Система охолодження ВАЗ-2108

1. Вступ

Першим винаходом у сфері автомобілебудування, безсумнівно, є колесо. Ніхто не знає, коли воно з’явилося. Більшість вчених припускає, що колесо (або круг) вперше застосували близько 3500 р. до н.е. Гончарі в Месопотамії або у Центральній чи Східній Європі. Перший датований документ про використання колеса для перевезення — месопотамська мозаїка (3200 р. до н.е.). На ній зображена візок на суцільних колесах, з'єднаних металевими скобами.

В Америці колісні візки взагалі не були відомі до появи там в кінці 15 ст. європейських мореплавців. Частково це пояснюють тим, що в Америці не було домашніх тварин, яких можна було б запрягти у візок. Дерев’яні візки використовувалися людьми до 17 ст.

Дуже важливу роль у розвитку автомобілебудування зіграло винахід парового двигуна. Винайшли їх близько 300 років, і дія їх грунтувалося на «зовнішньому» згоранні. Поза двигуна згорав вугілля або дерево, і при цьому закипала вода, утворюючи пар. Оскільки пара може зайняти обсяг у 2000 разів більший, ніж вода, то його силу можна використовувати для штовхання поршнів.

Таким чином, ідея створення прототипу автомобіля витала в повітрі ще з середніх століть. Перші відомі креслення «саморушного» візка належать відомому італійському вченому Леонардо да Вінчі. У той час рідко можна було зустріти подібні машини. Вони використовувалися лише для участі в різних святах і маскарадах. Поступово з’являлися тягачі, що використовують пар і інші машини, але всі вони в силу своєї маленької швидкості, великої ваги і дорогої експлуатації широкого розповсюдження не отримали.

У кінці XIX століття розвиток автомобілебудування рухалося повільно і громіздка: з сучасним його ріднив хіба що двигун внутрішнього згоряння. Проте в 1914 році, з початком першої світової війни, — всього через 29 років з моменту появи першої невигадливій моделі Бенца — фактично вже були закладені основоположні принципи сучасного автомобіля.

Це воістину великі автомобілі, бо без їх надихаючого прикладу нинішній прогрес був би неможливий. А починалося все в 1885 р. з триколісного автомобіля Карла Бенца.

Розвиток автомобілебудування в Україні не задовольняє потреби держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає від розвинутих країн світу. За рахунок власного виробництва, задовольняється менш ніж 10% потреб у автомобілях і автобусах.

Автомобілебудування України потребує іноземних інвестицій і використання передових технологій у виробництві автомобілів. Великі надії покладаються на співробітництво з Південнокорейською фірмою Деу, яка разом із ЗАЗ створює спільне підприємство (ЗАЗ — ДЕУ). Перспективи цього підприємства є невизначеними, оскільки автомобілі даної фірми Деу є далеко не висококонкурентноспроможними на світовому ринку.

За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).

У перспективі автомобілебудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання.

Українське автомобілебудування протягом 40 років існувало в тіні проблем російської автомобільної промисловості, потім пройшло разом з економікою країни через всі етапи кризи, через усі ринкові експерименти, що проводилися над промисловістю, але все-таки зуміло, в основному, зберегти свій потенціал.

Автомобільна промисловість України може робити всі типи транспортних засобів: легкові автомобілі («Автозаз»), вантажівки, спецавтомобілі, військову автомобільну техніку («Автокраз»), міські і магістральні автобуси («Лаз»), автомобілі підвищеної прохідності («Луаз»), мотоцикли («КМЗ»).

Українські підприємства робили майже повну номенклатуру матеріалів і комплектуючих для автомобілів: Білоцерківський і Дніпропетровський шинні заводи, дніпропетровський завод «Іста» по виробництву акумуляторів, Кам’янець-Подільський завод з виробництва джгутів проводів і комутаційного устаткування, Херсонський електромашинобудівний завод, що випускає стартери і генератори, Кременчуцький колісний завод і багато інших.

Уже після розвалу СРСР освоєне виробництво радіаторів і систем охолодження для автомобілів у Луганську, електроустаткування в Херсоні і Києві, датчиків і реле в Іллічевську і Сімферополеві й інших автомобільних компонентах, які раніше не випускалися в Україні.

2. Призначення, будова і робота

Системма охоломдження призначена для охолодження двигунів та інших частин автомобіля і підтримання їх в оптимальному температурному режимі.

Способи охолодження У двигунах застосовується два способи охолодження:

· рідинне (водяне);

· повітряне.

У першому випадку теплота від стінок циліндрів передається рідиною, а в другому — безпосередньо в навколишнє середовище (повітря).

Система охолодження, крім основної функції охолодження двигуна, виконує низку інших функцій, до яких належать:

1.Нагрівання повітря в системі опалення, вентиляції та кондиціонування;

2.Охолодження масла в системі змащування;охолодження відпрацьованих газів в системі рециркуляції відпрацьованих газів;

3.Охолодження повітря в системі турбонаддування;

4.Охолодження робочої рідини в автоматичній коробці передач.

Система водяного охолодження Система в автомобілях призначена для підтримання оптимального теплового стану двигуна у межах 86−94°. При збільшенні температури в’язкість оливи зменшується, тому вона погано утримується в парах тертя, підвищується зношення деталей і зменшується потужність двигуна. При зниженні температури олива густішає: олива гірше подається в пари тертя, збільшується витрата палива — і зменшується потужність.

Основним недоліками системи рідинного охолодження є: більша складність конструкції і ТО взимку і менша надійність в роботі (біля 20% усіх відказів двигуна припадає на рідинну систему охолодження).

Є три види рідинного охолодження: термосифонне, змішане, примусове.

Рідинна система охолодження складається з оболонки блока і головки блока, рідинної помпи, вентилятора, радіатора, термостата, жалюзей і різних патрубків, шлангів і краників.

Основна перевага термосифонної системи охолодження простота пристрою, а недолік — порівняно повільна циркуляція води в ній, що приводить до посиленого випарування води із системи, а отже, до необхідності частої перевірки рівня води і поповнення нею системи.

Зараз термосифонною системою охолодження обладнані тільки пускові двигуни П-1ОУД і П-350.

Різниця температур нагрітої й охолодженої води для системи з примусовою циркуляцією води не перевищує 100.

Радіатори тракторних і комбайнових двигунів спереду закриті облицюванням із запобіжною сіткою.

Термостат прискорює прогрів води при запуску двигуна й автоматично підтримує її температуру у визначених межах. Вони можуть бути з рідким чи твердим наповнювачем.

Недолік рідинних термостатів — велика чутливість до зміни тиску в системі, що робить роботу їх нечіткою. У двигунів ЗИЛ-130 і СМД-60 встановлені термостати з твердим наповнювачем, що позбавляє цього недоліку.

Температура води в системі охолодження контролюється за допомогою дистанційного чи електричного покажчика. У деяких двигунів (3М3−53, СМД-60) для контролю за температурою води в системі охолодження застосований електричний сигналізатор з контрольною лампою.

Види рідинного охолодження

Термосифонна система охолодження . У ній циркуляція води відбувається в результаті різниці густини холодної і гарячої води. При нагріванні у водяній сорочці щільність води зменшується, і вона по патрубку піднімається у верхній бак радіатора. В серцевині радіатора вода прохолоджується, її щільність підвищується, і по патрубку вона надходить у водяну сорочку, витісняючи воду з меншою щільністю.

Для поліпшення охолодження води за радіатором встановлений вентилятор .

Основна перевага термосифонної системи охолодження — простота пристрою, а недолік — порівняно повільна циркуляція води в ній, що приводить до посиленого випарування води із системи, а отже — до необхідності частої перевірки рівня води і поповнення нею системи.

Змішана система охолодження. Насос встановлено у верхньої зоні сорочки охолодження; рідина, охолоджена в радіаторі, подається в верхню зону сорочки охолодження й під дією різниці тисків холодної та гарячої охолоджувальної рідини опускається вниз. Задля підтримки постійного температурного режиму двигуна та його швидкого прогріву під час пуску необхідно при малій температурі охолоджувальної рідини вимкнути радіатор з цього кола циркуляції. Цю функцію виконує спеціальний електронний пристрій, званий термостатом.

Примусова система охолодження. Під час роботи двигуна циркуляція рідини в системі охолодження створюється відцентровим насосом, що приводяться в дію клиновидним ременем від шківа колінчастого вала.

Системи повітряного охолодження Перевагою повітряної системи охолодження є менша вага, більша простота й відсутність небезпеки руйнування двигуна при замерзанні охолодної води в системі, а також спрощення експлуатації двигуна в безводних місцевостях. Однак внаслідок труднощів пуску двигуна з повітряним охолодженням при низькій температурі навколишнього повітря й ряду інших конструктивних і експлуатаційних недоліків ці системи застосовують тільки в авіаційних, мотоциклетних і деяких спеціальних двигунах, для яких переваги цієї системи є вирішальними. Кількість тепла, що приділяється від двигуна при повітряному охолодженні, становить від 400 до 700 ккал/э.л. с. ч., тому при нагріванні охолодного повітря звичайно в межах 10−20° С необхідно 100−300 кг повітря на 1 э.л. с. ч.

Для того щоб забезпечити таке знімання тепла склянки й головки циліндрів роблять із ребрами, у результаті чого значно збільшується поверхня охолодження. Температура найбільш нагрітих деталей двигуна (головки біля випускних патрубків) не повинна перевищувати 300° С. У мотоциклетних двигунах ребра звичайно виконують литими, довжиною 15−30 мм, товщиною в кінця 1,5−2 мм і в кореня 3−4 мм; крок ребер 8−12 мм.

Розмір поверхні охолодження не піддається точному розрахунку, і його приймають на підставі практичних даних рівним 250−500 див/л. з, причому близько 2/3 цієї поверхні повинне бути здійснене на головці, а інша — на циліндрі. Для більше рівномірного охолодження окремих частин циліндра в потоці повітря встановлюють спеціальні щитки — дефлектори, що направляють і розподіляють потік повітря по поверхнях охолодження. Швидкість повітря між ребрами дорівнює 10−30 м/с.

Будова системи охолодження ВАЗ-2110(карбюратор) Система охолодження двигуна ВАЗ-2110 (з карбюратором):

1 — радіатор отоплювача. 2 — паровідводячий шланг радіатора отоплювача. 3 — шланг відвідний. 4 — шланг підвідний. 5 — датчик температури охолоджуючої рідини (в головці блоку). 6 — шланг труби, що підводить насоса. 7 — термостат8 — заправний шланг. 9 — пробка розширювального бачка. 10 — датчик покажчика рівня охолоджуючої рідини. 11 — розширювальний бачок. 12 — випускний патрубок. 13 — рідинна камера пускового пристрою карбюратора. 14 — відвідний шланг радіатора. 15 — шланг радіатора. 16 — паровідводячий шланг радіатора. 17 — лівий бачок радіатора. 18 — датчик включення електровентилятора. 19 — електродвигун вентилятора. 20 — крильчатка електровентилятора. 21 — правий бачок радіатора. 22 — зливна пробка. 23 — кожух електровентилятора. 24 — зубчастий ремінь приводу механізму газорозподілу. 25 — крильчатка насоса охолоджуючої рідини. 26 — труба, що підводить насоса охолоджуючої рідини. 27 — шланг до рідинної камері пускового пристрою карбюратора. 28 — відвідний шланг.

Система охолодження двигуна ВАЗ-2111 (з системою вприскування палива)

1−26 — див. вище. 27 — шланг підведення охолоджувальної рідини до дросельного патрубку. 28 — шланг відведення охолоджуючої рідини від дросельного патрубка. 29 — датчик температури охолоджуючої рідини у випускному патрубку. 30 — трубки радіатора. 31 — серцевина радіатора Робота системи охолодження ВАЗ-2110

У машині потрібно охолоджувати деталі двигуна, які піддаються нагріву в результаті роботи. Система охолодження ВАЗ 2110 виконує виконує це завдання, а в наш час ще й ряд інших функцій:

? кондиціонування і вентиляція, нагріває повітря в системі опалення;

? в автоматичній коробці передач охолоджує робочу рідину ;

? в турбонадуві охолоджує повітря;

? в системі змащення охолоджує масло.

Система охолодження ВАЗ 2110 рідинна, її циркуляція примусова, заливання виробляється в розширювальний бачок.

Вода з етиленгліколем служать основою для виготовлення охолоджуючої рідини. Замерзає при дуже низьких температурах і сама структура створює підвищену температуру кипіння.

Комплекс додаються присадок забезпечує уповільнення корозії системи, збільшує термін роботи сальника насоса. Повна заливка рідини становить 7,8 літра.

Центробіжний насос забезпечує рух по всій системі і кріпиться в блоці циліндрів. У дію його приводить зубчастий ремінь приводу ГРМ.

В залежності від температури рідини, яка нагрівається від тертя робочих поверхонь деталей, система охолодження двигуна ВАЗ 2110 циркулює спочатку по малому колу, після нагріву починає свій рух за великим. При досягненні певного нагріву термостат спрацьовує, «відкривається» і змінює напрямок її руху. Це регулюють два клапани, що знаходяться в самому термостаті. Основний клапан контролює рух охолоджуючої суміші по великому колу, в той час як перепускний — по малому. При відкритті одного клапана інший закривається, і навпаки.

Поки двигун не прогрітий, перепускний клапан у термостаті відкритий, охолоджуюча рідина переміщається по малому колу, проходячи через блок циліндрів, дросельну заслінку, радіатор обігрівача. Опалювальний радіатор вмонтований в систему охолодження двигуна, рідина, проходячи через нього, обігріває салон машини.

При нагріванні до 85 ° С відкривається клапан термостата (перепускний закривається), в цей час прогріта рідина проходить і по великому, і малому колу одночасно. При нагріванні до 102 «С починає надходити в радіатор, рухаючись по великому колу. У радіаторі від потоку повітря відбувається її охолодження. У цей час охолоджуюча рідина проходить через радіатор опалення та дросель. Система мотора ВАЗ 2110 влаштована так, що коли потік повітря слабо охолоджує рідина, автоматично включається вентилятор сигналом електронного блоку, який управляє двигуном.

При сильному нагріванні рідини відбувається збільшення її обсягу, надлишки повертаються назад в розширювальний бачок, в якому розташований клапан, він підтримає потрібний тиск в системі.

Така система охолодження ВАЗ 2110. Інжектор або карбюратор — принципової відмінності немає.

Рівень рідини потрібно перевіряти при холодному двигуні, якщо він постійно зменшується, слід перевірити всю систему на герметичність. Повна її заміна проводиться через кожні 75 000 пробігу.

Система охолодження ВАЗ 2110 надійна і рідко дає збої у своїй роботі.

Радіатор двигунів внутрішнього згорання, пристрій для відведення тепла від рідини, циркулюючої в системі охолоджування двигуна. Р. складається з серцевини (частині, що охолоджує), верхньої і нижньої коробок (бачків) з патрубками. Трубчасто-пластинчасту серцевину виконують у вигляді декількох рядів латунних трубок овальної форми, розташованих в шаховому порядку; до трубок припаяні ребра охолоджування; трубчасто-стрічкову серцевину складають з одного ряду плоских латунних трубок з припаяними до них пластинами. У верхній коробці знаходиться заливна горловина з пробкою, що герметично закривається, має впускний і випускний клапани. У нижній коробці розташований кран для зливу рідини, що охолоджує.

Вентилятор збільшує потік повітря через серцевину радіатора. Маточину вентилятора кріплять на валу водяного насоса. Вони разом приводяться в обертання від шківа колінчастого вала одним або двома трапецієвидними пасами (в автомобілі КамАЗ-5320 — через гідромуфту).

Вентилятор вміщено в кожусі на рамі радіатора, що сприяє збільшенню швидкості потоку повітря, яке проходить через радіатор.

Основне завдання термостата — блокувати потік охолоджувальної рідини в радіатор, поки двигун не розігрівся. Коли двигун холодний, через нього не проходить охолоджуюча рідина. Коли двигун досягне операційної температури 95 градусів, термостат відкривається. Термостат дозволяє двигуну розігрітися швидше, тим самим термостат зменшує знос двигуна і шкідливі вихлопи.

Патрубокпризначений для циркуляції води до і від радіатора.

Примусову циркуляцію рідини в системі охолодження створює водяний насос відцентрового типу.

3.Технічне обслуговування

ЩО-включає контрольно-оглядові роботи, направлені на забезпечення безпеки руху, а також роботи, направлені на підтримку красивого зовнішнього вигляду, заправку паливом, оливою і охолоджувальною рідиною.

ЩО. 1. Перевірити відсутність витікання рідини у всих з'єднаннях системи охолодження. 2. Перевірити рівень охолоджувальної рідини в радіаторі і при необхідності долити. Рівень води повинен не доходити на 15—20 мм до заданої горловини. При заповненні системи антифризом його треба наливати на 6—7% за об'ємом менше, ніж води.

ТО-1 і ТО-2, включають в себе контрольно-діагностичні роботи, крепіжні, регулювальні, мастильні, і другі роботи, задля того, щоб попередити і виявити несправності, зниження зносу деталей і попередження зниження параметрів технічного стану рухомого складу. Періодичність ТО визначає сам виробник.

ТО-1. Змастити підшипники водяного насоса (за графіком мащення). Мастило нагнітають шприцем через маслянку до появи його з контрольного отвору насоса. Подальше нагнітання мастила може спричинити видавлювання сальників.

ТО-2.

1. Перевірити герметичність системи охолодження і усунути витікання рідини. Про герметичність системи говорять рівні рідини охолодження на холодному і на двигуні. При цьому не повинно бути ніяких візуальних ознак протікання рідини. Про герметичність можна судити і за швидкістю зменшення рівня рідини при їзді на автомобілі.

2. Закріпити радіатор, його облицювання, жалюзі і утеплюючий капот (у холодну пору року).

3. Закріпити водяний насос і перевірити натяг паса привода вентилятора.

4. Закріпити вентилятор і перевірити дію електромагнітної фрикційної муфти, для чого закрити жалюзі і довести температуру в системі охолодження до 88° С. При цій температурі вентилятор повинен ввімкнутися. Відкривши жалюзі, знизити температуру в системі охолодження до 80° С, при цьому вентилятор повинен вимкнутися.

5. Змастити підшипники водяного насоса (за графіком мащення).

6. Перевірити дію і герметичність системи опалення.

7. Перевірити дію жалюзі. При крайньому передньому положенні рукоятки пластини жалюзі повинні бути повністю відкриті, поступово закриваючись при переміщенні рукоятки на себе.

8. Перевірити дію пароповітряного клапана пробки радіатора. При позагаражному зберіганні автомобіля у холодну пору року воду з системи охолодження необхідно зливати, відкривши краники на блоці і на нижньому патрубку радіатора, пробку горловини радіатора і краник опалювача кузова.

Зняття розширювального бачка Зливаємо охолоджуючу рідину Від'єднуємо роз'єм датчика рівня охолоджуючої рідини.

Послабляємо хомути, знімаємо паровідвідний шланг радіатора.

і паровідвідний шланг радіатора обігрівача.

Послабляємо хомут заправного шланга і знімаємо шланг Зняти гумовий ремінь кріплення, знімаємо розширювальний бачок.

Зняття радіатора Зливаємо охолоджуючу рідину з радіатора, при цьому двигун повинен бути холодним Знімаємо електровентилятор радіатора охолоджуючої рідини Розкручуємо хомути і знімаємо шланг надлишкового тиску і підвідний шланг радіатора. Розкручуємо хомут і знімаємо відвідний шланг радіатора Нахиливши радіатор до двигуна, знімаємо його. Внизу радіатор спирається на дві гумові подушки, які при складанні повинні увійти в отвори поперечени. Установку робимо в зворотному порядку.

Крім того перед установкою радіатора рекомендується перевірити стан патрубків і хомутів.

Хомути для патрубків повинні бути якісного виконання так як при установці китайських хомутів не забезпечується герметичність з'єднання, що призводить до течі охолоджуючої рідини.

Зняття і перевірка термостата При перевірці термостата на автомобілі після пуску холодного двигуна відвідний (нижній) шланг радіатора деякий час повинен залишатися холодним, а потім швидко нагріватися, вказуючи на початок циркуляції охолоджуючої рідини по великому колу. Для демонтажу термостата зливаємо охолоджуючу рідину. Послабляємо хомути відвідного шланга радіатора, підвідного шланга труби насоса … і шланга, що з'єднує термостат з випускним патрубком .

Знімаємо термостат.

Для перевірки термостата опускаємо його в посудину з охолоджувальною рідиною, підігріваємо посудину і контролюємо по термометру початок відкриття основного клапана. Встановлюємо термостат в зворотній послідовності.

Зняття насоса охолоджуючої рідини Зливаємо охолоджуючу рідину. Знімаємо зубчастий шків розподільного валу. Знімаємо натяжна ролик ременя приводу ГРМ. Головкою «на 10 «відвертаємо гайку.

Болт кріплення задньої кришки ременя ГРМ.

Головкою «на 10 «відвертаємо три болта кріплення насоса охолоджуючої рідини.

Знімаємо задню кришку.

Виймаємо насос охолоджуючої рідини Знімаємо прокладку. Перед установкою насоса очищаємо від залишків старої прокладки прилеглі площини насоса і блоку циліндрів. Встановлюємо нову прокладку. Насос встановлюється тільки в одному положенні. Збірку проводимо в зворотній послідовності.

Зняття датчика температури охолоджуючої рідини Знімаємо з датчика штекер з проводом (для наочності верхній шланг радіатора знятий) Ключем «на 21» відвертаємо датчик температури. Датчик виконаний з м’якого кольорового метала. При неможливості відкрутити його ріжковим ключем використовуйте накидну голівку.

Знімаємо його .

Установку проводимо в зворотному порядку.

При приєднанні електричного контакту перевірити чистоту колодок і забезпечення прилягання ущільнювальної гумки штекера.

охолодження двигун ремонт несправність

4. Основні несправності і ремонт Ремонт — комплекс операцій щодо відновлення справності або працездатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.

Види ремонту Поточний ремонт (ПР) — ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення працездатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами).

Під час поточного ремонту агрегатів автомобіля несправності усувають заміною або ремонтом окремих вузлів і деталей, крім базових.

До базових деталей належать:

¦ блок циліндрів двигуна;

¦ картери коробки передач, заднього моста, рульового механізму;

¦ балка переднього моста;

¦ металевий каркас кузова чи кабіни;

¦ поздовжні балки (лонжерони) рами.

Своєчасне проведення поточного ремонту дає змогу уникнути капітального ремонту й збільшити міжремонтний пробіг автомобіля (термін служби агрегату). Поточний ремонт має забезпечити безвідмовну роботу автомобіля до ТО-2.

Для скорочення часу перебування автомобіля в поточному ремонті його слід проводити агрегатним методом, за яким несправні агрегати або такі, що потребують капітального ремонту, замінюються справними, взятими з оборотного фонду.

Капітальний ремонт (КР) — ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових.

Ресурс автомобіля та його частин після капітального ремонту має становити не менше ніж 80% ресурсу нового автомобіля.

Як правило, автомобіль підлягає одному капітальному ремонту.

Методи ремонту

Існують такі методи капітального ремонту:

* індивідуальний;

* агрегатний У разі застосування індивідуального методу з автомобіля знімають пошкоджені агрегати, відновлюють їх і встановлюють на той самий автомобіль, який простоює протягом усього часу ремонту. Цей метод застосовують дуже рідко.

Сутність агрегатного методу полягає в тому, що з автомобіля знімають несправні агрегати, а замість них ставлять відремонтовані або нові, взяті з оборотного фонду. Зняті з автомобіля агрегати, які потребують капітального ремонту, відправляють на авторемонтні заводи, а агрегати, які потребують поточного ремонту, ремонтують у майстернях АТП. Застосування цього методу дає змогу істотно скоротити час простою автомобіля в ремонті, збільшити коефіцієнт технічної готовності й підвищити ефективність використання автомобільного парк).

Ремонт виконують на універсальних або спеціалізованих постах. На універсальних постах здійснюються всі роботи з ремонту одного чи кількох агрегатів, вузлів і систем автомобіля.

Ремонт системи охолодження Характерними дефектами радіаторів водяної системи охолодження є: відкладення накипу на внутрішніх стінках і засмічення резервуарів і трубок, відпаювання трубок від опорних пластин; ушкодження трубок і охолодних пластин; тріщини на нижніх і верхніх резервуарах. Зазначені несправності приводять до порушення теплового режиму двигуна і його перегріву.

Більшість ушкоджень виявляють зовнішнім оглядом та випробуванням радіатора під тиском, попередньо очистивши його від бруду і накипу. Зовні радіатора бруд видаляють струменем води, а потім продувають його стисненим повітрям. Ушкоджені охолодні пластини вирівнюють правилкою.

Накип усередині радіатора видаляють промиванням 5% розчином соляної кислоти з додаванням 2…3 г/л інгібітору ПБ-5 або И-1М (2М), а також 5% розчином фосфорної кислоти з додаванням 1…2% хромового ангідриду.

Температура розчину 60…80°С, час промивання 5…15 хв у залежності від товщини і хімічного складу накипу і застосовуваних реагентів.

Потім радіатор промивають у лужному розчині марки СМС. Серцевини радіаторів, що мають товсті і щільні відкладення, кип’ятять у 5…6% водному розчині каустичної соди протягом 25…30 хв., потім шомполом прочищають трубки, промивають їхньою гарячою водою і продувають стисненим повітрям.

Потім радіатори перевіряють на герметичність водою або повітрям під тиском 0,10…0,15 МПа протягом 2…3 хв. Теча і просочування води (повітря) не допускаються.

Для перевірки стану радіаторів до і після ремонту застосовують стенди типу КП-2002. Стан кожної трубки серцевини визначають у ванні з водою, подаючи стиснене повітря до трубки. По появі пухирців повітря знаходять місця ушкодження трубки. Серцевини радіаторів вибраковують при наявності більш 25% ушкоджених трубок, а також при ушкодженні опорних і охолодних пластин. Ушкодження в трубках зовнішніх рядів запаюють припоєм ПОС-3. Ушкоджені внутрішні рядки трубок запаюють з обох кінців, попередньо стиснувши плоскогубцями. Запаювати допускається не більш 5% трубок радіатора.

Якщо ушкоджено більш 5% трубок — заміняють новими. Для цього ушкоджені трубки нагрівають до температури 300…400 °С і відпаюють їх від опорних охолодних пластин. Нагрівання роблять гарячим повітрям або нагрітим шомполом. Замість ушкоджених трубок впаюють нові або відновлені.

Пайку радіатора роблять за допомогою спеціальних паяльників, використовуючи для цього припой ПОС-30 і флюс — хлористий цинк. Тріщини і розриви в сталевих і латунних резервуарах усувають пайкою або припаюванням латок м’яким припоєм. Після ремонту серцевину, а потім радіатор у зборі випробують на герметичність.

Накип з термостатів видаляють так, як із серцевин водяних радіаторів. Тріщини в гофрованому елементі термостата запаюють олов’янисто-свинцевим припоєм. Перед пайкою порожнину елемента заповнюють 15% розчином етилового спирту.

Після відновлення термостат випробують у ванні з підігрітою водою. Початок відкриття клапана повинний бути при 70 °C, а повне відкриття при 85 °C. Повний підйом клапана повинний бути в межах 9,0…9,5 мм. Його регулюють довжиною ходу штока.

Основними дефектами деталей водяного насоса є: ушкодження деталей і ущільнювачів підшипників; знос посадкових місць під підшипники і сальники у корпусі і на валику; бічних поверхонь лопаток; ушкодження різблення і шпонкових пазів; тріщини в корпусі.

Ушкоджені (зношені) ущільнення і підшипники заміняють новими. Тріщини в корпусі насоса заварюють біметалічними електродами газовим зварюванням або латунними прутками припоями ЛОК (ЛОМНА), дротом ПАНЧ-11 і т.п. Ушкоджене різблення разсвердлюють і нарізають нове збільшеного розміру або роблять різьбові вставки.

На зношені посадкові місця під підшипники наносять шар металу насталюванням або склад на базі епоксидної смоли, потім їх розточують до нормального розміру. Ушкоджені поверхні під втулки рове до виведення слідів зносу, потім запресовують ремонтні з натягом 0,015…0,045 мм. Після запресовування втулки розвертають (розточують) у розмір. Нерівності торцевих поверхонь корпусів усувають проточуванням або шліфуванням. Торцеве биття не повинно бути більш 0,1 мм біля крайніх точок.

Зношені посадкові місця валика водяного насоса під підшипники і сальники, а також ушкоджену різьбову поверхню наплавляють у середовищі вуглекислого газу (пари і т.п.). Після наплавлення різьбову поверхню обточують і нарізають нову різьбу, а посадкові місця після обточування шліфують до нормального розміру. Шпонкові пази, при зазорі більш 0,05 мм, фрезерують під збільшений розмір або фрезерують у новому місці паз нормального розміру.

При зборці насоса звертають увагу на напресовку підшипників, установку ущільнень. У зібраному насосі валик повинний легко обертатися від руки. Зібраний насос обкатують протягом 3 хв. при температурі води 85…95 °С. Після ремонту насос перевіряють на герметичність під тиском 0,07…0,12 МПа протягом 1 хв. при обертовому і не обертовому валику. Підтікання води не допускається.

У вентиляторів зношуються посадкові місця під підшипники в шківах і конічні поверхні струмка під пас; буває ослаблення заклепок, вигин лопат і хрестовини.

Зношені посадкові місця шківа розточують і на епоксидному клею установлюють втулку, яку потім розточують до нормального розміру. Можна відновлювати посадкове місце осталюванням з наступним розточуванням.

Контроль зносу струмків у шківах виробляється калібром і щупом. Допускається просвіт між калібром і стінками струмка до 0,4 мм. При зносі до 1 мм струмки проточують до виведення зносу.

При ослабленні кріплення лопатей заклепки підтягують, а якщо отвори під заклепки мають овальну форму, їхній разсвердлюють і ставлять заклепки збільшеного діаметра. При заміні лопатей, різниця в їхній масі не повинна перевищувати 3… .5 р. Кромки лопатей повинні лежати в одній площині, відхилення допускається не більш 1 мм, при більшому — хрестовину і лопаті правлять. При виправленні хрестовини повинна бути збережені форма і кут нахилу лопатей щодо площини обертання.

5. Характеристика інструментів і пристосувань Ключ комбінований (ріжковий — ключ який має форму ріжка (шестигранний) накидний — накидний ключ надівається на болт чи гайку, охоплює їх повністю.): 5; 6; 7; 8; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 17; 19; 21; 22; 24; 30; 32

Шестигранник: 5; 8; 10- призначений для відкручування болтів с внутрішньою шестигранною різьбою.

Торцева головка: 8; 10; 10 (висока); 11; 12; 13; 14; 17; 19; 21 (висока); 22; 24; 30; 32

Викрутка на хрест інструмент, призначений для відгвинчування і загвинчування гвинтів, шурупів та інших деталей з різьбою, на головці яких є шліц Шліцьова викруткаШліцьові викрутки служать для закручування гвинтів і шурупів і мають плоске закінчення Тиски затискний інструмент, переважно з гвинтовим механізмом, для встановлення і закріплення матеріалів і виробів для обробки. Складається з корпусу і двох лещатових губ, одна з яких зазвичай нерухома і виконана заодно з корпусом, а друга притискається до деталі, що закріпюється за допомогою гвинтового механізму.

Вороток Воротомк — ручний слюсарний інструмент для затиску та обертання деяких видів ручного різального інструменту: мітчиків, плашок, розверток, зенкерів та ін.

Пасатижі-ніверсальні кліщі, що об'єднують у собі плоскогубці, гострозубці, різак, газові обценьки й викрутку. Круглий отвір з зазублинами, зроблений в губках пасатижів, застосовується при обтискуванні скручених товстих проводів Роздвижні пасатижіте саме тільки роздвигаються Щипці Використовується для стискання, схоплення, висмикування Штангенцимркуль універсальний інструмент призначений для вимірювань з високою точністю зовнішніх і внутрішніх розмірів предметів, а також глибин отворів. Штангенциркуль — найпопулярніший інструмент вимірювання у всьому світі. Завдяки простоті конструкції та зручності в роботі, він — найулюбленіший в прецизійному вимірюванні.

Динанометричний ключ-призначений для нормованої затяжки різьбових з'єднань з правим і лівим різьбленням, вимірювання крутного моменту, контролю затягування.

Ключ с восьмигранником «на 24» для разборки рулевого механизма Вимоги До ручного інструменту відносять молотки, зубила, молоти, напилки, ножівки, ключі та ін.

Слюсарний інструмент має бути надійно закріплений на рукоятках, а його робочі поверхні повинні бути без пошкоджень. На інструменті не повинно бути тріщин, відшарувань, задирок і вибоїн.

Молотки та молоти повинні мати гладку, без вибоїн і наклепу ударну частину, щільно насаджені на дерев’яні рукоятки і заклинені на них. Рукоятки мають бути гладкі, без тріщин.

Зубила, крейцмейселі, бородки мають встановлені розміри, їх леза повинні бути заточені. Наклеп задньої частини інструмента не допускається.

Напилки повинні бути щільно закріплені у дерев’яних ручках і закріплені у них металевими кільцями.

Гайкові ключі повинні за розмірами відповідати гайкам, які відкручуються. Застосування ключів більшого розміру із встановленням прокладок забороняється. Також забороняється і збільшувати довжину ключів за допомогою наставок.

Об'єкти діагностування і технічного обслуговування слід оглядати, користуючись лампою з напругою не більш як 36 В, захищеною дротяною сіткою. Застосовувати для цього сірники, факели та пальники забороняється.

Промиваючи складові частини гасом чи бензином, потрібно вживати заходів, які запобігають загорянню пари промивної рідини, забезпечувати надійність ізоляції електропроводки від замикання на корпус і появи іскри. При цьому забороняється палити.

До механізованого інструменту належить інструмент з електро — та пневмоприводом (пневмоключі, пневмомолотки, електросвердло).

До роботи з ручними електричними машинами допускають робітників, які пройшли виробниче навчання і мають кваліфікаційну групу з електробезпеки. Електричні машини слід використовувати тільки за призначенням, навантаження на них не повинно перевищувати номінальне. Забороняється експлуатувати електричні машини під дощем, а також під час снігопаду.

З електричними машинами слід поводитись обережно, дотримуючись інструкції. Кабель потрібно оберігати від випадкових пошкоджень. Його не можна натягувати й скручувати, не слід на нього що-небудь навішувати, ставити. При будь-якій перерві у роботі електричну машину слід вимкнути.

Забороняється експлуатувати електричні машини, у яких закінчився строк випробовування, при пошкодженні корпусних деталей, рукоятки або кришки щіткотримача, пошкодженню кабелю, з невстановленими або несправними кожухами, при нечіткій роботі вимикача, іскрінні щіток, при появі диму або запаху, при посиленому стуканні, шумі та вібрації.

При ураженні потерпілого струмом забезпечують безпеку шляхом захисного вимикання аварійної ділянки або мережі загалом; швидко вимикають напругу рубильником або вимикачем.

6. Організація робочого місця Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

1)за призначенням — проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

2)щодо обов’язковості застосування — обов’язкові і рекомендовані;

3)залежно від впливу умов праці на організм людини — оптимальні й допустимі;

4)залежно від сфери застосування — загальні та галузеві;

5)залежно від терміну дії — постійні та тимчасові.

Згідно із санітарними нормами всі промислові об'єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів. Для кожного з них установлена санітарна зона, мінімальна допустима відстань між промисловим об'єктом, жилими спорудами, культурно-профілактичними закладами. Так, для підприємств І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м, для ІІ — 500 м, для ІІІ — 300 м, для ІV — 100 м і для V класу — 50 м.

До І, ІІ, ІІІ класу належать підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства з видобутку руди, виробництва будівельних матеріалів, до ІV — підприємства з обробки деревини, підприємства текстильної, легкої, харчової промисловості, до V класу — підприємства металообробної промисловості без ливарних процесів, меблеві фабрики, друкарні тощо.

Обладнання робочих місць та умови праці на них повинні відповідати вимогам таких нормативних документів: розміри й обладнання виробничих приміщень — СН 245−71 (Санітарним нормам проектування промислових підприємств) і ОНТП-24−86 (Загальнодержавним нормам технологічного проектування), а допоміжних — СНиП 2.09.04−82 (Будівельним нормам і правилам). Наприклад, для забезпечення нормальних умов праці на одного працівника встановлюють санітарні норми — обсяг виробничого приміщення не менше 15 м³, площу — не менше 4,5 м². На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;

1)показники мікроклімату (температура, відносна вологість повітря;

2)швидкість руху повітря, теплове випромінювання) в робочій зоні — Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 042−99;

3)рівні вібрації не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 039−99;

4)концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, пароабо пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться у переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617−88, доповненнях № 1−7 до нього, а також ГДК, затверджених Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.;

5.рівні виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 037−99;

6.параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість робочої поверхні, показники осліпленості) повинні відповідати вимогам СНиП-4−79).

Згідно з нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), допустимий рівень виробничого фактора.

Системи вентиляції повинні бути правильно розміщені в приміщенні; потоки повітря не повинні піднімати пил і не повинні викликати переохолодження працюючих; шум від системи вентиляції не повинен перевищувати допустимого рівня.

В основі пристрою вентиляції лежить повітрообмін, тобто об'єм повітря приміщення, що замінюється в одиницю часу L (м / ч). Потрібних повітрообмін визначається відповідно до СНиП 2.04.05−86 розрахунковим шляхом з умов видалення з повітря приміщення надлишкових шкідливих речовин, теплоти і вологи:

Механічна вентиляція розподіляє повітря по всьому виробничому приміщенню. У загальному випадку до її складу входять: повітроприймальний пристрій, фільтр, калорифер, вентилятор і мережа повітроходів.

Місцева вентиляція використовується для видалення шкідливих речовин, які виділяються від джерел. Вона може бути витяжною та припливною. Різновидами витяжної вентиляції є: захисні кожухи, витяжні шафи, кабіни, аспіраційні пристрою.

До припливної місцевої вентиляції відносяться повітряні душі, повітряні оазиси, завіси.

Опалення призначається для підтримки нормальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Система опалення необхідна в приміщенні, де теплові втрати Q п перевищують виділення теплоти від технологічного обладнання Q, тобто Q п> Q. Для обігріву приміщень використовують парові, повітряні, водяні, електричні системи опалення.

За основу розрахунку системи опалення береться рівняння теплового балансу.

Освітлення Освітлення є одним з найважливіших виробничих умов роботи. Через зоровий апарат людина отримує близько 90% інформації. Від освітлення залежить стомлення працюючого, продуктивність праці, його безпеку. Достатнє освітлення діє тонізуюче, поліпшує протікання основних процесів вищої нервової діяльності, стимулює обмінні й імунобіологічні процеси, впливає на добовий ритм фізіологічних функцій організму людини. Практика показує, що тільки за рахунок покращення освітлення на робочих місцях досягався приріст продуктивності праці від 1,5 до 15%. Зоровий апарат людини сприймає широкий діапазон видимих випромінювань від 380 до 770 нм, тобто від ультрафіолетових до інфрачервоних випромінювань.

Штучне освітлення Норми освітленості робочих місць регламентуються СНиП 23−05−95.

При встановленні норми освітленості необхідно враховувати: розмір об'єкта розрізнення (встановлено вісім розрядів від 1 до УП), контраст об'єкта з фоном і характер фону. На підставі цих даних за таблицями НиП 23−05−95 визначається норма освітленості.

При виборі джерел штучного освітлення повинні враховуватися їх електричні, світлотехнічні, конструктивні, експлуатаційні та економічні показники. На практиці використовуються два види джерел освітлення: лампи розжарювання і газорозрядні. Лампи розжарювання прості по конструкції, мають швидкістю розгоряння. Але світлова віддача їх (кількість випромінюваного світла на одиницю споживаної потужності) низька-13−15 лм / вт; угалогенних — 20−30 лм / Вт, але термін служби невеликий. Газорозрядні лампи мають світлову віддачу 80−85 лм / Вт, а натрієві лампи 115−125 лм / вт і термін служби 15−20 тис. годин, вони можуть забезпечити будь-який спектр. Недоліками газорозрядних ламп є необхідність спеціального пускорегулювального апарату, тривалий час розгоряння, пульсація світлового потоку, нестійка робота при температурі нижче 0 ° С.

Для освітлення виробничих приміщень використовуються світильники, що представляють собою сукупність джерела та арматури.

Призначенням арматури є перерозподіл світлового потоку, захист працюючих від осліпленості, а джерела від забруднення. Основними характеристиками арматури є: крива розподілу сили світла, захисний кут і коефіцієнт корисної дії. Залежно від світлового потоку, що випромінюється світильником у нижню півсферу, розрізняють світильники: прямого світла (п), у яких світловий потік, спрямований у нижню сферу, становить більше 80%; переважно прямого світла (Н) 60−80%; розсіяного світла (Р) 40−60%; переважно відбитого світла (У) 20−40%; відбитого світла (О) менше 20%.

Захисний кут світильника характеризує кут, який забезпечує світильник для захисту працюючих від осліпленості джерелом.

Природне освітлення Природне освітлення створюється сонячним світлом через світлові прорізи. Воно залежить від багатьох об'єктивних чинників, як-то: пори року і дня, погоди, географічного положення тощо Основною характеристикою природного освітлення служить коефіцієнт природного освітлення (КПО), тобто відношення природної освітленості всередині будівлі Е в до одночасно виміряної зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні (Е н). КПО позначається через «е» :

Природна освітленість нормується згідно СНиП 23−05−95. Для встановлення необхідного нормативного значення КЕО, тобто е н необхідно врахувати розмір об'єкта розрізнення, тобто розряд зорової роботи, контраст об'єкта розрізнення та фону, а також характеристику фону. Крім цього, враховується географічна широта місця розташування будівлі (коефіцієнтом світлового клімату m) і орієнтування приміщення по сторонах горизонту ©.

7. Охорона праці

Основними умовами безпечної роботи при виконанні слюсарних операцій є правильна організація робочого місця, користування лише справними інструментами, суворе дотримання виробничої дисципліни та вимог безпеки.

Усі частини верстатів і механізмів, що обертаються, а також оброблювані заготовки з частинами, що виступають, мусять мати захисні огородження.

Небезпеку становлять внутрішньозаводський автомобільний і безрейковий електротранспорт, ручні вагонетки, візки, а також рух робітників у вузьких проходах чи на шляхах, де працює вантажопідйомний транспорт.

Для транспорту, що рухається, встановлюють різні сигнали — звукові дзвінки, сирени) і світлові (лампи різних кольорів — червоного, жовтого, зеленого), які треба знати і дотримувати. При безпосередньому дотику до струмоведучих частин (вимикачів, рубильників тощо) чи до металевих предметів, які випадково виявилися під напругою, виникає небезпека ураження електричним струмом.

При роботі з електроінструментами слід застосовувати індивідуальні засоби захисту — гумові рукавички, калоші та килимки, ізолюючі підставки тощо.

До початку роботи треба:

Надягнувши спецодяг, перевірити, щоб у нього не було звисаючих кінців, рукава застебнути чи закатати вище ліктя;

Перевірити слюсарний верстак — він має бути міцним, стійким і відповідати зросту робітника; слюсарні лещата бути справними і міцно закріпленими на верстаку, ходовий гвинт обертатися в гайці легко; насічка на губках лещат бути якісною;

П/

ідготувати робоче місце; звільнити потрібну для роботи площу, видаливши всі сторонні предмети; забезпечити достатню освітленість; заготовити і розкласти у відповідному порядку потрібні для роботи інструменти пристрої, матеріали тощо;

Перевірити справність інструментів, правильність їх заточки і доводки;

При перевірці інструмента звернути увагу на те, щоб молотки мали рівну, ледь опуклу поверхню, були добре насаджені на рукоятки і закріплені клином; зубила і крейцме/

йселі не мали зазубрив на робочій частині та крейцмейселі не мали зазубрив на робочій частині та гострих ребер на гранях; на пилки і шабери мають бути міцно насаджені рукоятки;

Перевірити справність робочого обладнання та його огородження;

Перед підняттям вантажів перевірити справність підйомних пр/

истроїв (блоків, домкратів тощо), у всіх підйомних механізмів мають бути надійні гальмівні пристрої, а маса вантажу, що піднімається, не перевищувати вантажопідйомність механізму; вантажі слід надійно закріплювати міцними стальними канатами або ланцюгами; не можна залишати вантаж у підвішеному стані після роботи; забороняється стояти і проходити під піднятим вантажем; не можна перевищувати граничні норми маси вантажів, що переносяться вручну.

Під час роботи:

Міцно затискати в лещатах деталь чи заготовку, а під час встановлення чи зняття її дотримуватися обережності, бо при падінні деталь може нанести травму;

Ошурки з верстака чи оброблюваної деталі видаляти лише щіткою;

При рубанні металу зубилом враховувати, в який бік безпечніше для оточуючих спрямовуват/

и частки, що відлітають, і встановити з цього боку захисну сітку; працювати лише в захисних окулярах; якщо за умовами роботи не можна застосовувати захисні окуляри, рубання

виконувати так, щоб відрубані частки відлітали в той бік, де немає людей;

Не користуватися випадковими підставками чи несправними пристроями;

Не допускати забруднення одягу гасом, бензином, мастилом./

Під час роботи пневматичним інструментом дотримуватися таких вимог:

При приєднанні до інструмента шланг попередньо перевірити і продути;/

стиснутим повітрям;

Не тримати пневматичний інструмент за шланг чи робочу частину;

Не роз'єднувати шланги;

Подавати повітря лише після встановлення інструмента в робоче положення.

Після закінчення роботи:

Ретельно прибрати робоче місце;

Покласти інструме/

нт, пристрої та матеріали на відповідні місця;

Для попередження самозаймання промащеного ганчір'я та виникнення пожежі прибрати його в спеціальний металевий ящик з кришкою, що щільно /

зачиняється.

Основний запобіжний захід проти пожеж — це постійне дотримання в чистоті й порядку робочого місця, обережне поводження з вогнем, нагрівальними приладами і легкозаймистими речовинами. Не можна допускати скупчення біля робочого місця великої кількості легкозаймистої виробничої сировини, напівфабрикатів тощо. Відходи виробництва, особливо горючі, складають у відведеному для них місці.

По завершенні роботи робоче місце слід привести у належний порядок.

Промащені обтиральні матеріали прибрати до спеціальних ящиків. Посудина з легкозаймистими рідинами, а також балони з газами перенести у місця їх постійного зберігання. Слід вимкнути всі електроприводи та освітлювальні точки, за винятком чергових ламп.

Найпростіші протипожежні засоби та інвентар — ящики з піском та лопатами, мішечки з піском, пожежний кран, насоси, вогнегасники — мусять бути завжди в наявності та справності.

При виникненні пожежі слід вимкнути всі електроустановки, негайно телефоном чи спеціальним сигналом викликати пожежну команду і вжити заходів з тушіння пожежі власними силами за допомогою існуючого протипожежного обладнання та інвентаря.

Засобами пожежогасіння є також відра і гідропульти для води, різні покривала (азбестові ковдри, кошми, брезенти Палаючі матеріали і невелику кількість палаючої рідини гасять піском;

гас, бензин, лаки, спирти, ацетон — піною; мастильні масла, оліфу, скипидар — розпиленою водою чи піною.

Під час пожежі не можна вибивати скло у вікнах, бо це збільшує приплив повітря, яке сприяє посиленню вогню; слід зберігати спокій.

Техніка безпеки під час роботи з лакофарбовими матеріалами й розчинниками Матеріали для протикорозійного захисту автомобілів з погляду умов безпечного застосування можна об'єднати в три групи: водяні, знежирювальні суміші; оливи і мастила, що містять органічні розчинники; лакофарбові матеріали, плівкотвірні нафтові суміші й мастики.

Матеріали перших двох груп найменш небезпечні в застосуванні. Вони малотоксичні, малолеткі, вибухонебезпечні, а водяні речовини — пожежобезпечні. Під час роботи з ними слід дотримуватись загальних правил поводження з хімічними речовинами. Посуд з цими речовинами повинен мати чіткий напис з найменуванням матеріалу, щоб уникнути використання його не за призначенням. Застосування для харчових цілей посуду з-під хімікатів не допускається. У разі проливання водяні речовини мають бути змиті водою, а нафтопродукти — засипані піском і прибрані за допомогою совка. Прооливлені ганчірки не можна накопичувати та зберігати, оскільки це може призвести до самозаймання.

Під час роботи з хімічними матеріалами слід ужити засобів запобігання їх потрапляння на шкіру, в очі, а також у шлунково-кишковий тракт. Для цього необхідно застосовувати гумові рукавиці, фартух, окуляри. При випадковому потраплянні цих речовин на тіло необхідно промити уражене місце великою кількістю води і звернутися до лікаря.

Щоб уникнути займання, слід не допускати потрапляння олив і мастил на сильно розігріті металеві поверхні.

Застосування матеріалів, що містять органічні розчинники, потребує дотримання низки спеціальних заходів безпеки через високу пожежонебезпечність і токсичність цих матеріалів.

Робота з вогненебезпечними матеріалами має виконуватися у спеціальному приміщенні, обладнаному ефективною вентиляцією та вибухобезпечним електропостачанням. Разова робота невеликого обсягу може бути виконана у провітрюваному приміщенні або під навісом на відкритому повітрі.

У робочому приміщенні не допускається застосування відкритого вогню, паління, виконання операцій, що зумовлюють іскроутворення. Не допускається застосування синтетичних ганчірок, щоб уникнути електростатичних розрядів.

На робочому місці не повинно бути надмірної кількості легкозаймистих матеріалів. При їх загорянні не допускається використання води. Під час роботи необхідно користуватися додатковими індивідуальними засобами захисту — респіраторами, окулярами. Вживання їжі на робочому місці не допускається.

Категорично забороняється зливати горючі матеріали у каналізацію, оскільки це може призвести до пожежі й отруєння.

Перед тим, як починати працювати з хімічним матеріалом, необхідно вивчити інструкцію з його застосування і суворо дотримуватись її.

Заходи першої допомоги при нещасних випадках При загорянні одягу полум’я гасять, накидаючи на потерпілого ковдру із щільної тканини, а якщо її під руками немає, то полум’я за відсутності сторонньої допомоги повинен гасити сам потерпілий, обертаючись на підлозі. Коли полум’я погашено, одяг з потерпілого знімають (розрізуючи його ножицями) тільки в тому випадку, якщо він не пристав до обгорілих ділянок тіла (пухирі чіпати не можна) і викликають лікаря.

При опіку пальців рук, щоб уникнути появи пухирів, слід негайно занурити їх у міцний розчин перманганату калію. В разі сильних опіків необхідно звернутися до лікаря.

При отруєнні авто-препаратом у всіх випадках треба негайно викликати лікаря. До приходу лікаря потерпілого обов’язково покласти, оскільки при фізичному напруженні отрута всмоктується в організм швидше й вірогідність ускладнень (зокрема набряк легенів та мозку) збільшується.

При отруєннях до приходу лікаря треба допомогти потерпілому промити шлунок. Для цього йому слід дати три-чотири склянки води із сіллю або сухою гірчицею (дві чайних ложки на склянку води). В деяких випадках замість солі або гірчиці краще взяти питну соду (при отруєннях фосфорорганічними речовинами, метиловим спиртом).

Не можна промивати шлунок у разі отруєння їдкими речовинами" оскільки при зворотному русі по стравоходу їдка речовина ще раз травмує слизову оболонку і може спричинити набряк гортані.

Після промивання шлунка потерпілому потрібно дати, а кім нова не вугілля (дві - чотири столових ложки вугілля, розведеного у 100…200 мл воли).

При більшості видів отруєнь корисно покласти на голову потерпілого лід, що зменшить вплив отрути на мозок, усуне хворобливе збудження.

У випадку затримки приходу лікаря після вугілля потерпілому слід дати глауберову сіль (столова ложка на склянку води), яка перешкоджає всмоктуванню отрути в кишковик.

Як правило, в разі отруєння потерпілому не рекомендується давати молоко, оскільки багато які отрути добре розчиняються в жирах, а відповідно й у молоці; всмоктування отрути при цьому відбувається швидше.

При потраплянні отруйної речовини на шкіру її слід негайно видалити, а забруднений одяг — зняти. Уражену ділянку тіла витирають, а потім промивають теплою водою з милом. У разі потрапляння на шкіру оцтової есенції цю ділянку шкіри треба обробити розчином питної соди (дві чайних ложки на склянку води). Цим самим розчином промивають очі. Якщо в очі потрапили інші речовини (луги, бензин), то їх краще промити молоком.

Перелік використаної літератури

1. Газарян А. А. Техническое обслуживание автомобилей. — М.: Транспорт, 1989.

2. Зеленин С. Ф., Молоков В. А. Устройство автомобиля. — М.: РусьАвтокнига, 2005.

3. Калисский В. С. и др. Автомобиль категории С: Учебник водителя/В.С. Калисский, А. И. Манзон, Г. Е. Нагула. — 4-е изд., перераб. и доп.- М.: Транспорт, 1985.

4. Кисликов В. Ф., Лущик В. В. Будова й експлуатація автомобілів: Підручник. К.: Либідь, 1999.

5. Кленников, В. М., Ильин, Н. М., Буралев, Ю. В. Автомобиіль категории «В»: Учебник для ПТУ. — 3-е, перераб. и доп. — М.: Транспорт, 1984.

6. Круглов С. М. Устройство, техническое обслуживание и ремонт легковых автомобилей: Практ. пособие. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1991.

7. Передерій В.П. Пристрій автомобіля. — М.: ФОРУМ, 2008.

8. Субботин А., Закурдаев К., Семенов К., Климнов А. «Внедорожник. Российский рынок» М.: Издательский Дом «Третий Рим», 2008.

9. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Г. Форд; пер. с англ. Е. А. Бакушева. 4-е изд. — Минск: «Попурри», 2011.

10. Шестопалов, К. С. Легковий автомобіль: Учб. посібник для підготовки водіїв категорії В"ВВ". — 2-е, випр. і доп. — М.: Видавництво ДОСААФ, 1980.

11. Яковлев В. Ф. Підручник по влаштуванню легкового автомобіля. Навчальна література. — М.: ІД Третій Рим, 2010.

12. Авто Мир К.: «Бурда-Украина», 2015.