Меркантилізм

Реферат на тему:

Меркантилізм Серед теорій міжнародної торгівлі насамперед слід розглянути меркантилізм — перший напрям розвитку класичної політичної економії. Меркантилісти першими широко і досить тривалий час вивчали проблеми міжнародної торгівлі. Батьківщиною меркантилізму вважають Англію, тому спочатку познайомимося з тим, як сучасна англійська наука трактує це вчення.

В «Oxford Paperback Encyclopedia» (1998 р., с. 891) у статті «Mercantilism» це поняття пояснюється так: «Економічне вірування (belief) XVII ст., що обґрунтовувало повну експлуатацію природних ресурсів для сприяння (to promote) експорту й обмеження імпорту. Меркантилісти вірили, що володіння золотом (gold) або сріблом (bullion) було вкрай важливим (all-important), і країни без джерела дорогоцінного металу (without a source of precious metal) повинні були одержувати його за допомогою торгівлі (must obtain it by commerce). Багатство націй розглядалося як таке, що залежить здебільшого від торговельного балансу. Торгівлю контролювали компанії, яким надавалася урядова підтримканакладалися мита і велися торговельні війни, подібні англо-нідерландським. Пізніше прихильники вільної торгівлі заперечували положення меркантилістської теорії про те, що обсяг торгівлі є фіксованим, і щоб збільшити частку якоїсь країни, потрібно зменшити її в іншої. У славнозвісному есе, написаному у 1752 р., Х’юм відкинув цю точку зору меркантилістів, зазначивши, що резерви срібла країни визначаються обсягом її економіки та логічною її потребою у грошах як засобі обігу (circulating medium), і на них не слід постійно впливати за допомогою державного втручання у торгівлю» .

Меркантилізм тісно пов’язаний з результатами Великих географічних відкриттів, що зумовили первісне нагромадження капіталу.

Меркантилізм ніколи не був стрункою теорією, в якої були б свої вчителі та учні. У реальній дійсності меркантилізм був сукупністю точок зору широкого загалу фахівців, які часто не знали про існування один одного. Концепцію меркантилізму створювали не професійні вчені, а діючі практики — купці, промисловці, банкіри, працівники зовнішньоторговельних компаній. Вони мало теоретизували, зосереджуючи свою увагу на конкретних економічних аспектах. Загальної теорії меркантилізму не було ніколи. Заголовки праць меркантилістів (які ще називали памфлетами) за звичаями тих часів відзначалися багатослівністю:

• «Короткий трактат про засоби забезпечити золотом і сріблом королівства, позбавлені родовищ дорогоцінних металів» (Італія, 1613 p., А. Серра);

• «Вільна торгівля, або Способи зробити торгівлю процвітаючою, де причини занепаду у королівстві віднайдені, а засоби його усунутизазначені» (Англія, 1622 р., Е. Міссельдейн);

• «Правдиве розкриття причин занепаду торгівлі та зменшення кількості грошей у країні із зазначенням засобів проти цього» (Англія, 1621 p., анонім);

• «Вигода і добробут Англії, що полягає у зростанні запасів і розширенні торгівлі нашого королівства» (Англія, 1663 р., С. Фортрей). До найдавніших меркантилістів належить французький учений Ж. Боден (1530−1596), автор «Шести книг про республіку». Він обстоював енергійне втручання держави у справи промисловців, високе мито на ввіз промислових виробів і низьке на ввіз продовольства та сировини.

Англійський учений В. Стаффорд (1554−1612) у 1581 р. написав памфлет під назвою «Побіжне обговорення англійської політики». Працю було опубліковано у віршованій формі без зазначення автора, тому спочатку громадськість вважала автором В. Шекспіра. На думку В. Стаффорда, запровадження владою нової менш вагомої монети, але із зазначенням на ній номіналу попередньої, призводить до відпливу за кордон вагомішої монети такого самого номіналу. Недоцільно дозволяти вивіз сировини, бо ввезені товари, виготовлені з неї, містять вартість сировини, а також іноземне і вітчизняне мита. Протекціонізм слід поширювати на експортні галузі, що вивозять готові товари. Держава має діяти не заборонами, а запровадженням податків і мита.

Д. Малейнс у своєму памфлеті «Про рак, що роз'їдає англійську державу» (1601 р.) зазначив три чинники занепаду багатства держави: вивіз грошей (згадаймо, що тоді це були реальні золото та срібло), занадто дешевий продаж вітчизняних товарів за кордон і занадто високі ціни на імпортні товари. Вчений виступав за те, щоб держава втручалася у зовнішню торгівлю з метою забезпечення ситуації, за якої у країні залишатиметься більше грошей, ніж відпливатиме з неї.

Французький учений А. де Монкретьєн (бл. 1575−1621) у «Трактаті про політичну економію» (1615 р.) також висловлювався за контроль держави над промисловістю та проти свободи торгівлі. Він розглядав гроші як товар, але йому не вдалося пояснити, чому товар стає грошима.

До видатних меркантилістів належить і Ж. Кольбер (1619−1683). Він був міністром фінансів Франції впродовж 1665−1683 років за часів правління короля Луї XIV. Ж. Кольбер навів порядок у фінансах держави, сприяв піднесенню її промисловості та торгівлі, створив один з наймогутніших флотів серед європейських країн.

Англійський філософ Дж. Локк (1632−1704) вважав, що багатство слід розглядати не абсолютно, а відносно, тобто не просто як велику кількість золота та срібла, а як більшу порівняно з іншими країнами.

Р. Контильйон, як і Дж. Локк, дотримувався думки про те, що держава, в якій в обігу перебуває більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними переваги.

Класика меркантилізму англійця Т. Мана (1571−1641) називають стратегом міжнародної торгівлі. Вчений залишив по собі дві невеликі за обсягом праці, але саме їх можна вважати основними працями з меркантилізму. Перша була опублікована у 1621 р. під назвою «Роздум про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різноманітні заперечення, які звичайно висуваються проти неї». Друга праця Т. Мана «Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства» була опублікована його сином у 1664 p., майже через чверть століття після смерті автора.

Як вірний меркантиліст, Т. Ман ототожнював багатство з грошима у вигляді золота та срібла. На його думку, країна мала збагачуватися за допомогою торгівлі, забезпечуючи переважання експорту товарів над їх імпортом. Т. Ман порівнював гроші з насінням, яке землероб, кидаючи у землю, нібито марно витрачає, але згодом отримує від нього врожай. Учений розглядав розвиток виробництва лише як засіб розширення торгівлі.

Точна кількість авторів-меркантилістів людству невідома. Один з англійських істориків початку XX ст. підрахував, що до 1764 р. лише в Англії було опубліковано 2377 праць з питань меркантилізму.

Меркантилісти були рупором торговельного капіталу. Визначальний принцип меркантилізму зрозумілий і простий: купити, щоб продати дорожче. Інакше кажучи, спекуляція. Різниця між вартістю придбаного і проданого є прибутком. Продати за кордон більше, ніж купується там, — кредо меркантилізму.

Меркантилізм поділяють на ранній і пізній.

Ранній меркантилізм виник ще до епохи Великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Тоді торговельні зв’язки між країнами мали епізодичний характер. З метою досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за доцільне такі дії:

• встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

• якомога більше обмежувати імпорт товарів;

• не допускати вивозу з країни золота і срібла. Монетаристська теорія ранніх меркантилістів — це не що інше як теорія грошового балансу. В економічній літературі ранній меркантилізм відомий ще й як монетарна система. Його прихильники обмежувалися підтримкою адміністративних заходів для утримання грошей у державі. Що більше у країні золота та срібла, то краще. Краще за певну суму грошей (а в ті часи це певна кількість золота і срібла) може бути лише їх ще більша сума.

Пізній меркантилізм охоплює другу половину XVI — першу половину XVII ст. Його відлуння зустрічалися й у XVIII ст. Пізні меркантилісти протиставили теорії грошового балансу ранніх меркантилістів теорію торговельного балансу.

З метою досягнення активного торговельного балансу пізні меркантилісти рекомендували:

• захоплювати зовнішні ринки завдяки дешевим товарам;

• перепродувати товари одних країн в інших;

• допускати обмежений імпорт товарів (окрім предметів розкоші);

• вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних операцій.

Ранні меркантилісти вирішальною функцією грошей вважали функцію нагромадження, а згодом — функцію засобу обігу. Пізні меркантилісти дотримувалися думки, що цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей.

Пізній меркантилізм вбачав джерела збагачення держав не у простому нагромадженні золота і срібла, а в розвитку зовнішньої торгівлі та в її активному торговельному балансі. Загалом кажучи, європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін.

З легкої руки А. Сміта покоління економістів класичного періоду розглядали меркантилізм як своєрідний забобон, але до нього потрібно ставитися серйозно, оскільки він започаткував політичну економію.

Розмову про меркантилізм завершимо цитуванням нотатки з «Большого энциклопедического словаря» (1998 р., с. 719): «Меркантилізм (від італ. mere ante — торговець, купець) — перша школа політичної економіїекономічна політика так званого первісного нагромадження капіталу, виражалася в активному втручанні держави у господарське життя в інтересах купецтва. Для раннього меркантилізму (остання третина XV — середина XVI ст., основні представники: В. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія)) характерна теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства лише законодавчим шляхом. Основним елементом пізнього меркантилізму, що досяг розквіту у XVII ст., є система активного торговельного балансу. Основні представники пізнього меркантилізму: Т. Ман (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьєн (Франція). Ними висувався принцип: купувати дешевше, продавати дорожче. Політика меркантилізму полягала в активному протекціонізмі, у підтримці експансії торговельного капіталу, сприянні розвитку вітчизняної промисловості, особливо мануфактурної» .

Список використаної та рекомендованої літератури.

1. 1.Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

2. 2.Ананьев М. А. «Невидимый экспорт» и международные отношения. — М.: Междунар. отношения, 1971.

3. 3.Аникин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Политиздат, 1975.

4. 4.Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ, 1998.

5. 5.Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

6. 6.Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

7. 7.Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. — - К.: Основи, 2000.

8. 8.Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.

9. 9.Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

10. 10.Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

11. 11.Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

12. 12.Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

13. 13.Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. — - К.: МАУП, 2002.

14. 14.Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

15. 15.Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.