Виклад основного матеріалу

У багатьох сучасних науково-педагогічних дослідженнях термін «риторична культура» використовується як синонім понять: «мовленнєва майстерність», складовими якої є логічна, психолого-педагогічна культура, техніка мовлення (Л. Граудіна, Н. Безменова, Н. Михайличенко), «риторична (ораторська) грамотність» (Д. Александров, Ю. Рождественський), «комунікативна культура», «комунікативна компетентність» (Р. Онуфрієнко, Н. Іпполітова і ін.), «професійновиконавська культура», «педагогічна майстерність» (І. Зязюн, А. Капська, Г. Сагач, Н. Тарасевич), «мовно-публіцистична культура» (В. Гамрецький), «культура публічної мови» (Ю. Ковальов), «культура мовленнєвого продукування та виконання» (А. Васильєва), «мовленнєва культура» (О. Залюбівська).

Зокрема, О. Залюбівська трактує поняття «риторична культура» у вузькому сенсі як культуру публічного мовлення, і широкому — як культуру риторичної діяльності у всіх її формах, родах, видах і жанрах (усна і письмова мова: монолог, діалог; побутова, ділова, наукова мова).

У результаті об'єднання світоглядного, ціннісного, гносеологічного, імперативного, технологічного і творчого підходів О. Залюбівська пропонує таке визначення цього поняття: риторична культура є складним, багатовимірним утворенням, інтегративною характеристикою особистості, яка включає сукупність риторичних компетенцій, ціннісно-орієнтованих норм риторичної діяльності та індивідуально-творчого стилю реалізації [5].

Використовуючи аналогічний підхід Я. Білоусова розглядає риторичну культуру, по-перше, як якісну характеристику особистості, показник її духовного розвитку, сформованості риторичних здібностей, знань, умінь і навичок, а по-друге, як категорію, яка реалізується в усіх видах професійної діяльності, сприяє формуванню багатогранних відносин, забезпечує самопізнання, саморозвиток, самовиховання через володіння риторичним досвідом, здобутим людством [1].

О. Юніна вважає, що цінність риторичної культури як філософськокультурологічного феномену полягає в тому, що «…вона здатна актуалізувати в суб'єкті такі людські якості, завдяки яким він стає духовною особистістю та яскраво вираженою індивідуальністю» [15, с. 2]. У процесі розвитку власної риторичної культури людина оволодіває мистецтвом спілкування та взаєморозуміння, вдосконалює такі життєво важливі якості як самостійність, гнучкість, глибина і критичність мислення, відкритість світу, уміння керувати негативними емоціями, естетичний смак та мовленнєву шляхетність.

За визначенням О. Марченко риторична культура — це гуманістична культура, переведена у форму мовленнєвої діяльності, спрямованої на пошук істини, вдосконалення і духовне збагачення особистості [8].

Ми погоджуємося з науковцями (Д. Гусєв, Л. Колесникова, В. Тарасова та інші), які розглядають риторичну культуру як складову професійної культури педагога. Зокрема, Д. Гусєв стверджує, що ефективність освітнього процесу значною мірою залежить від рівня риторичної культури викладача, яка на ряду з логічною, психолого-педагогічною, комунікативною культурою, володінням спеціальними психолого-педагогічними техніками і методиками складає фундамент професійної майстерності педагога [4].

Водночас, на нашу думку, поняття «риторична культура» за своїм змістом відповідає такій категорії ораторського мистецтва, як «риторичний ідеал», що являє собою парадигму риторичних, естетичних та етичних положень, характерних для певного суспільно-культурного середовища. Рівень реалізації риторичного (а в нашому випадку — педагогічно-риторичного) ідеалу визначається за допомогою таких категорій як риторична стратегія (організуючий принцип мовленнєвої поведінки), риторична тактика (спосіб здійснення риторичної стратегії) та риторичний стиль (специфічна система риторичних прийомів, форм і засобів, спрямована на реалізацію певної риторичної тактики і стратегії).

Для сучасного українського риторичного ідеалу, який увібрав у себе найкращі здобутки античної риторики, візантійсько-слов'янської філософії, західноєвропейської культури, вітчизняного красномовства, ідеї видатних українських письменників, педагогів, науковців, християнські морально-етичні принципи характерні такі риси: істинність, системність, чіткість (логос), гуманність, моральна спрямованість (етос), образність, емоційність (пафос), духовність, шляхетність, гармонія (міра у виборі і застосуванні риторичних засобів) тощо [14].

На основі узагальнення думок вітчизняних і зарубіжних науковців, досліджень риторичного ідеалу, а також власного досвіду викладання дисциплін «Ораторське мистецтво», «Основи педагогічної творчості», «Педагогіки» у СумДПУ ім. А. С. Макаренка, ми розглядаємо риторичну культуру як високий рівень мисленнєво-мовленнєвої професійно-педагогічної діяльності викладача, спрямованої на гармонійний розвиток особистості студента.

Отже, на нашу думку, риторична культура — це важливе динамічне системне особистісне утворення, яке характеризує досягнення викладача в засвоєнні риторичних знань і вмінь, а також готовність застосовувати їх у процесі професійно-мовної взаємодії, через яку відбувається реалізація цілей і завдань вищої освіти.

З огляду на це, риторичну культуру в навчально-педагогічному аспекті можна представити як сукупність риторичних знань, умінь і навичок, що сприяють успішному здійсненню мовленнєвої діяльності у різних її видах.

Розглянемо докладніше структурні компоненти риторичної культури викладача ВНЗ. риторичний мовленнєвий професійний педагогічний Визначаючи риторичну культуру як сукупність вербальних і невербальних засобів трансляції оратором своїх думок у їх етичній, естетичній та інтелектуальній єдності, М. Препотенська, виділяє такі її складові: доброзичливе ставлення до співрозмовників, слухачів, адекватна кінесика, культура та техніка мовлення, актуальність теми спілкування, логічність викладу, образність, новизна інформації, єдність форми і змісту, позитивна енергетика, впевненість, харизматичність оратора [13].

У структурі риторичної культури особистості О. Залюбівська виділяє п’ять основних компонентів:

• 1) мотиваційно-ціннісний: ставлення до риторичної діяльності, сформованість риторичних цінностей;
• 2) інтелектуально-творчий: рівень риторичних знань, наявність умінь текстотворення, здатність до рефлексії;
• 3) мовностилістичний: знання і дотримання норм літературної мови;
• 4) психолого-педагогічний: впевненість у собі, почуття задоволення від риторичної творчості, адекватна самооцінка;
• 5) виконавсько-артистичний: виразність інтонацій, володіння невербальними засобами, гармонізуюча взаємодія з аудиторією [5].

Такий підхід до структурування досліджуваного нами феномену вбачається нам найбільш вдалим, оскільки охоплює різні сторони професійно-педагогічної діяльності викладача. З огляду на це, вказані структурні компоненти беремо за основу, проте, вважаємо, що їх зміст і кількість потребує певних уточнень.

Із метою уточнення змісту структурних компонентів риторичної культури викладача ВНЗ ми провели опитування серед студентів Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка. Проведене дослідження дало можливість виявити такі важливі, на думку студентів, характеристики педагога-оратора:

• — уміння створити сприятливу, комфортну, емоційно-позитивну, творчу обстановку на заняттях;
• — здатність чітко, аргументовано, цікаво, доступно, оригінально викладати навчальний матеріал у тісному зв’язку з явищами життя та в контексті вирішення актуальних проблем сучасності;
• — спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні;
• — уміння вести діалог з аудиторією з елементами сократівської бесіди, здатність до імпровізації;
• — чіткість мовлення, приємний голос, доречна міміка та жестикуляція;
• — артистизм;
• — почуття гумору;
• — естетика зовнішнього вигляду, чарівність, інтелігентність.

На основі класифікацій творчих здібностей педагога, аналізу представлених досліджень та результатів опитування студентів ми пропонуємо своє бачення структури риторичної культури викладача ВНЗ:

• 1) мотиваційно-ціннісний:
  • — мотивація на досягнення успіху, активність, ініціативність, відповідальність, задоволеність професійною діяльністю;
  • — потреба в самовдосконаленні та самовираженні, постійному підвищенні рівня риторичної культури засобами ораторського мистецтва;
  • — потреба у вдосконаленні знань з фаху, а також з риторики, педагогіки, психології, театральної педагогіки, філософії, світової культури, моралі і етики тощо;
  • — ставлення до риторичної діяльності;
  • — усвідомлення суспільної необхідності та особистісної значущості риторичної культури, необхідності риторичної самоосвіти;
  • — толерантність, повага до слухача;
• 2) інтелектуально-творчий:
  • — науково-теоретичні знання з риторики: історичні аспекти розвитку красномовства, особливості національного риторичного ідеалу, методи та технології створення риторичного продукту;
  • — високий рівень знань зі, спеціальності, педагогіки, світової та національної культури;
  • — наявність необхідних якостей мислення (критичності, креативності, швидкості, логічності, асоціативності);
• 3) мовностилістичний:
  • — володіння нормами літературної мови, обсяг активного словника, орфоепія, використання риторичних виразних засобів;
  • — володіння вербальними засобами комунікації: технікою (дихання, голос, дикція) та логікою мовлення (логічні наголоси, паузи, інтонації, підтекст, словесна дія, «надзавдання», кінострічка уяви);
  • — діалогічність мовлення;
• 4) психолого-педагогічний:
  • — впевненість у собі, почуття задоволення від риторичної творчості, відкритість, адекватна самооцінка;
  • — авторитет оратора;
  • — уміння керувати своїм психофізичним станом (емоціями, настроєм);
  • — відсутність психо-фізичного напруження, страху перед аудиторією;
  • — здатність до рефлексії та емпатії;
  • — емоційна гнучкість;
  • — розвинена увага та уява;
  • — почуття гумору;
• 5) виконавсько-артистичний:
  • — майстерність публічного виступу (володіння технікою організації контакту, утримання уваги аудиторії, управління педагогічним спілкуванням, полемічні вміння, використання ораторських прийомів);
  • — вміння виразно проявляти емоції, передавати власну оцінку певної інформації, факту, втілювати внутрішнє переживання в тілесній природі;
  • — володіння засобами педагогічної режисури;
  • — володіння невербальними засобами комунікації: пластикою тіла, мімікою, жестикуляцією, поставою, мізансценою;
  • — вміння імпровізувати;
  • — ораторський імідж (зовнішній вигляд, манера виступу, авторські ораторські прийоми).

Також вважаємо, що для більш повного розкриття сутності рито — ричної культури необхідне введення до її структури і естетикокультурологічного компоненту.

На наш погляд, цей компонент риторичної культури викладача ВНЗ в свою чергу складається з таких елементів:

• — високий рівень естетичного виховання;
• — знання з етики та естетики, світового та вітчизняного мистецтва, в тому числі і ораторського;
• — «почуття форми» як інтегративна здатність естетичного сприйняття (емпатія, асоціативні зв’язки мислення і уяви в сприйнятті форми і мовленнєвому продукуванні);
• — естетичні потреби, зокрема, у гарному мовленні;
• — гармонійно-діалогічний стиль спілкування з аудиторією;
• — володіння навичками виразного читання.

Отже, риторична культура викладача — це комплекс інтелектуальних, морально-естетичних, емоційно-чуттєвих та артистично-виконавських якостей, які виражаються у формі оригінального продукту мисленнєвомовленнєвої діяльності, спрямованої на осягнення істини і гармонійний розвиток особистості студента. Широка ерудиція, мисленнєво-мовленнєва культура, яскрава індивідуальність, уміння мислити вголос перед аудиторією, оригінально висловлювати свої думки, спілкуватись, емоційне наповнення слова, толерантність у спілкуванні сприяють формуванню міжособової аттракції між викладачем та студентами, яка трансформується в інтерес до дисципліни, яку він викладає.