Безперервна освіта

Введення

Сучасний світ розвивається: глобалізується, інтегрується, здійснює соціокультурну трансформацію на новий рівень своєї цивілізаційної еволюції. Потужним двигуном цієї світової динаміки та його візитною карткою є інформаційно-комп'ютерна революція — тотальна інформатизація і комп’ютеризація усіх сфер людського існування. Це зовсім нові умови життя людської історії. Розвиток зупинити неможливо, його треба зрозуміти, засвоїти і очолити. Відставання від загальнолюдського прогресу буде мати тяжкі наслідки. Роль освіти на сучасному етапі розвитку України визначається її завданнями переходу до демократичної та правової держави, ринкової економіки, необхідністю подолання небезпеки відставання країни від світових тенденцій економічного та суспільного розвитку. Тому в сучасних умовах освіта не може залишатися у стані внутрішньої замкнутості та самодостатності. Саме в добу глобалізації як ніколи стає зрозумілим, що освіта є не приватною справою, не результатом особистих уподобань, а соціальною технологією виробництва людини, її здібностей та вмінь. Сьогодні людина — як фахівець потребує для себе «соціальної захищеності» у ринкових відносинах, коли вона «продає» свої знання і вміння на ринку праці. Таку гарантію може дати їй тільки безперервна освіта як запорука її конкурентоспроможності.

1. Сутність безперервної освіти. Шляхи її реалізації

Ідея безперервної освіти займає помітне місце в ряду прогресивних ідей культури XX ст. Загальнолюдська і філософська значущість цієї ідеї велика, так як сенс її полягає в тому, щоб забезпечити кожній людині постійний розвиток, вдосконалення, творче оновлення протягом всього життя, а значить, забезпечити процвітання всього суспільства. Саме тому держави і сьогодні шукають свою модель безперервної освіти. Першу розробку теоретичних основ здійснили П. Ленграндом, Е. Фор, Р. Даве, X. Гуммель, М.Д. Кареялі, Ф. Кумбс, Г. Коптаж. Ідея безперервної освіти — дітище XX ст., її витоки можна знайти у стародавніх філософів — Конфуція, Сократа, Аристотеля, Солона, Платона, Сенеки.

Безперервна освіта розвивалася як феномен практики і як педагогічна концепція. Вперше концептуально оформлена ця ідея була представлена на конференції ЮНЕСКО в 1965 р. відомим теоретиком безперервної освіти П. Ленграндом. На підставі його повідомлення були розроблені рекомендації з даного питання. У 1972 р. ЮНЕСКО робить наступний крок: слухається доповідь комісії, що працювала під керівництвом Е. Фора, на тему «Вчитися, щоб бути». З середини 1970;х рр. ідея безперервної освіти знаходить підтримку майже в усіх країнах, стає основним принципом освітніх реформ.

Центральною ідеєю безперервної освіти є розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності та спілкування протягом всього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системоутворюючим фактором безперервної освіти.

Безперервна освіта є всеохопна за повнотою, індивідуалізована за часом, темпами та спрямованості, що надає кожному право і можливості реалізації власної програми його отримання та поповнення протягом всього життя.

Розробка теоретичних основ безперервної освіти актуалізувала виникнення галузевих концепцій безперервної освіти. Однією з них стала концепція безперервної педагогічної освіти. Поява її було викликано діяльністю ЮНЕСКО, а також увагою, проявленим у 1980;і рр. державними органами до даного питання. Ідея безперервної освіти була закладена в «Основах законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту» (1984) і в рішеннях з'їздів вчителів, обговорювалася народними депутатами на сесіях і розглядалася у пресі. Вона стала ключовою ідеєю реформи народної освіти.

Безперервність і різноманітність освіти являються найважливішими принципами реалізації парадигми «освіта через все життя» і забезпечують:

§ фундаментальність підготовки, цілісність і спрямованість на особистість студента;

§ вільний вибір «траєкторії навчання» і гнучке реагування на кон’юнктуру ринку інтелектуальної роботи;

§ можливість ефективної інтеграції з вузами І - ІІ рівня акредитації;

§ широкі можливості післядипломної освіти, забезпечення умов для реалізації прав громадян і потреб країни в постійному розширенні та відновленні професійних і загальноосвітніх знань на базі новітніх технологій;

§ можливість інтеграції до європейських і світових освітніх просторів.

Безперервність освіти реалізується шляхом:

§ забезпечення спадкоємності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних рівнях освіти, які функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку осіб до можливого переходу до наступних рівнів, а також перепідготовка і підвищення кваліфікації;

§ формування потреб та здібностей особистості до самонавчання;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм;

§ формування та розвиток учбово-науково-виробничих комплексів багаторівневої підготовки фахівців;

§ оптимізацію системи післядипломної освіти на основі відповідних стандартів вищої освіти;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм післядипломної освіти;

§ розробка індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності в залежності від конкретних потреб;

§ впровадження та розвиток дистанційної освіти.

Відомо, що освіта впродовж життя здійснюється за допомогою трьох різновидів навчання:

— формальне навчання (структурна освіта, що спрямовується на чітко поставлену мету у формі визнаних свідоцтв і дипломів);

— неформальне навчання — будь-яка освітня активність поза формальною системою;може бути самоосвітня діяльність, що спрямована на отримання додаткових, необхідних тому, хто навчається, знань, умінь компетенцій (результат такого навчання формально не визнається);

— позаформальне навчання — спонтанне (незапрограмоване навчання у повсякденному житті)

Як свідчить практика, найбільш розвинутим у світі є формальне навчання, що завершується сертифікацією (видається диплом, свідоцтво тощо), в Україні - атестацією[3].

2. Основні принципи і завдання безперервної освіти

В основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності.

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожної людини. Людина розглядається як мета суспільного прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, у відповідності з інтересами, можливостями і потребами. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання та підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров’я, на освіту і розвиток. Даний принцип передбачає демократизацію всіх сторін життєдіяльності освітніх установ, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу.

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості та готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує на використання різних продуктивних методичних систем і технологій.

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає більш швидкого і гнучкого розвитку, перебудови навчальних закладів та установ системи безперервної освіти по відношенню до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке і активне використання нових форм, методів, засобів навчання та перепідготовки фахівців, на включення новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти і професійної підготовки, ставленням до освіти, життєвими устремліннями; це вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів з підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів,. Відкритість навчальних закладів та освітніх систем забезпечується наявністю різноманітних за рівнем, змістом, спрямованістю освітньо-виховних програм.

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти та підвищення кваліфікації, науки і виробництва повинні переглянути погляд на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним матеріалом. У змісті освіти повинні знайти відображення проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта повинна бути спрямована в майбутнє. Колишній девіз «Знання на все життя» поступається місцем новому — «Знання через все життя"[2].

3. Структура безперервної освіти

У структурі безперервної освіти можна виділити дві підсистеми: основна і додаткова освіта. У свою чергу, основна і додаткова освіта може бути загальним і професійним. Отже, виходить чотири підсистеми освіти: основне загальне, основне професійне, додаткове загальне, додаткове професійне. Дана структура, описана Піоновой Р.С., представлена на рис. 1.

Рис. 1. Структура безперервної освіти

Відносини між елементами підсистеми основної освіти будуються за принципом ієрархії, кожна наступна ланка дає освіту більш високого рівня. У підсистемі додаткової освіти ланки самостійні і незалежні, існують паралельно один одному. Додаткова освіта не є утворенням більш високого рівня в порівнянні з основним. У кожній з підсистем є основні і додаткові, основні і паралельні, державні та недержавні навчальні заклади та підвищення кваліфікації, установи культури, спорту, туризму і т.д.

«Непереривну» освіту треба розуміти не як механічний рух особистості від дошкільної до загальної середньої, професійної (початкової - підготовка кваліфікованих робітничих кадрів), середньої (підготовка спеціалістів-техніків), вищої (бакалавра, магістра)), післявузівської освіти (аспірантура, докторантура), підвищення кваліфікації, а як гармонійний процес циклічного оновлення особистості на кожному з вказаних етапів розвитку. Система безперервної освіти має забезпечувати адекватність змісту освіти вимогам інформаційного суспільства, яке динамічно формується і розвивається. Тому сьогодні у більшості освітніх установ базової освіти вона організаційно оформлюється у вигляді системи додаткової освіти (курсів додаткових професій, факультетів післядипломної освіти та ін.), що дозволяє найбільш оптимально розв’язувати основні протиріччя сучасного етапу суспільного розвитку — між швидкими темпами приросту знань і обмеженими можливостями їхнього засвоєння (оволодіння) окремо взятою людиною.

Для неперервної освіти (за різною термінологією — освіти дорослих абопродовженої чи безперервної освіти) важливим є формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища, що забезпечує широкий (відкритий) доступ до програм навчання різного рівня і розробка і використання основ дистанційного навчання як важливого засобу розширення доступу до будь-якої освіти — початкової, середньої, професійної, післядипломної. Говорячи про дистанційне навчання, найчастіше мають на увазі навчання через Інтернет. Однак це не єдина можливість. Популярними напрямами усфері дистанційної освіти є навчання і виховання за допомогою радіо, TV, преси, різної літератури, організації відповідних спілкувань, залучення тих, хто навчається, до професійних товариств та спільнот .

4. Проблеми безперервної освіти

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга — із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-их років XX століття у сфері освіти дорослих було проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити у суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів Значне ускладнення технологічного змісту професійної діяльності, а також швидкі зміни цього змісту різко змінюють характер підготовки людини до потребуючих високих теоретичних знань. З іншого боку, розширення й ускладнення суспільних зв’язків учасників виробництва не залишаються нейтральними в плані змін психології трудових відносин, — що знаходить своє відображення в системі освітніх програм, націлених на освоєння загальнокультурної проблематики. У цьому сенсі перебудова освіти на основі принципу безперервності є об'єктивною необхідністю, продиктованою логікою і об'єктивними вимогами самого життя.

Гостра потреба держави і суспільства в безперервній освіті своїх громадян стала усвідомлюватися як актуальна проблема починаючи з другої половини ХХ століття, — що пов’язано з розгортанням науково-технічної революції і пред’явленими нею вимогами до характеру трудової діяльності.

Система безперервної освіти стала розумітися як сукупність незліченних проблем: від організаційної та технічної модернізації процесу освіти до соціально-психологічного та духовно-морального виховання особистості. Це призвело до перегляду теоретичних поглядів на зміст і взаємозв'язок функцій системи безперервної освіти.

Як наслідок, у сучасній педагогічній літературі широко поширена точка зору, згідно з якою система безперервної освіти виконує в суспільстві дві основні і відносно самостійні функції - економічну і соціальну. «У першій — завдання підготовки людини до праці з чітко вираженим акцентом на формуванні його професійно значущих якостей; у змісті другої - весь багатогранний комплекс питань, пов’язаних з вихованням людини і формуванням його особистості. В межах даної дихотомії виділяються більш приватні функції: пізнавальна, комунікативна, трансляційна (передача новим поколінням знань і соціального досвіду), соціального просування (кар'єрного росту). безперервна освіта навчання Яка б проблема не розглядалася: специфіка нових цілей освіти, мотиви або технології навчання, вибір об'єктів, структур, систем, моделей управління — в її вирішенні першочергового значення набувають економічні, психологічні, загальнокультурні і власне педагогічні чинники.

Найбільш складним питанням у безперервній освіті є фінансування. Нині в основному використовується фінансування з різноманітних фондів або організацій, зацікавлених у підвищенні кваліфікації своїх працівників. Всі погоджуються, що курси повинні бути самооплатні, а оскільки вони розглядаються з позицій «суспільства» та «суспільності», то держава повинна теж робити свій внесок. Але дарма, що безперервна освіта — це насамперед соціальне явище, більшість бачить його вигоди тільки в фінансовому сенсі тому, що вони (перспектива кар'єри для студентів, соціальний та економічний прогрес та інше) більш абстрактні, ніж затрати на нього.

Висновки

Безперервність освіти знаходиться в динамічному зв’язку з соціалізацією особистості. У ході соціалізації людина опановує знаннями про ті моделі поведінки або акти поведінки, які прийняті в даній культурній системі.

Людина, стаючи особистістю, не тільки накопичує, але й трансформує ті або інші соціальні факти, для чого очевидна потреба в наявності в неї певних якостей, навичок. Вона повинна не тільки усвідомлювати необхідність у такій діяльності, але й бути здатною здійснювати її, а отже, бути не тільки залученою в культурну підсистему даного співтовариства, але й мати певний рівень знань, творчого мислення, інтелігентності і т.д. Тобто, для перетворення людині необхідний інструмент. Таким інструментом у даному випадку виступає безперервна освіта. Тоді постає проблема співвіднесення особистісних потреб в освітній діяльності і затребуваності суспільством тих або інших знань. Система безперервної освіти в ідеальному варіанті повинна бути покликана збалансувати це співвідношення створенням і координацією мотиваційної структури особистості, що власне і необхідно реалізовувати через механізми впливу безперервної освіти на соціалізацію особистості.

Останнього часу все більш очевидним є те, що потреба в освіті проявляється не тільки на рівні окремої особистості, окремої організації, а й суспільства вцілому. Тому такою актуальною сьогодні є концепція безперервної освіти, адже навчання протягом усього життя — це не забаганка окремої особистості, а нагальна потреба і вимога часу. Як для особистості, так і для суспільства в цілому. Як свідчить міжнародна практика та й здійснений нами аналіз у сфері послуг з перепідготовки і навчання персоналу, погіршення економічної ситуації актуалізувало необхідність випереджального професійного розвитку, формування за допомогою перепідготовки до готовності швидко і адекватно реагувати на зовнішні виклики, своєчасно переходити в перспективні професійні сектори відповідно до вимог ринкової економіки та економіки «суспільства знань» (інформаційного суспільства).

Отже, питання безперервної освіти є пріоритетним як у зарубіжних, так і в українській системах освіти. З метою організації навчання протягом життя в Європі був створений Інститут освіти дорослих. У Європейських країнах безперервна освіта є вагомою частиною державних програм, а також завдання громадських організацій та товариств. В Україні важливу роль у забезпеченні безперервної освіти відіграють інститути післядипломної педагогічної освіти, які потребують модернізації структури і змісту. Передусім для відкритості системи необхідне широке застосування очно-дистанційної та дистанційної форм навчання та їх навчально-методичний супровід. Лише за наявності закладів безперервної освіти (інститутів, університетів, фундацій, центрів) можливе формування в Україні інформаційного суспільства та розвиненої економіки. Саме тому вироблення теоретичних, змістових і організаційних засад безперервної освіти має розглядатися як пріоритетне завдання державного значення в Україні. Нагальним є питання створення громадських закладів безперервної освіти в Україні, які б розширили можливості дорослого населення, у тому числі й педагогів, здобувати знання для забезпечення функціональної грамотності, всебічного розвитку особистості, задоволення індивідуальних потреб у професійному зростанні.

На мою думку, безперервну освіту мають надавати всі структури освітнього простору. При безперервній освіті треба подбати про черговість, нерозривність, послідовність, логічність, системність і систематичність, поступову зв’язність між дошкільною, початковою, загальною середньою, спеціальною середньою, вищою, післядипломною освітами.

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. На часі розробка Концепції та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких потрібно визначити наступні ключові моменти.

1. Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.

2. Зв’язок моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.

3. Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.

4. Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.

5. Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за наступними напрямами діяльності:

· викладання;

· управління;

· науково-аналітичне забезпечення;

· використання новітніх технологій;

· планування навчальних програм;

· підтримка (технічна, організаційна).

Використана література

1."Освіта впродовж життя". Інтерв'ю журналу «Сучасна освіта» з ректоромЄвропейського університету проф. І.І. Тимошенком. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://s-osvita.com.ua/content/view/333/116/.

2. Головенкін В.П. Педагогіка вищої школи-Київ, 2009.

3. Олійник В.В. «Освіта впродовж життя: як і чому вчити дорослих?» http://www.apsu.org.ua/ua/information/press/956 784/

4. Піонова Р.С. Педагогіка вищої школи. — Мн., 2005.

5.Зінченко Г. П. Безперервна освіта — веління часу. — М, 1988

6.Бурлакова-Топоркова М.В. Педагогіка і психологія вищої школи. — Ростов н / Д, 1998.

7. Калінкін Є.В. Вища школа в системі безперервної освіти: Наук.-теорет. посібник. — М., 1990.