Г. Р. Державін

Г. Р. Державин

Державин Гаврило Романович (1743−1816), російський поет. Представник російського классицизма.

Торжественные оди, просякнуті ідеєю сильної державності, включали сатиру на вельмож, пейзажні і побутові замальовки, релігійно-філософські роздуми («Фелица », 1782; «Вельможа », 1774−94; «Бог », 1784; «Водоспад », 1791−94); ліричні вірші.

[БСЭ].

Знаменитейший російський поет кінця XVIII в. Гаврило Романович Державін народився Казані сім'ї армійського офіцера. У дитинстві він був кволим, слабким, зате вирізнявся «надзвичайної до науки схильністю». У II років вона втратила батька. Мати його, залишившись сама з дітьми без коштів для існування, мусила все, по була, по спогадам поета, «ходити по суддям, стоятиме біля них же в передніх на дверях по кілька годин… але виходили, як хотів ніхто вислухати її порядно, але усе з жорстокосердістю її проходили повз, і має була із чим повертатися додому». Хлопчик протягом усього життя запам’ятав ці приниження. У 1759 р. Державін все-таки вступив у Казані гімназію. Хоча навчали у ній погано, майбутній великий поет удосконалився німецькій мові, приохотився до малювання і кресленню, навчився танцювати і фехтувати. Недоліки освіти він заповнював читанням.

В 1762 р. Р. Р. Державін надходить на військову службу. Він залишив у душі сумні спогади. Важка чорна робота отупляла, гулянки здавалися єдиною віддушиною. Державін, натура пристрасна, приохотився до азартних ігор і якось програв в карти гроші, надіслані матір'ю для придбання маєтку. Державін писав про себе спогадах у третій особі: «Їздив, як кажуть, з розпачу, вдень і вночі по трактирам, шукати гри. Познайомився з гравцями, чи, краще, з прикритими благопристойними вчинками і одеждою розбійниками; вони навчився змов, як новачків заводити до гри, подборам карт, підробкам і всяким игрецким шахрайствам». Щоправда, до «підступного зрадництва» не опускався. Ніхто на допомогу морально чистої натурі Державіна прийшла возвышавшая душу поезія: «Якщо і траплялося, що ні потім не тільки грати, а й жити, то, зачинившись вдома, їв хліб з водою і мазав вірші при слабкому іноді світлі полушечной сальної свічки або за сяйві сонячному крізь щілини зачинених ставнею». «Мазати» почав він у гімназії. У казармі мимоволі довелося забути і науках, але іноді все-таки примудрявся читати випадково добуті росіяни й німецькі книжки.

После десятирічної солдатської служби Р. Р. Державін було зроблено в офіцери й у 1773 р. особисто з’явився до генерала А. І. Бібікову, командуючому військами, посланими придушувати повстання Пугачова, з проханням взяти його з собою у Казань. У наступні чотири роки служби Державін показав себе спритним, кмітливим офіцером і спромігся привернути до себе увагу начальства. Під час пугачевского повстання оренбурзьке маєток Державіна постраждав: дві тижні на ньому перебував на постої обоз 40 тис. возів, яким до армії провіант. Солдати «розорили селян повністю». Тяжких зусиль коштувало Державину домогтися хоч якийсь компенсації.

В 1777 р. «по нездатності» до військової служби він «випускався в штатну» службу з пожалуванням 300 душ у Білорусі. Державін мав усі підстави почуватися скривдженим. Набагато удачливішим виявився він у картах й у любові. У 1775 р., «маючи у своєму кишені лише 50 рублів», виграв 40 000 крб., а 1778 р. одружився з улюбленої дівчини і був просто щасливий у шлюбі.

Публикуя свої перші поетичні твори, Р. Р. Державін зізнавався, що «в вираженні і складі намагався наслідувати Ломоносову, але бо мав його таланту, це і вдавалося».

Державин точно визначив час творчого переродження: «Хотів парити, але з міг постійно витримувати витонченим добором слів, властивих одному Ломоносову, пишноти і пишності промови. Тому з 1779 р. обрав абсолютно особливий шлях». Шлях цей і справді особливий — державинский. Перші оди, написані після 1779 р., відрізнялися небувалою у російській поезії звучністю вірша, силою поетичного висловлювання.

«Фелица», опублікована у 1783 р., викликала захваті читачів. Це — твір було нове і за формою, і за вмістом. Колишні пишномовні оди вже стали «надокучати» всім, їх «паперовий грім» дратував. У «Фелице» читач зустрів живу поезію, пронизану життєвими реаліями, які легко вгадувалися. Назва оди пов’язаний із «Казкою про царевичі Хлорі» — повчальною алегорією, яку сама імператриця написала для онука — Олександра Павловича. Героїня казки — дочка киргизького хана Фелица, допомагає царевичу знайти троянду без шипів. Але таке буває? Так, троянда без шипів — це чеснота.

Читатель вгадував натяки поета і придворних: «Скачу до кравцю по каптан» — характерне проведення часу Р. А. Потьомкіна; «Їжджу на охоту/И бавлюся гавкотом псів» — характеристика П. І. Паніна; «Я потішаюся ночами рогами» — музику мисливських ріжків увів у моду обер-єгермейстер З. До. Наришкін; «Полкана і Бову читаю» — це про безпосереднього начальника Державіна князя Вяземського, який забавлявся тим, що змушував підлеглих читати йому вголос лубочні романи…

Друзья Державіна відмовляли його друкувати настільки зухвалу оду, але Катерині II вона сподобалася. Понад те, імператриця з єхидством дарувала «Фелицу» своїм наближеним, підкреслюючи ті місця, які до грішкам одержувача.

В 1784 р. Р. Р. Державін, зіпсувавши відносини з начальством в Сенаті, змушений був вийшла у відставку. Але те року призначили олонецким губернатором. Не ужившись з намісником краю, він було переведено губернатором в Тамбов — і зіпсував відносини з намісником! Поэт-губернатор виявився навіть під судом. Почалося довге розгляд. Державін прибув Петербург «довести імператриці і держави, що він може до справ, неповинний руками, чистий усім серцем і вірний в покладених нею посадах». Державину передали, що імператриця неспроможна закинути авторові Фелицы", — йому наказано було з’явитися до двору. Державін писав про себе третій особі: «Удостоясь з благоволінням цілувати руку монархині і обедав з ним за одним столом, він розмірковував сама собі, що він таке: винен або винен? в службі або над службі?» Більше два роки поет, жаждавший державної діяльності, чекав відповіді і зволікаючи, писав оди. На одній із них — «Зображення Фелицы» (1789) — його знову присвятив Катерині. Так само надзвичайний успіх мала ода «На взяття Ізмаїла». Тепер багато царедворці мріяли, щоб Державін присвятив їм «похвальні вірші». У 1791 р. поет призначили статс-секретарем Катерини II.

Это був знак особливої милості. Але служба і настільки почесному терені виявилася для Р. Р. Державіна невдалої. Він втручався у справи, боровся з бюрократією — «канцелярської крючкотворной дружиною», як від нього чекали не цього. Катерина ІІ неодноразово натякала, що він треба писати щось «в роді оди Фелицы». Але поет не виявляв припливу почуттів, натхнення. «Збайдужів духом», — писав Пауль себе. Можливо, оскільки Державін ближче дізнався двір й знову бачив тепер Катерину ІІ іншому світлі? Імператриця теж збайдужіла до поета, видаливши себе й призначивши сенатором. Державін й у Сенаті з усіма пересварився: жити «й усе» заважали завзятість, старанність, службова старанність. Навіть із недільні дні вона їздила в Сенат.

В 1796 р. (після багатьох службових негараздів та особистих драм) він зробив, наслідуючи оді Горація «До Мельпомени», вірш «Пам'ятник».

С вступом на престол Павла 1 становище Р. Р. Державіна загалом залишається такою, як і раніше що спочатку він піддався із боку монарха гоніння «за непристойний відповідь, государеві влаштований». Продовжував служити Р. Р. Державін і при Олександра 1, було навіть міністром юстиції (1802— 1803). Але дух перетворень він гудив і планам нового імператора не співчував. У 1807 р. остаточно пішов у відставку, після чого проводив час у основному селі Званке Новгородського уезда.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.