Нетрадиційні види транспорту

Реферат на тему:

Нетрадиційні види транспорту .

Основними ознаками нетрадиційного виду транспорту слід вважати двигун і засіб взаємодії з опорною поверхнею. Поява нетрадиційних видів транспорту обумовлена двома основними причинами: по-перше, кризовим станом традиційних видів транспорту в багатьох країнах, пов’язаним передусім із екологі­єю, недостатньою швидкістю повідомлення, підвищеними транс­портними витратами, а також недостатньою спроможністю окре­мих видів транспортупо-друге, новими можливостями, відкри­тими сучасним рівнем науково-технічного прогресу в умовах зростаючих транспортних потреб, пов’язаних із зростанням ви­робництва, населення, урбанізації, туризмом, спрямуванням до економії часу. Із багатого різноманіття нетрадиційних видів транс­порту слід відмітити транспорт енергії, гідроі пневмотранспорт, дирижаблі, судна на підводних крилах, на повітряній подушці та магістральні підвісні електромобілі, сонцемобілі, монорейки, кон­веєрний та космічний транспорт.

Високовольтні мережі електропостачання Мережі електропостачання є «рухомим складом» для поста­чання електроенергії. Мережі електропостачання напругою 225−250 кВ замінюють перевезення 26−80 млн. т вугілля на рік таким чином, що стають спроможними конкурувати із залізницею на відстанях 2000;4000 км.

Пневмоі гідротранспорт

Пневмоі гідротранспорт здійснює перевезення твердих та рідких ненафтових вантажів по трубах. Приклади роботи цього виду транспорту перекачування вугілля на Західне-Сибірсько­му металургійному комбінаті, на Анжерській та Магнітогорсь­кій ТЕЦ, вуглепровід Кузбас-Новосибірськ протягом 250 км, рудні концентрати на Норільському металургійному за­воді, на Миколаївському цементному заводі.

Транспортування вугілля по трубах у 4 рази дешевше, ніж по залізниці. У США існують вуглепроводи протягом 500 км, а про­екти рудопроводу протягом 1500 км і більше є в США, Канаді та інших країнах.

Є проекти контейнерного пневмотранспорту по трубах для транспортування зерна на відстань 630 км, для зв’язку токів з елеваторами. Це в 5 разів може зменшити вартість його переве­зення.

Дирижаблі.

Керовані дирижаблі були створені в 1900 р. Цеппеліном, ви­користовувалися у війні 1914;1918 рр. Німеччиною. Перший російський дирижабль був створений у 1925 р. У СРСР було побу­довано 15 дирижаблів, однак у 30-і роки ера дирижаблів закінчи­лась. Енергетична криза 70-х років дала новий поштовх до роз­витку дирижаблебудівництва. Галузь використання дирижаблів достатньо широка: пасажирські перевезення на невеликі відстані, монтаж будівельних конструкцій, доставка вантажу у важкодоступні для інших видів транспорту регіони, патрулювання окре­мих територій, перевезення багатогабаритних вантажів, туризм, огляд та постачання морських нафтопромислів, спорт та ін.

Дирижабль може бути конкурентом інших видів транспорту. Переваги дирижаблів полягають у тому, що вони безшумні, та­кож важливі незначна вібрація, екологічна чистота, економічність, можливість вертикального зльоту-посадки, незалежність від погодних умов. Чим більша вантажопідйомність аеростатичного літального апарату, тим нижче собівартість перевезення в ньому. У теперішній час експлуатуються дирижаблі вантажопідйомніс­тю 16−30 т (Росія, США, Японія).

Проект пасажирського дирижабля для перевезення між Нью-Йорком та Атлантік-Сіті на трасі протяжністю 195 км припускає отримання 16,8 млн. доларів прибутку на рік при обслуговуванні пасажирообігу в 168 тис. чол.

Парусні судна Енергетична криза викликала відродження суден, що викори­стовують енергію вітру. У 1980 р. в Японії створили танкер «Шин Айтоку Мару» каботажного плавання дедвейтом 1800 т, що роз­виває швидкість 12 вузлів із двома парусами площею по 100 м², які дозволяють економити 38% палива. При цьому потужність двигуна складає 1180 кВт замість 1840 кВт на судні без вітрила Японське судно-суховантаж дедвейтом 26 тис. т із комп’ютер­ним керуванням скорочує на половину витрати палива при пло­щині вітрила 320 м².

Транспорт, заснований на нових принципах руху На внутрішньому водному транспорті використовуються су­дна на повітряній подушці та на підводних крилах. Ідея таких суден пов’язана з тим, що опір руху водовимірювальних суден зростає пропорційно кубу швидкості, тому що судна знаходять­ся в середовищі «повітря-вода» (густина води у 800 разів вище густини повітря).

Відрив корпусу судна від поверхні води дозволяє знизити опір руху й допомагає збільшити швидкість без великих витрат енер­гії. Принцип реактивного повітряного струму (повітряної подуш­ки) був сформульований К.Е. Ціолковським. У 1912 р. у Франції було запропоновано принцип магнітного підвішування (магнітоплан). У магнітної підвіски додаткові переваги: менша питома витрата енергії, низький рівень шуму, відсутність пилеутворювання та вібрації. У теперішній час висока вартість виготовлен­ня стійких магнітів робить таку систему на 40% дорожче систе­ми «колесо-рейка». Транспорт на повітряній подушці дозволяє отримувати швидкість 100−200 км/год., а з турбореактивним дви­гуном — до 360 км/год. Максимальна швидкість експерименту 422 км/год. При використанні магнітної підвіски досягають швидкості до 480 км/год., (досвід Японії).

У наземних видах транспорту використовують також вакуум­не підвішування до балки при перевезенні пасажирів у містах. У містах використовують пасажирський транспорт із магнітним розвантаженням (перехідна система від рейкового транспорту до системи магнітного підвішування). Відомі також системи типу Трансрапід, Трансурбан і ін. (Німеччина, Франція) з провідною спроможністю до 12 тис. люд./год. та максимальною швидкістю 250 км/год.

На річках з невеликою глибиною використовуються судна на повітряній подушці (скегові судна з неповним відривом від по­верхні), а також судна амфібійного типу, які можуть пересувати­ся по землі та болотяній місцевості.

Електромобілі.

Переваги — безшумність, відсутність токсичних випускних газів, високі динамічні властивості. Недоліки — малий запас ходу та велика вага.

У Швейцарії в 60-х рр. XIX ст. були сконструйовані жаробуси (ідея В.І. Шуберського — 100 років тому, про кінетичну енергію маховика).

Транспортні системи неперервної дії.

Тротуар, який рухався, уперше був представлений на Всесвіт­ній виставці в Чикаго у 1893 році. Застосовують два принципи дії конвеєрів: стрічковий із нескінченним гумовим полотном на стальній основі та пластинчатий за типом горизонтальних еска­латорів. У США, Німеччині та інших країнах інтенсивно розроб­люються різноманітні системи цього виду транспорту, у тому числі кабінного типу (карвеєр).

Пневмопоїзди Основні переваги пневмопоїзда в трубі - висока швидкість, відокремлений шлях, незалежність від кліматичних умов, еко­логічна чистота та можливість повної автоматизації управління. Єдиний недолік — велика первісна вартість. Сферою застосуван­ня цього виду транспорту є переміщення «сухих» вантажів (гра­вію, піску, щебеню), а також внутрішньоміські пасажирські пе­ревезення (під'їзд до аеропорту, зон відпочинку, міст-супутників) на відносно невелику відстань.

У проектах по пневмотранспорту використовують три прин­ципи: пневмотранспорт, пневмотранспорт із застосуванням елек­тротяги та гравітаційно-вакуумний. За першим принципом рух відбувається силою стисненого повітря (перед вагоном повітря відкачують, а потім ззаду подається стиснене повітря, завдяки чому забезпечується швидкість 80 км/год. При здійснюванні другого принципу забезпечується швидкість 150−200 км/год. При гравітаційно-вакуумному принципі поїзд рухається в трубі діа­метром до 3 м у безповітряному просторі, а труба встановлюється під ухилом для забезпечення прискорення під дією сил тяжіння. Патент на цей спосіб отриманий у США в 1969 році.

Монорейковий транспорт На діючих у деяких країнах монорейкових дорогах швидкість руху досягає 50 км/год., (на проектованих — 500 км/год.). Вар­тість проїзду на цих дорогах у 2 рази дешевше, ніж у метро. Цей вид транспорту екологічно чистий, однак ще не усунено шум та вібрацію.