Аксельрод Любов Ісааківна

Аксельрод Любов Исааковна

Аксельрод Любов Исааковна [1868-] (літературного псевдоніму — Ортодокс) — теоретик марксизму. Народилася містечку Тунимовичи, Віленської губ., в раввинской сім'ї. На 15 року життя, потрапивши у Полтаву, познайомилася із учасниками революційного гуртка, і з 16 приєдналася до нелегальному руху. Перші революційні кроки здійснила Харкові, Мелітополі і Вільно, звідки емігрувала в 1888 до Парижа. До цьому часу ставляться її перші літературні досліди — переклад кількох оповідань Мопассана (напеч. в «Саратовському аркуші»). З Парижа А. переїхала в Швейцарію. У 1892 стала соц.-дем. У 1900 закінчила Бернский університет зі званням доктора філософії.

С цього часу почалася кипуча литературно-научная діяльність А., переплетающаяся з активною революційної роботою (співробітництво у «Іскрі» і «Зорі», лекції і доповіді в емігрантських колоніях, організаційна партійна робота). У 1906 А. повернулася щодо амністії з Росією, далі працюючи в РСДРП і перебуваючи членом нелегального ЦБ профспілок. На початку революції 1917 полягала членом ЦК меншовиків, та був членом ЦК і редакції «Єдності». У 1920 була обрана професором I Московського держ. університету, в 1921—1923 керувала семинарием з філософії сьогодні в Інституті червоною професури. А. — дійсний член Інституту наукової філософії РАНИОН. З заснування Академії художніх наук полягає керівницею її соціологічного відділення.

Литературно-научная діяльність А. протікає головним чином області філософії Основні твори А: «Філософські нариси», «Проти течії», «Критика основ сучасній буржуазній ідеології». У 1928 вийшла книжка А.: «На захист діалектичного матеріалізму», суммирующая установку На її полеміці з Дебориным.

Считая, що марксист повинен розвивати як політичне, наукове, а й естетичне свідомість маси, А. постійно виявляла жвавий інтерес до питанням мистецтва та мистецької літератури.

Отличительная риса — спецификум — мистецтва, по А., — задоволення естетичної людській потребі. З цієї передумови, вона повстає проти вульгарного застосування соціологічного методу до пояснення мистецтва. Необхідний та Ющенка надзвичайно важливий соціологічний аналіз ні проте затемнювати специфічного характеру мистецтва, що вимагає та мистецької оцінки. За відсутності цієї оцінки виходить суперечить марксизму спрощення. Проти припускають що така упростительский підхід «марксистообразных» мистецтвознавців А. виступила у що незакінчених нарисах «Методологічні проблеми мистецтва» («Червона новина», 1927).

В своє чергу А. намагається у літературно-критичних виступах віддати належне цим обом, одно необхідним моментів — соціологічному аналізу твори його художній оцінці. Таж вступає у нарисі «Мораль і краса у творах Оскара Уайльда» й у статтях про Л. Товстому.

Уайльд (див.) у сенсі А. — носій неогедонистического аморализма, що становить ідеологію індивідуалістичної, декласованої інтелігенції. Письменник проте переконався, що така світорозуміння неспроможна вирішити проблеми життя навіть особистості, яка перебуває на соціальних верхах. Всебічна залежність особистості від громадської середовища може бути подолана «надлюдським імморалізмом». Звідси дотримувався зроблений Вайльдом висновок, що проблему життю будь-якої особистості може бути вирішена лише у майбутньому, соціалістичному суспільстві. Так. обр. «мораль у її широкої громадської постановці здобула принципову перемогу над релігією вроди й запереченням норм моральної поведінки».

В центр своїх робіт про Лева Товстому (див.) А. поставила дуалізм свідомості людини та душевний розлад, що характеризують цього геніального митця і слабкого філософа. Зіткнення художнього реалізму Л. Толстого з його аскетическо-мистическим світоглядом вичерпно розкрито А. Метафизикоторомантик, Толстой часто вынуждался стихією своєї творчості до діалектичному охвату дійсності. Це призводило Толстого до фатальний роздвоєності. Оголюючи соціальні коріння толстовської філософії, На той час показувала, як внутрішні суперечності цієї філософії згубно відбивалися на творчості Толстого, іноді примушуючи його художній геній капітулювати перед односторонньої догмою религиозно-аскетического світогляду.

А. — переконана прибічниця реалістичного напрями у мистецтві. Найважливішу завдання мистецтва вона у відбитку дійсності такий, як вона і якою вона має бути. Віддзеркалення мистецтвом дійсності на повинен проте перетворюватися на її протоколювання. Мистецтво, відбиваючи життя, іноді навіть здаватися досконаліший від відображеного їм явища дійсності. Проте дійсність як така перевершує мистецтво. Вона залишається джерелом, звідки мистецтво черпає зміст. Визнання переваги мистецтва над життям міг би паралізувати творчі сили художника.

Видя найважливіше завдання мистецтва — у відображенні дійсності, А. належить негативно мистецтва символічному. Об'єктивна, громадська символіка, символізм народної творчості — необхідні і дуже значні елементи мистецтва. Але з цим символікою годі було змішувати той субъективно-индивидуалистический символізм нової доби, який від містики і протиставляє розуму ірраціональні категорії. Цього роду символізм в очах А. результатом декадентських устремлінь интеллигентов-одиночек.

А. зайняла позицію крайньої ворожості стосовно футуристичному мистецтву, оскільки він розглядався нею як продукт вироджується буржуазії і його хворий інтелігенції. «Клоунада, акробатика, грубий шарж, дикі, ріжучі зір поєднання фарб, повний алогізм, сваволю, цілком безглузда порнографія» — так характеризує А. футуризм (Передмова до брошурі «Мораль і краса у творах Про. Уайльда»).

Красота представляється А. величезної цінністю. Але такою залишається тільки до того часу, поки ставлять до центру світогляду. Ігнорування життя в її контрастності та різноманітті і підпорядкування світогляду категорії краси ведуть до притуплення естетичного самку, що у своє чергу вимагає якихось особливих екстравагантних прийомів, долженствующих загострювати це притупившееся почуття.

Список литературы

Сборник «Л. М. Толстой», М., 1922.

Мораль і краса у творах Про. Уайльда, Ив.-Вознесенск, 1923.

Об відносинах Р. У. Плеханова мистецтва, журн. «Під прапором марксизму», 1922, № 5−6.