Формування особистості громадянина

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ формування особистості громадянина Харків 2011

ЗМІСТ громадянське виховання загальноосвітня школа ВСТУП РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГРОМАДЯНИНА

1.1 Суть та значення громадянського виховання

1.2 Зміст громадянського виховання

1.3 Шляхи реалізації громадянського виховання школярів Висновки до I розділу РОЗДІЛ II. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ

2.1 Аналіз проведеного анкетування серед школярів 9 класу школи № 167 м. Харкова

2.2 Аналіз проведеного анкетування серед вчителів школи № 167 м. Харкова

2.3 Методичні рекомендації вчителям щодо здійснення громадянського виховання у ЗОШ Висновки до II розділу ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ громадянське виховання загальноосвітня школа

ВСТУП

Проблема виховання підростаючого покоління стояла перед людством у всі часи. Сьогодні в умовах розвитку державності України дуже актуальним є питання формування особистості-громадянина — особи, яка ідентифікує себе з Україною, бере активну участь у суспільному житті, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує громадські обов’язки, керується в своїй поведінці демократичними принципами. Про це свідчать багаточисленні нормативно-правові акти, присвячені проблемі громадянського виховання, наприклад, Закон України «Про освіту» (від 1996 р.), Концепції виховання дітей та молоді у національній системі (від 1996 р.), Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) (від 2001р.), Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (від 2003 р.), Концепція Державної програми розвитку освітян на 2006;2010 роки (від 2006 р.) та ін.

Дослідники різних країн відзначають загальну закономірність — лише людина, яка є добрим громадянином, любить свою державу та народ, може вважатися успішною особистістю, саме тому ця проблема є однією з основних у системі української освіти і заслуговує на значну увагу з боку освітян. Достатньо велику увагу цій проблемі у своїх роботах приділяють такі вітчизняні та зарубіжні педагоги: М.І. Болдирев, Ф.А. Віднов, М. К. Гончаров, Т.А. Ільїна, С. Г. Карпенчук, Т. Е. Конникова, Б.Т. Ліхачов, А. С. Макаренко, І.С. Мар'єнко, І.Т. Огородніков, Ю.Е. Рівес, В.Ю. Рогожкін, Ю. Д. Руденко, В. О Сластьонін, Л.Ф. Спірин, М. Г. Стельмахович, В. О. Сухомлинський, Г.І. Щукіна, Н. Е. Щуркова та ін.

Мета роботи полягає у розкритті змісту громадянського виховання та його значущості в системі освіти України. Для досягнення даної мети були окреслені такі завдання:

- систематизувати літературу з даної теми;

— розкрити зміст громадянського виховання;

— виділити шляхи реалізації громадянського виховання;

— вивчити досвід роботи вчителів та дати методичні рекомендації щодо удосконалення навчально-виховного процесу з формування особистості-громадянина.

Об'єкт дослідження — навчально-виховний процес.

Предмет дослідження — шляхи формування якостей особистості-громадянина.

Для отримання загальних даних щодо ситуації у громадянському вихованні в школі був застосований такий метод науково-педагогічних досліджень як анкета.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше було отримано вірогідні дані, які розкривають реальну ситуацію у системі громадянського виховання в середній школі.

Практичне значення одержаних результатів анкетування полягає у впровадженні більш ефективних заходів, спрямованих на виховання особистості-громадянина.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ-ГРОМАДЯНИНА

1.1 Суть та значення громадянського виховання

На сучасному етапі суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-духовного відродження особливого значення набувають проблеми формування громадянських якостей особистості. Наявність громадянського суспільства — найважливіша ознака і умова існування демократичної держави. Через історичні обставини, соціально-політичні та економічні умови комуністичного минулого Україна перебуває сьогодні лише на початковій стадії формування такого суспільства. Діюча демократія і громадянське суспільство задля ефективного функціонування потребують активних громадян, які мають розвинені громадянські цінності та чесноти. Саме тому особливі сподівання пов’язані з формуванням громадянських та демократичних цінностей у підростаючого покоління. Оскільки система світоглядних цінностей та орієнтирів засвоюється людиною в юні роки, то в процесі формування рис громадянськості неабияку роль відіграє школа.

Отже, одним з пріоритетних напрямів виховання школярів є громадянське виховання — процес формування громадянськості як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов’язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних переконань і цінностей [15, с. 109].

Основна мета громадянського виховання — сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Академік АПН України О. В. Сухомлинська у своїй статті «Громадянське виховання: спадщина і сучасність» наголошує, що виховання громадянських якостей — це емоційно-почуттєве прилучення дітей до різних форм знання, розуміння, діяльності й поведінки, спрямованих на прояви громадянськості.

Отже, громадянськість як риса особистості відбиває:

— патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільну ініціативність й активність, готовність трудитися для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

— повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм, сформованість потреби в її дотриманні, високій правосвідомості;

— досконалі знання і володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;

— увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомленні своєї належності до нього як його представника;

— дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та екологію;

— гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Мета громадянського виховання визначає основні його завдання: забезпечення оволодіння школярами системою знань, необхідних для виховання громадянина, формування умінь, необхідних для участі учня у житті суспільства, створення умов для набуття учнями досвіду громадянської дії, формування у школярів потреби в громадянській поведінці.

Таким чином, формування громадянських якостей — важливий напрям виховання особистості. Система освіти займає одне із головних місць у формуванні особистості громадянина. Сучасна школа має на меті підготувати молодих людей до життя у відкритому, демократичному, полікультурному, гуманному суспільстві. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання можливе вдосконалення та розбудова суверенної, демократичної держави.

1.2 Зміст громадянського виховання

Важливу роль у громадянському вихованні відіграють усі ланки системи освіти і громадська освіта та виховання зокрема. Щоб виховати школяра справжнім громадянином, треба передусім ознайомити його зі змістом понять і категорій, що мають своїм структуроутворюючим центром поняття громадянськість. Тобто громадянська освіта посідає важливе місце і передбачає насамперед політичну, економічну, правову освіченість та здатність керувати відповідними знаннями в сучасних умовах.

Одним із найважливіших є поняття держави. У свідомості учня повинно закріпитися знання про головні принципи правової держави, шляхи її розбудови, взаємозв'язки законодавчої, виконавчої та судової влад, демократії та дисципліни.

Учень, як і кожний громадянин України, повинен мати уявлення про державу, її тип, державний і національний суверенітет, політичну незалежність, еволюцію національної державності.

Другим важливим поняттям є громадянське суспільство. Учні повинні усвідомити, що громадянському суспільству властиві такі характерні риси: визнання людини, її прав і свобод найвищою суспільною цінністю; пріоритет суспільства над державою; забезпечення економічної свободи громадян та їх об'єднання, наявності плюралізму матеріального і духовного життя, тощо.

Виховання громадянина має бути спрямоване на розвиток патріотизму — любові до свого народу, до України. З патріотизмом органічно поєднується національне виховання, яке є основою культурно-історичного розвитку нації, а відповідно й особистості.

Неабияке значення має сформованість політичної культури. Політична культура — одна із сфер духовного життя людини, що характеризує її досягнення в засвоєнні політичних знань, умінь, норм та традицій політичної діяльності, які дозволяють учневі регулювати свої політичні дії, поведінку [15, с. 111]. Сформованість такої культури сприяє стабілізації внутрішнього становища в суспільстві, вихованню ціннісного відношення до загальнолюдських глобальних проблем світу, становленню громадянської думки, розробці певного політичного курсу розвитку правового демократичного суспільства, виявленню високих морально-політичних якостей особистості: чесності, справедливості, відвертості, принциповості, толерантності тощо.

Основними завданнями формування політичної культури школярів є:

— виховання в учнів інтересу до політики, до політичних знань, політичної літератури, історичних документів;

— виховання потреби в політичній самосвідомості;

— формування вмінь аналізувати і оцінювати суспільно-політичні події, які відбуваються в країні, світі;

— виховання потреби у молоді брати участь у суспільно-політичній діяльності;

— виховання єдності мотивів, знань, переконань, слова і діла як основи політичної культури.

Важливе місце в змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних відносин, яка «проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі», розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й унікальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх народів та країн.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість. Тому стратегічним завданням правового виховання виступає формування в свідомості молоді ідей великої соціальної цінності права, активних правових установок та орієнтацій. При цьому необхідно не просто висвітлювати зміст правових норм, але й показувати їх моральну й політичну суть, соціальну справедливість, гуманізм, демократизм, відповідність світогляду загальним принципам права, розкривати роль правових норм та інших правових явищ в задоволені громадських та особистих потреб кожної людини. Безумовно важливим завданням правового виховання, яке пронизує всю правовиховну роботу, є подолання в правовій свідомості окремих учнів помилкових поглядів і переконань, негативних навичок і звичок, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання.

Наступною важливою характеристикою громадянської культури є моральність людини. Як сказав доктор М.І.Пирогов: «Усі, хто готується стати корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми» З численних моральних якостей, які визначають громадянську поведінку особистості, слід виділити чесність, незалежність, пошану, толерантність, відповідальність, відчуття особистої гідності і т.д.

Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості включає також її дбайливе ставлення до природи, культуру поведінки, потребу в праці та ін.

Учні мають оволодіти також соціально-психологічними знаннями щодо суті владно-підвладних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість виборців, способів розв’язання конфліктних ситуацій, форм комунікативної взаємодії.

Отже, лише компетентні люди, насамперед у політичному, економічному та правовому сенсі, будуть здатними подолати поширені сьогодні в нашому суспільстві негативні явища, такі як, скажімо, корупція, правовий нігілізм, політичне невігластво. Виходячи з цього, громадянська освіта є запорукою в майбутньому багатого і успішного суспільства. Лише компетентні люди здатні зробити його таким. Для України набуття компетентності є особливо важливим, оскільки саме некомпетентність на всіх рівнях суспільної організації можна вважати однією з основних причин наших негараздів.

1.3 Шляхи реалізації громадянського виховання школярів

Ефективність громадянського виховання значною мірою залежить від шляхів його реалізації.

1.Громадянському вихованню школярів може сприяти запровадження спеціального навчального предмета в старших класах

2. Забезпечення оволодіння школярами системою знань про людину та суспільство певною мірою відбувається у процесі вивчення освітніх предметів. Провідна роль належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі як українській, так і світовій, активним методам навчання, спрямованим на самостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативи й творчості. Предмети природничо-математичного циклу, які розкривають цілісність світу, взаємозв'язок людини з природою, відповідальність за збереження природи, життя на планеті, сприяють формуванню світогляду особистості. Курси варіативного компонента навчального плану сприяють розвитку таких громадянських чеснот, як само розуміння, здатність зробити вибір та відповідати за це, толерантність, формуванню навичок і вмінь розв’язувати конфлікти.

3. Організація позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє не тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й залученню школярів до безпосередньої діяльності, яка розвиває якості громадянина.

Вивчаючи психолого-педагогічну літературу з проблем громадянського виховання, можна зазначити, що особливо корисними були такі форми позакласної та позашкільної виховної роботи, які спрямовувались на виховання загальнолюдських і національних духовно-моральних цінностей. Одночасно виховні заходи мають відповідати таким вимогам: базуватися на знаннях, набутих раніше, поглиблюючи чи розширюючи їх; ураховувати вікові та індивідуальні особливості вихованців; мати наукове обґрунтування, дотримуватися принципів послідовності, наступності, системності і систематичності; бути доступними, цікавими, оригінальними.

Для організації позакласної та позашкільної роботи можна використовувати різноманітні форми та методи.

Існують різні погляди на класифікацію форм громадянського виховання. Найбільш поширена класифікація за кількістю вихованців, задіяних у процесі виховної діяльності: індивідуальна, групова, фронтальна форми роботи.

Аналіз та зіставлення наукових праць з даної теми дозволяють зазначити, що може бути і така класифікація форм виховання громадянських якостей:

— словесні (пояснювальні): лекції, доповіді, бесіди, повідомлення, диспути, тематичні засідання «круглого столу», збори, зустрічі, читацькі конференції, семінари;

— пошукові (науково-дослідницькі): екскурсії, експедиції, походи, пошукова робота, створення гуртків і клубів за інтересами з народознавчою та краєзнавчою спрямованістю;

— практичні (змагальні): проведення ігор, конкурсів, змагань, оглядів художньої самодіяльності, фестивалів та інших заходів, програми яких розроблені як Міністерством науки та освіти України та підпорядкованими йому відомствами, так і безпосередньо навчально-виховними закладами;

— наочні (ілюстративні): створення музеїв та постійне поповнення їх краєзнавчими, фольклорними. Археологічними матеріалами, зібраними під час походів та експедицій; обладнання тематичних стендів та виставок цікавих книжок і нових літературних надходжень; проведення виставок дитячої творчості.

Дослідження можливостей виховних заходів, які допомагають здійснити формування громадянських якостей, показало, що педагогічно доцільними та ефективними є різні форми навчально-виховної роботи.

Важливе значення у вихованні громадянських якостей мають історико-краєзнавчі виховні заходи: археологічні, етнографічні та народознавчі екскурсії, походи, організація гуртків та клубів, проведення обрядових свят.

Ефективними є виховні заходи екологічного спрямування: трудові десанти, участь у створенні парків, ознайомлення з народною медициною.

Інтелектуальні та загальнопізнавальні виховні заходи (диспути, лекції, конференції, турніри, усні журнали, огляд та аналіз суспільно-політичних подій) стимулюють прагнення молодого покоління до самовираження.

Творче мислення та ініціатива особистості проявляються при проведенні культурно-освітніх заходів: тематичних вечорів, вивченням родоводу, концертів, конкурсів.

Продуктивними є активні форми навчально-виховної роботи — оздоровчі та фізкультурні виховні заходи. До них належать: спартакіади, конкурси, естафети, участь у всеукраїнських акціях «Життя без паління, «АнтиСНІД» тощо.

Існують різні підходи до класифікації та характеристики методів виховання громадянських якостей. У багатьох педагогічних працях автори виділяють три групи методів [1; 7; 15; 17; 20].

· Методи формування свідомості і переконань: розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція, переконання, приклад. Мета використання цих методів — вплинути на свідомість, почуття, звички, манери поведінки, погляди. Особливу роль відіграє метод прикладу. І.П. Підласий називав його «методом виняткової сили». Використання позитивних прикладів допомагає створенню ідеалу громадянина та стимулюванню відповідати цьому образу.

· Методи організації діяльності, стосунків, спілкування, формування позитивної громадянської поведінки використовуються з метою формування і збагачення світогляду, розвитку активності та ініціативності, вироблення потреби діяти відповідно до вимог, які поставлені суспільством, набуття досвіду спілкування тощо.

· Серед методів стимулювання волі та корекції діяльності, поведінки можна назвати такі: заохочення, покарання, змагання та ін. Вони використовуються для закріплення позитивних і виколення негативних якостей особистості, активізації пізнавальної та суспільно-корисної діяльності, розвитку інших громадянських якостей.

Усі форми та методи навчально-виховного процесу взаємопов'язані. Ефективність і успішність формування громадянських якостей особистості великою мірою залежить від педагогічно доцільного поєднання і оптимального використання різних форм і методів громадянського виховання.

4. Учнівське самоврядування — один із шляхів громадянського виховання, яке при педагогічно доцільній його організації, може стати практичною школою демократії для учнів, формувати навички проведення передвиборчих кампаній, участі у виборах, розробки та реалізації власної політичної програми. Органи самоврядування можуть розробляти кодекс поведінки учня, обговорювати, приймати рішення щодо його додержання.

Успішність роботи, спрямованої на виховання громадянина, визначається низкою вимог, а саме :

— створенням демократичного клімату, стилю спілкування в школі, учнівському колективі;

— педагогічно цілеспрямованим відбором змісту, форм. Методів виховання з урахуванням вікових особливостей учнів, їх інтересів, що передбачає стимулювання учнів до творчості, активності. Ініціативи;

— здійснення постійної самоосвіти вчителями, вихователями;

— залучення до співпраці зі школою батьків.

Отже, за допомогою комплексного використання різних форм та методів громадянського виховання молодь учиться приймати свідомі рішення, аналізувати та оцінювати різноманітні життєві ситуації та політичні події, цінувати права людини та бути толерантними.

Таким чином, виховання громадянина — цілісний процес оволодіння знаннями, розвитку громадянської свідомості, громадянського мислення, громадянських рис та почуттів, організації суспільно-політичної діяльності особистості.

Висновки до I розділу

На сучасному етапі суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-духовного відродження особливого значення набувають проблеми формування громадянських якостей особистості. Система освіти займає одне із головних місць у формуванні особистості громадянина. Сучасна школа має на меті підготувати молодих людей до життя у відкритому, демократичному, полікультурному, гуманному суспільстві. Щоб виховати школяра справжнім громадянином, треба передусім ознайомити його зі змістом понять і категорій, що мають своїм структуроутворюючим центром поняття громадянськість. Тобто громадянська освіта посідає важливе місце і передбачає насамперед політичну, економічну, правову освіченість та здатність керувати відповідними знаннями в сучасних умовах. Ефективність громадянського виховання значною мірою залежить і від шляхів його реалізації. За допомогою комплексного використання різних форм та методів громадянського виховання молодь учиться приймати свідомі рішення, аналізувати та оцінювати різноманітні життєві ситуації та політичні події, цінувати права людини та бути толерантними.

Таким чином, виховання громадянина — цілісний процес оволодіння знаннями, розвитку громадянської свідомості, громадянського мислення, громадянських рис та почуттів, організації суспільно-політичної діяльності особистості.

РОЗДІЛ II. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ

2.1 Аналіз проведеного анкетування серед школярів 9 класу школи № 167 м. Харкова

Виховання громадянина — одне із основних завдань суспільства. Чим з більшою відповідальністю держава як основний інститут суспільства ставиться до проблеми формування громадянської свідомості, тим гіднішого громадянина воно виховує. Становлення рис громадянськості починається в дитячому віці, в період формування особистості. Система освіти займає в цьому процесі одне із головних місць. Сучасна школа має на меті підготувати молодих людей до життя у відкритому, демократичному, полікультурному, гуманному суспільстві, забезпечити їх не тільки знаннями та навичками, а й надати соціальну підготовку та сприяти моральному та емоційному розвитку громадянина.

На жаль, сьогодні серед молоді спостерігається небезпечне для соціальної стабільності суспільства зростання бездуховності, зневаги до правових та моральних норм, антисоціальної поведінки, відбуваються залучення до злочинного бізнесу, втрата соціального оптимізму. Тій же частині молоді, яка не втратила моральних ідеалів, патріотичних почуттів, дедалі важче знайти можливості для громадянського самовизначення, протистояти негативному впливу оточення. Все це потребує усвідомлення необхідності впровадження комплексу соціально педагогічних заходів для зміни існуючої ситуації з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичної держави і громадянського суспільства [13, с. 11].

Краще розібратися в сучасному стані самосвідомості підлітків допоможуть дані опитування. Авжеж таке дослідження (анкетування) не може претендувати на репрезентативність стосовно ситуації в Україні в цілому, але водночас може свідчити про найбільш узагальнену картину.

Дослідження проводилось в школі № 167 м. Харкова. Всього було опитано 25 учнів 9 класу, віком 14 — 15 років. Це класичний вік, згідно з теоретичними та практичними розробками у соціальній психології та соціології є початком свідомого формування особистості, це вік соціалізації, входження в світ суспільних відносин [8, с. 166 ].

Патріотичне виховання школярів в сучасних умовах полягає, перш за все, в становленні національної самосвідомості, тобто в усвідомленні приналежності підлітків до сучасного українського суспільства, не за фактом формально-юридичного громадянства, а як відчуття моральної приналежності до українського суспільства. На запитання «Чи відчуваєш ти себе громадянином України?» ствердно відповіли 76% опитаних, ще 20% відповіли «скоріше так, ніж ні». Разом з тим, відсоток ствердних відповідей значно знизився при відповіді на запитання «Чи обов’язково відчувати гордість за успіхи держави та біль за невдачі?». Ствердно відповіли лише 52% учнів, і ще 24% - «скоріше так, ніж ні». Відтак можна зробити висновок, що певна частина підлітків сприймає свою приналежність до українського суспільства як формальну, як факт свого народження і проживання в Україні, а не як відчуття приналежності до своєї держави. Також можна говорити про досить невисокий рівень національної самосвідомості через відсутність інтересу до ситуації в країні. Ситуацію розбіжності між формальною приналежністю та позитивним емоційнопсихологічним переживанням цієї приналежності підтверджує ще й те, що 20% учнів на запитання «Чи хотів би ти мати інше громадянство?» відповіли «так», ще 12% відповіли «скоріше так, ніж ні». Разом з тим, переважна більшість опитаних учнів 9-ого класу пов’язує своє майбутнє з майбутнім України: 68% - «так», 12% - «скоріше так, ніж ні», 16% - «скоріше ні, ніж так», 4% - «ні». Така різниця відповідей може вважатися одним з виявів суперечливості свідомості підлітків. На думку дослідників українського суспільства, це не лише вияв суперечливості свідомості підліткового віку, але і характеристика, яка притаманна всьому українському суспільству, яке трансформується.

Важливе місце у вихованні особистості громадянина займає формування культури міжетнічного спілкування. Проблема міжнаціонального виховання стоїть сьогодні як ніколи гостро. Учні повинні розуміти, що всі народи рівні і повинні навчатися знаходити спільну мову з представниками інших національностей. Цікаво було виявити, що при відповіді на запитання «Україна — країна для українців?» 56% відповіли ствердно, і ще 16% - «скоріше так, ніж ні». Можна було б визначити це як прояв «національного егоїзму», але така відповідь пояснюється тим, що учні несвідомо оперують поняттям «українці» як поняттям політичної чи громадянської нації, а не нації в її вузько-етнічному розумінні. Про це свідчить і аналіз результатів соціологічних досліджень Інституту соціології НАНУ, згідно з яким частина респондентів, які ідентифікують себе з українською нацією, зросла порівняно з початком 90-х років на 6 — 7% [14,с. 6]. Це дає підстави говорити про значний стихійних потенціал для розвитку громадянської нації і громадянського суспільства в Україні.

На питання, щодо відмови від головних демократичних прав та свобод в обмін на матеріальне благополуччя, 56% респондентів заявили, що вони не відмовляться, 12% опитаних відповіли «скоріше ні, ніж так», 28% відповіли «скоріше так, ніж ні» і лише 4% визнали, що вони б відмовилися від основних своїх прав та свобод в обмін на матеріальний достаток. Ці відповіді можуть свідчити про початковий процес формування громадянської позиції та громадянської відповідальності у підлітків, яка ще у значної з їх частин співіснує з підлітковим нігілізмом, із проявами байдужості та егоїзму.

У підлітковому віці відбувається активний процес взаємодії дітей з соціальними інститутами, які так чи інакше пов’язані з політикою. Розвиток політичної культури суспільства в цілому, і підростаючого покоління зокрема, є однією з найважливіших проблем на сучасному етапі становлення державності в Україні. Адже рівень політичної культури молодих громадян — це один із показників духовного потенціалу країни. Через політичні уявлення підлітків можна прогнозувати тенденції формування різних моделей їх подальшої участі в соціальному і політичному житті країни. Тому важливо дізнатися про ставлення учнів до політики як до явища та про визначення ними власного місця в цій сфері. На запитання «Чи цікавить тебе політичне життя країни?» 52% відповіли «так», 24% - «скоріше так, ніж ні», 20% - «скоріше ні, ніж так», і лише 4% - «ні». Такий високий показник зацікавленості політичним життям країни можна вважати вдалою основою майбутнього формування правової культури серед школярів.

Важко не враховувати той факт, що школа впливає вирішальним чином на формування громадянських уявлень підлітків. Але, отримавши результати анкетування цей факт не можна вважати беззаперечним. Причина цього в тому, що заходи, що проводяться в школі тепер все більше віддають формальністю. Учні відчувають себе не активними учасниками подій, а статистами-глядачами. Отже, недивно, що лише частина учнів класу відповіли «так» (52%), частина — «ні» (16%), решта (32%) обрали варіант «важко відповісти». Під час анкетування у багатьох взагалі виникало питання «А що таке шкільне самоврядування?». Отже ці факти дають можливість зробити висновок, що в школі органи самоврядування діють формально і не мають належного авторитету серед учнів. Але соціалізація підлітків, що вступають до самостійного життя, обумовлює набуття ними досвіду організаторської, громадської діяльності, участі у громадському самоврядуванні.

Адаптуючись до сучасного життя в суспільстві, молодь формує свої ціннісні орієнтири, систему ідеалів та моральних настанов, тому важливим було з’ясувати, які життєві цінності в них є пріоритетними. На запитання «Які життєві цінності ти вважаєш головними?» відповіді були такі: родина — 68%, здоров’я — 60%, любов — 56%, порядність — 24%, віра в Бога — 12%, освіта — 28%, служіння Вітчизні - 8%. Отже, на перших місцях домінують цінності особистого рівня, які забезпечують власні потреби, а громадянськість, основою якої є гармонійне поєднання особистих та суспільних інтересів, не набула належного рівня в структурі ціннісних орієнтацій [4, c. 61]. Дуже актуальним є виховання у підростаючого покоління патріотизму як складової формування рис громадянськості. На питання «Що означає бути патріотом своєї країни?» 72% учнів відповіли: «любити країну», «бути вірним», «працювати на благо рідної країни», «дотримуватись законів», «не бути байдужим», «піклуватися про майбутнє»; 20% дали такі відповіді: «розмовляти українською мовою», «зберігати традиції», «знати видатних людей України», «шанувати культуру»; 8% визначили це поняття, як: «прославити їй, як брати Кличко», «патріот — народний герой»; решта 4% не дали відповіді. Це дає підставу стверджувати, що учні інтуїтивно сприймають поняття патріотизму в вузьконаціональному розумінні.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що опитування серед учнів виявило досить великий стихійний потенціал у формуванні громадянських якостей. Але задля ефективного його розвитку слід докласти цілеспрямованих зусиль усім соціальним та виховним інститутам до оформлення такого потенціалу у свідому громадянську позицію, що є дуже необхідним. Адже, для України, яка є поліетнічною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України, яка є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об'єднання різних етносів і регіонів України для розбудови і вдосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства.

2.2 Аналіз проведеного анкетування серед вчителів школи № 167 м. Харкова

У вихованні особистості громадянина неабияку роль відіграє вчитель. Умова, без якої неможливо навіть уявити собі процес громадянського виховання, полягає в наявності у самих вихователів глибокої переконаності, що питання національного виховання дітей, розвитку у них національно орієнтованої свідомості є дійсно дуже потрібним завданням, виконання якого сприяє гармонійному і всебічному розвитку дитини. Дуже важливо, щоб самі вихователі були переконані в тому, що без належного національного виховання у дитини не можуть відповідним чином розвиватися такі якості особистості, як патріотизм, громадянська солідарність, відповідальність і інші важливі характеристики громадянського напрямку.

Вихователь повинен бути не тільки переконаний в правильності і праведності зазначеної місії, але й володіти глибокими знаннями щодо національних проблем, досконало оперувати ними, вміти переконувати своїх вихованців, іх батьків, що не тільки громадяни-патріоти, національно свідомі, духовно багаті люди здатні стати господарями своєї долі, своєї держави і завдяки цьому жити повноцінним, як духовно, так і матеріально, життям. Педагог повинен допомогти людям зрозуміти, що гідна пошани лише та нація, переважна кількість представників якої зрозуміла, що лише вони самі - і ніхто інший — відповідальні за власну долю.

Для формування загальної картини, щодо існуючої ситуації в системі громадянського виховання було проведено анкетування серед вчителів школи № 167 м. Харкова. Було опитано 10 вчителів в віці від 23 до 55 років, з педагогічним стажем від 4 до 28 років стажу. Результати не претендують на репрезентативність стосовно ситуації в Україні в цілому, а представляють найбільш узагальнену ситуацію, аналізуючи існуючі проблеми с точки зору задач покращення практики виховної роботи.

Отже, сприяючи процесу національної самоідентифікації особистості, що формується, педагог повинен постійно піклуватися про дотримання таких принципів, як гуманність, толерантність та бути високоморальною людиною. Він не має морального права навчати дітей тим якостям громадянина, якими не володіє сам. Тому, проводячи анкетування було сформульоване таке питання «Чи обов’язково вчитель повинен бути високоморальною людиною?». Так 70% респондентів вважають, що вчитель обов’язково повинен бути високоморальною людиною, 20% зазначили, що це є дуже бажаним, а 10% - що це обов’язково, але не завжди вдається. Аналізуючи такі відповіді вчителів, можна бути впевненими, що виховання громадянської гідності у школярів не буде сприяти розвитку подвійних моральних стандартів, які є неприпустимими в дійсно громадянському демократичному суспільстві.

На питання, щодо визначення головних негативних явищ, які сьогодні мають широке розповсюдження в сучасному українському молодіжному середовищі, педагоги майже одностайно визначили в числі таких наркоманію, сексуальну революцію, алкогольну залежність — 80%. 20% вважають в числі найбільш негативних — знецінення престижу вищої освіти, 40% акцентували увагу на неповазі до старшого покоління. Такі відповіді переконливо свідчать, що педагогічний склад середньої школи занепокоєний розповсюдженням негативних явищ серед молоді.

Вчителі також повинні виховувати таку рису характеру, як громадянськість — усвідомлення власної ролі в житті суспільства, активне прагнення до вдосконалення, розвитку нашої держави відповідно до демократичних норм і цінностей [18, с. 7]. Порівняно з відсотком учнів (52), які ствердно відповіли на питання «Чи обов’язково відчувати гордість за успіхи держави та біль за невдачі?», відсоток таких відповідей серед вчителів вищий (70). Відтак, можна констатувати досить високий рівень національної самосвідомості вихователів, що буде сприяти формуванню здатності до прийняття самостійних рішень та буде поступово виробляти громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках, почуття патріотизму та гордості за свою державу.

Аналізуючи відповіді на питання «Чи відмовилися б Ви від головних демократичних прав і свобод на матеріальне благополуччя?», можна констатувати, що кількість респондентів серед вчителів (70%), які заявили, що не відмовляться від демократичних прав також вища, ніж серед учнів (55%). 20% респондентів-вчителів не визначилися з відповіддю на дане питання, і лише 10% визнали, що відмовились би від основних своїх прав в обмін на матеріальний достаток. Отже, загалом, вчителі усвідомлюють основні ціннісні орієнтири, які вони, в свою чергу, і намагаються донести сучасній українській шкільній молоді.

Як уже неодноразово було зазначено, виховна робота вчителя повинна бути спрямована на формування громадянських якостей. В питанні, щодо пріоритетності головних громадянських якостей, які слід прививати підростаючому поколінню, 40% респондентів на перше місце поставили громадянську мужність, 30% опитаних зупинили свій вибір на такій якості, як чесність, 20% зробили вибір на користь відчуття особистої гідності, 30% виділили толерантність та відповідальність, 20% обрали справедливість як найважливішу рису.

В питанні, щодо того, яким є реальний стан справ з громадянським вихованням в нашій середній школі, 60% респондентів зазначили, що вони усвідомлюють для себе невідповідність між системою ідеалів, які вони пропонують майбутнім громадянам України, та реальним життям, 20% опитаних взагалі не вірять в ефективність сучасної системи виховання, 10% висловили, що система виховання старої радянської школи все-таки була більш ефективною, ніж сучасна, у решти респондентів відсутня чітка громадянська позиція. Дана ситуація багато в чому має своєю причиною те, що наша держава знаходиться зараз на перехідному етапі, який, як відомо, характеризується нестабільністю не лише в економіці, але і в свідомості народу, особливо ж молодої його частини. Як вже згадувалося, така несприятлива ситуація спричиняє процеси духовно-моральної деградації частини української молоді. Саме тому зараз важливо удосконалювати систему громадянського виховання. За останні роки в Україні можна спостерігати певний прогрес щодо впровадження інноваційних форм громадянського виховання та громадянської освіти у навчально-виховний процес як загальноосвітніх, так і позашкільних навчально-виховних закладів [11, c.9]. Демократизація освітньої діяльності дає змогу педагогам використовувати різноманітні, альтернативні засоби навчання та виховання учнів, що без сумніву буде сприяти вихованню активних громадян.

Шляхетні вчинки вихователя, його самовіддана праця мають великий вплив на вихованців. Ні одне слово вчителя — яке б величне воно не було — не дійде до серця вихованця, якщо власним прикладом вчитель не продемонструє як потрібно бути відданим державі [21, с. 146]. На питання «Чи можна вважати несплату податків крадіжкою, у випадку з невиплатою заробітної плати?» 60% респондентів погодилися що дана дія є крадіжкою, 20% не погодилися, 10% не визначилися з відповіддю. Як бачимо, вчителі, незважаючи на труднощі, продовжують знаходитись на висоті, дотримуючись головних вимог до власного морального стану і відповідно, морального розвитку своїх вихованців, які в майбутньому повинні стати справжніми громадянами України.

Таким чином, виходячи з результатів анкетного опитування, присвяченого проблемі впливу особистих моральних якостей на виховання молоді в контексті громадянської освіти, можна сказати, що педагоги в переважній своїй більшості усвідомлюють себе громадянами своєї держави, мають сформовані морально — духовні цінності та орієнтири, які в свою чергу, і намагаються прищеплювати сучасним школярам. Результати анкетування також переконливо свідчать, про те, що вчителі серйозно занепокоєні широким розповсюдженням в сучасному молодіжному середовищі різних негативних явищ. Також викликає занепокоєння ще й той факт, що значна частина наших педагогів усвідомлює невідповідність між тими цінностями морального характеру, які вони повинні прививати учням і реаліями українського сьогодення. На жаль, система виховання має труднощі, але потрібно зауважити, що вони тимчасові, треба докладати значних зусиль, щоб подолати їх і рухатися далі в напрямі побудови справжньої демократії, де б наміри системи виховання повністю б співпадали з реальними потребами суспільства.

2.3 Методичні рекомендації вчителям щодо здійснення громадянського виховання у ЗОШ

Політичні та соціальні процеси, що відбуваються в Україні і спрямовані на утвердження демократичних засад розвитку держави, зумовлюють необхідність відповідних змін в галузі освіти, складовою якої є виховання. Головною метою школи є формування і розвиток високоінтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті.

Оскільки громадянська освіта і виховання молоді набули нині особливого значення, то виникає гостра потреба в підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів. Систему досконалої підготовки викладачів у галузі громадянської освіти не можна назвати сформованою. Хоча в останні роки підготовка фахівців відбувається, але лише епізодично: на семінарах, окремих лекціях, через науково-методичні та інформатичні публікації тощо.

На думку вчителів-практиків, настав час переведення загальних декларацій уряду і Міністерства Освіти у площину конкретних рекомендацій, розробок, видання посібників та підручників для освітян. Однак, головною формою підвищення фахового рівня вчителя є все ж таки самоосвіта. Якщо вчитель або вихователь багато читає, цікавиться новинами державотворчих процесів та вивчає шляхи викладання матеріалів, пов’язаних з правовою культурою громадян чи патріотичними вчинками співвітчизників, це сприяє удосконаленню педагогічної мастерності, творчому пошуку і дає необхідний позитивний результат. Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме також організація просвітницьких заходів для батьків, з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання. Без цих заходів ані практичний досвід учителя, ані глибокі знання педагогічних технологій, ані участь у роботі методоб'єднань або курсова перепідготовка не можуть дати значний результат. Зараз перед освітянами постає завдання знайти такі форми і методи громадянського виховання, які б ефективно забезпечували процес розвитку і формування громадянина, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, самоактивність, професійна компетентність, творчі начала та почуття гідності й відповідальності перед суспільством і Батьківщиною.

При формуванні змісту громадянської освіти і виховання необхідно дотримуватись особистісно-орієнтованого підходу, при якому в центр навчально-виховного процесу ставляться інтереси конкретної людини, визнання за нею прав, як єдиної норми для всіх людей. За допомогою викладачів учні повинні зрозуміти, що кожна особистість не тільки має право, але і повинна (це в інтересах держави) реалізувати себе. Процес самовдосконалення, саморозвитку, без якого неможлива справжня самореалізація, може дати людині ні з чим не порівняне щастя істино людського життя. Крім того, кожна людина несе відповідальність за повноту своєї самореалізації. У яких би важких або несприятливих умовах їй не доводилося жити, вона може зробити щось таке, щоб виправдало б її існування, залишити свій слід на землі. І цю відповідальність людина несе не тільки перед собою, або перед тими, хто подарував їй життя, але й перед суспільством, державою. Бо реалізувати себе — це значить здійснити як свої особисті наміри, так і здійснити ті надії, які покладаються на нас суспільством.

Важко переоцінити роль школи у моральному, соціальному вихованні підлітків, адже саме школа в першу чергу впливає на формування поглядів підростаючого покоління та їх поведінку, і тим самим коригує процес формування майбутнього громадянина. Набуті в школі особистісні якості, а також знання, вміння і навички визначають особливості практичної, громадянської та професійної діяльності дорослої людини. Тому слід вважати доцільним введення в загальноосвітніх школах навчальних курсів, метою яких є виховання свідомих та активних громадян України. Сьогодні у вихованні громадянськості може допомогти курс «Ми — громадяни України». Це незвичайні, веселі, активні демократичні уроки, розроблені членами Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін. Колектив педагогів підготовив навчальний посібник, адресований учням 9 (10) класів загальноосвітніх навчальних закладів і призначений для використання у навчальному процесі. Під час вивчення курсу учні будуть розмірковувати над тим, якою має бути людина, громадянин, держава в демократичному суспільстві. На уроках можуть бути застосовані нові цікаві методи: «мозковий штурм», дискусії, рольові ігри, моделювання, вивчення реальних ситуацій суспільного життя, взаємонавчання, робота в малих групах, драматизації тощо.

Курс «Ми — громадяни України» спрямований на формування особистості майбутнього громадянина України — людини, здатної брати на себе відповідальність за минуле і майбутнє рідної землі (природне довкілля) та свого народу (суспільне довкілля). Україна, її державотворчі цінності, вироблення громадянських почуттів — ці елементи змісту курсу є першорядними, що задають мету реалізації програми.

Важливим засобом громадянського виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами має постійно поглиблюватися в ході проведення виховних годин. («Національні символи України», «Що для мене Україна?», «Наші обереги», «Український рушник у народознавчих звичаях і традиціях», «Червона калина», «Свято врожаю»). З метою організації патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів рекомендується:

· проводити лекції, бесіди («Я — громадянин-патріот незалежної держави України», «Пам'яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша вітчизнаУкраїна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Патріотизм — нагальна потреба України», «Моя земля — земля моїх предків», «Україно, матінко моя», «Символи України», «І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи», тощо); семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ врятований», «Утверджувати ідеали культури миру — служити миру», «Люблю я свій народ — ціную його звичаї»); уроки пам’яті («Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної», «Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім'я героя війни», «Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів»);

· організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування;

· акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;

· залучати дитячі і молодіжні громадські організації до соціального становлення дітей і молоді, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;

· налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури і освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;

· сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи.

Таким чином, громадянське виховання у сучасному виховному процесі загальноосвітньої школи має надзвичайно важливе значення. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей на вибір громадянсько — національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не має сенсу без громадянського компонента. Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.

Висновки до II розділу Виховання громадянина — одне із основних завдань суспільства. Чим з більшою відповідальністю держава як основний інститут суспільства ставиться до проблеми формування громадянської свідомості, тим гіднішого громадянина воно виховує. На жаль, сьогодні серед молоді спостерігається небезпечне для соціальної стабільності суспільства зростання бездуховності, зневаги до правових та моральних норм, антисоціальної поведінки, відбуваються залучення до злочинного бізнесу, втрата соціального оптимізму. Тій же частині молоді, яка не втратила моральних ідеалів, патріотичних почуттів, дедалі важче знайти можливості для громадянського самовизначення, протистояти негативному впливу оточення. Все це потребує усвідомлення необхідності впровадження комплексу соціально педагогічних заходів для зміни існуючої ситуації з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичної держави і громадянського суспільства.

У вихованні особистості громадянина неабияку роль відіграє вчитель. Умова, без якої неможливо навіть уявити собі процес громадянського виховання, полягає в наявності у самих вихователів глибокої переконаності, що питання національного виховання дітей, розвитку у них національно орієнтованої свідомості є дійсно дуже потрібним завданням. На жаль, педагоги визнають, що система виховання має труднощі, але потрібно зауважити, що вони тимчасові, треба докладати значних зусиль, щоб подолати їх і рухатися далі в напрямі побудови справжньої демократії, де б наміри системи виховання повністю б співпадали з реальними потребами суспільства.

Отже, громадянське виховання у сучасному виховному процесі має надзвичайно важливе значення. Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.