Культура взаємин батьків і підлітків в сім"ї і школі

1. Теоретичні основи виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї та школі

1.1 Проблема поняття «культура взаємин» у науковій літературі

Розв’язанню проблеми культури взаємин людей присвячено дослідження сучасних філософів, психологів, педагогів, соціологів, зокрема теоретико-методологічні засади сформульовано у працях Г. Батищева, М. Бердяєва, Ф. Бемера, О. Бодальова, Л. Венгера, М. Кагана, Г. Костюка, В. М'ясищева; сутність та змістові аспекти культури взаємин розкрито в роботах Л. Бутенко, М. Горлач, В. Куніцина, М. Левківського, В. Малахова, С. Сарновської, Л. Сохань та ін.

У контексті нашого дослідження будуть розглядатися поняття «відносини», «стосунки», «взаємини», «культура взаємин», тому зупинимося на детальнішому їх розгляді.

У вітчизняній і зарубіжній соціологічній, психолого-педагогічній літературі культуру міжособистісних взаємин розглядають як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, можливі відносини їх з навколишнім світом, між собою, тобто як сукупність умов матеріального життя суспільства. Вона виконує гносеологічну функцію при розробці проблем характеру, ціннісних орієнтацій, соціально-психологічного клімату в різних людських спільнотах, формування цілісної картини світу, гармонізації життєдіяльності дітей та ін., пов’язаних із проявом суб'єктивних якостей людини.

У соціології етичні аспекти людських взаємин представлені в рамках соціалізації, в процесі якої відбувається адаптація індивідів у соціокультурному середовищі, засвоєння ними цінностей, правил, норм, зразків поведінки, які регулюють взаємини людей, формування у них готовності до здійснення очікуваної від них суспільством соціально позитивної поведінки (А. Кемпінський, І. Кон, Ч. Кулі, М. Лукашевич, Д. Мід).

В етиці культура взаємин постає як гармонійне поєднання внутрішньої сутності людини і зовнішніх форм її вираження, яке віддзеркалює ступінь втілення моральних норм у свідомості людини (Т. Аболіна, Л. Волченко, В. Єфименко, В. Малахов, М. Ночевник).

У конфліктології культура взаємин пов’язується з умінням запобігати виникненню конфліктних ситуацій, здатністю конструктивно їх розв’язувати, що вимагає знань про закономірності побудови міжособистісних взаємин, розуміння обставин, станів і внутрішнього світу іншої людини, вміння жити у злагоді з собою, навичок саморегуляції й самоконтролю у ситуаціях взаємодії (О. Іванова, А. Ішмуратов, В. Шейнов).

У психолого-педагогічній науці (І. Мезеря, І. Сіданіч, В. Черній) культура взаємин розглядається як така, що має суб'єкт-суб'єктний характер, який полягає у рівності психологічних позицій, загальній гуманістичній спрямованості взаємин, взаємопроникненні суб'єктів взаємодії у світ почуттів і переживань іншого, готовності до прийняття його думок, позицій, а також співпраці з ним.

С. Рубінштейн наголошував на виховному значенні відносин, їх визначальній ролі в повсякденній життєдіяльності людини. Він зазначав: «Формування людських відносин (взаємини людини з іншою людиною) як моральна дуель, як боротьба, зброєю якої є активне добре ставлення до іншої людини. Моє ставлення до іншої людини повинне обеззброїти її погані наміри, деморалізувати їх, ставити її в такі моральні умови, за яких втрачають підставу, мотив її погані ставлення. Відбувається активна перебудова (детермінація) поведінки інших людей, зміна моральних умов їх поведінки на основі активного ставлення до них» [Рубинштейн С. Л. Тактика и стратегия этики /, с. 150].

В. Білоусова виділяє відносини суб'єктивні, психологічні та соціально-психологічні. Вона вважає, що соціально-психологічні відносини — це насамперед взаємини людини з людиною. Сутність їх полягає в тому, що вони є взаємовідносинами, тобто результатом взаємних зусиль партнерів по спільній діяльності та спілкуванню [Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. — Київ.: ІЗМН, 1997, с. 32].

Термін «відносини» у психолого-педагогічній літературі частіше вживається як синонім до термінів «стосунки», «взаємини». Саме слово «стосунки» має сенс дії, яка виявляється в тому, що когось щось стосується. Це означає, що кожна дія передбачає: 1) суб'єкта (джерело) стосунків; 2) об'єкта, кого це стосується; 3) зміст, тобто що саме стосується. Отже, поняття «стосунки» можна трактувати як процес дії, що розгортається на рівні свідомості, у якій є реальні та ідеальні форми.

Але поняття «відносини» у психолого-педагогічній літературі чітко й повно не визначено. Утвердилися два трактування цього терміна. Перше — це фіксація об'єктивного зв’язку людини й предмета або одного індивіда з іншим. Друге розглядає відносини як суб'єктну позицію щодо певних об'єктів. Тут наголошено на усвідомленні та переживанні особистістю власних об'єктивних відносин. Тобто, у першому випадку звертають увагу на реальні зв’язки, у другому — на психологічні зв’язки. Для позначення зв’язків другого типу використовують поняття «ставлення» як видове щодо категорії «відносини».

У психології стосунки між людьми досліджуються здебільшого у трьох контекстах: 1. Пізнавальні стосунки характеризують іншу людину як предмет пізнання. У цьому контексті інша людина є предметом сприймання, розуміння чи пізнання. У багатьох дослідженнях з’ясовувалося, як за зовнішніми атрибутами іншого (одяг, жести, вираз обличчя) суб'єкт складає уявлення про його внутрішні якості - морально-етичні та особистісні (рішучість, охайність, справедливість), соціальне становище, емоційність. На основі інтерпретації зовнішніх характеристик формується образ іншої людини. Пізнання якостей та властивостей людини, на думку О. Бодальова, є засадою міжособистісного пізнання й розуміння.

2. Емоційні стосунки означають, що інша людина розглядається як предмет симпатії. Прихильність однієї людини до іншої залежить від властивостей об'єкта взаємодії, співвідношення притаманних йому якостей, від етапу розвитку стосунків та інших детермінант. Якості об'єкта чи суб'єкта розуміють як зовнішні характеристики (привабливість, товариськість тощо) або соціально-рольові (професія, статус, освіта).

3. Практичні стосунки є предметом впливу однієї людини на іншу. Так, О. Ковальов виділяє три моделі впливу однієї людини на іншу: 1) об'єктивна (імперативна); 2) суб'єктна (маніпулятивна); 3) суб'єкт-суб'єктна (діалогічна, або розвивальна) [Карпенко З.С. Психотехніка у вихованні дитини / З. С. Карпенко — К.: НПЦ «Перспектива», 1996, 48 с.].

Від поняття відносини потрібно відрізняти поняття взаємовідносини (взаємини). Взаємини з іншими людьми є специфічною лише для людини як суб'єкта практики властивістю. Взаємовідносини обов’язково передбачають взаємне ставлення людини до людини.

«Взаємовідносини» — це специфічний вид ставлення людини до людини, в якому є можливість безпосереднього (або опосередкованого технічними засобами) одночасного або відкладеного відповідного власного ставлення. [Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи, с. 18].

Із поняттям взаємини тісно пов’язане поняття спілкування.

Міжособистісні взаємини — суб'єктивні зв’язки і відносини між людьми, які виникають за умов спільного проживання або виконання сумісної діяльності. В процесі їх становлення і розвитку формується система міжособистісних установок, орієнтацій, соціальних сподівань, які залежать від рівня розвитку соціальної групи, згуртованості її членів і змісту виконуваної ними діяльності. Чим вищий рівень розвитку групи, тим складнішою і більш ієрархізованою стає структура взаємин міжособистісних. Оптимальним для розвитку взаємин міжособистісних є умови у згуртованому колективі.

Увага до питань формування культури міжособистісних взаємин підлітків об'єктивно зумовлена впливом їх на стиль спілкування, на моральний мікроклімат у шкільних колективах, на громадську активність, самопочуття. Міжособистісні взаємини є одним із засобів самоствердження підлітка і зумовлені суб'єктивною потребою у спілкуванні та її задоволенням. На думку М. Обозова, Я. Коломинського, міжособистісні взаємини виникають і формуються у взаємодії, спільній діяльності, спілкуванні. Дослідження вітчизняних педагогів і психологів (Л. Божович, Д. Ельконін, Л. Орбан, ін.) свідчать, що найбільш значимим і домінуючим для підлітків є спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки та діяльності.

Специфіка міжособистісних взаємин полягає в тому, що вони мають довільний, вибірковий характер, виникають і розвиваються здебільшого спонтанно, здатні накладати відбиток на всі інші взаємини. Характерною особливістю таких взаємин є яскраво виявлена емоційність. У зв’язку з цим, партнерам, які контактують між собою, варто звертати увагу на знак спрямованості означених взаємин. Оскільки діяльність людини широка, то природно, що виникають різні за спрямованістю взаємини. Так, А.Єршов, виділяє сім варіантів взаємин: 1) взаємно байдужі: індивід сприймається не як особистість, індивідуальність, а лише як носій певних функцій, засіб досягнення певної мети; 2) взаємно суперечливі: взаємини нестійкі, спільна діяльність неефективна, дається взнаки зовнішній вплив; наслідком таких взаємин є неорганізованість партнерів; 3) однобічно суперечливо-негативні: одна людина ставиться до іншої упереджено, а та, зі свого боку, — негативно до неї; виникає платформа для міжособистісного конфлікту; 4) однобічно суперечливо-позитивні: одна людина суперечливо ставиться до іншої через невизначеність і нестійкість у їхніх взаєминах або через обмеженість у виборі форм взаємодії; 5) однобічно позитивно-негативні: нестійкі асиметричні взаємини, симпатії та антипатії, різні варіанти цінностей, уявлень про налагоджування взаємодії; 6) взаємно негативні: переважають міжособистісні конфлікти, що характеризуються підвищеною емоційністю та афективними виявами; 7) взаємно позитивні: суб'єкт-суб'єктні взаємини, які репрезентують спільні прагнення в досягненні взаємоприйнятних або узгоджених цілей і цінностей, забезпечують продуктивний обмін за умови позитивних емоцій [Зязюн І.А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії, c. 15].

Історичний аналіз стану розробленості проблеми у вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці (Д. Беллерс, Г. Ващенко, Б. Грінченко, О. Духнович, К. Єльницький, В. Зеньківський, Я. Коменський, А. Макаренко, І. Огієнко, Ф. Рабле, Ж.-Ж. Руссо, К. Салютаті, Ф. Скорина, Є. Славинецький, В. Сухомлинський, С. Френе) засвідчив, що зміст і характер культури взаємин, методи її виховання визначалися особливостями суспільно-політичного устрою суспільства, а також рівнем його соціально-економічного розвитку. Попри те, у вченні про культуру людських взаємин ми визначили спільну основу, до якої кожен новий період історії вносив певні риси, доповнював чи дещо видозмінював специфічними поглядами, новими ідеями: гуманний характер взаємин, повага до людини, дотримання у взаєминах християнських цінностей.

Отже, культура міжособистісних взаємин поєднує у собі певний комплекс загальнокультурних знань, ідей, поглядів, ціннісних уявлень, умінь і навичок, здатність до прогнозування ситуацій, саморегуляцію дій, культуру спілкування, мовлення і поведінки.

Можна стверджувати, що культура міжособистісних взаємин є інтегральною якістю, що репрезентується сукупністю моральних знань, емоційних переживань, моральних потреб і способів поведінкових дій, засадами яких виступають гуманістичні норми, принципи та ідеали. Культура міжособистісних взаємин корелюється зі здатністю і бажанням особистості переживати моральні почуття, емоційно реагувати на гуманні взаємини, обурюватися, коли принижується людська гідність, радіти успіхам інших людей.

Передумовою й умовою виховання культури міжособистісних взаємин є розвиток в особистості моральних потреб співчувати, турбуватися про іншу людину й допомагати їй, поважати тих, хто поруч. Особистісне середовище, світ речей та умови життєдіяльності - головні чинники, що закріплюють моральні потреби у свідомості та визначають через взаємини характер і напрям взаємодії індивіда з іншими людьми. Для особистості дійсність починається з її потреб. Вони є змістом культури міжособистісних взаємин і їх активним суб'єктом.

У цьому разі відбувається процес вироблення гармонійних співвідношень емоційності, мислення й поведінки. За вищої загальної й особливо гуманістичної культури переважають почуття вищого порядку. Егоцентричні емоції замінюються альтруїстичними мотивами, гуманістичними настановленнями поведінки. Надійним механізмом усвідомлення і виховання культури міжособистісних взаємин стає здатність співпереживати і співчувати один одному.

Отже, культура міжособистісних взаємин — це інтегральна якість, що розвивається під час взаємин людини з людиною, у процесі навчання, освіти, виховання, а також самонавчання та самовиховання і містить сукупність моральних знань, емоційно-психологічних умінь та навичок, моральних потреб і поведінкових дій, засадою яких є гуманістичні норми, принципи та ідеали.

Показником культури міжособистісних взаємин є здатність і бажання особистості переживати моральні почуття, емоційно реагувати на гуманні взаємини, обурюватися, якщо принижується людська гідність, співчувати й радіти успіхам інших людей.

У культурі міжособистісних взаємин тісно поєднуються культура поведінки та культура спілкування. Культура поведінки — це дотримання основних вимог і правил людського співжиття, правил етикету, культури зовнішнього вигляду, наявність гарних манер, уміння раціонально організовувати житло, правильно поводитися в побуті. Вона виявляється в єдності зовнішніх чинників, що регулюють діяльність і поведінку індивідів, та внутрішніх — індивідуальних можливостей особистості. Формування культури поведінки потребує чіткого усвідомлення змісту та засобів засвоєння дитиною певних знань, умінь і навичок моральної поведінки, що досягається виконанням відповідних дій, які автоматизуються завдяки постійним управлянням у виконанні вимог, усвідомленні необхідності дотримання морально-етичних норм життя. Важливою складовою культури поведінки є культура мовлення — володіння нормами усної і писемної літературної мови (правила вимови, граматики, уживання слів тощо), а також уміння користуватися виразними мовними засобами в різних умовах спілкування. Головним у вихованні культури міжособистісних взаємин є культура спілкування. Культура спілкування має два основні компоненти — моральний і психологічний. Моральний компонент — єдність моральної свідомості та відповідної поведінки — розкривається в діях і вчинках, що здійснюються людьми згідно з їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями, стимулює створення системи моральних цінностей та їх ієрархію. У процесі спілкування явно чи приховано виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між його учасниками. Психологічний компонент культури спілкування складають психологічні знання, уміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно емоційно реагувати на їхні дії та поведінку, обирати загальноприйняті способи і засоби спілкування відповідно до індивідуальних особливостей людини. Для культури спілкування характерна нормативність, яка визначає правила спілкування в тому чи іншому суспільстві, соціальній групі, зокрема сім'ї, які детермінуються станом розвитку суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, узгоджуючись водночас із загальнолюдськими культурними цінностями. Тобто культуру спілкування розуміємо як суму знань про норми і правила спілкування та ступінь оволодіння вміннями та навичками спілкування, створеними й прийнятими в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Засадою культури спілкування є гуманне ставлення людей одне до одного, а її нормами — ввічливість, дотримання умовних і загальноприйнятих способів виявлення доброго ставлення, форми звертання, вираження вдячності, правила поведінки тощо. До складових культури спілкування також відносять тактовність, уміння пройнятися почуттями і настроями тих, хто поруч, поставити себе на їхнє місце, уявити можливі наслідки власних учинків.

Підсумовуючи зазначимо, що для культури міжособистісних взаємин характерна діалектична єдність зовнішньої та внутрішньої зумовленості формування й розвитку особистості. Знання системи взаємин особистості зі світом, зокрема міжособистісних взаємин у сім'ї та умов їх налагоджування, дає змогу цілеспрямовано керувати процесами духовного, культурного, морального розвитку особистості, практично впроваджувати зміст, форми і методи виховання культури міжособистісних взаємин. Виховання культури взаємин батьків і дітей підліткового віку передбачає злагоджену системну діяльність сім'ї та школи щодо створення оптимальних умов для задоволення потреби школярів у самореалізації, самоствердженні у взаєминах з іншими.

1.2 Фактори розвитку і виховання підлітків

Важливими є положення Г. Костюка, що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві.

Біологічні фактори.

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму.

Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.

Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.

Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов’язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурхливим підйомом енергії, а з іншої - підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в’ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.

Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з’являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття.

Костюк підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статеворольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.

Л. Божович підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень — різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно — статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємопереплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.

Соціальні фактори.

Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів.

Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:

1) тривалість підліткового віку;

2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;

3) характер переходу від дитинства до дорослості

Цю ідею продовжив К. Левін, на думку якого у сучасному світі існує 2 самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але його ще не приймають у групу дорослих. Левін наголошує, що причиною цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники даного підходу наголошують на існуванні особливої «субкультури» підлітків.

Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему взаємин між дитиною і середовищем.

Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.

Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього).

Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими.

Почуття дорослості може виникати з двох причин: а) усвідомлення і оцінка зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні (цьому сприяє акселерація, яка створює умови для швидшої появи нового самовідчуття та самооцінки), б) соціальне джерело: дитина у взаєминах з дорослими об'єктивно не займає становища дитини, а включається у трудову діяльність, виконує серйозні обов’язки, коли характерна рання самостійність дитини.

Почуття дорослості - специфічне новоутворення самосвідомості - стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності.

Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих.

У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими виникають протиріччя. Драгунова виокремлює три варіанти розвитку протиріч:

1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу, а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.

2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка.

Конфлікт — це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою.

Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим — дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

Слід зазначити, що вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, проявів недовіри. У той же час він ще не набув необхідних навичок суспільного життя і сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто може зізнатися в цьому. Духовні, фізичні, інтелектуальні можливості підлітка ще досить обмежені, щоб самостійно реалізувати творчі завдання їхнього морального зростання.

Саме у підлітковому віці змінюється тональність стосунків у площині «учень-учитель». У свідомості підлітка учитель має певні іпостасі, які співпадають з його функціями: заміна батьків; влада, що карає й заохочує; авторитетне джерело знань у певній царині; старший товариш.

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвитку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзями, серед яких підліток проводить значну частину часу. Це дозволяє йому зробити істотний крок від залежності до незалежності і перейти на автономний, самостійний шлях подальшого особистісного розвитку.

Спілкування з однолітками виконує важливі функції. По-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації; за допомогою нього підлітки і юнаки дізнаються про багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих, але й дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:

1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;

2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;

3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для підлітка неприйнятною.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.

Взаємодія з батьками дозволяє підліткам тренувати й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі. Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток підлітка, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність підлітків моделювати різноманітні ситуації, оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення поставлених завдань.

Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні підліткам, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім`ї.

Отже, розвиток та виховання підлітків відбувається під дією як біологічних (швидка перебудова та інтенсивний ріст всіх органів і систем, гормональні, психічні зміни), так і соціальних (серед яких спілкування з однолітками, стосунки з учителями, характер взаємовідносин з батьками, власна соціальна активність) чинників.

1.3 Мета, завдання, зміст, форми, методи та засоби виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї і школі

Метою виховної діяльності педагога у загальноосвітніх навчальних закладах є створення умов для розвитку і самореалізації особистості школярів, виховання у них високої гуманістичної культури, здатності протидіяти проявам бездуховності, формування у шкільної молоді умінь міжособистісного спілкування та взаємодії.

Виходячи із мети, ми визначили основні завдання педагога щодо формування культури міжособистісних взаємин підлітків з батьками в сім'ї та школі: засвоєння підлітками етичних знань, активізація їх інтересу щодо вивчення культури взаємин, вироблення стійких звичок і навичок моральної поведінки, розвиток умінь конструктивної взаємодії у взаєминах із батьками; забезпечення сприятливого психологічного клімату в підлітковому колективі: розвиток самооцінки й навичок оцінки інших суб'єктів взаємин, корегування взаємин; інтеграція зусиль батьків, учителів, підлітків у забезпеченні сприятливих умов для виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї і школярів у забезпеченні сприятливих умов для розвитку культури міжособистісних взаємин підлітків з батьками в сім'ї та школі.

Зміст формування культури міжособистісних взаємин відображає в єдності його загальну мету і завдання постає як сукупність дій і взаємовпливів вихователя і вихованця у процесі виховання.

До змісту формування культури взаємин підлітків відносимо:

— набуття знань про оптимальні форми і способи виявлення культури у взаєминах з іншими;

— розвиток уявлення про власну цінність і цінність іншої людини, самоствердження, самовираження, утвердження власної позиції;

— усвідомлення різних видів мотивів міжособистісних взаємин, розвиток позитивної мотивації підлітків у взаєминах із іншими, формування етичної позиції, моральних переконань;

— розвиток адекватної оцінної діяльності, спрямованої на аналіз власної поведінки і дій інших людей, вироблення рефлексивних умінь і умінь самоконтролю й саморегуляції поведінки у ситуаціях взаємодії;

— вироблення навичок й умінь етичної взаємодії та самоорганізації поведінки;

— розвиток культури спілкування;

— формування у школярів установки на творчу поведінку, пошук оптимальних способів взаємодії у кожній конкретній ситуації взаємин;

корекція у підлітків неадекватно сформованих моральних знань і форм міжособистісної взаємодії.

Зміст формування культури міжособистісних взаємин підлітків з батьками реалізовується у процесі організації різних видів позаурочної діяльності, зокрема ціннісно-орієнтованої, громадсько-корисної, трудової, ігрової, культурно-дозвіллєвої, соціально-комунікативної. [Мирончук Н.М., Технології формування у старших підлітків культури міжособистісних взаємин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. — 2008. — Випуск 40. — С. 125−128].

Відповідно до змісту формування культури міжособистісних взаємин підлітків обираються відповідні форми роботи.

Зупинимося на аналізі форм організації педагогічного процесу Березнівської гімназії № 1 Рівненської області з виховання культури взаємин батьків і дітей.

Так, найпоширенішими формами роботи з батьками є:

1) індивідуальні (бесіди, консультації, відвідування педагогами окремих сімей, анкетування, листування, телефонний зв’язок тощо);

2) наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, виставки, скриньки ідей та пропозицій тощо);

3) групові (лекторії; тренінги, сімейний клуб, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, практикуми, ігрові програми, конкурси між підлітками і батьками, тематичні виставки-консультації «Одяг дітей різного віку», «Яка література необхідна дітям» тощо);

4) колективні (батьківські збори, дні відкритих дверей, вечори запитань і відповідей, засідання «круглого столу» з дискусійних проблем, родинні вогники, виставки творчих робіт батьків і дітей, батьківські конференції, аукціон ідей сімейного виховання тощо).

Серед форм роботи з учнями переважали такі, які сприяли формуванню у них відповідних умінь і навичок культури взаємин, їхніх переконань, соціально-цінних мотивів; поглибленню їхньої здатності до самоаналізу й аналізу особистості іншої людини; оволодіння навичками саморегуляції емоцій і самоконтролю своєї поведінки; виховання особистісних якостей. Це: лекції-діалоги, розповіді-діалоги, дискусії, «круглі столи», ділові та рольові ігри, вправи-розмірковування, факультативи, відеофрагменти педагогічних ситуацій, творчі завдання, семінари-практикуми, тематичні вечори, відеолекторій, етично-дискусійна студія «Я так думаю…» та ін.

Наприклад, виконуючи вправу «Нариси мого життя», підлітки протягом кожного тижня здійснювали аналіз своїх взаємин із батьками, учителями, однокласниками і визначені успіхи чи невдачі у ситуаціях міжособистісної взаємодії коротко й анонімно фіксували на аркушах паперу, які згодом потрапляли до спеціально створених для цього «Скриньки невдач» чи «Скриньки успіхів». Ці ситуації аналізувалися й обговорювалися, що створювало можливість одночасного вивчення і розв’язання проблем, які виникають у взаєминах підлітків, а також вироблення стратегії уникнення в подальшому неприємної ситуації.

Особлива увага надавалася формам, які сприяли б виявленню і формуванню у підлітків власної етичної позиції, переконань, спонукали до захисту своїх думок, дали можливість задовольнити потребу в дискутуванні. Розв’язанню даного завдання сприяла створена в школі етично-дискусійна студія «Я так думаю…». Функціональне навантаження цієї форми роботи полягало в організації дискусій, диспутів, діалогів, завданнями яких були: формування знань із питань соціального життя, в якому переплітаються людські взаємини; розвиток умінь здійснювати аналіз особистих проблем, пошук шляхів їх розв’язання; пізнання і глибоке розуміння людей, пробудження бажання і формування здатності до співпраці з ними. Серед тем, які обговорювалися з підлітками: «Батьки і діти: конфлікт чи взаєморозуміння поколінь», «Що таке людська чуйність?», «Шляхетність людини. У чому вона проявляється?» «Конфлікт — це народження істини чи загострення взаємин?» тощо.

У рамках виховання культури міжособистісних взаємин підлітків великого значення надавалося ігровій діяльності. Зокрема було проведено низку ділових ігор етичного спрямування, які за змістом передбачали відтворення реальності через ігрові моделі життєвих ситуацій, а також виявлення емоційно-морального ставлення підлітка до подій і до самого себе.

Використовуючи ділові та рольові ігри, педагоги ставили за мету надання учасникам гри інформації, яка стосується людських взаємин, аналіз і осмислення поставлених завдань, залучення до пошуку оптимальних стратегій розв’язання проблемної ситуації, навчання способам взаємодії. Так, з підлітками було проведено: семінар «Поведінка у взаєминах з іншими — дзеркало людської культури», спільні тематичні вечори «Дерево родоводу», «Родинний міст», лекцію-діалог «Імідж сучасної людини», розмову за «круглим столом», «Ти-Я-Ми: компроміс» тощо.

Проведені ігри надавали можливість діагностувати стан підлітків, навчати їх творчій взаємодії, вчити розробляти і будувати концепції взаємин, адаптуватися до різних обставин, уживатися в рольові позиції; аналізувати і знаходити вихід із проблемних ситуацій; набувати навичок комунікативної взаємодії з дорослими [Мирончук Н.М. Технології формування у старших підлітків культури міжособистісних взаємин /, с. 125−128].

Підсумовуючи, зазначимо, що запорукою успішності виховання взаємин батьків і підлітків є напрацювання ефективних форм і методів роботи, які сприяють кращому взаєморозумінню між вчителями і батьками, дітьми і дорослими, формують єдину спільну шкільно-сімейну систему впливу на дитину.

Отже, для культури міжособистісних взаємин характерна діалектична єдність зовнішньої та внутрішньої зумовленості формування й розвитку особистості. Знання системи взаємин особистості зі світом, зокрема міжособистісних взаємин у сім'ї, школі, з однолітками та способів їх налагоджування, дає змогу цілеспрямовано керувати процесами духовного, культурного, морального розвитку особистості, практично впроваджувати зміст, форми і методи виховання культури міжособистісних взаємин.

Не менш важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього).

Запорукою успішності виховання взаємин батьків і підлітків також є напрацювання ефективних форм і методів роботи, які сприяють кращому взаєморозумінню між вчителями і батьками, дітьми і дорослими, формують єдину спільну шкільно-сімейну систему впливу на дитину.

2. Шляхи формування культури взаємин батьків і підлітків в сім'ї і школі

2.1 Вивчення рівнів сформованості культури взаємин підлітків з батьками

Під час проведення педагогічного дослідження ми застосовували метод анкетування.

Аналіз вивчення рівнів сформованості культури взаємин підлітків з батьками на базі гімназії № 1 м. Березне Рівненської області щодо процесу виховання культури взаємин підлітків з батьками дає підстави для виділення ряду недоліків: відсутність цілеспрямованої роботи щодо виховання культури взаємин підлітків з батьками; епізодичний характер проведення різних організаційно-виховних форм із даної тематики; подання інформації про культуру взаємин у формі моралізаторства, повчань.

До основних критеріїв та показників, за якими виявлявся рівень сформованості культури взаємин підлітків з батьками ми віднесли: знання моральних норм, цінностей культури взаємин, уміння емоційно правильно оцінювати явища, вчинки, поведінкові акти як власні, так і батьків, навички саморегуляції поведінки, характер мотивів дій як власних, так і батьків.

На основі означених критеріїв та показників ми виокремили три рівні сформованості культури взаємин підлітків з батьками.

До високого рівня сформованості були віднесені підлітки, яким властиві чіткі, повні знання моральних норм, цінностей культури взаємин. Вони керуються ними у своїй поведінці, виявляють високий рівень самоконтролю у взаєминах. Їм властивий творчий характер поведінки у взаєминах, єдність внутрішньої й зовнішньої вихованості, стійкість моральних переконань. Підлітки з повагою ставляться до дорослих, виявляють прихильність і емоційне ставлення до батьків (ЕГ — 7,7%).

Середній рівень властивий підліткам, які усвідомлюють норми людських взаємин, мають розвинені моральні якості, виявляють культуру спілкування у взаєминах, оскільки від того почуваються комфортно, зручно. Навички самоконтролю у їхній поведінці розвинені недостатньо, позитивне ставлення до батьків, учителів виявляється лише в окремих ситуаціях (ЕГ — 30,8%).

До низького рівня ми віднесли підлітків, яі мають недостатні знання про норми, цінності взаємин, їм властиві нестійка поведінка, нездатність контролювати свої дії. У взаєминах з іншими вони виявляють байдужість, егоїстичність, агресію (ЕГ — 61,5%).

Рівні сформованості культури взаємин підлітків з батьками

Дані проведеного нами дослідження дали змогу сформулювати висновок про необхідність поглибленої роботи педагогічного колективу в напрямі оволодіння підлітками знаннями про основні правила та принципи культури батьківсько-дитячих взаємин, збагачення учнями досвіду культури взаємин з батьками.

За результатами проведеного дослідження був розроблений соціально-педагогічний проект метою якого є підвищення рівня культури міжособистісних взаємин підлітків та їх батьків, а також підготували методичні поради для батьків, у чиїх сім'ях виховуються підлітки щодо налагодження взаєморозуміння та підвищення культури взаємовідносин з ними.

Отже, далі ми розглянемо соціальний проект «Разом — до взаєморозуміння», який спрямований на підвищення рівня культури взаємин батьків і підлітків в умовах співпраці школи і сім'ї.

2.2 Соціальний проект «Разом — до взаєморозуміння»

ПРОЕКТ

«Разом — до взаєморозуміння»

Аплікаційна форма

1. Мета проекту: підвищення рівня культури взаємин підлітків та їх батьків в сім'ї та школі.

Завдання:

1. Актуалізувати проблему виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї і школі.

2. Організувати та провести ряд просвітницьких тренінгів, семінарів, відеолекторіїв для підлітків та їхніх батьків з питань виховання культури міжособистісних взаємин в сім'ї і школі.

2. Цільова група:

— Підлітки віком від 11 -12 до 14−15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5−9 класам сучасної школи.

— соціальні фахівці, які працюють з підлітками.

— батьки підлітків.

3. Строки реалізації проекту:

1 вересня 2013 р. — 4 квітня 2013 р.

4. Соціальна ефективність:

Підвищення рівня культури взаємин батьків та підлітків, організація спільного раціонального дозвілля підлітків та їхніх батьків

5. Планування заходів та графік їх реалізації

Таблиця 2.3

6. Очікувані результати.

Очікувані результати проекту:

— Створення умов для спільної культурно-дозвіллєвої та суспільно корисної діяльності підлітків та їхніх батьків в сім'ї і школі;

— Сприяння розвитку загальнолюдських цінностей;

— Подолання емоційної напруги та налагодження доброзичливих, комфортних міжособистісних взаємовідносин між підлітками та їх батьками;

— Збільшення кількості активних підлітків та їх батьків, які беруть участь у різних культурно-дозвіллєвих заходах;

— Встановлення міжособистісного контакту, довіри у стосунках між підлітками та їхніми батьками, формування навичок «командної гри» у процесі спільної діяльності;

— Підвищення загальної культури підлітків;

Розроблений нами проект також покликаний прийти на поміч батькам, в чиїх сім'ях зростають підлітки, адже він надає не лише цінну теоретичну інформацію про особливості спілкування та взаємовідносин з підлітками, а також дає змогу взяти участь у спільній культурно-дозвіллєвій діяльності, що, безперечно зближує і сприяє встановленню позитивної міжособистісної комунікації, безпосереднього міжособистісного контакту та продуктивної співпраці в різних видах спортивно-рекреаційної та культурно-дозвіллєвої діяльності.

2.3 Практичні рекомендації з метою забезпечення ефективності виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї і школі

Вивчивши рівні сформованості культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї і школі ми розробили практичні рекомендації підліткам та батькам з метою забезпечення підвищення рівня культури міжособистісних взаємин.

Поради для підлітків:

1. Розповідайте батькам про свої справи.

Звичайно, ви маєте право на особисте життя. І ніхто не може в нього втручатись. Проте не забувайте, що для того, щоб зрозуміти вас, батькам потрібно принаймні знати, чим ви цікавитесь і з ким спілкуєтесь.

2. Руйнуйте батьківські страхи.

Батькам часто дуже складно зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною у підлітковому віці. Тому, вони, самостійно намагаючись знайти відповіді на велику кількість питань, мимоволі починають навіювати собі тривогу і страх, малювати в уяві жахливі картини підліткового дозвілля. Щоб цього уникнути, просто намагайтесь спокійно пояснити батькам, чим цікавитесь і що вас турбує. Хай мама і тато переглядають з вами молодіжні передачі, читають музикальні дайджести, молодіжні журнали, слухають музику.

3. Цікавтеся справами своїх батьків.

Цікавтесь, як почуваються батьки, як їхні справи на роботі і т. ін. Чим дорослішими ви стаєте, тим більше батьки переживають ваше віддалення від сім'ї. Вони бояться стати непотрібними. Приділяйте бесідам з батьками хоча б півгодини на день.

4. Радьтеся з батьками.

Батькам дуже важливо відчувати, що вони потрібні своїй дитині. І особливо гостро ця потреба проявляється саме тоді, коли діти досягають підліткового віку, коли емоційна дистанція між батьками і підлітками стрімко збільшується.

5. Продумуйте, що і в якій формі говорити своїм батькам.

Пам’ятайте: батьки — не група ровесників чи друзів, і тому, одна і та ж фраза, сказана друзям і батькам може бути дуже по-різному сприйнята. Старайтесь повністю виключити сленг (особливо різкі, брутальні висловлювання), ненормативну лексику, жаргонізми тощо.

Також не варто розповідати про негідні вчинки своїх друзів з метою презентувати себе з кращої сторони. Батьки почнуть ще більше за вас хвилюватися і контролювати, бажаючи ізолювати від «поганої компанії».

6. Не вимагайте самостійності - виявляйте її.

Доведіть справами, що ви — доросла, достойна довіри людина. Тримайте своє слово. Домовтесь: «Буду о 9.00», прийдіть за дві хвилини до дев’ятої, — батьки будуть щасливими. Візьміть на себе частину домашніх обов’язків.

Якщо людина поводиться як доросла, до неї і ставляться відповідно.

7. Не висловлюйте зневаги до думки батьків.

Використовуйте займенник «я», «мене» для вираження своїх почуттів, оскільки використання «ти» або «ви», звучатиме категоричніше. Наприклад, замість «Ти постійно нагадуєш мені про мої домашні обов’язки в середу, коли ти знаєш, що у мене багато задано додому» скажіть «Мене пригноблює постійне нагадування про це, у мене сьогодні багато домашнього завдання. Я можу зробити те, що ти мене просиш завтра»?

8. Спробуйте знайти заняття, яке було б однаково цікавим і вам, і вашим батькам.

У підлітковому віці це доволі непросто, проте можливо. Подумайте, яке із ваших улюблених занять могло б зацікавити батьків, можливо, їхні інтереси у підлітковому віці були схожими на ваші, проте ваші - модернізованіші та різнобічніші. Спільна діяльність не лише зближує людей, а й дає змогу відчути неповторний «командний дух», який у міжособистісних відносинах є надзвичайно важливим.