Свята великомучениця Кетевань, цариця Кахетинська

CВЯТАЯ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ КЕТЕВАНЬ, ЦАРИЦЯ КАХЕТИНСКАЯ.

Слава та окраса своєї країни, блаженна Кетевань, дочка можновладного князя Багратіона Мухранскаго і правнучка Карталинского царя Костянтина III, християнським вихованням, отриманим нею від благочестивих батьків, з дитинства була до високим подвигам, якими ознаменувалася її життя, увінчана мученическою кончиною за віру Христового.

Після недовговічного шлюбу з Давидом Кахетинським (і з роду Багратидов), що помер після шестимесячнаго царювання над Кахетией, Кетевань, залишилася цілком самотньою, адже й малолітнього сина свого Теймураза вона, по невиразним обставинам часу, відправила заручником при дворі перського шаха Аббаса I. Воскресіння Ісуса цариці народ поважав мудру помічницю свого Солов’яненка правлінні країною, оскільки, навіть у короткий його царювання, вона встигла багато зробити для добробуту Кахетії: утихомирила знати, привела до ладу разстроенные справи, доставила світ і добробут Церкви, побудувала кілька храмів, лікарень, притулків для жебраків і сиріт, відгородила царство від зовнішніх враговЦарица. По смерті чоловіка оселилася щодо одного відокремленому місці й проводила час у богоугодних заняттях і читанні Священного Письма. Саме тоді спіткало її нове тяжке випробування: Костянтин, менший брат її чоловіка, який був заручником у перського шаха, віддався йому про таку ступеня, що й, відцуравшись від віри Христової по научению шаха, желавшаго зробити потім із нього знаряддя для підпорядкування собі Кахетинскаго царства, підступним чином убив свого престарелаго батька та братові - через те, щоб лишитися єдиним спадкоємцем царства, і, вступивши на престол, потре-бовал від Кетевани, щоб він стала його дружиною.

Передавши через послів Костянтина рішуча з його пропозицію, Кетевань звернулася до знатним кахетинцам, просячи його захисту проти насильства Костянтина, попередивши їх про небезпечність, що загрожує з боку цього вбивці всьому царствующему домашній роботі та всім жителям, що їх має намір перетворити на магометанство, і, я у своїй, що й не допоможуть їй захисту від беззаконних і свавільних требовавий Костянтина, вона залишить Кахетію і повернеться до свого сімейству. Почувши це ти від Кетевани вищі представники кахетинського народу обіцяли їй захист, і виступили відносини із своїми воїнами проти Костянтина убили його, а перське військо, яке закликав Костянтин, щоб поборотися з грузинами-христианами, було винищене.

Кетевань зважилася знову прийняти правління над царством і оселилася у місті Грими — древньої столиці Кахетії, яке лежало біля підніжжя гір, що відокремлюють Кахетію від Дагестану. Проте невдовзі, Кетевань, думки якої які вже було спрямовано на служіння одному Богу, почувалася нездатна бути під главі царства, особливо в такому важкий стан справ, яким було тоді; які мають кому передати управління, оскільки з усього царського будинку залишалося живими нікого, крім її сина, отрока Теймураза, бывшаго заручником при перській дворі, наважилася влаштувати його повернення й відправивши почесне посольство з багатими подарунками до шахові Аббасу I, написала йому, що коли не поверне їй її сина Теймураза, то Кахетія відкладеться з його залежності. Побоюючись, щоб Кахетія не приєдналася до Туреччини чи Росії, шах Аббас дозволив Теймуразу повернутися на свій царство. Велика була радість цариці Кетевани при побаченні із своїм сином. Особливо вона була утішена тим, що, не дивлячись на довге перебування своє при перській дворі, не втратив віри своїх батьків. Невдовзі прибуття його, вона передала йому, як законному наступникові, управління усією страною, сама ж заспокоїлася самотою, віддавши тепер головною турботі про приготуванні до вічної життя.

Але недолговременна була радість Кетевани із нагоди сполуки із своїм сином, недолговременно було і заспокоєння її за можливості жити, як було з душі. Шах Аббас не залишав думку про підпорядкуванні йому Кахетії і, відшукавши підступним чином пристойний привід, погрожував нападом на царство Теймураза. Злякані кахетинцы звернулися тоді до свого царя та просили його послати до шахові свою мати із сином його Олександром, щоб мудра Кетевань «приборкала гнів шаха свою просьбою і вблагала його залишити цю думку погубити їх». З сльозами передав Теймураз своїй матері прохання своїх вельмож і. Не передбачаючи користь від виконання цього бажання, досвідчена цариця відповідала своєму синові: «ти знаєш, дитя моє, що багато разів я приймала він скрутне становище Кахетії і жаліла себе є, та дарма робитиме подорож до шахові, оскільки ніякі благання не зупинять його прийняти рішення спустошити нашій країні». Попри це слово Кетевани, народ, не переставав благати її їхати до шахові спасіння країни й, завжди готова жертвувати собою, наважилася виконати загальне бажання і наприкінці 1615 року вирушила до шахові, взявши з собою молодшого онука свого, царевича Олександра. Лагідно прийняв їх підступний Аббас, проте ж зажадав, щоб Теймураз вислав його й старшого тато свого сина Леона, обіцяючи виховувати обох дітей, як пристойно їхньому високому роду. Дарма попереджала Кетевань тато свого сина не виконувати цієї вимоги шаха; змушений народом, що у відмову поступитися бажанню шаха бачив свою загибель, Теймураз вислав до шахові і поранив старшого тато свого сина Леона. Попри те що, він незабаром переконався, що попередження йому по материнській лінії не були марними І що ніякими жертвами не відвернути йому лих, які готувалися із боку Аббаса.

«Шах вирушив на неї, з величезним військом, — пише Аракиль, вірменський історик, — і з нашестя персів страшні лиха опанували Иверию: розтління дівоцтва, смерть старців, які неможливо було псреселить в Персію, смерть войовничої молоді, отказывавшейся від переселення з батьківщини серед полонених, смерть ієреїв і дияконів, і навіть єпископів і монашескаго чину обоего статі і відведення в полон, вбивство малолітніх, зриття святих могил і спалення святих храмів і багатого міста Грими і карати всіх міст й сіла Кахетинских». Цар Теймураз знайшов у цей час притулок у Імеретинського царя Георгія. Тим більше що, сини його Леон і Олександр Самсонович разом із бабкою їх, царицею Кетевань, нудилися тим часом в темниці в Ширазе, з розпорядження лютого Аббаса. Обидва царевича були спотворено, старшого із них, не витримавши випробування, помер.

З христианскою покорою переносила блаженна Кетевань тяжкі випробування, які має її, та всіма своїми почуттями і помышлениями дедалі більш переносилася у іншій світ; темниця, у якій містилася вона десятиліття, стала нею місцем духовних подвигів, якими приготувалася вона переходити в вічне життя. Невсипущими молитвами, нічними дискусіями утоляла вона свою душу, отрешенную від будь-яких земних сподівань. Єдиною розрадою служила можливість влаштувати в овоей темниці маленьку церква, у якій духівник її щодня робив літургію.

Нарешті, настав для цариці Кетевани це й вище випробування: шах, давно коли на тому, щоб він зреклася віри Христової, догоджаючи їй усякими блискучими обіцянками, надіслав оголосити їй остаточно своєї волі, щоб він чи відреклася від віри християнської, чи готувалася прийняти жорстокі муки і смерть Раба Христового не зніяковіла словами посланнаго від шаха: «Скажи який послав тебе, — відповіла ця комісія їй, — що смерть, ні життя й ніщо неспроможна розлучити мене з Христом Богом моїм, неможливо мені залишити віру мою православну, заради якої готова я принести себе у жертву», й у мовчанні вислухавши подальші переконання градоначальника, попросила облишити саму на кілька днів, сама ж, віддалившись на свій темничную церква, вилилася перед Богом в полум’яною молитві, щоб вибачив її, зміцнив, був помічником синові її Теймуразу і «що чинять пам’ять її подавав завжди розрада сердечне». Потім, причастившись Святих Таин і осінивши себе хрещеним знаменням, вийшла до мучителям своїм і, я їм: «Робіть, що замислили, готова попри всі муки».

І тоді почалися страшні катування над царицей-мученицей, одне видовище яких важко було переселити, тож і сам градоначальник, вражений до сліз, поспішив піти. Служителі цариці похитнулися душею і благали її пощадити своє життя. Сам ієрей, духівник Кетевани, зніяковів побачивши катувань розпеченими знаряддями, і що й його привели на площа, де палав вогнище для исвоведников Христових, то був готовий поступитися наполяганням персів. «Чого смущаешься, Имеретин? — що й повелительно звернулася щодо нього непохитна в твердості Кетевань, — що час засвідчити ім'я Христове! Хіба хтось із відцуралися від Христа залишився вічно жити на землі? Хіба краще поспішити піти з нього туди, де вічний політичний спочинок і вічна радість… Причастимося страждань Христовим, щоб причаститися і воскресінню Його!».

Цей вислів мучевицы Христової миттєво, як вогнем, попалили слабкодухість у середовищі, готових відступити від святих вірувань, і всі піднеслися сповідальниками істини але рішуче прийняли мученицьку смерть.

Катування ж Кетевани тривали, її ея було роздерто, з поранень багато струмувала кров, раскаленною ланцюгом обпалені були ці рани, і розпеченим казаном покрита була її голова, після що хоче і померла, до останньої хвилини ледь вже чутним голосом закликаючи ім'я Отця й Сина, і Св. Духа.

Це було 13 вересня 1624 р. Латинські місіонери таємно взяли тіло св. великомучениці і з смерті шаха, принесли частина св. мощів їх у Тифліс, де з торжеством і неизобразимою радістю прийнято були останки її у народі і покладено в кафедральному соборі великомученика Георгія, званому Алавердским, під престолом — до нового твердження церкві і народу грузинського.

Житіє цариці Кетевани описано очевидцем страждань її, і після нього та його іншими, у тому числі - віршем — і обдарованим сином її Теймуразом I.

Филарет (Гумільовський), архієпископ. Cвятая великомучениця Кетевань, цариця кахетинская. З книжки «Житія святих «.