Театралізація і драматизація як метод активного навчання

[Введите текст].

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка.

Курсова робота

з дисципліни «Педагогіка»

Тема: Театралізація і драматизація як метод активного навчання

Львів — 2011.

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ.

1.1 Розвиток уявлень про поняття «театралізація».

1.2 Характеристика театралізованих ігор

1.3 Метод розвитку творчого самопочуття.

1.4 Театралізовані ігри як засіб діалогічного мовлення школярів РОЗДІЛ 2. ДРАМАТИЗАЦІЯ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ.

2.1 Драматизація як метод навчання.

2.2 Формування у дітей творчих здібностей.

2.3 Гра-драматизація як засіб розвитку акторських здібностей дітей.

2.4 Види драматизації.

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Одним із найважливіших завдань сучасної школи є формування творчої, мислячої особистості. Головною метою школи, як зазначено в Концепції загальної середньої освіти, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу та таких індивідуальних здібностей особистості, які забезпечать їй досягнення життєвого успіху [1, с. 8]. Тому зараз все більше уваги приділяється питанням творчого розвитку дітей, де головним завданням виступає розвиток їх творчих здібностей засобами мистецтва, зокрема музичного.

У молодшому шкільному віці важлива роль належить самовираженню дітей через власну художньо-творчу діяльність. Враховуючи психофізіологічні особливості школярів цього віку — необхідно залучати їх до творчої діяльності в музичному, образотворчому, театральному та інших видах мистецтва.

Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль і діяти? Цьому допоможе театр.

Театр — один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з:

— художньою освітою та вихованням дітей;

— формуванням естетичного смаку;

— моральним вихованням;

— розвитком комунікативних якостей особистості;

— вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);

— створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

Актуальність теми вбачається в потребі глибше вивчити методи активного навчання Мета дослідження: глибше пізнати вплив театралізації та драматизації на навчання.

Предмет дослідження — методи навчання (театралізація, драматизація).

Об'єкт дослідження — театралізація та драматизація.

Завдання дослідження:

дослідити методи театралізації і драматизації;

описати театралізацію і драматизацію;

довести, що театралізація і драматизація — методи активного навчання;

розробити методичні рекомендації.

РОЗДІЛ 1. ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

1.1 Розвиток уявлень про поняття «театралізація»

Найскладнішою формою творчих ігрових ситуацій, де дитина може себе виявити є театралізація, що охоплює як самостійне творення образів так і постановку музичних сцен чи цілих вистав. До цього дітей потрібно готували поступово, пропонуючи учням різні завдання, серед яких можуть бути наступні: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, холодний дощ тощо.

Своєрідне входження дитини в художній світ твору відбувається завдяки таким компонентам театралізованої гри, як сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б прийняти у ній участь. Можна запропонувати гру з розподіленням ролей.

На уроці підготовка до ролі розпочиналася наданням учням можливості пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно, а також аналізом творів живопису, музики та літератури, які були поєднані однією темою чи центральним образом. Відповідаючи на запитання про вивчені образи, діти зображали у рухах, інтонацією основні риси образу.

Театралізована казка може слугувати, як метод навчання, що надає можливість урізноманітнити навчальний процес, зробити його цікавим, доступним і привабливим для дітей, активізувати пізнавальну музично-творчу діяльність, ефективно розвивати та виховувати учнів у процесі навчання музики. Секрет такої універсальності полягає в її органічній відповідності особливостям сприймання і засвоєння інформації дітьми молодшого шкільного віку.

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, дитяча гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, сутність якої полягає в можливості імпровізувати, творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолод жування вільним виявленням власних сил, здібностей і можливостей особистості. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, «приміряти» на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій — умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. 7, с.35].

Отже, великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав’язливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.

1.2 Характеристика театралізованих ігор

Театралізовані ігри являють собою розігрування в особах літературних творів (казки, оповідання, спеціально написані інсценування). Герої літературних творів стають дійовими особами, а їх пригоди, події життя, змінені дитячою фантазією, — сюжетом гри. Нескладно побачити особливість театралізованих ігор: вони мають готовий сюжет, a значить, діяльність дитини багато в чому зумовлена текстом твору. Виникає питання: в чому ж полягає творчість дитини в цих іграх? Чи правомірно відносити їх до розряду творчих ігор?

Ця театралізована гра представляє собою багатюще поле для творчості дітей. Зазначимо передусім, що текст твору для дітей — тільки канва, в яку вони вплітають нові сюжетні лінії, вводять додаткові ролі, змінюють кінцівку і т. д.

Творче розігрування ролей в театралізованій грі значно відрізняється від творчості в сюжетно-рольовій грі. В останній грі дитина вільний у передачі зображенні особливостей рольової поведінки: мама може бути доброю, суворою, турботливою або байдужою до членів сім'ї. У театралізованій грі образ героя, його основні риси, дії, переживання визначені змістом твору. Творчість дитини виявляється у правдивому зображенні персонажа. Щоб це здійснити, треба зрозуміти, який персонаж, чому так чинить, уявити собі його стан, почуття, тобто проникнути в його внутрішній світ. І зробити це слід у процесі слухання твору. Треба сказати, що сучасна дитина, в життя якого рано і міцно входять аудіовізуальні засоби інформації (TV, відео), звикає до полегшеного сприйняття художніх творів. Полегшеному, тому що йому подається готовий образ на відміну від образу, який складається на основі уявлень, роботи уяви в процесі слухання книги (а пізніше і самостійного читання). Тому, хоча психологи і запевняють, що любов до акторства, театралізованим ігор притаманна всім дітям без винятку, ці ігри (справжні гри, а не інсценування, які показують на дитячих ранках) не настільки поширені, як це повинно бути, враховуючи їх особливий вплив на розвиток особистості дитини. 14].

У самій природі театралізованої гри закладені її зв’язку з сюжетно-рольовою грою: саме необхідні глядачі, значить, треба з'єднати її з грою в театр. Таке з'єднання буде успішним за умови, що діти уявляють собі, що таке театр, хто там служить, які виконує обов’язки. Звичайно, педагог може розповісти про театр, показати ілюстрації, проте враження дітей навряд чи будуть такими яскравими, щоб виникло бажання грати в театр. Інша річ, якщо діти дізнаються театр «зсередини», побувавши глядачами. На допомогу можуть прийти батьки, які, відгукнувшись на прохання, поради педагога, зводять дитини в театр. Доцільно влаштувати так званий театральний день в дошкільному закладі: силами педагогічного та обслуговуючого персоналу (ще краще з залученням батьків) підготувати спектакль, оформивши відповідним чином зал для глядачів і т. д.

З'єднання театралізованої гри (показ спектаклю) з сюжетно-рольової (гра в театр) дає можливість об'єднати дітей загальною ідеєю, переживаннями, згуртувати на основі цікавої діяльності, що дозволяє кожній дитині проявити свою активність, індивідуальність, творчість.

Також педагогу не варто забувати, що «театр — мистецтво колективне: це і живий діалог між акторами, і водночас одухотворена зустріч сердець акторів і глядачів — тих, хто дарує свої почуття, і тих, хто їх сприймає"[4,с.64]. Вистава у професійному театрі народжується завдяки об'єднанню творчих зусиль багатьох людей різних професій — режисера, акторів, художників, композиторів, гримерів, сценографів, освітлювачів. Така широка палітра художньо-творчої діяльності дає змогу при використанні театралізованих засобів у навчально-виховному процесі, з одного боку, враховувати потреби, здібності і можливості дітей, реалізуючи індивідуальний підхід, з іншого — формувати культуру спілкування і взаємодії на засадах партнерства (співтворчість, взаємодопомога, вміння слухати інших), виховувати почуття згуртованості, колективізму.

На уроках можна надавати учням можливість імпровізувати маленькі сцени з опер у ролях і вправи у формі ігор і мімічних сцен. Вони розвивають творчу уяву учнів, збагачують їх естетичний досвід, сприяють поглибленню інтересу до мистецтва, допомагають від невідомо-емоційного сприйняття засобів музичної виразності переходити до їх теоретичного аналізу. В спробах власної творчості закріплюється такий матеріал, як поняття про висоту і тривалість звуків, темп, динаміку, форму, розмір. 10, с.325].

Повноцінна участь дітей у грі вимагає особливої підготовленості, яка проявляється у здатності до естетичного сприйняття мистецтва художнього слова, умінні вслухатися в текст, вловлювати інтонації, особливості мовних зворотів. Щоб зрозуміти, яким є герой, треба навчитися елементарно аналізувати його вчинки, оцінювати їх, розуміти мораль твору. Уміння представити героя твору, його переживання, конкретну обстановку, в якій розвиваються події, багато в чому залежить від особистого досвіду дитини: чим різноманітніше його враження про навколишнє життя, тим багатшою уяву, почуття, здатність мислити. Для виконання ролі дитина повинна володіти різноманітними образотворчими засобами (мімікою, рухами тіла, жестами, виразною по лексиці й інтонації промовою і т.п.).

Отже, підготовленість до театралізованої гри можна визначити як такий рівень загальнокультурного розвитку, на основі якого полегшується розуміння художнього твору, виникає емоційний відгук на нього, відбувається оволодіння художніми засобами передачі образу. Всі ці показники не складаються стихійно, а формуються в ході виховно-освітньої роботи.

1.3 Метод розвитку творчого самопочуття

Метод розвитку творчого самопочуття включає ігри і завдання з розвитку мимовільної регуляції і навичок мимовільної поведінки, відчуття партнера, уяви, спостережливості, почуття ритму тощо. Особливе місце тут посідає використання елемента «театралізації» і «драматизації» у педагогічному процесі, що приводять суб'єкта до соціальної адаптації і підвищують рівень його комунікабельності.

Включення підлітка в «драматизуючу» гру вчить його не тільки «пристосовувати себе до інших», а і здійснювати і досліджувати власний вплив на інших і в якомусь сенсі адаптувати їх до себе.

Суть «театралізування» полягає в тому, що учневі пропонується на певний час перевтілитися в особу, що має бажані властивості, і «пожити» таким чином в необхідних для їх вияву обставинах. Перевтілення «в пропонованих обставинах» або «від імені персонажа» має ту цінність для підлітка, що у момент аналізу і гри зливається розумове і фізичне, зовнішнє і внутрішнє, теоретичне і практичне в єдиний шлях до пошуку людського буття. Це веде до ефективного розкріпачення власної індивідуальності, вияву творчої активності і самостійності. Але при цьому не варто забувати і про формування творчої інтуїції, а для цього необхідно використовувати прийоми спонукання учня до усвідомлення і подолання межі свого розуміння. Як засоби в цьому випадку можуть виступати притчі, іносказання, парадокси. Корисно звернутися до техніки акторського переживання, тому що сценічні відчуття, на відміну від життєвих, перебувають під контролем свідомості. Таким чином, участь у драматизації або театралізуванні сприяє розкриттю і вдосконаленню людського потенціалу невербального і вербального самовираження.

Отже, цей метод дає основу для розвитку здібності до аналізу проблемних ситуацій. У подібну роботу вчитель має вносити не тільки сенс, ідею, завдання, а й емоційно-оцінний зміст. Спосіб дії за типом «роби, як я» збільшує можливість педагога зробити доступними знання, що підносяться. Проте наочність викладання має народжувати в учневі необхідність роздумувати над конкретним явищем. Таким чином, метод з розвитку творчого самопочуття дозволяє учневі складати власну програму розвитку і самовдосконалення і, зрештою, керувати власною долею. 2, с.85].

1.4 Театралізовані ігри як засіб розвитку діалогічного мовлення дітей

театралізація драматизація гра навчання Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л. С. Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З. Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається.

Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом — це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже «смачний» для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним «начебто».

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, пробуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання.

Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв. 11, с.165].

Театр — один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється.

Таким чином Н. Водолага класифікує види театральної діяльності. Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів.

Отже, під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона — творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави — глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

РОЗДІЛ 2. ДРАМАТИЗАЦІЯ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

2.1 Драматизація як метод навчання

Драматизація, як метод розвитку розумової діяльності, здебільше використовується в молодших класах школи, коли учні погано ще володіють словом, мислення мають наочно-образне. В 1−2 класах драматизацію використовують для з’ясування змісту всього прочитаного тексту чи для осмислення окремих фраз або слів.

Метод драматизації дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність і самостійність. «Метод засновано на виконанні учнем ролі в придуманій ігровій ситуації. Учень створює образ героя, який жив колись або живе зараз, роль героя в художній літературі або вигаданого героя, персонажа» [10, с.319].

Для драматизації підходить будь-який розповідний текст. Прочитане речення демонструється, тобто виконуються описані дії. Якщо в прочитаному тексті є діалог, то під час читання розподіляються особи. Поступово до драматизації вводять не одну, а дві та більше дій. Якщо виникають складності під час драматизації вчитель відповідно до вимови слів виконує необхідні дії сам, а потім їх повторюють діти. Така діяльність передбачає залучення дітей до реального співробітництва, інтелектуального діалогу, гармонізації спілкування, можливості почуватися вільно. Драматизація сприяє розвитку мислення, розробці прийомів співтворчості та інтелектуальної напруги, передбачає експериментування дітьми, гнучке і гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої.

Під час драматизації твору діти залучаються до мистецтва художнього слова, формується техніка та логіка усного мовлення, розвивається вимова та долаються мовленнєві недоліки. Учні засвоюють основні етапи роботи з текстом, принципами його членування, вчаться логічним наголосам у мовних текстах та використанню засобів їх виділення, знайомляться з видами пауз.

Заняття з використанням драматизації сприяють зняттю емоційної скутості учнів, невпевненості в собі, активізують здібності, допомагають застосовувати їх невеличкий життєвий досвід, набутий як на уроках, так і на позашкільних заходах. Діти опановують необхідну суму знань з акторської майстерності, розвивається їх фантазія та уява, увага, спостережливість, допитливість. Прийом драматизації сприяє також розвитку логічності та послідовності дій і почуттів, відчуття правди, відчуття сценічної свободи. Діти знайомляться з елементами пластичної культури, засвоюють основи культури поведінки на сцені. Самостійність учнів під час виконання ролей у більшості залежить від того, чи знають вони зміст казки, твору.

Прийоми драматизації найчастіше використовуються під час читання творів морально-етичної тематики, дозволяючи наочно побачити ситуацію, зрозуміти її, критично оцінити поведінку того чи іншого персонажу.

Дуже часто драматизацію використовують під час роботи з дітьми з вадами слуху. Тут драматизація може використовуватися, як основний метод роботи з текстом після його читання, і як допоміжний засіб у поєднанні з іншими методичними прийомами. Вона дає можливість учням уявити змальовану ситуацію, дії, якості персонажів та прослідкувати за розвитком сюжету, відтворити послідовність всіх вчинків персонажів.

Отже, драматичне мистецтво оригінально поєднує в собі драматичну дію, художнє слово, пантоміму, живопис, скульптуру й музику і розвиває водночас мову, інтонацію, увагу, пам’ять, уявлення, цілу низку технічних і конструктивну здібностей. Драматизацію можна розглядати як метод викладання, який забезпечуватиме активність творчих знань учнів [3, с.37].

2.2 Формування у дітей творчих здібностей

Одним із засобів формування у дітей творчих здібностей може бути музично-ігрова драматизація, яка дуже близька до дитини, бо базується на дії. Саме в драматизації із найбільшою ясністю виявляється повне коло уявлень. Крім того будь-яка драматизація пов’язана з грою, яка розвивається як Порча драматизація форми, в якій виявляється технічна, декоративно-образотворча, словесна, драматична, та музична творчість. Значна виховна роль «театрального» мистецтв у розвитку фантазії і спостережливості, пам’яті та уваги, культури почуттів й мови.

Розглядаючи проблему організації творчих здібностей у сфері музично-театральної драматизації першокласників, необхідно звернутися до провідного виду музичної діяльності - музично-ритмічних рухів. Вивчаючи розвиток музичних уявлень і сприймання у дітей, вчені підтверджують, що реакція руху є суттєвим компонентом музичного пізнання. Такі форми, як пантоміма, гра під музику повинні бути достатньо широко розповсюдженні на початкових етапах музичного розвитку особистості. Так К. Орф створив цілісну й ефективну систему музичного виховання, яка основана на різних формах музикування, дитячої творчості, активній виконавській діяльності. Головний його принцип — будувати музичне виховання на ритмопластичній основі.

У структурі народної пісні завжди елемент імпровізації, що дозволяє ставити перед дітьми творче завдання і дає молодим виконавцям можливість бути певними співавторами.

Будова хороводів, ігор під спів дозволяє продемонструвати дітям різні способи творчої діяльності: різні варіанти рухів, їх імпровізацію в танці, зміну стилів хороводу, різні засоби втілення ігрових образів.

Музично-сценічна гра з танцями, сценами з казок, діалоги-речитативи — все це засоби активного художнього виховання.

Важливим засобом організації розумової діяльності і виховання моральних почуттів є ідентифікація — вміння уявляти себе в умовах, які зображено у музичних творах, пристосувати до себе, закладені у творчі задуми. Основне завдання музично-ритмічних рухів (ритміки) формування у дітей створення музичних образів у їх розвитку і здатність виражати їх відповідно музиці. Імітація рухів, про які йдеться у текстах пісень, допомагає дітям та х слухачам зрозуміти зміст і характер твору. Пантомімічне відображення музично-поетичного тексту дає можливість усвідомити більш детально поетичний текст. 12, с.65].

Таким чином, під час розучування музичного твору, який є певним сценарієм, основними видами художньої діяльності є спів, музично-ритмічні рухи і тісно пов’язана з ними сценічна гра. Ці види діяльності іноді чергуються або об'єднуються з пантомімою, танцями.

Драматичне мистецтво оригінально поєднує в собі драматичну дію, художнє слово, пантоміму, живопис, скульптуру й музику і розвиває водночас мову, інтонацію, увагу, пам’ять, уявлення, цілу низку технічних і конструктивну здібностей. Драматизацію можна розглядати як метод викладання, який забезпечуватиме активність творчих знань учнів [13, с.37].

Ознайомившись з основними напрямками сучасної і загальної і музичної педагогіки, можна передбачити, що реалізація музично-ігрової драматизації І формуванні у дітей творчих здібностей вимагає застосування цілого комплексу тих педагогічних принципів, які покладені в основу методичних рекомендацій педагогів різ шкіл та напрямків.

Поняття «музична навчально-ігрова драматизація» включає в себе ряд компонентів, складаючи її сутність. По-перше, це: Вміння вслухатися у музичний твір; Набування практичних навичок музичного мистецтва; Накопичення життєвого j музичного досвіду; наявність взаємозв'язку слухання та виконавських навичок; формування музичного і художнього мислення [2,с.93]. Цілеспрямоване застосування музично-дидактичних та музично-ритмічних ігор у навчально-виховному процесі з метою розвитку повноцінного сприйняття музичного твору й відображення його особливостей у русі, ігровій діяльності, сприяли потенційному формуванню творчих здібностей урахуванням творчих складностей, які залежали від особливостей розвитку музичного образу.

Отже, найбільш вдало розвиваються творчі здібності на уроках музики, якщо водночас з ними проходять заняття ритміки і позакласна художньо-творча діяльність. У такому випадку заняття ритмікою створюють необхідний об'єм музично-ритмічних рухів, а позакласна діяльність сприяє більшій самостійності учнів збагачуючи їх практичний досвід.

2.3 Гра-драматизація як засіб розвитку акторських здібностей дітей

У іграх-драматизаціях дитина-артист, самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів виразності (інтонація, міміка, пантоміма), проводить власні дії виконання ролі. У грі-драматизації дитина виконує який-небудь сюжет, сценарій якого заздалегідь існує, але не є жорстким каноном, а служить канвою, в межах якої розвивається імпровізація. Імпровізація може стосуватися не тільки тексту, але і сценічної дії.

Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів або носити характер концертного виконання. Якщо вони розігруються в звичайній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми і так далі) або у формі масового сюжетного видовища, їх називають театралізаціями.

Види драматизації: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав поодинці або за декількома творами; гри-імпровізації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки. Драматизації грунтуються на діях виконавця, який може використовувати ляльки.

У традиційній педагогіці гру-драматизацію відносять до творчих, таких, що входять в структуру сюжетно-рольової гри. Гра-драматизація розглядається в рамках театралізованої ігри тому, що входить разом з режисерською грою в структуру сюжетно-рольової гри. Проте режисерська гра, включаючи такі складові, як уявна ситуація, розподіл ролей між іграшками, моделювання реальних соціальних стосунків в ігровій формі, є онтогенетично ранішим видом ігор, чим сюжетно-рольова, оскільки для її організації не вимагається високого рівня ігрового узагальнення, необхідного для сюжетно-рольової гри (С.А. Козлова, Е.Е. Кравцова). Заняття з дітьми драматизацією дуже продуктивні. Основною метою є формування думаючої і такої, що відчуває, люблячої і активної людини, готової до творчої діяльності. 5, с.34].

Отже, за допомогою ігор-драматизацій діти активніше розвивають свої здібності, особливо акторські.

2.4 Види драматизації

В іграх-драматизація дитина, виконуючи роль як «артиста», самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів вербальної і невербальної виразності. Видами драматизації є: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав за одним чи кількома творами; ігри-імпровізації з розігрування сюжету (або кількох сюжетів) без попередньої підготовки.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);

драматизація як гра самої дитини;

імпровізація — за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Л.В. Артемова виділяє декілька видів ігор-драматизацій:

гра-драматизація з пальчиками. Атрибути дитина надягає на пальці. Він «грає» за персонажа, зображення якого знаходиться на руці. По ходу розгортання сюжету діє одним або декількома пальцями, промовляючи текст. Можна зображати дії, знаходячись за ширмою або вільно пересуваючись по кімнаті.

гра-драматизація з ляльками бібабо. У цих іграх на пальці руки надягають ляльки бібабо. Вони зазвичай діють на ширмі, за якою стоїть той, що водить. Таких ляльок можна виготовити самостійно, використовуючи старі іграшки.

імпровізація. Це розігрування сюжету без попередньої підготовки.

Дитина включаючись в ігрову діяльність, відповідно своїм здібностям і можливостям, може перебувати у таких образах:

дитина — «режиссер»;

дитина — «актор»;

дитина — «глядач»;

дитина — «оформлювач» — «декоратор» вистави.

Дитина — «режисер» — має добре розвинену пам’ять і уяву, це дитина-ерудит, що володіє здібностями швидко сприймати літературний текст, переводити в ігровий постановочний контекст. Він цілеспрямований, володіє прогностичними, комбінаторними (включення в хід дії віршів, що театралізується, пісень і танців, імпровізованих мініатюр, комбінування декількох літературних сюжетів, героїв) і організаторськими здібностями (ініціює гру-драматизацію, розподіляє ролі, визначає «сцену» і сценографію відповідно до літературного сюжету, керує грою-драматизацією, її розвитком, регламентує діяльність решти учасників спектаклю, доводить гру до кінця).

Дитина — «актор» — наділений комунікативними здібностями, легко включається в колективну гру, процеси ігрової взаємодії, вільно володіє вербальними і невербальними засобами виразності і передачі образу літературного героя, не зазнає трудності при виконання ролі, готовий до імпровізації, уміє швидко знайти необхідні ігрові атрибути, що допомагають точніше передати образ, емоційний, чутливий, має розвинену здатність самоконтролю (слідкує за сюжетною лінією, грає свою роль до кінця).

Дитина — «декоратор» наділений здібностями образної інтерпретації літературної основи ігри, які виявляються в прагненні зобразити враження на папері. Він володіє художньо — образотворчими уміннями, відчуває колір, форму в передачі образу літературних героїв, задуму твору в цілому, готовий до художнього оздоблення спектаклю через створення відповідних декорацій, костюмів, ігрових атрибутів і реквізиту.

Дитина — «глядач» володіє добре розвиненими здібностями рефлексій, йому легко «брати участь в грі» з боку. Він наглядовий, володіє стійкою увагою, творчо співпереживає грі - драматизації, любить аналізувати спектакль, процес виконання ролей дітьми і розгортання сюжетної лінії, обговорювати його і свої враження, передає їх через доступні йому засоби виразності.(малюнок, слово, гру).

Отже, драматизація є дуже важливим засобом для розвитку творчих, інтелектуальних, спостережливих, комунікативних та інших здібностей дітей у початкових класах. Драматизація має свої різновиди, форми, навіть і правила. Р. Калініна розробила правила драматизації.

ВИСНОВКИ

Одним із найважливіших завдань сучасної школи є формування творчої, мислячої особистості. музичного.

У молодшому шкільному віці важлива роль належить самовираженню дітей через власну художньо-творчу діяльність. Враховуючи психофізіологічні особливості школярів цього віку — необхідно залучати їх до творчої діяльності в музичному, образотворчому, театральному та інших видах мистецтва.

Великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав’язливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.

Підготовленість до театралізованої гри можна визначити як такий рівень загальнокультурного розвитку, на основі якого полегшується розуміння художнього твору, виникає емоційний відгук на нього, відбувається оволодіння художніми засобами передачі образу. Всі ці показники не складаються стихійно, а формуються в ході виховно-освітньої роботи.

Театр — один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється.

Вплив на дитячу особистість театралізованих ігор значний і різноманітний. Їхні тематика й зміст мають, насамперед, моральне спрямування. Головна вимога: вони мають бути повчальні, щоб діти вчилися об'єктивно оцінювати вчинки персонажів, робили самостійні висновки, набували необхідних знань. Водночас, готуючи разом із дорослими атрибути та декорації, діти виховуються естетично й емоційно. Залучаючись до театралізованих ігор, діти вчаться імітувати характерні рухи казкових персонажів; осягають художньо — образні виражальні засоби — інтонацію, міміку, пантоміму; вдосконалюють вокальні вміння; розвивають творчу самостійність у відтворенні образу. Для забезпечення творчих проявів дитини в різних видах діяльності, треба збагатити її життєвий досвід яскравими мистецькими враженнями, сформувати необхідні знання та вміння. Саме тому важливо змалку залучати дітей до літератури, театру, музики. Музичний супровід — невід'ємна складова театралізованих ігор. Музика допомагає дітям передавати характер дійових осіб, підказує зміну дій, появу іншого персонажа.

Цілеспрямоване застосування музично-дидактичних та музично-ритмічних ігор у навчально-виховному процесі з метою розвитку повноцінного сприйняття музичного твору й відображення його особливостей у русі, ігровій діяльності, сприяли потенційному формуванню творчих здібностей урахуванням творчих складностей, які залежали від особливостей розвитку музичного образу Найбільш вдало розвиваються творчі здібності на уроках музики, якщо водночас з ними проходять заняття ритміки і позакласна художньо-творча діяльність. У такому випадку заняття ритмікою створюють необхідний об'єм музично-ритмічних рухів, а позакласна діяльність сприяє більшій самостійності учнів збагачуючи їх практичний досвід відносно різних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемова Л. В. Театр і гра. — К.:Томіріс, 2002. — 340 с.

2. Барко В.І., Тютюнников А. М. Як визначити творчі здібності дитини. — К., 1991. — 120 с.

3. Бібік Н. М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. — К.: Вінас, 1987. — 96 с.

4. Буц Л. М. Про рухливі ігри. — К.: Вища школа, 1989. — 120 с.

5. Дорошенко Т. В. Розвиток творчих здібностей на уроках музики: методичні рекомендації // Початкова школа. — 2001. — № 4. — С. 34−37.

6. Зимина И. Театр и театрализованные игры в детском саду//Дошк. восп., 2005.-N4. С. 3−4.

7. Кальчук М І. Авторська програма елективного курсу основ театрального мистецтва // Початкова школа. — 2006. — № 3. — С. 35−37.

8. Коваль Л. І Виховання почуття прекрасного: Метод, посібник. — К.: Радянська Школа, 2001; 120 с.

9. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Початкова школа, 2002. — №№ 2, 3.

10. Лозова В.І., Троцкo Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. — Х.: ОВС, 2002. — 400с.

11. Рибалка В. В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчальний посібник. — К.: ІЗІМН, 1996. — 236 с.

12. Ригина Р. С. Уроки музыки в начальныхклассах. — М.: Просвещение, 1979.-556 с.

13. Розвивай свої здібності: Навчальний посібник для молодших школярів. — К.: Освіта, 1995. — 159 с.