузі є два типи округів: одномандатний — тільки на одне місце проводяться вибори в усьому виборчому окрузі, а також багатомандатний — де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються для забезпечення рівної ваги голосів виборців та їх вільного представництва при формуванні представницьких органів як державних, так і місцевого самоврядування.

Для голосування на території України створюють виборчі дільниці. Виборчі дільниці - це територіальні виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Виборчі дільниці для виборів Президента України утворюються у кількості від 20 до 3000 виборців, для організації та проведення парламентських і місцевих виборів утворюються у кількості від 20 до 2500 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю від відповідних граничних значень.

Виборчі дільниці поділяються на: малі - з кількістю виборців до 500 осіб; середні - з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі - з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Слід зазначити, що дільнична виборча комісія не є юридичною особою. Вона утворюється відповідно окружною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. Кількість членів дільниці малої виборчої комісії складає 10 — 18 осіб, середньої - 14 — 20 осіб, великої - 18 — 24 особи.

Списки виборців складаються у два етапи. На першому етапі складаються загальні списки виборців, що повинні бути сформовані, наприклад до 1 жовтня року, який передує рокові проведення чергових виборів народних депутатів, або до 1 березня року, що передує рокові проведення виборів Президента України. На другому етапі складання списків виборців формується список виборців для кожної утвореної виборчої дільниці. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть 18 років і мають право голосу та які на час складання загального списку виборців проживають на відповідній території або перебувають на строковій службі у військових частинах.

Фінансування виборів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Головним розпорядником цих коштів є Центральна виборча комісія. Кабінет Міністрів України визначає порядок перерахування необхідних коштів виконавчим органом рад або органам, що відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Голосування проводиться в день виборів із 8-ї до 20-ї без перерви, на закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцем часом країни, де утворено ці дільниці.

При голосуванні бюлетенями розрізняють два види голосування — позитивне і негативне. Відповідно до чинного законодавства України про вибори у нашій державі запроваджено процедуру позитивного голосування.

Підрахунок голосів виборців здійснюється виключно членами дільничних виборчих комісій на їх засіданнях, яке проводиться в тім же приміщенні, де відбулося голосування, починається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується лише після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів. Протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці та інші документи дільничної виборчої комісії передаються відповідній територіальній виборчій комісії. Протокол про підсумки голосування на виборах народних депутатів України територіальна виборча комісія невідкладно надсилає до Центральної виборчої комісії, яка на своєму засіданні на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів і протоколів закордонних дільничних комісій не пізніш як на 15-й день з дня виборів установлює результати голосування депутатів, про що складає протокол.

Спеціальним законом про вибори встановлюється порядок офіційного оприлюднення виборів, яке відбувається не пізніш як на 5 день з дня встановлення результатів.

Центральна виборча комісія реєструє обраних народних депутатів України, видає їм спочатку тимчасові посвідчення, а після складання присяги народного депутата України та нагрудний знак встановленого зразка.

Давши характеристику процедури виборів можна побачити, що це надзвичайно важливий і складний механізм. Який складається з установленого порядку проведення голосування і передвиборчої підготовки. За допомогою встановлених норм громадяни України знають основні риси проведення виборів.

Розділ 2. Потенційні напрями реформування виборчої системи в сучасних умовах

2.1 Політико-правовий аналіз сучасної виборчої системи України

Для того, щоб визначити шляхи удосконалення існуючої в Україні виборчої системи потрібно проаналізувати її слабкі та сильні сторони, щоб знати, що саме потрібно змінити.

Змішана виборча система найчастіше застосовується у тих країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення консенсусу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил і стабільністю сформованого уряду. У цьому зв’язку необхідно зазначити, що пошук оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства.

Змішана система виборів народних депутатів України має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України — 225; по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ; по-третє, використовується принцип «жорстких списків», коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому; по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія повинна набрати не менше ніж 5% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні до Верховної Ради України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Так мажоритарна система виборів досить результативна і проста у застосуванні, але вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства, що призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це в сою чергу послаблює представництво в парламенті значної кількості виборців.

Застосування змішаної системи, з одного боку сприяє політичній структурованості суспільства та парламенту, формуванню сильних політичних партій та їх коаліцій, але з іншого боку — саме ця система дозволяє зберегти певний зв’язок між депутатами та виборцями відповідного регіону.

Стосовно ж пропорційної системи то вона має також ряд недоліків, вона не передбачає не персоніфіковані вибори — до виборчих списків партій можуть бути включені некомпетентні, маловідомі, непопулярні, яких витягає за собою перша п’ятірка кандидатів. Наступним її недоліком є те, що підрахунок голосів виборців досить складний. Але разом з тим, пропорційна система виборів стимулює розвиток багатопартійності, тому що при виборець обирає політичну платформу і програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків.

Розподіл мандатів за нинішньої виборчої системи відбувається наступним чином. Пропорційна система передбачає, що депутатські мандати розподіляються між політичними партіями пропорційно до кількості голосів, одержаних на виборах виборчими списками цих партій, з урахуванням «загороджувального бар'єра». Для пропорційного розподілу депутатських мандатів у світовій практиці найчастіше застосовується метод виборчої квоти та метод дільника. Для встановлення результатів виборів народних депутатів України у багатомандатному окрузі застосовується метод виборчої квоти. За мажоритарної системи мандати отримують ті кандидати, які набрали найбільшу кількість у своєму виборчому окрузі.

Позитивними моментами у виборчій системі є те, що виборці мають більші можливості вибору, цей фактор має місце через наявність у голосуючих одразу 2 голосів. Також слід віднести і те, що при виборах обирається майже повний склад Верховної Ради України. Також не можна залишати без уваги виборчу квоту, що запроваджена виборчим законом у зв’язку із застосуванням пропорційного елементу виборів.

Отож, слід сказати, що сучасний стан виборчої системи потребує певних корективів. Наприклад, великим недоліком є те, що виборчий бюлетень для голосування за партійні списки є великим за розміром і вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою на сьогодні. Але все ж таки, позитивні сторони в виборчій системі є, адже тісне співтовариство з різними країнами дарує Україні гарну можливість набиратися досвіду і брати до уваги виборчі системи закордонних країн.

2.1 Перспективи розвитку виборчої системи України

Проаналізувавши сильні і слабкі сторони нинішньої виборчої системи України, необхідно використати набутий досвід зарубіжних країн для вдосконалення виборчої системи у нашій державі і підвищення ефективності національного законодавства в даній сфері.

Запровадження в Україні змішаної мажоритарно-пропорційної системи є компромісом між політичними силами — одного боку, і проявом обережності законодавців — з іншого.

Першим способом реформування виборчої системи є запровадження в Україні різновиду поліноміальної мажоритарної виборчої системи. Найприйнятнішою є система єдиного голосу, оскільки така система мало сприяє посиленню позицій партій, а отже, і формуванню справді дієздатного парламенту. Система єдиного голосу відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, але водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій, що значно краще, ніж за пропорційною системою. В той час, запропонована система є простою і зрозумілою виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності громадян на виборах, що в свою чергу призведе до обрання повного складу Верховної Ради.

Механізм виборів буде мати такий вигляд при запропонованій системі. Виборець маючи 1 голос, голосує в окрузі, величина якого 5 — 7 місць. Після підрахунку голосів переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів.

Наступним способом є запровадження пропорційної системи. Найоптимальнішою буде в цьому випадку пропорційна система з відкритими списками. Ця система дасть більшу свободу виборцям, зробить представництво більш особистим, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками, це дасть змогу формувати парламент лише з тих особистостей, що відомі виборцям і користуються їхньою підтримкою. При даній виборчій системі роль партійних лідерів у формуванні списку партії зводиться нанівець, а роль народу в свою чергу зростає, що робить вибори справді демократичними. Але запровадження подібної системи потребує детальних змін порівняно з існуючою виборчою системою.

В Україні сьогодні можна повністю не відмовлятися від змішаної виборчої системи, запровадити таку модифікацію, що поєднувала б у собі елементи пропорційності і мажоритарності, але ставлячи їх у певну взаємозалежність. За подібною системою механізм голосування і підрахунок голосів виглядатиме наступним чином. Кожен виборець має 1 голос і голосує в одномандатному окрузі за конкретного кандидата, який висувається від партії. Переможець в кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Потім підраховується кількість голосів, набраних кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому. Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах місць віднімається від кількості місць, на які партія могла б розраховувати за вказаних умов, ця сума і буде кількістю місць, які партія отримає за пропорційною системою. Також, слід сказати, що дана система не передбачає обов’язкового рівного розподілу парламентських місць за пропорційним і мажоритарним принципом, це означає, що кількість виборчих одномандатних округів в Україні може бути більшою або меншою за 225.

Позитивним фактором даної системи є те, що дана система є простою і зрозумілою для виборців процедурою голосування, а також вона є більш дешевою, що в умовах нестабільної економічної ситуації є неабиякою перевагою для України.

Отож, з запропонованих для України виборчих систем, найоптимальнішою буде пропорційна система. Її запровадження прискорило б структуризацію політичної системи нашого суспільства, а також значно спростило б процедуру виборів. Але не потрібно відмовлятися і від системи єдиного голосу, вона хоча і не чисто пропорційна, але відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин. Також дана система забезпечує тісний взаємозв'язок електорату з кандидатами.

На підставі наведених фактів можна сказати, що становлення України як демократичної держави спонукає її різноманітними засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Але серед різноманітних спектрів, потрібно виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими правами, звісно крім особистих, є політичні права, насамперед право громадян на управління державою. Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. В виборчій системі України є дуже багато прогалин, над якими потрібно працювати, але є ряд положень нинішнього виборчого закону, що варті збереження при зміні виборчої системи.

Висновки

1. Прослідковуючи хід розвитку виборчої системи, можна сказати, що перед тим як прийти до єдиної виборчої системи в Україні, пройшли століття і з рештою Україна домоглася свого і створила свою незалежну державу з своєю виборчою системою (по своєму унікальною), яка регулюється законодавством України і має демократичні засади.

2. Але все ж таки в виборчій системі України є певні недоліки. В Україні запроваджено варіант змішаної виборчої системи, коли суспільство ніяким чином не може вливати на виборчі списки політичних сил, склад яких залежить від тієї чи іншої партії. Наявна виборча система на основі закритих списків не в змозі задовольнити потреби демократичного розвитку та унеможливлює в повному обсязі реалізацію принципу народовладдя. Це призводить до спотворення конституційної природи рад, представниками якої виявилися не стільки територіальні громади, скільки політичні партії. В Україні громадянин голосуючи за певну політичну силу одночасно не голосує за конкретну людину.

3. Давши характеристику процедури виборів можна побачити, що це надзвичайно важливий і складний механізм. Який складається з установленого порядку проведення голосування і передвиборчої підготовки. За допомогою встановлених норм громадяни України знають основні риси проведення виборів.

4. Отож, слід сказати, що сучасний стан виборчої системи потребує певних корективів. Наприклад, великим недоліком є те, що виборчий бюлетень для голосування за партійні списки є великим за розміром і вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою на сьогодні. Але все ж таки, позитивні сторони в виборчій системі є, адже тісне співтовариство з різними країнами дарує Україні гарну можливість набиратися досвіду і брати до уваги виборчі системи закордонних країн.

5. На підставі наведених фактів можна сказати, що становлення України як демократичної держави спонукає її різноманітними засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Але серед різноманітних спектрів, потрібно виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими правами, звісно крім особистих, є політичні права, насамперед право громадян на управління державою. Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. В виборчій системі України є дуже багато прогалин, над якими потрібно працювати, але є ряд положень нинішнього виборчого закону, що варті збереження при зміні виборчої системи.

Використана література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України — 2014.

2. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За К 65 ред.В.П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. — Х.: Право, 2008. — 416 с.

3. Закон України «Про Центральну виборчу комісія» // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 36. — с.448.

4. Закон «Про вибори народних депутатів України» // Відомості Верховної Ради. — 2012. — № 10−11. — ст.73.

5. Закон України «Про політичні партії в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 23 — ст. 118.

6. Варій М. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології. — К., 2003. — 400 с.

7. Вибори і референдум в Україні: проблеми теорія і практика — К., 2001.

8. Гелів С.Д., Рутар С. М. Політологія: навчальний посібник. — К.: «Знання», КОО, 2004. — 645 с.

9. Антошенко В. Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебак В. М., Головатий М. Ф. Політологія: Підручник. — 2-ге вид., перероб., доп — К.: ВЦ «Академія», 2002.

10. Заєць Н. Вибори як реалії сучасної державно-правової дійсності: теоретичний аспект // Право України. — 2007. — № 11 — С.26−29.

11. Політологія: Словарь-справочник / Сост. М. А. Василик и др. — М., 2000.

12. Примуш М. політико-правове регулювання діяльності політичних партій. — Д., 2004. — 338 с.

13. Кравченко В. В. Конституційне право України: навчальний посібник.

14. Рагозин Н. Развитие партийной системы Украины // Полис. — 2004. — № 1.

15. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. — К., 2001. — С.11−13.

16. Цюрупа М. В. Основи сучасної політології. — К., 2009. — 354 с.

17. Ю. Швед. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.

18. Черсак Ю. Виборча система як категорія державознавства: конституційно-правовий аспект // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 4. — С.7−9.

19. Костишин Р. В. Передвиборна агітація як юридична категорія // Держава і право. Збірник наукових праць. — 2007. — Вип.37. — С.218−225.

20. Стешенко Т. В. Правовий статус, система і організація роботи виборчих комісій: Монографія: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. — 208 с.